Номер провадження: 22-ц/813/3217/21

Номер справи місцевого суду: 495/1434/18

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Комлева О. С.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2021 року м. Одеса

Одеський апеляційний суд у складі:

Головуючого-судді Комлевої О.С.,

суддів: Погорєлової С.О., Сегеди С.М.,

з участю секретаря Воронової Є.Р.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 ,представника ОСОБА_2 на рішенняБілгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 23січня 2020року,постановленогопід головуванням судді Прийомової О.Ю., повний текст рішення складений 03 лютого 2020 року, -

в с т а н о в и в:

У лютому 2018 рокуперший заступник керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратуризвернувся до суду із позовом доЗатоківської селищної ради, ОСОБА_2 , виконавчого комітету Білгород-Дністровської міської ради, за участю третьої особи, яка не заявляє самостійних вимог на предмет спору на стороні відповідача: ОСОБА_3 про визнання незаконним рішення, недійсним свідоцтва про право власності, визнання незаконним та скасування рішення державного реєстратора.

Відповідно до заявлених позовних вимог, позивач просив суд:

- визнати незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05 червня 2015 № 2936 «Про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0363 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 »;

- визнати недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно за № 38646344 видане 05 червня 2015 року реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0363);

- визнати незаконним та скасувати рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 05 червня 2015 року, індексний номер 21859915, на підставі якого за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0363).

Обґрунтовуючи свої позовні вимоги, прокурор зазначає, що Затоківською селищною радою та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_4 , фізичною особою-підприємцем ОСОБА_5 18.09.2007 укладено договір оренди земельної ділянки площею 4,8 га, яка знаходиться за адресою: Одеська область, м. Білгород-Дністровський, смт. Затока, Лиманський район для розміщення експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190.

Рішенням господарського суду Одеської області від 29.04.2014 року у справі № 916/803/14 задоволено позов заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради до ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 , розірвано договір оренди та зобов`язано повернути до земель комунальної власності смт. Затока вказану земельну ділянку.

В подальшому на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 15.04.2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 /кадастровий номер 5110300000:02:003:0363/, із земель наданих раніше у користування ФОП ОСОБА_4 , ФОП ОСОБА_5 .

Рішенням Затоківської селищної ради від 05.06.2015 року № 2936 передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,1000 га (кадастровий номер 5110300000:02:003:0363) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

На підставі вказаного рішення державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_2 для оформлення права власності, видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38646344 щодо земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.06.2015 № 21859915.

Позивач вважає, що право власності на вказану земельну ділянку набуто ОСОБА_2 з порушенням вимог діючого законодавства, а саме земельну ділянку у порушення статей 79-1,118 Земельного кодексу України передано без розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки у власність.

Крім того, відведення земельної ділянки у власність для індивідуального дачного будівництва здійснено у порушення положень Генерального плану смт. Затока та за відсутності детального плану території.

Державним реєстратором рішення про проведення державної реєстрації права власності прийнято з порушенням законодавства, оскільки заявлене право не підлягало державній реєстрації.

Більш того, Затоківською селищною радою здійснено передачу у власність ОСОБА_2 земельної ділянки для індивідуального дачного будівництва, яким вже реалізовано право на безоплатну приватизацію земельної ділянки з таким видом використання.

Вказані порушення і стали підставою для звернення до суду позивачем в інтересах держави з відповідним позовом.

Рішенням Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської областівід 23 січня 2020року позов першого заступника керівника Білгород-Дністровської місцевої прокуратури задоволений.

Визнано незаконним рішення Затоківської селищної ради від 05.06.2015 № 2936 «Про передачу ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,1000 га (кадастровий номер 5110300000:02:003:0363) для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 ».

Визнано недійсним свідоцтво про право власності на нерухоме майно серії, індексний номер 38646344, видане 05.06.2015 року реєстраційною службою Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області ОСОБА_2 , щодо земельної ділянки, площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0363).

Визнано незаконним та скасовано рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 05.06.2015 року, індексний номер 21859915, на підставі якого за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0363).

Вирішено питання про судові витрати.

Не погоджуючись з рішенням суду, ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 звернувся з апеляційною скаргою, в якої посилаючись на порушення норм матеріального та процесуального права, неповне з`ясування обставин справи просить рішення суду скасувати і постановити нове рішення про відмову у задоволені позову.

В обґрунтування своєї апеляційної скарги апелянт зазначає, що фактично вказана зміна виду користування відбулася до передачі ділянок у власність скаржнику, оскільки котедж було реконструйовано у дачний будинок задовго до його продажу скаржнику. Крім того, ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 мали право самостійно визначати вид використання ділянки відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України, в тому числі мали право обирати тип будівлі, яка буде розміщена на земельній ділянці, що перебувала у їх користуванні, серед переліку тих, які дозволенорозміщуватина землях рекреаційного призначення.

Також апелянт вважає, що Білгород-Дністровська місцева прокуратура необґрунтовано, без наявних на то підстав представляє інтереси держави у даній справі.

Відзивів на апеляційну скаргу від учасників справи до суду не надходило.

Сторони пророзгляд справи на13січня 2021року сповіщені належним чином (а.с. 1-12 т. 3).

На адресу суду надійшли клопотання від ОСОБА_1 ,представника ОСОБА_2 , ОСОБА_6 ,представника ОСОБА_3 про відкладання розгляду справи (а.с. 39-50 т. 3).

Вирішуючи питання про слухання справи у відсутності учасників справи, колегія суддів залишає клопотання про відкладення розгляду справи без задоволення з наступних підстав.

02 квітня 2020 року набрав чинностіЗакон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» від 30 березня 2020 року № 540-IX(даліЗакон № 540-IX).

Законом України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» не було запроваджено змін до ст.371 ЦПК України щодо строків розгляду апеляційної скарги.

ОСОБА_1 , представник ОСОБА_2 , ОСОБА_6 , представник ОСОБА_3 з клопотаннями про можливість взяти участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції, зокрема, поза межами приміщення суду з використанням власних технічних засобів, враховуючи приписи ст. 212 ЦПК України, не зверталися.

З матеріалів справи вбачається, що справа за апеляційною скаргою ОСОБА_1 , представника ОСОБА_2 в суді апеляційної інстанції перебуває з березня 2020 року, справа була призначена до розгляду на 02 грудня 2020, однак розгляд справи було відкладено у зв`язку з клопотаннями ОСОБА_7 та ОСОБА_6 про відкладення розгляду справи.

Апеляційний суд розглядає цивільні справи, які не віднесені до справ, зазначених у ч.ч.1,2 ст. 369 ЦПК України, у відсутності учасників справи та осіб, які не залучалися до участі у справі судом першої інстанції, за наявності відомостей про їх повідомлення про дату, час і місце розгляду справи.

Частиною 2 статті 372 ЦПК України передбачено, що неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Апеляційний суд з метою дотримання строків розгляду справи, з урахуванням строку перебування справи у провадженні суду, неодноразового відкладання розгляду справи, вважає за можливе розглянути справу у відсутність сторін, які своєчасно і належним чином повідомлені про час і місце розгляду справи.

Враховуючи, те, жоден із учасників даної цивільної справи не надав суду заяви про бажання приймати участь у розгляді справи в режимі відеоконференції, в т.ч. і поза межами суду, у суду апеляційної інстанції відсутні підстави для відкладення розгляду справи, у зв`язку з чим, колегія суддів вирішила слухати справу за відсутності її учасників, на підставі наявних у справі доказів.

Такий правовийвисновок міститьсяу постановіВерховного Судувід 15жовтня 2020року усправі № 922/2575/19.

Враховуючи вищенаведене та у відповідності до ч. 5 ст. 268 ЦПК України, датою ухвалення рішення є дата його проголошення (незалежно від того, яке рішення проголошено - повне чи скорочене).

Датою ухвалення рішення, ухваленого за відсутності учасників справи, є дата складення повного судового рішення (18 січня 2021 року).

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість оскаржуваного рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, з наступних підстав.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права.

Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

У відповідностідо ст.367ЦПКУкраїни, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Відповідно до ст. 375ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Статтею 81ЦПК України,передбачено,що кожнасторона повиннадовести тіобставини,на яківона посилаєтьсяяк напідставу своїхвимог абозаперечень,крім випадків,встановлених цимКодексом. Доказиподаються сторонамита іншимиучасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Судом встановлено, та матеріалами справи підтверджується, що між Затоківською селищною радою та ФОП ОСОБА_8 та ФОП ОСОБА_9 18.09.2007 року було укладено договір оренди земельної ділянки загальною площею 4,8 га терміном на 25 років для експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », у Лиманському районі смт. Затока м. Білгород-Дністровського Одеської області, кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190 (а.с. 15-18 т. 1).

Рішенням Господарського суду Одеської області від 29.04.2014 року по справі № 916/803/14, позовну заяву заступника Білгород-Дністровського міжрайонного прокурора Одеської області в інтересах держави в особі Затоківської селищної ради Білгород-Дністровської міської ради Одеської області задоволено повністю. Розірвано Договір оренди, укладений 18.09.2007 року між Затоківською селищною радою Білгород-дністровської міської ради Одеської області та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_8 та фізичною особою-підприємцем ОСОБА_10 , зареєстрований у Білгород-Дністровському міському відділі Одеської регіональної філії ДП «Центр ДЗК» у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за № 04.07.506.00090 від 19.09.2007 року Зобов`язано фізичну особу-підприємця ОСОБА_8 та фізичну особу-підприємця ОСОБА_10 повернути до комунальної власності смт. Затока м. Білгород-Дністровського земельну ділянку площею 4,8 га,вартістю 11 974 080 грн, що розташована за адресою: АДРЕСА_2 , кадастровий номер земельної ділянки 5110300000:02:003:0189; 5110300000:02:003:0190 (а.с. 19-24 т. 1).

В подальшому на підставі технічної документації із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок 15.04.2015 року проведено державну реєстрацію земельної ділянки площею 0,1000 га по АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0363, цільове призначення: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення вид використання - для індивідуального дачного будівництва, категорія земель землі рекреаційного призначення), із земель, наданих раніше у користування ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_5 , що підтверджується Витягом з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, листом № 27/01-27 від 17.01.2018 року Затоківської селищної ради, а також листом № 10-15-0.3-1145/2-18 від 26.01.2018 року з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області (а.с. 26-29, 30, 38 т. 1).

Проте, 05.06.2015 року Затоківською селищною радою на LХІV-а сесії VІ скликання було винесено рішення № 2936 «Про передачу гр. ОСОБА_2 у власність земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0363 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 » (а.с. 25 т. 1).

На підставі вказаного рішення державним реєстратором реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області за результатами розгляду документів, поданих ОСОБА_2 для оформлення права власності,видано свідоцтво про право власності на нерухоме майно, індексний номер 38646344 щодо земельної ділянки площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 , яке зареєстроване згідно рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень від 05.06.2015 № 21859915 (а.с. 39-42 т. 1).

Згідно Інформаційної довідки з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна, станом на 13.02.2018 року власником земельної ділянки площею 0,1000 га для за адресою: АДРЕСА_1 , цільове призначення якої: для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення є ОСОБА_3 (а.с. 39-42 т. 1).

Також судом встановлено, що у відповідності до листа № 27/01-27 від 17.01.2018 року Затоківської селищної ради, земельна ділянка, у т.ч. з кадастровим номером 5110300000:02:003:0363 сформована на підставі технічної документації щодо поділу земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_5 , згідно договору оренди, укладеного 18.09.2007 року з Затоківською селищною радою щодо земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 , для розміщення експлуатації та обслуговування бази відпочинку « ІНФОРМАЦІЯ_1 », зареєстрованого у Книзі записів державної реєстрації договорів оренди землі за №04.07.506.00090 від 19.09.2007 року. Селищною радою детальний план території щодо вищевказаних земельних ділянок не розроблявся та не затверджувався (а.с. 30 т. 1).

Згідно Витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, підставою для формування земельної ділянки площею 0,1000 га за адресою: АДРЕСА_1 стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого на підставі такої технічної документації із земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка раніше перебувала у користуванні у користуванні ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_5 сформовано ряд земельних ділянок, втому числі земельна ділянка відповідача (а.с. 26-29 т. 1).

Згідно листа № 10-15-0.3-1145/2-18 від 26.01.2018 року з Головного управління Держгеокадастру в Одеській області повідомлено, що за інформацією міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, державним кадастровим реєстратором управління здійснено державну реєстрацію земельних ділянок, в т.ч. і земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0363, за технічними документаціями із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

За інформацією міськрайонного управління у Білгород-Дністровському районі та м. Білгород-Дністровському Головного управління Держгеокадастру в Одеській області, документації із землеустрою, на підставі яких здійснено державну реєстрацію зазначених земельних ділянок, в т.ч. і земельної ділянки площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0363, до державного фонду документації із землеустрою не надходили (а.с.38 т.1).

Задовольняючи позов першого заступникакерівника Білгород-Дністровськоїмісцевої прокуратурипро визнаннянезаконним рішенняЗатоківської селищноїради від05.06.2015№ 2936,недійсним свідоцтвапро правовласності нанерухоме майносерії,індексний номер38646344,видане 05.06.2015року, незаконним та скасування рішення державного реєстратора, суд першої інстанції виходив з того, що вимоги позову доведені та прокурор правомірно звернувся до суду з вказаним позовом, оскільки було порушено положення законодавства при відведенні у власність спірної земельної ділянки.

Колегія суддів погоджується з такими висновками суду в повній мірі, з наступних підстав.

Процедура передачі безоплатно у власність громадянам земельних ділянок встановлена законом, наступним чином.

Відповідно до ч. 2 ст. 41 Конституції України, право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом.

Згідно з ч. 1 ст. 83 ЗК України землі, які належать на праві власності територіальним громадам сіл, селищ, міст, є комунальною власністю.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 116 ЗК України громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Порядок безоплатної приватизації земельних ділянок громадянами регламентовано статтею 118 ЗК України.

Відповідно до ч.ч. 6-9 ст. 118 ЗК України громадяни, зацікавлені в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності для ведення фермерського господарства, ведення особистого селянського господарства, ведення садівництва, будівництва та обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибної ділянки), індивідуального дачного будівництва, будівництва індивідуальних гаражів у межах норм безоплатної приватизації, подають клопотання до відповідного органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу. У клопотанні зазначаються цільове призначення земельної ділянки та її орієнтовні розміри. До клопотання додаються графічні матеріали, на яких зазначено бажане місце розташування земельної ділянки, погодження землекористувача (у разі вилучення земельної ділянки, що перебуває у користуванні інших осіб) та документи, що підтверджують досвід роботи у сільському господарстві або наявність освіти, здобутої в аграрному навчальному закладі (у разі надання земельної ділянки для ведення фермерського господарства). У разі якщо земельна ділянка державної власності розташована за межами населених пунктів і не входить до складу певного району, заява подається до Ради міністрів Автономної Республіки Крим. Верховній Раді Автономної Республіки Крим, Раді міністрів Автономної Республіки Крим, органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування, які передають земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, забороняється вимагати додаткові матеріали та документи, не передбачені цією статтею.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, розглядає клопотання у місячний строк і дає дозвіл на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або надає мотивовану відмову у його наданні. Підставою відмови у наданні такого дозволу може бути лише невідповідність місця розташування об`єкта вимогам законів, прийнятих відповідно до них нормативно-правових актів, генеральних планів населених пунктів та іншої містобудівної документації, схем землеустрою і техніко-економічних обґрунтувань використання та охорони земель адміністративно-територіальних одиниць, проектів землеустрою щодо впорядкування територій населених пунктів, затверджених у встановленому законом порядку.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки розробляється за замовленням громадян суб`єктами господарювання, що є виконавцями робіт із землеустрою згідно із законом, у строки, що обумовлюються угодою сторін.

У разі якщо у місячний строк з дня реєстрації клопотання Верховна Рада Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, не надав дозволу на розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки або мотивовану відмову у його наданні, то особа, зацікавлена в одержанні безоплатно у власність земельної ділянки із земель державної або комунальної власності, у місячний строк з дня закінчення зазначеного строку має право замовити розроблення проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки без надання такого дозволу, про що письмово повідомляє Верховну Раду Автономної Республіки Крим, Раду міністрів Автономної Республіки Крим, відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування. До письмового повідомлення додається договір на виконання робіт із землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки погоджується в порядку, встановленому статтею 186-1 цього Кодексу.

Відповідний орган виконавчої влади або орган місцевого самоврядування, який передає земельні ділянки державної чи комунальної власності у власність відповідно до повноважень, визначених статтею 122 цього Кодексу, у двотижневий строк з дня отримання погодженого проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки (а в разі необхідності здійснення обов`язкової державної експертизи землевпорядної документації згідно із законом - після отримання позитивного висновку такої експертизи) приймає рішення про затвердження проекту землеустрою щодо відведення земельної ділянки та надання її у власність.

Статтею 50 Закону України «Про землеустрій» передбачено, що проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок складаються у разі зміни цільового призначення земельних ділянок або формування нових земельних ділянок.

Проекти землеустрою щодо відведення земельних ділянок погоджуються та затверджуються в порядку, встановленому Земельним кодексом України.

Таким чином з метою отримання земельної ділянки безоплатно у власність громадянами має бути виготовлено та надано на погодження відповідний проект землеустрою.

Однак, як було встановлено судом підставою для формування оспорюваної земельної ділянки стала технічна документація із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок, внаслідок чого на підставі такої технічної документації із земельної ділянки загальною площею 4,8 га, яка раніше перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_5 , сформовано ряд окремих земельних ділянок, у тому числі земельна ділянка відповідача.

Відповідно до ч. 2 ст. 79-1 ЗК України, формування земельних ділянок здійснюється, зокрема, шляхом поділу чи об`єднання раніше сформованих земельних ділянок.

Згідно ч. 6 ст. 79-1 ЗК України формування земельних ділянок шляхом поділу та об`єднання раніше сформованих земельних ділянок, які перебувають у власності або користуванні, без зміни їх цільового призначення здійснюються за технічною документацією із землеустрою щодо поділу та об`єднання земельних ділянок.

Проте, рішенням селищної ради № 2936 було передано ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0363 з цільовим призначенням для індивідуального дачного будівництва.

Згідно витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку, сформованого 18.01.2018, категорія земель: землі рекреаційного призначення, вид використання земельної ділянки: для індивідуального дачного будівництва.

Класифікацією видів цільового призначення земель, затвердженої Наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 № 548, землі рекреаційного призначення (Секція Е) виокремлюються за цільовим призначенням, зокрема для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення з кодом КВПЦЗ 07.01 та для індивідуального дачного будівництва з кодом КВЦПЗ 07.03.

Тобто, земельна ділянка, яка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_5 площею 4,8 га мала цільове призначення для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, а після поділу, в т.ч. на земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий 5110300000:02:003:0363 передавалась відповідачу для індивідуального дачного будівництва.

Статтею 19 ЗК України передбачено категорії земель, в тому числі й землі рекреаційного призначення.

Віднесення земель до тієї чи іншої категорії земель згідно з ч. 1 ст. 20 ЗК України здійснюється на підставі рішень органів державної влади та органів місцевого самоврядування відповідно до їх повноважень.

Зокрема, приписами ст. 50 ЗК України передбачено, що землі рекреаційного призначення - це земельні ділянки, які використовуються для організації відпочинку населення, туризму та проведення спортивних заходів.

У свою чергу, відповідно до ст. 51 ЗК України, до земель рекреаційного призначення залежать земельні ділянки зелених зон і зелених насаджень міст та інших населених пунктів, навчально-туристських та екологічних стежок, маркованих трас, земельні ділянки, зайняті територіями будинків відпочинку, пансіонатів, об`єктів фізичної культури і спорту, туристичних баз, кемпінгів, яхт-клубів, стаціонарних і наметових туристично-оздоровчих - таборів, будинків рибалок і мисливців, дитячих туристичних станцій, дитячих та спортивних таборів, інших аналогічних об`єктів, а також земельні ділянки, надані для дачного будівництва і спорудження інших об`єктів стаціонарної рекреації.

Таким чином, землі рекреаційного призначення можуть використовуватись за різними видами цільового призначення, кожний з яких характеризується власним правовим режимом, екосистемними функціями, видом господарської діяльності, типами забудови, типами особливо цінних об`єктів.

Зокрема, в межах вказаної категорії виокремлено різні види цільового використання земельних ділянок, а саме для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, для будівництва та обслуговування об`єктів фізичної культури і спорту, індивідуального дачного будівництва, для колективного дачного будівництва, тощо.

Відповідно до ст. 1 Закону України «Про землеустрій» цільове призначення земельної ділянки - це її використання за призначенням, визначеним на підставі документації із землеустрою у встановленому законодавством порядку.

Земельне законодавство передбачає зміну цільового призначення землі органами виконавчої влади або органами місцевого самоврядування, які приймають рішення про передачу цих земель у власність або надання у користування, вилучення (викуп) земель і затверджують проект землеустрою. Обов`язковою умовою дотримання встановленої процедури зміни цільового призначення земельної ділянки є складання або перепогодження у випадку якщо зміні цільового призначення підлягає вся земельна ділянка, а не її частина) проекту відведення земельної ділянки з місцевими органами виконавчої влади (районним міським) органом земельних ресурсів, природоохоронним і санітарно-епідеміологічним органами, органом містобудування й архітектури та охорони культурної спадщини), а також підлягає державній землевпорядній експертизі.

Отже, зміна виду цільового призначення (використання) земельної ділянки, встановленого законодавством та конкретизованого уповноваженим органом державної влади у рішенні про передачу її у власність або надання у користування та в документі, що посвідчує право на земельну ділянку, потребує обов`язкового дотримання механізму такої зміни.

Матеріалами справи встановлено, що цільове призначення земельної ділянки, яка перебувала у користуванні ФОП ОСОБА_8 , ФОП ОСОБА_5 , значилось як будівництво об`єктів рекреаційного призначення.

Рішенням Затоківської селищної ради № 2936, передано гр. ОСОБА_2 у власність земельну ділянку площею 0,1000 га, кадастровий номер 5110300000:02:003:0363 для індивідуального дачного будівництва за адресою: АДРЕСА_1 .

Враховуючи приписи чинного земельного законодавства, після поділу цієї земельної ділянки Затоківська селищна рада мала розпорядитись відповідно до цього ж цільового призначення, а не передавати земельну ділянку у власність для індивідуального дачного будівництва.

У зв`язку з цим, у даному випадку має місце формування нової земельної ділянки (з іншими межами, конфігурацією, площею та цільовим призначенням), що в свою чергу вимагає виготовлення такого виду документації із землеустрою як проект землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Варто зазначити, що статтями 116, 118, 121 ЗК України не передбачено можливості приватизації (отримання безоплатно у власність) земельної ділянки з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення.

Суд також звертає увагу й на той факт, що у відповідності до Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного Реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 113331305 від 08.02.2018 року, на момент передачі у власність спірної земельної ділянки, площею 0,1000 га згідно рішення Затоківської селищної ради № 2936 від 05.06.2015 року, ОСОБА_2 вже була здійснена реєстрація земельної ділянки 29.06.2014 року з цільовим призначенням - для індивідуального дачного будівництва, площею 0,0895 га за адресою: АДРЕСА_3 (а.с. 43-98 т. 1).

Згідно ч.1 ст 121 ЗК України, громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах, зокрема: для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара.

У відповідності до ч.3,4 ст. 116 ЗК України, безоплатна передача земельних ділянок у власність громадян провадиться у разі: одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Передача земельних ділянок безоплатно у власність громадян у межах норм, визначених цим Кодексом, провадиться один раз по кожному виду використання.

В той час як за відповідачем вже була проведена державна реєстрація права власності земельної ділянки такого ж виду цільового використання 29.06.2014 року, йому згідно рішення № 2936 від 05.06.2015 року знову надається шляхом приватизації у власність земельна ділянка з таким же видом цільового використання, чим спростовується правомірність винесеного спірного рішення.

Разом з тим, місцевою прокуратурою до позовної заяви надано копію листа Затоківської селищної ради від 17.01.2018 № 27/01-27, з якого вбачається, що селищною радою детальний план території щодо вказаної земельної ділянки не розроблявся та не затверджувався, що свідчить про відведення спірної земельної ділянки у власність з порушенням вимог ч. З ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності», згідно якої у разі відсутності плану зонування або детального плану території, затвердженого відповідно до вимог цього Закону, передача (надання) земельних ділянок із земель державної або комунальної власності у власність чи користування фізичним та юридичним особам для містобудівних потреб забороняється.

Статтею 1 Закону зазначено, що детальний план території - містобудівна документація, що визначає планувальну організацію та розвиток території; план зонування території (зонінг) - містобудівна документація, що визначає умови та обмеження використання території для містобудівних потреб у межах визначених зон.

Відповідно до ч.ч. 1, 4 ст. 19 Закону детальний план у межах населеного пункту уточнює положення генерального плану населеного пункту та визначає планувальну організацію і розвиток частини території.

Детальний план розробляється з метою визначення планувальної організації і функціонального призначення, просторової композиції і параметрів забудови та ландшафтної організації кварталу, мікрорайону, іншої частини території населеного пункту, призначених для комплексної забудови чи реконструкції.

Детальний план території визначає:

1) принципи планувально-просторової організації забудови;

2) червоні лінії та лінії регулювання забудови;

3) функціональне призначення, режим та параметри забудови однієї чи декількох земельних ділянок, розподіл територій згідно з будівельними нормами, державними стандартами і правилами;

4) містобудівні умови та обмеження (уразі відсутності плану зонування території) або уточнення містобудівних умов та обмежень згідно із планом зонування території;

5) потребу в підприємствах і закладах обслуговування населення, місце їх розташування;

6) доцільність, обсяги, послідовність реконструкції забудови;

7) черговість та обсяги інженерної підготовки території;

8) систему інженерних мереж;

9) порядок організації транспортного і пішохідного руху;

10) порядок комплексного благоустрою та озеленення, потребу у формуванні екомережі;

11) межі прибережних захисних смуг і пляжних зон водних об`єктів (у разі відсутності плану зонування території).

При цьому, чинним законодавством не надано офіційне тлумачення терміну «містобудівні потреби».

Разом з тим, проектом Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» (щодо відтермінування поширення заборони на відведення земельних ділянок у власність без відповідної містобудівної документації, окрім випадків будівництва нових об`єктів та визначення термінів), зареєстрованого у Верховній Раді України 05.03.15 за № 2329, визначено, що містобудівні потреби - визначені затвердженою містобудівною документацією територіальні та інші ресурси, необхідні для створення та підтримання повноцінного життєвого середовища, дотримання гарантованих державою соціальних, екологічних, енергетичних стандартів.

Аналогічне визначення поняття «містобудівні потреби» передбачалось проектом Містобудівного кодексу України, зареєстрованого у Верховній Раді України 29.09.2009 за №5181.

Статтею 1 Закону України «Про основи містобудування» надано визначення поняттю -(містобудування (містобудівна діяльність)», якою є цілеспрямована діяльність державних органів, органів місцевого самоврядування, підприємств, установ, організацій, громадян, об`єднань громадян по створенню та підтриманню повноцінного життєвого середовища, яка включає прогнозування розвитку населених пунктів і територій, планування, забудову та інше використання територій, проектування, будівництво об`єктів містобудування, спорудження інших об`єктів, реконструкцію історичних населених пунктів при збереженні традиційного характеру середовища, реставрацію та реабілітацію об`єктів культурної спадщини, створення інженерної та транспортної інфраструктури.

Відповідно до ч. 1 ст. 4 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» об`єктами містобудування на місцевому рівні є планувальна організація території населеного пункту, його частини (групи земельних ділянок) зі спільною планувальною структурою, об`ємно-просторовим рішенням, інженерно-транспортною інфраструктурою, комплексом об`єктів будівництва, що визначаються відповідно до:у населених пунктах - меж населених пунктів, їх функціональних зон (селищної, промислової тощо), житлових районів, мікрорайонів (кварталів), приміських зон відповідно до містобудівної документації.

Об`єктами будівництва є будинки, будівлі, споруди будь-якого призначення, їх комплекси та частини, лінійні об`єкти інженерно-транспортної інфраструктури.

Відповідно до п.п. 4.1, 4.2, 4.4 ДБН Б.1.1-14:2012 «Склад та зміст детального плану території» детальний план розробляється з метою:

уточнення у більш крупному масштабі положень генерального плану населеного пункту, схеми планування території району;

уточнення планувальної структури і функціонального призначення території, просторової композиції, параметрів забудови та ландшафтної організації частини території населеного пункту або території за його межами;

встановлення червоних ліній та ліній регулювання забудови; виявлення та уточнення територіальних ресурсів для всіх видів функціонального використання території;

визначення всіх планувальних обмежень використання території згідно з державними будівельними нормами та санітарно-гігієнічними нормами;

обґрунтування потреб формування нових земельних ділянок та визначення їх цільового призначення, зображення існуючих земельних ділянок та їх функціонального використання;

організації транспортного і пішохідного руху, розміщення місць паркування транспортних засобів;

охорони та поліпшення стану навколишнього середовища, забезпечення екологічної безпеки; комплексного благоустрою та озеленення; використання підземного простору тощо.

Детальний план розробляється, зокрема, на структурно-планувальні елементи території населеного пункту, які мають цілісний планувальний характер, - на основі затвердженого генерального плану цього населеного пункту відповідно до чинного законодавства, плану зонування (за наявності) з використанням матеріалів містобудівного та земельного кадастрів.

Затверджений детальний план є основою для визначення вихідних даних для:

відведення, вилучення земельних ділянок, встановлення та зміни їх цільового призначення, розміщення об`єктів будівництва, реконструкції забудови;

проектування мереж і споруд інженерно-транспортної інфраструктури та інженерного забезпечення території;

проведення гідравлічних розрахунків інженерних мереж;

розроблення схеми санітарного очищення і прибирання територій; розроблення проектів земельних відводів окремих земельних ділянок.

Таким чином, виходячи з наведених положень законодавства при відведенні у власність земельної ділянки мають бути враховані вимоги містобудівної документації, якою у відповідності до ч. З ст. 24 Закону України «Про регулювання містобудівної діяльності» має бути, зокрема детальний план території або план зонування.

Ніяких обмежень щодо застосування даної норми Закону самим Законом або іншими законодавчими актами не встановлено.

Таким чином, судом виявленні суттєві порушення у процедурі приватизації спірної земельної ділянки відповідачу.

Також судом щодо законності дій державного реєстратора при реєстрації за ОСОБА_2 права власності на земельну ділянку з цільовим призначенням «для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення» зазначено наступне.

Відповідно до ч.ч. 1, 2, п. в) ч. З ст. 116 ЗК України, громадяни та юридичні особи набувають права власності та права користування земельними ділянками із земель державної або комунальної власності за рішенням органів виконавчої влади або органів місцевого самоврядування в межах їх повноважень, визначених цим Кодексом або за результатами аукціону.

Набуття права на землю громадянами та юридичними особами здійснюється шляхом передачі земельних ділянок у власність або надання їх у користування.

Одержання земельних ділянок із земель державної і комунальної власності в межах норм безоплатної приватизації, визначених цим Кодексом.

Згідно ч. 1 ст. 121 ЗК України громадяни України мають право на безоплатну передачу їм земельних ділянок із земель державної або комунальної власності в таких розмірах:

а) для ведення фермерського господарства - в розмірі земельної частки (паю), визначеної для членів сільськогосподарських підприємств, розташованих на території сільської, селищної, міської ради, де знаходиться фермерське господарство. Якщо на території сільської, селищної, міської ради розташовано декілька сільськогосподарських підприємств, розмір земельної частки (паю) визначається як середній по цих підприємствах. У разі відсутності сільськогосподарських підприємств на території відповідної ради розмір земельної частки (паю) визначається як середній по району;

б) для ведення особистого селянського господарства - не більше 2,0 гектара;

в) для ведення садівництва - не більше 0,12 гектара;

г) для будівництва і обслуговування жилого будинку, господарських будівель і споруд (присадибна ділянка) у селах - не більше 0,25 гектара, в селищах - не більше 0,15 гектара, в містах - не більше 0,10 гектара;

ґ) для індивідуального дачного будівництва - не більше 0,10 гектара;

д) для будівництва індивідуальних гаражів - не більше 0,01 гектара.

Таким чином, статтею 121 ЗК України передбачено виключний перелік земель за цільовим призначенням, які можуть бути безоплатно передані громадянам у власність.

Натомість, ОСОБА_2 відведено земельну ділянку з цільовим призначенням для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення, що чинним законодавством не передбачено.

З урахуванням чого, державний реєстратор на підставі поданих документів у відповідності до п. 1 ч. 2 ст. 9 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень», п.п. 20, 28, 44 Порядку державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 17.06.2013 № 868, мав прийняти рішення про відмову в державній реєстрації.

У зв`язку з викладеним, враховуючи вказані порушення, суд на законних підставах визнав незаконним та скасував рішення державного реєстратора реєстраційної служби Білгород-Дністровського міськрайонного управління юстиції в Одеській області від 05.06.2015 року, індексний номер 21859915, на підставі якого за ОСОБА_2 проведено державну реєстрацію права власності на земельну ділянку площею 0,1000 га для будівництва та обслуговування об`єктів рекреаційного призначення за адресою: АДРЕСА_1 (кадастровий номер 5110300000:02:003:0363), а отже позовні вимоги в цій частині підлягають задоволенню.

Відповідно до ч. 1 ст. 21 ЦК України суд визнає незаконним та скасовує правовий акт індивідуальної дії, виданий органом державної влади, органом влади Автономної Республіки Крим або органом місцевого самоврядування, якщо він суперечить актам цивільного законодавства і порушує цивільні права або інтереси.

Згідно з ч. 10 ст. 59 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» акти органів та посадових осіб місцевого самоврядування з мотивів їхньої невідповідності Конституції або законам України визнаються незаконними в судовому порядку.

Відповідно до ч. 3 ст.26 Закону України «Про державну реєстрацію речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень", ухвалення судом рішення про скасування рішення державного реєстратора про державну реєстрацію прав, визнання недійсними чи скасування документів, на підставі яких проведено державну реєстрацію прав, а також скасування державної реєстрації прав допускається виключно з одночасним визнанням, зміною чи припиненням цим рішенням речових прав, обтяжень речових прав, зареєстрованих відповідно до законодавства (за наявності таких прав).

На підставі вищевикладених обставин, суд у відповідності до вимог закону, з`ясувавши всі обставини справи, надані докази, прийшов до обґрунтованого висновку про задоволення позову.

З вказаними висновками суду першої інстанції погоджується колегія суддів апеляційної інстанції.

Доводи апеляційної скарги про те, що фактично вказана зміна виду користування відбулася до передачі ділянок у власність скаржнику, оскільки котедж було реконструйовано у дачний будинок задовго до його продажу скаржнику. Крім того, ФОП ОСОБА_5 та ФОП ОСОБА_4 мали право самостійно визначати вид використання ділянки відповідно до ч. 5 ст. 20 ЗК України, в тому числі мали право обирати тип будівлі, яка буде розміщена на земельній ділянці, що перебувала у їх користуванні, серед переліку тих, які дозволенорозміщуватина землях рекреаційного призначення, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки вказані доводи зводяться до переоцінки доказів та незгоди апелянта із висновками суду першої інстанції щодо встановлених обставин справи, проте повноваження суду апеляційної інстанції стосовно перегляду мають реалізовуватись для виправлення судових помилок та недоліків судочинства, але не для здійснення нового судового розгляду (пункт 42 рішення у справі «Пономарьов проти України» (Заява № 3236/03).

Наведені в апеляційній скарзі доводи не спростовують висновків суду та не дають підстав вважати, що судом першої інстанції порушено норми матеріального та процесуального права, про що зазначає апелянт.

Доводи про те, що Білгород-Дністровська місцева прокуратура необґрунтовано, без наявних на то підстав представляє інтереси держави у даній справі є необґрунтованими, з наступних підстав.

Прокуратура здійснює представництво інтересів держави в суді (п.3 ч.1 ст.131-1 Конституції України).

У визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступати за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами (ч.3 ст.56 ЦПК України).

Законом України «Про прокуратуру» визначено, що представництво прокурором інтересів громадянина або держави в суді полягає у здійсненні процесуальних та інших дій, спрямованих на захист інтересів громадянина або держави, у випадках та порядку, встановлених законом (ч.1 ст.23 Закону); прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу; наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті (ч.3 ст.23 Закону); наявність підстав для представництва має бути обґрунтована прокурором у суді (ч.4 ст.23 Закону).

Згідно з рішенням Конституційного Суду України №3-рп/99 від 8 квітня 1999 року (справа про представництво прокуратурою України інтересів держави в арбітражному суді) прокурор чи його заступник у кожному конкретному випадку самостійно визначає з посиланням на законодавство, на підставі якого подається позов, у чому саме відбулося чи може відбутися порушення матеріальних або інших інтересів держави, обґрунтовує в позовній заяві необхідність їх захисту та зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції в спірних відносинах. Представництво прокуратурою інтересів держави в суді є одним із видів представництва в суді.

Земля є об`єктом права власності Українського народу, від імені якого права власника здійснюють органи державної влади та органи місцевого самоврядування в межах, визначених Конституцією. Земля є основним національним багатством, що перебуває під особливою охороною держави.

Прийняття рішення про передачу у власність землі державної чи комунальної власності позбавляє Український народ загалом (ст.13 Конституції) або конкретну територіальну громаду правомочностей власника землі в тому обсязі, який дозволяє її статус як землі відповідно державної чи комунальної власності. Конституційний принцип законності набуття та реалізації права власності на землю розглядається у поєднанні з додержанням засад правового порядку в Україні, відповідно до яких органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України (ст.ст.14.19 Конституції).

Отже правовідносини, пов`язані з вибуттям земель із державної чи комунальної власності, становлять «суспільний», «публічний» інтерес, а рішення органу виконавчої влади або органу місцевого самоврядування, на підставі якого земельна ділянка вибула з державної чи комунальної власності, у разі його незаконності такому суспільному інтересу не відповідає.

Звернення прокурора до суду спрямоване на задоволення суспільної потреби у відновленні законності при вирішенні суспільнозначимого питання про передачу земельної ділянки державної власності у приватне користування з метою відновлення прав та законних інтересів територіальної громади землі, яка вибула з її користування і розпорядження незаконно.

Правильне застосування законодавства незаперечно становить «суспільний інтерес» (п.54 рішення Європейського суду з прав людини у справі Трегубенко проти України від 2 листопада 2004 року щодо справедливої рівноваги між інтересами суспільства і конкретної особи).

Позовна заява містить обґрунтування підстав для здійснення прокуратурою представництва інтересів в суді. Позовну заяву подано в порядку статті 56 ЦПК України, де частина 5 даної норми процесуального права передбачає, що у разі відкриття провадження за позовною заявою, поданою прокурором в інтересах держави в особі органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, зазначений орган набуває статусу позивача; у разі відсутності такого органу або відсутності у нього повноважень щодо звернення до суду прокурор зазначає про це в позовній заяві і в такому разі прокурор набуває статусу позивача.

Згідно абзацу 5 пункту 5-1 Положення про Державну службу України з питань геодезії, картографії та кадастру, затвердженого Постановою Кабінету Міністрів України від 14 січня 2015 року №15, посадові особи Держгеокадастру та його територіальних органів, які є державними інспекторами у сфері державного контролю за використанням та охороною земель і дотриманням вимог законодавства України про охорону земель, в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом щодо відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно зайнятих чи тимчасово зайнятих земельних ділянок. Строк користування якими закінчився.

Відповідно до підпункту 3 пункту 6 Положення про Головне управління Держгеокадастру в області, затвердженого Наказом Міністерства політики та продовольства України від 29 вересня 2016 року №333, посадові особи Головного управління в межах своїх повноважень мають право звертатися до суду з позовом про відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва, а також повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

Аналогічні повноваження передбачені підпунктом 3 пункту 6 Положення про Головне управління Держгеокадастру в Одеській області, затвердженого Наказом Державної служби України з питань геодезії, картографії та кадастру від 17 листопада 2016 року №308.

Аналіз вищевказаних положень законодавства приводить до висновку, що органи Держгеокадастру уповноважені на звернення до суду з позовами лише у випадках: 1) відшкодування втрат сільськогосподарського і лісогосподарського виробництва; 2) повернення самовільно чи тимчасово зайнятих земельних ділянок, строк користування якими закінчився.

З огляду на викладене, приписи статті 19 Конституції України, відповідно до якої органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України, можна дійти висновку, що органи Держгеокадастру не наділені повноваженнями на звернення до суду з позовом про визнання незаконними рішення селищної ради та визнання недійсним свідоцтва про право власності.

Питання можливості звернення органів Держгеокадастру з позовами до суду у даній категорії справ перебувало на розгляді касаційної інстанції, щодо цього питання Верховний Суд, зокрема, зазначив у постанові від 5 лютого 2019 року в справі №910/7813/8, що «органи Держгеокадастру можуть виконувати, зокрема, дві абсолютно різні функції, а саме: 1) функції розпорядника земельних ділянок сільськогосподарського призначення державної власності від імені власника, яким є держава Україна, з усіма повноваженнями власника на захист права власності; 2) функції органу державного нагляду (контролю) за дотриманням земельного законодавства, використанням та охороною земель усіх категорій і форм власності. Спірна земельна ділянка не є земельною ділянкою сільськогосподарського призначення та не належить до агропромислового комплексу, тому Держгеокадастр у цьому разі не наділений повноваженнями розпорядника з усіма повноваженнями власника на захист права власності, а надані законом функції державного нагляду (контролю) в агропромисловому комплексі в частині дотримання земельного законодавства не наділяють Держгеокадастр правом звернення до суду з позовами вимогами, заявленими у цій справі.».

Таким чином, зважаючи на відсутність органу, уповноваженого здійснювати функції держави у спірних правовідносинах, місцева прокуратура у даній справі набула статусу позивача у відповідності до положень частини 5 статті 56 ЦПК України.

Саме такої правової позиції дотримується Верховний Суд в постанові від 05 лютого 2020 року по аналогічній справі № 495/9134/16-ц.

Більш того, Європейський Суд з прав людини зазначив, що підтримка прокурора не порушує справедливого балансу, може бути виправдана за певних обставин, в тому числі, у випадку, коли інтереси держави потребують захисту (рішення у справах «Бацаніна проти Росії», «Менчинська проти Російської Федерації».

Судом при прийнятті рішення були взяті до уваги всі встановлені судом факти і відповідні їм правовідносин, належність, допустимість і достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок у їх сукупності.

Згідно з ч.2 ст.77 ЦПК України, предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Відповідно до ч.2 ст.43 ЦПК України обов`язок надання усіх наявних доказів до початку розгляду справи по суті покладається саме на осіб, які беруть участь у справі.

За вимогами ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених ними вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Одночасно, апеляційний суд звертає увагу на те, що за положеннями ч.ч. 1-4 ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом.Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За правилами ст.76 ЦПК України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування (ч.1 ст.77 ЦПК України), а доказування не може ґрунтуватися на припущеннях (ч.6 ст.81 ЦПК України).

При цьому, належність доказів - правова категорія, яка свідчить про взаємозв`язок доказів з обставинами, що підлягають встановленню, як для вирішення всієї справи, так і для здійснення окремих процесуальних дій.

Правила допустимості доказів визначають легітимну можливість конкретного доказу підтверджувати певну обставину в справі. Правила допустимості доказів встановлені з метою об`єктивності та добросовісності у підтвердженні доказами обставин у справі, виходячи з того, що нелегітимні засоби не можуть використовуватися для досягнення легітимної мети, а також враховуючи те, що правосудність судового рішення, яке було ухвалене з урахуванням нелегітимного доказу, завжди буде під сумнівом.

Допустимість доказів є важливою ознакою доказів, що характеризує їх форму та означає, що обставини справи, які за законом повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами.

Особа, яка бере участь у справі, розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

За ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Суд апеляційної інстанції враховує положення практики Європейського Суду з прав людини про те, що право на обґрунтоване рішення не вимагає детальної відповіді судового рішення на всі доводи, висловлені сторонами. Крім того, воно дозволяє вищим судам просто підтверджувати мотиви, надані нижчими судами, не повторюючи їх (справа «Гірвісаарі проти Фінляндії», п. 32).

Пункт 1ст. 6 Конвенції не вимагає більш детальної аргументації від апеляційного суду, якщо він лише застосовує положення для відхилення апеляції відповідно до норм закону як такої, що не має шансів на успіх, без подальших пояснень (Burgandothers v. France (Бюрг та інші проти Франції), (dec.); Gorou v. Greece (no. 2) (Гору проти Греції №2) [ВП], § 41).

Враховуючи все вищевикладене, колегія суддів розглянувши справу в межах позовних вимог та доводів апеляційної скарги на момент винесення судових рішень, вважає, що суд першої інстанції порушень матеріального та процесуального права при вирішенні справи не допустив, рішення суду відповідає фактичним обставинам справи, а наведені в апеляційній скарзі доводи правильність висновків суду не спростовують.

За таких обставин, доводи апеляційної скарги є безпідставними, всі доводи були розглянути судом першої інстанції при розгляді справи, та їм була надана відповідна правові оцінка, а тому суд апеляційної інстанції прийшов до висновку про те, що апеляційна скарга задоволенню не підлягає, підстав для ухвалення нового рішення - не має.

Судова колегія, розглянувши справу прийшла до висновку, що суд першої інстанції ухвалив рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права, в зв`язку з чим апеляційний суд залишає без задоволення апеляційну скаргу і залишає рішення без змін.

Керуючись ст.ст.368,374,375,381-384,389,390 ЦПК України, апеляційний суд, -

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 ,представника ОСОБА_2 залишити без задоволення.

Рішення Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 23січня 2020року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, але може бути оскаржена шляхом подачі касаційної скарги безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складений 18 січня 2021 року.

Головуючий ______________________________________ О.С. Комлева

Судді ______________________________________ С.О. Погорєлова

______________________________________ С.М. Сегеда