8. Позиція Верховного Суду та висновки щодо застосування норм права

Щодо наслідків невиконання боржником зобов`язань, що виникли під час провадження у справі про банкрутство - у процедурі розпорядження майном.

8.1 Суди встановили, що спір між сторонами виник, зокрема, щодо суми пені, яка була нарахована Позивачем Відповідачу за зобов`язаннями, що виникли між сторонами за Договором під час провадження у справі про банкрутство Відповідача - у процедурі розпорядження майном.

8.2 В силу норм статті 526 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Згідно з частиною 1 статті 530 та частиною 1 статті 612 ЦК України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

8.3 За змістом статей 549, 550, 610, 611, 612 ЦК України та статей 193, 216, 218, 230 Господарського кодексу України підставою для застосування до учасника господарських відносин господарсько-правової відповідальності у вигляді зобов`язання сплатити пеню є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання - порушення правил здійснення господарської діяльності, а саме невиконання або неналежне (несвоєчасне) виконання грошового зобов`язання, внаслідок якого виникає обов`язок, зокрема сплатити пеню.

8.4 Водночас наведені правила застосування такого виду господарсько-правової відповідальності як зобов`язання боржника сплатити пеню за вчинене ним правопорушення у сфері господарювання, мають особливості правозастосування до боржника, щодо якого відкрито провадження у справі про банкрутство та запроваджені у межах цієї справи процедури, з огляду на таке.

За змістом спеціального нормативного акту з питань банкрутства (зокрема, Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом") з моменту порушення (відкриття) щодо боржника справи про банкрутство він перебуває в особливому правовому режимі і спеціальні норми Закону про банкрутство мають пріоритет у застосуванні при розгляді справ про банкрутство щодо інших законодавчих актів України.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Верховного Суду в постанові від 15.09.2020 у справі № 904/4699/19, що викладена з посиланням на правову позицію, сформульовану Верховним Судом у складі суддів Судової палати для розгляду справ про банкрутство Касаційного господарського суду у постанові 02.10.2019 у справі №5006/5/39б/2012.

8.5 Правові наслідки відкриття/порушення провадження у справі про банкрутство, відповідно до Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (редакції якого неодноразово зазнавали істотних змін) полягають, зокрема у введені щодо боржника мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Чинний Кодекс України з процедур банкрутства як спеціальний нормативний акт з питань банкрутства, що набрав чинності з 21.10.2019, визначає правові наслідки відкриття/порушення провадження у справі про банкрутство аналогічно до наслідків, визначених Законом України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" (що втратив чинність з 21.10.2019, однак положення якого застосовуються у передбачених законом випадках), і також полягають у введені щодо боржника мораторію на задоволення вимог кредиторів.

8.6 Водночас, зі зміною законодавства з питань банкрутства, формулювання окремих норм, за якими здійснено правове регулювання: застосування та наслідків мораторію на задоволення вимог кредиторів, зазнали змін.

А тому, через зміни у нормативному регулюванні процедур банкрутства у вирішенні питання, норма якого нормативного акту з питань банкрутства підлягає застосуванню у спірних правовідносинах, Суд виходить з такого.

Суди у цій справі встановили обставини (пункт 3.4) порушення справи № Б-23/75-02 про банкрутство боржника - Відповідача, ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2002 (в період чинності Закону України "Про відновлення платоспроможності боржника або визнання його банкрутом" від 30.06.1999 № 784-XIV), а тому, з урахуванням нормативного регулювання порядку переходу від встановленого законом порядку провадження у справі про банкрутство, що втратив чинність, до чинного порядку, внаслідок змін, які зазнав спеціальний нормативний акт з питань банкрутства, а саме положень пункту 1-1 розділу X "Прикінцеві та перехідні положення Закону про банкрутство від 22.12.2011 № 4212-VI (що набрав чинності з 19.01.2013) та відповідно до пункту 4 розділу "Прикінцеві та перехідні положення" чинного Кодексу України з процедур банкрутства, Суд погоджується із висновками судів в оскаржуваних рішеннях про здійснення провадження у справі № Б-23/75-02 про банкрутство Відповідача за правилами Закону про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV (далі - Закон про банкрутство), поширення відповідних норм на правовідносини між сторонами та необхідності врахування при вирішенні спору у цій справі положень саме цієї редакції Закону про банкрутство.

8.7 Відповідно до частини першої статті 11 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV, суддя, прийнявши заяву про порушення справи про банкрутство, не пізніше ніж на п`ятий день з дня її надходження виносить і направляє сторонам та державному органу з питань банкрутства ухвалу про порушення провадження у справі про банкрутство, в якій вказується, зокрема введення мораторію на задоволення вимог кредиторів.

Питання щодо запровадження мораторію та його правового режиму в Законі про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV, чинній до 19.01.2013, регулювалися нормами статей 1 і 12.

Згідно з абзацом двадцять четвертим статті 1 цього Закону мораторій на задоволення вимог кредиторів - це зупинення виконання боржником, стосовно якого порушено справу про банкрутство, грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дня введення мораторію, і припинення заходів, спрямованих на забезпечення виконання цих зобов`язань та зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), застосованих до прийняття рішення про введення мораторію.

За змістом положень частини четвертої статті 12 цього Закону протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів, що вводиться одночасно з порушенням провадження у справі про банкрутство, зокрема, не нараховуються неустойка (штраф, пеня), не застосовуються інші санкції за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів).

Застосовані в спірних правовідносинах в цій справі правові норми, а саме статті 1 і 12 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV (чинній до 19.01.2013), у їх системному зв`язку свідчать про те, що встановлена наведеними нормами заборона щодо застосування штрафних (фінансових) санкцій стосується грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати податків і зборів (обов`язкових платежів), на які поширюється мораторій (термін виконання яких настав до дня введення мораторію, співпадає з днем порушення судом справи про банкрутство боржника).

При цьому мораторій, що вводиться господарським судом одночасно з порушенням справи про банкрутство, стосується тих вимог, які мали місце на дату прийняття відповідного рішення судом, а тому мораторій поширює свою дію на конкурсну заборгованість, однак не поширює на поточну: поточні вимоги кредиторів боржника знаходяться у вільному правовому режимі до визнання боржника банкрутом.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в постанові від 20.11.2018 у справі № 5023/10655/11 (параграф 6.10).

8.8 Водночас, передбачена частиною четвертою статті 12 Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV (чинній до 19.01.2013) заборона щодо нарахування неустойки (штрафу, пені), інших санкцій за невиконання чи неналежне виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів) не може застосовуватися безстроково, оскільки це буде суперечити самому визначенню поняття мораторій на задоволення вимог кредиторів, наведеному у статті 1 цього Закону.

Доцільність такого застосування статті 12 Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV (чинній до 19.01.2013) полягає в тому, що саме поняття мораторію на задоволення вимог кредиторів, наведене в загальній частині - статті 1 цього Закону, становить правову основу для застосування всіх інших норм цього Закону.

У цьому висновку Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 61 постанови від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18.

8.9 У зв`язку із наведеним при застосуванні положень статті 12 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV (чинній до 19.01.2013), обов`язковому врахуванню підлягає і стаття 1 цього Закону.

За такого правового регулювання спірних правовідносин заборона застосування санкцій протягом дії мораторію на задоволення вимог кредиторів стосується невиконання чи неналежного виконання грошових зобов`язань і зобов`язань щодо сплати єдиного внеску на загальнообов`язкове державне соціальне страхування, податків і зборів (обов`язкових платежів), термін виконання яких настав до дати введення мораторію, і не поширюється на поточні зобов`язання (зобов`язання, які виникли після цієї дати) боржника.

Боржник, стосовно якого порушено провадження про визнання банкрутом і введено мораторій на задоволення вимог кредиторів, звільняється від відповідальності лише за невиконання зобов`язань, щодо яких запроваджено мораторій.

За поточними зобов`язаннями боржник відповідає на загальних підставах до прийняття господарським судом постанови про визнання його банкрутом і відкриття ліквідаційної процедури.

У цих висновках Суд звертається до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної в пункті 61 постанови від 16.09.2020 у справі № 826/3106/18.

8.10 Дійшовши цього висновку, з урахуванням встановлених судами обставин, зокрема:

- щодо узгодження сторонами в пункті 8.2 Договору наслідків невиконання покупцем умов п. 6.1 Договору, у вигляді зобов`язання сплатити продавцю, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 16,4 % річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу за кожен день прострочення платежу (пункт 3.1);

- щодо періоду нарахування Позивачем спірної суми пені: за період прострочення 26.12.2017 - 17.01.2018; 27.02.2018 - 18.03.2018; 27.03.2018-11.04.2018 (пункт 3.3);

- щодо порушення справи № Б-23/75-02 про банкрутство Відповідача ухвалою Господарського суду Харківської області від 16.12.2002, якою також введено мораторій на задоволення вимог кредиторів;

- перебування Відповідача, зокрема і на час виникнення спірних правовідносин, в процедурі розпорядження майном;

Суд дійшов висновку, що суди попередніх інстанцій, ухвалюючи про відмову у задоволенні вимог Позивача щодо стягнення з Відповідача спірної суми пені, нарахованої Позивачем на суму зобов`язань Відповідача за Договором, що виникли після порушення щодо Відповідача справи про банкрутство, дійшли цього висновку при неправильному тлумаченні та застосуванні до спірних правовідносин положень статей 1, 12 Закону про банкрутство в редакції Закону України від 30.06.1999 № 784-XIV (чинній до 19.01.2013), неправильно застосувавши до спірних правовідносин норми права щодо порядку нарахування санкцій на суму поточної заборгованості боржника, щодо якого порушено провадження у справі про банкрутство та введений мораторій на задоволення вимог кредиторів.

8.11 Суд зазначає, що звернення у цій справі до правової позиції Великої Палати Верховного Суду у справі 826/3106/18 (пункт 8.9), що викладена в постанові від 16.09.2020, тобто після постановлення оскаржуваних судових рішень (апеляційного суду - від 02.09.2020 та суду першої інстанції - від 15.06.2020), для врахування висновку щодо застосування норм права, викладеного у цій постанові, є підставою для виходу Суду за межі доводів касаційної скарги в силу імперативної норми частини четвертої статті 300 ГПК України.