Згідно зі ст. 11 ЦК України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Проаналізувавши зміст укладеного між сторонами договору, суд дійшов висновку, що за своєю правовою природою він є договором про надання послуг.

Частинами 1, 3, 5 ст. 626 Цивільного кодексу України встановлено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору. Договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом, або не випливає із суті договору.

У відповідності до положень ст.ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 Цивільного кодексу України, зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до ст. 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 2 ст. 901 Цивільного кодексу України визначено, що положення глави 63 Цивільного кодексу України можуть застосовуватись до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

З матеріалів справи вбачається, що у період з липня 2019 року по лютий 2020 року (який позивач визначив спірним періодом) позивач надав, а відповідач прийняв послуги з охорони об`єкта на загальну суму 149 310,65 грн., що підтверджується наступним актами виконаних робіт (наданих послуг) за кожен окремий місяць, які підписані та скріплені печатками обох сторін без заперечень та зауважень.

У пункті 2 додатку № 1 до договору сторони визначили, що вказана у пункті 1 цього Додатку сума сплачується замовником на поточний рахунок виконавця протягом пяти робочих днів з моменту надання актів виконаних робіт в кінці кожного поточного місяця.

Згідно п. 3.2. договору черговий платіж за надані послуги сплачується до 10 числа наступного місяця на поточний рахунок виконавця.

Матеріалами справи підтверджується та відповідачем не спростовано, що на виконання умов договору позивачем у період липень 2019 року - лютий 2020 року було надано послуги на загальну суму 149 310,65 грн.

Гарантійним листом № 76 від 27.02.2020 відповідач гарантував сплатити зазначену заборгованість до 31.06.2020. Разом з цим, станом на момент ухвалення даного рішення, доказів повної або часткової оплати відповідачем наданих послуг матеріали справи не містять.

Враховуючи викладене та зважаючи на відсутність належних та допустимих доказів на підтвердження повного або часткового погашення спірної заборгованості відповідачем, суд дійшов висновку про обґрунтованість та доведеність факту наявності основного боргу за договором у розмірі 149 310,65 грн.

Обставин, з якими чинне законодавство пов`язує можливість звільнення боржника від відповідальності за порушення зобов`язання, відповідачем не наведено.

Таким чином, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною та реально існуючою є сума основної заборгованості у розмірі 149 310,65 грн., а відтак саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення відповідачем строків оплати товару, суд зазначає наступне.

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Судом встановлено, що відповідальність у вигляді пені за порушення терміну оплати послуг передбачена у пункті 4.5. договору, відповідно до якого у випадку затримки платежів, передбачених розділом 4 цього договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період за який нараховується пеня, від простроченої суми за кожен день прострочення.

Таким чином, умовами Договору передбачено цивільно-правову (господарсько-правову) відповідальність за порушення умов Договору у вигляді сплати штрафних санкцій, зокрема, пені. При цьому, умовами Договору виконавцю надано право на нарахування пені за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Згідно ч. 4 ст. 231 Господарського кодексу України у разі якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором. При цьому розмір санкцій може бути встановлено договором у відсотковому відношенні до суми невиконаної частини зобов`язання або у певній, визначеній грошовій сумі, або у відсотковому відношенні до суми зобов`язання незалежно від ступеня його виконання, або у кратному розмірі до вартості товарів (робіт, послуг).

За приписом статті 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань" та частини другої статті 343 Господарського кодексу України розмір пені за прострочку платежу не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Як вбачається зі змісту позовної заяви, позивачем заявлено до стягнення 10 279,28 грн. пені, нарахованої за порушення строків оплати наданих послуг.

Зважаючи на обов`язок суду з`ясовувати обставини, пов`язані з правильністю здійснення позивачем розрахунку, не виходячи при цьому за межі позовних вимог, суд здійснив перевірку наданого позивачем розрахунку та дійшов висновку про те, що він є арифметично вірним, обґрунтованим та здійсненим у відповідності до приписів законодавства. У зв`язку із наведеним, вимоги про стягнення пені підлягають задоволенню на загальну суму 10 279,28 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 3 635,68 грн. - 3% річних, 2 598,54 грн. - інфляційних втрат, суд враховує наступне.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.