РІВНЕНСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

12 січня 2021 року

м. Рівне

Справа № 564/67/20

Провадження № 22-ц/4815/94/21

Рівненський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

головуючого Ковальчук Н. М.

суддів: Боймиструка С. В., Гордійчук С. О.

учасники справи:

позивач - ОСОБА_1 ,

відповідач - ОСОБА_2 ,

відповідач - ОСОБА_3

розглянув в порядку спрощеного позовного провадження апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Михайлова Володимира Олександровича та представника ОСОБА_1 - адвоката Остапенка Володимира Сергійовичана рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 09 жовтня 2020 року у складі судді Цвіркуна О. С., ухвалене в м. Костопіль Рівненської області об 11 годині 13 хвилин, повний текст рішення складено 19 жовтня 2020 року,

в с т а н о в и в :

ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом до ОСОБА_2 , ОСОБА_3 про відшкодування матеріальних збитків, моральної шкоди, завданих суспільно-небезпечними діяннями, та понесених процесуальних витрат.Свої позовні вимоги обґрунтовував тим, що син відповідача ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , 25 квітня 2019 року о 22 год., перебуваючи на подвір`ї свого господарства за адресою АДРЕСА_1 , підбіг до ОСОБА_1 та на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, використовуючи складний ніж, умисно наніс один удар ножем в область живота, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у вигляді різаної рани живота з наскрізним пошкодженням правої долі печінки та заочеревного простору, що в клінічному перебізі супроводжувалося внутрішньочеревною кровотечою і як наслідком постгеморагічною анемією середнього ступеня важкості. Крім того, йому діагностовано паранефральну (поблизуниркову) гематому справа та двобічний реактивний ексудативний плеврит. Зазначеними діями малолітній ОСОБА_4 вчинив суспільно небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України - умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння. Ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області від 28.08.2019 року було задоволено клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні внесеному до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019180150000247 від 26 квітня 2019 року стосовно неповнолітнього (малолітнього) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 та застосовано до неповнолітнього (малолітнього) ОСОБА_4 примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі неповнолітнього ОСОБА_4 під нагляд батька ОСОБА_2 терміном на один рік шість місяців. Внаслідок утриманих тілесних ушкоджень потерпілий ОСОБА_1 у період з 25.04.2019 по 06.05.2019 року знаходився на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні Костопільської районної ради Рівненської області. На придбання медичних препаратів ОСОБА_1 витрачено 7 384,08 грн. Окрім того, внаслідок протиправних дій малолітнього ОСОБА_4 потерпілому ОСОБА_1 заподіяно моральну (немайнову) шкоду, яку він оцінює у 50 000, 00 грн. Враховуючи те, що ОСОБА_4 є малолітнім, то відповідно до ст. 1178 ЦК України, матеріальна та моральна шкода завдана потерпілому внаслідок суспільно-небезпечних діянь малолітнього відшкодовується його батьками ОСОБА_2 та ОСОБА_3 .. Просив суд стягнути на свою користь відповідачів в рівних частинах з кожного, грошові кошти на відшкодування майнової шкоди у розмірі 7 384,08 грн., на відшкодування моральної шкоди - 50 000,00 грн., на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 6000,00 грн.

Рішенням Костопільського районного суду Рівненської області від 09 жовтня 2020 року вказаний позов задоволено частково. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в рівних частинах з кожного на користь ОСОБА_1 грошові кошти на відшкодування майнової шкоди у розмірі 7 221 гривню 21 копійку, грошові кошти на відшкодування моральної шкоди у розмірі 10 000 гривень 00 копійок, а також грошові кошти на відшкодування витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 3000 гривень. Стягнуто з ОСОБА_2 , ОСОБА_3 в дохід держави судовий збір у розмірі 840 грн. 80 коп..

Рішення суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про відшкодування матеріальної шкоди вмотивоване передбаченим законом обов`язком батьків (усиновлювачів) або опікуна чи іншої фізичної особи, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, відшкодувати шкоду, заподіяну цією малолітньою особою, якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою, та обґрунтоване тими обставинами справи, підтвердженими належними доказами, які вказують, що позивачу було завдано шкоду в результаті суспільно-небезпечних діянь малолітнього сина відповідачів в результаті нездійснення за ним контролю з боку батьків, які б мали забезпечити контроль за його поведінкою і унеможливити нанесення їхнім сином тілесних ушкоджень потерпілому. В частині визначення розміру матеріальної шкоди суд виходив з наявних у справі документально підтверджених витрат на лікування позивача в період з 25.04.2019 року по 06.05.2019 року, стягнувши їх у сумі 7221,21 грн.

Рішення суду першої інстанції в частині позовних вимог про відшкодування моральної шкоди ґрунтується на положеннях ст. 23 ЦК України, яка передбачає право особи на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Судом взято до уваги тривалість, глибину моральних страждань позивача, враховано принцип розумності, справедливості та співмірності, у зв`язку з чим позов у цій частині задоволено частково на суму 10 000,00 гривень.

Рішення суду першої інстанції в частині часткового задоволення вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у цій справі вмотивоване наявністю належних і достовірних доказів на підтвердження таких витрат та обґрунтовано тим, що надані стороною позивача акт приймання-передачі послуг за договором про надання професійної правової допомоги, та представництва, ордер та квитанція на суму 3 000 грн є документами, які свідчать про факт надання таких послуг та оплату їх позивачем, оформленими у передбаченому законом порядку.

Відмова суду першої інстанції у стягненні витрат у розмірі 3000 грн на професійну правничу допомогу під час кримінального провадження, внесеного до єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019180150000247 від 26 квітня 2019 року стосовно неповнолітнього (малолітнього) ОСОБА_4 вмотивована положеннями ч. 1 ст. 126 КПК України, яка передбачає, що суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою, а тому в межах цивільного позову вказана сума не може бути стягнута.

Не погодившись із рішенням суду першої інстанції сторони оскаржили його в апеляційному порядку.

У поданій апеляційній скарзі представник ОСОБА_2 - адвокат Михайлов Володимир Олександрович вважає рішення суду незаконним та необґрунтованим, ухваленим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Зазначає про безпідставність висновку місцевого суду щодо доведення факт завдання позивачу тяжких тілесних ушкоджень, згідно ухвали Костопільського районного суду Рівненської області від 28.08.2019 року про застосування примусових заходів виховного характеру та доводить, що ухвала про застосування до неповнолітнього примусових заходів виховного характеру не є судовим рішенням, обов`язковим для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, а тому позивач зобов`язаний в загальному порядку доводити вину, умисел, причинний зв`язок між дією і суспільно небезпечними наслідкам, які вчинені відповідачами відносно позивача. Звертає увагу, що суб`єктний склад учасників цієї цивільної справи є іншим, ніж суб`єктний склад учасників кримінального провадження. Вказує, що суспільно-небезпечне діяння було вчинене малолітнім ОСОБА_4 при здійсненні права на самозахист і аж ніяк не є наслідком несумлінного здійснення чи ухилення від здійснення виховання і нагляду з боку батьків. Додає, що при розгляді справи не встановлено обставин, які б свідчили про наявність неприязних стосунків між позивачем та малолітнім сином відповідачів. Заперечує стягнення матеріальних збитків у вигляді понесених позивачем витрат на лікування та пояснює, що чеки про купівлю ліків не містять відомостей про те, що ці препарати придбавалися саме позивачем і саме для лікування наслідків дій сина відповідачів. Так само вважає безпідставним стягнення моральної шкоди та витрат на правничу допомогу. Просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове судове рішення про відмову в позові в повному обсязі.

В поданому на апеляційну скаргу представника ОСОБА_2 - адвоката Михайлова Володимира Олександровича відзиві представник ОСОБА_1 - адвокат Остапенко Володимир Сергійовичвважає її необґрунтованою і безпідставною та просить відмовити у її задоволенні.

У своїй апеляційній скарзі представник ОСОБА_1 - адвокат Остапенко Володимир Сергійовичпогоджується із рішенням суду першої інстанції в частині задоволення позовних вимог про стягнення матеріальної шкоди, однак вважає його необґрунтованим в частині відхилення позовних вимог про стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні та в частині зменшення заявленого розміру моральної шкоди до 10 000,00 гривень. Пояснює, що судом не враховано глибини моральних страждань потерпілого, їх тривалості, які виявилися у приниженні людської та чоловічої гідності, переживанні страшного фізичного болю, як під час поранення, так і під час лікування та реабілітації. Додає, що фізичний біль від поранення триває і досі, а переживання і негативні емоції з цього приводу потягнули за собою обмеження кола спілкування, а також неможливість займатися звичними справами, зокрема, домашнім господарством. Вважає стягнутий судом розмір моральної шкоди заниженим без належних для того обґрунтувань та посилається на судову практику. Вказує, що суд неправомірно відмовив у задоволенні стягнення витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, оскільки потерпілий у кримінальному провадженні ОСОБА_1 не міг пред`явити позовну заяву до законного представника особи, відносно якої розглядалося клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру. З наведених міркувань просить рішення суду першої інстанції змінити та стягнути з відповідачів на користь позивача моральну шкоду в сумі 50 000,00 грн. та 3 000,00 грн витрат на правничу допомогу в кримінальному провадженні.

Дослідивши матеріали та обставини справи на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, апеляційний суд прийшов до висновку, що апеляційна скарга не підлягає до задоволення з наступних підстав.

Згідно ч. 1 ст. 367 ЦПК України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Судом встановлено, що ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області 564/1678/19 від 28.08.2019 року було задоволено клопотання про застосування примусових заходів виховного характеру у кримінальному провадженні, внесеному до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019180150000247 від 26 квітня 2019 року стосовно неповнолітнього (малолітнього) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , та застосовано до неповнолітнього (малолітнього) ОСОБА_4. , ІНФОРМАЦІЯ_1 , уродженця села Корчів`я, Костопільського району, Рівненської області, примусові заходи виховного характеру у вигляді передачі неповнолітнього ОСОБА_4 під нагляд батька ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 терміном на 1 рік 6 місяців (а.с. 6-8).

Цією ухвалою суду встановлено, що ОСОБА_4 25 квітня 2019 року близько 22 год., перебуваючи на подвір`ї свого господарства, що за адресою АДРЕСА_1 , підбіг до ОСОБА_1 та на ґрунті раптово виниклих неприязних відносин, використовуючи складний ніж, умисно наніс ОСОБА_1 один удар ножем в область живота, чим спричинив потерпілому тяжкі тілесні ушкодження, небезпечні для життя в момент заподіяння, у вигляді різаної рани живота з наскрізним пошкодженням правої долі печінки та заочеревного простору, що в клінічному перебігу супроводжувалося внутрішньочеревною кровотечею і як наслідком постгеморрагічною анемією середнього ступеня важкості, а також діагностовано паранефральну (поблизуниркову) гематому справа та двобічний реактивний ексудативний плеврит.

Такими діями неповнолітній (малолітній) ОСОБА_4 вчинив суспільно-небезпечне діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст.121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, тобто умисне тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Батьками неповнолітнього ОСОБА_4 є ОСОБА_2 та ОСОБА_3 , що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 (а.с. 11).

Звертаючись до суду з цим позовом ОСОБА_1 просив стягнути на свою користь матеріальну шкоду в сумі 7 384,08 грн., які понесені ним у зв`язку з лікуванням.

Як встановлено судом, позивач у період з 25.04.2019 року по 06.05.2019 року знаходився на стаціонарному лікуванні у хірургічному відділенні Костопільської районної лікарні Рівненської області. Наявні в матеріалах справи документально підтвердженні витрати на лікування ОСОБА_1 у період з 25.04.2019 року по 06.05.2019 року становлять 7221,21 грн..

Частинами першою, четвертою статті 1178 ЦК України встановлено, що шкода, завдана малолітньою особою (яка не досягла чотирнадцяти років), відшкодовується її батьками (усиновлювачами) або опікуном чи іншою фізичною особою, яка на правових підставах здійснює виховання малолітньої особи, - якщо вони не доведуть, що шкода не є наслідком несумлінного здійснення або ухилення ними від здійснення виховання та нагляду за малолітньою особою.

Якщо малолітня особа завдала шкоди як з вини батьків (усиновлювачів) або опікуна, так і з вини закладів або особи, що зобов`язані здійснювати нагляд за нею, батьки (усиновлювачі), опікун, такі заклади та особа зобов`язані відшкодувати шкоду у частці, яка визначена за домовленістю між ними або за рішенням суду.

Пунктом 6 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 27 березня 1992 року № 6 «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовом про відшкодування шкоди» за шкоду, заподіяну неповнолітнім, який не досяг п`ятнадцяти років, згідно зі ст.446 ЦК України несуть відповідальність перед потерпілим його батьки (усиновителі), опікуни, а у відповідних випадках - учбові, виховні або лікувальні заклади за наявністю загальних підстав, передбачених ст.440 ЦК України. При цьому слід мати на увазі, що батьки (усиновителі) або опікуни несуть майнову відповідальність у випадках, коли шкода, заподіяна неповнолітнім, є наслідком нездійснення за ним контролю, неналежного виховання або неправильного використання щодо них своїх прав; учбові, виховні і лікувальні заклади несуть майнову відповідальність за шкоду, якщо вона виникла внаслідок нездійснення ними належного контролю за неповнолітнім

в час знаходження його під їх наглядом.

Враховуючи те, що ОСОБА_1 було завдано шкоду в результаті суспільно-небезпечних діянь малолітнього ОСОБА_4 в результаті нездійснення за ним контролю з боку батьків - відповідачів у справі, які б мали забезпечити контроль за його поведінкою і унеможливити нанесення їхнім сином тілесних ушкоджень потерпілому ОСОБА_1 , суд приходить до висновку, що шкода завдана позивачу повинна бути відшкодована батьками дитини, які є відповідачами у справі.

Положеннями частини другої статті 1192 ЦК України визначено, що розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

За змістом пункту 1 частини другої статті 22 ЦК України реальними збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права.

У відповідності до п. 14 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 31 березня 1989 р. № 3 «Про практику застосування судами України законодавства про відшкодування матеріальної шкоди, заподіяної злочином, і стягнення безпідставно нажитого майна», при розгляді позову мають бути наведені докази, якими підтверджується шкода, а також наведені розрахунки сум, що підлягають стягненню.

Відповідно до ст. 23 ЦПК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб. Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. Моральна шкода відшкодовується незалежно від майнової шкоди, яка підлягає відшкодуванню, та не пов`язана з розміром цього відшкодування.

Як роз`яснено у постанові Пленуму Верховного Суду України № 4 від 31.03.1995 року «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» зазначено, що під моральною шкодою слід розуміти втрати немайнового характеру внаслідок моральних чи фізичних страждань, або інших негативних явищ, заподіяних фізичній чи юридичній особі незаконними діями або бездіяльністю інших осіб.

Відповідно до чинного законодавства моральна шкода може полягати, зокрема: у приниженні честі, гідності, престижу або ділової репутації, моральних переживаннях у зв`язку з ушкодженням здоров`я, у порушенні права власності (в тому числі інтелектуальної), прав, наданих споживачам, інших цивільних прав, у зв`язку з незаконним перебуванням під слідством і судом, у порушенні нормальних життєвих зв`язків через неможливість продовження активного громадського життя, порушенні стосунків з оточуючими людьми, при настанні інших негативних наслідків.

Що стосується відшкодування моральної шкоди, то, на думку апеляційного суду, визначений судом першої інстанції розмір морального відшкодування у сумі 2 000,00 гривень відповідає принципу розумності та справедливості, а також тривалості моральних страждань позивача, завданих незаконним позбавленням майна.

Відповідно до ст.23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку із знищенням чи пошкодженням її майна, тощо. Моральна шкода відшкодовується грішми, іншим майном або в інший спосіб.

Розмір грошового відшкодування моральної шкоди визначається судом залежно від характеру правопорушення, глибини фізичних та душевних страждань, погіршення здібностей потерпілого або позбавлення його можливості їх реалізації, ступеня вини особи, яка завдала моральної шкоди, якщо вина є підставою для відшкодування, а також з урахуванням інших обставин, які мають істотне значення. При визначенні розміру відшкодування враховуються вимоги розумності і справедливості.

Обов`язковому з`ясуванню при вирішенні спору про відшкодування моральної (немайнової) шкоди підлягають: наявність такої шкоди, протиправність діяння її заподіювача, наявність причинного зв`язку між шкодою і протиправним діянням заподіювача та вини останнього в її заподіянні. Суд, зокрема, повинен з`ясувати, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві моральних чи фізичних страждань або втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями (бездіяльністю) вони заподіяні, в якій грошовій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з чого він при цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору. Відповідно до п.9 Постанови, розмір відшкодування моральної (немайнової) шкоди суд визначає залежно від характеру та обсягу страждань (фізичних, душевних, психічних тощо), яких зазнав позивач, характеру немайнових втрат (їх тривалості, можливості відновлення тощо) та з урахуванням інших обставин. При цьому суд має виходити із засад розумності, виваженості та справедливості.

Як встановлено судом, моральні страждання позивача виникли у зв`язку з діями малолітнього сина відповідачів.

Враховуючи обставини справи у їх взаємозв`язку з нормами закону, котрими ті регулюються, оцінюючи тривалість, глибину моральних переживань позивача, їх характер, апеляційний суд вважає, що відшкодування моральної шкоди в розмірі 10 000,00 гривень є достатньою та справедливою компенсацією щодо позивача, так і пропорційним стягненням для відповідачів, у зв`язку з чим відхиляє відповідні доводи апеляційної скарги сторони позивача.

У ч. 1 ст. 1166 ЦК Ураїни міститься пряма вказівка на протиправність поведінки заподіювача шкоди як обов?язкову підставу деліктної відповідальності. Протиправна поведінка в цивільних правовідносинах означає порушення особою вимог правової норми, що полягає в здійсненні заборонених дій або в утриманні від здійснення наказів правової норми діяти певним чином (бездіяльність). Деліктні зобов?язання ґрунтуються на принципі генерального делікту, згідно з яким кожному заборонено завдавати шкоду майну чи особі та будь-яке завдання шкоди іншому вважається протиправним, якщо особа не уповноважена на це.

Частина 2 цієї статті встановлює презумпцію вини завдавача шкоди, яка означає, що особа, яка завдала шкоду, буде вважатися винною, якщо вона сама не доведе відсутність своєї вини (у зв`язку із наявністю вини іншої особи або у зв`язку із дією об`єктивних обставин).

Як зазначалося вище, ухвалою Костопільського районного суду Рівненської області 564/1678/19 від 28.08.2019 року було застосовано примусові заходи виховного характеру до неповнолітнього (малолітнього) ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , у вигляді передачі під нагляд батька ОСОБА_2 , відповідача у справі.

Цією ухвалою, яка набрала законної сили, встановлено факт заподіяння неповнолітнім (малолітнім) ОСОБА_4 вчинив суспільно-небезпечного діяння, що підпадає під ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 121 КК України, тобто умисне тяжке тілесне ушкодження, небезпечне для життя в момент заподіяння.

Враховуючи факт суспільно-небезпечного діяння, який встановлений судовим рішенням, що набрало законної сили, і висновки якого в силу положень ч. 6 ст. 82 ЦПК України не підлягають повторному доказуванню при розгляді цієї справи в частині встановлення винних дій сина відповідачів, суд відхиляє доводи апеляційної скарги сторони відповідача щодо неправомірності покликання на зазначену норму з огляду на відсутність у ній вказівки на такий вид судового рішення, як ухвала про застосування примусових заходів виховного характеру.

Частиною 7 ст. 82 ЦПК України передбачено, що правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності (ч., 1,2 ст. 89 ЦПК України).

Вирішуючи питання про стягнення судових витрат у вигляді витрат на професійну правничу допомогу, апеляційний суд дійшов наступних висновків.

Відповідно до статті 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Однією з основних засад (принципів) цивільного судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 ЦПК України).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Відповідно до частини першої та другої статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому, склад та розмір витрат, пов`язаних з оплатою правової допомоги, входить до предмета доказування у справі. На підтвердження цих обставин суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування таких витрат.

При цьому, в судовому рішенні суд повинен конкретно вказати, які саме витрати на правову допомогу не підлягають відшкодуванню повністю або частково, навести мотивацію такого рішення та правові підстави для його ухвалення.

Наведене правове обґрунтування надає можливість суду ефективно захистити порушені права заявника, забезпечити реалізацію принципу цивільного судочинства - відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення, але у порядку, передбаченому законом.

Аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постанові від 27 червня 2018 року у справі № 826/1216/16 (провадження № 11-562ас18).

Згідно ч. 2 ст. 137 ЦПК України за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

На підтвердження понесених позивачем судових витрат на оплату правничої допомоги суду було надано: копію договору про надання професійної правової допомоги та представництва, ордер, квитанцію на суму 3000 грн. № 45672364 від 11.11.2019 року, акт приймання-передачі по наданню професійної правничої допомоги та копію свідоцтва про заняття адвокатською діяльністю.

Доводи апеляційної скарги сторони позивача про безпідставність відмови у стягненні витрат на правничу допомогу у кримінальному провадженні, апеляційним судом відхиляються.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 118 КПК України процесуальні витрати складаються із витрат на правову допомогу.

Згідно ч. 1 ст. 126 КПК України суд вирішує питання щодо процесуальних витрат у вироку суду або ухвалою.

Таким чином, що в межах цивільного позову заявлена сума витрат на правничу допомогу під час кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за № 12019180150000247 від 26 квітня 2019 року стосовно неповнолітнього (малолітнього) ОСОБА_4 не може бути стягнута, оскільки є судовими витратами по кримінальному провадженню, а не витратами пов`язаними із розглядом цієї цивільної справи.

Процесуальне законодавство передбачає, що обставини цивільних справ з`ясовуються судом на засадах змагальності, в межах заявлених вимог і на підставі наданих сторонами доказів. Щодо обов`язку доказування і подання доказів, то кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог і заперечень. Однак, будь-яких доказів, які б спростовували висновки суду першої інстанції, особою, яка подала апеляційну скаргу, не надано. Доводи апеляційних скарг сторін апеляційним судом оцінюються критично, оскільки зводяться до незгоди з висновками суду першої інстанції стосовно установлення обставин справи, містять посилання на факти, що були предметом дослідження й оцінки судом, який їх обґрунтовано спростував.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними, залежно від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року). Оскаржене судове рішення відповідає критерію обґрунтованості судового рішення.

Таким чином, колегія суддів приходить до висновку, що судом першої інстанції були правильно, всебічно і повно встановлені обставини справи, характер правовідносин, які виникли між сторонами та застосовано правові норми, які підлягали застосуванню при вирішенні даного спору, в зв`язку із чим рішення підлягає залишенню без змін, як ухвалене з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Відповідно до ч. 1. ст. 375 ЦПК України, суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Керуючись ст. ст. 367, 375, 381-384, 389-391 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в :

Апеляційні скарги представника ОСОБА_2 - адвоката Михайлова Володимира Олександровича та представника ОСОБА_1 - адвоката Остапенка Володимира Сергійовичазалишити без задоволення.

Рішення Костопільського районного суду Рівненської області від 09 жовтня 2020 рокузалишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня її проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови складено 15 січня 2021 року.

Головуючий Ковальчук Н. М.

Судді: Боймиструк С. В.

Гордійчук С. О.