ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р. Справа№ 911/1383/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Євсікова О.О.

суддів: Владимиренко С.В.

Корсака В.А.

розглянувши у порядку спрощеного позовного провадження

без повідомлення учасників справи апеляційну скаргу

Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 (повний текст складений 02.10.2020)

у справі № 911/1383/20 (суддя Кошик А.Ю.)

за позовом Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України"

до Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області

про стягнення 137.649,72 грн,

В С Т А Н О В И В:

Рішенням Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/1383/20 позовні вимоги задоволено в повному обсязі: стягнуто з Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на користь Акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" 99.734,09 грн пені, 14.489,26 грн інфляційних, 23.426,37 грн 3% річних та 2.102,00 грн вират зі сплати судового збору.

Рішення місцевого суду мотивоване тим, що наявними у справі належними письмовими доказами є доведеним факт прострочення відповідачем оплати газу.

Не погоджуючись з прийнятим судовим рішенням, КП "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить рішення місцевого суду скасувати та прийняти нове рішення, яким у задоволенні позову відмовити повністю.

Згідно з протоколом автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.11.2020 справу передано для розгляду колегії суддів у складі: головуючий суддя - Євсіков О.О., судді Корсак В.А., Владимиренко С.В.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 17.11.2020 поновлено Комунальному підприємству "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області пропущений строк на апеляційне оскарження, відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/1383/20, зупинено виконання рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/1383/20, розгляд апеляційної скарги вирішено здійснювати у порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи (без проведення судового засідання).

Рішення у справі прийняте 18.01.2021 після виходу судді Корсака В.А. з відпустки.

Вимоги та доводи апеляційної скарги мотивовані тим, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що:

- отриманий відповідачем газ був використаний для виробництва теплової енергії, яка споживається виключно населенням, яке із значною затримкою розраховується з відповідачем за спожиту теплову енергію, що, у свою чергу, є причиною прострочення відповідачем оплати поставленого позивачем газу, яка не залежить від відповідача;

- відповідач повністю сплатив на рахунок позивача грошові кошти за поставку газу, а тому нарахування пені, 3% річних та інфляційних втрат є безпідставним;

- прострочення терміну оплати газу не завдало жодних збитків позивачу, не вплинуло на його господарську діяльність, газ було оплачено у повному обсязі, а тому застосована до відповідача відповідальність є надмірним тягарем для нього та буде виступати засобом збагачення позивача;

- штрафні санкції, нараховані позивачем, підлягають списанню на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016 "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Розглянувши доводи апеляційної скарги, дослідивши докази, проаналізувавши на підставі встановлених фактичних обставин справи правильність застосування судом першої інстанції норм чинного законодавства, Північний апеляційний господарський суд вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Як підтверджується матеріалами справи та встановлено місцевим судом, між Публічним акціонерним товариством "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України" (постачальник) та Комунальним підприємством "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області (споживач) 05.09.2017 укладений Договір №2044/1718-ТЕ-17 купівлі-продажу природного газу (далі - Договір).

Постановою Кабінету Міністрів України від 14.12.2016 №1044 "Питання акціонерного товариства "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", у редакції постанови Кабінету Міністрів України від 06.03.2019 №226, було змінено тип Компанії на приватне акціонерне товариство та змінено найменування Компанії, а саме повне найменування українською мовою - Акціонерне товариство "Національна акціонерна компанія "Нафтогаз України", скорочене українською мовою - НАК "Нафтогаз України".

Позивач зазначає, що на виконання умов Договору він передав у власність відповідача природний газ у жовтні - грудні 2017 року, січні - квітні 2018 року на загальну суму 4.981.417,40 грн, що підтверджується актами приймання-передачі природного газу, копії яких додані до матеріалів справи.

Відповідно до пункту 6.1 Договору оплата за газ здійснюється відповідачем виключно грошовими коштами шляхом 100% поточної оплати протягом місяця поставки природного газу. Остаточний розрахунок за фактично переданий газ здійснюється до 25 числа (включно) місяця, наступного за місяцем поставки газу.

Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього Договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором.

Пункт 8.2 розділу 8 "Відповідальність сторін" Договору викладено у такій редакції: "У разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 16,4% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених зі споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20".

Пункт 8.3 розділу 8 визначає, що сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 року №20 "Про затвердження порядку перерахування деяких субвенцій з державного бюджету місцевим бюджетам на надання пільг, субсидій та компенсацій" спільних протокольних рішень, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.

До договору укладалися додаткові угоди №1 від 11.01.2018, №2 від 05.04.2018.

Зокрема додатковою угодою №1 були внесені зміни до пункту 6.1 розділу 6 "Порядок та умови проведення розрахунків" та викладено його у такій редакції "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору укладення договору про організацію взаєморозрахунків, а також підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів тощо) щодо нарахованих (оформлених) та непрофінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженимпостановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, не змінює строків та умов розрахунків за цим договором".

Пункт 8.2 та пункт 8.3 розділу 8 "Відповідальність сторін" Договору викладено у редакції: "У разі прострочення споживачем оплати згідно з пунктом 6.1 договору він зобов`язується сплатити постачальнику пеню у розмірі 15,3% річних, але не більше подвійної облікової ставки НБУ, що діяла у період, за який нараховується пеня, розраховану від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених зі споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 04.03.2002 року №256".

Пункт 8.3. Договору викладено в такій редакції: "Сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору підписання споживачем будь-яких документів (актів, розрахунків, протоколів, тощо) щодо нарахованих (оформлених) та непрофінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету , затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором".

У підпункті 4 пункту 11.3 розділу 11 "Інші умови" Договору сторони погодили, що будь-які спільні протокольні рішення або надані споживачем будь-які документи щодо оформлених та непрофінансованих пільг і житлових субсидій населенню згідно з Порядком фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України від 4 березня 2002 року №256, протоколи нарад, - дво - та багатосторонніх зустрічей, листування між сторонами не можуть бути використані до відносин за цим договором як внесення змін до цього договору; можуть бути застосовані до відносин за цим договором тільки після підписання сторонами окремого додаткового договору або додаткової угоди про внесення змін до цього договору".

Ця додаткова угода поширює свою дію на правовідносини з 01 січня 2018 року".

Пунктом 10.3 Договору сторони погодили, що строк, у межах якого сторони можуть звернутися до суду з вимогою про захист своїх прав за цим договором (строк позовної давності), у т. ч. щодо стягнення основної заборгованості, штрафів, пені, відсотків річних, інфляційних втрат, встановлюється тривалістю у 5 років.

Сторони визнають, що відповідач оплатив отриманий газ у повному обсязі на суму 4.981.417,40 грн.

Однак, як вбачається з матеріалів справи та розрахунку заборонності (т. 1 а.с. 24 - 29), відповідач здійснив таку оплату з пропуском строків, обумовлених договором.

Апелянт не заперечує, що прострочення оплати мало місце, а наведений розрахунок заборгованості не спростовує.

Водночас апелянт стверджує, що прострочення терміну оплати газу не завдало жодних збитків позивачу, не вплинуло на його господарську діяльність, газ було оплачено у повному обсязі, а тому відповідальність (пеня, 3% річних та інфляційні втрати) застосована до відповідача безпідставно, є надмірним тягарем для нього та виступає засобом збагачення позивача.

Разом з цим, матеріалами справи підтверджується, що відповідач порушив строк виконання грошового зобов`язання за Договором, що призвело до звернення позивача до господарського суду з вимогами про стягнення з відповідача 99.734,09 грн пені, 14.489,26 грн інфляційних та 23.426,37 грн 3% річних.

Згідно з вимогами ч. 2 ст. 193 Господарського кодексу України порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.

Відповідно до ч. 1 ст. 218 Господарського кодексу України підставою господарсько-правової відповідальності учасника господарських відносин є вчинене ним правопорушення у сфері господарювання.

Статтею 216 Господарського кодексу України передбачено, що учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.

Пунктом 8.2 Договору визначено, що у разі невиконання відповідачем п. 6.1 Договору відповідач сплачує позивачу, крім суми заборгованості, пеню у розмірі 21% річних (15,3% з 01.01.2018 року), але не більше подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла в період, за який сплачується пеня, від суми простроченого платежу. Нарахування пені не здійснюється постачальником на суми оплат, проведених зі споживачем відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Розрахунок пені, що підлягає стягненню за цим позовом, здійснений відповідно до вимог ст. 232 ГК України з наступного дня, від дня прострочення основного зобов`язання.

З урахуванням суми та строку прострочення сплати основного боргу відповідача перед позивачем за Договором розмір нарахованої пені за неналежне виконання відповідачем умов Договору складає 99.734,09 грн за актами жовтня - грудня 2017 року, січня - квітня 2018 року.

Відповідно до вимог ч. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три відсотки річних з простроченої суми, якщо законом або договором не встановлений інший розмір відсотків.

Оскільки відповідач не виконав умов Договору щодо оплати отриманого природного газу, він зобов`язаний сплатити на користь позивача суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції, а також три проценти річних від простроченої суми.

Пунктом 8.3 сторони погодили, що з урахуванням пункту 11.3 цього договору підписання укладення договору (ів) про організацію взаєморозрахунків, підписання сторонами відповідно до постанови Кабінету Міністрів України від 11 січня 2005 року№20 спільних протокольних рішень про організацію взаєморозрахунків за природний газ не звільняє споживача від обов`язку сплатити на користь постачальника платежі відповідно до статті 625 ЦК України, нараховані на всю суму заборгованості за цим Договором.

Позивач в позові просить стягнути з відповідача суму, на яку збільшився борг внаслідок інфляційних процесів, що складає 14.489,26 грн за актами грудня 2017 року, січня 2018 року, лютого 2018 року, квітня 2018 року.

Періодом, за який розраховуються інфляційні, є час прострочення з місяця, наступного за місяцем, у якому мав бути здійснений платіж, і за будь-який місяць (місяці), у якому (яких) мала місце інфляція (дефляція). Розрахунок індексу інфляції здійснений позивачем відповідно до рекомендацій, наданих Листом Верховного Суду України від 03.04.1997 № 62-97-р.

Також позивач просить стягнути з відповідача 3% річних від основного боргу у сумі 23.426,37 грн за актом жовтня-грудня 2017 року, січня-квітня 2018 року.

Таким чином позивач у позові заявив до стягнення з відповідача 99.734,09 грн пені, 14.489,26 грн інфляційних та 23.426,37 грн 3% річних, всього 137.649,72 грн за актами жовтня - грудня 2017 року, січня - квітня 2018 року.

Апелянт стверджує, що штрафні санкції, нараховані позивачем, підлягають списанню на підставі ч. 3 ст. 7 Закону України №1730-VIII від 03.11.2016 "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії".

Однак, як визначено нормами Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії", цей Закон поширює свою дію на заборгованість, що виникла за використаний природний газ для виробництва теплової енергії станом на 1 липня 2016 року та не є погашеною станом на 31.12.2016 року.

Оскільки даному спорі має місце нарахування штрафних санкцій на заборгованість за зобов`язаннями жовтня - грудня 2017 року, січня - квітня 2018 року, приписи вищенаведеного Закону України "Про заходи, спрямовані на врегулювання заборгованості теплопостачальних та теплогенеруючих організацій та підприємств централізованого водопостачання і водовідведення за спожиті енергоносії" не поширюють свою дію на правовідносини сторін у даній справі.

Також, посилаючись на оплату частини природного газу у порядку та строки, які регламентовані постановою Кабінету Міністрів України "Про затвердження порядку фінансування видатків місцевих бюджетів на здійснення заходів з виконання державних програм соціального захисту населення за рахунок субвенцій з державного бюджету" № 256 від 04.03.2002, апелян зазначає, що прострочення оплат виникали у зв`язку з тим, що серед мешканців будинку є пільгові категорії громадян, за яких витрати відшкодовувались з державного бюджету поза волею відповідача і таке відшкодування залежало від бюджетної процедури.

Однак колегія суддів відзначає, що порушення державою обов`язку перед надавачами послуг (відповідачем) щодо розрахунків по пільгам та субсидіям населенню, не звільняє відповідача від відповідальності за прострочення договірних зобов`язань у вигляді пені, 3% річних та інфляційних втрат.

Також відповідач не позбавлений права звернутися до суду про відшкодування збитків до органів державної влади у порядку статті 1173 ЦК України.

Крім того, як вбачається з матеріалів справи, між позивачем, відповідачем та третіми особами не укладалися будь-які договори, спільні протокольні рішення або договори про організацію взаєморозрахунків щодо здійснення розрахунків у порядку визначеному постановою №256, на відміну від реалізації положень постанови Кабінету Міністрів України від 11.01.2005 №20.

Згідно з ч. 1 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

Відповідно до ч. 2 ст. 509 Цивільного кодексу України зобов`язання виникають з підстав, встановлених ст. 11 цього Кодексу.

Згідно з п. 1 ч. 2 ст. 11 Цивільного кодексу України підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частина 1 ст. 626 Цивільного кодексу України передбачає, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Укладений між сторонами Договір за правовою природою є договором купівлі-продажу, за яким згідно ст. 655 Цивільного кодексу України, одна сторона (продавець) передає або зобов`язується передати майно (товар) у власність другій стороні (покупцеві), а покупець приймає або зобов`язується прийняти майно (товар) і сплатити за нього певну грошову суму.

Відповідно до ч. 1 ст. 692 Цивільного кодексу України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Відповідно до ст. 526 Цивільного кодексу України зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 202 Господарського кодексу України, ст. 599 Цивільного кодексу України зобов`язання, зокрема, припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Згідно з ч. ч. 1, 2 ст. 193 Господарського кодексу України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та збезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язання є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених законом або договором.

Відповідно до п. 1 ст. 530 Цивільного кодексу України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Згідно зі ст. 610 Цивільного кодексу України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Відповідно до ст. 612 Цивільного кодексу України боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Згідно зі ст. 611 Цивільного кодексу України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Статтею 549 Цивільного кодексу України встановлено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання.

Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

Щодо посилання апелянта на виникнення прострочення у зв`язку з несвоєчасним відшкодуванням з державного бюджету за пільговими категоріями громадян апеляційний суд звертає увагу на те, що позивач при поданні позову врахував умову п.8.3 Договору про звільнення від нарахування пені за пільговими відшкодуваннями. Водночас п. 8.3 Договору погоджено сплату платежів відповідно до статті 625 ЦК України, нарахованих на всю суму заборгованості за цим Договором. Крім того відповідач не надав контррозрахунок до позову з виділенням платежів за пільговим відшкодуванням.

Враховуючи наведені у розрахунку позивача періоди прострочення оплат спожитого природного газу, які відповідач не спростував, згідно з п. 8.2 Договору та п. 2 ст. 625 Цивільного кодексу України позивач обґрунтовано нарахував відповідачу за прострочення виконання грошового зобов`язання з оплати природного газу за актами жовтня-грудня 2017 року, січня-квітня 2018 року 99.734,09 грн пені, 14.489,26 грн інфляційних та 23.426,37 грн 3% річних, всього 137.649,72 грн.

В апеляційній скарзі відповідач також стверджує, що місцевий суд не надав належної оцінки тому, що прострочення терміну доставки вантажу не завдало жодних збитків позивачу, не вплинуло на його господарську діяльність, отриманий газ був повністю оплачений, а тому застосована до відповідача відповідальність є надмірним тягарем для нього та буде виступати засобом збагачення позивача.

Колегія суддів вважає наведені твердження апелянта необґрунтованими з огляду на таке.

Відповідно до ч. 3 ст. 551 Цивільного кодексу України розмір неустойки може бути зменшений за рішенням суду, якщо він значно перевищує розмір збитків, та за наявності інших обставин, які мають істотне значення.

Положенням ст. 233 Господарського кодексу України встановлено, що у разі якщо належні до сплати штрафні санкції надмірно великі порівняно із збитками кредитора, суд має право зменшити розмір санкцій. При цьому повинно бути взято до уваги: ступінь виконання зобов`язання боржником; майновий стан сторін, які беруть участь у зобов`язанні; не лише майнові, але й інші інтереси сторін, що заслуговують на увагу. Якщо порушення зобов`язання не завдало збитків іншим учасникам господарських відносин, суд може з урахуванням інтересів боржника зменшити розмір належних до сплати штрафних санкцій.

Визначені наведеними нормами положення з урахуванням приписів Господарського процесуального кодексу України щодо загальних засад господарського судочинства та щодо обов`язку суду сприяти учасникам судового процесу в реалізації їхніх прав дає право суду зменшити розмір штрафних санкцій за умови, що він значно перевищує розмір завданих допущеним порушенням збитків.

Аналогічний правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 03.09.2014 №6-100цс14.

Статтею 546 Цивільного кодексу України неустойка (штраф, пеня) віднесена до переліку видів забезпечення виконання зобов`язань.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання (ч. 1 ст. 549 ЦК України).

Згідно з приписами частини 1 ст. 230 ГК України неустойка є штрафною санкцією, яка застосовується до учасника господарських відносин у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.

Отже, неустойка має подвійну правову природу, є водночас способом забезпечення виконання зобов`язання та мірою відповідальності за порушення виконання зобов`язання, завданням якого є захист прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання боржником.

Завданням неустойки як способу забезпечення виконання зобов`язання та міри відповідальності є одночасно дисциплінування боржника (спонукання до належного виконання зобов`язання) та захист майнових прав та інтересів кредитора у разі порушення зобов`язання шляхом компенсації можливих втрат, у тому числі у вигляді недосягнення очікуваних результатів господарської діяльності внаслідок порушення зобов`язання.

Метою застосування неустойки є в першу чергу захист інтересів кредитора, однак не застосування до боржника заходів, які при цьому можуть призвести до настання негативних для нього наслідків як суб`єкта господарської діяльності.

Відтак застосування неустойки має здійснюватися із дотриманням принципу розумності та справедливості.

Вирішуючи питання про зменшення розміру неустойки (штрафу, пені), яка підлягає стягненню зі сторони, що порушила зобов`язання, господарський суд повинен об`єктивно оцінити, чи є даний випадок винятковим, виходячи з інтересів сторін, які заслуговують на увагу, ступеню виконання зобов`язання, причини (причин) неналежного виконання або невиконання зобов`язання, незначності прострочення виконання, наслідків порушення зобов`язання, невідповідності розміру стягуваної неустойки (штрафу, пені) таким наслідкам, поведінки винної сторони (в тому числі вжиття чи невжиття нею заходів до виконання зобов`язання, негайне добровільне усунення нею порушення та його наслідків) тощо.

Зі змісту наведених норм вбачається, що при вирішенні питання про можливість зменшення неустойки суд має дати належну оцінку правовідносинам сторін з точки зору винятковості випадку. Крім цього, зменшення розміру штрафних санкцій не є обов`язком суду, а його правом і виключно у виняткових випадках.

Оцінюючи наявні матеріали справи, доводи відповідача, колегія суддів зазначає, що відповідач не надав суду жодних належних, допустимих та достовірних доказів в розумінні ст.ст. 76, 77, 78, 79, 91 Господарського процесуального кодексу України на підтвердження наявності скрутного майнового становища, поважності причин неналежного виконання зобов`язань та причинних наслідків, винятковості даного випадку та невідповідності розміру штрафу наслідкам порушення, а тому доводи відповідача про зменшення розміру штрафних санкцій є необґрунтованими.

Відповідно до ст. 74 ГПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.

Згідно зі ст. ст. 76, 77 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.

З огляду на вказані обставини, ґрунтуючись на матеріалах справи, колегія суддів вважає, що рішення місцевого прийнято з повним та всебічним дослідженням обставин, які мають значення для справи, а також з дотриманням норм матеріального і процесуального права, у зв`язку з чим апеляційна скарга задоволенню не підлягає.

Інших належних доказів на підтвердження своїх доводів та заперечень, викладених в поданій апеляційній скарзі, скаржник не надав суду апеляційної інстанції.

У справі, що розглядається, колегія суддів доходить висновку, що суд першої інстанції надав вичерпну відповідь на всі істотні питання, що виникають при кваліфікації спірних відносин як у матеріально-правовому, так і у процесуальному сенсах, а доводи, викладені в апеляційній скарзі, не спростовують обґрунтованих та правомірних висновків місцевого господарського суду.

Відповідно до ст. 276 ГПК України суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи вищезазначене, колегія суддів Північного апеляційного господарського суду дійшла висновку, що рішення господарського суду першої інстанції відповідає чинному законодавству та матеріалам справи, підстав для його скасування з мотивів, викладених в апеляційній скарзі, не вбачається.

Згідно зі ст. 129 ГПК України витрати зі сплаті судового збору за подання апеляційної скарги покладаються на відповідача.

Керуючись ст.ст. 74, 129, 269, 275, 276, 281 - 284 ГПК України, Північний апеляційний господарський суд, -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Комунального підприємства "Софія" Софіївсько-Борщагівської сільської ради Києво-Святошинського району Київської області на рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/1383/20 залишити без задоволення.

2. Рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/1383/20 залишити без змін.

3. Поновити дію рішення Господарського суду Київської області від 03.09.2020 у справі №911/1383/20.

4. Повернути до Господарського суду Київської області матеріали справи №911/1383/20.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття.

Постанова апеляційної інстанції може бути оскаржена до Верховного Суду в порядку та в строк, передбачені ст.ст. 287 - 289 ГПК України.

Головуючий суддя О.О. Євсіков

Судді С.В. Владимиренко

В.А. Корсак