ЦЕНТРАЛЬНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ

ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11.01.2021 року м.Дніпро Справа № 904/3764/20

Центральний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого судді: Іванова О.Г. (доповідач),

суддів: Антоніка С.Г., Березкіної О.В.

при секретарі судового засідання: Логвіненко І.Г.

представники сторін:

від позивача: Кириченко О.П., ордер серія АЕ № 1050183 від 11.01.2021 р., адвокат;

від Дніпропетровської обласної прокуратури: Армашова І.М., довіреність № 5/2-31вн-20 від 07.10.2020 р., представник;

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020, ухвалене суддею Ніколенко М.О., повний текст якого складений 30.10.2020, у справі №904/3764/20

за позовом Виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, с. Любимівка, Дніпропетровська область

до Дніпропетровської обласної прокуратури в особі Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3, м. Дніпро

про скасування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді накладення арешту на земельну ділянку,

ВСТАНОВИВ:

Виконавчий комітет Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області звернувся до Господарського суду Дніпропетровської області з позовом до Прокуратури Дніпропетровської області в особі Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 про скасування заходів забезпечення кримінального провадження у кримінальній справі № 4109025 у вигляді накладення арешту на земельну ділянку, розташовану за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Перше Травня, вул. Набережна, 70, площею 0,128 га, кадастровий номер 1221484000:01:067:0100, застосованих у відповідності до постанови прокурора від 31.08.2010.

Позовні вимоги обґрунтовані тим, що постановою старшого слідчого прокуратури Дніпропетровського району від 31.08.2010 у кримінальній справі № 4109025 на стадії досудового слідства накладено арешт на земельну ділянкою, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Перше Травня, вул. Набережна, 70; кадастровий номер 1221484000:01:067:0100.

За результатом розгляду кримінальної справи № 1-48 (провадження № 1-104/11), Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, 04.08.2011 було проголошено вирок, який набрав законної сили 19.08.2011. При цьому, в рамках розгляду кримінальної справи № 1-48 Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області не було вирішено питання щодо скасування арешту земельної ділянки.

Рішенням Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 у справі №904/3764/20 замінено найменування відповідача у справі з Прокуратури Дніпропетровської області (ідентифікаційний код 02909938) на Дніпропетровську обласну прокуратуру (ідентифікаційний код 02909938); позов задоволено.

Скасовано арешт земельної ділянки площею 0,1248 га, кадастровий номер 1221484000:01:067:0100, розташованої за адресою: Дніпропетровська область, Дніпропетровський район, с. Перше Травня, вул. Набережна, 70, накладений постановою Прокуратури Дніпропетровського району Дніпропетровської області від 31.08.2010 у кримінальній справі № 4109025.

Стягнуто з Дніпропетровської обласної прокуратури (місцезнаходження: 49000, м. Дніпро, проспект Дмитра Яворницького, 38; ідентифікаційний код: 02909938) на користь Виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області (місцезнаходження: 52042, Дніпропетровська область, с. Любимівка, вул. Садова, буд. 1; ідентифікаційний код: 41739972) витрати зі сплати судового збору у розмірі 2102 грн.

Не погодившись із зазначеним рішенням суду, до Центрального апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою звернулась Дніпропетровська обласна прокуратура, в якій, посилаючись на порушення судом норм матеріального та процесуального права, нез`ясування обставин справи, прийняття до розгляду позовної заяви, яка подана з порушення правил підсудності, просить рішення суду від 22.10.2020 скасувати, закрити провадження у справі.

При цьому, скаржник в апеляційній скарзі посилається на те, що судом першої інстанції не враховано, що відносини сторін у даному спорі не відносяться до сфери дії господарського права, оскільки між сторонами спору відсутні господарські правовідносини, що стало підставою порушення норм права в частині визначення підсудності спору, оскільки у відповідності до вимог статті 19 ЦПК України зазначений спір повинен розглядатися за правилами цивільного процесу.

Судом першої інстанції залишено поза увагою, що Виконавчий комітет Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області є неналежним позивачем у зазначеній справі, оскільки на предмет спору не може розповсюджуватися норми статті 38 ЗУ "Про місцеве самоврядування" з огляду на те, що предмет спору, який полягає у скасуванні арешту на земельну ділянку, не відноситься до повноважень саме виконавчого органу сільської ради, визначених в зазначеній вище статті Закону.

Судом залишено поза увагою, що Виконавчий комітет Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області та Любимівська сільська рада Дніпропетровської області не мають прав на земельну ділянку за кадастровим номером №1221484000:01:067:0100, що стало підставою прийняття помилкових висновків судом першої інстанції, оскільки, у відповідності до норм статті 125 Земельного кодексу України, право власності на земельну ділянку набувається з моменту її державної реєстрації.

Судом залишено поза увагою, що нормами частини 4 статті 173 Земельного Кодексу України встановлено обмеження на передачу земель, які мають статус земель лісогосподарського призначення, що підтверджує відсутність права на володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою за кадастровим номером №1221484000:01:067:0100 Любимівською сільською радою Дніпропетровської області, оскільки зазначена земельна ділянка як встановлено вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04.08.2011 року у справі № 1-48, відноситься до земель лісогосподарського призначення.

Позивач, Виконавчий комітет Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області, у відзиві на апеляційну скаргу просив рішення залишити без змін, а апеляційну скаргу без задоволення, як таке, що було винесено з дотриманням норм матеріального та процесуального права. Зазначив, що доводи апелянта щодо відсутності у відповідача документів, якими підтверджено набуття територіальною громадою права власності на землі, які перейшли до Любимівської сільської ради внаслідок зміни меж населеного пункту села Перше Травня та зміни меж Любимівської сільської ради, спростовується наявними в матеріалах справи документами зокрема: копією проекту землеустрою; копією схематичних зображень меж земель Любимівської сільської ради, в межі якої включено населений пункт село Перше травня, на території якого розташована земельна ділянка, відносно якої позивач просив суд скасувати арешт, що як наслідок дало суду першої інстанції можливість встановити обставини переходу земельної ділянки за кадастровим номером №1221484000:01:067:0100 разом з іншими землями до володіння територіальної громади.

Позивач критично ставиться до доводів апелянта, які ґрунтуються на судових рішеннях 2011 та 2012 років щодо встановлення факту належності земельної ділянки до власності держави, оскільки апелянт повинен розуміти, що рішення суду може встановити певний юридичний факт в обмеженому часовому просторі та не включає майбутніх змін обставин, які існували або виникли до прийняття судом рішення.

Ухвалою Центрального апеляційного господарського суду від 07.12.2020 відновлено строк на подання апеляційної скарги; відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 у справі №904/3764/20; зупинено дію оскаржуваного рішення на час розгляду апеляційної скарги; розгляд справи призначено у судовому засіданні на 11.01.2021.

В судовому засіданні 11.01.2021 Центральним апеляційним господарським судом оголошено вступну та резолютивну частини постанови у даній справі.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, обговоривши доводи апеляційної скарги та заперечень проти неї, перевіривши повноту встановлених місцевим господарським судом обставин справи та правильність їх юридичної оцінки, колегія суддів Центрального апеляційного господарського суду дійшла висновку про те, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Відповідно до вимог частин 1, 2, 5 статті 269 Господарського процесуального кодексу України, суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд апеляційної інстанції не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права.

Судом першої інстанції та судом апеляційної інстанції встановлені наступні неоспорені обставини справи.

Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області, 22.02.2013 винесено рішення №473-20/УІ про затвердження Генерального плану та техніко економічного обґрунтування розвитку території с. Перше Травня та рішення №477-20/УІ про дозвіл на складання проекту землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня згідно затвердженого Генерального плану. Вказаними рішеннями було затверджено проект Генерального плану с. Перше Травня та надано дозвіл на складання проекту землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня згідно затвердженого Генерального плану.

Відділ містобудування, архітектури, житлово - комунального господарства, будівництва та інфраструктури Дніпропетровською районної державної адміністрації Дніпропетровської області за результатом розгляду проекту землеустрою листом від 12.01.2015 повідомив про погодження проекту землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня Любимівської сільської ради загальною площею 181,9500 га, розробленого на виконання рішень від 22.02.2013 №473-20/УІ та від 22.02.2013 № №477-20/УІ.

Департаментом культури, туризму, національностей та релігій, 09.02.2015 видано висновок про погодження проекту землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

Управлінням Держземагенства у Дніпропетровському районі Дніпропетровської області Головного управління Держземагенства у Дніпропетровській області, 27.03.2015 видано висновок № 661, яким погоджено проект землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня загальною площею 181,9500 га.

Дніпровською районною радою, 27.05.2015 винесено рішення № 513-39/VI, відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня. Змінено межі села Перше травня, в результаті чого загальна площа села у відповідності до затвердженого проекту склала 181,9500 га.

Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області, 02.06.2015 винесено рішення № 1143-35/УІ про погодження проекту землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня згідно затвердженого Генерального плану.

Дніпропетровською районної державною адміністрацією Дніпропетровської області листом від 04.08.2015 № 1-28-1137/0/290-15 повідомлено про погодження проекту землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня загальною площею 181,9500 га.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 11.08.2015 № Р-489/0/291-15 затверджено проект землеустрою щодо визначення розмірів та встановлення меж водоохоронної зони р. Дніпро в районі с. Перше Травня.

Розпорядженням голови районної державної адміністрації від 11.08.2015 року № Р-491/0/291-15 затверджено проект щодо визначення розмірів та встановлення меж прибережної захисної смуги р. Дніпро в районі с. Перше Травня.

Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області 11.10.2017, видано висновок № 564, відповідно до якого проведено державну експертизу землевпорядної документації з врахуванням зауважень.

Відділом у Дніпровському районні Головного управління Держгеокадастру у Дніпропетровській області, 06.02.2018 видано висновок № 0-4-0.21-208/104-18 про погодження землеустрою щодо відведення земельної ділянки.

Головним управлінням Держгеокадастру у Дніпропетровській області, 18.04.2018 затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області.

У відповідності до експлікації земельних угідь с. Перше Травня погодженої Дніпропетровською районною державною адміністрацією, Любимівською сільською радою, управлінням Держземагенства, відділом містобудування, архітектури житлово - комунального господарства, будівництва та інфраструктури Дніпропетровської райдержадміністрації, департаментом культури, туризму, національностей та релігій Дніпропетровської облдержадміністрації, службою автомобільних доріг у Дніпропетровській області, визначено територію, яка передбачена до включення в межі с. Перше Травня із зазначенням окремих земельних ділянок.

У відповідності до схематичного зображення на мапі прибережної захисної смуги ділянки р. Дніпро наявна інформація щодо розміщення земельних ділянок, яким присвоєний кадастровий номер та на якій визначено межі с. Перше Травня та затверджено всіма необхідними органами зокрема, Любимівською сільською радою, управлінням Держземагенства, Дніпропетровським обласним управлінням водних ресурсів.

Відповідно до змісту схематичного зображення на мапи прибережної захисної смуги, земельна ділянка з кадастровим номером 1221484000:01:067:0100 знаходиться на території с. Перше Травня Любимівської сільської ради.

Також, земельна ділянка з кадастровим номером 1221484000:01:067:0100 визначена в мапі Генеральному плані с. Перше Травня Любимівською сільською радою.

Вищезазначені обставини підтверджуються витягами з Державного земельного кадастру (т. 1 а.с. 11 - 14, 23 - 26), витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно (т. 1 а.с. 15), документами, складеними на затвердження Генерального плану с. Перше Травня (разом з мапами та оглядовими схемами (т. 1 а.с. 27 - 53, 69 - 71).

Разом з тим, постановою старшого слідчого прокуратури Дніпропетровського району від 31.08.2010 у кримінальній справі № 4109025 на стадії досудового слідства накладено арешт на земельну ділянкою, яка розташована за адресою: Дніпропетровська область, Дніпровський район, с. Перше Травня, вул. Набережна, 70; кадастровий номер 1221484000:01:067:0100 (т. 1 а.с. 55 - 56).

За результатом розгляду кримінальної справи № 1-48 (провадження № 1-104/11), Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області, 04.08.2011 було проголошено вирок. Вирок набрав законної сили 19.08.2011 (т. 1 а.с. 16 - 22).

При цьому, в рамках розгляду кримінальної справи № 1-48 (провадження № 1-104/11) Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області не було вирішено питання щодо скасування арешту земельної ділянки з кадастровим номером 1221484000:01:067:0100.

З метою відновлення права володіння, користування та розпорядження земельною ділянкою, позивач звернувся до Дніпропетровської місцевої прокуратури № 3 з клопотання про скасування арешту земельної ділянки з кадастровим номером 1221484000:01:067:0100.

За результатом розгляду цього клопотання, листом від 13.02.2020 № 04/34-663 вих. 20 Дніпропетровська місцева прокуратура № 3 відмовила у скасуванні арешту. Така відмова мотивована відсутністю у прокуратури процесуального права скасувати арешт земельної ділянки з кадастровим номером 1221484000:01:067:0100 після закриття відповідного кримінального провадження (т. 1 а.с. 54).

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з того, що оскільки арешт земельної ділянки, накладений постановою старшого слідчого прокуратури Дніпропетровського району від 31.08.2010, станом на даний час не виконує жодної забезпечувальної функції у кримінальному провадження та позбавляє законного власника такої земельної ділянки прав розпорядження земельною ділянкою, позовні вимоги Виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області є обґрунтованими.

Колегія суддів частково погоджується з такими висновками суду першої інстанції з наступних мотивів.

Згідно зі статтею 173 Земельного кодексу України (надалі - ЗК України), межа району, села, селища, міста, району у місті - це умовна замкнена лінія на поверхні землі, що відокремлює територію району, села, селища, міста, району у місті від інших територій.

Межі району, села, селища, міста, району у місті встановлюються і змінюються за проектами землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць.

Проекти землеустрою щодо зміни меж населених пунктів розробляються з урахуванням генеральних планів населених пунктів.

Включення земельних ділянок у межі району, села, селища, міста, району у місті не тягне за собою припинення права власності і права користування цими ділянками, крім земельних ділянок, визначених частиною четвертою цієї статті; землі та земельні ділянки державної власності, включені в межі населеного пункту (крім земель, які не можуть передаватися у комунальну власність), переходять у власність територіальної громади. Рішення про встановлення меж населеного пункту та витяги з Державного земельного кадастру про межу відповідної адміністративно-територіальної одиниці та про відповідні земельні ділянки, право власності на які переходить до територіальної громади, є підставою для державної реєстрації права комунальної власності на такі земельні ділянки.

Статтею 174 ЗК України визначено органи, які приймають рішення про встановлення та зміну меж адміністративно-територіальних одиниць.

Так, положеннями вказаної статті ЗК України передбачено, що рішення про встановлення і зміну меж районів і міст приймається Верховною Радою України за поданням Верховної Ради Автономної Республіки Крим, обласних, Київської чи Севастопольської міської рад.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які входять до складу відповідного району, приймаються районною радою за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Рішення про встановлення і зміну меж сіл, селищ, які не входять до складу відповідного району, або у разі, якщо районна рада не утворена, приймаються Верховною Радою Автономної Республіки Крим, обласними, Київською та Севастопольською міськими радами за поданням відповідних сільських, селищних рад.

Рішення про встановлення і зміну меж районів у містах приймається міською радою за поданням відповідних районних у містах рад.

Згідно із частинами першою - четвертою статті 46 Закону України "Про землеустрій", для встановлення або зміни меж адміністративно-територіальних утворень розробляються проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж відповідних адміністративно-територіальних утворень.

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних утворень розробляються для створення повноцінного життєвого середовища та створення сприятливих умов їх територіального розвитку, забезпечення ефективного використання потенціалу територій із збереженням їх природних ландшафтів та історико-культурної цінності, з урахуванням інтересів власників земельних ділянок, землекористувачів, у тому числі орендарів, і затвердженої містобудівної документації.

Проект землеустрою щодо зміни меж населеного пункту може також передбачати пов`язані із цим зміни меж інших суміжних адміністративних одиниць, якщо прийняття рішення про їх зміну згідно із законом належить до компетенції одного органу.

Проекти землеустрою щодо встановлення (зміни) меж сіл, селищ, міст розробляються за рішенням відповідної сільської, селищної, міської ради (частина шоста статті 46 Закону України "Про землеустрій").

При цьому, за правилами частин сьомої та восьмої статті 46 Закону України "Про землеустрій", проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж району розробляється за рішенням відповідної районної ради, а у разі якщо районна рада не утворена - обласної ради.

Проект землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальної одиниці підлягає погодженню сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями, за рахунок території яких планується здійснити розширення її меж. У разі розширення меж населеного пункту за рахунок території, яка не входить до складу відповідного району, або якщо районна рада не утворена, проект погоджується з Радою міністрів Автономної Республіки Крим, обласною державною адміністрацією.

З вищевикладеного вбачається, що позивач претендує на оформлення титульного права власності на спірну земельну ділянку.

Разом з тим, постановою старшого слідчого прокуратури Дніпропетровського району від 31.08.2010 у кримінальній справі № 4109025 на стадії досудового слідства накладено арешт на спірну земельну ділянку.

Дев`ятнадцятого листопада дві тисячі дванадцятого року набрав чинності Кримінальний процесуальний кодекс України (від 13.04.2012 № 4651-VI) (надалі - КПК України 2012 року).

Порядок скасування арешту майна, що накладений у межах кримінального провадження, встановлено статтею 174 КПК України 2012 року.

Проте, оспорюваний арешт накладено постановою від 31.08.2010 у межах кримінальної справи на підставі положень КПК України 1960 року.

Згідно з пунктом 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року, питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

За таких обставин, на правовідносини, пов`язані з розв`язанням питання про скасування арешту спірної земельної ділянки, поширюються норми КПК України 1960 року.

Положеннями КПК України 1960 року передбачалося прийняття рішення про зняття арешту з майна на стадії досудового слідства лише в межах провадження у кримінальній справі або під час судового розгляду.

Інституту судового контролю за дотриманням прав і свобод людини під час досудового розслідування КПК України 1960 року не містив. Прийняття судом рішення щодо арешту майна як засобу забезпечення цивільного позову та/або можливої конфіскації, з огляду на зміст пункту сьомого частини першої статті 253, пункту восьмого частини першої статті 324, частини тринадцятої статті 335 цього Кодексу передбачалося лише після прийняття рішення про призначення до судового розгляду та під час постановлення за результатами такого розгляду вироку у кримінальній справі, направленій до суду з обвинувальним висновком.

Однак, як вказано вище, питання щодо скасування арешту земельної ділянки з кадастровим номером 1221484000:01:067:0100 ані під час досудового слідства, ані під час розгляду справи Дніпропетровським районним судом Дніпропетровської області вирішено не було.

Внаслідок цього, позивач, як особа, що претендує на державну реєстрацію за нею права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1221484000:01:067:0100, позбавлений можливості здійснити таку реєстрацію.

Спеціальні підстави законного обмеження особи у реалізації права власності передбачені, зокрема, нормами кримінального процесуального закону для виконання завдань кримінального провадження як легітимної мети відповідного втручання у право мирного володіння майном.

Зокрема, відповідно до статті 126 КПК України 1960 року, чинного на час накладення слідчим арешту на майно позивача, зазначений захід міг тимчасово застосовуватися слідчим або судом на період досудового слідства та/або судового розгляду для забезпечення цивільного позову і можливої конфіскації майна.

Правова природа арешту майна не змінилася і з прийняттям нині чинного КПК України 2012 року, норми якого більш докладно регламентують мету, підстави й порядок застосування та скасування цього заходу забезпечення кримінального провадження.

Зокрема, згідно зі статтею 170 КПК України 2012 року завданнями арешту майна є запобігання можливості його приховування, пошкодження, псування, знищення, перетворення, відчуження з метою забезпечення: збереження речових доказів; спеціальної конфіскації; конфіскації майна як виду покарання або заходу кримінально-правового характеру щодо юридичної особи; відшкодування шкоди, завданої внаслідок кримінального правопорушення (цивільний позов), чи стягнення з юридичної особи отриманої неправомірної вигоди.

Арешт майна має тимчасовий характер, і його максимально можлива тривалість обмежена часовими рамками досудового розслідування та/або судового розгляду до прийняття процесуального рішення, яким закінчується кримінальне провадження.

Згідно зі статтею 174 КПК України 2012 року, як підозрюваний, обвинувачений, їх захисник або законний представник, так і інший власник або володілець майна вправі звернутися до слідчого судді з клопотанням про скасування арешту майна, в тому числі на тій підставі, що в подальшому у застосуванні відповідного заходу відпала потреба.

Проте слідчий суддя, як і прокурор, наділений повноваженнями приймати рішення про припинення цього заходу виключно під час досудового розслідування, розпочатого шляхом внесення відомостей про кримінальне правопорушення до Єдиного реєстру досудових розслідувань у порядку, встановленому КПК України 2012 року. Процедури вирішення означених питань за межами кримінального провадження КПК України не передбачає.

Однак, нормативна неврегульованість порядку захисту права, яке очевидно безпідставно обмежується, не може виправдовувати відмову в його захисті. Перекладення тягаря такого недоліку законодавства на особу, котра багато років потерпає від свавільного втручання у право власності, гарантоване Конвенцією і Конституцією України, є неприпустимим. Зволікання з наданням ефективного засобу юридичного захисту тягне погіршення правового становища особи, котра зазнає негативних наслідків не лише від помилки представника влади, а й від перешкод у отриманні реальної можливості її виправлення, і перебуває у стані невизначеності непередбачувано тривалий час.

У статті 6 Конвенції закріплено принцип доступу до правосуддя.

Під доступом до правосуддя згідно зі стандартами Європейського суду з прав людини розуміють здатність особи безперешкодно отримати судовий захист у виді незалежного і безстороннього вирішення спорів за встановленою процедурою на засадах верховенства права.

Така сама правова позиція була викладена в постанові Великої Палати Верховного Суду від 21.08.2019 у справі № 911/1247/18 під час розгляду аналогічного спору.

За таких обставин, оскільки арешт земельної ділянки, накладений постановою старшого слідчого прокуратури Дніпропетровського району від 31.08.2010, станом на даний час не виконує жодної забезпечувальної функції у кримінальному провадженні та позбавляє особу, що претендує на державну реєстрацію за нею права власності на цю земельну ділянку, можливості здійснити таку реєстрацію, позовні вимоги Виконавчого комітету Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області є обґрунтованими та правомірно задоволені господарським судом.

Доводи заявника апеляційної скарги про порушення господарським судом норм процесуального права в частині прийняття до розгляду справи, яка, на думку апелянта, повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства, є необґрунтованими з огляду на наступне.

Частиною 2 статті 4 ГПК України визначено, що право на звернення до господарського суду наділені юридичні особи та фізичні особи - підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Нормами пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК України встановлено, що господарські суди розглядають справи у спорах, що виникають у зв`язку із здійсненням господарської діяльності та інші справи у визначених законом випадках, зокрема справи у спорах щодо права власності чи іншого речового права на майно (рухоме та нерухоме, в тому числі землю), реєстрації або обліку прав на майно, яке (права на яке) є предметом спору, визнання недійсними актів, що порушують такі права, крім спорів, стороною яких є фізична особа, яка не є підприємцем, та спорів щодо вилучення майна для суспільних потреб чи з мотивів суспільної необхідності, а також справи у спорах щодо майна, що є предметом забезпечення виконання зобов`язання, сторонами якого є юридичні особи та (або) фізичні особи - підприємці.

Як вбачається із змісту позовної заяви, предметом позову є скасування арешту на земельну ділянку, накладеного в рамках кримінальної справи № 4099055, за результатом розгляду якої Дніпропетровський районним судом Дніпропетровської області 04.08.2011 року у справі № 1- 104/1 1, винесено вирок.

Порядок скасування арешту, накладеного з метою забезпечення кримінального провадження, визначений в нормах статті 174 КПК України (редакція 2012 року), в той же час з огляду на те, що арешт на земельну ділянку був накладений до набрання чинності нової редакції кодексу, слід звернути увагу на норму пункту 9 розділу XI "Перехідні положення" КПК України 2012 року відповідно до якого питання про зняття арешту з майна, накладеного під час дізнання або досудового слідства до дня набрання чинності цим Кодексом, вирішується в порядку, що діяв до набрання чинності цим Кодексом.

У відповідності до висновків Великої Палати Верховного Суду, викладених в постанові від 24 квітня 2019 року у справі № 2-3392/11, колегія суду зазначила, що спори про право цивільне, пов`язані з належністю майна, на яке накладено арешт, розглядаються в порядку цивільного судочинства у позовному провадженні, якщо однією зі сторін відповідного спору є фізична особа, крім випадків, коли розгляд таких справ відбувається за правилами іншого судочинства.

Постановою Великої Палати Верховного Суду від 15.05.2019 у справі №372/2904/17-ц визначено, що будь-які публічно-правові процедури, які з тих чи інших причин не завершені до закриття кримінального провадження (кримінальної справи), з моменту такого закриття втрачають кримінальний процесуальний характер. Арешт майна у такому разі з заходу забезпечення кримінального провадження перетворюється на неправомірне обмеження права особи користуватися належним їй майном.

Водночас, вимоги про звільнення майна з-під арешту, що ґрунтуються на праві власності на нього, виступають способам захисту зазначеного права (різновидом негаторного позову) і виникають з цивільних правовідносин, відповідно до частини першої статті 19 ЦПК України можуть бути вирішені судом цивільної юрисдикції.

Отже, з урахуванням зазначених вище висновків Великої Палати даний спір виник з цивільних правовідносин та має бути вирішений судом цивільної юрисдикції.

Однак, оскільки сторонами у справі є юридичні особи, з урахуванням частини 2 статті 4, пункту 6 частини 1 статті 20 ГПК України, з огляду на суб`єктний склад сторін зазначений спір підлягає розгляду за правилами саме господарського судочинства.

Крім того, слід зазначити, що позивач із зазначеним позовом звертався до Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області, за результатом розгляду якого суд 15.06.2020 у справі № 175/2042/20 виніс ухвалу, відповідно до якої відмовив позивачу у відкритті провадження у справі та роз`яснив позивачу про право звернення із зазначеним позовом саме до господарського суду (а.с. 64-65).

З огляду на викладене, доводи апелянта про недотримання судом норм процесуального права в частині прийняття судом першої інстанції до розгляду позовної заяви, яка повинна розглядатися за правилами цивільного судочинства є необґрунтованими та безпідставними.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги про відсутність у позивача, як виконавчого органу представницького органу місцевого самоврядування, передбачених статтею 38 ЗУ "Про місцеве самоврядування" прав на звернення до суду із позовом про скасування арешту земельної ділянки, колегія суддів зазначає наступне.

У відповідності до частини 3 статті 41 ГПК України у справах можуть також брати участь органи та особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб.

Частиною 1 статті 130 Конституції України встановлено, що місцеве самоврядування є правом територіальної громади - жителів села чи добровільного об`єднання у сільську громаду жителів кількох сіл, селища та міста - самостійно вирішувати питання місцевого значення в межах Конституції і законів України.

У відповідності норм статті 140 Конституції України місцеве самоврядування здійснюється територіальною громадою в порядку, встановленому законом, як безпосередньо, так і через органи місцевого самоврядування: сільські, селищні, міські ради та їх виконавчі органи.

Частиною 1 статті 145 Конституції України встановлено, що права місцевого самоврядування захищаються в судовому порядку.

Нормами частини 1 статті 172 ЦК України визначено, що територіальні громади набувають і здійснюють цивільні права та обов`язки через органи місцевого самоврядування у межах їхньої компетенції, встановленої законом.

Система та гарантії місцевого самоврядування в Україні, засади організації та діяльності, правового статусу і відповідальності органів та посадових осіб місцевого самоврядування визначається ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні".

У відповідності до дефініції викладеній в частині 1 статті 1 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україн":

- представницький орган місцевого самоврядування - виборний орган (рада), який складається з депутатів і відповідно до закону наділяється правом представляти інтереси територіальної громади і приймати від її імені рішення;

- виконавчі органи рад - органи, які відповідно до Конституції України та цього Закону створюються сільськими, селищними, міськими, районними в містах (у разі їх створення) радами для здійснення виконавчих функцій і повноважень місцевого самоврядування у межах, визначених цим та іншими законами;

- делеговані повноваження - повноваження органів виконавчої влади, надані органам місцевого самоврядування законом.

Нормами частини 1, 3 статті 10 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" встановлено, що сільські, селищні, міські ради є органами місцевого самоврядування, що представляють відповідні територіальні громади та здійснюють від їх імені та в їх інтересах функції і повноваження місцевого самоврядування, визначені Конституцією України, цим та іншими законами. Представницькі органи місцевого самоврядування, сільські, селищні, міські голови, виконавчі органи місцевого самоврядування діють за принципом розподілу повноважень у порядку і межах, визначених цим та іншими законами.

У відповідності до частини 2 статті 11 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" виконавчі органи сільських, селищних, міських, районних у містах рад є підконтрольними і підзвітними відповідним радам, а з питань здійснення делегованих їм повноважень органів виконавчої влади - також підконтрольними відповідним органам виконавчої влади.

Частиною 1 статті 181 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" закріплено право органів самоврядування бути позивачем та відповідачем у судах загальної юрисдикції, зокрема, звертатися до суду, якщо це необхідно для реалізації його повноважень і забезпечення виконання функцій місцевого самоврядування.

Пунктом «б», підпункту 5 частини 1 статті 33 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" визначено, що до відання власних виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать делеговані повноваження у вирішенні земельних спорів у порядку, встановленому законом.

Нормами пункту «а» підпункту 4 частини 1 статті 38 Закону України "Про місцеве самоврядування України" встановлено, що до відання виконавчих органів сільських, селищних, міських рад належать власні (самоврядні) повноваження, відповідно до яких виконавчій орган має право звернення до суду про визнання незаконними актів органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальної громади, а також повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

У відповідності до частини 1, 3 статті 73 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні", територіальні громади, органи та посадові особи місцевого самоврядування самостійно реалізують надані їм повноваження. Органи та посадові особи місцевого самоврядування мають право звертатися до суду щодо визнання незаконними актів місцевих органів виконавчої влади, інших органів місцевого самоврядування, підприємств, установ та організацій, які обмежують права територіальних громад, повноваження органів та посадових осіб місцевого самоврядування.

З огляду на те, що постановою прокурора про накладення арешту було обмежено право територіальної громади на реалізацію своїх прав в частині державної реєстрації за нею права власності на цю земельну ділянку, позивач на виконання повноважень визначених нормами ст.ст. 33, 38, 73 ЗУ "Про місцеве самоврядування в Україні" мав право звернувся з відповідним позовом до суду.

Також слід наголосити, що з метою закріплення делегованих повноважень Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області 18.01.2018 року прийнято рішення № 38 - 4 /У 11 про делегування позивачу повноважень, визначених в статтях 27-41 ЗУ "Про місцеве самоврядування в України" (а.с. 123).

З огляду на викладене, позивач є органам виконавчої влади, який у відповідності до визначених законом повноважень та повноважень, делегованих Любимівською сільською радою Дніпропетровського району Дніпропетровської області, правомірно звернувся до господарського суду з позовною заявою про скасування заходів забезпечення кримінального провадження у вигляді накладення арешту на земельну ділянку, у зв`язку з чим доводи апелянта про неналежність позивача не відповідають дійсним обставинам справи.

Щодо доводів заявника апеляційної скарги про відсутність у позивача права звернення до суду з підстав:

- відсутності у Любимівської сільської ради Дніпропетровського району Дніпропетровської області зареєстрованого в установленому законом порядку права на земельну ділянку;

- віднесення земельної ділянки з кадастровим номером №1221484000:01:067:0100 до земель лісогосподарського призначення, що встановлено вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04.08.2011 року у справі № 1-48, через що орган місцевого самоврядування у відповідності до частини 4 статті 173 Земельного Кодексу України не має прав щодо розпоряджатися, користуватися та володіти такою земельною ділянкою,

колегія суддів зазначає наступне.

Як вбачається зі ст.ст. 173, 186 Земельного кодексу України встановлення та зміна меж району, села, селища здійснюється на підставі проекту землеустрою щодо встановлення (зміни) меж адміністративно-територіальних одиниць, який пройшов погодження сільськими, селищними, міськими, районними радами, районними державними адміністраціями.

Частиною 4 статті 173 ЗК України встановлена імперативна норма, якою закріплений безумовний перехід до власності територіальної громади земель, включених в межі населеного пункту.

Колегією суддів досліджено документи, на підставі яких територіальна громада змінила адміністративно - територіальні межі та, як наслідок, у відповідності до частини 4 статті 173 ЗК України планує набути право користування, володіння та розпорядження земельними ділянками, які перебувають в межах Любимівської сільської ради в тому числі і ділянкою за кадастровим номером №1221484000:01:067:0100.

Зокрема, матеріали справи містять рішення Дніпровської районної ради від 27.05.2015 року №513-39/VI, відповідно до якого затверджено проект землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня та змінено межі села Перше травня, в результаті чого загальна площа села у відповідності до затвердженого проекту склала 181,9500 га.

Рішенням Любимівської сільської ради від 02.06.2015 року №1143-35/УІ погоджено проект землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня згідно затвердженого Генерального плану.

Листом Дніпропетровської районної державної адміністрації Дніпропетровської області від 04.08.2015 року № 1-28-1137/0/290-15 державна районна адміністрація повідомила про погодження проекту землеустрою щодо встановлення меж с. Перше Травня.

Крім того, колегія суддів бере до уваги наявність затвердженого розпорядженням голови районної державної адміністрації від 11.08.2015 року № Р- 489/0/291-15 проекту землеустрою та визначення розмірів та встановлення меж села Перше Травня було затверджено.

З вищевикладеного вбачається, що позивач претендує на оформлення титульного права власності на спірну земельну ділянку.

Разом з тим, нормами пункту 4, частини 1 статті 18 Закону України "Про державну реєстрацію прав на нерухоме майно та їх обтяжень" № 952, який регулює відносини, що виникають у сфері державної реєстрації речових прав на нерухоме майно та їх обтяжень, і спрямований на забезпечення визнання та захисту державою таких прав, визначено, що перед проведенням державної реєстрації здійснюється перевірка документів та/або відомостей Державного реєстру прав, відомостей реєстрів (кадастрів), автоматизованих інформаційних систем на наявність підстав для зупинення розгляду заяви, зупинення державної реєстрації прав, відмови у проведенні державної реєстрації прав та прийняття відповідних рішень.

Пунктом 6 частини 1 статті 24 Закону України № 952 встановлено, що наявність зареєстрованих обтяжень речових прав на нерухоме майно є підставою для відмови у проведенні державної реєстрації.

З огляду на викладене, наявність обтяження відносно зазначеної земельної ділянки є підставою, що унеможливлює здійснення будь-яких дій, пов`язаних із державною реєстрацією цієї земельної ділянки за позивачем.

Внаслідок цього, позивач, як особа, що претендує на державну реєстрацію за ним права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1221484000:01:067:0100, позбавлений можливості здійснити таку реєстрацію.

Колегія суддів погоджується з доводами заявника апеляційної скарги щодо відсутності у відповідача на даний час документів, якими підтверджено набуття територіальною громадою права власності на землі, які перейшли до Любимівської сільської ради внаслідок зміни меж населеного пункту села Перше Травня та зміни меж Любимівської сільської ради, в тому числі і на земельну ділянку за кадастровим номером №1221484000:01:067:0100.

В той же час, ця обставина не є підставою для відмови у позові та скасування оскаржуваного рішення, оскільки відповідно до ч. 2 ст. 4 ГПК України судовому захисту підлягає не лише порушене, невизнане або оспорюване право власності на земельну ділянку, а й законний інтерес особи щодо такої земельної ділянки.

За змістом статті 15 Цивільного кодексу України право кожної особи на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу визначено статтею 16 цього Кодексу.

Позовом у процесуальному сенсі є звернення до суду з вимогою про захист своїх прав та інтересів, який складається із двох елементів: предмета і підстави позову.

Предметом позову є певна матеріально-правова вимога позивача до відповідача, а підставою позову - факти, які обґрунтовують вимогу про захист права чи законного інтересу.

При цьому особа, яка звертається до суду з позовом, самостійно визначає у позовній заяві, яке її право чи охоронюваний законом інтерес порушено особою, до якої пред`явлено позов, та зазначає, які саме дії необхідно вчинити суду для відновлення порушеного права.

У свою чергу, суд має перевірити доводи, на яких ґрунтуються позовні вимоги, у тому числі щодо матеріально-правового інтересу у спірних відносинах, і у разі встановлення порушеного права з`ясувати, чи буде воно відновлено у заявлений спосіб.

Для визначення предмета позову як способу захисту права чи інтересу важливим є перелік способів захисту цивільного права та інтересу, наведений у статті 16 Цивільного кодексу України, за змістом якої способами захисту цивільних прав та інтересів можуть бути, зокрема, визнання права, припинення дії, яка порушує право; відновлення становища, яке існувало до порушення, визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, тощо. Суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом.

У Рішенні Конституційного Суду України від 01.12.2004 № 18-рп/2004 (справа про охоронюваний законом інтерес) надано офіційне тлумачення поняття "охоронюваний законом інтерес" як прагнення до користування конкретним матеріальним та/або нематеріальним благом, як зумовленого загальним змістом об`єктивного і прямо не опосередкованого у суб`єктивному праві простого легітимного дозволу, що є самостійним об`єктом судового захисту та інших засобів правової охорони з метою задоволення індивідуальних і колективних потреб, які не суперечать Конституції і законам України, суспільним інтересам, справедливості, добросовісності, розумності та іншим загальноправовим засадам.

Позивачем надано достатньо доказів того, що Любимівська сільська рада Дніпровського району Дніпропетровської області має право претендувати на державну реєстрацію за нею права власності на земельну ділянку з кадастровим номером 1221484000:01:067:0100.

В той же час, наявність обтяження відносно зазначеної земельної ділянки є підставою, що унеможливлює здійснення будь-яких дій, пов`язаних із державною реєстрацією цієї земельної ділянки за позивачем чи за будь-якою іншою особою.

Отже, в даному випадку судовому захисту підлягає не право власності територіальної громади на земельну ділянку, що набувається з моменту її державної реєстрації (доказів чого позивачем не надано), а саме порушений та невизнаний законний інтерес Любимівської сільської ради щодо спірної земельної ділянки, який полягає у потенційній можливості зареєструвати за собою право власності на земельну ділянку з кадастровим номером №1221484000:01:067:0100.

При цьому наявність чи відсутність підстав для реєстрації за Любимівською сільською радою Дніпровського району Дніпропетровської області права власності на земельну ділянку з кадастровим номером №1221484000:01:067:0100 (встановлення беззаперечного факту того, що спірна земельна ділянка знаходиться в межах с. Перше Травня, належить чи не належить до земель лісогосподарського призначення) не входить до предмету позову та предмету доказування у даній справі.

Якщо прокурор вважає, що спірна земельна ділянка належить до земель лісогосподарського призначення або знаходиться поза межами села Перше Травня, він не позбавлений права звернутися із самостійним позовом про визнання за державою права власності на цю земельну ділянку, або оскаржити у судовому порядку можливу реєстрацію права власності на земельну ділянку за Любимівською сільською територіальною громадою.

Доводи заявника апеляційної скарги про те, що вироком Дніпропетровського районного суду Дніпропетровської області від 04.08.2011 року у справі № 1-48 встановлено, що спірна земельна ділянка з кадастровим номером №1221484000:01:067:0100 належить до земель лісогосподарського призначення, суперечать ч. 6 ст. 75 ГПК України, оскільки вироком у кримінальному провадженні не встановлюються певні обставини, а обвинувальний вирок суду в кримінальному провадженні, який набрав законної сили, є обов`язковими для господарського суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Виконавчий комітет Любимівської сільської ради Дніпровського району Дніпропетровської області звернувся до суду за захистом порушеного та невизнаного законного інтересу Любимівської сільської ради щодо неможливості зареєструвати за собою право власності на земельну ділянку із дотриманням відповідної процедури та порядку.

За результатами розгляду цієї вимоги суд першої інстанції, установивши, що станом на даний час накладений постановою слідчого прокуратури арешт земельної ділянки не виконує жодної забезпечувальної функції у кримінальному провадженні, правомірно відновив порушений законний інтерес сільської ради.

Відповідно до пункту 1 частини першої статті 275 та статті 276 Господарського процесуального кодексу України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За викладених обставин, колегія суддів суду апеляційної інстанції вважає, що розглядаючи справу, суд першої інстанції дав оцінку наявним у справі доказам за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному і об`єктивному розгляді в судовому процесі всіх обставин справи в їх сукупності, правильно застосував норми матеріального і процесуального права, що у відповідності до ст. 276 ГПК України є підставою для залишення апеляційної скарги без задоволення, а рішення суду - без змін.

Зважаючи на відмову у задоволенні апеляційної скарги, судові витрати, понесені у зв`язку із апеляційним оскарженням, згідно статті 129 Господарського процесуального кодексу України, покладаються на заявника у скарзі і відшкодуванню не підлягають.

Керуючись ст. ст. 269, 275, 276, 282, 283 ГПК України, суд

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Дніпропетровської обласної прокуратури на рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 у справі №904/3764/20 - залишити без задоволення.

Рішення Господарського суду Дніпропетровської області від 22.10.2020 у справі №904/3764/20 - залишити без змін.

Судові витрати Дніпропетровської обласної прокуратури, м. Дніпро за подання апеляційної скарги на рішення суду покласти на заявника апеляційної скарги.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена до Верховного Суду протягом двадцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Повний текст постанови виготовлено та підписано 18.01.2021.

Головуючий суддя О.Г. Іванов

Суддя С.Г. Антонік

Суддя О.В. Березкіна