КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

справа 2601/23191/12 Головуючий у І інстанції -Антонова Н.В.

апеляційне провадження №22-ц/824/8207/2020 Доповідач у ІІ інстанції - Гуль В.В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

судді-доповідача Гуля В.В.,

суддів Сержанюка А.С., Матвієнко Ю.О.,

за участю секретаря Линок В.О.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Києві цивільну справу за апеляційними скаргами представника відповідачів ОСОБА_1 та ОСОБА_2 на заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року в справі за позовом Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором

встановив:

У травні 2010 року Публічне акціонерне товариство Банк «Фінанси та Кредит» (далі - ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит») звернулося до суду з позовом до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором.

Позов мотивовано тим, що 26 вересня 2006 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Банк «Фінанси та Кредит» в особі філії «Київське регіональне управління» (далі - ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит») та ОСОБА_2 було укладено договір про відкриття кредитної лінії № 39-06-ИЛ02.

Відповідно до умов указаного кредитного договору ОСОБА_2 було відкрито невідновлювальну кредитну лінію на загальну суму 70 000 доларів США під заставу земельної ділянки, загальною площею 0,1078 га, розташовану за адресою: с. Щасливе, Бориспільський район, Київська область, з терміном повного погашення кредитної заборгованості та відсотків до 25 вересня 2021 року.

25 червня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та

ОСОБА_2 укладено додаткову угоду № 1 до договору про відкриття кредитної лінії від 26 вересня 2006 року щодо збільшення розміру не відновлювальної кредитної лінії до 300 000 доларів США та надання позичальником додатково у заставу житлового будинку, загальною площею 155,4 кв. м, що знаходиться за адресою: АДРЕСА_1 . Крім того, були внесені зміни до графіка зниження розміру заборгованості, відповідно до яких позичальник зобов`язалась щомісячно, у термін з 1 до 10 числа кожного місяця, здійснювати погашення заборгованості за кредитними ресурсами у розмірі 1 851,85 доларів США та нарахованими процентами.

Банк виконав свої зобов`язання за договором, надавши ОСОБА_2 грошові кошти в розмірі 300 000 доларів США на підставі її письмової заяви.

Однак ОСОБА_2 не виконала своїх зобов`язань за договором, у зв`язку з чим у неї виникла заборгованість, яка станом на 20 квітня 2010 року становила 5 834 059,17 грн.

ОСОБА_1 є поручителем за зобов`язаннями ОСОБА_2 перед банком на підставі договору поруки від 26 вересня 2006 року № 39-06-П02, укладеного між ОСОБА_1 та ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит».

Відповідно до умов договору поруки ОСОБА_1 зобов`язалась відповідати в повному обсязі за своєчасне та повне виконання ОСОБА_2 умов кредитного договору від 26 вересня 2006 року № 39-06-ИЛ02.

Свої зобов`язання відповідачі не виконують, платежі в рахунок погашення кредиту не здійснюють, що стало підставою для звернення до суду з указаним позовом.

Неодноразово уточнюючи позовні вимоги під час розгляду справи (востаннє 28 січня 2013 року), ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» (правонаступник ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит») з урахуванням перерахунку пені просило стягнути солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 на свою користь 8 675 254,24 грн, з яких: основний борг - 2 394 406,90 грн, відсотки за користування кредитними коштами - 1 743 362,74 грн, пеня - 4 537 484,60 грн.

Заочним рішенням Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року задоволено позов ПАТ «Банк «Фінанси і кредит», на користь ПАТ «Банк «Фінанси і кредит» стягнуто солідарно з ОСОБА_2 , ОСОБА_1 заборгованість в розмірі 8 675 254, 24 грн., в рівних частках суму судового збору та витрати на інформаційно-технічне забезпечення в розмірі 3 339 грн. - по 1 669,50 грн. з кожного з відповідачів.

Рішення суду мотивовано тим, що через неналежне виконання боржником ОСОБА_2 зобов`язань за кредитним договором виникла заборгованість, яка підлягає стягненню солідарно як з боржника, так і з поручителя у розмірі, визначеному банком.

Не погоджуючись із заочним рішенням суду, відповідачі ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , звернулися з апеляційними скаргами, в яких просили скасувати рішення суду, ухвалити нове рішення про відмову в задоволенні позовних вимог. Вважають, що рішення суду першої інстанції не відповідає нормам матеріального та процесуального права.

В апеляційній скарзі ОСОБА_2 зазначає, що в судове засідання 11 березня 2014 року вона не прибула з поважної причини, проте справа булла розглянута у ії відсутність, і вона була позбавлена можливості надати докази та заперечення проти позову. Посилається на те, що банк в порушення умов кредитного договору не направив їй вимогу про дострокове повернення кредиту, отже, на думку відповідача, банк не має права вимагати дострокового повернення кредитних коштів у судовому порядку. Також вказує на те, що відповідно до ст.551 ч. 3 ЦК України необхідно зменшити розмір пені, що підлягає стягненню, оскільки розмір пені значно перевищує розмір збитків, та застосувати до вимог про стягнення пені положення закону про позовну давність в один рік.

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 посилається на те, що не була повідомлена про розгляд справи 11 березня 2014 року, отже була позбавлена можливості здійснити захист своїх прав у суді. Зазначає, що судом при вирішенні спору не враховано ту обставину, що зобов`язання за Договором поруки нею не виконані з вини банку, яким не було направлено на адресу поручителя письмової вимоги згідно п. 3.1. Договору поруки, яка є підставою для виконання поручителем зобов`язання перед банком. За таких обставин відповідно до ст. ст. 614, 616 ЦК України суд має право зменшити розмір збитків та неустойки, які стягуються з боржника.

Перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції та обставини справи в межах доводів апеляційної скарги, суд вважає, що апеляційні скарги підлягають задоволенню частково виходячи з наступного.

Встановлено, що 26 вересня 2006 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладено договір № 39-06-ИЛ02 про відкриття кредитної лінії на загальну суму 70 000 доларів США під заставу земельної ділянки площею 0,1078 га, яка розташована у с. Щасливе Бориспільського району Київської області та належить на праві власності ОСОБА_2 , зі сплатою 15 % річних, строком до 25 вересня 2021 року.

25 червня 2007 року між ТОВ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 укладена додаткова угода № 1 до договору про відкриття кредитної лінії від 26 вересня 2006 року щодо збільшення розміру не відновлювальної кредитної лінії до 300 000 доларів США та надання додатково під заставу житлового будинку, загальною площею 155,4 кв. м, на АДРЕСА_1 . Крім того, були внесені зміни до графіка зниження розміру заборгованості відповідно до якого позичальник зобов`язується щомісячно, в термін з 1 до 10 числа кожного місяця, здійснювати погашення позичкової заборгованості за кредитними ресурсами у розмірі 1 851,85 доларів США та нарахованими процентами.

26 вересня 2006 року між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_1 укладений договір поруки № 39-06П/02, відповідно до якого поручитель зобов`язується відповідати перед кредитором у повному обсязі за своєчасне і повне виконання зобов`язань ОСОБА_2 . У випадку невиконання боржником зобов`язань за кредитним договором, боржник та поручитель відповідають перед банком як солідарні боржники.

Відповідно до уточненої позовної заяви ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» від 29 лютого 2012 року станом на 20 лютого 2012 року загальна заборгованість ОСОБА_2 за кредитним договором становить 13 621 536,72 грн., з яких 2 392 998,95 грн. - заборгованість за основним боргом, 1 418 285,68 грн. - заборгованість за відсотками за користування кредитними коштами, 9 810 252,09 грн. - пеня за несвоєчасне погашення кредиту та відсотки за користування кредитними коштами (а. с. 240-257).

Згідно з уточненнями ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» щодо розміру заборгованості станом на 10 січня 2013 року, банк остаточно визначив до стягнення з відповідачів суму 8 675 254,24 грн. (т. 2, а. с. 166-170).

Згідно зі статтею 526 ЦК України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору.

Відповідно до статті 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Згідно з частиною першою статті 612 ЦК України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до статті 599 ЦК України зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до частини першої статті 1054 ЦК України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Частиною другою статті 1050 ЦК України встановлено, що якщо договором встановлений обов`язок позичальника повернути позику частинами (з розстроченням), то у разі прострочення повернення чергової частини позикодавець має право вимагати дострокового повернення частини позики, що залишилася, та сплати процентів, належних йому відповідно до статті 1048 цього Кодексу.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Таким чином, за змістом статті 526, частини першої статті 530, статті 610 та частини першої статті 612 ЦК України для належного виконання зобов`язання необхідно дотримувати визначені у договорі строки (терміни), зокрема щодо сплати процентів, а прострочення виконання зобов`язання є його порушенням.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив із того, що ОСОБА_2 своїх зобов`язань за кредитним договором щодо повернення суми кредиту та сплати відсотків за його користування не виконує, а тому банк вправі вимагати дострокове стягнення заборгованості та пені.

Відповідачі не заперечували факт надання банком кредиту ОСОБА_2 , неналежне виконання ними своїх зобов`язань з повернення кредиту та виникнення заборгованості за кредитним договором від 26 вересня 2006 року № 39-06-ИЛ02, укладеним між ПАТ «Банк «Фінанси та Кредит» та ОСОБА_2 .

Таким чином, суд першої інстанції правомірно виходив з наявності правових підстав вважати, що право банку є порушеним, а тому підлягає захисту.

Разом з цим, покладаючи на відповідачів солідарний обов`язок щодо погашення заборгованості, суд першої інстанції неправильно застосував норму статті 554 ЦК України, оскільки.

Отже, правильне застосування статті 554 ЦК України передбачає необхідність встановити обставини щодо моменту пред`явлення банком вимоги до поручителя, визначити дату спливу шестимісячного строку, встановленого для звернення кредитора з вимогою про виконання основного зобов`язання, наявність підстав для припинення поруки.

Відповідно до частин першої, другої статті 554 ЦК України у разі порушення боржником зобов`язання, забезпеченого порукою, боржник і поручитель відповідають перед кредитором як солідарні боржники, якщо договором поруки не встановлено додаткову (субсидіарну) відповідальність поручителя.

Поручитель відповідає перед кредитором у тому ж обсязі, що і боржник, включаючи сплату основного боргу, процентів, неустойки, відшкодування збитків, якщо інше не встановлено договором поруки.

За змістом частини четвертої статті 559 ЦК України у редакції, чинній на дату виникнення спірних правовідносин, порука припиняється після закінчення строку, встановленого у договорі поруки. У разі, якщо такий строк не встановлено, порука припиняється, якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання основного зобов`язання не пред`явить вимоги до поручителя, якщо інше не передбачено законом. Якщо строк основного зобов`язання не встановлений або встановлений моментом пред`явлення вимоги, порука припиняється, якщо кредитор не пред`явить позову до поручителя протягом одного року від дня укладення договору поруки, якщо інше не передбачено законом.

У договорі поруки № 39-06-П/02 від 26.09.2006 року у п. 5.1 також передбачено, що порука припиняється якщо кредитор протягом шести місяців від дня настання строку виконання зобов`язання за кредитним договором не заявив вимоги до поручителя.

Строк дії поруки не є строком захисту порушеного права, а є строком існування суб`єктивного права кредитора та суб`єктивного обов`язку поручителя, після закінчення якого вони припиняються.

Передбачений частиною четвертою статті 559 ЦК України перебіг строку дії поруки за вимогами кредитора, які випливають з порушення боржником умов договору про погашення кредитної заборгованості щомісячними платежами, починається стосовно кожної окремої частини заборгованості від дня, коли відбулося це порушення.

Строк дії поруки обчислюється окремо по кожному простроченому зобов`язанню позичальника.

Таким чином, з часу прострочення щомісячного платежу починається обчислення встановленого частиною четвертою статті 559 ЦК України шестимісячного строку для пред`явлення вимог до поручителя щодо окремих зобов`язань за кредитом.

У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів, поза межами цього строку.

Саме такий правовий висновок викладено Верховним Судом України у постановах від 17 вересня 2014 року у справі № 6-53цс14, від 20 квітня 2016 року у справі № 6-2662цс15, від 29 березня 2017 року у справі № 6-3087цс16.

Питання правильного застосування частини четвертої статті 559 ЦК України було також предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі № 408/8040/12 (провадження № 14-145цс18) та у справі № 202/4494/16-ц (провадження № 14-318цс18), за наслідками розгляду яких Велика Палата Верховного Суду у постановах від 13 червня 2018 року та від 31 жовтня 2018 року виклала правовий висновок про відсутність підстав для відступлення від сталої практики Верховного Суду України й Верховного Суду та вказала, що з огляду на положення другого речення частини четвертої статті 559 ЦК України можна зробити висновок про те, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором повинно бути пред`явлено в судовому порядку в межах строку дії поруки, тобто протягом шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням (якщо умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами). У разі пред`явлення банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для виконання відповідної частини основного зобов`язання, в силу положень частини четвертої статті 559 ЦК України порука припиняється в частині певних щомісячних зобов`язань щодо повернення грошових коштів поза межами цього строку.

З матеріалів справи відомо, що ОСОБА_2 востаннє сплачувала заборгованість за кредитним договором 20 листопада 2007 року, а заборгованість за відсотками - 10 квітня 2009 року (т. 2, а. с. 168).

Строк дії кредитного договору був встановлений до 25 вересня 2021 року.

ПАТ Банк «Фінанси та Кредит» звернулося до суду з позовом до відповідачів у травні 2010 року згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України.

У постанові Великої Палати ВС у справі № 444/9519/12 зазначено, що після спливу визначеного договором строку позики, чи у разі пред`явлення до позичальника вимоги згідно з частиною другою статті 1050 ЦК України, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припиняється.

Після закінчення строку кредитування, права та інтереси кредитодавця в охоронних правовідносинах забезпечуються ч.2 статті 625 ЦК України, яка регламентує наслідки прострочення виконання грошового зобов`язання.

З викладеного вбачається, що вимогу до поручителя про виконання ним солідарного з боржником зобов`язання за договором пред`явлено в судовому порядку з пропуском шести місяців з моменту настання строку погашення чергового платежу за основним зобов`язанням, а умовами договору передбачено погашення кредиту періодичними платежами. При цьому позивачем змінено умови договору на дострокове виконання грошових зобов`язань.

Таким чином з пред`явленням банком вимог до поручителя більш ніж через шість місяців після настання строку для пред`явлення права вимоги до поручителя порука вважається припиненою.

Крім цього, враховуючи зміну умов договору на дострокове виконання грошових зобов`язань, право кредитодавця нараховувати передбачені договором відсотки за кредитом припинено, тому суд не враховує збільшені позивачем вимоги в цій частині.

Отже стягненню з позичальника на користь кредитодавця підлягає заборгованість за тілом кредиту у розмірі 299562,98 доларів США, що по курсу НБУ, станом на 20.04.2010 року еквівалентно 2374306,22 грн. та нараховані відсотки на момент зміни зобов`язання у розмірі 93792 доларів США, що еквівалентно 743390,45 грн.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові (частина четверта статті 267 ЦК України).

Цивільне законодавство передбачає два види позовної давності: загальну і спеціальну.

Загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки (стаття 257 ЦК України).

Для окремих видів вимог законом встановлена спеціальна позовна давність.

Зокрема, частиною другою статті 258 ЦК України передбачає, що позовна давність в один рік застосовується до вимог про стягнення неустойки (штрафу, пені).

Відповідно до статті 253 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України).

Початок перебігу позовної давності співпадає з моментом виникнення у зацікавленої сторони права на позов, тобто можливості реалізувати своє право в примусовому порядку через суд.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (пункт 1 статті 32 Конвенції), вказав, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Термін позовної давності, що є звичайним явищем у національних законодавствах держав - учасників Конвенції, виконує кілька завдань, у тому числі забезпечує юридичну визначеність та остаточність, запобігаючи порушенню прав відповідачів, які можуть трапитись у разі прийняття судом рішення на підставі доказів, що стали неповними через сплив часу (пункт 570 рішення Європейського суду з прав людини від 20 вересня 2011 року за заявою № 14902/04 у справі ВАТ «Нафтова компанія «Юкос» проти Росії»)

Строк давності переслідує кілька важливих цілей, а саме забезпечує правову визначеність і закінченість, захищає потенційних відповідачів від застарілих вимог, які було б важко спростувати, і дозволяє уникнути несправедливості, яка може виникнути при прийнятті судами рішень щодо подій, які мали місце у далекому минулому на підставі доказів, які з часом можуть стати ненадійними і недостатніми (рішення Європейського суду з прав людини від 22 жовтня 1996 року за заявами № 22083/93, 22095/93 у справі «Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства» («Stubbings and Others v. the United Kingdom»).

Встановлено, що ОСОБА_2 заявлено про застосування строку позовної давності до пені та її зменшення відповідно до ст. 551 ч. 3 ЦК України.

Заявлений розмір пені на момент звернення до суду є 2716363,50 грн., який перевищує розмір заборгованості по тілу та нарахованим відсоткам.

Згідно ст. 551 ч. 3 ЦПК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Отже, з урахуванням конкретних обставин справи, які мають юридичне значення, а саме те, що іноземна валюта, яка була предметом договору не знецінена, інших збитків не має, зобов`язання забезпечені іпотекою, виходячи з принципів розумності, справедливості та пропорційності, з урахуванням річного строку позовної давності та збільшеного розміру пені протягом розгляду справи, суд визначає розмір пені у розмірі 1000000 грн.

За таких обставин рішення суду підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення.

Керуючись ст. ст. 218, 303, 304, 307, 309, 313-315, 324, 325 ЦПК України, колегія суддів, -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційні скарги ОСОБА_1 та ОСОБА_2 задовольнити частково.

Заочне рішення Голосіївського районного суду м. Києва від 11 березня 2014 року скасувати та ухвалити по справі нове судове рішення.

Позов Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 , ОСОБА_2 про стягнення заборгованості за кредитним договором задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженки м. Києва, і.п.н. НОМЕР_1 , проживає за адресою АДРЕСА_2 ), на користь Публічного акціонерного товариства "Банк "Фінанси і кредит" (код ЄДРПОУ 25745867, місцезнаходження м. київ, вул. Щорса, 31) заборгованість за кредитним договором №39-06-ИЛ02 від 26.09.2006 року, яка складається з тіла в розмірі 299562,98 доларів США, що по курсу НБУ, станом на 20.04.2010 року еквівалентно 2374306,22 грн. та відсотків в сумі 93792 доларів США, що еквівалентно 743390,45 гривень.

В задоволенні позову Публічного акціонерного товариства «Банк Фінанси та кредит» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за кредитним договоромвідмовити.

Постанова набирає законної сили з моменту проголошення та може бути оскаржена у касаційному порядку протягом тридцяти днів.

Суддя-доповідач В.В. Гуль

Судді А.С. Сержанюк

Ю.О. Матвієнко