Суддя Глібко О. В.

Справа № 644/1699/20

Провадження № 2/644/142/21

14.01.2021

Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

14 січня 2021 року м. Харків

Орджонікідзевський районний суд м. Харкова у складі:

Головуючого судді - Глібко О.В.,

за участю секретаря судових засідань - Книшенко А.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку спрощеного позовного провадження в приміщенні Орджонікідзевського районного суду м. Харкова цивільну справу за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики,

В С Т А Н О В И В:

Позивач звернувся до суду з позовом до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики.

Позивач просить стягнути з відповідача заборгованість за договором позики в розмірі 97316 грн. 40 коп. та сплачений судовий збір у розмірі 2102 грн.

В обґрунтування позову зазначив, що 30.01.2017 року між позивачем та відповідачем укладено Договір позики № 130046 в електронній формі. За умовами п. 1.1. укладеного між позивачем та відповідачем Договору позики, позикодавець надав позичальникові грошові кошти в сумі 2400 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язався повернути позику та сплатити проценти за користування позикою. Пунктом 1.3. Договору позики встановлено, що позика надається строком на 30 днів. Відповідно до п. 1.4. дата перерахування суми позики на банківський рахунок, вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення Договору позики між позичальником і позикодавцем. Позивачем в порядку, встановленому п. 1.4. Договору позики, на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 2400 грн., що підтверджується повідомленням від 22.07.2019 року ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «Веллфін» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів, згідно Договору про організацію переказу грошових коштів №ВП-180516-3 від 18.05.2016 року. Позивач зазначив, що ними належним чином виконані умови Договору позики, в той час як відповідачем отримані грошові кошти в передбачені строки не повернуті, внаслідок чого в останнього утворилась заборгованість за Договором позики зі сплати основного боргу, процентів та прострочених процентів. Згідно п. 1.5. Договору позики, нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: 0,95 процента від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою; 0,95 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня, в межах строку позики, зазначеного в п.1.3 цього Договору; 2,85 процента додатково до основних процентів, від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк, зазначений в п. 1.3 цього Договору, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором. Відповідно п. 1.1, 1.5 Договору позики, загальний розмір заборгованості відповідача перед позивачем станом на 28.02.2020 року становить 97316,40 грн., з яких: 2400 грн. - основний борг; 24259,20 грн. - заборгованість по відсоткам; 70657,20 грн. - заборгованість за простроченими відсотками.

Ухвалою суду від 23.03.2020 року позовна заява прийнята до розгляду та відкрито провадження, справа розглядається за правилами спрощеного позовного провадження з викликом сторін.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, надав заяву про розгляд справи у його відсутності. Позов підтримав та просив задовольнити.

У визначений судом строк, відповідачем ОСОБА_1 подано відзив на позовну заяву, в якому відповідач з позовними вимогами не погодився, вважає їх необґрунтованими та безпідставними, оскільки позивачем не надано жодного належного та допустимого доказу на підтвердження своїх вимог.

В обґрунтування своїх заперечень, які зазначені у відзиві на позовну заяву відповідач зазначив, що на підтвердження укладення між ним та ТОВ «ВЕЛЛФІН» договору позики, позивачем надано суду заявку про укладення договору позики та договір позики № 130046 від 30.01.2017 року. Разом з цим, відповідач зазначає, що надана позивачем копія договору позики, в розділі «Реквізити та підписи сторін» містить лише зазначення інформації про позикодавця та прізвище, ім`я та по батькові позичальника, а також надрукований запис «Електронний підпис». Відповідач зазначає, що надана суду в якості доказу копія договору не може вважатися належним та достовірним доказом, оскільки не підтверджує факт підписання договору позики відповідачем за допомогою одноразового ідентифікатора або ж за допомогою електронного цифрового підпису, який би відповідав вимогам Закону. Таким чином, надана позивачем паперова копія договору позики не є достовірним та достатнім доказом в розумінні ст. ст. 79, 80 ЦПК України та не може бути доказом факту укладення договору.

Крім того, відповідачем зазначено, що позивачем не надано належних та достовірних доказів перерахування ТОВ «ВЕЛЛФІН» грошових коштів на його користь та не навів обґрунтованого розрахунку сум, які просить стягнути, який повинен містити відомості щодо розміру залишку непогашеного кредиту, розміру відсоткової ставки, порядку нарахованих відсотків, пені, суми коштів, які надходили в рахунок погашення заборгованості, суму використаних коштів, періоду нарахування, відомості щодо розміру простроченого зобов`язання. Тобто додана до договору позики довідка не може бути підтвердженням існування боргу, оскільки не містить обґрунтування суми боргу, що утворилась з зазначенням розрахунків таких сум.

Крім того, посилається на те, що згідно умов договору проценти за користування позикою нараховуються в межах 30 днів, після спливу вказаного строку проценти за користування кредитом не підлягають нарахуванню.

В судове засідання відповідач не прибув, повідомлявся належним чином та своєчасно, причини неявки суду не повідомив.

Суд, дослідивши матеріали справи, прийшов до наступних висновків.

Відповідно до ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає цивільні справи в межах заявлених позивачем вимог на підставі наданих сторонами та іншими особами, які беруть участь у справі, доказів.

Згідно з ч. 3 ст. 12 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх позовних вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Судом встановлено, що ТОВ «ВЕЛЛФІН» є фінансовою установою, яка надає фінансові послуги по наданню у позику грошових коштів на умовах строковості, зворотності, платності (розпорядженням Нацкомфінпослуг №2606 від 27.10.2015 року зареєстровано в реєстрі фінансових установ за №16103225). (а. с. 7-8)

30.01.2017 року між позивачем та відповідачем ОСОБА_1 укладено договір позики № 130046 в електронній формі.

За умовами п. 1.1. укладеного між сторонами договору позики, позикодавець надає позичальникові грошові кошти в сумі 2400 грн. на умовах строковості, зворотності, платності, а позичальник зобов`язується повернути позику та сплатити проценти за користування позикою.

Пунктом 1.3. договору позики встановлено, що позика надається строком на 30 днів.

Відповідно до п. 1.4. дата перерахування суми позики на банківський рахунок вказаний позичальником, за домовленістю сторін вважається датою укладення договору позики між позичальником і позикодавцем.

Позивачем в порядку встановленому п. 1.4. договору позики на картковий рахунок відповідача була перерахована сума позики в розмірі 2400 грн., що підтверджується повідомленням ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», яке надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів, згідно договору про організацію переказу грошових коштів №ВП-180516-3 від 18.05.2016 року.

Згідно розрахунку заборгованості за договором позики № 130046 від 30.01.2017 року, загальна заборгованість відповідача за невиконання умов договору станом на 28.02.2020 року складає - 97316 грн. 40 коп., яка складається із суми позики у розмірі 2400,00 грн., заборгованості по процентам у розмірі 24259,20 грн., заборгованості за простроченими процентам у розмірі - 70657,20 грн., що підтверджується довідкою щодо нарахованої заборгованості за Договором позики № 130046 від 30.01.2017 року.

Правовідносини у даній цивільній справі регулюються положеннями Цивільного кодексу України, а також Законом України «Про електронну комерцію».

При укладанні договору сторони керувались ч. 1 ст. 634 ЦК України (договір приєднання), згідно з якою договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Статтею 509 ЦК України передбачено, що зобов`язання є правовідношення, в яких одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У статті 3 Закону України «Про електронну комерцію» зазначено, що електронний договір - це домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав і обов`язків та оформлена в електронній формі.

Електронний договір укладається і виконується в порядку, передбаченому Цивільним та Господарським кодексами України, а також іншими актами законодавства. Електронний договір, укладений шляхом обміну електронними повідомленнями, підписаний у порядку, визначеному статтею 12 цього Закону, вважається таким, що за правовими наслідками прирівнюється до договору, укладеного у письмовій формі. Кожний примірник електронного документа з накладеним на нього підписом, визначеним статтею 12 цього Закону, є оригіналом такого документа. Електронний договір вважається укладеним з моменту одержання особою, яка направила пропозицію укласти такий договір, відповіді про прийняття цієї пропозиції в порядку, визначеному частиною шостою цієї статті. Відповідь особи, якій адресована пропозиція укласти електронний договір, про її прийняття (акцепт) може бути надана шляхом: надсилання електронного повідомлення особі, яка зробила пропозицію укласти електронний договір, підписаного в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; заповнення формуляра заяви (форми) про прийняття такої пропозиції в електронній формі, що підписується в порядку, передбаченому статтею 12 цього Закону; вчинення дій, що вважаються прийняттям пропозиції укласти електронний договір, якщо зміст таких дій чітко роз`яснено в інформаційній системі, в якій розміщено таку пропозицію, і ці роз`яснення логічно пов`язані з нею (стаття 11 Закону України «Про електронну комерцію»).

Частина 5 статті 11 Закону України «Про електронну комерцію» передбачає, що пропозиція укласти електронний договір (оферта) може включати умови, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до нього. Особі, якій адресована пропозиція укласти електронний договір (оферта), має надаватися безперешкодний доступ до електронних документів, що включають умови договору, шляхом перенаправлення (відсилання) до них. Включення до електронного договору умов, що містяться в іншому електронному документі, шляхом перенаправлення (відсилання) до такого документа, якщо сторони електронного договору мали змогу ознайомитися з ним, не може бути підставою для визнання правочину нікчемним.

Стаття 12 Закону України «Про електронну комерцію» визначає, що якщо відповідно до акту цивільного законодавства або за домовленістю сторін електронний правочин має бути підписаний сторонами, моментом його підписання є використання: - електронного підпису або електронного цифрового підпису відповідно до Закону України "Про електронний цифровий підпис", за умови використання засобу електронного цифрового підпису усіма сторонами електронного правочину; -електронного підпису одноразовим ідентифікатором, визначеним цим Законом; - аналога власноручного підпису (факсимільного відтворення підпису за допомогою засобів механічного або іншого копіювання, іншого аналога власноручного підпису) за письмовою згодою сторін, у якій мають міститися зразки відповідних аналогів власноручних підписів.

Відповідно до ст. 1046 ЦК України за договором позики одна сторона (позикодавець) передає у власність другій стороні (позичальникові) грошові кошти або інші речі, визначені родовими ознаками, а позичальник зобов`язується повернути позикодавцеві таку ж суму грошових коштів (суму позики) або таку ж кількість речей того ж роду та такої ж якості. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно п. 1.5 договору позики нарахування процентів за користування позикою проводиться у відповідності до наступних умов: : 0,95 процента від суми позики, але не менше ніж 30 грн. за перший день користування позикою; 0,95 процента від суми позики, щоденно, за кожен день користування позикою, починаючи з другого дня, в межах строку позики, зазначеного в п.1.3 цього Договору; 2,85 процента додатково до основних процентів, від суми позики, що не була повернута своєчасно, за кожен день користування позикою понад строк, зазначений в п. 1.3 цього Договору, у разі невиконання або неналежного виконання Позичальником своїх зобов`язань за цим Договором.

Згідно п. 7.2 Договору позики, відповідач підтвердив, що він ознайомлений, повністю розуміє, зобов`язується і погоджується неухильно дотримуватись Правил, текст яких розміщено на сайті позикодавця.

Таким чином, суд вважає, що між ТОВ «Веллфін» та відповідачем правовідносини виникли внаслідок приєднання однієї сторони до умов іншої.

Судом встановлено, що договір позики було укладено та підписано в електронній формі, і такі дії сторін відповідають приписам статей 6 та 627 ЦК України, статей 11 та 12 ЗУ «Про електронну комерцію».

Згідно ст. 525 ЦК України одностороння відмова від зобов`язання не допускається.

Згідно з ч. 1 ст. 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 ЦК України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Порушення відповідачем умов договору є цивільним правопорушенням, оскільки ст. 629 Цивільного кодексу України встановлюється принцип безумовності та обов`язковості виконання договору.

Відповідно до ч. 1 ст. 625 ЦК України боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Відповідно до ч. 1 ст. 612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Як вбачається з досліджених доказів, умови договору позичальником належним чином не виконані, в передбачений договором строк позика відповідачем не повернута.

Будь-яких доказів на спростування наданого позивачем розрахунку заборгованості відповідач суду не надав, як і не надав доказів щодо належного виконання ним умов договору позики.

Згідно Графіку розрахунків, який є невід`ємною частиною Договору позики № 130046 від 30.01.2017 року, сукупна вартість позики складає 3091,20 грн., із урахуванням процентів за користування кредитом в розмірі 691,20 грн.

Представник позивача зазначає, що станом на 28.02.2020 року загальна заборгованість позичальника перед позикодавцем за вказаними вище договором позики та всіма нарахованими відсотками становить - 97316,40 грн., яка складається із суми позики у розмірі 2400,00 грн., заборгованості по процентам у розмірі 24259,20 грн., заборгованості за простроченими процентам у розмірі - 70657,20 грн., що підтверджується довідкою щодо нарахованої заборгованості за Договором позики № 130046 від 30.01.2017 року.

Разом з тим, суд звертає увагу на те, що позивачем в позовній заяві та доданих до неї документів не надано обґрунтування заборгованості по процентам за користуванням позикою.

Зокрема в позовній заяві не зазначено та не надано підтвердження того, за якою процентною ставкою нараховувалась заборгованість по процентам за користування за період вказаний в позовній заяві.

Відповідно до ч. ч. 1, 5, 6 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Позивач, пред`являючи вимоги про погашення позики, просив у тому числі, крім основної суми позики (суми, яку фактично отримав в борг позичальник), стягнути складові його повної вартості, зокрема заборгованість за відсотками за користування грошовими коштами.

Довідка надана позивачем щодо розміру заборгованості за нарахованими процентами за договором позики № 130046 від 30.01.2017 року, належним доказом бути не може, оскільки цей доказ повністю залежить від волевиявлення і дій однієї сторони (позивача), яка може вносити і вносить відповідні зміни, що підтверджено й у постанові Верховного Суду України від 11 березня 2015 року (провадження № 6-16цс15) і не спростовано позивачем при розгляді вказаної справи.

Велика Палата Верховного Суду вважає, що в даному випадку також неможливо застосувати до вказаних правовідносин правила частини першої статті 634 ЦК України за змістом якої - договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому.

За таких обставин та без наданих підтверджень про конкретні запропоновані відповідачу умови не можуть розцінюватися як стандартна (типова) форма, що встановлена до укладеного із відповідачем договору, оскільки достовірно не підтверджують вказаних обставин.

Крім того, Велика Палата Верховного Суду вказала, що обґрунтування наявності обставин повинні здійснюватися за допомогою належних, допустимих і достовірних доказів, а не припущень, що й буде відповідати встановленому статтею 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод від 04 листопада 1950 року принципу справедливості розгляду справи судом.

З огляду на те, що принцип верховенства права передбачає наявність правової визначеності, зокрема і при вирішенні питання щодо необхідності відступу від висновку щодо застосування норми права у подібних відносинах, Велика Палата Верховного Суду зазначає про відступ від висновку Верховного Суду України щодо застосування норм права у подібних правовідносинах, викладений у раніше прийнятій постанові від 24 вересня 2014 року (провадження № 6-144цс14).

На підставі викладеного, суд приходить до висновку, що відсутні підстави вважати, що сторони обумовили у письмовому вигляді ціну договору, яка встановлена у формі сплати процентів за користування грошовими коштами.

У суду відсутні підстави вважати, що при укладенні договору між позивачем та відповідачем, ТОВ «Веллфін» дотримано вимог, передбачених частиною другою статті 11 Закону України «Про захист прав споживачів» від 12 травня 1991 року № 1023-XII.

Згідно з пунктом 22 частини першої статті 1 Закону № 1023-XII споживач - фізична особа, яка придбаває, замовляє, використовує або має намір придбати чи замовити продукцію для особистих потреб, безпосередньо не пов`язаних з підприємницькою діяльністю або виконанням обов`язків найманого працівника.

Інший висновок не відповідав би принципу справедливості, добросовісності та розумності та уможливив покладання на слабшу сторону - споживача невиправданий тягар з`ясування змісту кредитного договору.

Вищевикладене узгоджується з правовим висновком, викладеним у постанові Великої Палати Верховного Суду від 03 липня 2019 року у справі № 342/180/17 (провадження № 14-131цс19).

Доводи відповідача зазначені у відзиві на позовну заяву про те, що матеріали справи не містять доказів того, що саме ним підписано електронним цифровим підписом заявку на укладання договору позики, і при цьому, матеріали справи не містять відомостей про сертифікацію ключа ЕЦП, відомостей про особистий ключ, який має відповідати відкритому ключу, зазначеному у сертифікаті, відхиляються судом, оскільки договір позики було укладено з використанням електронного підпису одноразовим ідентифікатором (стаття 12 ЗУ «Про електронну комерцію»).

Відхиляються судом і доводи відповідача щодо неотримання ним грошових коштів в сумі 2400 грн., оскільки ТОВ ФК «ВЕЙ ФОР ПЕЙ», який надає ТОВ «ВЕЛЛФІН» технічну можливість для проведення операцій, по якій банк-еквайер здійснює зарахування коштів, щодо зарахування коштів, відповідно до якого відповідач отримав грошові кошти від позивача.

З роздруківки заявки з офіційного веб-сайту ТОВ «ВЕЛЛФІН», яка містить всі ідентифікуючі дані щодо позичальника, а також фото останнього, вбачається, що відповідач у встановленому пунктами 4.1, 4.2 Правил порядку оформив заявку для отримання позики шляхом заповнення всіх полів заявки, які відмічені як обов`язкові для заповнення.

За загальним правилом перебіг загальної і спеціальної позовної давності починається з дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (частина перша статті 261 ЦК України). А за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання (частина п`ята цієї статті).

На підставі викладеного, суд не погоджується з доводами відповідача щодо кінцевого строку повернення коштів 01.03.2017 року.

Таким чином, оскільки фактично отримані та використані позичальником кошти в добровільному порядку ТОВ «Веллфін» не повернуті, суд вважає за необхідне стягнути з відповідача на користь позивача суму заборгованості за кредитом у розмірі 2400 грн., та, у зв`язку з вищенаведеним, відмовляє в задоволенні позову в частині стягнення суми заборгованості по процентам.

З огляду на вищевказане, суд вважає, що позов підлягає частковому задоволенню, оскільки позивачем на підтвердження позовних вимог не надано належних та допустимих доказів нарахованої суми заборгованості по процентам у розмірі 24259,20 грн., та заборгованості за простроченими процентами у розмірі - 70657,20 грн., яка утворилась станом на 28.02.2020 року.

Розподіл судових витрат, суд вирішує в порядку ст. 141 ЦПК України та Закону України «Про судовий збір».

За подання позовної заяви позивачем сплачено судовий збір в розмірі 2102 грн.

Відповідно до ст. 141 ЦПК України, з відповідача на користь позивача необхідно стягнути понесені та документально підтверджені судові витрати у вигляді судового збору пропорційно до задоволених позовних вимог, яка складає 51,83 грн., виходячи із наступного розрахунку (2400 грн. (сума задоволених позовних вимог) ? 97316,40 грн. (сума заявлених позовних вимог) х 2102= 51,83 грн.).

Керуючись ст. ст. 11, 525, 526, 530, 599, 610, 615, 625, 626, 628, 633, 634, 638, 641, 644, 1048, 1049, 1050, 1054 ЦК України, Законом України «Про електронну комерцію» (в редакції від 03 вересня 2015 року), ст. ст. 10, 12, 13, 76-81, 89, 95, 133, 141, 223, 229, 247, 258-259, 263-265, 354, 355 ЦПК України, п. 9 ч. 1, п. п. 15.5 ст. 15 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позов Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості за договором позики- задовольнити частково.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» , місце знаходження: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, б. 48, код ЄДРПОУ 39952398 заборгованість за договором позики № 130046 від 30.01.2017 року в розмірі 2400 грн.

Стягнути з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «ВЕЛЛФІН» , місце знаходження: м. Київ, вул. Героїв Севастополя, б. 48, код ЄДРПОУ 39952398 витрати по сплаті судового збору в сумі 51 грн. 83 коп.

В іншій частині позовних вимог- відмовити.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до Харківського апеляційного суду .

У відповідності до п. 15.5 ч.1 розділу ХІІІ Перехідних положень ЦПК України в новій редакції, до дня початку функціювання Єдиної судової інформаційно телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не були вручені у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення виготовлений 18.01.2021 року.

Головуючий - суддя: Глібко О.В.