ПІВНІЧНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

вул. Шолуденка, буд. 1, літера А, м. Київ, 04116, (044) 230-06-58 inbox@anec.court.gov.ua

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"18" січня 2021 р. Справа№ 925/669/20

Північний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів:

головуючого: Мальченко А.О.

суддів: Агрикової О.В.

Дикунської С.Я.

розглянувши у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи матеріали апеляційної скарги Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс»

на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.10.2020

у справі № 925/669/20 (суддя Довгань К.І.)

за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс»

до ОСОБА_1

про стягнення 113 513,93 грн

ВСТАНОВИВ:

Товариство з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» (далі - ТОВ «Компанія «Нотапс», позивач) звернулось до Господарського суду Черкаської області з позовом до ОСОБА_1 (далі - ОСОБА_1 , відповідач) про стягнення 113 513,93 грн, з яких 71 341,01 грн пені, 37 832,17 грн відсотків за користування товарним кредитом та 4 340,75 грн інфляційних втрат, посилаючись на неналежне виконання відповідачем зобов`язань за договором поставки на умовах товарного кредиту №41/2008К від 13.03.2008 щодо оплати вартості отриманого товару.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 30.10.2020 у справі №925/669/20 позов задоволено частково, стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Нотапс» 37 832,17 грн відсотків за користування товарним кредитом, 4 340,75 грн втрат внаслідок інфляції та 2 102,00 грн витрат на сплату судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

Ухвалюючи вказане рішення, суд першої інстанції виходив з доведеності факту порушення відповідачем своїх зобов`язань перед позивачем за договором, у зв`язку з чим визнав правомірним нарахування відсотків за користування товарним кредитом та втрат внаслідок інфляції, розмір яких є обґрунтованим та вірно розрахованим. Водночас, суд дійшов висновку про те, що позивач позбавлений права нараховувати пеню на суму боргу (25 943,00 грн), стягнення якої вже було вирішено Господарським судом Черкаської області у справі №04/417, а тому в цій частині у позові необхідно відмовити.

Не погоджуючись із вищезазначеним рішенням, ТОВ «Компанія «Нотапс» звернулось до Північного апеляційного господарського суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати оскаржуване рішення в частині відмови у задоволенні позовних вимог та постановити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити в повному обсязі.

Апеляційну скаргу мотивовано тим, що рішення суду першої інстанції в оскаржуваній частині не відповідає нормам чинного законодавства та судовій практиці, є необґрунтованим та таким, що прийняте за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи, з неправильним застосуванням норм матеріального права та порушенням норм процесуального права, у зв`язку з чим висновки суду не відповідають дійсним обставинам справи.

Обґрунтовуючи апеляційну скаргу, позивач вказував на неврахування судом тієї обставини, що на час звернення з даним позовом до суду зобов`язання відповідача за договором та рішення Господарського суду Черкаської області від 05.03.2009 у справі №04/417, яким стягнуто з останнього заборгованість за договором та штрафні санкції, залишаються невиконаними; під час розгляду справи №04/417 позивач відмовився виключно від стягнення пені, нарахованої за період з 02.09.2008 по 08.01.2009, та жодним чином не відмовлявся від можливості отримання пені на майбутнє; позовні вимоги у даній справі стосуються іншого періоду існування прострочення виконання відповідачем зобов`язань за договором, зокрема, щодо стягнення пені за період з 06.03.2009 по 24.05.2020; саме лише прийняття господарським судом рішення про задоволення вимог кредитора, якщо таке рішення не виконано в установленому законом порядку, не припиняє зобов`язальних відносин сторін і не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання; позивач є належним кредитором відповідача щодо отримання нарахованої пені за весь час існування непогашеного розміру боргу, за виключенням того періоду, за який вже було стягнуто у судовому порядку відповідні суми нарахувань.

Ухвалою Північного апеляційного господарського суду від 16.11.2020 відкрито апеляційне провадження за апеляційною скаргою ТОВ «Компанія «Нотапс» на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.10.2020 у справі №925/669/20, встановлено здійснювати розгляд апеляційної скарги у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи; встановлено ОСОБА_1 строк для подання відзиву на апеляційну скаргу.

Відповідач правом, наданим статтею 263 Господарського процесуального кодексу України (надалі - ГПК України), не скористався, відзиву на апеляційну скаргу не надав.

Згідно з ч. 10 ст. 270 ГПК України апеляційні скарги на рішення господарського суду у справах з ціною позову менше ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

У відповідності до вимог ч. ч. 1, 2, 5 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги. Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї. В суді апеляційної інстанції не приймаються і не розглядаються позовні вимоги та підстави позову, що не були предметом розгляду в суді першої інстанції.

Враховуючи межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів зазначає, що предметом апеляційного перегляду у даній справі є рішення суду першої інстанції лише в частині відмови у задоволенні позовної вимоги про стягнення пені.

Обговоривши доводи апеляційної скарги, дослідивши матеріали справи, перевіривши правильність застосування господарським судом при прийнятті оскаржуваного рішення норм матеріального та процесуального права, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга підлягає задоволенню, виходячи з наступного.

Як встановлено місцевим господарським судом та вбачається з матеріалів справи, 13.03.2008 між Товариством з обмеженою відповідальністю «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» (у тексті договору - постачальник) та Фізичною особою-підприємцем Марюхна Олегом Івановичем (у тексті договору - покупець) було укладено договір поставки на умовах товарного кредиту №41/2008К (далі - договір), відповідно до умов якого постачальник зобов`язується передати у власність покупця товар (насіння соняшника "Зевс"), а покупець зобов`язується прийняти товар та оплатити його вартість і відсотки за користування товарним кредитом на умовах передбачених договором.

Згідно з п. 2.1. договору постачальник надає покупцю товарний кредит у розмірі вартості отриманого та неоплаченого покупцем товару на період: з дати одержання товару покупцем (але не раніше 20.03.2008) до 01.09.2008.

Вартість договору становить ціну товару (35 000,00 грн.) і суму відсотків за користування кредитом та складає 36 179,45 грн, у тому числі ПДВ 6 029,91 грн (п. 2.4 договору).

У Додатку №1 до договору сторони погодили розрахунок відсотків за користування товарним кредитом, строки оплати та вартість договору.

Як зазначає позивач, у зв`язку із неналежним, несвоєчасним та неповним виконанням відповідачем взятого на себе грошового зобов`язання щодо оплати вартості отриманого товару згідно вказаного договору ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» звернулося до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою про стягнення з ФОП Марюхни О.І. суми заборгованості та штрафних санкцій за період із 02.09.2008 по 08.01.2009.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.03.2009 у справі №04/417 позов ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» задоволено частково; стягнуто з ФОП Марюхни О.І. на користь ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» 25 943,83 грн основного боргу, 10 853,83 грн штрафу, 1 146,25 грн втрат від інфляції, 185,54 грн річних, 381,29 грн витрат по держмиту та 113,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

23.03.2009 на примусове виконання зазначеного рішення у справі №04/417 видано наказ.

Ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.05.2014 у справі №04/417 здійснено процесуальне правонаступництво на стадії виконання рішення господарського суду, змінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 23.03.2009 у справі №04/417 з ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» (код ЄДРПОУ 30345439) на його правонаступника ТОВ «Компанія «Нотапс» (код ЄДРПОУ 38964292).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань згідно договору та рішення Господарського суду Черкаської області від 05.03.2009 у справі №04/417, позивач звернувся до Господарського суду Черкаської області з позовною заявою про стягнення з ФОП Марюхни О.І. суми 3% річних та інфляційних витрат за період із 24.03.2009 по 20.10.2014.

Рішенням Господарського суду Черкаської області від 11.12.2014 у справі № 925/1938/14 у позові було відмовлено.

Постановою Київського апеляційного господарського суду від 16.02.2015 у справі №925/1938/14, рішення скасовано; позов ТОВ «Компанія «Нотапс» задоволено повністю; стягнуто з відповідача на користь позивача 4623,99 грн 3% річних, 9386,23 грн інфляційних витрат, 1000,00 грн витрат на послуги адвоката, 1827,00 грн судового збору.

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем грошових зобов`язань за договором, а також рішення Господарського суду Черкаської області від 05.03.2009 у справі №04/417, 07.11.2017 ТОВ «Компанія «Нотапс» звернулося до Шполянського районного суду Черкаської області з позовною заявою про стягнення з ОСОБА_1 3% річних та інфляційних витрат за період з 21.10.2014 по 03.11.2017.

Рішенням Шполянського районного суду Черкаської області від 04.05.2018 у справі №710/1234/17 позов ТОВ «Компанія «Нотапс» задоволено та стягнуто з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Нотапс» 2360,04 грн 3% річних та 17278,59 грн інфляційних втрат за період з 21.10.2014 по 03.11.2017.

Постановою Шполянського РВДВС ГТУЮ у Черкаській області від 12.11.2019 відкрито виконавче провадження за №60483843 щодо примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 23.03.2009 у справі №04/417 про стягнення з ФОП Марюхни О.І. на користь ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» 25 943,83 грн основного боргу, 10 853,83 грн штрафу, 1 146,25 грн втрат від інфляції, 185,54 грн річних, 381,29 грн витрат по держмиту та 113,00 грн витрат на інформаційно-технічне забезпечення судового процесу.

Як стверджує позивач, станом на 05.12.2019 наказ Господарського суду Черкаської області від 23.03.2009 у справі №04/417 не виконаний.

Враховуючи вищевикладені обставини, посилаючись на існування у відповідача перед позивачем непогашеної заборгованості за договором у сумі 25 943,00 грн, позивач звернувся до суду з даним позовом про стягнення з відповідача пені, відсотків за користування товарним кредитом та інфляційних втрат.

Оцінюючи подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів, та враховуючи, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і заперечень, враховуючи вищевказані межі перегляду справи судом апеляційної інстанції, колегія суддів апеляційного господарського суду не може погодитися з рішенням суду першої інстанції про відмову у задоволенні позову в частині стягнення з відповідача пені, а твердження скаржника вважає обґрунтованими, з огляду на наступне.

Статтею 11 Цивільного кодексу України (далі - ЦК України) визначено, що цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки; підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Частиною 1 статті 626 ЦК України визначено, що договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, за своєю правовою природою договірні відносини, що склалися між сторонами у справі, мають ознаки договору поставки, за яким, відповідно до ст. 712 ЦК України, продавець (постачальник), який здійснює підприємницьку діяльність, зобов`язується передати у встановлений строк (строки) товар у власність покупця для використання його у підприємницькій діяльності або в інших цілях, не пов`язаних з особистим, сімейним, домашнім або іншим подібним використанням, а покупець зобов`язується прийняти товар і сплатити за нього певну грошову суму.

Частиною другою цієї статті визначено, що до договору поставки застосовуються загальні положення про купівлю-продаж, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає з характеру відносин сторін

Відповідно до статті 265 Господарського кодексу України (далі - ГК України) за договором поставки одна сторона - постачальник зобов`язується передати (поставити) у зумовлені строки (строк) другій стороні - покупцеві товар (товари), а покупець зобов`язується прийняти вказаний товар (товари) і сплатити за нього певну грошову суму.

Товарний кредит - це вид договору купівлі-продажу, за якого покупцю передається у власність товар, за який він може розплатитися через певний проміжок часу. Цей вид господарських відносин регламентований ст.694 ЦК України, в якій розрізняються два види таких договорів: продаж товару в кредит з відстроченням платежу та продаж товару з розстроченням платежу.

За приписами статей 509, 526 ЦК України, статей 173, 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться.

Відповідно до ч. 1 ст. 691 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар за ціною, встановленою у договорі купівлі-продажу.

Згідно з ч. 1 ст. 692 ЦК України покупець зобов`язаний оплатити товар після його прийняття або прийняття товаророзпорядчих документів на нього, якщо договором або актами цивільного законодавства не встановлений інший строк оплати товару.

Положеннями статті 530 ЦК України визначено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін).

Умовою виконання зобов`язання є строк (термін) його виконання. Дотримання строку виконання є одним із критеріїв належного виконання зобов`язання, оскільки прострочення є одним із проявів порушення зобов`язання. Строк (термін) виконання зобов`язання за загальним правилом, узгоджується сторонами в договорі.

Відповідно до ст. 610 ЦК України порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом (пункт 1 статті 612 ЦК України).

Як було зазначено вище, рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.03.2009 у справі №04/417 позов ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» задоволено частково, стягнуто з ФОП Марюхни О.І. на користь ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» 25 943,83 грн основного боргу, 10 853,83 грн штрафу, 1 146,25 грн втрат від інфляції, 185,54 грн річних.

Відповідно до частини 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

За змістом наведеної норми, неодмінною умовою її застосування є один і той самий склад сторін як у справі, що розглядається господарським судом, так і у справі (або справах) зі спору, що вирішувався раніше, і в якій встановлено певні факти, що мають значення для справи, що розглядається.

Одним з основних елементів верховенства права є принцип правової певності, який серед іншого передбачає, що рішення суду з будь-якої справи, яке набрало законної сили, не може бути поставлено під сумнів.

Преюдиційні факти є обов`язковими при вирішенні інших справ та не підлягають доказуванню, оскільки їх істинність встановлено у рішенні, у зв`язку з чим немає необхідності встановлювати їх знову, піддаючи сумніву істинність та стабільність судового акту, який набрав законної сили.

Так, рішенням суду у справі №04/417 встановлено факт настання терміну оплати та факт прострочення відповідачем своїх грошових зобов`язань за укладеним між сторонами договором поставки на умовах товарного кредиту №41/2008К від 13.03.2008, а також наявність підстав для нарахування штрафних санкцій, відсотків річних та інфляційних втрат.

Крім того, ухвалою Господарського суду Черкаської області від 13.05.2014 у справі №04/417 здійснено процесуальне правонаступництво на стадії виконання рішення господарського суду, змінено сторону (стягувача) у виконавчому провадженні щодо примусового виконання наказу Господарського суду Черкаської області від 23.03.2009 у справі №04/417 з ТОВ «КОРПОРАЦІЯ АГРОСИНТЕЗ» на його правонаступника ТОВ «Компанія «Нотапс».

Враховуючи, що вказані судові рішення у справі №04/417 набрали законної сили у встановленому Господарським процесуальним кодексом України порядку, та беручи до уваги, що сторонами у вказаній справі є ті ж самі юридичні особи, що і у даній справі, колегія суддів дійшла висновку про доведеність та обґрунтованість встановлених у них обставин, які повторного доведення не потребують.

При цьому, як правильно враховано судом першої інстанції, відповідно до інформації з Єдиного державного реєстру юридичних осіб, фізичних осіб -підприємців та громадських формувань, 03.04.2009 стан суб`єкта підприємницької діяльності відповідача - ФОП Марюхни О.І. припинено, номер запису: 20200060004000132.

Водночас, припинення підприємницької діяльності відповідача до звернення з позовом до суду не є перешкодою для розгляду справи в порядку господарського судочинства, оскільки спірні правовідносини у цій справі виникли саме щодо виконання договору поставки, укладеного між суб`єктами господарської діяльності. Тобто стороною правочину виступала фізична особа-підприємець та припинення надалі підприємницької діяльності не змінює правовий статус особи у зобов`язанні.

Аналогічна правова позиція викладена у постанові Верховного Суду від 26.06.2019 у справі №760/13915/18 та у постанові Великої Палати Верховного Суду у справі № 910/8729/18 від 13.02.2019.

Так, у зв`язку з тривалим невиконанням відповідачем зобов`язань за договором щодо оплати вартості отриманого товару, а також несплати встановленої рішенням суду у справі №04/417 заборгованості за договором у розмірі 25 943,00 грн, позивач просить стягнути з відповідача пеню, нараховану на вказану суму боргу за період з 06.03.2009 по 24.05.2020, вимога про стягнення якої при розгляді справи №04/417 не заявлялась.

Згідно з п.3 ч.1 ст. 611 ЦК України у разі порушення зобов`язання настають правові наслідки, встановлені договором або законом, зокрема, сплата неустойки.

Частина 1 ст. 612 ЦК України передбачає, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання (ч.ч.1,3 ст.549 ЦК України).

Пунктом 6 ст. 231 ГК України встановлено, що штрафні санкції за порушення грошових зобов`язань встановлюються у відсотках, розмір яких визначається обліковою ставкою Національного банку України, за весь час користування чужими коштами, якщо інший розмір відсотків не передбачено законом або договором.

При цьому, договірні правовідносини між платниками і одержувачами грошових коштів щодо відповідальності за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань врегульовано Законом України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань», згідно з п. п. 1, 3 якого платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені за прострочку платежу, що встановлюється за згодою сторін, обчислюється від суми простроченого платежу і не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Так, відповідно до п. 5.3.1 договору сторони погодили, що за порушення строків платежів за договором покупець сплачує постачальнику пеню в розмірі 0,25%, але не більше розміру, визначеного законодавством, від суми простроченого платежу за кожний день прострочення.

При цьому, за приписами ч. 6 ст. 232 ГК України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Даним приписом передбачено не позовну давність, а період часу, за який нараховується пеня і який не повинен перевищувати шести місяців від дня, коли відповідне зобов`язання мало бути виконане. Водночас, законом або укладеним сторонами договором може бути передбачено більшу або меншу тривалість цього періоду. Його перебіг починається з дня, наступного за останнім днем, у який зобов`язання мало бути виконане, і початок такого перебігу не може бути змінений за згодою сторін.

Необхідно також мати на увазі, що умова договору про сплату пені за кожний день прострочення виконання зобов`язання не може розцінюватися як установлення цим договором іншого, ніж передбачений частиною шостою статті 232 ГК України, строку, за який нараховуються штрафні санкції.

Як вбачається з п. 5.4. договору, сторони погодили, що частина 6 ст. 232 ГК України не розповсюджується на порядок нарахування неустойок (штрафних санкцій) за прострочення виконання зобов`язань згідно даного договору.

Нарахування неустойок (штрафних санкцій, пені) за прострочення виконання зобов`язань за даним договором здійснюється до моменту виконання зобов`язань належним чином (п. 5.5 договору).

Крім того, пунктом 6.2 договору сторони передбачили, що нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання грошових зобов`язань за цим договором здійснюється до моменту їх виконання, а строк позовної давності по цих вимогах складає три роки.

Так, відповідно до ч.1 ст. 259 ЦК України позовна давність, встановлена законом, може бути збільшена за домовленістю сторін. Договір про збільшення позовної давності укладається у письмовій формі.

Водночас, за приписами ч. 3 ст. 267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення.

Як вбачається з матеріалів справи, відповідач не скористався своїм правом на звернення до суду із заявою про застосування строків позовної давності.

Колегія суддів також звертає увагу, що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином. При цьому, із системного аналізу положень статей 526, 599, 611 ЦК України слідує, що наявність судового рішення про стягнення суми боргу за договором, яке боржник в установленому законом порядку не виконав, не припиняє правовідносин сторін цього договору та не звільняє боржника від відповідальності за невиконання грошового зобов`язання.

Отже, якщо судове рішення про стягнення з боржника коштів фактично не виконано, кредитор вправі вимагати стягнення з боржника в судовому порядку сплати передбачених законом сум інфляційних нарахувань, процентів річних, а також у випадках, передбачених умовами договору, сум штрафних санкцій (неустойки) аж до повного виконання грошового зобов`язання.

Вирішення судом спору про стягнення грошових коштів за договором не змінює природи зобов`язання та підстав виникнення відповідного боргу.

Аналогічна правова позиція міститься у постанові Великої Палати Верховного Суду від 04.06.2019 у справі № 916/190/18.

Судом першої інстанції правильно встановлено, що під час розгляду Господарським судом Черкаської області вищезазначеної справи № 04/417 позивач заявою від 05.03.2009 відмовився від заявленої до стягнення пені за період з 02.09.2008 по 08.01.2009 та вказана заява позивача була прийнята судом і в цій частині провадження у справі було припинено на підставі п. 4 ч. 1 ст. 80 ГПК України в редакції Закону України від 06.11.1991 № 1798-XII.

Разом з тим, колегія суддів вважає безпідставним та необґрунтованим висновок місцевого господарського суду з посиланням на ч. 3 ст.231 ГПК України про те, що позивач не вправі нараховувати пеню на суму боргу (25 943,00 грн), стягнення якої вже було вирішено Господарським судом Черкаської області у справі № 04/417.

Так, згідно з ч. 3 ст.231 ГПК України у разі закриття провадження у справі повторне звернення до суду із спору між тими самим сторонами, про той самий предмет і з тих самих підстав не допускається.

Аналогічні правові положення містила стаття 80 ГПК України в редакції Закону України від 06.11.1991 № 1798-XII, на підставі якої рішенням Господарського суду Черкаської області від 05.03.2009 було припинено провадження у справі №04/417 в частині стягнення пені.

Неможливість повторного розгляду справи за наявності рішення суду, що набрало законної сили, постановленого між тими ж сторонами, про той же предмет і з тих же підстав, ґрунтується на правових наслідках дії законної сили судового рішення.

При цьому, з аналізу вказаних правових норм вбачається, що позови вважаються тотожними, якщо в них одночасно збігаються сторони, підстави та предмет спору, тобто коли позови повністю збігаються за складом учасників цивільного процесу, матеріально-правовими вимогами та обставинами, що обґрунтовують звернення до суду. Нетотожність хоча б одного із цих чинників не перешкоджає повторному зверненню до суду заінтересованих осіб за вирішенням спору.

У розумінні господарського процесуального закону предмет позову - це матеріально-правова вимога позивача до відповідача, стосовно якої він просить ухвалити судове рішення. Підставу позову становлять обставини, якими позивач обґрунтовує свої вимоги щодо захисту права та охоронюваного законом інтересу.

Суд першої інстанції не звернув уваги на те, що у даній справі позивач звернувся до суду з позовом про стягнення, зокрема, пені за період з 06.03.2009 по 24.05.2020, натомість у справі №04/417 позивач звертався з вимогою про стягнення пені у зв`язку з неналежним виконанням зобов`язань за договором за період з 02.09.2008 по 08.01.2009.

Отже, підстави позовів (позовних вимог) про стягнення пені у даній справі та у справі №04/417 не є ідентичними, оскільки спір між сторонами у справах виник з різних підстав, а відтак, висновки суду першої інстанції про неправомірність даного позову в цій частині є помилковими.

Зважаючи на встановлені обставини справи, вищенаведені норми законодавства та умови договору, суд апеляційної інстанції погоджується з доводами апелянта та вважає правомірним нарахування позивачем пені за період з 06.03.2009 по 24.05.2020, вимога про стягнення якої при розгляді справи №04/417 та інших вищенаведених судових справ не заявлялась.

Перевіривши наданий позивачем розрахунок пені за вказаний період, суд апеляційної інстанції встановив, що її розмір є більшим ніж визначено позивачем, однак, у зв`язку з відсутністю у суду права вийти за межі позовних вимог, вимога про стягнення пені підлягає задоволенню у заявленому позивачем розмірі, а саме, у сумі 71 341,01 грн.

Статтею 129 Конституції України встановлено, що основними засадами судочинства є змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно з ч.ч. 1-3 ст. 13 ГПК України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обов`язок із доказування необхідно розуміти як закріплену в процесуальному та матеріальному законодавстві міру належної поведінки особи, що бере участь у судовому процесі, із збирання та надання доказів для підтвердження свого суб`єктивного права, що має за мету усунення невизначеності, яка виникає в правовідносинах у разі неможливості достовірно з`ясувати обставини, які мають значення для справи.

Відповідно до частини 1 статті 86 ГПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Частиною 1 ст. 269 ГПК України встановлено, що суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

При цьому, колегія суддів зазначає, що враховуючи положення ч. 1 ст. 9 Конституції України та беручи до уваги ратифікацію Законом України від 17.07.1997 N475/97-ВР Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року і Першого протоколу та протоколів N 2,4,7,11 до Конвенції та прийняття Закону України від 23.02.2006 «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини», суди також повинні застосовувати Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод (Рим, 4 листопада 1950 року) та рішення Європейського суду з прав людини як джерело права.

Зокрема, Європейський суд з прав людини у справі «Проніна проти України» у рішенні від 18.07.2006 та у справі «Трофимчук проти України» у рішенні від 28.10.2010 зазначив, що пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент сторін. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень.

З урахуванням усіх фактичних обставин справи, встановлених місцевим господарським судом та судом апеляційної інстанції, інші доводи позивача, викладені в апеляційній скарзі, не заслуговують на увагу, оскільки не впливають на вирішення спору у даній справі.

Відповідно до п. 2 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити нове рішення у відповідній частині або змінити рішення.

Підставами для скасування судового рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення, у відповідності до пунктів 1-4 частини 1 статті 277 ГПК України, є нез`ясування обставин, що мають значення для справи; недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими; невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи; порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права.

З огляду на невідповідність висновків, викладених в оскаржуваному рішенні встановленим обставинам справи, суд апеляційної інстанції дійшов висновку про обґрунтованість апеляційної скарги ТОВ «Компанія «Нотапс» та наявність підстав для часткового скасування рішення Господарського суду Черкаської області від 30.10.2020 у справі №925/669/20, з ухваленням у відповідній частині нового рішення про задоволення позовної вимоги про стягнення з ОСОБА_1 на користь ТОВ «Компанія «Нотапс» 71 341,01 грн пені.

Відповідно до ч.ч. 4, 14 ст.129 ГПК України, у разі задоволення позову судові витрати покладаються на відповідача. Якщо суд апеляційної інстанції змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

У зв`язку з наведеним, витрати по сплаті судового збору за подання позовної заяви та апеляційної скарги у відповідності до вимог статті 129 ГПК України покладаються на відповідача.

Керуючись ст. ст. 253-254, 269, 275-284 Господарського процесуального кодексу України, Північний апеляційний господарський суд

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» на рішення Господарського суду Черкаської області від 30.10.2020 у справі №925/669/20 задовольнити.

2. Рішення Господарського суду Черкаської області від 30.10.2020 у справі №925/669/20 скасувати частково, виклавши його резолютивну частину в наступній редакції:

«Позов задовольнити повністю.

Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» (код ЄДРПОУ 38964292; 03187, м. Київ, вул. Академіка Глушкова, 40, корпус 5, офіс 526) 37 832 (тридцять сім тисяч вісімсот тридцять дві) грн 17 коп. відсотків за користування товарним кредитом, 4 340 (чотири тисячі триста сорок) грн 75 коп. інфляційних втрат, 71 341 (сімдесят одну тисячу триста сорок одну) грн 01 коп. пені та 2 102 (дві тисячі сто дві) грн 00 коп. витрат зі сплати судового збору.»

3. Стягнути з ОСОБА_1 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 ; РНОКПП НОМЕР_1 ; АДРЕСА_1 ) на користь Товариства з обмеженою відповідальністю «Компанія «Нотапс» (код ЄДРПОУ 38964292; 03187, м. Київ, вул. Академіка Глушкова, 40, корпус 5, офіс 526) 3 153 (три тисячі сто п`ятдесят три) грн 00 коп. судового збору, сплаченого за подання апеляційної скарги.

4. Доручити Господарському суду Черкаської області видати накази на виконання даної постанови.

5. Матеріали справи №925/669/20 повернути до Господарського суду Черкаської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та не підлягає касаційному оскарженню, крім випадків, визначених п. 2 ч. 3 ст. 287 ГПК України.

Головуючий суддя А.О. Мальченко

Судді О.В. Агрикова

С.Я. Дикунська