ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

м. Київ

18.01.2021Справа № 910/16012/20Суддя Господарського суду міста Києва Морозов С.М. розглянувши без повідомлення сторін у спрощеному позовному провадженні справу

За позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Міркон», м. Запоріжжя

до Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом», м. Київ

про стягнення 1 129,18 грн, -

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

20.10.2020 року Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія Міркон» (позивач) звернулось до Господарського суду міста Києва із позовом про стягнення з Державного підприємства "Національна атомна енергогенеруюча компанія "Енергоатом" (відповідач) суми інфляційних втрат в розмірі 230,40 грн та суми 3% річних в розмірі 898,78 грн, у зв`язку з неналежним виконанням відповідачем умов Договору поставки №53-122-11-20-09312 від 10.03.2020 року в частині вчасного розрахунку за поставлену позивачем продукцію.

Згідно з п. 1 ч. 5 статті 12 Господарського процесуального кодексу України справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб є малозначними справами.

Відповідно до ч. 1 ст. 247 Господарського процесуального кодексу України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються що малозначні справи.

Частиною 1 ст. 250 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що питання про розгляд справи у порядку спрощеного позовного провадження суд вирішує в ухвалі про відкриття провадження у справі.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 відкрито провадження у справі №910/16012/20 та прийнято позовну заяву до розгляду, розгляд справи вирішено здійснювати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) учасників справи.

Відповідач, згідно рекомендованого повідомлення про вручення поштового відправлення №0105473829610 отримав ухвалу суду від 26.10.2020 про відкриття провадження у справі 02.11.2020.

17.11.2020 від відповідача до суду надійшов відзив на позовну заяву, в якому ним зазначено, що 3% річних та інфляційні втрати позивачем пораховані невірно. За розрахунками відповідача інфляційне збільшення суми відсутнє, а розмір 3% річних складає 886,89 грн. Окрім того, відповідач просив суд зменшити розмір витрат на професійну допомогу адвоката.

Позивач правом на подачу до суду відповіді на відзив не скористався.

Згідно з частиною 4 статті 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

У зв`язку з перебуванням судді Морозова С.М. у період з 28.12.2020 року по 16.01.2021 року у відпустці, суд здійснює розгляд справи, відповідно до статті 240 Господарського процесуального кодексу України, у перший робочий день після виходу з відпустки.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, Господарський суд міста Києва, -

ВСТАНОВИВ:

10.03.2020 року між відповідачем (змовник) та позивачем (постачальник) укладено Договір поставки №53-122-11-20-09312 (надалі - Договір), відповідно до п. 1.1. якого постачальник зобов`язується поставити і передати у власність замовника певну продукцію, а замовник, в свою чергу, зобов`язується оплатити продукцію за кількістю та за цінами, що передбачені у специфікації №1 (Додаток №1 до Договору).

Предметом поставки є 42220000-4 запчастини до автоматів газводи, які передбачено специфікацією №1 до даного Договору. (п. 1.2. Договору).

Загальна суму Договору складає 115 200,00 грн (п. 2.2. Договору).

Сторонами погоджено, що строк поставки продукції - протягом 45 днів з моменту укладання Договору. Продукція поставляється на умовах DDP згідно «Інкотермс-2010». Місце поставки та вантажоодержувач - 34400, м. Вараш, склад Рівненського відділення ВП «Складське господарство» ДП «НАЕК «Енергоатом». (п. 3.1. Договору).

Оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно видаткової накладної або накладної протягом 45 календарних днів з дати поставки. (п. 6.1. Договору в редакції Протоколу розбіжностей).

Договір вважається укладеним з моменту його підписання сторонами та скріплення печатками. Строк дії даного Договору - по 31.12.2020 року, а в частині виконання гарантійних зобов`язань постачальника, що передбачені даним Договором - до спливу гарантійних строків (п. 11.1. Договору).

Додатками №1 та №2 до Договору сторони оформили Специфікацію №1 та Технічні вимоги до продукції.

Як вказує позивач, ним, на виконання умов Договору, було поставлено відповідачу товар на суму в розмірі 115 200,00 грн на підставі видаткової накладеної №83 від 14.04.2020 року.

14.04.2020 року позивачем було виставлено відповідачу рахунок на оплату №112 на суму в розмірі 115 200,00 грн.

Відповідно до наданої до матеріалів справи квитанції про реєстрацію податкової накладної від 22.04.2020 року позивачем зареєстровано податкову накладну від 14.04.2020 №10 на суму 115 200,00 грн.

В подальшому відповідачем було сплачено на користь позивача 115 200,00 грн, згідно наступних платіжних доручень:

- №7532 від 01.09.2020 року на суму 50 000,00 грн;

- №7645 від 07.09.2020 року на суму 50 000,00 грн;

- №7718 від 11.09.2020 року на суму 15 200,00 грн.

Як зазначає позивач, у зв`язку з тим, що оплата поставленої відповідачу продукції здійснена останнім з порушенням передбачених Договором строків, позивачем було здійснено нарахування суми 3% річних в розмірі 898,78 грн за період з 02.06.2020 року по 11.09.2020 року та суми інфляційних втрат в розмірі 230,40 грн за червень місяць 2020 року.

Заперечуючи проти позовних вимог відповідач зазначає, що розрахунок позивачем здійснений невірно, та обґрунтованою до стягнення сумою є 3% річних в розмірі 886,89 грн.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд вважає, що вимоги позивача підлягають частковому задоволенню з наступних підстав.

Згідно з пунктом 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків є, зокрема, договори та інші правочини.

Відповідно до частини 1 статті 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Частина 1 статті 626 ЦК України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

У відповідності до положень ст. ст. 6, 627 Цивільного кодексу України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Згідно зі ст. 628 ЦК України зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства.

З огляду на встановлений ст. 204 Цивільного кодексу України принцип правомірності правочину суд визнає Договір поставки №53-122-11-20-09312 від 10.03.2020 року належною підставою, у розумінні норм ст. 11 ЦК України, для виникнення у позивача та відповідача взаємних цивільних прав та обов`язків та є фактично за своєю правовою суттю договором поставки, а не договором про надання послуг.

Відповідно до ч. ч. 1, 2 ст. 712 Цивільного кодексу України, за договором поставки продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

До договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

У відповідності до ст. 655 Цивільного кодексу України, за договором купівлі-продажу одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно зі ст. 663 Цивільного кодексу України продавець зобов`язаний передати товар покупцеві у строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо зміст договору не дає змоги визначити цей строк, - відповідно до положень статті 530 цього Кодексу.

Судом встановлено факт передачі позивачем відповідачу товару на загальну суму 115 200,00 грн, що підтверджується зазначеною вище видатковою накладною. Датою отримання товару в накладній зазначено 17.04.2020 року.

Як передбачено п. 6.1. Договору оплата за поставлену продукцію здійснюється замовником шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок постачальника згідно видаткової накладної або накладної протягом 45 календарних днів з дати поставки.

Отже, оплата продукції повинна була бути здійснена до 01.06.2020 року включно.

Частиною 1 ст. 692 ЦК України передбачено, що покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до приписів ч. 1 ст. 693 ЦК України, якщо договором встановлений обов`язок покупця частково або повністю оплатити товар до його передання продавцем (попередня оплата), покупець повинен здійснити оплату в строк, встановлений договором купівлі-продажу, а якщо такий строк не встановлений договором, - у строк, визначений відповідно до статті 530 цього Кодексу. У разі невиконання покупцем обов`язку щодо попередньої оплати товару застосовуються положення статті 538 цього Кодексу.

Статтею 538 Цивільного кодексу України визначено, що виконання свого обов`язку однією із сторін, яке відповідно до договору обумовлене виконанням другою стороною свого обов`язку, є зустрічним виконанням зобов`язання. При зустрічному виконанні зобов`язання сторони повинні виконувати свої обов`язки одночасно, якщо інше не встановлено договором, актами цивільного законодавства, не випливає із суті зобов`язання або звичаїв ділового обороту. Сторона, яка наперед знає, що вона не зможе виконати свого обов`язку, повинна своєчасно повідомити про це другу сторону. У разі невиконання однією із сторін у зобов`язанні свого обов`язку або за наявності очевидних підстав вважати, що вона не виконає свого обов`язку у встановлений строк (термін) або виконає його не в повному обсязі, друга сторона має право зупинити виконання свого обов`язку, відмовитися від його виконання частково або в повному обсязі. Якщо зустрічне виконання обов`язку здійснено однією із сторін, незважаючи на невиконання другою стороною свого обов`язку, друга сторона повинна виконати свій обов`язок.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Договір купівлі-продажу є оплатним, відтак одним із основних обов`язків покупця є оплата ціни товару. Ціна - грошове відображення вартості товару за його кількісну одиницю. Ціна товару, як правило, визначається у договорі за згодою сторін.

Відповідно до статі 530 Цивільного кодексу України якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Як зазначено у ч. 4 п. 1 інформаційного листа Вищого господарського суду України №01-06/928/2012 від 17.07.2012, підписання покупцем видаткової накладної, яка є первинним обліковим документом у розумінні Закону України "Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні" і яка відповідає вимогам, зокрема, статті 9 названого Закону і Положення про документальне забезпечення записів у бухгалтерському обліку та фіксує факт здійснення господарської операції і встановлення договірних відносин, є підставою виникнення обов`язку щодо здійснення розрахунків за отриманий товар і строк виконання відповідного грошового зобов`язання визначається за правилами, встановленими частиною першою статті 692 ЦК України (аналогічна правова позиція викладена в постанові Вищого господарського суду України від 21.04.2011 у справі №9/252-10).

При цьому слід зазначити, що вимоги Закону України Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні щодо правильності оформлення первинних документів передбачають наявність в документах такого реквізиту, як інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції лише альтернативно такому обов`язковому реквізиту, як особистий підпис особи, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Аналогічні висновки містяться у постанові Верховного Суду України від 19.04.2016 у справі №21-4985а15.

Згідно ч. 1 ст. 251 та ч. 1 ст. 252 ЦК України строком є певний період у часі, зі спливом якого пов`язана дія чи подія, яка має юридичне значення. Строк визначається роками, місяцями, тижнями, днями або годинами.

Відповідно до ст. 253 та ч. 5 ст. 254 ЦК України перебіг строку починається з наступного дня після відповідної календарної дати або настання події, з якою пов`язано його початок. Якщо останній день строку припадає на вихідний, святковий або інший неробочий день, що визначений відповідно до закону у місці вчинення певної дії, днем закінчення строку є перший за ним робочий день.

Як зазначалося вище, товар прийнятий відповідачем, а в подальшому оплачений, проте, вже після 01.06.2020 року, а саме: 01.09.2020 року на суму 50 000,00 грн, 07.09.2020 року на суму 50 000,00 грн та 11.09.2020 року на суму 15 200,00 грн.

Згідно зі ст. 625 ЦК України, боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання). У разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки (ч. 1 ст. 611 Цивільного кодексу України).

Згідно п. 1 ст. 625 Цивільного кодексу України, боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання.

Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням інфляційних втрат, трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом (п. 2 ст. 625 ЦК України).

Інфляційні нарахування на суму боргу, сплата яких передбачена частиною другою статті 625 ЦК України, не є штрафною санкцією, а виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення коштів внаслідок інфляційних процесів за весь час прострочення в їх сплаті. Зазначені нарахування здійснюються окремо за кожен період часу, протягом якого діяв відповідний індекс інфляції, а одержані таким чином результати підсумовуються за весь час прострочення виконання грошового зобов`язання.

Індекс інфляції - це показник, що характеризує динаміку загального рівня цін на товари та послуги, які купуються населенням для невиробничого споживання, і його найменший період визначення складає місяць. Розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається виходячи з суми боргу, що існувала на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, помноженої на індекс інфляції, визначений названою Державною службою, за період прострочення починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція. При цьому в розрахунок мають включатися й періоди часу, в які індекс інфляції становив менше одиниці (тобто мала місце дефляція) (п. п. 3.2 п. 3 Постанови Пленуму Вищого господарського суду України № 14 від 17.12.2013 "Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань").

Тобто, базою для нарахування розміру боргу з урахуванням індексу інфляції є сума основного боргу не обтяжена додатковими нарахуваннями, яка існує на останній день місяця, в якому платіж мав бути здійснений, а у випадку її часткового погашення - лише залишкова сума основного боргу на останній день місяця, у якому здійснено платіж. Періодом, на який розраховуються інфляційні втрати, є період прострочення, починаючи з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція).

При цьому, індекс інфляції нараховується не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць.

Невиконання грошового зобов`язання є триваючим правопорушенням, розмір боргу з урахуванням індексу інфляції визначається за прострочення, що триває повний місяць, поки існує борг, та може бути визначено з урахуванням положень Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" у наступному місяці.

Якщо прострочення відповідачем виконання зобов`язання з оплати становить менше місяця, то в такому випадку виключається застосування до відповідача відповідальності, передбаченої ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України, у вигляді стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Такі висновки суду підтверджуються висновками Верховного Суду, викладеними в постановах від 24.04.2019 у справі № 910/5625/18, від 13.02.2019 у справі № 924/312/18.

Перевіривши розрахунок 3% річних та інфляційної складової суми заборгованості, наданий позивачем до позовної заяви, суд встановив, що він є частково вірним, а розрахунок наданий відповідачем є невірним, оскільки в них вірно не враховано періоди за які здійснюється нарахування, зважаючи на проведені часткові оплати, а тому, здійснивши власний розрахунок судом встановлено: сума 3% річних за період з 02.06.2020 року по 30.08.2020 року складає 849,84 грн; сума 3% річних за період з 01.09.2020 року по 06.09.2020 року складає 37,41 грн; сума 3% річних за період з 07.09.2020 року по 10.09.2020 року складає 4,98 грн. Загалом сума 3% річних, яка підлягає до стягнення з відповідача становить 892,23 грн.

Наведений позивачем розрахунок суми інфляційних втрат є вірним, а твердження відповідача, що за розрахунковий період була дефляція, не відповідають дійсності, з врахування того, що розрахунок інфляційних втрат здійснюється саме за червень місяць (період заявлений позивачем), а не за весь період прострочення оплати. А тому, обґрунтованою до стягнення з відповідача сумою інфляційних втрат є сума в розмірі 230,40 грн.

За приписами ст. ст. 73, 74 ГПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Відповідачем належними засобами доказування обставин, на які посилається позивач в обґрунтування своїх позовних вимог не спростовано, водночас позивачем не доведено суду наявності правових підстав для покладення на відповідача відповідальності за неналежне виконання умов договору у вигляді санкцій понад суми, визнані судом обґрунтованими.

За таких обставин, дослідивши всі обставини справи, перевіривши їх наявними доказами, судом встановлено часткову обґрунтованість заявленого позову, відтак до стягнення з відповідача на користь позивача підлягає сума 3% річних в розмірі 892,23 грн та сума інфляційних втрат в розмірі 230,40 грн.

Щодо вимог позивача про покладення на відповідача понесених ним витрат на оплату послуг адвоката в сумі 2 000,00 грн, суд відзначає наступне.

Відповідно до ст. 123 Господарського процесуального кодексу України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати:

1) на професійну правничу допомогу;

2) пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи;

3) пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів;

4) пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Згідно зі ст. 126 Господарського процесуального кодексу України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами.

Для цілей розподілу судових витрат:

1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою;

2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із:

1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг);

2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг);

3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт;

4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Вирішуючи питання про такий розподіл, господарський суд має враховувати, що розмір відшкодування судових витрат, не пов`язаних зі сплатою судового збору, не повинен бути неспіврозмірним, тобто явно завищеним порівняно з ціною позову. У зв`язку з цим суд з урахуванням конкретних обставин, зокрема ціни позову, може обмежити даний розмір з огляду на розумну необхідність судових витрат для даної справи.

Так, у визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо. Докази, які підтверджують розумність витрат на оплату послуг адвоката, повинна подавати сторона, що вимагає відшкодування таких витрат.

Витрати, що підлягають сплаті за послуги адвоката, визначаються у порядку, встановленому Законом України «Про адвокатуру». Дія вказаного закону поширюється тільки на осіб, які є адвокатами.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокат - фізична особа, яка здійснює адвокатську діяльність на підставах та в порядку, що передбачені цим Законом.

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатська діяльність здійснюється на підставі договору про надання правової допомоги. Документами, що посвідчують повноваження адвоката на надання правової допомоги, можуть бути: 1) договір про надання правової допомоги; 2) довіреність; 3) ордер; 4) доручення органу (установи), уповноваженого законом на надання безоплатної правової допомоги.

За приписами статті 30 Закону України Про адвокатуру та адвокатську діяльність гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги.

Отже, розмір гонорару визначається за погодженням адвоката з клієнтом, і може бути змінений лише за їх взаємною домовленістю. Суд не має право його змінювати і втручатися у правовідносини адвоката та його клієнта.

Водночас, для включення всієї суми гонорару у відшкодування за рахунок позивача має бути встановлено, що позов позивача не підлягає задоволенню, а також має бути встановлено, що за цих обставин справи такі витрати відповідача були необхідними, а розмір є розумний та виправданий, що передбачено у ст. 30 Законом України „Про адвокатуру та адвокатську діяльність". Тобто, суд зобов`язаний оцінити рівень адвокатських витрат, що мають бути присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично, але й також - чи була їх сума обґрунтованою.

Суд не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулося рішення, всі його витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенством права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною та його адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час, та неспіврозмірним у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг.

Таким чином, при визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрати на підставі ст. 41 Конвенції. Зокрема, заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі "East/West Alliance Limited" проти України", заява №19336/04, п. 269). (Аналогічна правова позиція викладена у постанові вищого господарського суду України від 22.11.2017 року у справі №914/434/17).

Відповідачем заявлено клопотання про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката.

Як вбачається з матеріалів справи, 13.01.2020 року між Фізичною особою-підприємцем Чмут Сергієм Володимировичем та позивачем (клієнт) було укладено Договір про надання правничої допомоги, предметом якого є надання клієнту правничої допомоги.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат позивачем було подано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які позивач поніс, акт передачі-приймання наданих послуг від 16.10.2020 року на суму 2 000,00 грн, рахунок-фактуру №06/08 від 06.08.2020 року на суму 2 000,00 грн, платіжне доручення №730 від 06.08.2020 року на суму в розмірі 2 000,00 грн.

Судом встановлено, що Чмут С.В. є адвокатом в розумінні Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність», що підтверджується свідоцтвом про право на заняття адвокатською діяльністю.

Клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу адвоката, обґрунтовано тим, що сума є завищеною, однак, Суд зазначає, що відповідачем не зазначено, в чому саме полягає завищення понесених позивачем витрат та на яку суму він просить їх зменшити.

Враховуючи викладене та беручи до уваги час на підготовку матеріалів, юридичну кваліфікацію правовідносин у справі, Суд зазначає, що заявлений до стягнення розмір витрат на оплату послуг адвоката є частково співмірним із складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг), часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг), обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт та ціною позову, а відтак, враховуючи часткове задоволення позовних вимог, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, з відповідача на користь позивача підлягають стягненню витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 1 782,00 грн.

Судовий збір, у розмірі 2 089,81 грн, відповідно до положень статті 129 Господарського процесуального кодексу України, пропорційно розміру задоволених позовних вимог, покладається на відповідача.

Керуючись ст.ст. 73-74, 76-79, 86, 129, 232, 233, 237-238, 240-241 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва, -

ВИРІШИВ:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути з Державного підприємства «Національна атомна енергогенеруюча компанія «Енергоатом» (ідентифікаційний номер 24584661, адреса: 01032, м. Київ, вул. Назарівська, буд. 3) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія Міркон» (код 37056017, адреса: 69121, м. Запоріжжя, вул. Маршала Чуйкова, буд. 26, кв. 165) суму 3% річних в розмірі 892,23 грн (вісімсот дев`яносто дві гривни 23 копійки), суму інфляційних втрат в розмірі 230,40 грн (двісті тридцять гривень 40 копійок), суму витрат на професійну правничу допомогу у розмірі 1 782,00 грн (одна тисяча сімсот вісімдесят дві гривни 00 копійок) та суму судового збору в розмірі 2 089,81 грн (дві тисячі вісімдесят дев`ять гривень 81 копійка).

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Залишити за Товариством з обмеженою відповідальністю «Компанія Міркон» судовий збір, сплачений до державного бюджету, в сумі 12,19 грн.

6. Після вступу рішення в законну силу видати накази.

7. Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

8. Апеляційна скарга на рішення суду може бути подана протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення в порядку, передбаченому ст. 257 та п. 17.5. розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України.

Суддя С.М. Морозов