Справа № 369/7132/18

Провадження № 2/369/1352/20

РІШЕННЯ

Іменем України

24.09.2020 року

Києво-Святошинський районний суд Київської області в складі:

головуючої судді Пінкевич Н.С.,

секретаря Одинцов О.С.

за участі представника позивача ОСОБА_1 ,

представника відповідача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя, зустрічним позовом ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя,

в с т а н о в и в :

У червні 2018 року позивачка звернулась до суду з даним позовом. Свої вимоги мотивувала тим, що вона перебуває з ОСОБА_4 у зареєстрованому шлюбі з 1994 року. Мають спільну дитину - ОСОБА_5 , ІНФОРМАЦІЯ_3. Спільне життя не склалось, проживають окремо. За час спільного проживання ними набуто нерухоме майно: нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Дане приміщення складається із нежилих приміщень магазину складу: будівлі літ «А» пл. 736,9 кв.м., торгових павільйонів літ «Б» пл. 92,6 кв.м., котельні літ «В» пл. 14,8 кв.м., лабораторії літ «Г» пл. 20,7 кв.м., диспетчерської літ «Д» пл. 38,1 кв.м., навісів «Е», «Є», «Ж», 2-6, № 7 . Враховуючи, що спірне майно було придбано за рахунок спільних доходів, є спільною сумісною власністю подружжя в силу закону.

У добровільному порядку дійти згоди щодо його розподілу не можуть. Тому спільне майно підлягає поділу в судовому порядку.

Просила суд припинити право спільної сумісної власності на нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 ; визнати право власності за ОСОБА_3 , яка зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 на 1/2 частину нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 116579032224); визнати право власності за ОСОБА_4 , який зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 на 1/2 частину нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 (реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна в Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно 116579032224).

13 серпня 2018 року до суду надійшла зустрічна позовна заява ОСОБА_4 . Свої вимоги мотивував тим, що він перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_3 , мають спільного сина ОСОБА_6 , ІНФОРМАЦІЯ_3. 16.02.2000 року він зареєструвався фізичною особою-підприємцем.За час спільного проживання у шлюбі ними було придбано у 2006 році дві земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , а саме - земельна ділянка, площею 0,0022 га з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки - 3222483602:02:005:0024; земельна ділянка, площею 0,2500 га з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер земельної ділянки - 3222483602:02:005:0023.У 2012 році він з дружиною придбав Ѕ частину (у рівних частках - по ј кожному) будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_2 . Перед тим, як

ОСОБА_3 переїхала до будинку, вони прийшли до висновку, що більше однією сім`єю жити не будуть. Саме тому, після закінчення ремонту в будинку, навесні 2013 року, ОСОБА_3 із сином переїхали жити до відремонтованого будинку, а він залишився проживати за місцем реєстрації. Після фактичного припинення шлюбних відносин, 26.07.2013 року він уклав договір купівлі-продажу нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 .Просив суд залишити за ним один об`єкт - нежитлове приміщення, яке використовує для здійснення своєї підприємницької діяльності, а усе інше майно - залишити дружині. Звертає увагу суду, що грошовий еквівалент часток подружжя внаслідок такого поділу орієнтовно становитиме: чоловіка - 1 060 486,53 грн, дружини - 629 050 + 350 000 = 979 050 грн. Різниця становить 81 436,53 грн. Дану різницю він готовий перерахувати ОСОБА_3 .

Тому просив суд у задоволенні первісного позову - відмовити. Визнати за ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ) право власності на нежиле приміщення, що складається з нежилих приміщень магазину складу: будівлі літ «А», площею 736,9 кв.м., торгових павільонів літ «Б», площею 92,6 кв.м., котельні літ. «В», площею 14,8 кв.м., лабораторії літ «Г», пл. 20,7 кв.м., диспетчерської літ «Д», пл. 38,1 кв.м., навісів: «Е», «Є», «Ж», 2-6, № 7, розташованих за адресою: АДРЕСА_1 , в порядку поділу спільного майна подружжя. Визнати за ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності на земельну ділянку, площею 0,0022 га за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки - 3222483602:02:005:0023, без зміни цільового призначення, в порядку поділу спільного майна подружжя. Визнати за ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності земельну ділянку, площею 0,2500 га, яка розташована за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер земельної ділянки - 3222483602:02:005:0024, без зміни цільового призначення, в порядку поділу спільного майна подружжя. Визнати за ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) право власності на Ѕ будинку за адресою: АДРЕСА_2 , із земельною ділянкою за тією ж адресою, в порядку поділу спільного майна подружжя. Стягнути з ОСОБА_4 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_2 , зареєстрований за адресою: АДРЕСА_5 ) на користь ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 ; ІНФОРМАЦІЯ_2 ; ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) грошову компенсацію у розмірі 81 436,53 грн. (вісімдесят одна тисяча чотириста тридцять шість грн. 53 коп.). Право спільної власності сторін на вказане майно припинити.

25 жовтня 2018 року ОСОБА_3 подала до суду відзив на зустрічну позовну заяву, у якому зазначила, що 06 жовтня 2018 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано, про що зроблено актовий запис № 377, це підтверджується Свідоцтвом про розірвання шлюбу серії

НОМЕР_3 . Таким чином, шлюб тривав з 26 серпня 1994 року по 06 жовтня 2018 року.за час шлюбу було придбано та перебувають у спільній сумісній власності наступні об`єкти нерухомості: земельна ділянка із КН 3222483602:02:005:0024; земельна ділянка із КН 3222483602:02:005:0023; нежиле приміщення, розташоване за адресою: АДРЕСА_1 .

Крім того, 20.01.2012 року Позивачем та відповідачем було придбано 1/2 частину будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 7.1 Договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку Покупці (сторони по справі) купляють 1/2 частку будинку в спільну часткову власність (по 1/4 кожному). Право власності підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 33164955 від 14.02.2012 року, згідно якого вбачається, що об`єкт нерухомості перебуває у приватній спільній частковій власності - по 1/4 у кожного співвласника. Оскільки вищезазначений будинок розташований на земельній ділянці, одночасно із його придбанням 20.01.2012 року було укладено Договір купівлі-продажу 1/2 частини земельної ділянки із кадастровим номером 3210900000:01:048:0115, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 1.1. вказаного договору Покупці (сторони по справі) приймають (купують) 1/2 частини земельної ділянки в спільну часткову власність по 1/4 кожний. Звідси, 1/2 частини земельної ділянки із кадастровим номером 3210900000:01:048:0115, загальною площею 0,050 га перебуває у спільній частковій власності. Таким чином, об`єкти нерухомості розташовані за адресою АДРЕСА_2 перебувають у спільній частковій власності, а відтак - не підлягають поділу.Тому просила суд відмовити у задоволені зустрічного позову та поділити спірне майно у відповідності з ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України - в рівних частках.

У судовому засіданні представник позивача позовні вимоги підтримав. Просив первісний позов задовольнити, у задоволенні зустрічного позову - відмовити.

У судовому засіданні представник відповідача проти позову заперечував. Просила суд відмовити в задоволенні первісного позову, зустрічний позов - задовольнити.

Дослідивши матеріали даної цивільної справи, суд приходить до висновку, що позовні вимоги та вимоги за зустрічним позовом підлягають до задоволенню частково, виходячи з наступних підстав.

Пунктом 2 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про застосування норм цивільного процесуального законодавства при розгляді справ у суді першої інстанції» від 12.06.2009 №2 передбачено, що відповідно до статей 55, 124 Конституції України та статті 3 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Відповідно до ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен має право на справедливий і публічний розгляд його справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом, встановленим законом, який вирішить спір щодо його прав та обов`язків цивільного характеру або встановить обґрунтованість будь-якого висунутого проти нього кримінального обвинувачення.

У п. 33 рішення ЄСПЛ від 19.02.2009 у справі «Христов проти України» суд зазначив, що право на справедливий судовий розгляд, гарантоване ч. 1 ст. 6 Конвенції, слід тлумачити в контексті преамбули Конвенції, яка, зокрема, проголошує верховенство права як складову частину спільної спадщини Договірних держав.

Відповідно до ст.ст. 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Способом захисту цивільних прав та інтересів може, зокрема, бути припинення дії, яка порушує право.

Відповідно до ст. 11 ЦПК України, суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням фізичних чи юридичних осіб, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів сторін та інших осіб, які беруть участь у справі.

У справі Bellet v. France Суд зазначив, що стаття 6 § 1 Конвенції містить гарантії справедливого судочинства, одним з аспектів яких є доступ до суду. Рівень доступу, наданий національним законодавством, має бути достатнім для забезпечення права особи на суд з огляду на принцип верховенства права в демократичному суспільстві. Для того, щоб доступ був ефективним, особа повинна мати чітку практичну можливість оскаржити дії, які становлять втручання у її права. Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Сторони та інші особи, які беруть участь у справі, мають рівні права щодо подання доказів, їх дослідження та доведення перед судом їх переконливості. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд сприяє всебічному і повному з`ясуванню обставин справи: роз`яснює особам, які беруть участь у справі, їх права та обов`язки, попереджує про наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій і сприяє здійсненню їхніх прав у випадках, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до ст. 3 СК України сім`я є первинним та основним осередком суспільства. Сім`ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно. Дитина належить до сім`ї своїх батьків і тоді, коли спільно з ними не проживає. Права члена сім`ї має одинока особа. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

При розгляді справи судом встановлено, що 26 серпня 1994 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_4 було зареєстровано шлюб, про що в Книзі реєстрації шлюбів 26.08.1994 року було зроблено відповідний актовий запис № 510, що підтверджується Свідоцтвом про шлюб серії НОМЕР_4 , виданим повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві 19.11.2010 року.

ІНФОРМАЦІЯ_3 від шлюбу народився спільний син - ОСОБА_5 , що підтверджується Свідоцтвом про народження серії НОМЕР_5 , видане повторно відділом реєстрації актів цивільного стану Солом`янського районного управління юстиції у місті Києві 19.11.2010 року.

06 жовтня 2018 року шлюб між ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було розірвано.

Відповідно до частин першої та другої статті 21 СК України шлюбом є сімейний союз жінки та чоловіка, зареєстрований у державному органі реєстрації актів цивільного стану. Проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Положення частини другої статті 3 СК України, згідно з яким подружжя вважається сім`єю і тоді, коли дружина та чоловік, у зв`язку з навчанням, роботою, лікуванням, необхідністю догляду за батьками, дітьми та з інших поважних причин не проживають спільно, стосуються лише офіційно зареєстрованих шлюбів.

За ст. 18 СК України кожен учасник сімейних правовідносин має право звернутись до суду за захистом свого права або інтересу.

Статтею 57 СК України передбачено, що особистою приватною власністю дружини, чоловіка є майно, набуте нею, ним до шлюбу.

Відповідно до ст. 60 СК України майно набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Відповідно до ст. 61 СК України об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту. Якщо одним із подружжя укладено договір в інтересах сім`ї, то гроші, інше майно, в тому числі гонорар, виграш, які були одержані за цим договором, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Статтею 63 СК України визначено, що при здійснені подружжям права спільної сумісної власності дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Відповідно до ст. 65 СК України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою. При укладенні договорів одним із подружжя вважається, що він діє за згодою другого з подружжя. Договір, укладений одним із подружжя в інтересах сім`ї, створює обов`язки для другого з подружжя, якщо майно, одержане за договором, використане в інтересах сім`ї.

Статтями 68, 69 СК України встановлено, що розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу. А, отже, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

Згідно ст. 70 СК України у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором. При вирішенні спору про поділ майна суд може відступити від засади рівності часток подружжя за обставин, що мають істотне значення, зокрема якщо один із них не дбав про матеріальне забезпечення сім`ї, приховав, знищив чи пошкодив спільне майно, витрачав його на шкоду інтересам сім`ї. За рішенням суду частка майна дружини, чоловіка може бути збільшена, якщо з нею, ним проживають діти, а також непрацездатні повнолітні син, дочка, за умови, що розмір аліментів, які вони одержують, недостатній для забезпечення їхнього фізичного, духовного розвитку та лікування.

Відповідно до ст. 71 СК України майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, ділиться між ними в натурі. Якщо дружина та чоловік не домовилися про порядок поділу майна, спір може бути вирішений судом. При цьому суд бере до уваги інтереси дружини, чоловіка, дітей та інші обставини, що мають істотне значення.

Відповідно до п.п. 22-25 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя» №11, від 21 грудня 2007 року поділ спільного майна подружжя здійснюється за правилами, встановленими статтями 69-72 СК та ст. 372 ЦК. Вартість майна, що підлягає поділу, визначається за погодженням між подружжям, а при недосягненні згоди - виходячи з дійсної його вартості на час розгляду справи.

П.23 передбачено, що вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК, ч. 3 ст. 368 ЦК), відповідно до частин 2, 3 ст. 325 ЦК можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Спільною сумісною власністю подружжя, зокрема, можуть бути: квартири, жилі й садові будинки; земельні ділянки та насадження на них, продуктивна і робоча худоба, засоби виробництва, транспортні засоби; грошові кошти, акції та інші цінні папери, паєнакопичення в житлово-будівельному, дачно-будівельному, гаражно-будівельному кооперативі; грошові суми та майно, належні подружжю за іншими зобов`язальними правовідносинами, тощо.

Майно, яке належало одному з подружжя, може бути віднесено до спільної сумісної власності укладеною при реєстрації шлюбу угодою (шлюбним договором) або визнано такою власністю судом з тих підстав, що за час шлюбу його цінність істотно збільшилася внаслідок трудових або грошових затрат другого з подружжя чи їх обох.

Відповідно до п. 24 до складу майна, що підлягає поділу включається загальне майно подружжя, наявне у нього на час розгляду справи, та те, що знаходиться у третіх осіб. При поділі майна враховуються також борги подружжя та правовідносини за зобов`язаннями, що виникли в інтересах сім`ї (ч. 4 ст. 65 СК).

Не належить до спільної сумісної власності майно одного з подружжя, набуте особою до шлюбу; набуте за час шлюбу на підставі договору дарування або в порядку спадкування; набуте за час шлюбу, але за кошти, які належали одному з подружжя особисто; речі індивідуального користування, вв тому числі коштовності, навіть якщо вони були придбані за рахунок спільних коштів подружжя; кошти, одержані як відшкодування за втрату (пошкодження) речі, що належала особі, а також як відшкодування завданої їй моральної шкоди; страхові суми, одержані за обов`язковим або добровільним особистим страхуванням, якщо страхові внески сплачувалися за рахунок коштів, що були особистою власністю кожного з них. Що стосується премії, нагороди, одержаних за особисті заслуги, суд може визнати за другим з подружжя право на їх частку, якщо буде встановлено, що він своїми діями сприяв її одержанню.

За п.25 вирішуючи питання про поділ майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, зокрема неподільної речі, суди мають застосовувати положення частин 4, 5 ст. 71 СК щодо обов`язкової згоди одного з подружжя на отримання грошової компенсації та попереднього внесення другим із подружжя відповідної грошової суми на депозитний рахунок суду. За відсутності такої згоди присудження грошової компенсації може мати місце з підстав, передбачених ст. 365 ЦК, за умови звернення подружжя (одного з них) до суду з таким позовом (ст. 11 ЦК) та попереднього внесення на депозитний рахунок суду відповідної грошової суми. У разі коли жоден із подружжя не вчинив таких дій, а неподільні речі не можуть бути реально поділені між ними відповідно до їх часток, суд визнає ідеальні частки подружжя в цьому майні без його реального поділу і залишає майно у їх спільній частковій власності.

26 липня 2013 року між фізичною особою-підприємцем ОСОБА_7 та ОСОБА_4 було укладено Договір купівлі-продажу, посвідчений приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Чемериською Н.В. зареєстрований за № 1349 (копія додається). Відповідно до умов Договору ОСОБА_5 набув у власність нежиле приміщення, яке розташоване за адресою: АДРЕСА_1 . Дане приміщення складається із нежилих приміщень магазину складу: будівлі літ «А» пл. 736,9 кв.м., торгових павільйонів літ «Б» пл. 92,6 кв.м., котельні літ «В» пл. 14,8 кв.м., лабораторії літ «Г» пл. 20,7 кв.м., диспетчерської літ «Д» пл. 38,1 кв.м., навісів «Е», «Є», «Ж», 2-6, № 7.

Відповідно до умов п. 18 договору «цей договір укладається за згодою дружини Покупця - ОСОБА_3 , викладеною у вигляді заяви, підпис якої засвідчено ОСОБА_8 , приватним нотаріусом Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області 26 липня 2013 року за реєстровим № 1347 та зберігається при примірнику договору, призначеному для зберігання у справах приватного нотаріуса.

27 липня 2013 року приватний нотаріус Києво-Святошинського районного нотаріального округу Київської області Чемериською Н.В. як державний реєстратор зареєструвала право власності на даний об`єкт нерухомості за ОСОБА_4 , що підтверджується Витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності: індексний номер 7016872; сформований 27.07.2013 року; номер запису про право власності 1849827; реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна 116579032224.

20 грудня 2006 року на підставі договору купівлі-продажу № 15955 ОСОБА_4 набув у власність дві земельні ділянки, розташовані за адресою: АДРЕСА_4 , а саме: земельна ділянка, площею 0,0022 га з цільовим призначенням - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер земельної ділянки - 3222483602:02:005:0024; земельна ділянка, площею 0,2500 га з цільовим призначенням - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер земельної ділянки - 3222483602:02:005:0023.

Згідно ч. 3 ст. 368 ЦК України, майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Отже, набуття майна за час шлюбу створює презумпцію права спільної сумісної власності, а за відсутності належних доказів того, що майно придбане за особисті кошти одного з подружжя, таке майно вважається спільною сумісною власністю, при цьому тягар доказування, що вказане майно не належить до спільної сумісної власності, покладається на того з подружжя, хто набув спірне майно за кошти, що належали йому особисто.

Така правова позиція викладена у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс17 та постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Першої судової палати Касаційного цивільного суду від 06 лютого 2018 року у справі № 235/9895/15-ц, від 05 квітня 2018 року у справі № 404/1515/16-ц.

У судовому засіданні сторонами не подано доказів того, що дане майно було придбане ними за час перебування сторін в зареєстрованому шлюбі за особисті кошти. Тому суд приходить до висновку, що земельні ділянки та нежиле приміщення є спільним майном подружжя. Посилання відповідача, що нежиле приміщення було придбане ним після фактичного припинення шлюбних відносин, суд до уваги не бере, оскільки належних та допустимих доказів суду не подано.

20.01.2012 року ОСОБА_4 та ОСОБА_3 було придбано 1/2 частину будинку з господарськими та побутовими будівлями і спорудами, розташованого по АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 7.1 Договору купівлі-продажу 1/2 частки житлового будинку Покупці купляють 1/2 частку будинку в спільну часткову власність (по 1/4 кожному).

Право власності підтверджується Витягом про державну реєстрацію прав № 33164955 від 14.02.2012 року , згідно якого вбачається, що об`єкт нерухомості перебуває у приватній спільній частковій власності - по 1/4 у кожного співвласника.

Оскільки вищезазначений будинок розташований на земельній ділянці, одночасно із його придбанням 20.01.2012 року було укладено Договір купівлі-продажу 1/2 частини земельної ділянки із кадастровим номером 3210900000:01:048:0115, розташованої за адресою: АДРЕСА_2 . Відповідно до п. 1.1. вказаного договору Покупці приймають (купують) 1/2 частини земельної ділянки в спільну часткову власність по 1/4 кожний. Звідси, 1/2 частини земельної ділянки із кадастровим номером 3210900000:01:048:0115, загальною площею 0,050 га перебуває у спільній частковій власності.

А тому вимоги зустрічного позову щодо поділу житлового будинку та земельної ділянки, як спільного сумісного майна подружжя, задоволенню не підлягають, оскільки подружжя при його придбанні визначили і статус майна, і частки кожного із співвласників, тому майно не може бути віднесено до спільної сумісної власності.

Відповідно до ст.4 ЦПК України здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних і юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законами України.

За ст. 16 ЦК України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути: визнання права; визнання правочину недійсним; припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення; примусове виконання обов`язку в натурі; зміна правовідношення; припинення правовідношення; відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди; визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб.

Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

За ст. 368 ЦК України спільна власність двох або більше осіб без визначення часток кожного з них у праві власності є спільною сумісною власністю. Суб`єктами права спільної сумісної власності можуть бути фізичні особи, юридичні особи, а також держава, територіальні громади, якщо інше не встановлено законом. Майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом. Майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі.

При купівлі сторони самостійно визначили вид власності, отримали правовстановлюючі документи на майно та зареєстрували право власності у відповідному реєстрі, тому суд відмовляє у задоволенні зустрічного позову в частині визнання будинку, розташованого за адресою: АДРЕСА_2 . та земельної ділянки з кадастровим номером 3210900000:01:048:0115 спільним сумісним майном та їх поділу з відступом від зареєстрованих часток.

Щодо розподілу майна: нежиле приміщення та земельні ділянки.

У зустрічному позові ОСОБА_4 просив провести поділ майна, виділивши у власність конкретне майно. Разом з тим, згоди іншого на такий поділ судом при розгляді справи не встановлено. Так, ОСОБА_4 вважав за доцільне залишити йому нежиле приміщення, а колишній дружині - дві земельні ділянки, Ѕ будинку і земельну ділянку за тією ж адресою. ОСОБА_3 в свою чергу вважала за доцільне здійснити поділ у відповідності з ч. 1 ст. 70 Сімейного кодексу України в рівних частках.

Також, Відповідачем за первісним позовом не надано суду належних та допустимих доказів на підтвердження вартості такого майна. Не може бути прийнятною орієнтовна вартість майна, оскільки інша сторона не визнає такої вартості. При цьому сторони клопотань про призначення експертизи не заявили, не повідомили про неможливість провести самостійно експертизу та подати суду належні та допустимі докази цим обставинам.

За змістом ст.364 ЦК України компенсація частки у спільному майні проводиться виходячи із дійсної вартості нерухомого майна. Відповідно до роз`яснень, викладених у п.6 постанови Пленуму Верховного Суду України № 7 від 04.10.1991 р. «Про практику застосування судами законодавства, що регулює право приватної власності громадян на житловий будинок» під дійсною вартістю будинку розуміється грошова сума, за яку він може бути проданий у даному населеному пункті чи місцевості. Для її визначення при необхідності призначається експертиза.

Зважаючи на те, що сторонами не погоджена вартість спірного майна, не заявлено інших клопотань на підтвердження своїх доводів або заперечень, не внесено коштів на депозитний рахунок суду, тому суд визнає право власності на нежиле приміщення та земельні ділянки по 1/2 частині за кожною із сторін, задовольняючи позовні вимоги та вимоги за зустрічним позовом частково.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Отже, сторона, яка посилається на ті чи інші обставини, знає і може навести докази, на основі яких суд може отримати достовірні відомості про них. В іншому разі, за умови недоведеності тих чи інших обставин суд вправі винести рішення по справі на користь протилежної сторони. Таким чином, доказування є юридичним обов`язком сторін і інших осіб, які беруть участь у справі.

Таким чином, розглянувши справу в межах заявлених позовних вимог, дослідивши всебічно, повно, безпосередньо та об`єктивно наявні у справі докази, оцінив їх належність, допустимість, достовірність, достатність і взаємний зв`язок у сукупності, з`ясувавши усі обставини справи, на які сторони посилалися як на підставу своїх вимог і заперечень, з урахуванням того, що завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичної особи, суд дійшов висновку про необхідність часткового задоволення поданих позовів.

Обґрунтовуючи своє рішення, суд приймає до уваги вимоги ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», відповідно до якої суди застосовують при розгляді справи Конвенцію та практику Суду як джерело права та висновки Європейського суду з прав людини зазначені в рішенні у справі «Руїс Торіха проти Іспанії» (Ruiz Torija v. Spain) від 9 грудня 1994 року, серія А, № 303А, п. 2958. Суд повторює, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення.

Керуючись ст.ст.12, 81, 141, 200, 206, 263-265 ЦПК України, суд-

в и р і ш и в :

Позов ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про поділ майна подружжя та зустрічний позов ОСОБА_4 до ОСОБА_3 про поділ майна подружжя задовольнити частково.

Визнати за ОСОБА_3 (зареєстрована за адресою: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_1 ) право власності, яка на 1/2 частину нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з нежилих приміщень магазину складу : будівлі літ «А» пл. 736,9 кв.м., торгових павільйонів ліб «Б» пл. 92,6 кв.м.,котельні літ. «В» пл. 14,8 кв.м., лабораторії літ. «Г» пл. 20,7 кв.м., диспетчерської літ. «Д» пл. 38,1 кв.м., навісів: «Е», «Є», «Ж», 2-6, №7.

Визнати за ОСОБА_4 (зареєстрований за адресою: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_2 ) право власності, яка на 1/2 частину нежилого приміщення, розташованого за адресою: АДРЕСА_1 , яке складається з нежилих приміщень магазину складу : будівлі літ «А» пл. 736,9 кв.м., торгових павільйонів ліб «Б» пл. 92,6 кв.м.,котельні літ. «В» пл. 14,8 кв.м., лабораторії літ. «Г» пл. 20,7 кв.м., диспетчерської літ. «Д» пл. 38,1 кв.м., навісів: «Е», «Є», «Ж», 2-6, №7.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0022 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222483602:02:005:0023.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,0022 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - ведення особистого селянського господарства, кадастровий номер 3222483602:02:005:0023.

Визнати за ОСОБА_3 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер 3222483602:02:005:0024.

Визнати за ОСОБА_4 право власності на Ѕ частину земельної ділянки, площею 0,25 га, що розташована за адресою: АДРЕСА_4 , цільове призначення - будівництво та обслуговування жилого будинку і господарських будівель, кадастровий номер 3222483602:02:005:0024.

У задоволенні решті вимог - відмовити.

Рішення суду може бути оскаржено до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня виготовлення повного тексту судового рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи(вирішення питання) без повідомлення(виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скаргу на рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закритті апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Повний текст рішення виготовлено 04 жовтня 2020 року.

Суддя