ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

18.01.2021Справа № 910/17381/20Суддя Господарського суду міста Києва Трофименко Т.Ю., розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) представників сторін справу

за позовом Фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича

до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000"

про стягнення 62 735,22 грн,

ОБСТАВИНИ СПРАВИ:

До Господарського суду міста Києва надійшла позовна заява Фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення пені, 3% річних та інфляційних у загальному розмірі 62 735,22 грн.

Позовні вимоги обґрунтовано невиконання відповідачем зобов`язань за договором поставки № 1908/19 від 19.08.2019.

Ухвалою Господарського суду міста Києва від 13.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду та відкрито провадження у справі № 910/17381/20, вирішено справу розглядати в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення сторін (без проведення судового засідання).

03.12.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшов відзив на позовну заяву.

18.12.2020 через відділ діловодства суду від позивача надійшли письмові пояснення та заява про стягнення і розподіл судових витрат.

24.12.2020 через загальний відділ діловодства суду від відповідача надійшло клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

04.01.2021 через відділ діловодства суду від позивача надійшли заперечення проти клопотання про зменшення розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Частиною 5 статті 176 Господарського процесуального кодексу України передбачено, що ухвала про відкриття провадження у справі надсилається учасникам справи, а також іншим особам, якщо від них витребовуються докази, в порядку, встановленому статтею 242 цього Кодексу, та з додержанням вимог частини четвертої статті 120 цього Кодексу.

Відповідно до ч. 6 ст. 242 Господарського процесуального кодексу України у випадку розгляду справи за матеріалами в паперовій формі судові рішення надсилаються в паперовій формі рекомендованим листом з повідомленням про вручення.

Ухвала про відкриття провадження у справі № 910/13235/20 від 15.09.2020 була надіслана на адреси сторін рекомендованим листом з повідомленням про вручення та отримана представниками позивача та відповідача, що підтверджується поверненням на адресу суду рекомендованих повідомлень про вручення поштового відправлення.

Враховуючи, що матеріали справи містять достатньо документів, які мають значення для правильного вирішення спору, суд вважає, що справа може бути розглянута за наявними у ній документами відповідно до ч. 5 ст. 252 Господарського процесуального кодексу України.

Згідно з ч. 4 ст. 240 Господарського процесуального кодексу України у разі розгляду справи без повідомлення (виклику) учасників справи суд підписує рішення без його проголошення.

Розглянувши подані документи і матеріали, всебічно і повно з`ясувавши всі фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають юридичне значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва

ВСТАНОВИВ:

19.08.2019 між Фізичною особою-підприємцем Сидором Іваном Мирославовичем (продавець) та Товариством з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (покупець) укладений договір поставки №1908/19 (надалі також - договір), відповідно до умов якого продавець зобов`язується поставити та передати у власність покупця, а покупець зобов`язується прийняти та оплатити товар (надалі - товар), визначений накладними, що є невід`ємними частинами цього договору (п. 1.1. договору).

Зі змісту пунктів 1.2, 1.3. договору, найменування, кількість, якість та ціна одиниці товару, що включає вартість упаковки та маркування, вказуються у накладних до цього договору. Умови поставки, місце та строки поставки, кожної партії товару вказуються у письмових замовленнях до цього договору. Загальна сума договору складає загальну вартість всіх партій товару, які будуть поставлені за договором, згідно накладних до цього договору.

Оплата товару здійснюється покупцем на умовах відтермінування платежів протягом 30 календарних днів з моменту поставки товару. Моментом поставки вважається завантаження товару в автотранспорт покупця, або третьої особи визначеної покупцем, шляхом перерахування коштів на поточний рахунок продавця. (п. 3.1. договору).

Згідно із п. 4.1. договору, поставка товару за цим договором здійснюється на умовах, визначених письмовими замовленнями до цього договору, відповідно до Офіційних правил тлумачення торговельних термінів Міжнародної торгової палати (ІНКОТЕРМС) у редакції 2010.

Сторони дійшли згоди у п. 4.2. договору, що покупець щомісячно до 25 числа календарного місяця подає постачальну замовлення із зазначенням обсягу поставки товару на наступний, місяць поставки, строків поставки, інших умов поставки. Замовлення може містити умови щодо організації чи здійснення перевезення товару продавцем, зокрема, пункти завантаження та розвантаження товару, вид транспорту, інші умови перевезення.

Відповідно до п. 4.7. договору, передача товару покупцеві оформляється шляхом підписання акту приймання-передачі товару або видаткової накладної або товарно - транспортної чи залізничної накладної. Моментом передачі (поставки) товару вважається момент підписання сторонами відповідних документів у місці поставки товару.

В пункті 4.9. договору, сторони погодили, що приймання товару за кількістю і якістю здійснюється згідно до вимог Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за кількістю, затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 15.06.1965 № П-6 та Інструкції про порядок приймання продукції виробничо-технічного призначення та товарів народного споживання за якістю, затвердженою Постановою Держарбітражу при Раді Міністрів СРСР від 25.04.1966 № П-7.

У відповідності до п. 5.3. договору, у випадку прострочення покупцем строків оплати товару покупець зобов`язується, сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Цей договір набирає чинності з дати його підписання і діє до 31.12.2020. Закінчення терміну дії договору не звільняє сторін від виконання зобов`язань за цим договором та відповідальності за його порушення (п. 8.1. договору).

На виконання умов договору позивач в період з 28.08.2019 по 31.10.2019 поставив та передав у власність відповідачу товар на загальну суму 1 648 123,05 грн, що підтверджується видатковими накладними №РН-0000426 від 28.08.2019 на суму 106 650,02 грн, №РН-0000442 від 08.09.2019 на суму 139 021,87 грн, №РН-0000452 від 13.09.2019 на суму 106 650,02 грн, №РН-0000467 від 22.09.2019 на суму 355 550,58 грн, №РН-0000473 від 29.09.2019 на суму 106 650,02 грн, №РН-0000495 від 11.10.2019 на суму 135 236,64 грн, №РН-0000503 від 15.10.2019 на суму 349 028,50 грн, № РН-0000508 від 19.10.2019 на суму 106 650,02 грн, № РН-0000521 від 25.10.2019 на суму 106 650,02 грн, № РН-0000532 від 31.10.2019 на суму 136 035,36 грн, та товарно-транспортними накладними № 000266 від 28.08.2019, № 000278 від 08.09.2019, № 000284 від 13.09.2019, № 000292 від 22.09.2019, № 000296 від 29.09.2019, № 000311 від 11.10.2019, № 000317 від 15.10.2019, № 000322 від 19.10.2019, № 000332 від 25.10.2019, № 000340 від 31.10.2019.

Відповідачем в період з 27.09.2019 по 18.12.2019 було сплачено кошти в загальній сумі 1 017 259,15 грн.

У грудні 2019 року Фізична особа-підприємець Сидор Іван Мирославович звернувся до Господарського суду міста Києва з первісним позовом до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" про стягнення заборгованості у розмірі 630 863,90 грн, пені у сумі 14 929,84 грн, 3% річних у сумі 1461,58 грн.

Під час розгляду вказаної справи відповідач частково сплатив на користь позивача суму заборгованості за договором поставки №1908/19 від 19.08.2019 у сумі 218 000,00 грн.

Рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 у справі № 910/10962/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020, закрито провадження у справі №910/18436/19 за первісним позовом фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" в частині первісних позовних вимог про стягнення боргу у сумі 218 000,00 грн. В іншій частині первісні позовні вимоги фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" на користь фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича борг у сумі 412863,90 грн, пеню у сумі 13918,87 грн та 3% річних у сумі 1378,34 грн. В іншій частині первісних позовних вимог фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" відмовлено. Повернуто фізичній особі-підприємцю Сидору Івану Мирославовичу з Державного бюджету України судовий збір у сумі 9708,83 грн, сплачений згідно із платіжним дорученням № 3 від 19.12.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи №910/18436/19 та судовий збір у сумі 960,50 грн, сплачений згідно із платіжним дорученням № 4 від 19.12.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи №910/18436/19. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" до фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича про визнання недійсним договору відмовлено повністю.

Обґрунтовуючи заявлені позовні вимоги, позивач зазначає, що відповідач повністю розрахувався із позивачем за поставлений товар за договором лише 07.10.2020, у зв`язку з чим має сплатити пеню у розмірі 45 360,95 грн, 3% річних у розмірі 10 686,38 грн та інфляційні втрати в розмірі 6 687,90 грн, нарахованих за період прострочення боржника.

В обґрунтування заперечень проти задоволення позовних вимог відповідач зазначає просить суд застосувати ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір пені, оскільки цей розмір є надмірно великим та відбувається за період, в який діяли карантинні обмеження. Крім того, відповідач стверджує про відсутність правових підстав для одночасного стягнення пені та 3% річних, а також інфляційних - з посиланням на ч. 1 ст. 232 ГК України.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, та, враховуючи те, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, суд зазначає таке.

Згідно зі статтею 173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Відповідно до статті 6 цього Кодексу сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості (ч. 1 ст. 627 Цивільного кодексу України).

Частиною 1 ст. 628 Цивільного кодексу України визначено, що зміст договору становлять умови (пункти), визначені на розсуд сторін і погоджені ними, та умови, які є обов`язковими відповідно до актів цивільного законодавства

Відповідно до статті 629 Цивільного кодексу України, договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Згідно з ч. 2 статті 712 Цивільного кодексу України до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін.

Статтею 662 Цивільного кодексу України зазначено, що продавець зобов`язаний передати покупцеві товар, визначений договором купівлі-продажу.

Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом (стаття 525 Цивільного кодексу України).

Згідно зі статтею 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог Цивільного кодексу України, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до статті 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Частиною 1 ст. 193 Господарського кодексу України встановлено, що суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Не допускаються одностороння відмова від виконання зобов`язань, крім випадків, передбачених законом, а також відмова від виконання або відстрочка виконання з мотиву, що зобов`язання другої сторони за іншим договором не було виконано належним чином (ч. 7 ст. 193 Господарського кодексу України).

Згідно зі статтями 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Обов`язок із доказування слід розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Як вбачається з матеріалів справи, рішенням Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 у справі № 910/10962/18, залишеним без змін постановою Північного апеляційного господарського суду від 30.09.2020, закрито провадження у справі №910/18436/19 за первісним позовом фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" в частині первісних позовних вимог про стягнення боргу у сумі 218 000,00 грн. В іншій частині первісні позовні вимоги фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" задоволено частково. Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" на користь фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича борг у сумі 412863,90 грн, пеню у сумі 13918,87 грн та 3% річних у сумі 1378,34 грн. В іншій частині первісних позовних вимог фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича до Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" відмовлено. Повернуто фізичній особі-підприємцю Сидору Івану Мирославовичу з Державного бюджету України судовий збір у сумі 9708,83 грн, сплачений згідно із платіжним дорученням № 3 від 19.12.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи №910/18436/19 та судовий збір у сумі 960,50 грн, сплачений згідно із платіжним дорученням № 4 від 19.12.2019, оригінал якого міститься в матеріалах справи №910/18436/19. У задоволенні зустрічного позову Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" до фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича про визнання недійсним договору відмовлено повністю.

Предметом спору у вказаній судовій справі було стягнення заборгованості за товар, поставлений позивачем за договором поставки №1908/19 від 19.08.2019 у період з 28.08.2019 по 31.10.2019.

Як вказано в ч. 4 ст. 75 Господарського процесуального кодексу України, обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Так, преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Норми статті 129 Конституції України визначають, що основними засадами судочинства є обов`язковість судового рішення.

Згідно з преамбулою та статтею 6 параграфу 1 Конвенції про захист прав та свобод людини, згідно рішення Європейського суду з прав людини від 25.07.02 у справі за заявою № 48553/99 "Совтрансавто-Холдінг" проти України", а також згідно з рішенням Європейського суду з прав людини від 28.10.99 у справі за заявою № 28342/95 "Брумареску проти Румунії" встановлено, що існує усталена судова практика конвенційних органів щодо визначення основним елементом верховенства права принципу правової певності, який передбачає серед іншого і те, що у будь-якому спорі рішення суду, яке вступило в законну силу, не може бути поставлено під сумнів.

Отже, рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 у справі № 910/10962/18, яке набрало законної сили у встановленому порядку, не може бути поставлено під сумнів, а інші рішення, в тому числі і у даній справі, не можуть йому суперечити.

За наведених обставин не потребує доказуванню при розгляді цієї справи встановлений у вказаному судовому рішенні факт прострочення відповідачем виконання грошового зобов`язання за договором поставки №1908/19 від 19.08.2019, зокрема, за видатковими накладними № РН-0000503 від 15.10.2019, № РН-0000508 від 19.10.2019, № РН-0000521 від 25.10.2019, № РН-0000532 від 31.10.2019.

Як вбачається з матеріалів справи, під час розгляду вказаної справи відповідач частково сплатив на користь позивача суму заборгованості за договором поставки №1908/19 від 19.08.2019 у сумі 218 000,00 грн.

Крім того, на виконання рішення Господарського суду міста Києва від 31.10.2018 у справі № 910/10962/18 відповідачем було сплачено:

- основний борг у розмірі 412 863,90 грн згідно з платіжними дорученнями № 7460 від 02.10.2020 на суму 50 000,00 грн, № 7461 від 05.10.2020 на суму 100 000,00 грн, № 757 від 06.10.2020 на суму 142 263,90 грн, № 7476 від 07.10.2020 на суму 120 000,00 грн;

- пеню у розмірі 13 918,87 грн згідно з платіжним дорученням № 7599 від 07.10.2020;

- 3% річних у розмірі 1378,34 грн згідно з платіжним дорученням № 7600 від 07.10.2020.

При зверненні до суду позивачем заявлено до стягнення з відповідача на його користь 3% річних у розмірі 10 686,37 грн, розраховані за загальний період прострочення виконання відповідачем його грошового зобов`язання з 19.12.2019 по 05.10.2020, та інфляційні втрати у розмірі 6 687,90 грн, розраховані за місяці прострочення відповідача грудень 2019 року, січень - вересень 2020 року.

Частиною 2 ст. 625 ЦК України встановлено, що за прострочення виконання грошового зобов`язання настає відповідальність у вигляді сплати суми боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також сплати трьох процентів річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

За змістом цієї норми закону нарахування інфляційних втрат на суму боргу та трьох процентів річних входять до складу грошового зобов`язання і є особливою мірою відповідальності боржника за прострочення грошового зобов`язання, оскільки виступають способом захисту майнового права та інтересу, який полягає у відшкодуванні матеріальних втрат кредитора від знецінення грошових коштів унаслідок інфляційних процесів та отриманні компенсації (плати) від боржника за користування утримуваними грошовими коштами, належними до сплати кредиторові.

Слід зазначити, що саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання та не позбавляє кредитора права на отримання передбачених частиною 2 статті 625 ЦК України сум. Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з нього в судовому порядку сум інфляційних нарахувань та процентів річних аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Оскільки відповідач сплачував позивачу заборгованість за договором у сумі 630 863,90 грн під час розгляду справи № 910/18436/19 та після прийняття у ній рішення на користь позивача, тобто з простроченням, суд дійшов висновку про наявність підстав для стягнення з відповідача 3% річних та інфляційних втрат, передбачених ч. 2 ст. 625 ЦК України.

При цьому, перевіривши здійснений позивачем розрахунок 3% річних, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 10 659,00 грн у зв`язку з помилковим нарахуванням позивачем 3% річних у розмірі більшому від допустимого.

Щодо здійсненого позивачем нарахування інфляційних, суд вважає необхідним зазначити таке.

Законом України "Про індексацію грошових доходів населення" визначено індексацію грошових доходів населення як встановлений законами та іншими нормативно-правовими актами України механізм підвищення грошових доходів населення, що дає можливість частково або повністю відшкодувати подорожчання споживчих товарів і послуг (стаття 1 Закону). Статтею 2 цього Закону передбачено як об`єкти індексації грошові доходи громадян, одержані ними в гривнях на території України, що не мають разового характеру, перелік яких визначено у частині першій цієї статті; водночас, частиною другою статті 2 цього Закону законодавець передбачив право Кабінету Міністрів України встановлювати інші об`єкти індексації, поряд з тими, що зазначені у частині першій цієї статті.

З метою реалізації Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" Кабінет Міністрів України постановою №1078 від 17.07.2003 затвердив Порядок проведення індексації грошових доходів населення (далі - Порядок), пунктом 1 якого передбачено, що цей Порядок визначає правила обчислення індексу споживчих цін для проведення індексації та сум індексації грошових доходів населення. Індекс споживчих цін обчислюється Держстатом і не пізніше 10 числа місяця, що настає за звітним, публікується в офіційних періодичних виданнях. Сума індексації грошових доходів громадян визначається як результат множення грошового доходу, що підлягає індексації, на величину приросту індексу споживчих цін, поділений на 100 відсотків (пункти 1-1, 4 Порядку).

Отже, при розрахунку інфляційних втрат у зв`язку із простроченням боржником виконання грошового зобов`язання до цивільних відносин, за аналогією закону, підлягають застосуванню норми Закону України "Про індексацію грошових доходів населення" та приписи Порядку проведення індексації грошових доходів населення, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1078 від 17.07.2003, та Методика розрахунку базового індексу споживчих цін, затверджена наказом Державного комітету статистики України №265 від 27.07.2007.

Порядок індексації грошових коштів для цілей застосування статті 625 ЦК України визначається із застосуванням індексу споживчих цін (індексу інфляції) за офіційними даними Державного комітету статистики України у відповідний місяць прострочення боржника, як результат множення грошового доходу на величину приросту споживчих цін за певний період, поділену на 100 відсотків (абзац п`ятий пункту 4 постанови КМУ №1078).

Така правова позиція викладена у постанові Об`єднаної палати Касаційного господарського суду у складі Верховного Суду від 26.06.2020 у справі №905/21/19.

У постанові від 20.11.2020 у справі № 910/13071/19 Верховний Суд у складі Об`єднаної палати Касаційного господарського суду роз`яснив, що сума боргу, внесена за період з 1 до 15 числа включно відповідного місяця, індексується за період з урахуванням цього місяця, а якщо суму внесено з 16 до 31 числа місяця, то розрахунок починається з наступного місяця. За аналогією, якщо погашення заборгованості відбулося з 1 по 15 число включно відповідного місяця - інфляційна складова розраховується без урахування цього місяця, а якщо з 16 до 31 числа місяця - інфляційна складова розраховується з урахуванням цього місяця.

Отже, якщо період прострочення виконання грошового зобов`язання складає неповний місяць, то інфляційна складова враховується або не враховується в залежності від математичного округлення періоду прострочення у неповному місяці.

Методику розрахунку інфляційних втрат за неповний місяць прострочення виконання грошового зобов`язання доцільно відобразити, виходячи з математичного підходу до округлення днів у календарному місяці, упродовж якого мало місце прострочення, а саме:

- час прострочення у неповному місяці більше півмісяця (> 15 днів) = 1 (один) місяць, тому за такий неповний місяць нараховується індекс інфляції на суму боргу;

- час прострочення у неповному місяці менше або дорівнює половині місяця (від 1, включно з 15 днями) = 0 (нуль), тому за такий неповний місяць інфляційна складова боргу не враховується.

Зважаючи на викладене, суд зазначає, що позивачем необґрунтовано здійснено розрахунок інфляційних у грудні 2019 році, січні-квітні 2020 року на суми боргу 284 528,50 грн, 231 528,50 грн, 151 528,50 грн, 96 528,850 грн, 74 528,50 грн, оскільки прострочення таких сум боргу тривало менше півмісяця.

Натомість, суд вважає обґрунтованим та правильним розрахунок інфляційних, здійснений позивачем за прострочення решти суми боргу, що становить 5 874,03 грн.

Отже, враховуючи наведене, позовні вимоги про стягнення інфляційних підлягають задоволенню частково на суму 633,93 грн.

Також позивачем у даній справі заявлено вимогу про стягнення 45 360,95 грн пені за загальний період з 19.12.2019 по 03.06.2020.

Статтею 216 ГК України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Згідно з частиною 1 статті 230 Господарського кодексу України штрафними санкціями у цьому Кодексі визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Відповідно до частини 1 статті 549 Цивільного кодексу України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

За змістом частини 3 статті 549 Цивільного кодексу України пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Відповідальність у вигляді пені за порушення строків оплати передбачена у п. 5.3. договору, відповідно до якого сторони погодили, що у випадку прострочення покупцем строків оплати товару покупець зобов`язується сплатити продавцеві пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від простроченої суми за кожен день прострочення платежу.

Перевіривши здійснений позивачем розрахунок пені, суд зазначає, що позовні вимоги в цій частині підлягають частковому задоволенню на суму 45 280,31 грн у зв`язку з помилковим нарахуванням позивачем пені у розмірі більшому від допустимого.

У відзиві на позов в обґрунтування заперечень відповідач просить суд застосувати ст. 233 ГК України, ч. 3 ст. 551 ЦК України та зменшити розмір пені, оскільки цей розмір є надмірно великим та відбувається за період, в який діяли карантинні обмеження.

Частиною 1 ст. 549 ЦК України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Відповідно до ст. 233 ГК України у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу.

Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Згідно з ч. 3 ст. 551 ЦК України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Водночас зазначені норми чинного законодавства України не містять переліку виняткових випадків (обставин, які мають істотне значення), за наявності яких господарським судом може бути зменшено неустойку, тому вирішення цього питання покладається безпосередньо на суд, який розглядає відповідне питання з урахуванням всіх конкретних обставин справи в їх сукупності.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен з`ясувати наявність значного перевищення розміру неустойки перед розміром збитків, а також об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу; ступеню виконання зобов`язання боржником; причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання; наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам; поведінки винної особи (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідки) тощо.

При цьому, зменшення розміру заявленої до стягнення неустойки є правом суду, за відсутності у законі переліку обставин, які мають істотне значення, господарський суд, оцінивши надані сторонами докази та обставини справи у їх сукупності, на власний розсуд вирішує питання про наявність або відсутність у кожному конкретному випадку обставин, за яких можливе зменшення неустойки.

Реалізуючи своє право на зменшення розміру штрафних санкцій відповідно до положень ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України, суди повинні виходити з фактичних обставин, встановлених у кожній справі на підставі доказів, наданих учасниками справи на підтвердження їх вимог і заперечень, та яким повинна надаватися оцінка згідно з вимогами ст. 86 ГПК України, тобто судами повинні досліджуватися конкретні обставини справи щодо ступеня виконання умов договорів, розміру заборгованості, майнового стану сторін тощо.

Крім того суд зазначає, що застосоване в ст. 233 ГК України та ч. 3 ст. 551 ЦК України словосполучення «суд має право» та «може бути зменшений за рішенням суду» свідчить про те, що саме суд користується певною можливістю розсуду щодо зменшення розміру штрафних санкцій (неустойки), оцінюючи обставини, які мають значення.

Аналогічної позиції дотримується Верховний Суд у постанові від 10.12.2020 у справі № 904/6250/19.

Враховуючи наведене, суд зазначає, що відповідач не довів перед судом наявності таких обставин, які б свідчили про винятковість випадку, який може бути підставою для зменшення розміру пені.

Так, всупереч твердженням відповідача, суму неустойки, нарахована згідно з умовами укладеного між сторонами договору і з огляду на вартість несвоєчасно поставленого товару, суд не вважає надмірно великою.

Посилання відповідача на нарахування неустойки під час карантинних обмежень суд також не бере до уваги, оскільки, по-перше, згідно з умовами договору відповідач був зобов`язаний здійснити оплату поставленого товару ще в 2019 році, тобто до запровадженого карантину, а, по-друге, саме лише посилання на введений постановою Кабінету Міністрів України № 211 від 11.03.2020 карантин на всій території України як на підставу неналежного виконання зобов`язань не може бути прийнято до уваги, з огляду на таке.

Форс-мажор (переклад з французької мови - вища сила) - це непередбачувані обставини, які не залежать від волі сторін договору, за яких неможливо виконати покладені на них зобов`язання.

Компетентними органами щодо засвідчення обставин непереборної сили законодавством визначено Торгово-промислову палату України та 25 регіональних торгово-промислових палат: 24 обласних та міста Києва (далі - ТПП).

Згідно із ч. 1 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні", Торгово-промислова палата України та уповноважені нею регіональні торгово-промислові палати засвідчують форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) та видають сертифікат про такі обставини протягом семи днів з дня звернення суб`єкта господарської діяльності за собівартістю. Сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) для суб`єктів малого підприємництва видається безкоштовно.

Відповідно до ч. 2 ст. 14-1 Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні" та п. 3.1 Регламенту засвідчення Торгово-промисловою палатою України та регіональними торгово-промисловими палатами форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили) (далі також - Регламент ТПП) форс-мажорними обставинами (обставинами непереборної сили) є надзвичайні та невідворотні обставини, що об`єктивно унеможливлюють виконання зобов`язань, передбачених умовами договору (контракту, угоди тощо), обов`язків згідно із законодавчими та іншими нормативними актами.

Вказані норми містять відповідний перелік обставин непереборної сили, до яких включено карантин Законом № 530-IX від 17.03.2020, яким внесено зміни до Закону України "Про торгово-промислові палати в Україні".

Згідно із п.3.3. Регламенту ТПП сертифікат (у певних договорах, законодавчих і нормативних актах згадується також як висновок, довідка, підтвердження) про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (далі - Сертифікат) - документ, за затвердженими Президією ТПП України відповідними формами, який засвідчує настання форс-мажорних обставин (обставин непереборної сили), виданий ТПП України або регіональною торгово-промисловою палатою згідно з чинним законодавством, умовами договору (контракту, угоди тощо) та цим Регламентом.

За результатами розгляду документів ТПП України/регіональна ТПП видає сертифікат про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) (п. 6.11. Регламенту ТПП).

Варто зазначити, що просто існування таких обставини не є форс-мажором. Така обставина стане форс-мажорною лише у випадку, якщо особа доведе неможливість виконання зобов`язань, передбачених умовами договору, саме через неї. Щоб засвідчити форс-мажорні обставини, потрібно звернутися до Торгово-промислової палати. Для того, щоб отримати сертифікат ТПП про форс-мажорні обставини, потрібно довести причинно-наслідковий зв`язок між зобов`язаннями, які сторона не може виконати, та обставинами (їхнім результатом), на які сторона посилається, як на підставу неможливості виконати зобов`язання.

Отже, на підтвердження карантину як форс-мажорної обставини, яка свідчить про відсутність вини відповідача у порушенні зобов`язання зі сплати коштів за договором, останній мав би пред`явити відповідний сертифікат Торгово-промислової палати.

Однак, в матеріалах справи відсутні сертифікати, видані Торгово-промисловою палатою України чи уповноваженими регіональними торгово-промисловими палатами, що засвідчують наявність форс-мажорних обставин, які впливають на виконання відповідачем договору поставки №1908/19 від 19.08.2019.

Натомість, долучений відповідачем до відзиву Сертифікат № 3100-20-1358 про форс-мажорні обставини (обставини непереборної сили) суд до уваги не приймає, оскільки він стосується обставин виконання відповідачем зобов`язань перед іншими контрагентами, а не перед позивачем.

Інших доказів в порядку ГПК України, як б свідчили про наявність підстав для зменшення пені відповідач для оцінки судом не пред`явив.

З урахуванням вказаних вище приписів чинного законодавства України, встановивши відсутність доказів на підтвердження обставин, які мають істотне значення та які можуть бути підставою для зменшення розміру штрафних санкцій, суд дійшов висновку про відсутність підстав для задоволення відповдіного клопотання відповідача про зменшення розміру пені.

Також суд відхиляє доводи позивача про неможливість одночасного нарахування пені та процентів як таке, що порушує ст. 61 Конституції України, відповідно до якої ніхто не може бути двічі притягнений до юридичної відповідальності одного виду за одне й те саме правопорушення.

Суд зазначає, що одночасне стягнення з учасника господарських відносин, який порушив господарське зобов`язання за договором, 3% річних та пені не суперечить статті 61 Конституції України, оскільки за соєю правовою природою ці нарахування є різними. Так, 3% річних, на відміну від пені, не мають характеру штрафних санкцій і є способом захисту майнового права та інтересу кредитора шляхом отримання від боржника компенсації (плати) за користування ним коштами, належними до сплати кредиторові.

Тобто проценти річних є самостійною формою цивільно-правової відповідальності за порушення грошових зобов`язань та можуть стягуватися поряд із пенею.

Поряд з викладеним, суд відхиляє і доводи відповідача, наведені в обґрунтування відсутності підстав для стягнення інфляційних, про те, що договором не встановлено іншого порядку застосування штрафних санкцій, ніж у ч. 1 ст. 232 ГК України, а розмір заявленої до стягнення пені покриває розмір інфляційних.

Так, суд звертає увагу, що вказана норма ч. 1 ст. 232 ГК України застосовується при вирахуванні збитків, в той час як інфляційні витрати, як і 3 % річних, є самостійною формою цивільно-правової відповідальності.

Відповідно до статті 13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом. Кожна сторона несе ризик настання наслідків, пов`язаних з вчиненням чи невчиненням нею процесуальних дій.

За приписами статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Отже, зважаючи на викладене вище, позовні вимоги підлягають частковому задоволенню.

Оскільки позивач у даному випадку звільнений від сплати судового збору, то відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України, судовий збір стягується з відповідача в дохід бюджету пропорційно розміру задоволених вимог.

Разом з цим, позивачем заявлено до стягнення з відповідача витрати на правничу допомогу адвоката у розмірі 10 000,00 грн.

За змістом статті 1 Закону України "Про адвокатуру та адвокатську діяльність" договір про надання правової допомоги - це домовленість, за якою одна сторона (адвокат, адвокатське бюро, адвокатське об`єднання) зобов`язується здійснити захист, представництво або надати інші види правової допомоги другій стороні (клієнту) на умовах і в порядку, що визначені договором, а клієнт зобов`язується оплатити надання правової допомоги та фактичні витрати, необхідні для виконання договору.

Гонорар є формою винагороди адвоката за здійснення захисту, представництва та надання інших видів правової допомоги клієнту. Порядок обчислення гонорару (фіксований розмір, погодинна оплата), підстави для зміни розміру гонорару, порядок його сплати, умови повернення тощо визначаються в договорі про надання правової допомоги. При встановленні розміру гонорару враховуються складність справи, кваліфікація і досвід адвоката, фінансовий стан клієнта та інші істотні обставини. Гонорар має бути розумним та враховувати витрачений адвокатом час (стаття 30 зазначеного Закону).

Згідно зі статтею 16 Господарського процесуального кодексу України (далі - ГПК України) учасники справи мають право користуватися правничою допомогою. Представництво у суді як вид правничої допомоги здійснюється виключно адвокатом (професійна правнича допомога), крім випадків, встановлених законом.

Однією з основних засад (принципів) господарського судочинства є відшкодування судових витрат сторони, на користь якої ухвалене судове рішення (пункт 12 частини третьої статті 2 зазначеного Кодексу ).

Метою впровадження цього принципу є забезпечення особі можливості ефективно захистити свої права в суді, ефективно захиститись у разі подання до неї необґрунтованого позову, а також стимулювання сторін до досудового вирішення спору.

Практична реалізація згаданого принципу в частині відшкодування витрат на професійну правничу допомогу відбувається в такі етапи:

1) попереднє визначення суми судових витрат на професійну правничу допомогу (стаття 124 ГПК України);

2) визначення розміру судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу між сторонами: - подання (1) заяви (клопотання) про відшкодування судових витрат на професійну правничу допомогу разом з (2) детальним описом робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, і здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги, та (3) доказами, що підтверджують здійснення робіт (наданих послуг) і розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи; - зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу.

3) розподіл судових витрат (стаття 129 ГПК України).

Згідно зі статтею 123 зазначеного Кодексу судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати: на професійну правничу допомогу; пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Відповідно до частин першої та другої статті 126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат.

При цьому розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву. У разі неподання відповідних доказів протягом встановленого строку така заява залишається без розгляду (частина восьма статті 129 ГПК України).

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги (частина третя статті 126 цього Кодексу).

Водночас за змістом частини четвертої статті 126 ГПК України розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи.

У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами (частина п`ята статті 126 ГПК України).

У розумінні положень частини п`ятої статті 126 цього Кодексу зменшення суми судових витрат на професійну правничу допомогу, що підлягають розподілу, можливе виключно на підставі клопотання іншої сторони у разі, на її думку, недотримання вимог стосовно співмірності витрат із складністю відповідної роботи, її обсягом та часом, витраченим ним на виконання робіт. Суд, ураховуючи принципи диспозитивності та змагальності, не має права вирішувати питання про зменшення суми судових витрат на професійну правову допомогу, що підлягають розподілу, з власної ініціативи.

За змістом пункту 1 частини другої статті 126, частини восьмої статті 129 ГПК України розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Отже, витрати на надану професійну правничу допомогу у разі підтвердження обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості підлягають розподілу за результатами розгляду справи незалежно від того, чи їх вартість уже фактично сплачено стороною/третьою особою чи тільки має бути сплачено (пункт 1 частини другої статті 126 цього Кодексу).

Аналогічну правову позицію викладено у постановах об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду від 03.10.2019 у справі № 922/445/19 та від 22.11.2019 у справі № 910/906/18.

Для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу та їх розподілу позивачем подано до суду договір про надання правової (правничої) допомоги від 19.10.2020 № 19/10-20, укладений між Фізичною особою-підприємцем Сидором Іваном Мирославовичем (клієнт) та адвокатом Феленком Сергієм Олександровичем, рахунок-фактуру № СФ-1 від 27.10.2020, платіжне доручення № 6160 від 27.10.2020 на суму 10 000,00 грн, акт наданих послуг № 1 від 11.12.2019 до договору, ордер серії ЛГ № 018138, свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю № 1077.

Відповідач в свою чергу заявив клопотання про зменшення розміру витрат на оплату правничої допомоги адвоката, стверджуючи при цьому, що розмір витрат не співмірний із ціною позову, наведений у акті розрахунок не відповідає умовам договору про надання правової (правничої) допомоги від 19.10.2020 № 19/10-20, наведений у акті перелік послуг не відповідає критеріям розумності та необхідності таких витрат.

Розглянувши клопотання відповідача про зменшення витрат на професійну правничу допомогу, дослідивши надані позивачем докази щодо обсягу наданих адвокатом послуг і виконаних робіт та їх вартості, суд дійшов висновку про те, що заявлений до стягнення позивачем розмір витрат на професійну правничу допомогу, понесених у зв`язку з розглядом справи, є доведеним, документально обґрунтованим та таким, що відповідає критерію розумної необхідності цих витрат. При цьому, за висновком суду, відповідач не довів відповідно до частини 6 статті 126 Господарського процесуального кодексу України неспівмірності понесених позивачем при розгляді цієї справи у суді витрат на професійну правничу допомогу із складністю даної справи та наданим адвокатом обсягом послуг, нерозумності розміру таких витрат.

З огляду на викладене суд дійшов висновку про відсутність підстав для зменшення заявленого позивачем до стягнення з відповідача розміру витрат на професійну правничу допомогу.

Разом з тим, у зв`язку з частковим задоволенням позовних вимог відповідно до ст. 129 Господарського процесуального кодексу України витрати на правову допомогу покладаються на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

На підставі викладеного, керуючись статтями 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва

ВИРІШИВ:

1. Позовні вимоги задовольнити частково.

2. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (вул. Є. Коновальця, буд. 29, м. Київ, 01014, ідентифікаційний код 31111758) на користь Фізичної особи-підприємця Сидора Івана Мирославовича ( АДРЕСА_1 , ідентифікаційний номер НОМЕР_1 ) інфляційні у розмірі 5 874,03 грн, 3% річних у розмірі 10 659,00 грн, пеню у розмірі 45 280,31 грн та витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 9 853,05 грн.

3. Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю "ТЕМП-2000" (вул. Є. Коновальця, буд. 29, м. Київ, 01014, ідентифікаційний код 31111758) в дохід Державного бюджету України судовий збір у розмірі 2 071,11 грн.

4. В іншій частині позову відмовити.

5. Видати наказ після набрання судовим рішенням законної сили.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів з дня його проголошення до Північного апеляційного господарського суду через Господарський суд міста Києва до дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Дата складання та підписання повного тексту рішення: 18.01.2021

Суддя Т. Ю. Трофименко