Номер провадження: 22-ц/813/2938/20

Номер справи місцевого суду: 495/7902/17

Головуючий у першій інстанції Прийомова О. Ю.

Доповідач Погорєлова С. О.

ОДЕСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15.12.2020 року м. Одеса

Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Одеського апеляційного суду у складі:

головуючого судді: Погорєлової С.О.

суддів: Таварткіладзе О.М., Князюка О.В.

за участю секретаря: Томашевської К.В.,

розглянувши увідкритому судовомузасіданні апеляційнускаргу ОСОБА_1 у справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою, на рішення Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області, ухваленого під головуванням судді Прийомової О.Ю. 22 лютого 2019 року у м. Білгород-Дністровський Одеської області, -

встановила:

05 жовтня 2017 р. ОСОБА_1 звернувся до Білгород-Дністровського міськрайонного суду Одеської області із позовом до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою, у якому просив суд: стягнути з відповідача ОСОБА_2 на його користь суму боргу за договором позики у розмірі 98 790 грн.; три відсотки річних за обліковою ставкою НБУ за прострочення виконання грошового зобов`язання протягом 365 діб в розмірі 2 963,7 грн.; грошові кошти по витратам, пов`язаним з розглядом судової справи та сплатою судового збору у розмірі 1 337,53 грн.

Свої вимоги ОСОБА_1 обґрунтовував тим, що у відповідності до усного договору позики від 03 вересня 2016 року, позивач ОСОБА_1 передав позичальнику ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 3500 доларів США.

На підтвердження укладання вказаного договору позики, ОСОБА_2 власноручно написав розписку, відповідно до якої він позичив суму (з урахуванням 200 доларів за користування грошовими коштами), усього 3700 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути позивачу у жовтні місяці 2016 року.

Незважаючи на вказані обставини, відповідач відмовився повернути вказані грошові кошти, уникав зустрічей зі позикодавцем, тощо.

За вказаних вище обставин, позивач звернувся до суду з даним позовом.

Рішенням Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 22лютого 2019рокуу задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 було відмовлено.

В апеляційнійскарзі представник ОСОБА_1 просить рішення скасувати, ухвалити нове рішення, яким позов задовольнити у повному обсязі, посилаючись на необґрунтованість рішення суду, неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, порушення судом норм матеріального та процесуального права. Так, на думку апелянта, судом не було враховано, що за своєю правовою природою спірна розписка є борговою, містить складові вимоги щодо оформлення розписки, у зв`язку із чим доказаним є факт укладення між стронами договору позики.

Сторони у справі, відповідно до вимог ст.ст. 128, 130 ЦПК України, про час, дату і місце слухання справи 15 грудня 2020 року сповіщені належним чином, у судове засідання не з`явилися, про причини неявки суд не повідомили, клопотань про проведення судового засідання в режимі відеоконференції, через обмеження доступу до зали судового засідання Одеського апеляційного суду внаслідок поширення в Україні коронавірусної інфекції COVID-19, не подавали.

Згідно із ч. 2 ст. 372 ЦПК України, неявка сторін або інших учасників справи, належним чином повідомлених про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає розгляду справи.

Виходячи з вищевказаного, враховуючи строки розгляду справи, баланс інтересів сторін у якнайскорішому розгляді справи, освідомленість її учасників про розгляд справи, достатньої наявності у справі матеріалів для її розгляду,колегія суддів вважає можливим розглянути справу за відсутності її учасників.

Заслухавши суддю-доповідача,здійснивши розглядапеляційної скаргив письмовомупровадженні,дослідивши наведенів нійдоводи, перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга ОСОБА_1 підлягає частковому задоволенню, виходячи з наступного.

Як вбачається з матеріалів справи, ухвалюючи судове рішення про відмову у задоволенні позову ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що надана позивачем в обґрунтування позовних вимог розписка від 03 вересня 2016 року не підтверджує укладання між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 договору позики, так само як і не підтверджує й отримання позивачем будь-яких коштів, не визначає й самого позикодавця, також з неї неможливо встановити умови договору, а суд не має допустити підміни справжньої правової природи укладеного правочину, незалежно від найменування документа, а отже за таких обставин, суд вважав позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення боргу за борговою розпискою необґрунтованими, недоведеними та такими, що задоволені бути не можуть.

Однак, колегія суддів не може погодитись зі вказаним висновком суду, з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, у відповідності до усного договору позики від 03 вересня 2016 року, позивач ОСОБА_1 передав позичальнику ОСОБА_2 у власність грошові кошти в сумі 3500 доларів США.

На підтвердження укладання вказаного договору позики, ОСОБА_2 03 вересня 2016 року власноручно написав розписку, відповідно до якої він позичив суму 3 500 доларів США, які позичальник зобов`язався повернути позивачу у жовтні місяці 2016 року.

Відповідно до статті 1046 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Статтею 1047 ЦК України передбачено, що договір позики укладається у письмовій формі, якщо його сума не менш як у десять разів перевищує встановлений законом розмір неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, а у випадках, коли позикодавцем є юридична особа, - незалежно від суми. На підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Якщо договором не встановлений строк повернення позики або цей строк визначений моментом пред`явлення вимоги, позика має бути повернена позичальником протягом тридцяти днів від дня пред`явлення позикодавцем вимоги про це, якщо інше не встановлено договором (частина перша статті 1049 ЦК України).

За своїми ознаками договір позики є реальним, оплатним або диспозитивно безоплатним, одностороннім, строковим або безстроковим.

Договір позики вважається укладеним в момент здійснення дій з передачі предмета договору на основі попередньої домовленості (пункт 2 частини першої статті 1046 ЦК України).

Ця особливість реальних договорів зазначена в частині другій статті 640 ЦК України, за якою, якщо відповідно до акта цивільного законодавства для укладення договору необхідні також передання майна або вчинення іншої дії, договір є укладеним з моменту передання відповідного майна або вчинення певної дії.

За своєю суттю розписка про отримання в борг грошових коштів є документом, який видається боржником кредитору за договором позики, підтверджуючи як його укладення, так і умови договору, а також засвідчуючи отримання боржником від кредитора певної грошової суми або речей.

Матеріалами справи встановлено, що 03 вересня 2016 року ОСОБА_2 склав розписку про отримання у ОСОБА_1 грошових коштів у розмірі 3 500 доларів США. Вказана розписка містить прізвище, ім`я, по батькові позичальника та позикодавця, суму позики, дату написання.

Відсутність у розписці запису про зобов`язання ОСОБА_2 повернути отримане ним у борг не є підставою для відмови в позові, оскільки, складаючи вказану розписку і підписуючи її, відповідач тим самим взяв на себе зобов`язання повернути кошти. Такий висновок випливає з реальності укладеного між сторонами договору та положень вищенаведеної статті 1049 ЦК України щодо обов`язку позичальника повернути позикодавцеві передану йому позику.

Погоджуючись із доводами апеляційної скарги щодо наявності між сторонами правовідносин, пов`язаних із договором позики, колегія суддів вважає необгрунтованим розрахунок суми боргу та трьох процентів річних.

Частиною другою статті 1047 ЦК України передбачено, що на підтвердження укладення договору позики та його умов може бути представлена розписка позичальника або інший документ, який посвідчує передання йому позикодавцем визначеної грошової суми або визначеної кількості речей.

Згідно зі статтею 1049 ЦК України, позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику у строк та у порядку, що встановлені договором.

Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 ЦК України).

Згідно зі статтею 625 ЦК України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу та 3 % річних від простроченої суми, якщо інший розмір відсотків не встановлений договором або законом.

Судом апеляційноїінстанції встановлено,що міжсторонами існуютьдоговірні правовідносиниз позики,позичальником невиконані зобов`язанняпередпозикодавцем,кошти,отримані упозику,не повернуті,враховано встановленустаттею 204ЦК Українипрезумпцію правомірності правочину,та зроблено? висновок про наявність правових підстав для стягнення з ОСОБА_2 на користь позивача заборгованості у валюті, визначеній договором, оскільки у спірному договорі позики від 03 вересня 2016 року зобов`язання виражене у валюті доларах США, а грошовий еквівалент, тобто?сума коштів у національній валюті України, не визначався.

Заборони на виконання грошового зобов`язання у іноземній валюті, у якій воно зазначено у договорі, чинне законодавство не містить.

Гривня як національна валюта є єдиним законним платіжним засобом на території України. Сторони, якими можуть бути як резиденти, так і нерезиденти фізичні особи, які перебувають на території України, у разі укладення цивільно-правових угод, які виконуються на території України, можуть визначити в грошовому зобов`язанні грошовий еквівалент в іноземній валюті.Відсутня заборона на укладення цивільних правочинів, предметом яких є іноземна валюта,крім використання іноземної валюти на території України як засобу платежу або як застави, за винятком оплати в іноземній валюті за товари, роботи, послуги, а також оплати праці, на тимчасово окупованій території України.У разі отримання у позику іноземної валюти позичальник зобов`язаний, якщо інше не передбачене законом чи договором, повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики), тобто таку ж суму коштів у іноземній валюті, яка отримана у позику.

Томуяк укладення, так і виконання договірних зобов`язань в іноземній валюті, зокрема позики, не суперечить чинному законодавству.

Суд має право ухвалити рішення про стягнення грошової суми в іноземній валюті, при цьому з огляду на положення частини першої статті 1046 ЦК України, а також частини першої статті 1049 ЦК України, належним виконанням зобов`язання з бокупозичальникає повернення коштів у строки, у розмірі та саме у тій валюті, яка визначена договором позики, а не в усіх випадках та безумовно в національній валюті України.

Оскільки спірним договором не встановлено іншого порядку повернення боргу та не передбачено його визначення в грошовому еквіваленті до національної валюти України гривні, тому?правових підстав для перерахунку у гривні зазначеного боргу в розмірі 3 500 доларів США за офіційним курсом НБУ не вбачається.

Таким чином, колегія суддів доходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 отриману суму боргу у розмірі 3 500 доларів США. При цьому, колегія суддів не приймає до уваги доводи апеляційної скарги щодо стягнення з відповідача на користь позивача суми боргу у розмірі 3 700 доларів США, оскільки доведеним та підтвердженим є отримання боржником позики саме у розмірі 3 500 доларів США.

Відносно стягнення з відповідача на користь позивача 3 % річних, колегія суддів зазначає наступне.

Згідно з частиною першою статті 1048 ЦК України, позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Отже, у частині першій статті 1048 ЦК України, що має диспозитивний характер, установлена презумпція оплатності позики, яка діє за умов, якщо безоплатний характер відносин позики прямо не передбачений ЦК України, іншими законодавчими актами або конкретним договором.

Вказане правило спрямоване на захист інтересів позикодавця у разі, якщо договором позики розмір процентів не визначений.

Випадки, коли договір позики вважається безоплатним, зазначені в частині другій статті 1048 ЦК України (якщо він укладений між фізичними особами на суму, яка не перевищує п`ятдесятикратного розміру неоподатковуваного мінімуму доходів громадян, і не пов`язаний із здійсненням підприємницької діяльності хоча б однією із сторін; позичальникові передані речі, визначені родовими ознаками). Визначене вказаною нормою правило про безоплатність договорів позики є імперативним і не може бути змінене за погодженням сторін.

Таким чином, законом передбачено право позикодавця на одержання від позичальника суми позики та винагороди (процентів за користування позикою) у разі, якщо інше не встановлено договором або законом.

Відповідно до частини першої статті 509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У контексті статей 524, 533535, 625 ЦК України можна зробити висновок, що грошовим є зобов`язання, яке виражається в грошових одиницях України (грошовому еквіваленті в іноземній валюті чи в іноземній валюті), таке правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана сплатити гроші на користь другої сторони (кредитора), а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Оскільки стаття 625 ЦК України розміщена в розділі І «Загальні положення про зобов`язання» книги 5 ЦК України, то вона поширює свою дію на всі зобов`язання, якщо інше не передбачено в спеціальних нормах, які регулюють суспільні відносини з приводу виникнення, зміни чи припинення окремих видів зобов`язань.

Передбачене частиною другою статті 625 ЦК України нарахування 3 % річних має компенсаційний, а не штрафний характер, оскільки є способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у отриманні компенсації від боржника.

У частині другій статті 625 ЦК України прямо зазначено, що 3 % річних визначаються від простроченої суми за весь час прострочення.

Тому, при обрахунку 3 % річних за основу має братися прострочена сума, визначена у договорі чи судовому рішенні, а не її еквівалент у національній валюті України.

Вказане кореспондується із правовою позицією, висловленою у постанові Великої палати Верховного Суду від 16 січня 2019 року у справ № 464/3790/16-ц (провадження №14-465цс18).

Оскільки суд апеляційної інстанцій дійшов до висновку про стягнення з відповідача заборгованості саме в іноземній валюті, тобто, прострочене зобов`язання визначене у розмірі 3 500 доларів США, що передбачає і нарахування 3 % річних саме з 3 500 доларів США.

Цивільне законодавство містить загальні умови виконання зобов`язання, що полягають у його виконанні належним чином відповідно?до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться (стаття 526 ЦК України).

Принцип належного виконання полягає в тому, що виконання має бути проведене: належними сторонами; щодо належного предмета; у належний спосіб; у належний строк (термін); у належному місці.

Відповідно до пункту 30.1 статті 30 Закону України від 05 квітня 2001 року № 2346-ІІІ «Про платіжні системи та переказ коштів в Україні» моментом виконання грошового зобов`язання є дата зарахування коштів на рахунок?кредитора або видачі їх йому готівкою.

Отже, 3 % річних розраховуються з урахуванням боргу у розмірі 3 500 доларів США, помноженого на кількість днів прострочення, які вираховуються з дня, наступного за днем, передбаченим у договорі для його виконання, а саме з 02 жовтня 2016 року до дня ухвалення судового рішення, у даному випадку постанови Одеського апеляційного суду - 30 серпня 2019 року, що становить 1062 дні, помноженого на 3, поділеного на 100 та поділеного на 365 (днів у році).

Тобто: 3 500 доларів США х 1062 дні х 3 : 100 : 365 = 305, 51 доларів США.

Оскільки на день перегляду судового рішення судом апеляційної інстанції боргове зобов`язання не виконане, колегія суддів здійснила розрахунок 3 % річних з урахуванням належного тлумачення частини другої статті 625 ЦК України.

Згідно п.п.1-3ч.1ст.376ЦПК України,підставами дляскасування судовогорішення повністюабо частковота ухваленнянового рішенняу відповіднійчастині абозміни судовогорішення є: неповнез`ясування обставин,що маютьзначення длясправи; недоведеністьобставин,що маютьзначення длясправи,які судпершої інстанціївизнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи.

При вказаних обставинах, колегія суддів вважає, що суд першої інстанції не в повній мірі визначився з характером спірних правовідносин, нормами права, які підлягають застосуванню, що, відповідно, призвело до неправильного вирішення справи, у зв`язку із чим рішення Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 22лютого 2019рокупідлягає скасуванню із ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Також, з урахуванням положень ст. 141 ЦПК України, колегія суддів доходить до висновку про необхідність стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 суму судового збору пропорційно розміру задоволених позовних вимог у сумі 1 000 грн.

Керуючись ст.ст. 374, 375, 381, 382, 383, 384, 390 ЦПК України, колегія суддів, -

постановила:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Білгород-Дністровськогоміськрайонного судуОдеської областівід 22лютого 2019року скасувати.

Ухвалити нове судове рішення.

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 простягнення боргуза борговоюрозпискою- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 3 500 (три тисячі п`ятсот) доларів США основного боргу.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) 305,51 доларів США (триста п`ять доларів США п`ятдесят один цент) - 3 % річних.

В задоволеннірешти позовнихвимог - відмовити.

Стягнути з ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , адреса: АДРЕСА_1 ) на користь ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , адреса: АДРЕСА_2 ) судовий збір у сумі 1 000 гривень.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, та може бути оскаржена в касаційному порядку за правилами ст. 389 ЦПК України.

Повний текст постанови складено 24 грудня 2020 року.

Головуючий С.О. Погорєлова

Судді О.В. Князюк

О.М. Таварткіладзе