Номер провадження 2/754/521/21

Справа №754/691/20

РІШЕННЯ

Іменем України

13 січня 2021 року Деснянський районний суд міста Києва в складі:

головуючого судді Таран Н.Г.,

секретаря судового засідання: Раєвського П.А., Дорошенко В.В.

за участю:

позивача: ОСОБА_1 ,

представника позивачів: адвоката Кальної О.П., ОСОБА_17

відповідача: ОСОБА_2

представника відповідача: адвоката Кіщенко Н.І.

розглянувши в відкритому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Надія Анатоліївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу та визнання Ѕ частини квартири спільно набутим майном подружжя та виключення майна зі спадщини,

В С Т А Н О В И В:

В січні 2020 року до Деснянського районного суду м. Києва звернулась позивач із зазначеним позовом, в обґрунтування якого зазначила, що з 2007 року проживала з ОСОБА_3 однією сім`ю як чоловік та жінка без реєстрації шлюбу та вони вели спільне господарство. За період спільного проживання позивачем та ОСОБА_4 було придбано квартиру, що розташована за адресою: АДРЕСА_1 . 13.10.2015 року між позивачем та ОСОБА_4 було укладено шлюб. Позивач у свою чергу вважає, що оскільки квартира була придбана за спільні кошти та внаслідок спільних трудових зусиль, отже вона є об`єктом спільної сумісної власності подружжя. У зв`язку з вищевикладеними обставинами позивач просила суд встановити факт проживання як чоловіка та дружини однією сім`єю без реєстрації шлюбу в період з березня 2007 року по ІНФОРМАЦІЯ_1 . Визнати Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 спільно набутим майном подружжя та виключити його із спадщини.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.01.2020 року відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження та призначено підготовче засідання.

Крім того, ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 21.01.2020 року частково задоволено заяву представника позивача про забезпечення позову та накладено арешт на об`єкт нерухомого майна, а саме - на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , яка належала померлому ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 03.03.2020 року, яка занесена до протоколу судового засідання витребувано у приватного нотаріуса КМНО Аніскової Н.А. копію спадкової справи до майна померлого ОСОБА_3 .

Ухвалою суду від 09.06.2020 року, яка занесена до протоколу судового засіданні залучено до участі у справі в якості третьої особи: ОСОБА_5 .

У судовому засіданні позивач ОСОБА_1 та її представники: адвокат Кальна О.П. , ОСОБА_17 підтримали позовні вимоги, за викладеними в позові обставинами та просили їх задовольнити.

Відповідач ОСОБА_2 та представник відповідача: адвокат Кіщенко Н.І. в судовому засіданні заперечували проти позову, за викладених у відзиві обставинах та просили відмовити в задоволенні позовних вимог.

Вислухавши пояснення учасників справи, показання свідків, судом встановлено наступне.

Цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних із вчиненням чи не вчиненням нею процесуальних дій. Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість: 1) керує ходом судового процесу; 2) сприяє врегулюванню спору шляхом досягнення угоди між сторонами; 3) роз`яснює у випадку необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або не вчинення процесуальних дій; 4) сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом; 5) запобігає зловживанню учасниками судового процесу їхніми правами та вживає заходів для виконання ними їхніх обов`язків.

Суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у цивільних справах - не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Суд має право збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи лише у випадках, коли це необхідно для захисту малолітніх чи неповнолітніх осіб або осіб, які визнані судом недієздатними чи дієздатність яких обмежена, а також в інших випадках, передбачених цим Кодексом. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд. Таке право мають також особи, в інтересах яких заявлено вимоги, за винятком тих осіб, які не мають процесуальної дієздатності.

Відповідно до вимог ст. 76-83 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Ці дані встановлюються такими засобами: 1) письмовими, речовими і електронними доказами; 2) висновками експертів; 3) показаннями свідків.

Належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Суд не бере до розгляду докази, що не стосуються предмета доказування. Суд не бере до уваги докази, що одержані з порушенням порядку, встановленого законом. Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування. Достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування. Питання про достатність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. У разі посилання учасника справи на не вчинення іншим учасником справи певних дій або відсутність певної події суд може зобов`язати такого іншого учасника справи надати відповідні докази вчинення цих дій або наявності певної події. У разі ненадання таких доказів суд може визнати обставину не вчинення відповідних дій або відсутності події встановленою. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Доказування не може ґрунтуватися на припущеннях.

Згідно ст. 263 ЦПК України, судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Оцінюючи аргументи, викладені в позовній заяві суд в тому числі керується прецедентною практикою Європейського суду з прав людини, який зазначав, що хоча п. 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. (рішення у справі «Руїз Торіха проти Іспанії» (Ruiz Toriya v. Spaine), рішення від 09.12.94 р., Серія A, № 303-A, параграф 29).

Згідно з вимогами п. п. 1, 2, 3 ч. 1 ст. 264 ЦПК України, під час ухвалення рішення суд вирішує, чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин.

Як передбачено ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

У відповідності з ч.1 ст.16 ЦК України та ч.1 ст.4 ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому законом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

За вимогами п.4 ч.1 ст. 315 ЦПК України, суд розглядає справи про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу.

Відповідно до ч. 2 ст. 315 ЦПК України у судовому порядку можуть бути встановлені факти, від яких залежить виникнення, зміна або припинення особистих чи майнових прав фізичних осіб, якщо законом не визначено іншого порядку їх встановлення.

У листі Верховного Суду України від 01.01.2012 року щодо судової практики розгляду справ про встановлення фактів, що мають юридичне значення, зазначено, що із прийняттям Сімейного кодексу України законодавець закріпив рівні права чоловіка та жінки, які проживають у незареєстрованому шлюбі, зокрема на придбане майно в період цього шлюбу, а в ЦК право на спадщину. До заяви про встановлення факту проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без шлюбу додаються документи та докази того, що між заявником та іншою особою (померлим) мали місце фактичні шлюбні стосунки (свідоцтва про народження дітей, довідки з місця проживання, свідчення свідків, листи ділового та особистого характеру тощо). Також це можуть бути: свідоцтво про смерть одного із подружжя, свідоцтва про народження дітей, в яких чоловік у добровільному порядку записаний як батько, виписки з погосподарських домових книг про реєстрацію чи вселення; докази про спільне придбання майна як рухомого, так і нерухомого (чеки, квитанції, свідоцтва про право власності); заяви, анкети, квитанції, заповіти, ділова та особиста переписка, з яких вбачається, що подружжя вважали себе чоловіком та дружиною, піклувалися один про одного; довідки житлових організацій, сільських рад про спільне проживання та ведення господарства.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 3 Сімейного кодексу України сім'ю складають особи, які спільно проживають, пов`язані спільним побутом, мають взаємні права та обов`язки. Сім`я створюється на підставі шлюбу, кровного споріднення, усиновлення, а також на інших підставах, не заборонених законом і таких, що не суперечать моральним засадам суспільства.

За положеннями частини другої статті 21 СК України проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу не є підставою для виникнення у них прав та обов`язків подружжя.

Пунктом 6 рішення Конституційного Суду від 03 червня 1999 року № 5-рп/99 установлено, що до членів сім`ї належать особи, які постійно мешкають разом та ведуть спільне господарство. Ними можуть бути не тільки близькі родичі, а й інші особи, які не перебувають у безпосередніх родинних зв`язках. Обов`язковою умовою для визнання їх членами сім`ї є факт спільного проживання, ведення спільного господарства, наявність спільних витрат, купівлі майна для спільного користування, участі у витратах на утримання житла, його ремонт і т.п.

При дослідженні копії спадкової справи №42/2019 до майна померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 ОСОБА_3 , яка заведена приватним нотаріусом КМНО Анісковою Н.А. вбачається, що ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , 13.10.2015 року зареєстрували шлюб, що підтверджується копією свідоцтва про шлюб.

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 13.06.2019 року відкрито провадження у справі №755/5691/19 за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 , про розірвання шлюбу.

Відповідно до копії свідоцтва про смерть вбачається, що ІНФОРМАЦІЯ_2 помер ОСОБА_3 .

Відповідно до ухвали Деснянського районного суду м. Києва від 31.07.2019 року по справі №755/5691/19, яка роздрукована із сайту ЄДРСР, провадження по справі закрито.

У позовній заяві позивач вказувала про те, що з 2007 року почала проживати разом з ОСОБА_3 однією сім`єю як чоловік і жінка без реєстрації шлюбу та вела з ним спільне господарство. 13.10.2015 року між ними було укладено шлюб. Фактично шлюбні відносини між нею та ОСОБА_3 розпочалися до офіційної реєстрації шлюбу.

Відповідач по справі у свою чергу вказувала на те, що з жовтня 2018 року до дня смерті допомагала ОСОБА_3 по господарству, займалася хатніми справами, доглядала за ним, готувала їжу, придбавала ліки, продукти харчування, тобто була поруч з ним. Останні дні місяця життя ОСОБА_3 відповідач разом з чоловіком проживали в квартирі АДРЕСА_1 , оскільки його не можна було залишати самого.

Позивач просить суд встановити факт спільного проживання її та ОСОБА_3 , в період з 2007 року по 2012 рік, зокрема на час придбання нерухомого майна - квартири АДРЕСА_1 . Даний факт сторонами не оспорюється, окрім того факт придбання квартири спільно позивачем та ОСОБА_3 під час перебування у фактичних шлюбних відносинах підтверджується і самим договором купівлі-продажу квартири АДРЕСА_1 від 06.02.2012 року.

Що стосується вимог позивача про визнання Ѕ частини квартири спільно набутим майном подружжя та виключення майна зі спадщини, судом встановлено наступне.

Підставою для виникнення прав та обов`язків подружжя є шлюб (ч.1 ст.36 СК України).

Разом з тим, проживання однією сім`єю чоловіка та жінки без реєстрації шлюбу є спеціальною (визначеною законом, законною) підставою для виникнення у них деяких прав та обов`язків, зокрема права спільної сумісної власності на майно.

Відповідно до частини першої статті 74 СК України, якщо жінка та чоловік проживають однією сім`єю, але не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, майно, набуте ними за час спільного проживання, належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено письмовим договором між ними.

Частиною другою статті 74 СК України передбачено, що на майно, що є об`єктом права спільної сумісної власності жінки та чоловіка, які не перебувають у шлюбі між собою або в будь-якому іншому шлюбі, поширюються положення глави 8 цього Кодексу «Право спільної сумісної власності подружжя».

Отже, до майна, що було набуте під час проживання осіб однією сім`єю, застосовуються положення сімейного законодавства, які регулюють правові відносини з приводу права спільної сумісної власності подружжя.

Тобто при застосуванні ст. 74 СК України слід виходити з того, що указана норма поширюється на випадки, коли чоловік і жінка не перебувають у будь-якому іншому шлюбі та між ними склалися усталені відносини, що притаманні подружжю.

Аналіз указаних норм дає підстави для висновку, що ст. 74 СК України поширюється на правовідносини між чоловіком та жінкою, які проживають у фактичних шлюбних відносинах, і для визнання майна, придбаного під час фактичних шлюбних відносин, спільною сумісною власністю необхідні докази: ведення спільного господарства, наявності у сторін спільного бюджету, проведення спільних витрат, придбання іншого майна в інтересах сім`ї.

Відповідно до статті 60 СК України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу). Вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Тлумачення статті 60 СК України свідчить, що законом встановлено презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом з тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 24 травня 2017 року у справі № 6-843цс1, а також Верховним судом в складі Касаційного цивільного Суду в постанові від 21 лютого 2019 року (справа № 522/4152/15-ц провадження № 61-24264св18), від 13 лютого 2019 року (справа № 347/1292/16-ц провадження № 61-12252св18) від 30 січня 2019 року (справа № 360/2244/15-ц, провадження № 61-18548св18).

Згідно з частиною першою статті 356 ЦК України власність двох і більше осіб із визначенням часток кожного з них у праві власності є спільною частковою власністю. Кожен учасник спільної часткової власності володіє не часткою майна в натурі, а часткою в праві власності на спільне майно в цілому. Положеннями статей 364, 367 ЦК України передбачено, що кожен із співвласників має право на виділ у натурі частки із майна, що є у спільній частковій власності.

Згідно із частиною четвертою статті 368 ЦК України майно, набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти членів сім`ї, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором, укладеним у письмовій формі. Ураховуючи викладене, особам, які проживають однією сім`єю без реєстрації шлюбу, на праві спільної сумісної власності належить майно, набуте ними за час спільного проживання або набуте в результаті спільної праці та за спільні грошові кошти.

Дослідженням спадкової справи також встановлено, що 06.02.2012 року ОСОБА_3 та ОСОБА_1 на підставі договору купівлі-продажу квартири було придбано квартиру АДРЕСА_1 в рівних долях кожному.

Відповідно до п. 1.7 вищевказаного договору купівлі-продажу «ПОКУПЦІ» повідомляють, що на час придбання квартири перебувають у фактичних сімейних відносинах один з одним, ведуть спільне господарство, хоча і не перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що свідчать відмітки у їх паспортах про розірвання попереднього шлюбу на сторінці 10 свідоцтва про розірвання шлюбу а також про те, що зазначена вище квартира набувається ними у рівних долях кожному.

«ПРОДАВЦІ» повідомляють, що вони ознайомлені з тим, що «ПОКУПЦІ» перебувають у фактичних сімейних відносинах один з одним, ведуть спільне господарство, хоча і не перебувають у зареєстрованому шлюбі, про що свідчать відмітки у їх паспортах про розірвання попереднього шлюбу на сторінці 10 та свідоцтва про розірвання шлюбу а також те, що зазначена вище квартира набувається «ПОКУПЦЯМ» у рівних долях кожному.

Відповідно до витягу про державну реєстрацію прав вбачається, що 16.02.2012 року реєстратором КП Київське міське бюро технічної інвентаризації та реєстрації права власності на об`єкти нерухомого майна ОСОБА_7 у Державному реєстрі речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень зареєстровано за ОСОБА_3 право приватної власності на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 на підставі договору купівлі-продажу від 06.02.2012 року, який посвідчений приватним нотаріусом КМНО Купреєвою С.П.

Відповідно до ч. 1 ст. 317 ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном .

Власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд. Власник має право вчиняти щодо свого майна будь-які дії, які не суперечать закону. При здійсненні своїх прав та виконанні обов`язків власник зобов`язаний додержуватися моральних засад суспільства. Усім власникам забезпечуються рівні умови здійснення своїх прав. Власність зобов`язує. Власник не може використовувати право власності на шкоду правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію та природні якості землі. Держава не втручається у здійснення власником права власності. Діяльність власника може бути обмежена чи припинена або власника може бути зобов`язано допустити до користування його майном інших осіб лише у випадках і в порядку, встановлених законом. Особливості здійснення права власності на культурні цінності встановлюються законом (стаття 319 ЦК України).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 321 ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні. Особа може бути позбавлена права власності або обмежена у його здійсненні лише у випадках і в порядку, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 355 ЦК України майно може належати особам на праві спільної часткової або на праві спільної сумісної власності.

Аналізуючи наведену норму закону вбачається, що майно не може одночасно належати як на праві спільної часткової так і на праві спільної сумісної власності тим же особам.

Згідно ч. 1 ст. 357 ЦК України частки у праві спільної часткової власності вважаються рівними, якщо інше не встановлено за домовленістю співвласників або законом.

Квартира АДРЕСА_1 була придбана ОСОБА_3 у спільному проживанні без реєстрації шлюбу з позивачем ОСОБА_1 , відповідно до ст. 60 СК України та належить останнім на праві власності у рівних частках.

Отже, позивач та ОСОБА_3 перебуваючи у фактичних шлюбних відносинах придбали нерухоме спірне майно відразу визначивши частки по 1/2 частині квартири кожному, тобто позивач помилково вважає, що належна ОСОБА_3 1/2 частина квартири є їх спільним сумісним майном.

Виходячи з наведеного позовні вимоги позивача про визнання 1/2 частини квартири АДРЕСА_1 спільно набутим майном подружжя є необгрунтованими та задоволенню не підлягають.

Після смерті ОСОБА_3 відкрилася спадщина, яка складається у тому числі з Ѕ частини квартири, яка розташована за адресою: АДРЕСА_1 .

26.10.2018 року приватним нотаріусом КМНО Бойко Л.Л. було посвідчено заповіт, відповідно до змісту якого ОСОБА_3 на випадок своєї смерті заповів усе своє майно ОСОБА_2 . Вказаний заповіт зареєстровано в реєстрі за №4316.

Станом на момент розгляду справи вказаний заповіт не скасований, не змінений та є чинним на час розгляду справи.

Відповідно до ч. 1 ст. 1223 ЦК України право на спадкування мають особи, визначені у заповіті.

Заповітом є особисте розпорядження фізичної особи на випадок своєї смерті (стаття 1233 ЦК України).

Відповідно до ст.1216 ЦК України спадкуванням є перехід прав та обов`язків (спадщини) від фізичної особи, яка померла(спадкодавця), до інших осіб (спадкоємців).

Відповідно до ст. 1217 ЦК України спадкування здійснюється за заповітом або за законом.

Згідно ст. 1218 ЦК України до складу спадщини входять усі права та обов`язки, що належали спадкодавцеві на момент відкриття спадщини і не припинилися внаслідок його смерті.

Згідно положень ч. ч. 1, 2 ст. 1220, ч. 1 ст. 1222, ч. 3 ст. 1223 ЦК України спадщина відкривається внаслідок смерті особи. Часом відкриття спадщини в такому випадку є день смерті особи. Спадкоємцями за заповітом і за законом можуть бути фізичні особи, які є живими на час відкриття спадщини. Право на спадкування виникає у день відкриття спадщини.

Відповідно до ч. 1, 2, 3, 4, 5 ст. 1269 ЦК України спадкоємець, який бажає прийняти спадщину, але на час відкриття спадщини не проживав постійно із спадкодавцем, має подати нотаріусу або в сільських населених пунктах - уповноваженій на це посадовій особі відповідного органу місцевого самоврядування заяву про прийняття спадщини. Заява про прийняття спадщини подається спадкоємцем особисто. Особа, яка досягла чотирнадцяти років, має право подати заяву про прийняття спадщини без згоди своїх батьків або піклувальника. Заяву про прийняття спадщини від імені малолітньої, недієздатної особи подають її батьки (усиновлювачі), опікун. Особа, яка подала заяву про прийняття спадщини, може відкликати її протягом строку, встановленого для прийняття спадщини.

Для прийняття спадщини встановлюється строк у шість місяців, який починається з часу відкриття спадщини (стаття 1270 ЦК України).

У встановлений законодавством строк позивач та відповідач звернулись до приватного нотаріуса КМНО Аніскової Н.А. із заявами про прийняття спадщини після смерті ОСОБА_3 , померлого ІНФОРМАЦІЯ_2 .

Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом (ч.3 ст. 12 ЦПК України).

Частиною 1 ст. 81 ЦПК України передбачено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Допитані в судовому засіданні свідки ОСОБА_8 ОСОБА_9 ОСОБА_10 , ОСОБА_11 з боку позивача надали покази суду на підтвердження спільного проживання позивача з ОСОБА_3 з 2006 року як чоловіка і жінки без реєстрації шлюбу.

Допитаний у судовому засіданні свідок ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 з боку відповідача суду надали покази щодо догляду з 2018 року за ОСОБА_3 відповідачкою.

Вирішуючи даний спір судом встановлено та з матеріалів справи убачається, що померлий 26.07.2019 року ОСОБА_3 за життя заповів відповідачу ОСОБА_16 усе належне йому майно, при цьому на підставі договору купівлі продажу квартири від 06.02.2012 року ОСОБА_3 на праві спільної часткової власності належала Ѕ частина спірної квартири АДРЕСА_1 , у зв`язку з чим вказана частка квартири є майном, на яке померлий мав право за законом, ця частка є спадковим майном, яке останній заповів відповідачу і щодо цієї частки квартири мають діяти спадкові правовідносини.

Отже, при вирішенні вимоги про виключення майна зі спадщини позивачем у відповідності до вимог ст.ст. 12, 81ЦПК України не представлено суду жодних доказів та належних обґрунтувань, які б давали підстави вважати, що спірна 1/2 частина квартири АДРЕСА_1 підлягає виключенню із спадщини.

Враховуючи те, що суд прийшов до висновку про залишення позову без задоволення підстави для стягнення з відповідача судових витрат в порядку ст.141 ЦПК України, відсутні.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 3, 21, 36, 60, 74 СК України, ст.ст. 15, 16, 317, 319, 321, 357, 1216, 1217, 1218, 1220, 1222, 1223, 1269, 1270 ЦК України, ст.ст. 1-4, 12, 13, 76-81, 141, 263-265, 315, 354, 355 ЦПК України, суд,-

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа: Приватний нотаріус Київського міського нотаріального округу Аніскова Надія Анатоліївна, про встановлення факту проживання однією сім`єю жінки та чоловіка без шлюбу та визнання Ѕ частини квартири спільно набутим майном подружжя та виключення майна зі спадщини - залишити без задоволення.

Рішення може бути оскаржене до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 18.01.2021 року.

Суддя: Н.Г. Таран