З огляду на викладене, день (27.08.2020) невдалої спроби вручення поштового відправлення за адресою місцезнаходження відповідача, яка зареєстрована у встановленому законом порядку, вважається днем пред`явлення відповідачу претензії № б/н від 21.08.2020.

Відповідно до ч. 2 ст. 530 Цивільного кодексу України якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Отже, відповідач мав повернути позивачу грошові кошти у строк по 03.09.2020, що здійснено відповідачем не було, тому прострочення повернення коштів розпочалось з наступного дня, тобто з 04.09.2020.

Оскільки, заявлений позивачем період стягнення 3% річних та інфляційних втрат-07.09.2020-07.12.2020, а суд не вправі виходити за межі позовних вимог, тому здійснив перевірку розрахунку нарахованих 3% річних та інфляційних втрат за заявлений позивачем період з 07.09.2020 по 07.12.2020.

Останні підставні до стягнення в загальній сумі 2273,80 грн., з них: 478,31 грн. - 3% річних та 1795,49 грн. - втрат від інфляції. В решті частини стягнення 3% річних в сумі 1,31 грн. та інфляційних втрат в сумі 147,56 грн. слід відмовити через безпідставність.

При цьому судом було застосовано розрахунки, здійснені за допомогою встановленої в господарському суді системи інформаційно-правового забезпечення "Ліга Закон".

Суд звертає увагу позивача, що розмір інфляційних втрат розраховувався судом не на кожну дату місяця, а в середньому за місяць, а період з 01.12.2020 по 07.12.2020 становить менше місяця, тому виключається застосування до відповідача відповідальність передбачена частиною 2 статті 625 ЦК України - стягнення інфляційних втрат за такий місяць.

Щодо аргументів відповідача, що 06.03.2020 товар було поставлено на будівельний майданчик ТОВ «ВАБУД» за адресою: м. Луцьк, вул. Шевченка, 8, посилань відповідача на товарно-транспортну накладну № 10389670 від 06.03.2020, видаткову накладну № 90344848 від 06.03.2020, викладених у відзиві на позов, суд зазначає таке.

Надана Відповідачем копія документу «Товарно-транспортна накладна № 10389670 від 06 березня 2020 року» в розділі Прийняв (відповідальна особа вантажоодержувача) не містить прізвища, ім`я, по батькові особи відповідальної особи вантажоодержувача, посади цієї особи та відтиску печатки ТОВ «ВАБУД».

Так, відповідно до частини 1 і частини 3 ст. 92 Цивільного кодексу України юридична особа набуває цивільних прав та обов`язків і здійснює їх через свої органи, які діють відповідно до установчих документів та закону. Орган або особа, яка відповідно до установчих документів юридичної особи чи закону виступає від її імені, зобов`язана діяти в інтересах юридичної особи, добросовісно і розумно та не перевищувати своїх повноважень.

Відповідно до витягу з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань у розділі: Відомості про керівника юридичної особи, про інших осіб, які можуть вчиняти дії від імені юридичної особи, у тому числі підписувати договори, подавати документи для державної реєстрації тощо: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), дані про наявність обмежень щодо представництва юридичної особи зазначено: ОСОБА_1 (керівник), згідно статті 12 статуту ТОВ «Вабуд» єдиними органом, що уповноважений представляти товариство у відносинах з іншими суб`єктами господарювання без довіреності є директор (а.с. 75).

Відповідно до положень статті 244 Цивільного кодексу України представництво, яке грунтується на договорі, може здійснюватися за довіреністю. Представництво за довіреністю може грунтуватися на акті органу юридичної особи. Довіреністю є письмовий документ, що видається однією особою іншій особі для представництва перед третіми особами. Довіреність на вчинення правочину представником може бути надана особою, яку представляють (довірителем), безпосередньо третій особі.

В матеріалах справи відсутні докази, що позивач - ТОВ «Вабуд» уповноважував будь-яку третю особу на отримання від відповідача - ТОВ «ІНВЕСТОР ТРЕЙД», оплаченого обсягу цементу. Представник позивача стверджує, що отримання товару супроводжує безпосередньо сам директор ТОВ «Вабуд» - Ярмолюк О.М.

В наданій відповідачем копії документу «Товарно-транспортна накладна № 10389670 від 06 березня 2020 року» замовник, тобто постачальник товару-Приватне акціонерне товариство «Дікергофф Цемент Україна», а ТОВ «ІНВЕСТОР ТРЕЙД» - автомобільний перевізник, вантажоодержувач - ТОВ «Вабуд», з місцезнаходженням 4300 Луцьк Шевченка 8, хоча адресою місцезнаходження позивача є: м. Київ, вул. Івана Дяченка, 12.

В матеріалах справи відсутні докази, що ТОВ «Вабуд» має склад, інші приміщення чи площі у власності чи на праві оренди, що розташовані за адресою: 4300, місто Луцьк, Шевченка, 8.

Надана Відповідачем копія документу «Товарно-транспортна накладна № 10389670 від 06 березня 2020 року» не є первинним документом в розумінні ЗУ «Про бухгалтерський облік», оскільки відповідно до положень ст. 1 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» первинний документ - документ, який містить відомості про господарську операцію.

Стаття 9 ЗУ «Про бухгалтерський облік та фінансову звітність в Україні» визначає, що первинні документи повинні мати такі обов`язкові реквізити:назву документа (форми);дату складання; назву підприємства, від імені якого складено документ;зміст та обсяг господарської операції, одиницю виміру господарської операції;посади осіб, відповідальних за здійснення господарської операції і правильність її оформлення;особистий підпис або інші дані, що дають змогу ідентифікувати особу, яка брала участь у здійсненні господарської операції.

Надана відповідачем копія документу «Товарно-транспортна накладна № 10389670 від 06 березня 2020 року» не дає змоги ідентифікувати відповідача як постачальника, адже постачальником вказане Приватне акціонерне товариство «Дікергофф Цемент Україна».

Що стосується наданої відповідачем копії видаткової накладної № 90344848 від 06.03.2020, то даний документ відображає господарську операцію між Приватним акціонерним товариством «Дікергофф Цемент Україна» та ТОВ «ІНВЕСТОР ТРЕЙД» і не є підтвердженням поставки товару та його держання позивачем - ТОВ «Вабуд».

Крім того, в матеріалах справи відсутні доказ надіслання позивачу видаткової накладної, яка була виписана ТОВ «ВАБУД» із зазначенням товару, про що зазначає відповідач.

Статтею 86 ГПК України передбачено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Частинами 1, 2, 3 ст. 13 ГПК України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Принцип рівності сторін у процесі вимагає, щоб кожній стороні надавалася розумна можливість представляти справу в таких умовах, які не ставлять цю сторону у суттєво невигідне становище відносно другої сторони (п.87 Рішення Європейського суду з прав людини у справі "Салов проти України" від 06.09.2005р.).

У Рішенні Європейського суду з прав людини у справі "Надточий проти України" від 15.05.2008р. зазначено, що принцип рівності сторін передбачає, що кожна сторона повинна мати розумну можливість представляти свою сторону в умовах, які не ставлять її в суттєво менш сприятливе становище в порівнянні з опонентом.

Змагальність означає таку побудову судового процесу, яка дозволяє всім особам - учасникам певної справи відстоювати свої права та законні інтереси, свою позицію у справі.

Принцип змагальності є процесуальною гарантією всебічного, повного та об`єктивного з`ясування судом обставин справи, ухвалення законного, обґрунтованого і справедливого рішення у справі.

Відповідно до частини 1 статті 14 ГПК України, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

При цьому, суд зауважує, що при наданні оцінки доводам всіх учасників судового процесу судом враховано, що обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи (ч.5 ст.236 Господарського процесуального кодексу України).

Відповідно до п.3 ч.4 ст.238 ГПК України у мотивувальній частині рішення зазначається, зокрема, мотивована оцінка кожного аргументу, наведеного учасниками справи, щодо наявності чи відсутності підстав для задоволення позову, крім випадку, якщо аргумент очевидно не відноситься до предмета спору, є явно необґрунтованим або неприйнятним з огляду на законодавство чи усталену судову практику.

Аналізуючи питання обсягу дослідження доводів учасників справи та їх відображення у судовому рішенні, суд спирається на висновки, що зробив Європейський суд з прав людини від 18.07.2006р. у справі "Проніна проти України", в якому Європейський суд з прав людини зазначив, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Беручи до уваги наявні в матеріалах справи пояснення та докази сторін, господарський суд, оцінюючи за своїм переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному й об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, дійшов висновку, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню, а саме з відповідача слід стягнути 66398,80грн., з них: 64125 грн. основної заборгованості, 1795,49 грн. інфляційних втрат, 478,31 грн. 3% річних. У стягненні 148,87 грн., з них: 147,56 грн. інфляційних та 1,31 грн. 3% річних слід відмовити через безпідставність.

Враховуючи приписи щодо покладення судового збору на учасників судового процесу в залежності від результату вирішення спору, передбачені ст.129 ГПК України з відповідача на користь позивача належить стягнути 2097,29 грн. судового збору пропорційно до задоволених вимог.

Керуючись ст.73-79, 86, 129, 185, 232, 236, 238, 240, 241 Господарського процесуального кодексу України, господарський суд,-

вирішив:

1. Позов задовольнити частково.

2. Стягнути із Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор Трейд" (м. Луцьк, вул. Коперника, 8А, код ЄДРПОУ 41369237) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю "Вабуд" (м. Київ, вул. Івана Дяченка, 12, код ЄДРПОУ 38265870) 66398,80 грн. (шістдесят шість тисяч триста дев`яносто вісім гривень 80 коп.), з них: 64125 грн. основної заборгованості, 1795,49 грн. інфляційних втрат, 478,31 грн. 3% річних та 2097,29 грн.(дві тисячі дев`яносто сім гривень 29 коп.) судового збору.

3. У задоволенні позову Товариства з обмеженою відповідальністю "Вабуд" до Товариства з обмеженою відповідальністю "Інвестор Трейд" в частині стягнення 148,87 грн., з них: 147,56 грн. інфляційних втрат та 1,31 грн. 3% річних - відмовити.

Рішення набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги це рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Рішення може бути оскаржено до Північно-західного апеляційного господарського суду протягом 20 днів з дня складання повного тексту судового рішення.

Повний текст рішення складено

18.01.2021

Суддя А. С. Вороняк