ЧЕРНІГІВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

іменем України

16 січня 2021 року м. Чернігів

Унікальний номер справи № 733/468/20

Головуючий у першій інстанції Карапиш Т. В.

Апеляційне провадження № 22-ц/4823/40/21

Чернігівський апеляційний суд у складі:

головуючого - судді Скрипки А.А.

суддів: Губар В.С., Онищенко О.І.

позивач ОСОБА_1

відповідачі: Державна казначейська служба України, Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області, Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації,

розглянувши в порядку письмового провадження цивільну справу за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області у складі судді Карапиш Т.В. від 09 вересня 2020 року, місце ухвалення рішення м.Ічня, дата складання повного тексту рішення 09 вересня 2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат,

В С Т А Н О В И В:

У травні 2020 року ОСОБА_1 звернулась до суду з даним позовом до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення з Державного бюджету України на її користь суми у розмірі 7 526 грн. 25 коп., яка складається з 3% річних в сумі 443 грн. 89 коп. за прострочення виконання постанови Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01.07.2010 року та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди на загальну суму 7 082 грн. 36 коп. В обґрунтування вимог заявленого позову ОСОБА_1 вказувала, що постановою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01.07.2011 року, яка набрала законної сили 15.03.2012 року, було визнано неправомірними дії Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації за період з 01.01.2010 року по 28.04.2011 року, при цьому зобов`язано Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної допомоги, відповідно до статті 30 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01.01.2010 року по 28.04.2011 року. На підставі вказаного судового рішення Ічнянським районним судом Чернігівської області 11.04.2012 року було видано виконавчий лист, який було направлено на виконання до Державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області. В подальшому, ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області 21.06.2016 року було змінено спосіб і порядок виконання рішення за виконавчим листом №2-а-3160/10, та ухвалено стягнути з Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 4 355 грн. 43 коп. Згідно інформації Державної казначейської служби України, судове рішення по вказаній справі було виконано 24.03.2020 року, при цьому позивач отримала грошові кошти в сумі 4 355 грн. 43 коп. ОСОБА_1 у позові зазначає, що тримісячний строк виконання виконавчого листа по справі №2-а-3160/10, і рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області сплинув 01.11.2016 року. Строк несвоєчасного виконання судового рішення становить 1 240 днів. ОСОБА_1 стверджує, що у зв`язку із невиконанням вищевказаного судового рішення у строки, передбачені статтями: 46,124 Конституції України, Законом України Про виконавче провадження, Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, статтею 625 ЦК України, вона була позбавлена можливості отримати належну їй суму боргу, і за даних обставин, вважає, що має право на отримання компенсації і інфляційних втрат за порушення встановленого законом строку перерахування коштів. У вимогах заявленого позову ОСОБА_1 просила стягнути з Державного бюджету України на її користь суму у розмірі 7 526 грн. 25 коп., яка складається з 3% річних в сумі 443 грн. 89 коп. за прострочення виконання постанови Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01.07.2010 року та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди на загальну суму 7 082 грн. 36 коп.

Рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.09.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат, задоволено. Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 7 526грн. 25 коп., яка складається з 3 % річних - 443 грн. 89 коп. та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 7 082 грн. 36 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.

В апеляційній скарзі Державна казначейська служба України просить скасувати рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.09.2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позову в повному обсязі. Доводи апеляційної скарги вказують, що оскаржуване рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року є необґрунтованим, ухваленим судом першої інстанції з неповним з`ясуванням обставин, що мають значення для правильного вирішення справи, висновки суду першої інстанції не відповідають обставинам справи та нормам матеріального права. З посиланням на приписи статей: 3,5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, п.50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі зазначає про можливість нарахування компенсації, передбаченої вказаними нормами закону, виключно за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів. При цьому, доводи апеляційної скарги стверджують, що судове рішення по справі №2-а-3160/10 має зобов`язальний характер, і за даних обставин, компенсацію не було нараховано. Доводи апеляційної скарги вказують, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору по суті не прийнято до уваги тієї обставини, що відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №440, позивачем 25.07.2016 року було подано до Управління ДВС Головного управління юстиції в Чернігівській області заяву про виконання вищевказаної постанови суду. При цьому, кінцевий строк перерахування коштів, визначений Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, - 10.07.2019 року. Доводи апеляційної скарги зазначають, що вищевказана постанова суду була виконана Державною казначейською службою України 24.03.2020 року, і за даних обставин, суд першої інстанції невірно встановив строк невиконання постанови Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01.07.2011 року, а саме, 1 240 днів, оскільки строк фактичного невиконання вказаної постанови становить 257 днів. В доводах апеляційної скарги Державна казначейська служба України не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо можливості застосування при розгляді даного спору положень статті 625 ЦК України, як підстави для стягнення коштів на користь позивача з Державного бюджету України. З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановах від 11.04.2018 року по справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 року по справі №686/21962/15-ц щодо правил відповідальності за порушення грошових зобов`язань (частина друга статті 625 ЦК України), Державна казначейська служба України зазначає, що саме боржник (суб`єкт, що прострочив виконання грошового зобов`язання), повинен нести відповідальність за таке прострочення. Доводи апеляційної скарги стверджують, що державні органи, як юридичні особи, несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями, при цьому, держава не відповідає по зобов`язанням державних організацій, які є юридичними особами.

У відзиві на апеляційну скаргу Головне територіальне управління юстиції у Чернігівській області просить задовольнити подану апеляційну скаргу, скасувати рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року та ухвалити нове рішення, яким відмовити позивачу у задоволенні вимог заявленого позову.

Відповідно до приписів ч.1 статті 369 ЦПК України, цивільна справа за апеляційною скаргою Державної казначейської служби України на рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.09.2020 року, у справі за позовом ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат, розглядається судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно ч.13 статті 7 ЦПК України, розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Як вбачається з повідомлень про вручення поштових відправлень (а.с.90,91,92,93), сторони отримали копії ухвал апеляційного суду про відкриття апеляційного провадження у справі та про призначення справи до розгляду в порядку письмового провадження без повідомлення (виклику) учасників справи за наявними у справі матеріалами.

Вислухавши суддю-доповідача, дослідивши матеріали справи, перевіривши доводи апеляційної скарги, апеляційний суд дійшов наступного висновку.

В ході судового розгляду даної справи встановлено, і вказані обставини підтверджуються її матеріалами, що ОСОБА_1 є особою, яка евакуйована із зони відчуження у 1986 році (категорія 2) (а.с.8а).

З постанови про відкриття виконавчого провадження ВП №32489567 від 08.05.2012 року (а.с.11) вбачається, що головним державним виконавцем відділу примусового виконання рішень управління державної виконавчої служби Головного управління юстиції у Чернігівській області Леньком А.М. було відкрито виконавче провадження з виконання виконавчого листа номер 2-А-3160/2010, виданого 11.04.2012 року Ічнянським районним судом Чернігівської області про зобов`язання УПСЗН Ічнянської РДА здійснити перерахунок та виплату щомісячної допомоги ОСОБА_1 відповідно до статі 30 Закону України Про статус та соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01.01.2010 року по 28.04.2011 року.

Ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21.06.2016 року (а.с.9-10), було змінено спосіб і порядок виконання рішення за виконавчим листом №2-А-3160/2010, виданим 11.04.2012 року Ічнянським районним судом Чернігівської області про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної допомоги, відповідно до статті 30 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01.01.2010 року по 28.04.2011 року. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 щомісячну допомогу, відповідно до статті 30 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01.01.2010 року по 28.04.2011 року в розмірі 4 355 грн. 43 коп.

Згідно відповіді Державної казначейської служби України від 23.04.2020 року на адресу ОСОБА_1 (а.с.12), Казначейством, за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою, 24.03.2020 року виконано постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області по справі №2-а-3160/2010 від 01.07.2011 року про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплату щомісячної допомоги у відповідності до статті 30 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та виплату на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 4 355 грн. 43 коп. У даній відповіді зазначено, що оскільки постанова суду по справі номер 2-а-3160/10 має зобов`язальний характер, компенсація у зазначеній категорії справ не нараховується.

Судом першої інстанції по справі встановлено, що строк несвоєчасного виконання судового рішення становить 1 240 днів.

Оскаржуваним рішенням Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09.09.2020 року позовні вимоги ОСОБА_1 до Державної казначейської служби України, Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області, Управління соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації про стягнення 3 відсотків річних та інфляційних втрат, задоволено. Стягнуто із Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суму у розмірі 7 526грн. 25 коп., яка складається з 3% річних - 443 грн. 89 коп. та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 7 082 грн. 36 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку. Як вбачається з рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року, задовольняючи вимоги заявленого ОСОБА_1 позову, суд першої інстанції на підставі фактичних обставин справи та приписів статей:11,15,16,509,524,533-535,625 ЦК України, статей:2,3,5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, Практики розгляду справ Європейським Судом з прав людини, дійшов висновку щодо наявності підстав для задоволення вимог заявленого позову. При цьому, судом першої інстанції прийнято до уваги наданий суду позивачем відповідний розрахунок 3 відсотків річних та інфляційних втрат (а.с.14-17), який не спростовано відповідачами. За даних обставин, суд першої інстанції дійшов висновку про задоволення вимог заявленого позову, та стягнення з Державного бюджету України на користь ОСОБА_1 суми у розмірі 7 526грн. 25 коп., яка складається з 3% річних - 443 грн. 89 коп. та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 7 082 грн. 36 коп. шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку.

Доводи апеляційної скарги відносно того, що висновки оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року не узгоджуються із фактичними обставинами справи та нормами права, які регулюють спірні правовідносини, не можуть бути підставами для скасування рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року, оскільки вказані доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження в ході апеляційного розгляду даної справи.

З посиланням на приписи статей: 3,5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, п.50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі зазначає про можливість нарахування компенсації, передбаченої вказаними нормами закону, виключно за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів. При цьому, доводи апеляційної скарги стверджують, що судове рішення по справі №2-а-3160/10 має зобов`язальний характер, і за даних обставин, компенсацію не було нараховано. Доводи апеляційної скарги вказують, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору по суті не прийнято до уваги тієї обставини, що відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №440, позивачем 25.07.2016 року було подано до Управління ДВС Головного управління юстиції в Чернігівській області заяву про виконання вищевказаної постанови суду. При цьому, кінцевий строк перерахування коштів, визначений Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, - 10.07.2019 року. Доводи апеляційної скарги зазначають, що вищевказана постанова суду була виконана Державною казначейською службою України 24.03.2020 року, і за даних обставин, суд першої інстанції невірно встановив строк невиконання постанови Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01.07.2011 року, а саме, 1 240 днів, оскільки строк фактичного невиконання вказаної постанови становить 257 днів. В доводах апеляційної скарги Державна казначейська служба України не погоджується із висновком суду першої інстанції щодо можливості застосування при розгляді даного спору положень статті 625 ЦК України, як підстави для стягнення коштів на користь позивача з Державного бюджету України. З посиланням на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, висловлену у постановах від 11.04.2018 року по справі №758/1303/15-ц та від 16.05.2018 року по справі №686/21962/15-ц щодо правил відповідальності за порушення грошових зобов`язань (частина друга статті 625 ЦК України), Державна казначейська служба України зазначає, що саме боржник (суб`єкт, що прострочив виконання грошового зобов`язання), повинен нести відповідальність за таке прострочення. Доводи апеляційної скарги стверджують, що державні органи, як юридичні особи, несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями, при цьому, держава не відповідає по зобов`язанням державних організацій, які є юридичними особами.

Апеляційний суд вважає, що вказані доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року, виходячи із наступного.

Відповідно до приписів ч.2 статті 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Статтею 56 Конституції України визначено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Згідно пункту 9 частини другої статті 129 Конституції України, статті 18 ЦПК України, однією із основних засад судочинства є обов`язковість судових рішень.

Відповідно до статті 129-1 Конституції України, суд ухвалює рішення іменем України. Судове рішення є обов`язковим до виконання. Держава забезпечує виконання судового рішення у визначеному законом порядку. Контроль за виконанням судового рішення здійснює суд.

Згідно ч.1 статті 18 ЦПК України, судові рішення, що набрали законної сили, обов`язкові для всіх органів державної влади і органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, посадових чи службових осіб та громадян і підлягають виконанню на всій території України, а у випадках, встановлених міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, - і за її межами.

Право на справедливий суд, гарантоване особі у статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, розповсюджує дію і на стадію виконання судового рішення. Право на судовий розгляд було б примарним, якщо б внутрішня судова система Договірної Держави дозволила б, щоб остаточне та обов`язкове судове рішення залишалось невиконаним відносно однієї із сторін, і що виконання рішення або постанови будь-якого органу судової влади повинно розглядатися як невід`ємна частина процесу в розумінні статті 6 Конвенції (Іммобільяре Саффі проти Італії, заява 22774/93, 28.07.1999, §63; Горнсбі проти Греції від 19.03.1997, §40).

У пілотному рішенні Юрій Миколайович Іванов проти України (заява 40450/04, п.46), Європейський суд з прав людини зазначив: ...що від особи, яка домоглася винесення остаточного судового рішення проти держави, не можна вимагати ініціювання окремого провадження з його примусового виконання (див. рішення у справі Метаксас проти Греції (Metaxas v.Greece), N8415/02, п.19, від 27 травня 2004 року; та у справі Лізанець проти України (Lizanets v.Ukraine), N6725/03, п.43, від 31 травня 2007 року). У п.54 звернув увагу, що держава несе відповідальність за виконання остаточних рішень, якщо чинники, які затримують чи перешкоджають їх повному й вчасному виконанню, перебувають у межах контролю органів влади (рішення у справі Сокур проти України (Sokur v.Ukraine), N29439/02, від 26 квітня 2005 року, і у справі Крищук проти України (Kryshchuk v.Ukraine), N1811/06, від 19 лютого 2009 року).

У пунктах 35, 38, 82 справи Бурмич та інші проти України Європейський суд вказує на справу Бурдов проти Росії (№2), в якій зокрема вказано: У випадку надмірної затримки у виконанні державою винесеного проти неї судового рішення, враховуючи те, що недотримання державою свого зобов`язання з повернення боргу після того, як заявник, пройшовши через судовий процес, домігся успіху, неминуче викликатиме у нього почуття розпачу.

Практика Європейського суду з прав людини визнає не отримані за рішенням суду кошти саме порушенням Протоколу 1 (Бурдов проти Росії, Юрій Миколайович Іванов проти України, Агрокомплекс проти України).

Як вбачається із оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року, з посиланням на норми матеріального права, які регламентують спірні правовідносини та фактичні обставини справи, суд першої інстанції дійшов обґрунтованого висновку про наявність підстав для стягнення на користь позивача грошових коштів у сумі 7 526 грн. 25 коп., яка складається з 3% річних - 443 грн. 89 коп. та інфляційного збільшення суми матеріальної шкоди у розмірі 7 082 грн. 36 коп., шляхом безспірного списання коштів Державною казначейською службою України з єдиного казначейського рахунку, у зв`язку з несвоєчасним виконанням судового рішення, постановленого судом на користь ОСОБА_1 .

При цьому необхідно зазначити, що гарантії держави щодо виконання судових рішень та виконавчих документів, визначених Законом України Про виконавче провадження, та особливості їх виконання встановлені Законом України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень.

Частиною 1 статті 2 даного Закону встановлено, що держава гарантує виконання рішення суду про стягнення коштів та зобов`язання вчинити певні дії щодо майна, боржником за яким є державний орган.

Відповідно до ч.1, ч.4 статті 3 вказаного Закону визначено, що виконання рішень суду про стягнення коштів, боржником за якими є державний орган, здійснюється центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, в межах відповідних бюджетних призначень шляхом списання коштів з рахунків такого державного органу, а в разі відсутності у зазначеного державного органу відповідних призначень - за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду.

Перерахування коштів стягувачу здійснюється у тримісячний строк з дня надходження до центрального органу виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, необхідних для цього документів та відомостей.

Частинами 1,2 статті 5 вказаного Закону передбачено, що у разі якщо центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів, протягом трьох місяців не перерахував кошти за рішенням суду про стягнення коштів, крім випадку, зазначеного в частині четвертій статті 4 цього Закону, стягувачу виплачується компенсація в розмірі трьох відсотків річних від несплаченої суми за рахунок коштів, передбачених за бюджетною програмою для забезпечення виконання рішень суду. Компенсація за порушення строку перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів з державного органу нараховується центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері казначейського обслуговування бюджетних коштів.

Згідно з п.1 Положення про Державну казначейську службу України, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 15.04.2015 року №215, Державна казначейська служба України (Казначейство) реалізує державну політику у сферах казначейського обслуговування бюджетних коштів, бухгалтерського обліку виконання бюджетів.

Відповідно до покладених завдань Казначейство здійснює безспірне списання коштів державного та місцевих бюджетів або боржників на підставі рішення суду (підпункт 3 пункту 4 цього Положення).

Механізм виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників (далі - рішення про стягнення коштів), прийнятих судами, а також іншими органами (посадовими особами), які відповідно до закону мають право приймати такі рішення, визначений Порядком виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року № 845 (із наступними змінами).

Відповідно до п.2 вказаного Порядку безспірне списання - це операції з коштами державного та місцевих бюджетів, що здійснюються з метою виконання Казначейством та його територіальними органами (далі - органи Казначейства) рішень про стягнення коштів без згоди (подання) органів, що контролюють справляння надходжень бюджету, боржників, органів місцевого самоврядування та/або державних органів на підставі виконавчих документів; боржники - визначені в рішенні про стягнення коштів державні органи, розпорядники бюджетних коштів (бюджетні установи), а також одержувачі бюджетних коштів в частині здійснення передбачених бюджетною програмою заходів, на які їх уповноважено, які мають відкриті рахунки в органах Казначейства, крім рахунків із спеціальним режимом використання.

Рішення про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників виконуються на підставі виконавчих документів виключно органами Казначейства у порядку черговості надходження таких документів до органів Казначейства (про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів - з попереднім інформуванням Мінфіну, про стягнення коштів боржників - у межах відповідних бюджетних призначень, наданих бюджетних асигнувань (залишків коштів на рахунках підприємств, установ, організацій) (п.3 даного Порядку).

Приймаючи до уваги вказані приписи чинного законодавства, суд першої інстанції обґрунтовано дійшов висновку, що на Державну казначейську службу України та її територіальні органи покладено обов`язок виконувати рішення суду про стягнення коштів з державного чи місцевого бюджетів шляхом їх безспірного списання, при цьому, відсутність коштів не є підставою для звільнення від відповідальності за невиконання органом державної влади своїх зобов`язань.

З врахуванням висновків щодо застосування відповідних норм права, викладених в постанові Великої Палати Верховного Суду від 16.05.2018 року, у справі №686/21962/15-ц, провадження №14-16цс18, апеляційний суд вважає за необхідне зазначити наступне.

Відповідно до ч.1 статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплати гроші тощо) або утриматися від певної дії (негативне зобов`язання), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Згідно з ч.2 статті 509 ЦК України, зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Відповідно до ч.2 статті 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

При цьому, необхідно зазначити, що стаття 625 ЦК України розміщена у розділі І Загальні положення про зобов`язання книги 5 ЦК України. Відтак, приписи розділу І книги 5 ЦК України поширюються як на договірні зобов`язання (підрозділ 1 розділу III книги 5 ЦК України), так і на недоговірні (деліктні) зобов`язання (підрозділ 2 розділу III книги 5 ЦК України).

Таким чином, у статті 625 ЦК України визначені загальні правила відповідальності за порушення будь-якого грошового зобов`язання, незалежно від підстав його виникнення (договір чи делікт). Тобто, приписи цієї статті поширюються на всі види грошових зобов`язань, якщо інше не передбачено договором або спеціальними нормами закону, який регулює, зокрема, окремі види зобов`язань.

Необхідно зазначити, що нарахування інфляційних втрат на суму боргу входить до складу горошового зобов`язання, і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступає способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Приймаючи до уваги вищенаведене, а також приписи статей: 2,3,5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, доводи апеляційної скарги не спростовують висновку оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року відносно того, що у позивача виникло право на застосування наслідків порушення виконання грошових зобов`язань у вигляді стягнення інфляційних втрат і трьох процентів річних, відповідно до положень статті 625 ЦК України.

З посиланням на приписи статей: 3,5 Закону України Про гарантії держави щодо виконання судових рішень, п.50 Порядку виконання рішень про стягнення коштів державного та місцевих бюджетів або боржників, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 03.08.2011 року №845, Державна казначейська служба України в апеляційній скарзі зазначає про можливість нарахування компенсації, передбаченої вказаними нормами закону, виключно за несвоєчасне перерахування коштів за рішенням суду про стягнення коштів. При цьому, доводи апеляційної скарги стверджують, що судове рішення по справі №2-а-3160/10 має зобов`язальний характер, і за даних обставин, компенсацію не було нараховано. Доводи апеляційної скарги вказують, що судом першої інстанції при вирішенні даного спору по суті не прийнято до уваги тієї обставини, що відповідно до Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №440, позивачем 25.07.2016 року було подано до Управління ДВС Головного управління юстиції в Чернігівській області заяву про виконання вищевказаної постанови суду. Доводи апеляційної скарги зазначають, що державні органи, як юридичні особи, несуть юридичну відповідальність лише за своїми договірними зобов`язаннями, при цьому, держава не відповідає по зобов`язанням державних організацій, які є юридичними особами.

Апеляційний суд вважає,що вказані доводи апеляційної скарги не можуть бути підставами для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року, виходячи із наступного.

Органом державної влади, який уповноважений представляти державу у правовідносинах з відшкодування державою шкоди, завданої органом державної влади, є, поряд з таким органом державної влади, Державна казначейська служба України (її територіальне управління), і за даних обставин, склад осіб, які беруть участь у справі, в тому числі, і, відповідач - Державна казначейська служба України, позивачем було визначено вірно.

Апеляційний суд вважає необґрунтованими доводи апеляційної скарги відносно того, що судове рішення по справі №2-а-3160/10 має зобов`язальний характер, і за даних обставин, компенсацію не було нараховано. Оскільки ухвалою Ічнянського районного суду Чернігівської області від 21.06.2016 року (а.с.9-10), було змінено спосіб і порядок виконання рішення за виконавчим листом №2-А-3160/2010, виданим 11.04.2012 року Ічнянським районним судом Чернігівської області про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплату ОСОБА_1 щомісячної допомоги, відповідно до статті 30 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01.01.2010 року по 28.04.2011 року. Стягнуто з Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації Чернігівської області на користь ОСОБА_1 щомісячну допомогу, відповідно до статті 30 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи за період з 01.01.2010 року по 28.04.2011 року в розмірі 4 355 грн. 43 коп.

Доводи апеляційної скарги зазначають, що суд першої інстанції невірно встановив строк невиконання постанови Ічнянського районного суду Чернігівської області від 01.07.2011 року, а саме, 1 240 днів, оскільки строк фактичного невиконання вказаної постанови становить 257 днів.

Апеляційний суд вважає вказані доводи апеляційної скарги необґрунтованими та такими, що не можуть бути підставою для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року, оскільки, згідно повідомлення Управління державної виконавчої служби Головного територіального управління юстиції у Чернігівській області від 01.08.2016 року на адресу ОСОБА_1 (а.с.13), виконавчий лист №2-А-3160/2010 від 11.04.2012 року, виданий Ічнянським районним судом Чернігівської області, відповідно до п.7 Порядку погашення заборгованості за рішеннями суду, виконання яких гарантується державою, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 03.09.2014 року №440, прийнято до обліку та включено до першої черги задоволення вимог. Дані про рішення 01.08.2016 року внесено до Реєстру рішень, виконання яких гарантується державою, за номером 8311802.

Як вбачається з відповіді Державної казначейської служби України від 23.04.2020 року на адресу ОСОБА_1 (а.с.12), Казначейством, за рахунок бюджетної програми КПКВК 3504040 Заходи щодо виконання рішень суду, що гарантовані державою, 24.03.2020 року виконано постанову Ічнянського районного суду Чернігівської області по справі №2-а-3160/2010 від 01.07.2011 року про зобов`язання Управління праці та соціального захисту населення Ічнянської районної державної адміністрації здійснити перерахунок та виплату щомісячної допомоги у відповідності до статті 30 Закону України Про статус і соціальний захист громадян, які постраждали внаслідок Чорнобильської катастрофи, та виплату на користь ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 4 355 грн. 43 коп.

Необхідно зазначити, що при розгляді даного спору по суті судом першої інстанції було обґрунтовано прийнято до уваги наданий суду позивачем розрахунок 3 відсотків річних та інфляційних втрат за відповідний хронологічний період (а.с.14-17), який не спростовано відповідачами.

Приймаючи до уваги вищенаведене, апеляційний суд дійшов висновку, що доводи апеляційної скарги Державної казначейської служби України не містять в собі підстав для скасування оскаржуваного рішення суду першої інстанції від 09.09.2020 року, ухваленого на підставі норм права, які регламентують спірні правовідносини, та на основі з`ясованих обставин, підтверджених тими доказами, які були досліджені в ході судового розгляду даної справи.

Керуючись статтями: 367, 368, 374, 375, 381, 382, 383, 384, 389, 390 ЦПК України, апеляційний суд,

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу Державної казначейської служби України залишити без задоволення.

Рішення Ічнянського районного суду Чернігівської області від 09 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду у випадках, передбачених п.2 ч.3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів з дня складення повної постанови.

Дата складення повної постанови - 16.01.2021 року.

Головуючий: Судді: