ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2021Справа № 910/16809/20Господарський суд міста Києва у складі судді Алєєвої І.В., розглянувши у спрощеному позовному провадженні справу

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква»

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Компанія «Бак Хаус»

про стягнення 39 268, 54 грн.

Без повідомлення (виклику) сторін.

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

Позивач звернувся до Господарського суду міста Києва із вказаною позовною заявою до відповідача про стягнення 39 268, 54 грн.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що відповідачем не було виконано умов Договору в частині своєчасної оплати за поставлений товар.

Згідно з пунктом 1 частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Частиною 1 статті 247 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що малозначні справи розглядаються у порядку спрощеного позовного провадження.

Відповідно до ч. 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Частиною 5 статті 252 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що суд розглядає справу в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи за наявними у справі матеріалами, за відсутності клопотання будь-якої із сторін про інше. За клопотанням однієї із сторін або з власної ініціативи суду розгляд справи проводиться в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 24.02.2020 позовну заяву прийнято судом до розгляду та відкрито провадження у справі. Приймаючи до уваги малозначність справи в розумінні частини 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України, враховуючи ціну позову, характер спірних правовідносин та предмет доказування, господарським судом вирішено розгляд справи здійснювати за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін, у зв`язку з чим надано відповідачу строк для подання відзиву на позовну заяву, а позивачу - для подання відповіді на відзив.

26.11.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Компанія «Бак Хаус» надійшов відзив на позовну заяву.

08.12.2020 від Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Компанія «Бак Хаус» надійшло клопотання про долучення доказів до матеріалів справи.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Суддя Алєєва І.В. у період з 28.12.2020 по 16.01.2021 перебувала у відпустці.

Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва,-

ВСТАНОВИВ:

01.01.2018 року, між Товариства з обмеженою відповідальністю «Євро Аква» (далі - позивач/постачальник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія «Компанія «Бак Хаус» (далі - відповідач/покупець) був укладений Договір поставки товару № 11851 (далі - Договір).

У відповідності до п. 1.1. Договору,Постачальник продає та поставляє, а продавець купує та оплачує на умовах та у порядку, визначених цим договором, товар в асортименті, кількості та за цінами, вказаними в додатках (специфікаціях) або накладних, що засвідчують прийом-передачу товару від Постачальника до покупця та є невід`ємними частинами цього договору.

На виконання умов Договору поставки, позивачем було поставлено, а відповідачем було прийнято Товар, що підтверджується видатковими накладними: № ХАЛ-016533 від 13.03.2020 на суму 2 104, 04 грн., № ХАЛ-017524 від 18.03.2020 на суму 5 630, 74 грн., № ХАЛ- 019330 від 28.03.2020 на суму 2 929, 42 грн., № ХАЛ-019614 від 31.03.2020 на суму 2 467, 94 грн., № ХАЛ-022214 від 17.04.2020 на суму 2 830, 62 грн., № ХАЛ-22139 від 17.04.2020 на суму 9 968, 28 грн. та № ХАЛ-022101 від 17.04.2020 на суму 8 656, 42 грн. Загальна сума за вищезазначеними накладними становить 34 587, 46 грн.

Відповідно до п. 3.3 Договору, Покупець зобов`язаний оплачувати кожну партію товару протягом 21 календарного дня з моменту отримання партії товару.

Як зазначає позивач у позовній заяві, відповідачем було частково здійснено оплату за поставлений товар, а саме 20.08.2020 - у розмірі 300, 00 грн., 11.09.2020 - у розмірі 1500, 00 грн. та 05.10.2020 - у розмірі 4 500, 00 грн.

Станом на 22.10.2020 відповідачем не виконано взяті на себе зобов`язання щодо оплати товару в повному обсязі.

Спір у справі виник у зв`язку з тим, що за доводами позивача, ним було виконано обов`язок з поставки та відвантаження відповідачу товару на загальну суму 34 587, 46 грн., тоді як відповідач не розрахувався за поставлений товар, внаслідок чого заборгованість відповідача станом на момент звернення з даним позовом до суду склала 39 268, 54 грн., у яку входить 28 287, 46 грн. - основний борг, 1 968, 43 грн. - пені, 3 258, 09 грн. - 20% річних, 107, 07 грн. - інфляційні втрати та штраф у розмірі 5 647, 49 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, враховуючи наступне.

Відповідно до абзацу 2 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених цим кодексом.

Відповідно до ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку. Зобов`язання виникають з підстав, встановлених статтею 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Відповідно до ст. 626 Цивільного кодексу України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є двостороннім, якщо правами та обов`язками наділені обидві сторони договору.

Згідно ст. 627 Цивільного кодексу України встановлено, що відповідно до ст. 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Відповідно до п. 1. ст. 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ст. 712 Цивільного кодексу України за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Відповідно до ст. 655 Цивільного кодексу України за договором купівлі - продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ст. 628 Цивільного кодексу України зміст договору становлять умови, визначені на розсуд сторін і погодженні ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

Відповідно до пункту 8.5 Договору цей Договір набирає чинності з дати його підписання сторонами, діє до 31.12.2019.

Матеріалами справи підтверджується та сторонами не заперечується, що на виконання умов Договору позивачем було поставлено товар на загальну суму 39 268, 54 грн.

Наведені обставини підтверджені належними та допустимими доказами, зокрема видатковими накладними: № ХАЛ-016533 від 13.03.2020 на суму 2 104, 04 грн., № ХАЛ-017524 від 18.03.2020 на суму 5 630, 74 грн., № ХАЛ- 019330 від 28.03.2020 на суму 2 929, 42 грн., № ХАЛ-019614 від 31.03.2020 на суму 2 467, 94 грн., № ХАЛ-022214 від 17.04.2020 на суму 2 830, 62 грн., № ХАЛ-22139 від 17.04.2020 на суму 9 968, 28 грн. та № ХАЛ-022101 від 17.04.2020 на суму 8 656, 42 грн.

Видаткові накладна (копії яких наявні в матеріалах справи) підписані уповноваженими представниками сторін без заперечень та зауважень, зокрема, щодо кількості якості товару, а також щодо строків поставки продукції.

Таким чином, на час ухвалення рішення по даній справі, доведеною є сума основної заборгованості у розмірі 28 287, 46 грн. а відтак саме зазначена сума підлягає стягненню з відповідача на користь позивача.

Однак, відповідачем до відзиву та до клопотання про долучення доказів було додано докази сплати суми основного боргу, що підтверджується платіжними дорученнями : № 22237 від 16.11.2020 на суму 5 000, 00 грн. та № 8 від 07.12.2020 на сум 11 700, 00 грн.

В силу п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Закриття провадження у зв`язку з відсутністю предмета спору відбувається, зокрема, у випадку сплати суми боргу боржником.

За таких обставин, оскільки відповідачем частково сплачено позивачеві суму заборгованості у розмірі 16 700, 00 грн., провадження у справі в частині стягнення 16 700, 00 грн. заборгованості підлягає закриттю на підставі п. 2 ч. 1 ст. 231 ГПК України. Щодо вимоги позивача про стягнення пені за порушення відповідачем строків оплати товару, суд зазначає наступне.

Згідно п. 5.3. Договору, у випадку несвоєчасної оплати поставленої партії Товару, Покупець зобов`язаний сплатити на користь постачальника пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від вартості партії Товару за кожен день прострочення платежу, та окрім того 20% річних.

Статтею 526 Цивільного кодексу України передбачено, що зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Як визначено абзацом 1 ч. 1 ст. 193 Господарського кодексу України, суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язань, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу.

Згідно з приписами статей 662, 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу; продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Відповідно до ст. 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

За змістом з ч. 2 ст. 217 ГК України одним з видів господарських санкцій є штрафні санкції, до яких віднесено штраф та пеню (ч. 1 ст. 230 ГК України).

За приписами ч.1 ст. 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч. 3 ст. 549 Цивільного кодексу України).

Відповідно до ст. 230 Господарського кодексу України, штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання. Суб`єктами права застосування штрафних санкцій є учасники відносин у сфері господарювання, зазначені у статті 2 цього Кодексу.

Згідно із ч. 6 ст. 231 Господарського кодексу України штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за увесь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

Частиною 6 статті 232 ГК України передбачено, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

У разі якщо відповідний розрахунок позивачем здійснено неправильно, то господарський суд з урахуванням конкретних обставин справи самостійно визначає суми пені та інших нарахувань у зв`язку з порушенням грошового зобов`язання, не виходячи при цьому за межі визначеного позивачем періоду часу, протягом якого, на думку позивача, мало місце невиконання такого зобов`язання, та зазначеного позивачем максимального розміру відповідних пені та інших нарахувань (п. 1.12 постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.13. «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань»).

При здійсненні перерахунку пред`явленого до стягнення розміру пені судом враховано, що прострочення відповідача з оплати товару, позивачем здійснено розрахунок пені за прострочення оплати.

Згідно з ч. 6 ст. 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано. Нарахування пені починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, при цьому день фактичної сплати суми заборгованості не включається в період часу, за який здійснюється стягнення пені.

Щодо пені за порушення грошових зобов`язань застосовується припис частини шостої статті 232 ГК України. Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане; законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін. Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції. (п.п. 2.5, 1.9 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 № 14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Судом встановлено, що позивачем правомірно обчислено вимогу про стягнення пені у розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України.

Враховуючи викладене, судом задовольняються позовні вимоги про стягнення пені за порушення оплати товару на загальну суму 1 968, 43 грн.

Стосовно позовних вимог щодо стягнення 20% річних та втрат від інфляції.

Як унормовано приписами статті 625 ЦК України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання; боржник , який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України визначено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Отже, передбачене законом право кредитора вимагати сплати боргу з урахуванням індексу інфляції та процентів річних є способами захисту його майнового права та інтересу, суть яких полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів внаслідок інфляційних процесів та отримання компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними ним грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

При цьому слід зауважити, що у випадках порушення грошового зобов`язання суд не має правових підстав приймати доводи боржника з посиланням на неможливість виконання грошового зобов`язання через відсутність необхідних коштів (стаття 607 ЦК України) або на відсутність вини (статті 614, 617 ЦК України чи стаття 218 ГК України).

За своїми ознаками, індекс інфляції є збільшенням суми основного боргу у зв`язку з девальвацією грошової одиниці України, а 3% річних є платою за користування чужими коштами в цей період прострочення виконання відповідачем його договірного зобов`язання, і за своєю правовою природою вони є самостійними від неустойки способами захисту, цивільних прав і забезпечення виконання цивільних зобов`язань, а не штрафною санкцією.

Сплата трьох процентів річних від простроченої суми (якщо інший їх розмір не встановлений договором або законом), так само як й інфляційні нарахування, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові. (аналогічна правова позиція викладена у постанові Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013 №14 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").