КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження Доповідач - Кулікова С.В.

№ 22-ц/824/1076/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

м. Київ Справа № 755/12490/15-ц

13 січня 2021 року Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого судді - Кулікової С.В.

суддів - Желепи О.В.

- Олійника В.І.

при секретарі - Климчук Т.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року, ухваленого під головуванням судді Катющенко В.П., у цивільній справі за позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: відділ реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про оспорювання батьківства,-

в с т а н о в и в:

У квітні 2015 року позивач, ОСОБА_2 , звернувся до Дніпровського районного суду м. Києва з позовом, в якому просить суд: виключити запис про його батьківство з книги записів актів громадянського стану за № 440 від 31 березня 2000 року про народження ОСОБА_1 , зроблений відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у м. Києві; зобов`язати відділ реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві внести зміни в актовий запис у книзі записів актів громадянського стану про народження ОСОБА_1 та видати нове свідоцтво про народження; стягнути з відповідачки на його користь судові витрати.

Свої позовні вимоги позивач обґрунтовує тим, що 02 липня 1994 року він уклав шлюб з ОСОБА_4

ІНФОРМАЦІЯ_1 відповідачка народила сина, ОСОБА_5 , а 31 березня 2000 року зареєструвала сина у відділі реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Києва. Батьком народженої дитини, згідно зі статтею 52 Кодексу про шлюб та сім`ю, було записанопозивача. Однак, він з цим незгодний, бо має певні сумніви стосовно того, чи є він батьком дитини відповідачки. Народжена дитина зовсім не схожа з ним, а також йому стало відомо, що під час шлюбу відповідачка мала стосунки з іншими чоловіками, мали місце випадки, коли вона не перебувала вдома по кілька тижнів.

Посилаючись на наведене, позивач просив позов задовольнити.

Рішенням Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року позов задоволено частково.

Ухвалено виключити відомості про ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянина України, зареєстрованого та проживаючого за адресою: АДРЕСА_1 , як батька дитини з актового запису №440 від 31 березня 2000 року про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, здійсненого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Києва.

В решті позовних вимог - відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_3 на користь ОСОБА_2 судовий збір в сумі 243 гривні 60 копійок.

Не погоджуючись з таким рішенням суду, ОСОБА_5 подав апеляційну скаргу, в якій просив скасувати рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року та ухвалити нове судове рішення, яким відмовити у задоволенні позову.

Апеляційну скаргу обґрунтовував тим, що рішення суду позбавляє його законних прав та інтересів як дитини, народженої у шлюбі від позивача, пов`язані з правом на спілкування з батьком, отримання піклування та підтримки батька, а тому вважає, що має право на апеляційне оскарження рішення суду.

Зазначав, що з врахуванням встановленої законодавством презумпції батьківства, суд першої інстанції не міг задовольнити позовні вимоги про виключення відомостей про батька з актового запису, виходячи лише з того факту, що мати апелянта не приводила його на відібрання біологічного матеріалу.

Вважає, що під час вирішення питання про виключення відомостей про ОСОБА_2 як батька, з актового запису про народження дитини, необхідно враховувати принцип 6 Декларації прав дитини та Конвенцію про права дитини, враховуючи якнайкраще інтереси дитини щодо збереження її зв`язків із сім`єю.

Вказував на те, що судом першої інстанції не було вчинено жодних дій на те, аби залучити дитину до процесу, дізнатися думку щодо спору чи залучити дитину особисто до відбору біологічних матеріалів. Суд не встановлював, та не намагався встановити місце перебування дитини та надіслати йому будь-які повідомлення про виклик на експертизу.

Посилався на те, що суд безпідставно викликав його матір на експертизу, якщо біологічні зразки мали б відбиратися в батька та дитини, а не в матері. При цьому суд володів інформацією, про вік дитини, та про те, що дитина мала неповну дієздатність.

Крім того, вважав, що рішення суду прийняте на підставі матеріалів справи та без проведення судово-біологічної експертизи є необґрунтованим, а в матеріалах справи відсутні належні прямі докази відсутності кровного споріднення між позивачем та апелянтом.

Стверджував, що мама не хотіла ухилятися від проведення експертизи, проте вона не хотіла нести витрати на сплату судової експертизи, які з незрозумілих їй причин суд першої інстанції поклав на неї.

Також в апеляційній скарзі клопотав про призначення у справі експертизи судово-медичної генетичної ідентифікації, проведення якої просив доручити Київському міському клінічному бюро судово-медичної експертизи.

Відзив на апеляційну скаргу не надходив.

В судовому засіданні апелянт ОСОБА_2 підтримав клопотання про призначення експертизи, а також доводи апеляційної скарги та просив її задовольнити. Зазначив, що позивач не отримує судові повідомлення про призначені судові засідання, конверти повертаються за закінченням строку зберігання. По телефону позивач йому повідомив про те, що в судове засідання в суд апеляційної інстанції з'являтися не буде, також не прийде в експертну установу для проведення експертизи.

Відповідач ОСОБА_3 також підтримала клопотання про призначення експертизи та доводи апеляційної скарги, просила задовольнити апеляційну скаргу.

Позивач ОСОБА_2 в судові засіданні в суд апеляційної інстанції жодного разу не з'явився, про час та місце розгляду справи повідомлявся у встановленому законом порядку, про причини неявки суд не повідомив, тому враховуючи перебування справи на розгляді в суді апеляційної інстанції з червня 2020 року,колегія суддів вважала можливим провести розгляд справи за відсутності позивача.

Третя особа Дніпровський районний у місті Києві відділ державної реєстрації актів цивільного стану Центрального міжрегіонального управління Міністерства юстиції (м. Київ) просив розглядати справу без участі представника.

Заслухавши думу учасників справи, обговоривши доводи клопотання про призначення у справі експертизи судово-медичної генетичної ідентифікації, колегія суддів дійшла висновку про відмову у задоволенні даного клопотання, оскільки позивач ігнорує явку до суду апеляційної інстанції, не подав відзиву на апеляційну скаргу, в якій зокрема апелянт клопотав про призначення експертизи, призначення у справі експертизи буде затягуванням розгляду справи, тоді як кожна особа має право на розгляд її справи в межах розумних строків.

Заслухавши доповідь судді Кулікової С.В., пояснення учасників справи, вивчивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Відповідно до частин першої-другої, п`ятої статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Аналогічні по суті положення містила стаття 213 ЦПК України 2004 року.

Задовольняючи частково позовні вимоги, виключаючи відомості про ОСОБА_2 , як батька дитини з актового запису №440 від 31 березня 2000 року про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідач неодноразово ухилявся від проведення генетичної ідентифікації, тому суд вважав факт відсутності кровного споріднення між позивачем та дитиною доведеним.

Колегія суддів не може погодитися з таким висновком суду першої інстанції, враховуючи наступне.

З матеріалів справи вбачається, що 02 липня 1994 року між сторонами було укладено шлюб.

ІНФОРМАЦІЯ_1 народився ОСОБА_5 , батьками якого було записано - ОСОБА_2 та ОСОБА_6 .

Згідно свідоцтва про розірвання шлюбу, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_6 було розірвано, про що в Книзі реєстрації розірвань шлюбів зроблено відповідний актовий запис за № 66 від 22 січня 2008 року.

Рішенням Дніпровського районного суду м. Києва від 25 червня 2014 року стягнуто з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 на утримання сина ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , аліменти в розмірі 1286 грн., щомісячно, починаючи з 19 травня 2014 року і до досягнення дитиною повноліття, але не менше 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Статтею 54 Кодексу про шлюб та сім`ю України від 20.06.1969 року № 2006-VII (в редакції від 09 лютого 2000 року), батько і мати, які перебувають у шлюбі між собою, записуються батьками дитини в книзі записів народжень за заявою будь-кого з них.

Відповідно до частини першої статті 56 КпШС України особа, записана як батько або як мати дитини в книзі записів народжень, або особа, яка фактично є батьком дитини, в разі смерті матері чи позбавлення її батьківських прав має право оспорити проведений запис протягом року з того часу, коли їй стало або повинно було стати відомо про проведений запис. Якщо до цього часу особа, записана як батько або як мати, була неповнолітньою, річний строк обчислюється з часу досягнення нею вісімнадцяти років.

Відповідно до частини першої статті 122 СК України дитина, яка зачата і (або) народжена в шлюбі, походить від подружжя. Походження дитини від подружжя визначається на підставі свідоцтва про шлюб та документа закладу охорони здоров`я про народження дружиною дитини.

Статтею 133 СК України визначено, що у разі якщо дитина народилася у подружжя, дружина записується матір`ю, а чоловік - батьком дитини.

Згідно зі статтею 136 СК України особа, яка записана батьком дитини відповідно до статей 122, 124, 126 і 127 цього Кодексу, має право оспорити своє батьківство, пред`явивши позов про виключення запису про нього як батька з актового запису про народження дитини. У разі доведення відсутності кровного споріднення між особою, яка записана батьком, та дитиною, суд постановляє рішення про виключення відомостей про особу як батька дитини з актового запису про її народження. Не має права оспорювати батьківство, зокрема, особа, записана батьком дитини, якщо в момент реєстрації себе батьком дитини вона знала, що не є її батьком.

Предметом доказування в таких справах є відсутність кровного споріднення між особою, записаною батьком, і дитиною. У разі доведеності цієї обставини суд постановляє рішення про виключення оспорених відомостей з актового запису про народження дитини.

Відповідно до частин першої-третьої статті 12, частини першої статті 81 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Подібні положення містили статті 10, 60, 61 ЦПК України 2004 року.

Доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків (стаття 76 ЦПК України).

Частиною другою статті 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Європейський суд з прав людини, рішення якого є джерелом права згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», зауважив, що «на сьогодні ДНК-тест є єдиним науковим методом точного встановлення батьківства стосовно конкретної дитини; його доказова цінність суттєво переважає будь-який інший доказ, наданий сторонами, з метою підтвердити або спростувати факт оспорюваного батьківства» (Калачова проти Російської Федерації № 3451/05, § 34, від 07 травня 2009 року).

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 10 грудня 2015 року за клопотанням позивача, було призначено експертизу судово-медичної генетичної ідентифікації.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 06 червня 2016 року у справі було відновлено провадження та призначено справу до розгляду, у зв`язку з залишенням без виконання ухвали суду від 10 грудня 2015 року, оскільки ОСОБА_3 на відбір зразків крові не з`явилася.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що відповідач не отримувала повідомлення від суду про дату та час проведення експертизи.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 16 вересня 2016 року за клопотанням відповідача було призначено експертизу судово-медичної генетичної ідентифікації.

Ухвалою Дніпровського районного суду м. Києва від 25 січня 2017 року провадження у справі було відновлено, у зв`язку з залишенням без виконання ухвали суду від 16 вересня 2016 року, оскільки ОСОБА_3 на відбір зразків крові не з`явилася.

Проте, з матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_3 не була належним чином повідомлена про дату та час проведення експертизи.

Враховуючи зазначене, суд першої інстанції дійшов безпідставного висновку про те, що відповідач неодноразово свідомо ухилялася від проведення експертизи, оскільки фактично ОСОБА_3 не була належно повідомлена про дату та час проведення експертизи, а сам по собі факт, що вдруге експертиза призначалася за клопотанням відповідача, не дає підстав стверджувати, що останній було відомо, коли необхідно з'явитися до експертної установи для відбору зразків крові.

Таким чином, апеляційним судом встановлено, що позивачем не надано належних і допустимих доказів на підтвердження відсутності кровного споріднення з дитиною, відповідач не була належним чином повідомлена про дату та час проведення експертизи судово-медичної генетичної ідентифікації, а тому суд першої інстанції, дійшов необґрунтованого висновку про наявність підстав для виключення відомостей про ОСОБА_2 , як батька дитини з актового запису №440 від 31 березня 2000 року про народження ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , здійсненого Відділом реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції м. Києва.

Суд апеляційної інстанції зауважує, що у статті 8 Конституції України закріплено, що в Україні визнається і діє принцип верховенства права, а норми Конституції України є нормами прямої дії.

Відповідно до частини третьої статті 51 Конституції України сім`я, дитинство, материнство і батьківство охороняються державою.

Згідно із частиною сьомою статті 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, установлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, ратифікованої Верховною Радою України 27 лютого 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Згідно статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожен має право на повагу до свого приватного і сімейного життя, до свого житла і кореспонденції. Органи державної влади не можуть втручатись у здійснення цього права, за винятком випадків, коли втручання здійснюється згідно із законом і є необхідним у демократичному суспільстві в інтересах національної та громадської безпеки чи економічного добробуту країни, для запобігання заворушенням чи злочинам, для захисту здоров`я чи моралі або для захисту прав і свобод інших осіб.

Згідно прецедентної практики Європейського Суду з прав людини об`єктом статті 8 указаної Конвенції є, в основному, захист людини від будь-якого втручання з боку державних органів. Однак це положення не просто змушує державу утримуватись від такого втручання. Крім цього, насамперед поряд з існуванням негативних зобов`язань, існують позитивні зобов`язання, пов`язані з ефективною повагою до приватного або сімейної життя. Ці зобов`язання можуть включати в себе вжиття заходів, спрямованих на забезпечення поваги до приватного життя навіть у сфері відносин між окремими особами (рішення Європейського Суду з прав людини у справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13).

Ухвалюючи рішення в справі «М. С. проти України» від 11 липня 2017 року (заява № 2091/13), Європейський суд з прав людини наголосив, що в таких справах основне значення має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. На сьогодні існує широкий консенсус, у тому числі в міжнародному праві, на підтримку ідеї про те, що у всіх рішеннях, що стосуються дітей, їх найкращі інтереси повинні мати першочергове значення.

При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Найкращі інтереси дитини можуть, залежно від їх характеру та серйозності, перевищувати інтереси батьків.

ЄСПЛ зазначив у справі «Євремович проти Сербії», що у відповідності до статті 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод під час розгляду скарги про встановлення батьківства суди мають приділяти особливу увагу інтересам конкретної дитини («Jevremovic v. Serbia», заява № 3150/05, пункт 109, рішення ЄСПЛ від 17 травня 2007 року).

Законодавством передбачено певні обов`язки батьків щодо їх дитини, а також необхідність приймати судові рішення з урахуванням найкращих інтересів дитини, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, інших осіб. Задоволення позову позивача призведе до скасування відповідних зобов`язань позивача перед дитиною, що відповідно не відповідатиме кращим інтересам дитини, враховуючи, що позивач протягом 15 років визнавав себе батьком дитини.

Підсумовуючи викладене, колегія суддів приходить до висновку про те, що рішення суду ухвалено з порушенням норм матеріального та процесуального права, а тому наявні правові підстави для його скасування.

З урахуванням ст. 141 ЦПК України, з позивача на користь ОСОБА_1 підлягають стягненню витрати по сплаті судового збору за подання апеляційної скарги у розмірі 840,80 грн.

Керуючись ст.ст. 367, 368, 374, 376, 381 - 384 ЦПК України, суд,-

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Дніпровського районного суду міста Києва від 17 лютого 2017 року скасувати та постановити нове судове рішення.

У задоволенні позову ОСОБА_2 до ОСОБА_3 , третя особа: відділ реєстрації актів громадянського стану Дніпровського районного управління юстиції у місті Києві про оспорювання батьківства відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати у розмірі 840,80 грн.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена у касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини постанови, зазначений строк обчислюється з дня складення повного тексту постанови.

Повний текст постанови складено 16 січня 2021 року.

Головуючий: Судді: