Справа № 645/5277/20

Провадження № 2/645/348/21

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року Фрунзенський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого - судді Горпинич О.В.,

за участю секретаря Іванії К.В..,

позивача - ОСОБА_1 ,

представника відповідача - Нестеревої М.Б.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в приміщенні Фрунзенського районного суду м.Харкова в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з додатковою відповідальністю «Салтівський Хлібзавод» про визнання звільнення незаконним, поновлення на посаді, стягнення середньої плати за період затримки розрахунку-

встановив:

ОСОБА_1 звернувся до суду із вищевказаним позовом, яким просить визнати його звільнення від 31.07.2020 року за п.5 ст. 40 КЗпП України на підставі наказу № 147/1-к у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності з боку Товариства з додатковою відповідальністю «Салтівський Хлібзавод» незаконним; поновити його на роботі на посаді оператора установки безтарного зберігання сировини цеху 3 ТДВ «Салтівський хлібзавод»; стягнути з підприємства відповідача на його користь середній заробіток за весь період затримки розрахунку по день ухвалення судового рішення. В обґрунтування позову посилався на те, що позивач працював в Товаристві з додатковою відповідальністю «Салтівський хлібзавод» на посаді оператора установок безтарного зберігання сировини на території складу сировини цеху № 3 бригада 4 фактично з 15.01.2018 року. 05.08.2020 року він отримав наказ про звільнення його з 31.07.2020року № 147/1-к та згідно запису, що міститься в трудовій книжці його звільнено 31.07.2020 року - ця дата не відповідає фактичним обставинам та не є реальною датою звільнення. Відповідно до змісту наказу та запису в трудовій книжці він був звільнений на підставі п. 5 ст. 40 КзпП України (у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності). Позивач вважає звільнення незаконним, оскільки 26.02.2020 року він переніс ішемічний інсульт, до 06.03.2020 року перебував в 17-й Харківській міський лікарні на лікуванні, реабілітацію на протязі 24 календарних днів проходив в санаторії «Роща» Харківської області, після чого перебував на обліку та проходив лікування в поліклініці № 21 м. Харків. 03.06.2020 року Міжрайонною спеціалізованою МСЕК йому після огляду надана довідка про невизнання інвалідом і продовжено лікування по лікарняному листу. Лікарняний лист був оформлений до 31.07.2020 року, включно. В перший робочий день після лікарняного, в понеділок 03.08.2020 року він з`явився на робоче місце за адресою: АДРЕСА_1 , складу сировини цеху № 3 у скаладі бригади 4. О 08 ранку він прийшов на роботу та пройшов зчитування відбитку пальця перед тим, як потрапити на територію підприємства, потім розписався в листі прибуття у начальника виробництва (майстра), після чого поставив підпис в журналі зміни операторів, а також розписався у технолога за здачу роботи. Після цих процедур він приступив до роботи та відпрацював зміну в 12 годин, після закінчення роботи о 20 годині він покинув підприємство. 04.08.2020 року, коли він збирався на нічну зміну йому повідомили телефоном, що він звільнений, але наказу про звільнення не має та 05.08.2020 року він повинен з`явитися за наказом в ТДВ «Салтівський хлібзавод» за адресою: м. Харків, вул. Гвардійців Широнінців, б.1. Це означає, що відповідач виготовив наказ про його звільнення 04.08.2020 року або 05.08.2020 оку, а не 31.07.2020 року в останній день, коли він був на лікарняному. 05.08.2020 року він з`явився за адресою відповідача та отримав від директора по персоналу наказ 31.07.2020 року № 147/1-к про його звільнення 31.07.2020 року. Позивач вказував, що йому не було надано жодного доказу того, що його звільнення - це виробнича необхідність. Позивач вказував без жодних письмових або усних пояснень з його боку прийнятий найбільш жорстокий варіант щодо припинення його трудових прав. 06.08.2020 року в ПУМБ на його рахунок прийшли гроші, їх структуру або цільове призначення не відомо, жодного повідомлення від підприємства відповідача щодо розрахунку він не отримав ні до 31.07.2020 року, ні після виплат.

На підставі викладеного, до суду було подано відповідний позов.

Також позивачем було подано клопотання про витребування доказів.

Протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями, визначено головуючого суддю - Горпинич О.В..

15.09.2020 року ухвалою судді позовну заяву залишено без руху.

29.09.2020 року відкрито провадження по даній справі.

Ухвалою суду від 26.10.2020 року задоволено частково клопотання відповідача та витребувані докази по справі.

03.11.2020 року надійшов відзив представника відповідача на позовну заяву, згідно якого просив відмовити в задоволенні позовних вимог у повному обсязі, в обґрунтування зазначав, що підставою звільнення позивач є п.5 ст. 40 КЗпП України у зв`язку з нез`явленням на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, що підтверджується доповідною запискою начальника виробництва цеху № 3 від 31.07.2020 року, згідно якої ОСОБА_1 відсутній на робочому місці з 26.02.2020 року з причини довготривалої хвороби, а також листками непрацездатності. В період з 26.02.2020 року до 31.07.2020 року безперервно, тобто більш ніж п`ять місяців позивач перебував на лікарняному, що підтверджується зазначеними листками непрацездатності, а також табелями обліку робочого часу за лютий-липень 2020 року. Позивач дізнався про звільнення 31.07.2020 року, про що свідчить дата проставлення його підпису в особовій картці про ознайомлення з наказом про звільнення, що спростовує твердження позивача про те, що він не знав 31.07.2020 року про звільнення з 31.07.2020 року. На спростування тверджень позивача про те, що він працював 04.08.2020 року зазначали про наявність табелю обліку робочого часту бригади № 4 цеху 3, а також графіку робочого часу на серпень 2020 року. Згідно за даним графіком, затвердженим 31.07.2020 року, позивач відсутній в переліку працівників бригади № 4 цеху 3 підприємства відповідача. 03.08.2020 року оператором установки безтарного зберігання сировини працював ОСОБА_2 , який на підставі його заяви від 31.07.2020 року згідно з наказом директора відповідача від 31.07.2020 року № 146/1-к прийнятий на посаду оператора установки безтарного зберігання сировини бригади № 4 цеху 3 з 03.08.2020 року у зв`язку зі звільненням ОСОБА_1 31.07.2020 року. 05.08.2020 року на додаткову особисту вимогу позивача останньому директором з управління персоналом ТДВ «Салтівський хлібзавод» видано на руки особисто копію наказу про звільнення від 31.07.2020 року № 147/1-к. Те, що позивач приступив до роботи 03.08.2020 року, не підтверджується жодними доказами. Позивач не з`являвся на роботу протягом більш як чотирьох місяців, а саме з 26.02.2020 року по 31.07.2020 року. Позивач звільнений 31.07.2020 року на підставі п.5 ст. 40 КЗпП України, що є правом роботодавця - звільнити працівника у випадку нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і родах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. Також зазначалося, що первинні профспілкові організації ТДВ «Салтівський Хлібзавод» відсутні. Таким чином, вважали, що звільнення позивача є повністю законним.

Суд, заслухавши думку позивача, представника відповідача, дослідивши матеріали справи, дослідивши надані докази приходить до висновку про відмову в задоволенні позовних вимог.

Згідно з вимогами ст.264ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: 1) чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; 2) чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; 3) які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; 4) яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин.

Судом встановлені наступні факти та відповідні їм правовідносини.

Завданнями цивільного судочинства (ст. 2 ЦПК України) є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою ефективного захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів (ч. 1ст. 4 ЦПК України).

Суд та учасники судового процесу зобов`язані керуватися завданням цивільного судочинства, яке превалює над будь-якими іншими міркуваннями в судовому процесі.

Здійснюючи правосуддя (ч. 1ст. 5 ЦПК України), суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором.

Згідно принципу диспозитивності суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках (ч. 1ст. 13 ЦПК України).

Суди, відповідно до ч. 1ст. 19 ЦПК України, розглядають у порядку цивільного судочинства справи, що виникають з цивільних, земельних, трудових, сімейних, житлових та інших правовідносин, крім справ, розгляд яких здійснюється в порядку іншого судочинства.

Частиною 2 ст. 15 ЦК України передбачено, що кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Згідно з ч. 1 ст. 16 ЦК України, кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу. Частиною другою цієї статті визначено способи захисту цивільних прав та інтересів. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 20 ЦК України, право на захист особа здійснює на свій розсуд.

Згідно із ст. 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Статтею 76 ЦПК України визначено, що доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Статтями 77-80 ЦПК України передбачено, що належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування.

Частиною 1статті 76 ЦПК України передбачено, що доказами є будь-які фактичні дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин, що обґрунтовують вимоги і заперечення сторін, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Відповідно до статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Статтею 78 ЦПК України передбачено, що суд не бере до уваги докази, які одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

Частиною 6 статті 81 ЦПК України передбачено, що доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Як вбачається з положень ч. 1ст. 89 ЦПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Перевіряючи законність звільнення позивача за п.5 ч.1 ст.40 КЗпП України , судом приймаються наступні належні докази.

Встановлено, що позивач наказом № 8-к від 12.01.2018 року прийнятий на посаду оператора установки безтарного зберігання сировини цеху № 3 Товариства з додатковою відповідальністю «Салтівський хлібзавод».

Наказом № 147/1-к від 31.07.2020 року був звільнений на підставі п.5 ст.40 КЗпП України з 31.07.2020 року у зв`язку із нез`явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності.

Згідно особою картки працівника - ОСОБА_1 , останній 31.07.2020 року повідомлений про його звільнення, про що свідчить відповідний підпис.

Доповідною запискою начальника виробництва Федотова-Филипчук Ю.С. повідомляла директора ТДВ «Салтівський хлібзавод» про те, що оператор установки БЗС бригади № 4 ОСОБА_1 відсутній на робочому місці з 26.02.2020 року по причині тривалої хвороби. У зв`язку з гострою виробничою необхідністю, а саме: забезпечення виробництва протягом зміни необхідною кількістю сировини для забезпечення безперебійного виробництва випічки хліба та недопущення зривів випуску готової продукції, просила розглянути питання звільнення ОСОБА_1 .

Відповідно до п. 5 ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності може бути розірваний власником або уповноваженим ним органом у випадку нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності, не рахуючи відпустки по вагітності і пологах, якщо законодавством не встановлений триваліший строк збереження місця роботи (посади) при певному захворюванні. За працівниками, які втратили працездатність у зв`язку з трудовим каліцтвом або професійним захворюванням, місце роботи (посада) зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Згідно вимог ст. 43 КЗпП України розірвання трудового договору з підстав, передбачених п. 5 ст. 40 КЗпП України, може бути проведено лише за попередньою згодою виборного органу (профспілкового представника), первинної профспілкової організації, членом якої є працівник. Розірвання трудового договору з ініціативи власника або уповноваженого ним органу без згоди виборного органу первинної організації (профспілкового представника) допускається, якщо первинна профспілкова організація відсутня.

Як зазначала представник підприємства відповідача в ТДВ «Салтівський хлібзавод» відсутні первинні профспілкові організації. Також зазначала, що підприємство здійснює безперебійне виробництво випічки хліба, режим роботи - цілодобовий. У зв`язку з гострою виробничою необхідністю, а саме: забезпечення виробництва протягом зміни необхідною кількістю сировини для забезпечення безперебійного виробництва випічки хліба та недопущення зривів випуску готової продукції керівництво ТВД «Салтівський хлібзавод» було прийнято рішення про звільнення позивача на підставі п. 5 ст. 40 КЗпП України.

Керівник приймає рішення про звільнення на підставі запису у табелі обліку робочого часу, листків непрацездатності та службової записки начальника відділу. Звільнити працівника за зазначеною підставою можливо вже на наступний день після чотиримісячного строку. Відсутність на робочому місці протягом чотирьох місяців обов`язково повинна бути підтверджена наявністю листків непрацездатності.

Звільнення працівника у зв`язку із нез`явленням на роботі протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності - право роботодавця, а не обов`язок.

Умовою звільнення на підставі п. 5 ч. 1 ст. 40 КЗпП України є відсутність працівника на роботі протягом чотирьох місяців підряд, але вихід працівника хоча б на один день перериває обчислення цього строку (ВССУ, справа N 6-12110св15, 17.06.15 р.)

Встановлено, що позивач безперервно не з`являвся на роботу з 26.02.2020 року по 31.07.2020 року, що підтверджується листками непрацездатності:

1)серія АДР № 535890 від 26.02.2020 року по 06.03.2020 року;

2)серія АДР № 535891 від 07.03.2020 року по 30.03.2020 року;

3)серія АДП № 534828 від 31.03.2020 року по 07.05.2020 року;

4)серія АДР № 712020 від 08.05.2020 року по 11.06.2020 року;

5)серія АДР № 712203 від 12.06.2020 року по 16.07.2020 року;

6)серія АДР № 712462 від 17.07.2020 року по 31.07.2020 року.

Позивач не заперечує факт своєї тимчасової непрацездатності з 26.02.2020 року по 31.07.2020 року.

Відповідно до ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню.

При таких обставинах суд приходить до висновку, що відповідач мав документи і відомості про безперервну тимчасову непрацездатність ОСОБА_1 з 26.02.2020 року по 31.07.2020 року , що значно більше 4 місяців визначених п. 5 частини першої статті 40 Кодексу законів про працю України.

Як зазначала представник підприємства відповідача ТДВ «Салтівський хлібзавод», після звільнення позивачу підприємством було здійснено розрахунок, що підтверджується реєстром № 287 від 06.08.2020 року.

Що стосується доводів позивача, що він працював 03.08.2020 року, необхідно зазначити, що підприємством відповідача надано копії табелю робочого часу бригади № 4 цеху 3, а також графік робочого часу за серпень 2020 року, згідно яких 31.07.2020 року позивач відсутній у переліку працівників бригади 4 цеху 3. З табелю обліку робочого часу за серпень 2020 року вбачається, 03.08.2020 року оператором установки безтарного зберігання сировини бригади 4 цеху 3 з 03.08.2020 року працював ОСОБА_2 , що також підтверджується заявою останнього та наказом директора підприємства відповідача від 31.07.2020 року № 146/1-к про прийняття ОСОБА_2 , на посаду оператора установки безтарного зберігання сировини бригади 4 цеху з 03.08.2020 року.

Також суд приймає в якості письмового доказу пояснення начальника виробництва цеху 3 Товариства з додатковою відповідальністю «Салтівський хлібзавод» ОСОБА_3 , згідно яких остання зазначала, що вона станом на 03.08.2020 року займала посаду начальника виробництва цеху 3, розташованого за адресою: м. Харків, вул. Польова, 55. 03.08.2020 року ОСОБА_1 оператором установки безтарного зберігання сировини цеха № 3 не працював. Згідно з табелем обліку робочого часу за серпень 2020 року оператором установки безтарного зберігання сировини цеху 3 ТДВ «Салтівський хлібзавод» за адресою: м. Харків, вул. Польова, 55, - у серпні 2020 року працював ОСОБА_4 ..

Враховуючи вшцевикладене, вимоги позивача є безпідставними та такими, що не підлягають задоволенню, оскільки не встановлено порушень прав позивача при звільненні.

Керуючись ст.ст.12,13,77,79, 81,263,264,27,354, ЦПК України, суд, -

вирішив:

В задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Судові витрати віднести на рахунок держави.

Апеляційна скарга на рішення суду подається до Харківського апеляційного суду через Фрунзенський районний суд м. Харкова протягом тридцяти днів з дня його складення. Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду. Відповідно ч.3 ст.354 ЦПК України строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених у частині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення складено 18.01.2021 року.

Головуючий суддя: Горпинич О.В.