ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЧЕРКАСЬКОЇ ОБЛАСТІ

18005, м. Черкаси, бульвар Шевченка, 307, тел. канцелярії (0472) 31-21-49, inbox@ck.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

09 грудня 2020 року

м. Черкаси справа № 925/331/20

Господарський суд Черкаської області в складі головуючого - судді Довганя К.І., із секретарем судового засідання Дяченко Т.В. за участю прокурора - Бутар В.С. за посадою, представників: позивача - не з`явився, відповідача-1 - не з`явився, відповідача-2 - Лучинович Н.В. адвоката за ордером, розглянувши у відкритому судовому засіданні в м. Черкаси справу за позовом заступника керівника Черкаської міської місцевої прокуратури в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради та до Товариства з обмеженою відповідальністю "Каштан Плюс" про визнання недійсним договору

ВСТАНОВИВ:

Заявлено позов про визнання недійсним договору поставки товару №26 від 04.03.2020, укладений між Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради і Товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) "Каштан Плюс".

В обґрунтування позовних вимог прокурор посилався на те, що за результатами вивчення стану законності у сфері публічних закупівель товарів, робіт та послуг для потреб дітей ним було встановлено, що 04.03.2020 між відповідачем-1 (Замовник) і відповідачем-2 (Постачальник) укладено договір поставки № 26 (далі - Договір), (оголошення в системі публічних закупівель «Рrоzоrrо» за №UA-2020-03-05-001467-b), відповідно до умов якого Постачальник зобов`язався поставити, а Замовник зобов`язався прийняти і оплатити поставку картоплі згідно ДК 021:2015: 15310000-4 - Картопля та картопляні вироби за асортиментом, цінами і кількістю, зазначеними у специфікації, що додається до Договору і є його невід`ємною частиною. Ціна цього становила 197 973 грн. 25 коп. з ПДВ.

Прокурор вважає, що вказаний вище договір № 26 від 04.03.2020 укладений з порушенням вимог законодавства України, а тому підлягає визнанню недійсним.

Доводи прокурора щодо недійсності оспорюваного Договору ґрунтуються на тому, що станом на дату укладення спірного договору поставки товару №26 від 04.03.2020 залишався невиконаним минулорічний договір поставки товару № 02 від 05.03.2019 на суму понад 500 тис. грн, а тому поставки картоплі до дошкільних навчальних закладів міста мають здійснюватися згідно умов вказаного договору і наданий час (до укладення відповідного договору поставки на поточний рік).

Прокурор посилався на наказ Мінекономрозвитку від 17.03.2016 №454 зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 25.03.16 за № 448/28578, яким затверджено Порядок визначення предмета закупівлі.

Прокурор зазначив, що згідно вказаного Порядку предмет закупівлі товарів і послуг визначається замовником згідно з пунктами 17 і 32 частини першої статті 1 Закону та на основі національного класифікатора України ДК 021:2015 «Єдиний закупівельний словник», затвердженого наказом Міністерства економічного розвитку і торгівлі України від 23 грудня 2015 року № 1749 (далі - Єдиний закупівельний словник), за показником четвертої цифри основного словника із зазначенням у дужках конкретної назви товару чи послуги. Національний класифікатор «Єдиний закупівельний словник» (ЄЗС) призначений для стандартизації опису в договорах (контрактах) предмета державних закупівель, забезпечування більшої прозорості процедур закупівель товарів, робіт і послуг за бюджетні кошти, створювання ефективного конкурентного середовища у сфері державних закупівель, а також підтримування участі вітчизняних суб`єктів господарювання у торгах за межами України. Основний словник базується на системі кодів, що мають ієрархічну структуру і складаються з дев`яти цифр; групи цифр, у свою чергу, відповідають найменуванню, що описує товари, роботи і послуги, які становлять предмет контракту.

Прокурор вважає, що виходячи зі змісту статті 2 Закону України «Про державні закупівлі» замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

Згідно даних Єдиного закупівельного словника коду 15310000-4 відповідає картопля та картопляні вироби, що за показниками 5 цифри містить підкатегорії видів оброблених продуктів харчування виготовлених з картоплі.

Прокурор зазначив, що в той час, як згідно Специфікації до спірного Договору закуповується саме картопля необроблена, то відповідно Єдиного закупівельного словника закупівлю картоплі слід здійснювати за кодом 0321000-6 (Зернові культури та картопля).

Прокурор повідомив, що Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради також було проведено процедуру відкритих торгів (оголошення в системі публічних закупівель «Рrоzоrrо» за № UA-2020-02-03-000729-а) щодо закупівлі картоплі в кількості 3 14 756 кг з очікуваною загальною вартістю закупівлі 4 705 602 грн 20 коп. (за одиницю продукції 14 гри 95 коп.). Кінцевий строк подання тендерних пропозицій та проведення електронного аукціону у вищевказаній процедурі закупівлі встановлено до 05.03.2020.

На думку прокурора, Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради до закінчення процедури закупівлі за № UA-2020-02-03-000729-а щодо закупівлі картоплі за кодом державного класифікатора продукції 0321000-6 на суму 4 705 602 грн 20 коп. укладено 04.03.2020 спірний Договір поставки товару за № 26 на суму 197 973 грн 25 коп. предметом закупівлі якого також є картопля. Саме вищенаведеним, як вважає прокурор, підтверджується спроба уникнути проведення процедури закупівлі відповідно до чинного законодавства, прокуратурою не оспорюється право сторін на визначення сторонами будь-яких строків для укладення договорів та принципи свободи договору.

Прокурор вказав, що рішенням Черкаської міської ради від 27.12.2019 № 2-5671 «Про міський бюджет на 2020 рік» виділено Департаменту освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради на організацію харчування дітей в дошкільних навчальних закладах міста Черкаси 27 691,9 тис. грн із загального фонду місцевого бюджету та 29 055,9 тис. грн зі спеціального фонду місцевого бюджету. Жодного розподілу коштів за видами продуктів харчування не передбачено, що вказує на планування здійснення єдиної процедури закупівлі продуктів харчування на потреби дошкільної освіти.

Таким чином, прокурор вважає, що укладаючи оспорюваний договір сторони фактично здійснили поділ предмету закупівлі на частини, наслідком чого стала закупівля товарів без проведення самої процедури закупівлі.

Враховуючи вище наведені аргументи, укладаючи оспорюваний договір, прокурор зазначив, що сторони фактично допустили порушення процедури закупівлі, визначеної Законом України «Про публічні закупівлі».

На думку прокурора, вказані дії однозначно є порушенням принципів здійснення закупівель за бюджетні кошти та суперечить меті прийняття Закону України «Про публічні закупівлі» в частині забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції та, як наслідок призвело до порушення правових та економічних засад здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб територіальної громади.

Крім того, як вказав прокурор, зазначені порушення в свою чергу підривають основні принципи, що передбачені ст.3 Закону України «Про публічні закупівлі», а саме добросовісної конкуренції серед учасників, максимальної економії та ефективності, відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель, як наслідок нівелюються основи інституту публічних закупівель. Тобто, прокурор впевнений, що виконання зобов`язань за недійсним договором, укладеного з порушенням законодавства у сфері публічних закупівель, призведе до нераціонального та неефективного використання коштів місцевого бюджету, що не відповідає меті Закону України «Про публічні закупівлі» та принципам, за якими мають здійснюватися публічні закупівлі, закріпленими в статті 3 даного Закону.

Прокурор зауважив, що укладення оспорюваного Договору під час виконання попереднього договору поставки товару № 02 від 05.03.2019 на суму понад 500 тис. грн з тим же предметом закупівлі вказує на те, що сторони Договору, під час його укладання переслідували виключно власні цілі та інтереси, а не дотримувалися принципів добросовісності і розумності.

Як вважає прокурор, у вказаних правовідносинах зачіпаються інтереси значної кількості дітей на своєчасне та повне забезпечення продуктами харчування, витрачання з метою максимальної ефективності коштів місцевого бюджету, що неодмінно становить суспільний інтерес, а незаконність (якщо така буде встановлена) договору, на підставі якого ці кошти витрачаються, такому суспільному інтересу не відповідає. Крім того, саме по собі використання бюджетних коштів становить значний суспільний інтерес.

Справа розглядається в порядку загального позовного провадження.

10.04.2020 відповідач-2 (ТОВ «Каштан-Плюс») подав до суду відзив на позов, в якому повідомив, що не вбачає порушень будь-яких принципів закупівель, визначених Законом від 25.12.2015 № 922-УІІІ під час укладення оспорюваного договору та вказав, що прокурором не спростовано презумпцію добросовісності і розумності дій сторін оспорюваного договору, в тому числі, наявність будь-яких порушень вимог законодавства чи моральних засад суспільства з боку ТОВ «Каштан-Плюс».

Відповідач-2 вважає, що прокурором не доведено спрямованість оспорюваного договору від 04.03.2020 №26 на уникнення процедури закупівлі.

Відповідач-2 зазначив, що укладення оспорюваного договору від 04.03.2020 до завершення процедури закупівлі UA-2020-02-03-000729-а, що мало місце 05.03.2020, не є тією обставиною, яка вказує на його недійсність та аналогічним чином це не спростовує презумпцію добросовісної та розумної поведінки сторін цього договору ( ч.5 ст.12 ЦК).

Відповідач-2 зауважив, що посилання прокурора на норму ч.7 ст.2 вказаного Закону сформульовано абстрактно, без зазначення того, які саме дії були порушенням якого саме принципу і задоволення заявленого позову призведе до порушення його права на мирне володіння майном.

Також, відповідач-2 вважає сумнівним з точки зору суспільного інтересу, визнання недійсним договору, укладення якого було спрямоване на забезпечення безперебійної поставки продуктів харчування у навчальні заклади міста. Тому, відповідач вказує на те, що втручання не переслідує публічний інтерес і просить суд відмовити у позові повністю.

01.07.2020 від прокурора до суду надійшла відповідь на відзив, в якій прокурор не погодився із доводами відповідача-2, викладеними у відзиві на позов вважаючи їх необґрунтованими і просив суд заявлені позовні вимоги задовольнити повністю.

Ухвалою суду від 02.07.2020 підготовче провадження у справі закрито та призначено до розгляду по суті на 08 вересня 2020 року.

07.09.2020 прокурор подав до суду письмове пояснення по суті спору, в якому позовні вимоги підтримав повністю та просив суд їх задовольнити.

Ухвалою суду від 08.09.2020 судове засідання було відкладено на 07 жовтня 2020 року.

Ухвалою від 07.10.2020 судове засідання було відкладено на 03 грудня 2020 року.

В судовому засіданні 03.12.2020 судом оголошувалась перерва до 12 год. 00 хв. 09 грудня 2020 року.

Прокурор в судовому засіданні заявлені вимоги підтримав, просив суд їх задовольнити повністю.

Представник позивача в судове засідання не з`явився.

Відповідач-1 відзиву на позов суду не надав, його представник в судове засідання не з`явився, про причини нез`явлення суд не повідомлений.

Представник відповідача-2 в судовому засіданні заперечував проти заявлених позовних вимог вважаючи їх безпідставними та просив суд у задоволенні позову відмовити повністю.

Про час, дату і місце розгляду справи представники сторін були повідомлені належним чином через засоби електронної пошти, що підтверджується електронними повідомленнями.

Суд вважає можливим розглянути справу за відсутністю представників позивача і відповідача-1 за наявними матеріалами в порядку ст. 202 ГПК України.

З матеріалів справи вбачається, що 05.03.2019 за наслідками процедури публічної закупівлі № UA-2019-01-15-001627-b, між відповідачем-1 (Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради) як Замовником та відповідачем-2 (ТОВ «Каштан-Плюс») як Постачальником укладено договір поставки товару №02, відповідно до умов якого постачальник зобов`язався поставити, а замовник прийняти і оплатити товар (Зернові культури та картопля, Код ДК 021:2015: 03210000-6) за асортиментом і цінами, визначеними у специфікації. За умовами п.10.2. цього договору, закінчення терміну його дії визначено 05.03.2020.

20.01.2020 сторонами було укладено Додаткову угоду №11 до цього договору, якою в порядку ч.5 ст.36 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII, якою була змінена ціна договору на суму 3 280 296, 12 грн., з яких фінансування 2020 року - 705 217, 49 грн. Ціна за одиницю товару з 11.10.2019 визначалась - 15,25 грн/кг.

02.01.2020 відповідачем-1, як замовником, оприлюднено оголошення про проведення процедури закупівлі UA -2020-01-02-000372- b щодо товару (Код ДК 021:2015: 03210000-6 Зернові культури та картопля) кількістю 314756 кг, строком поставки до 01 квітня 2021 р. З зазначенням розміру бюджетного призначення за кошторисом або очікуваної вартості предмета закупівлі - 4 705 602,20 грн.

31.01.2020 відповідачем-2 було подано пропозицію про участь у вказаній процедурі закупівлі.

02.02.2020 Замовник відмінив ці торги в порядку аб. 5 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922- VIII; п. 1 р. VI. Тендерної документації з підстав подання для участі в них менше двох тендерних пропозицій.

03.02.2020 відповідачем-1, як замовником, оприлюднено оголошення про проведення процедури закупівлі UA-2020-02-03-000729-а товару (Код ДК 021:2015: 03210000-6 Зернові культури та картопля) кількістю 314756 кг, строком поставки до 01 квітня 2021 р. з зазначенням розміру бюджетного призначення за кошторисом або очікуваної вартості предмета закупівлі - 4 705 602,20 грн.

05.03.2020 Замовник відмінив ці торги в порядку аб. 5 ч. 1 ст. 31 Закону України «Про публічні закупівлі» від 25.12.2015 № 922-VIII; п. 1 р. VI. Тендерної документації з підстав подання для участі в них менше двох тендерних пропозицій.

04.03.2020 між Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради як Замовником та ТОВ «Каштан-Плюс» як Постачальником був укладений оспорюваний прокурором договір поставки товару №26 (Картопля та картопляні вироби за ДК 021:2015:15310000-4) кількістю 13 113 кг, ціною за одиницю товару 15,25 грн. загальною вартістю 199973,25 грн. з ПДВ (далі - Договір).

Вказаний Договір зареєстрований та взятий на облік в Управлінні державної казначейської служби України в м. Черкасах Черкаської області 05.03.2020.

06.03.2020 відповідачем-1, як замовником, оприлюднено повідомлення (закупівля UA-2020-03-06-001337-b) про намір укласти з відповідачем-2 договір поставки товару (Код ДК 021:2015: 03210000-6 Зернові культури та картопля) кількістю 314 756 кг, за ціновою пропозицією 4 406 584, 00 грн. на строк упродовж року з моменту підписання договору в порядку застосування переговорної процедури.

Відповідно до ст. 16 Цивільного кодексу України визнання правочину недійсним є одним із способів захисту цивільних прав та інтересів.

Законом України «Про публічні закупівлі» (далі - Закон) встановлено правові та економічні засади здійснення закупівель товарів, робіт і послуг для забезпечення потреб держави та територіальної громади, метою якого є забезпечення ефективного та прозорого здійснення закупівель, створення конкурентного середовища у сфері публічних закупівель, запобігання проявам корупції у цій сфері, розвиток добросовісної конкуренції.

Згідно ст. 1 Закону договір про закупівлю - це договір, що укладається між замовником і учасником за результатами проведення процедури закупівлі та передбачає надання послуг, виконання робіт або набуття права власності на товари.

Відповідно до п. 18 ч.І ст.1 Закону предмет закупівлі - товари, роботи чи послуги, що закуповуються замовником у межах єдиної процедури закупівлі, щодо яких учасникам дозволяється подавати тендерні пропозиції або пропозиції на переговорах (у разі застосування переговорної процедури закупівлі). Предмет закупівлі визначається замовником у порядку, встановленому Уповноваженим органом.

Під час здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг, вартість яких є меншою за вартість, що встановлена в абзацах другому і третьому цієї частини, замовники повинні дотримуватися принципів здійснення публічних закупівель, установлених цим Законом, та можуть використовувати електронну систему закупівель з метою відбору постачальника товару (товарів), надавача послуги (послуг) та виконавця робіт для укладення договору, (ч. 2 ст. 2 Закону).

Відповідно до ч. 7 ст.2 Закону забороняється придбання товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом, та укладання договорів, які передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур, визначених цим Законом. Замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

За приписами ст.3 Закону закупівлі здійснюються за принципами: добросовісної конкуренції серед учасників; максимальної економії та ефективності; відкритості та прозорості на всіх стадіях закупівель; недискримінації учасників; об`єктивної та неупередженої оцінки тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону розкриття тендерних пропозицій з інформацією та документами, що підтверджують відповідність учасника кваліфікаційним критеріям, та інформацією і документами, що містять технічний опис предмета закупівлі, здійснюється автоматично електронною системою закупівель відразу після закінчення електронного аукціону.

За змістом 2 ст. 32 Закону з метою забезпечення права на оскарження рішень замовника договір про закупівлю не може бути укладено раніше ніж через 10 днів з дати оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір про закупівлю.

Частиною 3 статті 36 Закону заборонено укладання договорів, що передбачають оплату замовником товарів, робіт і послуг до/без проведення процедур закупівель, крім випадків, передбачених цим Законом.

Згідно з ч. 4 ст. 38 Закону, після оцінки пропозицій замовник розглядає тендерні пропозиції на відповідність вимогам тендерної документації з переліку учасників, починаючи з учасника, пропозиція якого за результатом оцінки визначена найбільш економічно вигідною. Строк розгляду тендерної пропозиції, яка за результатами оцінки визначена найбільш економічно вигідною, не повинен перевищувати п`яти робочих днів з дня визначення найбільш економічно вигідної пропозиції.

Щодо представництва прокурора інтересів держави в особі позивача у суді, то суд враховує наступне.

Відповідно до статті 131-1 Конституції України в Україні діє прокуратура, яка здійснює представництво інтересів держави в суді у виключних випадках і в порядку, що визначені законом.

За приписами ч.ч. 3-5 ст. 53 ГПК України у визначених законом випадках прокурор звертається до суду з позовною заявою, бере участь у розгляді справ за його позовами, а також може вступити за своєю ініціативою у справу, провадження у якій відкрито за позовом іншої особи, до початку розгляду справи по суті, подає апеляційну, касаційну скаргу, заяву про перегляд судового рішення за нововиявленими або виключними обставинами.

Прокурор, який звертається до суду в інтересах держави, в позовній чи іншій заяві, скарзі обґрунтовує, в чому полягає порушення інтересів держави, необхідність їх захисту, визначені законом підстави для звернення до суду прокурора, а також зазначає орган, уповноважений державою здійснювати відповідні функції у спірних правовідносинах. Невиконання цих вимог має наслідком застосування положень, передбачених статтею 174 цього Кодексу.

Відповідно до ч.33 ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор здійснює представництво в суді законних інтересів держави у разі порушення або загрози порушення інтересів держави, якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження, а також у разі відсутності такого органу. Наявність таких обставин обґрунтовується прокурором у порядку, передбаченому частиною четвертою цієї статті.

Аналіз положень частин 3-5 статті 53 ГПК України у взаємозв`язку зі змістом частини 3 статті 23 Закону України «Про прокуратуру» дає підстави вважати, що прокурор може представляти інтереси держави в суді якщо захист цих інтересів не здійснює або неналежним чином здійснює орган державної влади, орган місцевого самоврядування чи інший суб`єкт владних повноважень, до компетенції якого віднесені відповідні повноваження.

«Нездійснення захисту» має прояв в усвідомленій пасивній поведінці уповноваженого суб`єкта владних повноважень - він усвідомлює порушення інтересів держави, має відповідні повноваження для їх захисту, але всупереч цим інтересам за захистом до суду не звертається.

За приписами ст. 19 Конституції України, органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

У силу вимог ст. 61 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні» органи місцевого самоврядування в селах, селищах, містах, районах у містах (у разі їх створення) самостійно складають та схвалюють прогнози відповідних місцевих бюджетів, розробляють, затверджують і виконують відповідні місцеві бюджети згідно з Бюджетним кодексом України.

Статтею 10 вказаного Закону покладено обов`язок на міські ради, як органи місцевого самоврядування, щодо представництва відповідних територіальні громад та здійснення від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами.

Територіальним громадам сіл. селищ, міст, районів у містах належить право комунальної власності на рухоме і нерухоме майно, доходи місцевих бюджетів, інші кошти, землю, природні ресурси, підприємства, установи та організації, у тому числі банки, страхові товариства, а також пенсійні фонди, частку в майні підприємств, житловий фонд, нежитлові приміщення, заклади культури, освіти, спорту, охорони здоров`я, науки, соціального обслуговування та інше майно і майнові права, рухомі та нерухомі об`єкти, визначені відповідно до закону як об`єкти права комунальної власності, а також кошти, отримані від їх відчуження (ст. 60 Закону України «Про місцеве самоврядування в Україні»).

Статтею 327 ЦК України визначено, що у комунальній власності є майно, у тому числі грошові кошти, яке належить територіальній громаді.

Відносини органів місцевого самоврядування з підприємствами, установами та організаціями, що перебувають у комунальній власності відповідних територіальних громад, будуються на засадах їх підпорядкованості, підзвітності та підконтрольності органам місцевого самоврядування (ст. 17 Закону).

Рішенням Черкаської міської ради від 22.08.2019 № 2-4779 затверджено Положення про Департамент освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради, відповідно до якого Департамент є виконавчим органом Черкаської міської ради, підконтрольний та підзвітний Черкаській міській раді, підпорядкований її виконавчому комітету та міському голові, а також є юридичною особою, має самостійний баланс та розрахунковий рахунок, є головним розпорядником коштів, основними завданнями якого є реалізація політики у сфері освіти, культури та роботи з молоддю, фізкультури та спорту, управління підпорядкованими закладами освіти, культури, фізичної культури і спорту, контроль за використанням коштів місцевого бюджету.

Оскільки на думку прокурора зазначене є прямим порушенням Департаментом освіти та гуманітарної політики Черкаської міської ради вимог законодавства про публічні закупівлі при укладенні оспорюваного договору органом, уповноваженими здійснювати функції держави у спірних правовідносинах є Черкаська міська рада, як орган місцевого самоврядування який здійснює фінансування дошкільної освіти в м. Черкаси та виділяє кошти за рішенням про міський бюджет на відповідний рік, вважає, що має право на встановлення нікчемності вказаного договору в судовому порядку. Аналогічного висновку про наявність повноважень у органу місцевого самоврядування для звернення до суду з позовом про визнання недійсним договору у сфері публічних закупівель дійшов Верховний Суд у постанові від 27.03.2019 у справі № 905/1250/18.

При подачі позову прокурор посилався на п. 6 ч. 1 ст. 7 Бюджетного кодексу України, яким визначено, що має бути дотримано принцип ефективності та результативності при складанні та виконанні бюджетів де усі учасники бюджетного процесу мають прагнути досягнення цілей, запланованих на основі національної системи цінностей і завдань інноваційного розвитку економіки, шляхом забезпечення якісного надання послуг, гарантованих державою, місцевим самоврядуванням, при залученні мінімального обсягу бюджетних коштів та досягнення максимального результату при використанні визначеного бюджетом обсягу коштів.

Прокурор у позові вказував, що Черкаською міською радою не було вжито заходів щодо визнання недійсним договору поставки товару № 26 від 04.03.2020 на закупівлю картоплі у судовому порядку. При цьому, Черкаською місцевою прокуратурою ґрунтовно проінформовано уповноважений орган - Черкаську міську раду про виявлені порушення та необхідність вжиття заходів реагування, з метою їх усунення, що підтверджується листом Черкаської місцевої прокуратури.

Прокурор зазначив, що незважаючи на виявлені прокуратурою явні порушення вимог законодавства України про публічні закупівлі, які призведуть до безпідставного витрачання бюджетних коштів, на підставі листа 18.03.2020 за № 5606-01-21 Черкаська міська рада не вбачає підстав для пред`явлення до суду з відповідним позовом.

Прокурор вважає, що бездіяльність Черкаської міської ради, не лише не узгоджується із нормами матеріального права, а й підриває авторитет держави, порушує, установлені на державному рівні, принципи законності. Такі дії прокурор розцінює як нездійснення уповноваженим органом державної влади захисту порушених інтересів держави. Тому, відповідна позиція свідчить про пасивність дій уповноваженого органу та відсутність з його боку будь-яких намірів захистити порушені інтереси держави.

Також, прокурор посилався на правовий висновок, викладений у постанові Верховного Суду від 17.10.2018 у справі №910/11919/17 де зазначено, що згідно зі ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор доводить бездіяльність органу, в інтересах якого він звертається до суду, а не можливість чи неможливість такого органу самостійно звернутись із цим позовом до суду. Тому, у виниклих правовідносинах підставою звернення прокурора з позовною заявою став саме факт нездійснення уповноваженим державним органом покладених на них законом обов`язку із захисту державних інтересів.

Прокурор зазначив, що оскільки згідно даних системи публічних закупівель «Рrozorro» в процедурі закупівлі за № за №UA-2020-03-05-001467-b не проводився моніторинг органами Державної аудиторської служби України (відсутнє відповідне рішення про початок моніторингу закупівлі), то правові підстави для пред`явлення даного позову в інтересах Державної аудиторської служби відсутні.

Згідно правової позиції, викладеної в постанові Верховного суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.04.2019 у справі № 910/3486/18, представництво прокурором у суді законних інтересів держави здійснюється і у разі, якщо захист цих інтересів не здійснює, або неналежним чином здійснює відповідний орган. При цьому прокурор не зобов`язаний встановлювати причини, за яких позивач не здійснює захист своїх інтересів.

Сам факт не звернення до суду спеціально уповноваженого органу з позовом, який би відповідав вимогам процесуального законодавства та відповідно мав змогу захистити інтереси держави, свідчить про те, що указаний орган неналежно виконує свої повноваження, у зв`язку із чим у прокурора виникають обґрунтовані підстави для захисту інтересів держави та звернення до суду з таким позовом, що відповідає нормам національного законодавства та практиці Європейського суду з прав людини.

Аналогічна правова позиція також міститься в постанові об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 25.10.2019 у справі № 911/1107/18, постановах Верховного Суду від 20.11.2019 у справі № 911/1110/18 та від 03.12.2019 у справі № 920/121/19.

Щодо повноважень інших органів на представництво інтересів держави у спірних правовідносинах прокурор повідомив, що відповідно до ст. 7 Закону центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері державного фінансового контролю, здійснює контроль у сфері публічних закупівель у межах своїх повноважень, визначених Конституцією, цим Законом та іншими законами України.

Відповідно до п.п. 8, 10 ч. 1 ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення фінансового контролю» у Державної аудиторської служби України є право звертатися до суду в інтересах держави, якщо підконтрольною установою не забезпечено виконання вимог щодо усунення виявлених під час здійснення державного фінансового контролю порушень законодавства з питань збереження і використання активів; порушувати перед відповідними державними органами питання про визнання недійсними договорів, укладених із порушенням законодавства, у судовому порядку стягувати у дохід держави кошти, отримані підконтрольними установами за незаконними договорами, без установлених законом підстав та з порушенням законодавства.

Аналізуючи вказані норми права аналогічного висновку дійшла Велика Палата Верховного Суду у постановах від 07.11.2018 у справі № 820/8558/15, від 03.10.2018 № 804/8443/16 про те, що орган державного фінансового контролю проводить державний фінансовий контроль щодо підконтрольних установ. Його право вимоги передбачено ст. 10 Закону України «Про основні засади здійснення фінансового контролю» і можуть бути адресовані виключно підконтрольним установам, а звернення до суду в інтересах держави можливе лише у випадку не незабезпечення такими установами вимог щодо усунення порушень законодавства з питань збереження і використання активів, виявлених під час здійснення державного фінансового контролю.

Аналогічного висновку про відсутність повноважень у вказаного органу дійшов Касаційний господарський суд у складі Верховного Суду у постанові від 21.03.2019 у справі № 912/898/18.

Відповідна позиція Черкаської міської ради щодо не вжиття заходів встановлення нікчемності договору поставки за результатами проведення процедури закупівлі в у судовому порядку, викладена в листі від 18.03.2020 за № 5606-01-21, свідчить про пасивність дій уповноваженого органу та відсутність з його боку будь-яких намірів захистити порушені інтереси держави.

В силу вимог ст. 23 Закону України «Про прокуратуру» прокурор, здійснюючи представництво інтересів держави, зобов`язаний попередньо, до звернення до суду, повідомити про це відповідного суб`єкта владних повноважень.

Виконуючи вимогу вищевказаної норми закону, Черкаською місцевою прокуратурою на адресу Черкаської міської ради направлено повідомлення про пред`явлення Черкаською місцевою прокуратурою даного позову.

Законом України «Про публічні закупівлі», зокрема, статтею 1 надано визначення, що уповноважений орган це центральний орган виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері публічних закупівель.

Відтак, суд приходить до переконання, що прокурором доведені обставини звернення його в інтересах держави в особі Черкаської міської ради до суду.

Згідно з ст. 16 ЦК України недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю.

Статтею 204 ЦК України визначено, що правочин є правомірним, якщо його недійсність прямо не встановлена законом або якщо він не визнаний судом недійсним.

Відповідно до ст. 236 ЦК України правочин, визнаний судом недійсним, є недійсним з моменту його вчинення. Якщо за недійсним правочином права та обов`язки передбачалися лише на майбутнє, можливість настання їх у майбутньому припиняється.

Частинами 1 - 3, 5 ст. 203 ЦК України встановлено, що зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам; особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності; волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі; правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним.

Відповідно ст.215 ЦК України підставою недійсності правочину є недотримання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Суд враховує, що вирішуючи спори про визнання правочинів (господарських договорів) недійсними, господарський суд повинен встановити наявність фактичних обставин, з якими закон пов`язує визнання таких правочинів (господарських договорів) недійсними на момент їх вчинення (укладення) і настання відповідних наслідків, та в разі задоволення позовних вимог зазначати в судовому рішенні, в чому конкретно полягає неправомірність дій сторони та яким нормам законодавства не відповідає оспорюваний правочин.

Недійсність правочину зумовлюється наявністю дефектів його елементів:

- дефекти (незаконність) змісту правочину;

- дефекти (недотримання) форми;

- дефекти суб`єктного складу;

- дефекти волі - невідповідність волі та волевиявлення.

Суд також враховує, що свобода договору є однією з основних засад цивільного законодавства (п.3.ч.1 ст.3 ЦК України), і те, що сторони в договорі не можуть відступити від положень актів цивільного законодавства, якщо в цих актах прямо вказано про це, а також у разі, якщо обов`язковість для сторін положень актів цивільного законодавства випливає з їх змісту або із суті відносин між сторонами (аб. 2 ч. 3 ст. 6 ЦК України).

Суд вважає, що зміст правочину не може суперечити Цивільному кодексу України, іншим актам цивільного законодавства, а також інтересам держави і суспільства, його моральним засадам. А недодержання стороною (сторонами) правочину в момент його вчинення цих вимог є підставою для визнання недійсності відповідного правочину (частина перша статті 203, частина перша статті 215 ЦК України).

Таким чином, першою необхідною умовою визнання недійсним правочину за ч. 1 ст. 203 ЦК України має бути наявність підтвердженого порушення вимог Цивільному кодексу України, інших актів цивільного законодавства, інтересів держави і суспільства, його моральних засад.

У позові прокурор недійсність оспорюваного правочину пов`язує з недотримання сторонами в момент його вчинення положень ч. 7 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі», згідно з якою замовник не має права ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону та загальні принципи здійснення закупівель (ст.3 Закону) та вказуючи, що відповідач-1 до закінчення процедури закупівлі №UA-2020-02-03-000729-а з закупівлі картоплі кількістю 314756 кг на суму 4 705 602,20 грн.. (замовник відмінив ці торги 05.03.2020), 04.03.2020 укладено договір на закупівлю аналогічного товару у кількістю 13 113 кг. загальною вартістю 199973,25 грн. з ПДВ. І цим, на думку прокурора, замовник фактично здійснив поділ предмета закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів.

Як зазначалось вище, вказаною нормою Замовнику заборонено ділити предмет закупівлі на частини з метою уникнення проведення процедури відкритих торгів або застосування цього Закону.

Аналізуючи зазначене положення, суд вбачає, що під його заборону підпадає вчинення дій, які за своїм характером спрямовані саме на уникнення відповідної процедури закупівлі. Тобто, такі дії мають своїм результатом отримання замовником товарів, робіт, послуг без проведення процедури публічної закупівлі. Відтак, визначальним у цьому аспекті є саме наявність у Замовника мети на уникнення процедури відкритих торгів.

Доводи прокурора щодо спрямованості оспорюваного договору від 04.03.2020 №26 на уникнення процедури закупівлі суд вважає помилковими, виходячи з наступного.

Так, з матеріалів справи вбачається, що оскільки предмет даної угоди становив поставку товару у кількості 13 113 кг. в той час, як згідно з процедурами закупівлі UA-2020-01-02-000372-b від 02 січня 2020 року, UA-2020-02-03-000729-а від 03 лютого 2020, UA-2020-03-06-001337-b від 06 березня 2020, Замовник потребував закупівлі картоплі у кількості 314 756 кг, то укладений договір не забезпечував, та не міг забезпечити потреби замовника у відповідному товарі без проведення процедури публічної закупівлі.

Доказів того що після укладення оспорюваного договору, Замовник уклав ще один, чи декілька аналогічних, сумарний предмет яких задовольнив потребу у закупівлі картоплі в кількості 314 756 кг., у суду відсутні, а тому процесу «поділу» предмету закупівлі суд не вбачає.

Зокрема, дії Замовника, які передували та слідували за укладенням оспорюваного договору свідчать про те, що останній не ухилявся провести публічну закупівлю картоплі для поставки у навчальні заклади міста.

Судом встановлено, що оскільки відповідачем-1 розпочато процедуру закупівлі ще 02.01.2020; дві процедури закупівлі (упродовж січня - березня 2020) були відмінені з підстав подання для участі в них менше двох тендерних пропозицій; кожна наступна процедура починалась на наступний день після прийняття рішення про відміну попередніх торгів (тобто без надмірного зволікання). І врешті 06.03.2020 Замовником оприлюдено повідомлення про намір укласти договір поставки з відповідачем-2 з застосуванням переговорної процедури (п. 4 ч. 2 ст. 35 Закону України «Про публічні закупівлі»).

Відтак, суд приходить до висновку, що укладення оспорюваного договору від 04.03.2020 № 26 не було спрямоване на уникнення процедури закупівлі відповідного товару, оскільки дії, спрямовані на її проведення здійснювались замовником, починаючи з 02.01.2020. Тобто процедура відбулась, і відповідно такі дії не можуть свідчити про порушення положень ч. 7 ст. 2 Закону України «Про публічні закупівлі».

Суд погоджується із доводами відповідача-2 про те, що спрямованість оспорюваного договору від 04.03.2020 №26 - це забезпечення безперебійної поставки продуктів харчування у дошкільні навчальні заклади міста. З урахуванням того, що строк дії попереднього договору завершився 05.03.2020. Але процедура закупівлі на 2020 рік не могла бути проведена, починаючи з 02.01.2020.

Щодо доводів прокурора про недійсність оспорюваної угоди через укладення її 04.03.2020 (в той час, як строк подання пропозицій за процедурою закупівлі UA-2020-02-03-000729-а завершувався 05.03.2020), то суд бере до уваги те, що чинне законодавство, не визначає будь-якого строку для укладення договорів, що за своїм предметом не підпадають під дію Закону України «Про публічні закупівлі», а також на аналогічні правовідносини поширюється принцип свободи договору.

За приписами Закону України «Про публічні закупівлі» відкриті торги - є особливою та триваючою процедурою укладення договору, що розпочинається з моменту оприлюднення оголошення про їх проведення та завершується - підписанням відповідного договору сторонами. Ця процедура є триваючою у часі, а також може призупинятись у визначених законом випадках. Відтак, термін подання цінових пропозицій учасників торгів не може збігатись з моментом укладення відповідного договору та початком поставки.

Ч.7 ст. 18 Закону України «Про публічні закупівлі» визначено, що у разі прийняття скарги до розгляду електронна система закупівель автоматично призупиняє початок електронного аукціону та не оприлюднює договір про закупівлю і звіт про результати проведення процедури закупівлі. З цих підстав, фактичний строк проведення процедури кожної закупівлі є не визначеним і не прогнозованим.

Окрім того, дії Замовника після надання усіма учасниками цінових пропозицій також регламентовані часовими межами.

Так, відповідно до ч. 1 ст. 27 Закону України «Про публічні закупівлі» розкриття тендерних пропозицій з інформацією та документами, що підтверджують відповідність учасника кваліфікаційним критеріям, та інформацією і документами, що містять технічний опис предмета закупівлі, здійснюється автоматично електронною системою закупівель відразу після закінчення електронного аукціону.

За змістом ч.4 ст.38 Закону України «Про публічні закупівлі» після оцінки пропозицій замовник розглядає тендерні пропозиції на відповідність вимогам тендерної документації з переліку учасників, починаючи з учасника, пропозиція якого за результатом оцінки визначена найбільш економічно вигідною. Строк розгляду тендерної пропозиції, яка за результатами оцінки визначена найбільш економічно вигідною, не повинен перевищувати п`яти робочих днів з дня визначення найбільш економічно вигідної пропозиції.

Окрім того, відповідно до ч. 2 ст. 32 Закону України «Про публічні закупівлі», з метою забезпечення права на оскарження рішень замовника договір про закупівлю не може бути укладено раніше ніж через 10 днів з дати оприлюднення на веб-порталі Уповноваженого органу повідомлення про намір укласти договір про закупівлю. Тобто, навіть за умови, що процедура закупівлі номер UA-2020-02-03-000729-а відбулась, пройшла без оскарження, то договір поставки за цією процедурою з урахуванням строку розгляду тендерних пропозицій (5 робочих днів після 05.03.2020) та строку оскарження рішень замовника (10 днів), міг бути укладений не раніше 23.03.2020.

В той же час, як вбачається із змісту Специфікації до попереднього договору поставки картоплі від 05.03.2019, середній обсяг поставки картоплі (в весняний період) становив близько 870 кг/день. З цих підстав, при умові очікуваного виконання, оспорюваний договір поставки (кількістю 13 113 кг) міг забезпечити потреби навчальних закладів міста на строк близько 15 днів, тобто орієнтовно до 19.03.2020.

Суд вважає, що з дій відповідачів вбачається лише послідовність та розумність своїх дій, їх спрямованість на забезпечення ефективного виконання загально-соціальних обов`язків держави.

Таким чином, аналізуючи викладене, суд приходить до переконання, що укладення оспорюваного договору від 04.03.2020 до завершення процедури закупівлі UA-2020-02-03-000729-а, що мало місце 05.03.2020, не є тією обставиною, яка вказує на його недійсність.

Щодо посилання прокурора на порушення відповідачами сторонами положень ст.3 Закону України «Про публічні закупівлі», суд приходить до наступного.

Вказаною нормою визначено загальні принципи здійснення закупівель, серед яких: добросовісна конкуренція серед учасників; максимальна економія та ефективність; відкритість та прозорість на всіх стадіях закупівель; недискримінація учасників; об`єктивна та неупереджена оцінка тендерних пропозицій; запобігання корупційним діям і зловживанням.

Беручи до уваги те, що поставка за оспорюваним договором здійснювалась за тією ж ціною одиниці товару, що була визначена і у попередньому аналогічному договорі в редакції додаткових угод (15,25 грн/кг), суд вважає, порушення принципу максимальної економії прокурором не доведено.

Також, аналогічним чином не доведено порушення принципу добросовісної конкуренції.

З матеріалів справи вбачається, що відповідач-1 двічі приймав рішення про відміну торгів за цим товаром саме з підстав відсутності необхідної кількості цінових пропозицій учасників, що не може свідчити про жорстку конкуренту боротьбу у даній сфері, на шкоду якій пішло укладення оспорюваного договору.

Судом досліджено та враховано те, що:

- відкритість і прозорість при укладенні договору від 04.03.2020 №26 дотримана шляхом його публікації на веб-порталі Уповноваженого органу;

- оцінка тендерних пропозицій при проведенні закупівель не здійснювалась;

- доказів вчинення відповідачами корупційних діянь чи зловживань прокурором до суду не надано.

Відтак, суд приходить до переконання про не доведеність прокурором порушення будь-яких принципів закупівель від час укладення оспорюваного договору.

В силу п.6 ч.1 ст.3 ЦК України загальними засадами цивільного законодавства є справедливість, добросовісність та розумність. Презумпція добросовісності та розумності здійснення особою свого цивільного права закріплена в ч.5 ст.12 ЦК України.

Аналізуючи поняття добросовісності та розумності Верховний Суд у постанові від 22.05.2019, справа № 234/3341/15-ц, сформував наступні висновки. Розумною є поведінка особи, яка діє у межах, не заборонених їй договором або актами цивільного законодавства. Виходячи із аналізу норм, закріплених у ЦК України, поняття «добросовісність» ототожнюється із поняттям «безвинність» і навпаки, «недобросовісність» із «виною». Такий висновок випливає із того, що за діяння, якими заподіяно шкоду внаслідок недобросовісної поведінки, може наступати відповідальність (наприклад, частина третя статті 39 ЦК України), а оскільки обов`язковим елементом настання відповідальності, за загальним правилом, є вина, то такі діяння є винними. Добросовісність - це певний стандарт поведінки, що характеризується чесністю, відкритістю і повагою інтересів іншої сторони договору або відповідного правовідношення.

Враховуючи, що порушення принципів добросовісності також є підставою для визнання правочину недійсним, то недобросовісність дій має бути притаманною усім сторонам відповідного правочину.

Судом встановлено, що відповідач-2 послідовно та публічно заявляв про свій намір взяти участь у відкритих торгах з відповідної закупівлі.

Прийняття рішень про проведення торгів, їх відміну, оцінку пропозицій, тощо знаходиться поза межами вольового впливу відповідача-2. Тому, з позову не вбачається, в чому полягала протиправність поведінки саме ТОВ «Каштан-Плюс», в тому числі нерозумність, недобросовісність чи суперечливість його дій.

Таким чином, суд приходить до висновку, що порушень вимог законодавства під час укладення оспорюваного договору із сторони відповідача-2 не вбачається.

Суд бере до уваги, що відповідно частини 1 статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини та основоположних свобод, кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

У висновках Європейського суду з прав людини, які містяться в рішеннях у справах «Мелахер та інші проти Австрії» від 19.12.1998, «Бурдов проти Росії» від 07.05.2002, справі «Суханов та Ільченко проти України» від 26.06.2014, інші, зазначено, що під поняттям «майно» розуміється не лише майно, яке належить особі на праві власності згідно із законодавством країни, в якій виник спір, а також під даним поняттям можуть бути прибутки, що випливають з власності, кошти, належні заявникам на підставі судових рішень, «активи», які можуть виникнути, інші «законні сподівання» особи. Тому, законне сподівання відповідача-2 на отримання оплати за укладеним договором є майном у розумінні статті 1 Першого протоколу.

Правова позиція щодо визначення співмірності втручання у право на мирне володіння майном викладена у постанові Верховного Суду України від 16 грудня 2015 року у справі № 6 - 2510 цс 15, в якій вказано, що відповідно до статті 1 Першого протоколу до Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод слід оцінювати три критерії на предмет сумісності заходу втручання в право особи на мирне володіння майном із гарантіями статті 1 Першого протоколу, а саме: чи є втручання законним; чи переслідує воно «суспільний», «публічний» інтерес; чи є такий захід (втручання в право на мирне володіння майном) пропорційним визначеним цілям.

Як встановлено судом, укладення спірного договору було спрямоване на забезпечення безперебійної поставки продуктів харчування у навчальні заклади міста. Тому, визнання цього договору недійсним з точки зору суспільного інтересу, суд вважає сумнівним, і таким, що не переслідує публічний інтерес. Відтак твердження прокурора в цій частині є помилковими.

Із змісту позову суд не вбачає, для досягнення яких саме суспільно-значимих цілей його заявлено, тому визначити пропорційність втручання є неможливим.

Непропорційне втручання у право на мирне володіння своїм майном та, відповідно, порушення статті 1 Першого протоколу Конвенції, має місце коли особу позбавили права на його майно лише з тих підстав, що порушення були вчинені з боку публічного органу, а не громадянина. Зазначене міститься у рішення Європейського суду з прав людини в справах «Стретч проти Об`єднаного Королівства» від 24.06.2003 та «Рисовський проти України» від 20.01.2012.

Суд вважає, що за відсутності хоча б одного з критеріїв сумісності заходу втручання, таке втручання слід кваліфікувати як порушення права особи на мирне володіння своїм майном закріплене у статті 1 Першого протоколу Конвенції.

Аналізуючи вище зазначене, суд приходить до висновку, що позбавлення відповідача-2 права на майно з підстав вільного та розширеного тлумачення законодавчих норм, за відсутності обґрунтування переслідування публічного інтересу, є непропорційним втручанням у право останнього на мирне володіння майном.

Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень (ст. 74 ГПК України).

Приписами статей 76-77 ГПК України визначено, що належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Згідно з приписами статей 78-79 ГПК України достовірними є докази, на підставі яких можна встановити дійсні обставини справи. Достатніми є докази, які у своїй сукупності дають змогу дійти висновку про наявність або відсутність обставин справи, які входять до предмета доказування.

Ст.86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Враховуючи вище викладене, суд приходить до переконання, що прокурором не доведені викладені у позові обставини належними і допустимими доказами. Відтак, у позові необхідно відмовити.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 129, 236-241 ГПК України, суд

ВИРІШИВ:

В задоволені позову відмовити повністю.

Рішення може бути оскаржене до Північного апеляційного господарського суду протягом двадцяти днів з дня складення повного рішення.

Повний текст складено і підписано 18.01.2021.

СУДДЯ К.І. Довгань