Справа № 341/2192/18

Провадження № 22-ц/4808/57/21

Головуючий у 1 інстанції Юсип І.М.

Суддя-доповідач Девляшевський

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 року м. Івано-Франківськ

Івано-Франківський апеляційний суд в складі:

судді-доповідача Девляшевського В.А.,

суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,

секретаря: Єлісевич О.М.,

з участю: представника відповідача ОСОБА_1 ,

представника позивача ОСОБА_2 ,

розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_4 про відшкодування шкоди, завданої злочином,за апеляційною скаргою представника ОСОБА_4 на рішення Галицького районного суду, ухвалене головуючою суддею Юсип І.М. 22 вересня 2020 року,

в с т а н о в и в:

У грудні 2018 року ОСОБА_3 звернувся до ОСОБА_4 з позовом про відшкодування шкоди, завданої злочином.Позовні вимоги були мотивовані тим, що внаслідок злочинних дій відповідача ОСОБА_4 , за які його у зв`язку із закінченням строків давності було звільнено від кримінальної відповідальності, позивачу ОСОБА_3 було завдано тілесні ушкодження у вигляді важкої закритої хребетно-спинномозкової травми з компресійно-уламковим переломом тіла і дужки шостого шийного хребця, забою шийного відділу спинного мозку важкого ступеня, стенозуванням хребетного каналу, глибоким верхнім парапарезом, нижньою параплегією та порушенням функцій тазових органів по типу затримки, які згідно висновку судово-медичного експерта №18/17/16-Д від 23 березня 2017 року відносяться до тяжких тілесних ушкоджень. У зв`язку із даними травмами позивачу спричинено матеріальну шкоду, яка полягає у витратах на лікування та реабілітацію, у загальному розмірі 299617,42 грн. Також у зв`язку із отриманням травм позивачу завдано моральну шкоду, яку він оцінив у 500000 грн. Крім того, позивач зазначив, що через одержані травми він став інвалідом І групи, а тому має право на щомісячне відшкодування шкоди за рахунок відповідача у розмірі мінімальної заробітної плати. Посилаючись на вищенаведене, ОСОБА_3 просив стягнути з відповідача ОСОБА_4 299617,42 грн завданої матеріальної шкоди, 500000 грн на відшкодування моральної шкоди, а також по 3723 грн щомісячно і довічно шкоду, завдану каліцтвом.

Рішенням Галицького районного суду від 22 вересня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено частково. Постановлено стягнути з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 282741 грн матеріальної шкоди, 200 000 грн завданої моральної (немайнової) шкоди вчиненням кримінального правопорушення передбаченого ст. 128 КК України. Також постановлено стягувати з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 щомісячно, починаючи з 03 грудня 2018 року і довічно грошову компенсацію у розмірі 3723 грн, як відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати внаслідок каліцтва з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства. Цим же рішенням з ОСОБА_4 в дохід держави стягнуто 5 668,21 грн. судового збору.

Не погоджуючись із даним рішенням суду в частині матеріальних збитків та довічного відшкодування шкоди, завданої внаслідок каліцтва, представник відповідача ОСОБА_4 подав апеляційну скаргу. Представник апелянта вважає помилковим здійснений судом першої інстанції розрахунок завданої матеріальної шкоди, оскільки насправді читабельними є квитанції про придбання ліків на суму 75667,45 грн. Також судом першої інстанції не враховано того, що до позовної заяви були додані квитанції про переказ коштів на банківські рахунки, з яких взагалі не можливо встановити за що ці кошти перераховувались. Крім того, до матеріалів справи були долучені виписки з медичної карти хворого і препарати, які не співпадають із препаратами, зазначеними в квитанціях, якими позивач обґрунтовував розмір матеріальної шкоди. А тому представник апелянта вважає, що відсутній причинний зв`язок між розміром шкоди та необхідністю здійснювати такі витрати для відновлення стану здоров`я потерпілої особи. Поза увагою суду першої інстанції залишилось й те, що у поданій позивачем програмі реабілітації №530 від 05 березня 2019 року ОСОБА_3 повинен був проходити її один раз в рік, в той час як позивач проходив її декілька раз на рік. Крім того, представник апелянта вважає, що, задовольнивши вимогу позивача про стягнення 3723 грн, як відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати внаслідок каліцтва з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства, суд вийшов за межі позовних вимог, оскільки позивач просив стягувати по 3723 грн щомісячно і довічно, без перерахування. При цьому, вказує представник відповідача, вимога про стягнення довічного грошового утримання у зв`язку із каліцтвом є передчасною, оскільки в матеріалах справи відсутній висновок судово-медичної експертизи про відсоток втрати працездатності ОСОБА_3 . Більш того, у довідці МСЕК про призначення позивачу інвалідності відсутня інформація про відсоток втрати працездатності. Представник апелянта також не погоджується із висновком суду про стягнення щомісячного довічного грошового утримання з часу подання позовної заяви, тобто з 03 грудня 2018 року, оскільки в чинному законодавстві відсутня норма, яка передбачає стягнення шкоди не з дати набрання рішенням законної сили, а з дати подачі позовної заяви.

Посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду в оскарженій частині, представник відповідача ОСОБА_4 просить його в цій частині скасувати та ухвалити нове рішення про відмову у задоволенні позову у цій частині.

Позивач ОСОБА_3 правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги до апеляційного суду не направляв, що не перешкоджає перегляду рішення суду першої інстанції.

В судовому засіданні представник ОСОБА_4 апеляційну скаргу підтримав з мотивів, наведених у ній. Вказав, що ОСОБА_4 погоджується з рішенням місцевого суду в частині стягнення моральної шкоди в сумі 200000 грн. Однак, ОСОБА_4 з наведених в апеляційній скарзі підстав не визнає обґрунтованість рішення в частині стягнення матеріальної шкоди. Крім того, представник апелянта зазначив, що чеками, які містяться в справі, може бути підтверджено придбання ліків на суму 75667 грн. Рішення суду в оскарженій частині вважає незаконним та необґрунтованим, а тому просить його скасувати та ухвалити в цій частині нове рішення.

Представник ОСОБА_3 в судовому засіданні доводи апеляційної скарги заперечила. Додатково вказала, що визначена судом першої інстанції матеріальна шкода, якої зазнав позивач ОСОБА_3 , повністю підтверджується долученими до справи квитанціями і чеками. Крім того, нею подані апеляційному суду копії квитанцій, які є читабельними. Рішення суду вважає законним та обґрунтованим, а тому просить апеляційну скаргу представника відповідача залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

Вислухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, перевіривши матеріали справи, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з таких підстав.

Рішення суду в частині стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 моральної шкоди у розмірі 200000 грн сторонами не оскаржується, а тому у відповідності до положень частини першої ст. 367 ЦПК України у цій частині не переглядається.

Частково задовольняючи позовні вимоги ОСОБА_3 в частині відшкодування матеріальної шкоди та стягнення з відповідача довічної щомісячної грошової компенсації, суд першої інстанції виходив з доведеності позивачем понесених ним матеріальних витрат на лікування та вини відповідача у вчиненні кримінального правопорушення, внаслідок якого позивачу встановлено І групу інвалідності. З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке.

Судом першої інстанції встановлено і з матеріалів справи вбачається, що вина відповідача ОСОБА_4 у вчиненні кримінального правопорушення щодо позивача ОСОБА_3 підтверджується ухвалою Галицького районного суду від 16 серпня 2018 року, якою закрито кримінальне провадження і звільнено ОСОБА_4 від кримінальної відповідальності, передбаченої ст. 128 КК України у зв`язку із закінченням строків давності. Цивільний позов ОСОБА_3 про відшкодування матеріальної та моральної шкоди залишено без розгляду (а.с.8-9).

Також встановлено, що наслідком неправомірних дій відповідача ОСОБА_4 стало встановлення позивачу ОСОБА_3 . І групи інвалідності з 16 січня 2016 року по 09 лютого 2019 року, що підтверджується копією довідки серії АВ №0830310 від 09 лютого 2016 року (а.с. 10).

Згідно копії довідки до акту огляду медико-соціальної експертної комісії серії 12 ААБ за №159633 від 05 березня 2019 року ОСОБА_3 встановлено І групу інвалідності з 01 березня 2019 року і довічно. Також у цій довідці вказано, що ОСОБА_3 потребує постійного стороннього догляду і побутового обслуговування (а.с.111).

З долучених до матеріалів справи копій виписок з медичних карток ОСОБА_3 , вбачається, що останній частково залежний від сторонньої допомоги, перевертається на праву та ліву сторони з допомогою візка або бильця ліжка. Переходить з лежачого положення в сидяче з прямими ногами з допомогою бильця ліжка та стіни. З помірною допомогою переходить на положення сидяче з опущеними ногами. Переміщення з ліжка на візок та навпаки відбувається з помірною допомогою однієї людини ( а.с.114 128).

Дані обставини жодною із сторін не заперечуються.

Статтею 22 ЦК України передбачено, що особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Частина друга цієї статті визначає, що збитками є, зокрема втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із частиною першою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Оскільки відповідач ОСОБА_4 є винною особою, суд першої інстанцій дійшов обґрунтованого висновку про те, що він є відповідальним за шкоду заподіяну позивачу, внаслідок його протиправних дій.

Відповідно до частини першої, другої, третьої статті 1195 ЦК України фізична або юридична особа, яка завдала шкоди каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я фізичній особі, зобов`язана відшкодувати потерпілому заробіток (дохід), втрачений ним внаслідок втрати чи зменшення професійної або загальної працездатності, а також відшкодувати додаткові витрати, викликані необхідністю посиленого харчування, санаторно-курортного лікування, придбання ліків, протезування, стороннього догляду тощо.

У разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я фізичної особи, яка в момент завдання шкоди не працювала, розмір відшкодування визначається, виходячи з розміру мінімальної заробітної плати.

Шкода, завдана фізичній особі каліцтвом або іншим ушкодженням здоров`я, відшкодовується без урахування пенсії, призначеної у зв`язку з втратою здоров`я, або пенсії, яку вона одержувала до цього, а також інших доходів.

Апеляційний суд зауважує, що ОСОБА_3 на момент завдання йому шкоди, тобто станом на 14 червня 2015 року, був неповнолітньою особою та не працював.

Згідно зістаттею 1199 ЦК Україниу разі каліцтва або іншого ушкодження здоров`я малолітньої особи фізична або юридична особа, яка завдала цієї шкоди, зобов`язана відшкодувати витрати на її лікування, протезування, постійний догляд, посилене харчування тощо.

Після досягнення потерпілим чотирнадцяти років (учнем - вісімнадцяти років) юридична або фізична особа, яка завдала шкоди, зобов`язана відшкодувати потерпілому також шкоду, пов`язану із втратою або зменшенням його працездатності, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

Якщо на момент ушкодження здоров`я неповнолітня особа мала заробіток, шкода має бути відшкодована їй виходячи з розміру її заробітку, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Після початку трудової діяльності відповідно до одержаної кваліфікації потерпілий має право вимагати збільшення розміру відшкодування шкоди, пов`язаної із зменшенням його професійної працездатності внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, виходячи з розміру заробітної плати працівників його кваліфікації, але не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Якщо потерпілий не має професійної кваліфікації і після досягнення повноліття продовжує залишатися непрацездатним внаслідок каліцтва або іншого ушкодження здоров`я, завданого йому до повноліття, він має право вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати.

Відповідно до частини першоїстатті 1202 ЦК Українивідшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю потерпілого, здійснюється щомісячними платежами.

З огляду на викладене та враховуючи встановлені обставини справи, апеляційний суд вважає, що суд першої інстанції правильно виходив із того, що вина ОСОБА_4 у заподіянні шкоди ОСОБА_3 є доведеною, а тому з нього підлягає стягненню завдана майнова шкода, а також шкода, пов`язана з втратою потерпілим працездатності повністю, виходячи з розміру встановленої законом мінімальної заробітної плати.

Таким чином, висновок суду першої інстанції щодо стягнення з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 грошових коштів у розмірі 282741 грн на відшкодування майнової шкоди (витрат, пов`язаних із лікуванням), а також грошової компенсації у розмірі 3723 грн., як відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати внаслідок каліцтва з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства, є обґрунтованим та вірним.

Колегія суддів зауважує, що такі висновки суду першої інстанції відповідають висновкам Верховного Суду, висловленим в постанові від 21 жовтня 2020 року при розгляді справи № 347/1241/19-ц.

Визначений розмір грошового відшкодування судом першої інстанції мотивовано в повному обсязі.

З оглядуна вищезазначене,апеляційний судвідхиляє твердженняпредставника відповідача,що розрахунокмайнової шкодиє неправильнимз посиланнямна те,що читабельними єквитанції пропридбання ліківтільки насуму 75667,45грн.Апеляційний судзауважує,щопри визначені розміру майнової шкоди, понесеної позивачем на лікування, судом першої інстанції не брались до уваги квитанції, викладені на іноземній мові без перекладу, нечитабельні квитанції, а також квитанції, які були надані повторно. Крім того, судом першої інстанції при розрахунках було враховано той факт, що відповідач в добровільному порядку відшкодував потерпілому ОСОБА_3 10000 грн на лікування. Цю обставину в засіданні апеляційного суду представники сторін не заперечували.

Не заслуговують уваги й посилання представника апелянта на те, що до позовної заяви були додані квитанції про переказ коштів на банківські рахунки, з яких взагалі не можливо встановити за що ці кошти перераховувались, оскільки суми, зазначені в цих квитанціях відповідають розміру сум, вказаних у рахунках про оплату за послуги санаторного лікування ОСОБА_3 (а.с. 23, 42).

Колегія суддів вважає необґрунтованими доводи представника ОСОБА_4 про те, що суд, стягнувши з ОСОБА_4 на користь ОСОБА_3 щомісячне довічне грошове утримання з подальшим перерахуванням відповідно до діючого законодавства, вийшов за межі позовних вимог, оскільки таке стягнення відповідає нормам чинного законодавства та висновку Верховного Суду, викладеному у постанові від 21 жовтня 2020 року при розгляді справи № 347/1241/19-ц.

Посилання представника відповідача на те, що в матеріалах справи відсутній висновок судово-медичної експертизи про відсоток втрати працездатності ОСОБА_3 , а тому вимога про стягнення довічного грошового утримання у зв`язку із каліцтвом є передчасною, є безпідставними, оскільки право потерпілого вимагати відшкодування шкоди в обсязі не нижче встановленого законом розміру мінімальної заробітної плати закріплено у частині четвертій статті 1199 ЦК України, як для неповнолітньої особи, яка на момент ушкодження здоров`я не працювала. При цьому слід зауважити, що ОСОБА_3 встановлена І група А інвалідності довічно, а отже втрата ним працездатності дорівнює 100%.

Колегія суддів відхиляє твердження представника відповідача про те, що стягнення щомісячного довічного грошового утримання потрібно проводити з дати набрання рішенням законної сили, а не з дати подачі позовної заяви, оскільки вони не ґрунтуються на нормах чинного законодавства. Так, в п. 22 Постанови Пленуму Верховного Суду України №6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року відшкодування шкоди у зв`язку з ушкодженням здоров`я складається зі щомісячних платежів (страхових виплат), що виплачуються протягом строку, на який встановлено втрату працездатності, та додаткових витрат, що виплачуються протягом строку, на який визначено потребу в них. Суми на відшкодування шкоди (страхові виплати) мають присуджуватись потерпілому з дня втрати працездатності внаслідок нещасного випадку або з дня встановлення професійного захворювання.

З огляду на вищезазначене, апеляційний суд зауважує, що оскільки позивач ОСОБА_3 пред`явив вимогу про стягнення щомісячного довічного утримання саме з 03 грудня 2018 року, тобто з дня пред`явлення позову, суд першої інстанції у відповідності до ст. 13 ЦПК України задовольнив позов ОСОБА_5 в межах заявлених ним вимог.

Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позивача у суді першої інстанції, яким місцевий суд надав належну оцінку. Висновки суду є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд вважає, що повторно відповідати на ті самі аргументи заявника необхідності немає.

При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).

Вищевикладене свідчить про те, що апеляційна скарга є безпідставною, а тому не підлягає задоволенню.

Таким чином, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційної скарги зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.

З огляду на вищенаведене апеляційна скарга відповідно до частини 1 статті 375 ЦПК України підлягає залишенню без задоволення, а оскаржуване судове рішення - без змін.

На підставі наведеного та керуючись ст. 268, 374, 375, 381, 382, 383, 389 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу представника ОСОБА_4 залишити без задоволення, а рішення Галицького районного суду від 22 вересня 2020 року без змін.

Постанова суду набирає законної сили з дня її прийняття, однак може бути оскаржена в касаційному порядку до Верховного Суду протягом 30 днів з дня складення повного її тексту.

Суддя-доповідач В.А. Девляшевський

Судді: І.В. Бойчук

В.Д. Фединяк

Повний текст постанови складено 18 січня 2021 року.