ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД КИЇВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

вул. Симона Петлюри, 16/108, м. Київ, 01032, тел. (044) 235-95-51, е-mail: inbox@ko.arbitr.gov.ua

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"13" січня 2021 р. м. Київ Справа № 911/2994/20

Суддя: Грабець С.Ю.

Секретар судового засідання: Абрамова В.Д.

Суд, розглянувши у відкритому судовому засіданні справу

за позовом товариства з обмеженою відповідальністю "Біс-2017"

до приватного акціонерного товариства "Білоцинк"

про стягнення заборгованості у сумі 39 813,89 грн.,

за участю представників:

позивача: Чабаненко О.М. - адвоката (ордер, серії АІ №1060256, від 11.12.2020 року);

відповідача: Міщенка М.В. - директора (наказ №41-ВК від 13.08.2020 року),

ВСТАНОВИВ:

15 жовтня 2020 року до Господарського суду Київської області надійшла позовна заява товариства з обмеженою відповідальністю "Біс-2017" (далі - позивач) до приватного акціонерного товариства "Білоцинк" (далі - відповідач) про стягнення заборгованості у сумі 39 813,89 грн.

В обґрунтування заявлених вимог, позивач послався на порушення відповідачем умов договору поставки №20 від 01.10.2018 року, згідно з якими позивач зобов`язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов`язувався його прийняти і оплатити.

За твердженнями представника позивача, відповідач товар вчасно та в повному обсязі не оплатив.

Вважаючи, що його права порушені, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 20 493,57 грн. основного боргу; 53,75 грн. пені; 6 868,15 грн. трьох процентів річних та 12 398,42 грн. суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції.

Ухвалою суду від 19.10.2020 року відкрито провадження в справі та призначено підготовче засідання на 11 листопада 2020 року.

10 листопада 2020 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №121-11 від 06.11.2020 року.

Ухвалою суду від 10.11.2020 року підготовче засідання відкладено на 25.11.2020 року, а ухвалою суду від 23.11.2020 року підготовче засідання відкладено на 11.12.2020 року.

08 грудня 2020 року на адресу Господарського суду Київської області від представника позивача надійшла відповідь на відзив №04-01/12/2020 від 01.12.2020 року.

11 грудня 2020 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подала заяву №01-11/12/2020 про подання доказів витрат на професійну правничу допомогу протягом п`яти днів з моменту проголошення рішення.

11 грудня 2020 року представник позивача в засіданні заявлені позовні вимоги підтримала, вважала їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача у засідання не з`явився, про дату, час та місце розгляду справи був повідомлений належним чином.

Ухвалою суду від 11.12.2020 року продовжено строк підготовчого провадження на тридцять днів, підготовче засідання відкладено на 23.12.2020 року.

23 грудня 2020 року представник позивача в засіданні заявлені позовні вимоги підтримав, вважав їх обґрунтованими та такими, що підлягають задоволенню.

Представник відповідача в засіданні проти задоволення позову заперечував.

Ухвалою Господарського суду Київської області від 23.12.2020 року закрито підготовче провадження, справу призначено до судового розгляду по суті на 13 січня 2021 року.

13 січня 2021 року в судовому засіданні представник позивача заявлені позовні вимоги підтримала, просила суд позов задовільнити.

Представники відповідача в судовому засіданні проти задоволення позову заперечував.

Оцінивши належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності, суд дійшов наступних висновків:

01 жовтня 2018 року між товариством з обмеженою відповідальністю "Біс-2017" (далі - позивач) та приватним акціонерним товариством "Білоцинк" (далі - відповідач) був укладений договір поставки №20, згідно з умовами якого позивач зобов`язувався передати відповідачу товар, а відповідач зобов`язувався товар прийняти і оплатити.

Відповідно до ч. 1 ст. 264 Господарського кодексу України, матеріально-технічне постачання та збут продукції виробничо-технічного призначення і виробів народного споживання як власного виробництва, так і придбаних у інших суб`єктів господарювання, здійснюються суб`єктами господарювання шляхом поставки, а у випадках, передбачених цим Кодексом, також на основі договорів купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 265 Господарського кодексу України, за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 2 ст. 180 Господарського кодексу України, господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Частиною 3 ст. 180 Господарського кодексу України встановлено, що при укладенні господарського договору сторони зобов`язані у будь-якому разі погодити предмет, ціну та строк дії договору.

Згідно з ч. 1 ст. 266 Господарського кодексу України, предметом поставки є визначені родовими ознаками продукція, вироби з найменуванням, зазначеним у стандартах, технічних умовах, документації до зразків (еталонів), прейскурантах чи товарознавчих довідниках. Предметом поставки можуть бути також продукція, вироби, визначені індивідуальними ознаками.

Відповідно до ч. 2 ст. 266 Господарського кодексу України, загальна кількість товарів, що підлягають поставці, їх часткове співвідношення (асортимент, сортамент, номенклатура) за сортами, групами, підгрупами, видами, марками, типами, розмірами визначаються специфікацією за згодою сторін, якщо інше не передбачено законом.

Частиною 2 ст. 267 Господарського кодексу України встановлено, що строки поставки встановлюються сторонами в договорі з урахуванням необхідності ритмічного та безперебійного постачання товарів споживачам, якщо інше не передбачено законодавством.

Згідно з п. 4.3. договору, датою поставки вважається дата, яка зазначена в товаротранспортних документах.

Відповідно до п. 6.1. договору, розрахунки за даним договором здійснюються в безготівковій формі в національній валюті України, шляхом перерахування коштів на розрахунковий рахунок позивача або в іншій формі відповідно до діючого законодавства України.

Пунктом 6.2. договору встановлено, що строк оплати - передплата, або протягом 5 (п`яти) банківських днів з моменту поставки партії товару.

Згідно з ч. 1 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна в цьому Кодексі є вираженим у грошовій формі еквівалентом одиниці товару (продукції, робіт, послуг, матеріально-технічних ресурсів, майнових та немайнових прав), що підлягає продажу (реалізації), який повинен застосовуватися як тариф, розмір плати, ставки або збору, крім ставок і зборів, що використовуються в системі оподаткування.

Відповідно до ч. 2 ст. 189 Господарського кодексу України, ціна є істотною умовою господарського договору. Ціна зазначається в договорі у гривнях. Ціни у зовнішньоекономічних договорах (контрактах) можуть визначатися в іноземній валюті за згодою сторін.

Пунктом 3.1. договору встановлено, що ціна товару вказується у виставлених рахунках і може бути змінена за згодою сторін у зв`язку із зміною рівня цін, якості товару або обсягів поставки.

Як вбачається з матеріалів справи, на виконання умов договору позивачем поставлено, а відповідачем прийнято товар, на загальну суму 498 015,13 грн., що підтверджується видатковими накладними №86 від 02 листопада 2018 року на суму 246 605,06 грн., №112 від 21 грудня 2018 року на суму 251 410,07 грн., товарно - транспортними накладними №Р86 від 02 листопада 2018 року на суму 246 605,06 грн., №Р112 від 21 грудня 2018 року на суму 251 410,07 грн., а також довіреностями №2 від 02 листопада 2018 року, №11 від 21 листопада 2018 року, копії яких долучені до матеріалів справи.

Частиною 1 ст. 692 Цивільного кодексу України встановлено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

За твердженнями представника позивача, відповідач переданий товар в повному обсязі не оплатив.

Так, товар, переданий позивачем відповідачу на підставі видаткової накладної №86 від 02 листопада 2018 року, повинен був бути оплачений не пізніше 09 листопада 2018 року, а товар, переданий на підставі видаткової накладної №112 від 21 грудня 2018 року, повинен був бути оплачений не пізніше 28 грудня 2018 року.

У зв`язку з цим, позивач звернувся до суду, просив стягнути з відповідача 20 493,57 грн. боргу.

Згідно з ч. 2 ст. 4 Господарського процесуального кодексу України, юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Відповідно до ч. 1 ст. 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Пунктом 3 ч. 1 ст. 174 Господарського кодексу України встановлено, що господарські зобов`язання можуть виникати, зокрема, з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно з ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. До виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Відповідно до ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України, не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином.

Згідно з ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, господарське зобов`язання припиняється, зокрема, виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ч. 3 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України, кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Частиною 4 ст. 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

Відповідно до статті 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

Згідно з ч. 4 ст. 11 Господарського процесуального кодексу України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою України, та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У справі "Мала проти України" Європейський суд з прав людини зазначив, що рівність сторін вимагає "справедливого балансу між сторонами", і кожній стороні має бути надано відповідну можливість для представлення своєї справи в умовах, що не ставлять її у суттєво невигідне становище порівняно з її опонентом.

10 листопада 2020 року на адресу Господарського суду Київської області від представника відповідача надійшов відзив на позовну заяву №121-11 від 06.11.2020 року, в якому представник відповідача проти боргу перед позивачем заперечував, послався на те, що товар, переданий позивачем, відповідачем оплачено, а також послався на те, що позивачем неправомірно застосовано положення ст. 534 Цивільного кодексу України щодо зарахування грошових коштів у рахунок погашення пені.

Відповідно до ч. 1 ст. 73 Господарського процесуального кодексу України, доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Частиною 1 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Згідно з ч. 3 ст. 74 Господарського процесуального кодексу України, докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Представником позивача в якості доказу часткової оплати боргу відповідачем до матеріалів справи долучено копії платіжних доручень №381 від 07 грудня 2018 року на суму 123 302,53 грн. (призначення платежу: за паливо котельне сумішне дог. 20 від 01.10.2018, рах. 80 від 02.11.18 у сумі 102 752,11 грн., ПДВ - 20% 20 550,42 грн.), №401 від 20 грудня 2018 року на суму 123 302,53 грн. (призначення платежу: за паливо котельне сумішне дог. 20 від 01.10.18, рах. 80 від 02.11.2018 у сумі 102 752,11 грн., ПДВ - 20% 20 550,42 грн.), №453 від 07 березня 2019 року на суму 100 000,00 грн. (призначення платежу: за паливо котельне сумішне дог. 20 від 01.10.2018, рах.106 від 21.12.18 у сумі 83 333,33 грн., ПДВ - 20% 16 666,67 грн.), №460 від 19 березня 2019 року на суму 51 410,07 грн. (призначення платежу: за паливо котельне сумішне дог. 20 від 01.10.18, рах. 106 від 21.12.2018 у сумі 42 841,72 грн., ПДВ - 20% 8 568,35 грн.), №58 від 02 жовтня 2020 року на суму 100 000,00 грн. (призначення платежу: за паливо рідке синтетичне (борг), дог. 20 від 01.10.2018, рах. 106 від 21.12.2018 в т.ч. ПДВ 16 666,67 грн.).

Судом встановлено, що кошти, перераховані відповідачем за отриманий товар, на загальну суму 498 015,13 грн., були зараховані позивачем у рахунок погашення пені та частково у рахунок погашення основного боргу, на підставі ст. 534 Цивільного кодексу України.

Згідно зі ст. 534 Цивільного кодексу України, у разі недостатності суми проведеного платежу для виконання грошового зобов`язання у повному обсязі ця сума погашає вимоги кредитора у такій черговості, якщо інше не встановлено договором або законом: 1) у першу чергу відшкодовуються витрати кредитора, пов`язані з одержанням виконання; 2) у другу чергу сплачуються проценти і неустойка; 3) у третю чергу сплачується основна сума боргу.

Разом з цим, можливість застосування положень ст. 534 Цивільного кодексу України безпосередньо залежить від змісту реквізиту "Призначення платежу" платіжного доручення, на підставі якого боржник здійснював платіж кредитору на виконання грошового зобов`язання. Це означає, якщо платник (боржник) здійснює переказ коштів із чітким призначенням платежу щодо сплати основного боргу (оплата товару, робіт, послуг), та черговість погашення вимог кредитора, встановлена ст. 534 Цивільного кодексу України, застосовуватися не може.

Розподіл коштів може здійснюватися кредитором відповідно до положень ст. 534 Цивільного кодексу України у випадку, якщо платіж отриманий без реквізиту "Призначення платежу" чи у ньому вказана загальна підстава - на виконання договору або погашення кредиторської заборгованості.

Отримувач коштів, якщо інше не передбачено договором, не наділений правом самостійно визначати порядок зарахування коштів, якщо платником чітко визначено призначення платежу (п. 3.8 Інструкції про безготівкові розрахунки в Україні в національній валюті, затвердженої постановою Національного банку Україні №22 від 21.01.2004 року, та п. 1.2 Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку, затвердженого наказом Міністерства фінансів України №88 від 24.05.1995 року).

Аналогічна правова позиція викладена в постанові Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду у справі №904/12527/16 від 18.04.2018 року та №910/12934/18 від 26.09.2019 року.

До матеріалів справи долучені платіжні доручення №381 від 07 грудня 2018 року, №401 від 20 грудня 2018 року, №453 від 07 березня 2019 року, №460 від 19 березня 2019 року, №58 від 02 жовтня 2020 року, в яких призначення платежу зазначено: "за паливо котельне сумішне дог. 20 від 01.10.2018, рах. 80 від 02.11.18 року", "за паливо котельне сумішне дог. 20 від 01.10.2018, рах. 106 від 21.12.18" та "за паливо рідке синтетичне (борг), дог. 20 від 01.10.2018, рах. 106 від 21.12.2018".

Крім цього, у договорі поставки відсутні умови, погоджені сторонами договору, що передбачали б право позивача застосовувати черговість погашення вимог відповідачем у порядку, встановленому ст. 534 Цивільного кодексу України.

Оскільки відповідачем борг оплачений повністю, що підтверджується долученими до матеріалів справи документами, тому суд дійшов висновку про те, що позовна вимога про стягнення 20 493,57 грн. основного боргу є безпідставною та такою, що задоволенню не підлягає.

Крім стягнення основного боргу, позивач просив стягнути з відповідача пеню в сумі 53,75 грн.

Згідно з ч. 1 ст. 216 Господарського кодексу України, учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України, підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Частиною 2 ст. 218 Господарського кодексу України встановлено, що учасник господарських відносин відповідає за невиконання або неналежне виконання господарського зобов`язання чи порушення правил здійснення господарської діяльності, якщо не доведе, що ним вжито усіх залежних від нього заходів для недопущення господарського правопорушення. У разі якщо інше не передбачено законом або договором, суб`єкт господарювання за порушення господарського зобов`язання несе господарсько-правову відповідальність, якщо не доведе, що належне виконання зобов`язання виявилося неможливим внаслідок дії непереборної сили, тобто надзвичайних і невідворотних обставин за даних умов здійснення господарської діяльності. Не вважаються такими обставинами, зокрема, порушення зобов`язань контрагентами правопорушника, відсутність на ринку потрібних для виконання зобов`язання товарів, відсутність у боржника необхідних коштів.

Згідно з ч. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 ст. 612 Цивільного кодексу України встановлено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до п. 3 ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України, у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Згідно з ч. 1 ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Частиною 6 ст. 231 Господарського кодексу України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України, пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Так, пеня - це вид неустойки, що забезпечує виконання грошового зобов`язання у відсотках від суми визначеною обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Відповідно до п. 8.4. договору, за порушення строку оплати товару відповідач зобов`язаний сплатити позивачу пеню в розмірі 0,2% від суми прострочених зобов`язань за кожний календарний день прострочення.

Згідно зі ст. 1 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін.

Відповідно до ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України, нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Так, розмір пені за видатковою накладною №86 від 02 листопада 2018 року, враховуючи період заборгованості з:

10.11.2018 року до 06.12.2018 року, суму боргу в розмірі 246 605,06 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0%, складає 6 567,13 грн.;

07.12.2018 року до 19.12.2018 року, суму боргу в розмірі 123 302,53 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0%, складає 1 580,97 грн.;

за видатковою накладною №112 від 21 грудня 2018 року, враховуючи період заборгованості з:

29.12.2018 року до 31.01.2019 року, суму боргу в розмірі 251 410,07 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0%, складає 16 861,69 грн.;

07.03.2019 року до 18.03.2019 року, суму боргу в розмірі 151 410,07 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0%, складає 1 792,03 грн.;

19.03.2019 року до 25.04.2019 року, суму боргу в розмірі 100 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 18,0%, складає 3 747,95 грн.;

26.04.2019 року до 18.07.2019 року, суму боргу в розмірі 100 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,5%, складає 8 054,79 грн.;

19.07.2019 року до 05.09.2019 року, суму боргу в розмірі 100 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 17,0%, складає 4 564,38 грн.;

06.09.2019 року до 18.09.2019 року, суму боргу в розмірі 100 000,00 грн., облікову ставку Національного банку України, що становила 16,5%, складає 1 175,34 грн.,

а разом 44 344,28 грн. (за розрахунком суду).

Частиною 2 ст. 237 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що при ухваленні рішення суд не може виходити у рішенні за межі позовних вимог.

Оскільки позивачем пеня визначена в розмірі 53,75 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

Крім стягнення пені, позивач просив суд стягнути з відповідача три проценти річних у розмірі 6 868,15 грн. та суму, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, у розмірі 12 398,42 грн.

Відповідно до ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Так, сплата трьох процентів річних від простроченої суми є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Три проценти річних за видатковою накладною №86 від 02 листопада 2018 року, враховуючи період заборгованості з:

10.11.2018 року до 06.12.2018 року, складає 27 днів, тому три проценти річних від суми 246 605,06 грн. становлять 547,26 грн.;

07.12.2018 року до 19.12.2018 року, складає 13 днів, тому три проценти річних від суми 123 302,53 грн. становлять 131,75 грн.;

за видатковою накладною №112 від 21 грудня 2018 року, враховуючи період заборгованості з:

29.12.2018 року до 06.03.2019 року, складає 68 днів, тому три проценти річних від суми 251 410,07 грн. становлять 1 405,14 грн.;

07.03.2019 року до 18.03.2019 року, складає 12 днів, тому три проценти річних від суми 151 410,07 грн. становлять 149,34 грн.;

19.03.2019 року до 01.10.2020 року, складає 563 дні, тому три проценти річних від суми 100 000,00 грн. становлять 4 621,22 грн.,

а разом 6 854,71 грн. (за розрахунком суду), які підлягають стягненню.

Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція).

При застосуванні індексу інфляції слід мати на увазі, що індекс розраховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць і здійснюється шляхом множення суми заборгованості на момент її виникнення на сукупний індекс інфляції за період прострочення платежу. При цьому сума боргу, яка сплачується з 1 по 15 день відповідного місяця, індексується з врахуванням цього місяця, а якщо сума боргу сплачується з 16 по 31 день місяця, розрахунок починається з наступного місяця. Аналогічно, якщо погашення заборгованості здійснено з 1 по 15 день відповідного місяця, інфляційні втрати розраховуються без враховування цього місяця, а якщо з 16 по 31 день місяця, то інфляційні втрати розраховуються з врахуванням даного місяця.

Так, сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, за видатковою накладною №86 від 02 листопада 2018 року, за період з 10.11.2018 року до 06.12.2018 року, за листопад 2018 року - 101,4% (УК №235 від 12.12.2018 року) від суми 246 605,06 грн., складає 3 452,47 грн.; за період з 07.12.2018 року до 19.12.2018 року, за грудень 2018 року - 100,8% (УК №6 від 11.01.2019 року) від суми 123 302,53 грн., складає 986,42 грн.; за видатковою накладною №112 від 21 грудня 2018 року, за період з 29.12.2018 року до 06.03.2019 року, за січень 2019 року - 101,0% (УК №28 від 12.02.2019 року); лютий - 100,5% (УК №49 від 12.03.2019 року) від суми 251 410,07 грн., складає 3 771,15 грн.; за період з 07.03.2019 року до 18.03.2019 року, за березень - 100,9% (УК №70 від 11.04.2019 року) від суми 151 410,07 грн., складає 1 362,69 грн.; за період з 19.03.2019 року до 01.10.2020 року, за квітень 2019 року - 101,0% (УК №87 від 11.05.2019 року); травень - 100,7% (УК №109 від 12.06.2019 року); червень - 99,5% (УК №131 від 12.07.2019 року); липень - 99,4% (УК №153 від 13.08.2019 року); серпень - 99,7% (УК №173 від 11.09.2019 року); вересень - 100,7% (УК 195 від 11.10.2019 року); жовтень - 100,7% (УК №216 від 12.11.2019 року); листопад - 100,1% (УК №238 від 11.12.2019 року); грудень - 99,8% (УК №5 від 11.01.2020 року); січень 2020 року - 100,2% (УК №27 від 12.02.2020 року), лютий - 99,7% (УК №47 від 12.03.2020 року); березень - 100,8% (УК №70 від 11.04.2020 року); квітень - 100,8% (УК №88 від 13.05.2020 року); травень - 100,3% (УК №109 от 11.06.2020 року); червень - 100,2% (УК №134 від 16.07.2020 року); липень - 99,4% (УК №154 від 12.08.2020 року); серпень - 99,8% (УК №176 від 11.09.2020 року); вересень - 100,5% (УК №199 від 13.10.2020 року) від суми 100 000,00 грн., складає 3 300,00 грн.,

а разом 12 872,73 грн. (за розрахунком суду).

Оскільки позивачем сума, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, визначена в розмірі 12 398,42 грн., то стягненню підлягає саме ця сума.

У позовній заяві позивач просив суд при прийнятті рішення в справі зазначити про нарахування відповідачу пені, трьох процентів річних та суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, на суму боргу, до моменту виконання рішення.

Згідно з ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд, приймаючи рішення про стягнення боргу, на який нараховуються відсотки або пеня, може зазначити в рішенні про нарахування відповідних відсотків або пені до моменту виконання рішення з урахуванням приписів законодавства України, що регулюють таке нарахування.

Остаточна сума відсотків (пені) у такому випадку розраховується за правилами, визначеними у рішенні суду, органом (особою), що здійснює примусове виконання рішення суду і відповідні дії (рішення) якого можуть бути оскаржені в порядку, передбаченому розділом VI цього Кодексу.

Так, суд може зазначити у рішенні лише про подальше (до виконання рішення) нарахування відсотків або пені.

Як встановлено судом, станом на момент звернення позивачем із позовом до суду, відповідачем борг був повністю оплачений, тому вимога про нарахування пені та трьох процентів річних на суму боргу, до моменту виконання рішення, є необґрунтованою та такою, що задоволенню не підлягає.

Крім цього, позивач просив зазначити в рішенні про нарахування відповідачу суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції, до моменту виконання рішення, проте частиною 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України встановлено можливість нарахування до моменту нарахування рішення лише відсотків та пені.

Також позивач просив суд стягнути з відповідача 17 116,00 грн. витрат на професійну правничу допомогу.

Згідно з ч. 1 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, учасники справи мають право користуватися правничою допомогою.

Відповідно до ч. 2 ст. 16 Господарського процесуального кодексу України, представництво у суді, як вид правничої допомоги, здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Згідно з ч. 1 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи.

Відповідно до п. 1 ч. 3 ст. 123 Господарського процесуального кодексу України, до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу.

Частиною 2 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Згідно з ч. 3 ст. 126 Господарського процесуального кодексу України, для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Відповідно до ч. 8 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду.

11 грудня 2020 року через канцелярію Господарського суду Київської області представник позивача подала заяву з процесуальних питань щодо судових витрат №01-11/12/2020, у якій зобов`язувалась подати докази оплати послуг адвоката протягом п`яти днів після ухвалення рішення.

Проте, документів, що підтверджували б вищевказані витрати, суду надано не було.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір покладається у спорах, що виникають при виконанні договорів та з інших підстав, - на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Враховуючи вищевикладене, керуючись ст. 124 Конституції України, ст. 1, ст. 3 Закону України "Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань", ст. 17 Закону України "Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини", ч. 1 ст. 173, п. 3 ч. 1 ст. 174, ч. ч. 2, 3 ст. 180, ч. ч. 1, 2 ст. 189, ч. ч. 1, 7 ст. 193, ч. 1 ст. 202, ч. 1 ст. 216, ст. 218, ч. 1 ст. 230, ч. 6 ст. 231, ч. 6 ст. 232, ч. 1 ст. 264, ч. 1 ст. 265, ч. ч. 1, 2 ст. 266, ч. 2 ст. 267 Господарського кодексу України, ч. 1 ст. 530, ст. 534, ч. ч. 1, 3 ст. 549, ст. 610, п. 3 ч. 1 ст. 611, ч. 1 ст. 612, ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, ст. ст. 2, 3, ч. 2 ст. 4, ч. 1 ст. 5, ст. 7, ч. ч. 1, 2, 4 ст. 11, ст. 12, ч. ч. 3, 4 ст. 13, ст. ст. 14-15, ч. ч. 1, 2 ст. 16, ст. 18, ч. 1 ст. 73, ч. ч. 1, 3 ст. 74, ст. 86, ч. 1, п. 1 ч. 3 ст. 123, ч. ч. 2, 3 ст. 126, п. 2 ч. 1, ч. 8 ст. 129, ч. ч. 1, 2 ст. 222, ст. 223, ч. 3 ст. 232, ст. 233, ст. 236, ч. 2 ст. 237, ч. 10 ст. 238 Господарського процесуального кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

Задовільнити частково позов товариства з обмеженою відповідальністю "Біс-2017" до приватного акціонерного товариства "Білоцинк" про стягнення заборгованості у сумі 39 813,89 грн.

Стягнути з приватного акціонерного товариства "Білоцинк" (09154, Київська область, Білоцерківський район, село Мала Сквирка, вулиця Городиська, ідентифікаційний код 19406472) на користь товариства з обмеженою відповідальністю "Біс-2017" (85612, Донецька область, Мар`їнський район, місто Курахове, вулиця Промислова зона, будинок 70/2, ідентифікаційний код 41617907) 53,75 грн. (п`ятдесят три гривні 75 коп.) пені; 6 854,71 грн. (шість тисяч вісімсот п`ятдесят чотири грн. 71 коп.) трьох процентів річних; 12 398,42 грн. (дванадцять тисяч триста дев`яносто вісім грн. 42 коп.) суми, на яку збільшилась заборгованість з урахуванням індексу інфляції; 1 019,32 грн. (одну тисячу дев`ятнадцять грн. 32 коп.) витрат на сплату судового збору.

Відмовити в іншій частині позову.

Рішення набирає законної сили в порядку, встановленому ст. 241 Господарського процесуального кодексу України, та може бути оскаржено в апеляційному порядку протягом 20 днів з дня складення повного тексту рішення.

Повний текст рішення складено 18.01.2020 року.

Суддя С. Грабець