ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

ДОДАТКОВЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13.01.2021 Справа № 914/1302/19

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону, Івано-Франківська область, м.Івано-Франківськ, в інтересах держави, уповноваженим органом якого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі:

Позивача-1: Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова, Львівська область, м.Львів;

Позивача-2: Державного підприємства Міністерства оборони України "Аеропорт Львів-2", Львівська область, Стрийський район, с.Грабовець;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛЕКОСВІТ", Львівська область, Стрийський район, м.Стрий;

про: зобов`язання Відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0960га по вул.Мізерного, 11 та 13, яка є частиною земельної ділянки військового містечка №1 у м.Стрий Львівської області, шляхом демонтажу огорожі та приведення самовільно зайнятої земельної ділянки в попередній стан.

Представники:

Прокурора: не з`явився;

Позивача-1: не з`явився;

Позивача-2: не з`явився;

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

08.07.2019р. на розгляд до Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява від 24.06.2019р. вих. №30.31-1415вих-19 (вх.№1360) за позовом Заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону в інтересах держави, уповноваженим органом якого здійснювати відповідні функції у спірних відносинах є Міністерство оборони України в особі Квартирно-експлуатаційного відділу м.Львова та Державного підприємства Міністерства оборони України "Аеропорт Львів-2" до Товариства з обмеженою відповідальністю "ГАЛЕКОСВІТ" про зобов`язання Відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0960га по вул.Мізерного, 11 та 13, яка є частиною земельної ділянки військового містечка №1 у м.Стрий Львівської області, шляхом демонтажу огорожі та приведення самовільно зайнятої земельної ділянки в попередній стан.

Підставами позовних вимог Прокурор зазначає самовільне зайняття Відповідачем земельної ділянки площею 0,0960га по вул.Мізерного, 11 та 13, яка належить до земель оборони і перебуває у державній власності є частиною земельної ділянки військового містечка №1 у м.Стрий Львівської області та встановленням навколо неї огорожі.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.07.2019р. судом постановлено позовну заяву Заступника військового прокурора Івано-Франківського гарнізону від 24.06.2019р. вих.№30.31-1415вих-19 (вх.№1360 від 08.07.2019р.) залишити без руху; надати Заступнику військового прокурора Івано-Франківського гарнізону десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: 2.1) надати письмові пояснення із зазначенням ідентифікаційного коду Військової прокуратури Івано-Франківського гарнізону, процесуального статусу, повного найменування, адреси місцезнаходження та ідентифікаційного коду Міністерства оборони України, а також повного найменування Позивача-2; 2.2) надати докази надіслання копії позовної заяви з доданими до неї документами Міністерству оборони України, а саме оригінали фіскальних чеків та описів вкладення з відміткою відділення поштового зв`язку про прийняття відправлення до пересилки.

02.08.2019р. за вх. №31878/19 від Прокурора на адресу суду надійшов лист від 29.07.2019р. вих. №30.31-1756-вих.19, у якому повідомляє про те, що Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону є структурним підрозділом Військової прокуратури Західного регіону України (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Клепарівська, буд.20; ідентифікаційний код 38326057), Міністерство оборони України знаходиться за адресою 03168, м.Київ, просп.Повітрофлотський, буд.6, йому присвоєно ідентифікаційний код 00034022. Окрім того, у поданому листі Прокурор зазначає, що повне найменування Позивача-2 - Державне підприємство Міністерства оборони України «Аеропорт Львів-2» та додає докази скерування позовної заяви із доданими до неї документами на адресу Міністерства оборони України. Лист передано судді 27.08.2019р., суддя Фартушок Т.Б. по 23.08.2019р. перебував у щорічній відпустці.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.08.2019р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами загального позовного провадження; провадження у справі №914/1302/19 зупинити до розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи №587/430/16-ц; зобов`язати Учасників справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати розгляду Великою Палатою Верхового Суду справи №587/430/16-ц; копію ухвали надіслати всім Учасникам справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 28.10.2019р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі; провадження у справі №914/1302/19 зупинити закінчення перегляду в касаційному порядку об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №911/1107/18; зобов`язати Учасників справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати перегляду об`єднаною палатою Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду судового рішення у справі №911/1107/18.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 11.11.2019р. у даній справі судом постановлено поновити провадження у справі.; призначити підготовче засідання на 03.12.2019р.; Учасникам справи надати суду письмове пояснення з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.06.2019р. у справі №587/430/16-ц та постанови Верховного Суду у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду від 25.10.2019р. у справі №911/1107/18.

Ухвалою суду у даній справі від 03.12.2019р. суд постановив відкласти підготовче засідання на 17.12.2019р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнана обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою суду області від 17.12.2019р. у даній справі суд постановив провадження у справі №914/1302/19 зупинити до закінчення перегляду в касаційному порядку Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №912/2385/18; зобов`язати Учасників справи повідомити Господарський суд Львівської області про результати перегляду Великою Палатою Верховного Суду судового рішення у справі №912/2385/18.

19.06.2020р. за вх.№20103/20 Заступником Військового прокурора Івано-Франківського гарнізону подано клопотання б/д б/н про поновлення провадження у справі №914/1302/19, з підстав того, що Великою Палатою Верхового Суду 26.05.2020р. розглянуто справу №912/2385/18.

У відповідь на вказане клопотання Господарський суд Львівської області листом від 22.06.2020р. вих. №914/1302/19/1/20 звернув увагу Прокурора на необхідність подання процесуальних документів на підтвердження вказаних обставин. Доказів на підтвердження вказаних у клопотанні обставин до клопотання про поновлення провадження у справі №914/1302/19 не долучено.

Окрім того, суд повідомив Прокурора про те, що згідно інформації із Єдиного державного реєстру судових рішень, повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18, на яку покликається заявник, як на підставу для поновлення провадження у справі №914/1302/19, відсутній, станом на 22.06.2020р. повний текст постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18 не опубліковано. З огляду на вищенаведене, клопотання прокурора про поновлення провадження у справі буде розглянуто судом після оприлюднення повного тексту постанови Великої Палати Верховного Суду у справі №912/2385/18.

31.07.2020р. Прокурором за вх. №23131/20 засобами поштового зв`язку надіслано на адресу суду клопотання б/д б/н, у якому повідомляє суд про ухвалення 26.05.2020р. Великою Палатою Верховного Суду постанови у справі №912/2385/18, долучає копію такого судового рішення та просить суд поновити провадження у справі.

В період з 03.08.2020р. по 28.08.2020р. головуючий суддя Фартушок Т.Б. перебував у відпустці.

Ухвалою суду від 01.09.2020р. у даній справі суд постановив поновити провадження у справі; призначити підготовче засідання на 29.09.2020р.; Учасникам справи в строк до 22.09.2020р. надати суду письмове пояснення з урахуванням постанови Великої Палати Верховного Суду від 26.05.2020р. у справі №912/2385/18; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 29.09.2020р. у даній справі судом постановлено відкласти підготовче судове засідання на 21.10.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 21.10.2020р. у даній справі суд постановив відкласти підготовче судове засідання на 11.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Ухвалою суду області від 11.11.2020р. у даній справі суд постановив продовжити строк підготовчого провадження на 30 днів; відкласти підготовче судове засідання на 24.11.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2020р. у даній справі судом постановлено закрити підготовче провадження та призначити справу до судового розгляду по суті; судове засідання з розгляду спору по суті призначити на 08.12.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

В судовому засіданні 08.12.2020р. оголошувалась перерва в межах дня слухання до 09:00год. 22.12.2020р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Рішенням Господарського суду Львівської області від 22.12.2020р. у даній справі суд ухвалив в позові відмовити повністю.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 30.12.2020р. у даній справі судом постановлено призначити судове засідання для вирішення питання про судові витрати на 13.01.2021р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнається обов`язковою.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

В порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

Прокурор в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Представник Позивача-1 в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Представник Позивача-2 в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання не визнавалась судом обов`язковою.

Згідно із п.п.1, 2 ч.3 ст.2 ГПК України основними засадами (принципами) господарського судочинства є, зокрема, верховенство права та рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом.

Відповідно до ч.ч.1, 2 ст.13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом.

Суд, зберігаючи об`єктивність і неупередженість, зокрема, керує ходом судового процесу; роз`яснює у разі необхідності учасникам судового процесу їхні процесуальні права та обов`язки, наслідки вчинення або невчинення процесуальних дій; сприяє учасникам судового процесу в реалізації ними прав, передбачених цим Кодексом (п.п.1, 3, 4 ч.5 ст.13 ГПК України).

Приписами п.п.2, 3 ч.1 ст.42 ГПК України встановлено, що учасники справи мають право, зокрема, подавати докази; брати участь у судових засіданнях, якщо інше не визначено законом; брати участь у дослідженні доказів; ставити питання іншим учасникам справи, а також свідкам, експертам, спеціалістам; подавати заяви та клопотання, надавати пояснення суду, наводити свої доводи, міркування щодо питань, які виникають під час судового розгляду, і заперечення проти заяв, клопотань, доводів і міркувань інших осіб.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 28.01.2020р. у справі №43/122, що учасник справи, керуючись принципами рівності учасників процесу перед законом і судом та змагальності сторін, вправі реалізувати своє процесуальне право участь в судовому процесі та подання письмових заяв по суті спору.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.12.2020р. про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати у даній справі 30.12.2020р. надіслано судом на зазначену Прокурором у позовній заяві адреси місцезнаходження Прокурора: 76018, Івано-Франківська область, м. Івано-Франківськ, вул.Чорновола, буд.9, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 30.12.2020р. та одержано уповноваженим представником 04.01.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413659836 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Вказану ухвалу надіслано судом на зазначену Прокурором у позовній заяві адреси місцезнаходження Позивача-1: 79007, Львівська область, м.Львів, вул.Батуринська, буд.2, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 30.12.2020р. та одержано уповноваженим представником Позивача-1 04.01.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413659917 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Вказану ухвалу надіслано судом на зазначену Прокурором у позовній заяві адреси місцезнаходження Відповідача: 82400, Львівська область, м.Стрий, вул.Коссака, буд.6, кв.51, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 30.12.2020р. та одержано уповноваженим представником Відповідача 05.01.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413659844 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Відповідно до частин третьої та сьомої статті 120 ГПК України виклики і повідомлення здійснюються шляхом вручення ухвали в порядку, передбаченому цим Кодексом для вручення судових рішень. Учасники судового процесу зобов`язані повідомляти суд про зміну свого місцезнаходження чи місця проживання під час розгляду справи. У разі відсутності заяви про зміну місця проживання ухвала про повідомлення чи виклик надсилається учасникам судового процесу, які не мають офіційної електронної адреси, та за відсутності можливості сповістити їх за допомогою інших засобів зв`язку, які забезпечують фіксацію повідомлення або виклику, за останньою відомою суду адресою і вважається врученою, навіть якщо відповідний учасник судового процесу за цією адресою більше не знаходиться або не проживає.

З врахуванням наведеного суд зазначає про повідомлення Прокурора, Позивача-1 та Відповідача про дату, час та місце проведення судового засідання для вирішення питання про судові витрати у даній справі.

При цьому, суд зазначає, що, як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.12.2020р. про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати у даній справі 30.12.2020р. надіслано судом на зазначену Прокурором у позовній заяві адреси місцезнаходження Позивача-2: 82435, Львівська область, Стрийський район, с.Грабовець, вул.Лопатинського, буд.85, що підтверджується відповідним Списком розсилки поштової кореспонденції від 30.12.2020р., конверт із вказаним процесуальним документом суду знаходиться у точці видачі/доставки з 02.01.2021р., що підтверджується витягом інформації відстеження пересилання поштового відправлення за ідентифікатором №7901413659860 "Трекінг" з інтернет-порталу АТ "Укрпошта" (https://track.ukrposhta.ua/tracking_UA.html).

Суд зазначає, що у разі, якщо судове рішення про вчинення відповідної процесуальної дії направлено судом за належною адресою і повернено поштою у зв`язку з посиланням на відсутність (вибуття) адресата, відмову від одержання, закінчення строку зберігання поштового відправлення тощо, то вважається, що адресат повідомлений про вчинення відповідної процесуальної дії.

Водночас Суд зазначає, що за змістом статті 2 Закону України «Про доступ до судових рішень» кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

Відтак неотримання Позивачем-2 поштової кореспонденції було зумовлене не об`єктивними причинами, а суб`єктивною поведінкою сторони щодо отримання кореспонденції. Аналогічна правова позиція викладена, зокрема у постановах Верховного Суду у складі колегії судді Касаційного господарського суду від 16.05.2018р. у справі №910/15442/17 та від 11.12.2018р. у справі №921/6/18.

При цьому, суд також звертає увагу на те, що ухвалу Господарського суду Львівської області від 30.12.2020р. про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати у даній справі було оприлюднено у Єдиному державному реєстрі судових рішень.

Відповідно до статті 2 Закону України "Про доступ до судових рішень" кожен має право на доступ до судових рішень у порядку, визначеному цим Законом. Усі судові рішення є відкритими та підлягають оприлюдненню в електронній формі.

У пункті 24 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Надточій проти України" та пункті 23 рішення Європейського суду з прав людини у справі "Гурепка проти України № 2" наголошується на принципі рівності сторін, одному із складників ширшої концепції справедливого судового розгляду, який передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість відстоювати свою позицію у справі в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом. На зацікавлену сторону покладається обов`язок проявляти належну увагу в захисті своїх інтересів та вживати необхідних заходів, щоб ознайомитись з подіями процесу (рішення Європейського суду з прав людини "Богонос проти Росії" від 05.02.2004).

Разом з цим, судом враховується, що за приписами статті 129 Конституції України, статті 2 ГПК України одним із завдань судочинства є своєчасний розгляд справи, що відповідає положенням статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція), згідно з якою кожен має право на справедливий розгляд його справи у продовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Європейський суд з прав людини (далі - ЄСПЛ) неодноразово наголошував, що це роль національних судів організовувати судові провадження таким чином, щоб вони були без затримок та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Шульга проти України").

Національним судам належить функція керування провадженнями таким чином, щоб вони були швидкими та ефективними (рішення ЄСПЛ у справі "Скордіно проти Італії"). Держави-учасниці мають організувати правові системи таким чином, щоб їх суди могли гарантувати право кожного на отримання остаточного рішення у справах, що стосуються цивільних прав і обов`язків упродовж відповідного терміну (рішення ЄСПЛ у справах "Скордіно проти Італії", "Сюрмелі проти Німеччини").

З врахуванням наведеного суд приходить до висновків про повідомлення Позивача про дату, час та місце проведення судового засідання для вирішення питання про судові витрати у даній справі у встановлені чинним процесуальним Законом порядку та спосіб.

У свою чергу суд зауважує, що відкладення розгляду справи є правом та прерогативою суду, основною передумовою для якого є не відсутність у судовому засіданні представників сторін учасників справи, а неможливість вирішення спору у відповідному судовому засіданні (стаття 202 ГПК України).

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 26.05.2020р. у справі №922/1200/18 та від 04.06.2020р. у справі №914/6968/16.

З врахуванням наведеного, а також вжиття судом всіх передбачених чинним законодавством заходів повідомлення Учасників справи про дату, час та місце проведення судового засідання для вирішення питання про судові витрати у даній справі, суд приходить до висновків про відсутність підстав до відкладення розгляду справи та можливість розгляду справи за відсутності повноважного представників Учасників справи за наявними у справі документами.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, рішенням Господарського суду Львівської області від 22.12.2020р. у даній справі суд ухвалив в позові відмовити повністю, проте, не вирішив питання розподілу судових витрат у справі.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Відповідно до п.12 ч.3 ст.2 ГПК України однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення.

Згідно зі статтею 15 ГПК України суд визначає в межах, встановлених цим Кодексом, порядок здійснення провадження у справі відповідно до принципу пропорційності, враховуючи: завдання господарського судочинства; забезпечення розумного балансу між приватними й публічними інтересами; особливості предмета спору; ціну позову; складність справи; значення розгляду справи для сторін, час, необхідний для вчинення тих чи інших дій, розмір судових витрат, пов`язаних із відповідними процесуальними діями, тощо.

Учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом (стаття 16 ГПК України).

Відповідно до статей 73, 74 ГПК України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на "balance of probabilities" ("баланс ймовірностей") для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує "баланс ймовірностей". У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017р. у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід викладено Касаційним цивільним судом в складі Верховного Суду у постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.2 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви немайнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1 прожиткового мінімуму для працездатних осіб для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2019 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць з 1 січня 2019 року для працездатних осіб в розмірі 1921 гривня.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, Прокурор у позовній заяві зазначає, що Військовою прокуратурою Західного регіону України планується понесення судових витрат на оплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду в розмірі 1921грн.

Прокурором в інтересах держави в особі Позивача-1 та Позивача-2 заявлено одну позовну вимогу немайнового характеру - про зобов`язання Відповідача усунути перешкоди в користуванні земельною ділянкою площею 0,0960га по вул.Мізерного, 11 та 13, яка є частиною земельної ділянки військового містечка №1 у м.Стрий Львівської області шляхом демонтажу огорожі та приведення самовільно зайнятої земельної ділянки в попередній стан. Відтак, сума судового збору, належного до сплати за подання відповідної позовної заяви до господарського суду, становить 1921грн.

При цьому суд зазначає, що в матеріалах справи відсутній платіжний документ про сплату Прокурором судового збору за подання позовної заяви до господарського суду.

Крім того, суд зазначає, що в системі електронного документообігу суду (КП «ДСС») в електронному обліковому записі справи №914/1302/19 також відсутні відомості щодо реквізитів платіжного документа про сплату судового збору за подання позовної заяви до господарського суду та підтвердження зарахування відповідного платежу до Спеціального фонду Державного бюджету України.

Суд також зазначає що Позивач-1, Позивач-2 та Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористались.

Відповідно до п.3 ч.1 ст.244 ГПК України суд, що ухвалив рішення, може за заявою учасників справи чи з власної ініціативи ухвалити додаткове рішення, якщо судом не вирішено питання про судові витрати.

Згідно п.1 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

При цьому, суд звертає увагу на те, що Прокурор у поданому 02.08.2019р. за вх. №31878/19 Поясненні серед іншого зазначає, що Військова прокуратура Івано-Франківського гарнізону є структурним підрозділом Військової прокуратури Західного регіону України (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Клепарівська, буд.20; ідентифікаційний код: 38326057).

Пунктом 3 наказу Генерального прокурора «Про окремі питання забезпечення початку роботи спеціалізованих прокуратур у військовій та оборонній сфері (на правах обласних прокуратур)» перейменовано юридичну особу «Військова прокуратура Західного регіону України» у «Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону» (на правах обласної прокуратури) без зміни ідентифікаційного коду юридичної особи в Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань.

Як встановлено судом із безкоштовного запиту з ЄДРЮОФОП та ГФ, розміщеного на веб-порталі Міністерства юстиції України (https://usr.minjust.gov.ua/content/free-search) за ідентифікаційним кодом 38326057 в ЄДРЮОФОП та ГФ зареєстрована юридична особа: Спеціалізована прокуратура у військовій та оборонній сфері Західного регіону, місцезнаходження якої є адреса: 79007, Львівська область, м.Львів, вул.Клепарівська, буд.20.

З врахуванням наведеного, враховуючи результат вирішення спору, відмову в позові, суд дійшов висновків про залишення належного до сплати за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 1921грн. за Прокурором та, з врахуванням відсутності в матеріалах справи доказів сплати такого Прокурором, стягнення з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Клепарівська, буд.20; ідентифікаційний код: 38326057) в дохід Державного бюджету України 1921грн. судового збору за подання позовної заяви до господарського суду.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст.9, п.1, 3 ч.1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 120, 121, 123, 129, 236, 238, 241, 244 Господарського процесуального кодексу України, суд -

УХВАЛИВ:

1. Стягнути з Спеціалізованої прокуратури у військовій та оборонній сфері Західного регіону (79007, Львівська область, м.Львів, вул.Клепарівська, буд.20; ідентифікаційний код: 38326057) в дохід Державного бюджету України 1921грн. судового збору.

2. Наказ видати після набрання додатковим рішенням законної сили.

3. Додаткове рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

4. Додаткове рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст додаткового рішення складено 18.01.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок