КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Справа № 759/10493/18 Головуючий у суді першої інстанції: Миколаєць І.Ю.

№ апеляційного провадження: 22-ц/824/614/2020 Доповідач у суді апеляційної інстанції: Волошина В.М.

П О С Т А Н О В А

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

Головуючого Волошиної В.М.

Суддів Слюсар Т.А., Кирилюк Г.М.

Секретаря судового засідання Рудик О.Л.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Києві справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування.

Заслухавши доповідь судді Волошиної В.М., перевіривши матеріали справи, обговоривши доводи скарги, колегія суддів,

в с т а н о в и л а:

У липні 2018 року ОСОБА_1 звернулась до суду з позовом до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 19 жовтня 2017 року о 14-10 год. в місті Біла Церква на перехресті вулиць Київська-Калініна відбулась дорожньо-транспортна пригода за участю автомобіля ГАЗ 3110, д.н.з. НОМЕР_1 під керуванням ОСОБА_2 та автомобіля Mitsubishi Colt, д.н.з. НОМЕР_2 під керуванням ОСОБА_1 , в результаті чого автомобіль останньої отримав механічні пошкодження. Після дорожньо-транспортної пригоди водії оформили повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду (Європротокол), в якому водій ОСОБА_2 визнав свою вину, після чого вона звернувся із заявою про страхове відшкодування до страхової компанії Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС», в якій була застрахована цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу ГАЗ 3110, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 . Проте, ПрАТ «Страхова група «ТАС» прийняло рішення про відмову у виплаті належного їй страхового відшкодування, мотивуючи тим, що згідно висновку №ДА/22-17 транспортно-трасологічного та автотехнічного дослідження ДТП, складеного 30.11.2018 експертом Ярослав Ю.Ю. на замовлення ПрАТ «Страхова група «ТАС», підтверджено невідповідність дій водія ОСОБА_1 вимогам п.п. 10.1., 16.6. ПДР України.

Посилаючись на те, що відмова страхової компанії у виплаті страхового відшкодування є незаконною та суперечить нормам Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», оскільки ОСОБА_2 визнав свою вину відносно події дорожньо-транспортної пригоди від 19 жовтня 2017 року, про що складено повідомлення (Європротокол), а тому відповідно до закону у водіїв цих транспортних засобів є згода щодо обставин її скоєння, просила стягнути з відповідача на її користь страхове відшкодування в сумі 50 000,00 грн; пеню за 203 дні прострочення в розмірі 8 984,94 грн; збитки від інфляції за 203 дні прострочення у розмірі 2 706,03 грн, 3% річних за 203 дні прострочення у розмірі 834,00 грн, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження у розмірі 1 000,00 грн та судовий збір у розмірі 704,80 грн.

Рішенням Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року позов ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» про стягнення страхового відшкодування задоволено частково.

Стягнуто з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 22083,63 грн страхового відшкодування, а також 245,01 грн. судового збору.

У задоволенні інших вимог відмовлено.

Повернуто ОСОБА_1 241,76 грн. судового збору сплаченого нею в АТ КБ ПриватБанк за квитанцією № 0.0.149332994.1 15.10.2019.

Не погоджуючись з ухваленим рішенням суду першої інстанції, позивачка подала апеляційну скаргу.

В апеляційній скарзі порушує питання про скасування рішення суду першої інстанції та ухвалення нового судового рішення про задоволення позовних вимог у повному обсязі, мотивуючи тим, що рішення суду першої інстанції ухвалено з порушенням норм матеріального права внаслідок неправильної оцінки доказів та невідповідності висновків суду обставинам справи.

В обґрунтування доводів апеляційної скарги зазначала, що у відповідності до вимог ст.33.2. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», а також посилаючись на вимоги п.2 ст. 78 ЦПК України, складення Європротоколу на місці дорожньо-транспортної пригоди між позивачем та ОСОБА_2 було правомірним та у відповідності до Інструкції щодо заповнення повідомлення про ДТП, не було жодної правової підстави у страховика замовляти дослідження та відмовляти у виплаті страхового відшкодування та не визнавати Європотокол належним доказом по ДТП, в якому чітко визначені обставини ДТП, а тому він є єдиним належним та достовірним доказом підтвердження вини водія ОСОБА_2 у скоєнні ДТП 19.10.2017.

Таким чином, висновок суду першої інстанції про те, що повідомлення про ДТП не має преюдиційного значення і що навіть при встановленні винної особи у ДТП, остання не позбавлена права доводити протиправність дій інших учасників ДТП вважає безпідставним. Звернула увагу, що доведення протиправності дій інших учасників ДТП і причинний зв`язок цієї протиправності із завданою шкодою не передбачений після складення Європротоколу. Оскільки в ході судового розгляду не було доведено того, що Європротокол було складено не за цільовим призначенням, з порушенням законодавства, тому вказаний доказ має бути основою визнання вини ОСОБА_2 та здійснення страхового відшкодування позивачу у повному обсязі.

Зауважила, що судом першої інстанції необ`єктивно та неповно досліджені копії матеріалів, наданих з Білоцерківського відділення поліції Головного управління Національної поліції в Київській області. На її думку, рішення суду ґрунтується не на доказах, а на усних свідченнях ОСОБА_2 , в діях якого були порушення п.8.7.3 ПДР України і водночас на необ`єктивному висновку № ДА/22-17 транспортно - трансологічного та автотехнічного дослідження ДТП, який складено на замовлення страхової компанії і базується на твердженнях лише водія автомобілю ГАЗ 3110, д.н.з. НОМЕР_1 ОСОБА_2 .

Щодо помилкового розрахунку розміру страхового відшкодування зазначала, що судом першої інстанції не враховано, що уразі оформлення документів про ДТП без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Міністерства внутрішніх справ України розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням Моторного (транспортного) страхового бюро України, що діяли на день настання страхового випадку. У пункті 1 Розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про ДТП без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України» від 17 листопада 2011року № 698 затверджено максимальний розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, з 01 лютого 2016 року - 50 000,00 грн. Відповідно до вимог статті 7 Закону України «Про оцінку майна, майнових прав та професійну оціночну діяльність в Україні» у випадку завдання збитків проведення незалежної оцінки є обов`язковим. Оскільки страховик не розрахував вартість матеріального збитку, а відмовив ОСОБА_1 у виплаті, тому вона звернулась до судового експерта Петрушенка В.Ф. для проведення експертної оцінки, яким 14 листопада 2017 року був складений висновок № 249 про визначення матеріального збитку, згідно якого розмір матеріального збитку складає 53 000,70 грн. У висновку не зазначено, що у остаточний розрахунок матеріального збитку включено ПДВ. Так як позивач є потерпілою особою в ДТП, тому має право на отримання повного розміру матеріального збитку у межах максимального розміру страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, тобто у розмірі 50 000,00 грн., про що вона просила у своїх позовних вимогах. Також з відповідача підлягає стягненню компенсація вимушених втрат позивача на проведення оцінки майна у розмірі 1 000,00 грн., з огляду на бездіяльність страхової компанії, яка не замовила звіт про оцінку пошкодженого майна, що належить позивачу.

Щодо правомірності стягнення пені, 3% річних та інфляційних втрат зазначала, що відповідно до вимог статті 992 ЦК України, статті 36.5. Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» за кожен день прострочення виплати страхового відшкодування з вини страховика особі, яка має право на отримання такого відшкодування сплачується пеня з розрахунку подвійної облікової ставки Національного банку України, яка діє протягом періоду, за який нараховується пеня. Крім того, відповідно до статті 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Днем початку прострочення виконання зобов`язання вважається день прийняття незаконного рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування, тобто з 05 грудня 2017 року та в межах заявлених вимог становить 203 дні прострочення, із наведеними обчисленнями штрафних санкцій у позовній заяві. Суд першої інстанції безпідставно залишив без задоволення вказані вимоги позивача, до того ж, не надав абсолютно ніякої аргументації такого рішення.

У відзиві на апеляційну скаргу відповідач просить апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити часткового в частині стягнення пені, збитків від інфляції та 3% річних за період з 19 лютого 2018 року по 27 червня 2018 року, а саме пені у розмірі 2 640,36 грн., інфляційні - 421,53 грн., 3% річних - 234,15 грн., посилаючись на те, що 90-денний строк виконання зобов`язання з виплати страхового відшкодування є таким, що настав з 19 лютого 2018 року. В іншій частині щодо стягнення на користь позивача страхового відшкодування у розмірі заподіяної шкоди без ПДВ у розмірі 22 083,63 грн. рішення суду першої інстанції вважає обгрунтованим, оскільки позивач не надала доказів на підтвердження факту оплати проведеного ремонту автомобіля.

У судовому засіданні представник позивачки ОСОБА_5 підтримала доводи апеляційної скарги.

Відповідач заявив клопотання про розгляд справи у відсутності представника Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» (а.с. 229 том 1).

Розглянувши справу в межах доводів апеляційної скарги, перевіривши законність і обґрунтованість ухваленого рішення, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно ч.1 ст.367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обгрутованість рішення суду першої інстанції в межа доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Задовольняючи частково позовні вимоги ОСОБА_1 та стягуючи з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на її користь 22083,63 грн страхового відшкодування, суд першої інстанції виходив з того, що вина у скоєнні ДТП є обопільною, як позивача ОСОБА_1 , так і другого учасника ДТП водія ОСОБА_2 і становить 50х50 %.

Проте, з такими висновками суду не можна погодитись виходячи з наступного.

У статті 263 ЦПК України визначені наступні вимоги до законності і обґрунтованість судового рішення:

1. Судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

2. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

3. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

4. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

5. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оскаржуване рішення суду не відповідає вказаним вимогам цивільного процесуального права, виходячи з такого.

Однією з засад судочинства, регламентованих п. 3) ч. 1 ст. 129 Конституції України, є змагальність сторін та свобода в наданні ними до суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

У відповідності до ч. 1, 5 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Частиною 2 ст. 78 ЦПК України передбачено, що обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

За змістом ст. 77 цього Кодексу належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування.

Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень.

Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Положеннями ст. ст. 11-13 ЦПК України, роз`яснення наданих в п. 3 Постанови Пленуму Верховного Суду України «Про судове рішення у цивільній справі», встановлено, що суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог та зазначених і доведених ним обставин.

Судом першої інстанції встановлено й це вбачається з матеріалів справи, що 19 жовтня 2017 року о 14 год. 10 хв. в м. Біла Церква на перехресті вулиць Київська та Калініна (надалі назву вулиці Калініна змінено на вул. Симоненка) сталася дорожньо-транспортна пригода за участі водія ОСОБА_2 , який керував автомобілем ГАЗ 3110, д.н.з. НОМЕР_1 та водія ОСОБА_1 , яка керувала автомобілем Mitsubishi Colt, д.н.з. НОМЕР_2 . Внаслідок ДТП транспортні засоби отримали механічні пошкодження.

Кожен із водіїв мав поліс (договір) обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності. Учасники ДТП скористалися правом на складення спільного повідомлення про ДТП - «Європротокол» (а.с. 8 том 1).

Згідно пункту 12 (обставини) повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду від 19 жовтня 2017 року, пригода сталася під час порушення знаку переваги або червоного світла водієм ОСОБА_2 та під час повороту ліворуч водієм ОСОБА_1 .

Згідно пункту14 вказаного повідомлення водій ОСОБА_2 визнав себе винним в цій ДТП.

Цивільно-правова відповідальність водія транспортного засобу «ГАЗ 3110, д.н.з. НОМЕР_1 була застрахована згідно полісу обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів № АК 2453263, чинного на момент ДТП. Страховиком є ПрАТ«Страхова група «ТАС» (а.с. 8, 9 том 1).

На виконання ст. ст. 33, 35 Закону України « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» позивач 20 жовтня 2017 року звернулась до відповідача Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» із повідомленням про ДТП, що мала місце 19 жовтня 2017 року, в якому зазначила, що учасниками ДТП було складане спільне повідомлення - «Європротокол» та 20 листопада 2017 року із заявою про виплату страхового відшкодування, додавши відповідні документи (а.с. 10 том 1).

Позивачем ОСОБА_1 було надано транспортний засіб для огляду представнику страховика, що підтверджується протоколом огляду транспортного засобу від 20 жовтня 2017 року з фототаблицею до нього, де зафіксовано стан автомобіля Mitsubishi Colt, д.н.з. НОМЕР_2 (а.с. 74 -77 том 1).

Відповідно до звіту № 249 експертного автотоварознавчого дослідження про визначення матеріального збитку, заподіяного ушкодженням КТЗ Mitsubishi Colt, д.н.з. НОМЕР_2 , виконано 14 листопада 2017 року суб`єктом оціночної діяльності ФОП ОСОБА_6 , матеріальний збиток становить 53 000,70 грн. без урахування ПДВ та є вартістю відновлювального ремонту вказаного транспортного засобу з урахуванням фізичного зносу його складових необхідних під час ремонту (а.с. 11-19 том 1).

Листом від 05 грудня 2017 року страхова компанія ПрАТ«Страхова група «ТАС» відмовила у виплаті страхового відшкодування з посиланням на висновок транспортно-трасологічного дослідження №ДА/22-17 від 30.11.2017, виконаного судовим експертом ТОВ «Українсько-німецького підприємства «Декра Експерт» на замовлення страхової компанії, відповідно до якого водій автомобіля Mitsubishi Colt, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 з технічної точки зору в своїх діях повинна була керуватись вимогами п.п. 10.1, 16.6 ПДР України. Не відповідність дій водія ОСОБА_1 п.п. 10.1, 16.6 ПДР України з технічної точки зору могла знаходитись у причинному зв`язку із настанням даної ДТП (а.с.23, 24-26 том1).

Досліджуючи вимоги та заперечення сторін у справі, надаючи оцінку зібраним у справі доказам, визначаючи юридичну природу спірних правовідносин і закон, який їх регулює, колегія суддів, виходить з такого.

До сфери обов`язкового страхування належить цивільно-правова відповідальність власників наземних транспортних засобів згідно зі спеціальним Законом України від 1 липня 2004 року № 1961-IV «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (далі - Закон № 1961-IV).

Метою здійснення обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності Закон № 1961-IV (стаття 3) визначає забезпечення відшкодування шкоди, заподіяної життю, здоров`ю та/або майну потерпілих внаслідок ДТП, а також захист майнових інтересів страхувальників. Об`єктом обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності є майнові інтереси, що не суперечать законодавству України, пов`язані з відшкодуванням особою, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, шкоди, заподіяної життю, здоров`ю, майну потерпілих внаслідок експлуатації забезпеченого транспортного засобу (стаття 5 Закону № 1961-IV).

У пункті 1.7 статті 1 № 1961-IV визначено, що забезпечений транспортний засіб - транспортний засіб, зазначений у чинному договорі обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності, за умови його експлуатації особами, відповідальність яких застрахована.

Відповідно до пункту 17.5 статті 17 Згідно зі статтею 6 Закону № 1961-IV страховим випадком є ДТП, що сталася за участю забезпеченого транспортного засобу, внаслідок якої настає цивільно-правова відповідальність особи, відповідальність якої застрахована, за шкоду, заподіяну життю, здоров`ю та/або майну потерпілого при укладенні договору обов`язкового страхування автоцивільної відповідальності страховик зобов`язаний безоплатно видати страхувальнику бланк повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду встановленого МТСБУ зразка (європротокол).

Європротокол - спеціальний бланк повідомлення про настання дорожньо-транспортної пригоди, який заповнюється водіями-учасниками ДТП на місці аварії, потім надається страховику та стає підставою для виплати страхового відшкодування потерпілим. Європротокол може заповнюватися як в паперовому вигляді, на спеціальному бланку, так і в електронній формі, з використанням системи «Електронний Європротокол».

Відповідно до пункту 33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у разі настання дорожньо-транспортної пригоди за участю лише забезпечених транспортних засобів, за умови відсутності травмованих (загиблих) людей, а також за згоди водіїв цих транспортних засобів щодо обставин її скоєння, за відсутності у них ознак алкогольного, наркотичного чи іншого сп`яніння або перебування під впливом лікарських препаратів, що знижують увагу та швидкість реакції, ці водії мають право спільно скласти повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду. У такому разі водії транспортних засобів після складення зазначеного в цьому пункті повідомлення мають право залишити місце дорожньо-транспортної пригоди та звільняються від обов`язку інформувати відповідні підрозділи Національної поліції про її настання.

Згідно з статтею 37 Закону № 1961-IV (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підставою для відмови у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати) є, зокрема: навмисні дії особи, відповідальність якої застрахована (страхувальника), водія транспортного засобу або потерпілого, спрямовані на настання страхового випадку. Зазначена норма не поширюється на осіб, дії яких пов`язані з виконанням ними громадянського чи службового обов`язку, вчинені у стані необхідної оборони (без перевищення її меж) або під час захисту майна, життя, здоров`я. Кваліфікація дій таких осіб встановлюється відповідно до закону (підпункт 37.1.1.); вчинення особою, відповідальність якої застрахована (страхувальником), водієм транспортного засобу умисного злочину, що призвів до страхового випадку (події, передбаченої статтею 41 цього Закону)- підпункт 37.1.2.; невиконання потерпілим або іншою особою, яка має право на отримання відшкодування, своїх обов`язків, визначених цим Законом, якщо це призвело до неможливості страховика (МТСБУ) встановити факт дорожньо-транспортної пригоди, причини та обставини її настання або розмір заподіяної шкоди (підпункт 37.1.3.; неподання заяви про страхове відшкодування впродовж одного року, якщо шкода заподіяна майну потерпілого, і трьох років, якщо шкода заподіяна здоров`ю або життю потерпілого, з моменту скоєння дорожньо-транспортної пригоди (підпункт 37.1.4.).

Встановлені фактичні обставини справи свідчать про те, що учасники дорожньо-транспортної пригоди ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , керуючись пунктом 2.11. Правил дорожнього руху України та пунктом 33.2 статті 33 Закону № 1961-IV та примітки до статті 124 КУпАП, скористалися правом на складення спільного повідомлення про ДТП - «Європротокол». У вказаному повідомленні про дорожньо-транспортну пригоду водій ОСОБА_2 визнав себе винним в цій ДТП.

Заперечення відповідача ПрАТ«Страхова група «ТАС» у здійсненні страхового відшкодування ОСОБА_1 , що грунтується на висновку транспортно-трасологічного дослідження №ДА/22-17 від 30.11.2017, виконаного судовим експертом ТОВ «Українсько-німецького підприємства «Декра Експерт» на замовлення страхової компанії, відповідно до якого водій автомобіля Mitsubishi Colt, д.н.з. НОМЕР_2 ОСОБА_1 з технічної точки зору в своїх діях повинна була керуватись вимогами п.п. 10.1, 16.6 ПДР України, а не відповідність дій водія ОСОБА_1 п.п. 10.1, 16.6 ПДР України з технічної точки зору могла знаходитись у причинному зв`язку із настанням даної ДТП, апеляційний суд не приймає до уваги, оскільки зазначене дослідження суперечить обставинам, які були викладені учасниками ДТП в Європротоколі і в якому водій ОСОБА_2 визнав свою вину. Проводячи дослідження експерт Ярослав Ю.Ю. безпідставно поклав в основу свого висновку пояснення водія ОСОБА_2 , які останній змінив після складення Європротоколу та не визнаючи при цьому своєї вини.

У пунктах 61 та 62 постанови Великої Палати Верховного Суду від 20 червня 2018 року у справі № 308/3162/15-ц зроблено висновок, що для отримання страхової виплати за договором обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів протокол про адміністративне правопорушення та постанова про притягнення до адміністративної відповідальності не можуть бути єдиними доказами вини особи, зокрема, у завданні шкоди майну потерпілого. У примітці до статті 124 Кодексу України про адміністративні правопорушення зазначено, що особа, цивільно-правова відповідальність якої застрахована, звільняється від адміністративної відповідальності за порушення правил дорожнього руху, що спричинило пошкодження транспортних засобів, за умови, що учасники ДТП скористалися правом спільно скласти повідомлення про цю пригоду відповідно до Закону.

Таким чином, відмова страхової компанії не ґрунтується на жодній із передбачених статтею 37 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» (в редакції, чинній на час виникнення спірних правовідносин) підстав, оскільки не враховує оформлення учасниками спільного повідомлення про ДТП і її фактичні обставини.

За змістом Закону № 1961-IV (статті 9, 22-31, 35, 36) настання страхового випадку (скоєння ДТП) є підставою для здійснення страховиком виплати страхового відшкодування потерпілому відповідно до умов договору страхування та в межах страхової суми. Страховим відшкодуванням у цих межах покривається оцінена шкода, заподіяна внаслідок ДТП життю, здоров`ю, майну третьої особи, в тому числі й шкода, пов`язана зі смертю потерпілого. Для отримання страхового відшкодування потерпілий чи інша особа, яка має право на його отримання, подає страховику заяву про страхове відшкодування. Таке відшкодування повинне відповідати розміру оціненої шкоди, але якщо розмір заподіяної шкоди перевищує страхову суму, розмір страхової виплати за таку шкоду обмежується зазначеною страховою сумою.

У зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого в порядку, встановленому законодавством - статті 29 Закону N 1961-IV.

У разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників відповідних підрозділів Національної поліції розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, не може перевищувати максимальних розмірів, затверджених Уповноваженим органом за поданням МТСБУ, що діяли на день настання страхового випадку - пункт 33.2 статті 33 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

У пункті 1 розпорядження Державної комісії з регулювання ринків фінансових послуг України «Про затвердження максимальних розмірів страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державтоінспекції МВС України» від 17 листопада 2011 року № 698 затверджено максимальний розмір страхової виплати за шкоду, заподіяну майну потерпілих, у разі оформлення документів про дорожньо-транспортну пригоду без участі уповноважених на те працівників Державної автомобільної інспекції Міністерства внутрішніх справ України з 01 лютого 2016 року - 50 000 гривень потерпілому.

Відповідно до п.36.2 ст. 36 Закону № 1961-IV страховик протягом 15 днів з дня узгодження ним розміру страхового відшкодування з особою, яка має право на отримання відшкодування, за наявності документів, зазначених у статті 35 Закону України « Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів», повідомлення про дорожньо-транспортну пригоду, але не пізніше як через 90 днів з дня отримання заяви про страхове відшкодування зобов`язаний прийняти рішення про здійснення страхового відшкодування (регламентної виплати) та виплатити його або прийняти вмотивоване рішення про відмову у здійсненні страхового відшкодування (регламентної виплати).

Встановивши у справі, яка переглядається, що позивачка після настання ДТП своєчасно звернулася до страховика із заявою про виплату їй страхового відшкодування у зв`язку з ДТП, що сталася з вини фізичної особи, з якою страховик уклав договір обов`язкового страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів, а страхова компанія безпідставно відмовила їй у виплаті страхового відшкодування в межах ліміту його відповідальності за страховим випадком (50 000,00 грн.), колегія суддів дійшла висновку про задоволення вимог позивачки про стягнення з відповідача страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн., а також вартості витрат, пов`язаних із проведенням автотоварознавчого дослідження у розмірі 1000,00 грн. (а.с. 20,21 том 1).

В межах заявлених вимог позивачкою правомірно пред`явлені вимоги до відповідача про стягнення пені, оскільки при розгляді даного спору доведено той факт, що відповідачем неправомірно відмовлено позивачу у виплаті страхового відшкодування, що дає підстави суду застосувати до відповідача штрафні санкції у вигляді пені, що безпосередньо передбачено п. 36.2. ст. 36 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів».

Стаття 625 ЦК України встановлює відповідальність за порушення грошового зобов`язання. Так, частиною першою вказаної статті визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Частиною другою встановлено, що боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом. Приписи ст. 625 ЦК України про розмір процентів, що підлягають стягненню за порушення грошового зобов`язання, є диспозитивними та застосовуються, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, колегія суддів дійшла висновку про те, що позивачкою правомірно заявлені вимоги про стягнення пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат, з правильно визначеним періодом прострочення виконання зобов`язання, який розпочався з 06 грудня 2017 року, у зв`язку з тим, що саме 05 грудня 2017 року своїм листом страховик повідомив ОСОБА_1 про прийняте ним рішення про відмову у виплаті страхового відшкодування.

Перевіривши правильність розрахунку, з урахуванням визначених позивачкою вимог, викладених у позовній заяві, в частині обрахування пені, трьох відсотків річних та інфляційних втрат за період з 06 грудня 2017 року по 27 червня 2018 року (203 дні прострочення), колегія суддів вважає його обгрунтованим, а відтак у зв`язку зі несвоєчасною виплатою в повному обсязі страхового відшкодування у розмірі 50 000,00 грн. з відповідача підлягає стягненню пеня у розмірі 8984,94 грн., а також нараховані на суму боргу інфляційні втрати у розмірі 2706,03 грн. та 3% річних у розмірі 834,00 грн. за прострочення виконання грошового зобов`язання у період з 06 грудня 2017 року по 27 червня 2018 року.

Отже, обставини на які позивачка посилається як на підставу перегляду судового рішення знайшли своє підтвердження, тому апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає задоволенню.

Неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права та порушенням норм процесуального права у справі, яка переглядається, призвело до неправильного вирішення справи, а це відповідно до статті 376 ЦПК України є підставою для скасування судового рішення, ухваленого у цій справі, та прийняття нового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС».

Відповідно до положень статті 141 ЦПК України якщо суд апеляційної або касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Згідно з частиною 1 статті 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Колегією суддів встановлено, що при поданні позовної заяви позивачем сплачено 704,00 грн. судового збору, за подання апеляційної скарги - 1057,21 грн. Позов ОСОБА_1 задоволено у повному розмірі, а тому сплачений та документально підтверджений судовий збір 704,00 грн. та 1057,21 грн. слід покласти на відповідача ПрАТ «Страхова група «ТАС».

Керуючись ст.ст. 374, 376, 382, 384 ЦПК України, колегія суддів,

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Святошинського районного суду міста Києва від 22 жовтня 2019 року скасувати та ухвалити нове.

Позовні вимоги задовольнити. Стягнути з Приватного акціонерного товариства «Страхова група «ТАС» на користь ОСОБА_1 страхове відшкодування у розмірі 50 000,00 грн, 3% річних 834,00 грн, інфляційні втрати 2706,03 грн, пеню 8984,94 грн, витрати на проведення автотоварознавчого дослідження 1000,00 грн, судовий збір 704,00 грн та 1057,21 грн.

Постанова може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення. При оголошенні вступної та резолютивної частин судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Головуючий

Судді: