Судом вірно встановлено, що на час звернення до суду у вересні 2019 року з позовом про стягнення пені за прострочення сплати аліментів, у платника аліментів існувала заборгованість зі сплати аліментів у розмірі 42 439 грн. 42 коп.

Проте платник аліментів не довів, що розрахунок заборгованості зі сплати аліментів, який виконаний державним виконавцем у розмірі 42 439 грн. 42 коп. станом на 31.08.2019 року, не відповідає законодавству і є помилковим, що має наслідком відсутність у нього заборгованості за аліментами за вказаний період часу.

Також платник аліментів не довів, шо зазначена у розрахунку державного виконавця заборгованість за аліментами виникла з обставин, які об`єктивно не залежали від нього і що він дійсно вживав протягом всього періоду прострочення всі необхідні заходи для сплати аліментів і виникнення прострочення сплати аліментів відбулося не з його вини.

Колегія суддів звертає увагу, що наведений у позові розрахунок пені за прострочення сплати аліментів виконаний із застосуванням формули, яка була визначена Великою Палатою Верховного Суду в Постанові від 25 квітня 2018 року у справі №572/1762/15-ц та у справі №333/6020/16-ц від 03 квітня 2019 року.

Наявність суто арифметичних помилок при виконанні розрахунку заборгованості за пенею по аліментам також не вбачається.

Таким чином колегія суддів погоджується з висновком районного суду про наявність підстав для стягнення пені по аліментам і відсутність обставин, які є підставою для звільнення платника аліментів від стягнення пені за прострочення сплати аліментів на утримання неповнолітньої дитини.

Оскільки розмір заявлених вимог узгоджується з положеннями ч.І ст.196 СК України, а відповідачем не надано до суду відомостей, які мають значення для застосування ч.2 ст. 196 СК України, суд першої інстанції дійшов до вірного висновку про задоволення заявлених вимог про стягнення пені у заявленому позивачем розмірі.

При цьому судова колегія вбачає, що відповідачем не надано належних доказів про свій майновий або сімейний стан, що у відповідності до ч.2 ст. 196 СК України може враховуватися для зменшення пені по аліментам.

Представлені ОСОБА_1 довідки, що він не отримує ніяких видів державних соціальних допомог, не перебуває на обліку в центрі зайнятості, не звертався за отриманням пенсії, не є безумовним підтвердженням скрутного майнового стану і може свідчити, як про відсутність самої потреби у таких виплатах так і про виправдання несплати або несвоєчасної сплати аліментів. Визначальним фактором оцінки майнового стану є висвітлення джерел існування з документальним підтвердженням таких джерел.

Оскільки апелянтом не надано доказів про джерело доходу за рахунок якого він задовольняє потреби своєї життєдіяльності (майнового стану) за відсутності офіційного працевлаштування, колегія суддів позбавлена можливості в розумінні ч.2 ст. 196 СК України вирішити питання про зменшення розміру неустойки за прострочення сплати аліментів.

Доводи апеляційної скарги на правильність висновку суду першої інстанції в цій частині рішення не впливають і зведені лише до незгоди з висновком райсуду без наведення будь-яких обставин, які б ставили під сумнів набутий судом висновок або свідчили б про невірну оцінку судом доказів, які надані сторонами та невірне застосування законодавства, яке регулює спірні правовідносини.

Що стосується рішення суду в частині зміни способу стягнення аліментів, колегія суддів виходить з наступного.

Обгрунтовуючи позов про зміну способу стягнення аліментів, який визначено рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.12.2016 року в твердій грошовій сумі 844 грн. 50 коп. щомісячно на ј частку з всіх видів доходів відповідача, позивач виходила того, що розмір аліментів, визначений у рішенні Київського районного суду м. Одеси 844 грн. 50 коп. щомісячно не відповідає мінімальному розміру аліментів гарантованому законодавством (50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, що перевищує розмір стягнення аліментів за рішенням суду) і крім того розмір аліментів 844 грн. 50 коп. вже не покриває витрати, які необхідні для гармонійного розвитку дитини, її належному відпочинку та отримання необхідної освіти, повноцінного харчування, забезпечення одягом тощо. При цьому позивач вказала, що платник аліментів має значну заборгованість зі сплати аліментів на дитину.

Тобто обґрунтування зміни способу стягнення аліментів на ј частини від всіх видів доходів платника аліментів, позивачем зведені до необхідності їх фактичного збільшення для задоволення життєвих потреб дитини, про яку платник аліментів не підклується, оскільки має заборгованість за аліментами, які визначені за рішенням суду в твердій грошовій сумі 844 грн. 50 коп. щомісячно.

Судова колегія виходить з такого.

Європейський суд з прав людини зауважує, що національні суди мають вибирати способи такого тлумачення, які зазвичай можуть включати акти законодавства, відповідну практику, наукові дослідження тощо (VOLOVIK v. UKRAINE, 15123/03, § 45, ЄСПЛ, 06 грудня 2007 року).

Згідно частини другої статті 182 СК України (у редакції, чинній до моменту прийняття Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII) мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 30 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку, за винятком випадків, передбачених статтею 184 цього Кодексу.

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо посилення захисту права дитини на належне утримання шляхом вдосконалення порядку стягнення аліментів» від 17 травня 2017 року № 2037-VIII частину другу статті 182 СК України викладено в такій редакції: «Розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку».

Згідно частини другої статті 27 Конвенції Організації Об`єднаних Націй про права дитини від 20 листопада 1989 року батько (-ки) або інші особи, які виховують дитину, несуть основну відповідальність за забезпечення в межах своїх здібностей і фінансових можливостей умов життя, необхідних для розвитку дитини.

У частині першій статті 192 СК України передбачено, що розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

У постанові Верховного Суду України від 05 лютого 2014 року у справі № 6-143 цс 13 зроблено висновок, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним. Отже, у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів матір дитини може подати до суду заяву про збільшення розміру аліментів. Значне погіршення матеріального становища батька може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. СК України передбачає підстави для зміни розміру аліментів, визначеного за рішенням суду, але не пов`язує їх зі способом присудження. Стаття 192 СК України тільки вказує на можливість зміни раніше встановленого розміру аліментів за наявності доведених в судовому порядку підстав, а саме: зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом. З огляду на відсутність імперативної заборони змінювати розмір аліментів шляхом зміни способу їх присудження, за положеннями статті 192 СК України зміна розміру аліментів може мати під собою зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів, визначений у певній твердій грошовій сумі та навпаки). Отже, у спірних правовідносинах підлягає застосуванню не тільки стаття 192 СК України, але й низка інших норм, присвячених обов`язку батьків утримувати своїх дітей (стаття 182 «Обставини, які враховуються судом при визначенні розміру аліментів», стаття 183 «Визначення розміру аліментів у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини», стаття 184 «Визначення розміру аліментів у твердій грошовій сумі»).

Аналіз змісту статті 192 СК України свідчить, що зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України.

Згідно статті 8 СК України якщо особисті немайнові та майнові відносини між подружжям, батьками та дітьми, іншими членами сім`ї та родичами не врегульовані цим Кодексом, вони регулюються відповідними нормами ЦК України, якщо це не суперечить суті сімейних відносин. Відповідно до частини першої статті 9 ЦК України положення цього Кодексу застосовуються до врегулювання відносин, які виникають у сферах використання природних ресурсів та охорони довкілля, а також до трудових та сімейних відносин, якщо вони не врегульовані іншими актами законодавства.

Аналіз статті 8 СК України та частини першої статті 9 ЦК України дозволяє зробити висновок, що положення ЦК України субсидіарно застосовуються для регулювання сімейних відносин.

У частині третій статті 11 ЦК України передбачено, що цивільні права та обов`язки можуть виникати безпосередньо з актів цивільного законодавства.

Тлумачення частини третьої статті 11 ЦК України свідчить, що правові норми самі по собі не можуть створювати суб`єктивних прав та обов`язків, оскільки необхідна наявність саме юридичного факту. Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, але є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.

Законом України від 03 липня 2018 року № 2475-УІІІ частину першу статті 71 Закону України «Про виконавче провадження» доповнено абзацом другим, яким передбачено, що виконавець стягує з боржника аліменти у розмірі, визначеному виконавчим документом, але не менше мінімального гарантованого розміру, передбаченого Сімейним кодексом України. Тобто законодавством передбачений механізм, який надає можливість забезпечити виплату аліментів у розмірі не нижче мінімального гарантованого розміру, передбаченого СК України навіть при наявності постановлених раніше судових рішень про стягнення аліментів у розмірі, нижчому ніж мінімальний гарантований розмір аліментів, встановлений законом на час стягнення.

Вказаний висновок щодо застосування норм права викладено у постанові Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного цивільного суду від 20 червня 2019 року у справі № 632/580/17 (провадження № 61-51сво18) та у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 березня 2020 року у справі № 682/3112/18 (провадження № 14-580цс19).

Зміна законодавцем мінімального розміру аліментів, які підлягають стягненню з платника аліментів на одну дитину, не є підставою для зміни розміру аліментів відповідно до статті 192 СК України, а є підставою для зміни мінімального розміру аліментів, зазначених у виконавчому листі у процедурі виконання та стягнення аліментів, та враховується під час визначення суми аліментів або заборгованості.

Згідно з частиною першою статті 192 Сімейного кодексу розмір аліментів, визначений за рішенням суду або домовленістю між батьками, може бути згодом зменшено або збільшено за рішенням суду за позовом платника або одержувача аліментів у разі зміни матеріального або сімейного стану, погіршення або поліпшення здоров`я когось із них та в інших випадках, передбачених цим Кодексом.

Аналіз вказаних положень закону свідчить про те, що розмір аліментів, визначений рішенням суду, не вважається незмінним.

Висновки щодо зміни розміру аліментів шляхом зміни способу їх присудження, узгоджуються з положеннями статті 192 Сімейного кодексу України, оскільки зміна розміру аліментів може мати під собою й зміну способу їх присудження (зміна розміру аліментів, стягнутих за рішенням суду у частці від заробітку (доходу) матері, батька дитини на розмір аліментів у певній твердій грошовій сумі та навпаки).

Позивачем не доведено належними доказами, що ініційована нею зміна способу присудження (стягнення) аліментів не має під собою зміну розміру їх стягнення і не призведе до їх збільшення.

Більше того, виходячи з обгрутувань наведених у позові зміна способу стягнення аліментів на стягнення аліментів у частці від заробітку (доходу) платника аліментів позивачем пов`язується з недостатністю розміру аліментів, які визначені за рішенням суду від 22.12.2016 року у твердій грошовій сумі 844 грн. 50 коп. щомісячно і намаганням таким чином збільшити розмір їх стягнення.

В розумінні ст.. 192 СК України одержувач аліментів може звернутися до суду із заявою про зміну (збільшення) їх розміру (способу присудження) лише у зв`язку із значним покращенням матеріального становища платника аліментів. В свою чергу значне погіршення матеріального становища платника може бути підставою для його вимоги про зменшення розміру аліментів. Проте всі ці обставини підлягають доказуванню ініціатором зміни розміру/способу стягнення аліментів. Тобто, в даному випадку тягар доведення покладається на одержувача аліментів.

Будь-яких доказів покращення матеріального становища або принаймні суттєвої зміни майнового матеріального стану у період після визначення розміру аліментів за рішенням Київського районного суду м. Одеси від 22.12.2016 року і до звернення одержувача аліментів до суду з відповідною позовною вимогою у вересні 2019 року, матеріали справи не містять.

Сам же по собі факт часткової сплати платником аліментів заборгованості у розмірі понад 40 000 грн. у грудні 2019 року не є достатнім доказом покращення (зміни) його майнового стану, а свідчить лише про часткове виконання платником аліментів свого обов`язку зі сплати заборгованості по аліментам, яка утворилась на протязі 3-х років і можливістю платника аліментів не допускати прострочення за аліментними платежами, визначеними рішенням суду.

Прострочення сплати аліментів за наявності вини платника аліментів є підставою для нарахування неустойки на суму простроченої заборгованості по аліментам і не є в розумінні ст. ст. 182, 192 СК України підставою для зміни способу присудження аліментів, а також і способу їх присудження у разі недоведеності, що зміна способу стягнення аліментів не буде наслідком зміни (збільшення) розміру стягнення аліментів.

Враховуючи наведене, у суду першої інстанції не було підстав для задоволення вимог про зміну способу стягнення аліментів.

Тому рішення суду першої інстанції в цій частині підлягає скасуванню з ухваленням нового судового рішення про відмову у задоволенні вимог, в іншій частині рішення слід залишити без змін.

При цьому колегія суддів звертає увагу, що позивач не позбавлена права пред`явити такий самий позов, на загальних підставах, у разі доведення зміни майнового стану відповідача, та з урахуванням відповідних змін до Сімейного кодексу України.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Оскільки при ухваленні апеляційним судом нового судового рішення в задоволенні позову в частині вимог про зміну способу стягненя аліментів відмовлено, а в решті вимог про стягнення пені рішення суду першої інстанції залишено без змін, судові витрати у вигляді судового збору в дохід держави підлягають перерозподілу, в порядку якого з відповідача в дохід держави слід стягнути судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

На підставі викладеного та керуючись ст. ст. 367, 368, 376, 381, 383 ЦПК України, Одеський апеляційний суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 - задовольнити частково.

Заочне рішення Київського районного суду м. Одеси від 18 грудня 2019 року в частині задоволення позовних вимог про зміну способу стягнення аліментів - скасувати та ухвалити в цій частині нове судове рішення.

Позов ОСОБА_2 до ОСОБА_1 про зміну способу стягнення аліментів - залишити без задоволення.

В іншій частині рішення залишити без змін.

В порядку перерозподілу судових витрат стягнути з ОСОБА_1 в дохід держави судовий збір у розмірі 768 грн. 40 коп.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного тексту цієї постанови, лише у випадку якщо: а) касаційна скарга стосується питання права, яке має фундаментальне значення для формування єдиної правозастосовчої практики; б) особа, яка подає касаційну скаргу, відповідно до ЦПК України позбавлена можливості спростувати обставини, встановлені оскарженим судовим рішенням, при розгляді іншої справи; в) справа становить значний суспільний інтерес або має виняткове значення для учасника справи, який подає касаційну скаргу; г) суд першої інстанції відніс справу до категорії малозначних помилково.

Повний текст постанови складено: 18.01. 2021 року.

Головуючий О.М. Таварткіладзе

Судді: А.П. Заїкін

С.О. Погорєлова