ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

79010, м.Львів, вул.Личаківська,81

_________________________________________________________________________________________________________

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

"16" січня 2021 р. Справа №914/1699/20

Західний апеляційний господарський суд у складі колегії:

Головуючого - судді О.В. Зварич

суддів Т.Б. Бонк

О.П. Дубник,

розглянув у письмовому провадженні апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе!" за №687 від 07.10.2020 року (вх. № 01-05/2828/20 від 12.10.2020 року)

на рішення господарського суду Львівської області від 24.09.2020 року (суддя С.М. Коссак; повний текст рішення складено 24.09.2020 року)

у справі № 914/1699/20

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю "ДІЄВО ЕДЖЕНСІ" (надалі ТзОВ "ДІЄВО ЕДЖЕНСІ")

до відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе!" (надалі ТзОВ "Перша приватна броварня")

про стягнення 37197,64 грн.,

ВСТАНОВИВ:

Короткий зміст позовних вимог та рішення суду першої інстанції

30.06.2020 року ТзОВ "ДІЄВО ЕДЖЕНСІ" звернулося до господарського суду Львівської області з позовом до ТзОВ "Перша приватна броварня" про стягнення 37197,64 грн.

Позовна заява мотивована тим, що відповідач не здійснив своєчасної та повної оплати наданих послуг згідно з умовами укладеного сторонами договору про розміщення інформаційних матеріалів у мережі інтернет №01072018 та додатку № 1 від 01.07.2018 року, внаслідок чого виникла заборгованість в розмірі 22800,00 грн. за надані послуги з розробки ідеї дизайну постів та написання постів у кількості 8 штук на підставі додатку №1 до договору. За несвоєчасне виконання грошового зобов`язання позивач здійснив нарахування відповідачеві 11369,89 грн. пені, 1140,32грн. 3% річних та 1887,43 грн. інфляційних нарахувань

Рішенням господарського суду Львівської області від 24.09.2020 року у справі №914/1699/20 (суддя С.М. Коссак) позов задоволено частково. Закрито провадження у справі в частині стягнення основного боргу в сумі 22800 грн. Стягнуто з ТзОВ "Перша приватна броварня" на користь ТзОВ "ДІЄВО ЕДЖЕНСІ" 4089,63 грн. пені, 1140,32грн. 3% річних, 1887,43 грн. інфляційних втрат та 402,11грн. судового збору. В решті позовних вимог відмовлено.

В ході розгляду справи суд першої інстанції встановив, що на виконання умов договору №01072018 про розміщення інформаційних матеріалів в мережі інтернет від 01.07.2018 року позивач надав відповідачу послуги, що підтверджується актом №197 від 30.09.2018 року.

Відповідач належним чином не виконав свої зобов`язання щодо оплати вартості отриманих від позивача послуг, остаточно розрахувався 18.09.2020 року. Подав до суду клопотання про закриття провадження у даній справі в частині стягнення основної суми боргу у зв`язку з відсутністю предмету спору та додав до клопотання платіжне доручення №8526 від 18.09.2020 на суму 22800,00 грн, як доказ сплати заборгованості - основного боргу згідно договору №01072018 про розміщення інформаційних матеріалів від 01.07.2018 року.

Оскаржуване рішення місцевого господарського суду мотивоване тим, що заборгованість із сплати вартості отриманих за договором послуг на момент винесення рішення відсутня, тому відповідно до вимог пункту 2 частини 1 статті 231 ГПК України господарський суд закриває провадження у справі, якщо відсутній предмет спору.

Щодо нарахування пені суд першої інстанції застосував обмежувальний строк, передбачений частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України, тобто нарахування пені за кожним фактом не може перевищувати 6 місяців з моменту настання строку для оплати. Перевіривши стягнення 3 % річних та інфляційних втрат, господарський суд Львівської області погодився з нарахованими позивачем сумами.

Короткий зміст вимог апеляційної скарги та узагальнені доводи особи, яка подала апеляційну скаргу

ТзОВ "Перша приватна броварня" подало апеляційну скаргу на рішення господарського суду Львівської області від 24.09.2020 року у справі №914/1699/20, в якій просить скасувати зазначене судове рішення в частині стягнення пені та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення пені.

Скаржник вважає, що господарський суд Львівської області допустив неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи, недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи, порушення норм процесуального права, неправильне застосування норм матеріального права.

Зазначає, що відповідно до акту наданих послуг №197 від 30.09.2018 року, який підписаний 30.09.2018 року, граничний строк розрахунку - до 30.10.2018 року. Зважаючи на положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, граничний строк нарахування пені обмежується 30.04.2019 року. Тобто, з 01.05.2019 року починає обраховуватися спеціальний строк позовної давності щодо пені, який становить 1 рік з моменту, коли у позивача виникла можливість стягувати пеню, нараховану за весь період. Вказує, що цей річний строк спеціальної позовної давності сплив 01.05.2020 року, а позовна заява подана позивачем 30.06.2020 року з пропущенням строку позовної давності щодо пені, який передбачено положеннями пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України. Відповідач зробив заяву про застосування строку позовної давності щодо пені до винесення судового рішення. На переконання скаржника, згідно зі статтею 267 Цивільного кодексу України пропуск строку спеціальної позовної давності щодо пені є підставою для відмови у позові.

Узагальнені доводи та заперечення інших учасників справи

Позивач подав відзив на апеляційну скаргу (вх. № 01-04/6838/20 від 20.11.2020 року), в якому вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

30.03.2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (Закон 540-ІХ). Вказує, що цим законом продовженні юридичні строки, зокрема, загальна та спеціальна позовна давність, строки нарахування штрафних санкції:

« 5. Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити пунктами 12-14 такого змісту:

12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Просить залишити апеляційну скаргу без задоволення, а рішення місцевого господарського суду без змін.

Апеляційне провадження у справі

Відповідно до витягу з протоколу автоматизованого розподілу судової справи між суддями від 12.10.2020 року головуючим-суддею (суддею-доповідачем) у справі №914/1699/20 визначено суддю О.В. Зварич, суддів: Т.Б. Бонк, О.П. Дубник.

Згідно з ухвалою Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року (головуючий-суддя О.В. Зварич, судді: Т.Б. Бонк, О.П. Дубник) відкрито апеляційне провадження за поданою апеляційною скаргою у справі № 914/1699/20 та ухвалено здійснити перегляд рішення господарського суду Львівської області від 24.09.2020 року у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи згідно з частиною 10 статті 270 Господарського процесуального кодексу України.

За вимогами частини тринадцятої статті 8 Господарського процесуального кодексу України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

З`ясовуючи питання про обізнаність сторін з порядком розгляду даної справи (письмове провадження без повідомлення учасників справи), суд встановив, що ухвалу Західного апеляційного господарського суду від 02.11.2020 року надіслано позивачу- ТзОВ "ДІЄВО ЕДЖЕНСІ" на його електронну адресу: dievo848@gmail.com, а також відповідачу ТзОВ "Перша приватна броварня" на його електронну адресу: sales@ppb.com.ua.

Вищенаведеним підтверджується те, що суд вжив заходів з метою повідомлення сторін про порядок розгляду даної справи. Сторони вважаються такими, що належно повідомлені про порядок розгляду справи.

На час винесення даної постанови від учасників справи не надходило жодних заяв чи клопотань щодо порядку розгляду апеляційної скарги ТзОВ "Перша приватна броварня" на судове рішення у справі №914/1699/20, яке є предметом оскарження.

Відповідно до статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод кожній фізичній або юридичній особі гарантується право на розгляд судом упродовж розумного строку цивільної, кримінальної, адміністративної або господарської справи, а також справи про адміністративне правопорушення, в якій вона є стороною.

Розумність строків є одним із основоположних засад (принципів) господарського судочинства відповідно до п. 10 ч. 3 ст. 2 Господарського процесуального кодексу України.

Суд має встановлювати розумні строки для вчинення процесуальних дій. Строк є розумним, якщо він передбачає час, достатній, з урахуванням обставин справи, для вчинення процесуальної дії, та відповідає завданню господарського судочинства (ст. 114 Господарського процесуального кодексу України).

Враховуючи те, що з 28.12.2020 року по 31.12.2020 року суддя-член колегії Т.Б. Бонк перебувала у відпустці, з 04.01.2021 року по 06.01.2021 року головуючий-суддя О.В. Зварич перебувала у відпустці, а з 11.01.2021 року по 15.01.2021 року суддя Т.Б.Бонк була тимчасово непрацездатною, апеляційну скаргу ТзОВ "Перша приватна броварня" на рішення господарського суду Львівської області від 24.09.2020 року у справі №914/1699/20 розглянуто поза межами строку, встановленого частиною 1 статті 273 Господарського процесуального кодексу України.

Фактичні обставини справи, встановлені судом

01.07.2018 року між ТзОВ «ДІЄВО ЕДЖЕНСІ» та ТзОВ "Перша приватна броварня" укладений договір №01072018 про розмішеним інформаційних матеріалів в мережі інтернет та додаток № 1 від 01.07.2018 року.

Види послуг та інформаційних матеріалів, період, місце, порядок та детальні умови розміщення, вартість та порядок оплати послуг Сторони будуть погоджувати у відповідних додатках до цього договору. (п. 1.2. договору)

Згідно додатку №1 замовник доручив та зобов`язався оплатити, а виконавець взяв на себе зобов`язання та надав послуги і розробки ідеї дизайну постів та написання постів у кількості 8 штук (а.с.23).

Позивач надав відповідачу послуги на загальну суму 22800,00 грн., в тому числі ПДВ-3800,00 грн. (п. 3 додатку №1).

У додатку до договору закріплено умови оплати наданих послуг. По завершенню звітного періоду (протягом 3 (трьох) днів) виконавець надає на підпис замовнику акт прийому-передачі наданих послуг, який у випадку відсутності претензій до якості наданих послуг має бути підписаний протягом наступних 5 (п`яти) робочих днів. (п. 5 додатку №1)

Відсутність зауважень або заперечень із боку замовника у зазначений строк означає прийняття замовником відповідних Послуг без яких-небудь претензій відносно їх обсягу й/або якості; правові наслідки такого факту прирівнюються до правових наслідків підписання Акту прийому-передачі послуг. (п. 3.4 договору)

Відповідно до п.4 Додатку № 1 від 1 липня 2018 року до договору про розміщення інформаційних матеріалів в мережі Інтернет Замовник здійснює оплату послуг, що надаються Виконавцем шляхом безготівковою перерахування грошових коштів на поточний рахунок виконавця у строк 30 календарних днів із дати підписання Актів наданих послуг на підставі відповідного рахунку, отриманого замовником від виконавця.

Сторонами підписано акт наданих послуг №197 від 30.09.2018 року (а.с.24).

У разі порушення замовником термінів проведення оплати, встановлених у відповідному додатку до договору, замовник сплачує виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки НБУ від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення. (п. 7.3. договору).

26.02.2019 року позивач направив на адресу відповідача лист-вимогу вих. №19/02-2 від 19.02.2019 року про погашення заборгованості. У листі-вимозі позивач просив погасити заборгованість за надані послуги в сумі - 22800,00 грн. у строк не пізніше 20 березня 2019 року (а.с.25-27).

27.06.2019 року позивач направив на адресу відповідача претензію про погашення заборгованості, в якій просив терміново погасити заборгованість за надані послуги, про результати розгляду претензії повідомити не пізніше 31 липня 2019 року (а.с.28-31).

Після відкриття господарським судом Львівської області провадження у даній справі відповідач сплатив 22800,00 грн., що підтверджується наявною у справі копією платіжного доручення №8526 від 18.09.2020 року (а.с.60).

Тому суд закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми основного боргу на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Внаслідок неналежного виконання відповідачем своїх обов`язків щодо своєчасної оплати вартості виконаних робіт позивач просив стягнути з відповідача 11369,89 грн. пені, 1887,43 грн. інфляційних нарахувань та 1140,32 грн. 3% річних.

Норми права та мотиви, з яких виходить суд при прийнятті постанови

Відповідно до частини 1, пункту 1 частини 2 статті 11 Цивільного кодексу України цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цивільними актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки. Підставами виникнення цивільних прав та обов`язків, зокрема, є договори та інші правочини.

Згідно з частиною 1 статті 173 Господарського кодексу України господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися від певних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати від зобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

Статтею 174 Господарського кодексу України передбачено, що господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Абзацом 2 частини 1 статті 175 Господарського кодексу України визначено, що майнові зобов`язання, які виникають між учасниками господарських відносин, регулюються Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом.

Договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків. Договір є обов`язковим для виконання сторонами (стаття 629 Цивільного кодексу України).

Відповідно до частини 1 статті 901 Цивільного кодексу України, за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Частиною 1 статті 903 Цивільного кодексу України визначено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Як правильно встановлено судом першої інстанції, на виконання умов укладеного між сторонами договору про надання послуг № 01072018 від 1 липня 2018 року позивач надав відповідачу послуги з розробки ідеї дизайну постів та написання постів у кількості 8 штук на підставі додатку №1 до договору, що підтверджується актом наданих послуг №197 від 30.09.2018 року. Внаслідок неналежного виконання обов`язку щодо оплати за надані послуги станом на час заявлення позову до суду у відповідача виникла заборгованість перед позивачем загальною вартістю 22800,00 грн., котра була погашена після відкриття господарським судом Львівської області провадження у даній справі, що підтверджується наявною у справі копією платіжного доручення №8526 від 18.09.2020 року.

З наведеного, суд правомірно закрив провадження у справі в частині стягнення з відповідача на користь позивача зазначеної суми основного боргу на підставі пункту 2 частини 1 статті 231 Господарського процесуального кодексу України у зв`язку з відсутністю предмета спору.

Відповідно до статей 525, 526 Цивільного кодексу України, статті 193 Господарського кодексу України зобов`язання мають виконуватися належним чином згідно умов договору та вимог Цивільного Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться. Одностороння відмова від виконання зобов`язань не допускається.

Згідно статті 530 ЦК України, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Статтею 610 Цивільного кодексу України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Частиною 1 статті 612 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Статтею 625 Цивільного кодексу України передбачено, що боржник не звільняється від відповідальності за неможливість виконання ним грошового зобов`язання. Боржник, який прострочив виконання грошового зобов`язання, на вимогу кредитора зобов`язаний сплатити суму боргу з урахуванням встановленого індексу інфляції за весь час прострочення, а також три проценти річних від простроченої суми, якщо інший розмір процентів не встановлений договором або законом.

В апеляційній скарзі на рішення господарського суду Львівської області від 24.09.2020 року у справі №914/1699/20 скаржник просить скасувати зазначене судове рішення в частині стягнення пені та прийняти нове рішення, яким відмовити у задоволенні вимог позивача про стягнення пені.

Відповідно до частини 1 статті 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

У даній справі сторони не оспорюють обставин щодо нарахування 3% річних та інфляційних нарахувань. Тому суд не надає оцінки даним нарахуванням.

Щодо позовних вимог про стягнення з відповідача на користь позивача пені, колегія суддів виходить з такого.

Відповідно до статті 229 Господарського кодексу України учасник господарських відносин у разі порушення ним грошового зобов`язання не звільняється від відповідальності через неможливість виконання і зобов`язаний відшкодувати збитки, завдані невиконанням зобов`язання, а також сплатити штрафні санкції відповідно до вимог, встановлених цим кодексом та іншими законами України.

Одним з наслідків порушення зобов`язання є оплата неустойки (штрафу, пені) - визначеної законом чи договором грошової суми, що боржник зобов`язаний сплатити кредитору у випадку невиконання чи неналежного виконання зобов`язання, зокрема у випадку прострочення виконання (стаття 611 Цивільного кодексу України).

Частинами 1, 3 статті 549 Цивільного кодексу України передбачено, що неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання; пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Відповідно до частини 4 статті 231 Господарського кодексу України у разі, якщо розмір штрафних санкцій законом не визначено, санкції застосовуються в розмірі, передбаченому договором.

Статтями 1, 3 Закону України «Про відповідальність за несвоєчасне виконання грошових зобов`язань» передбачено, що платники грошових коштів сплачують на користь одержувачів цих коштів за прострочку платежу пеню в розмірі, що встановлюється за згодою сторін. Розмір пені, передбачений статтею 1 цього Закону, обчислюється від суми простроченого платежу та не може перевищувати подвійної облікової ставки Національного банку України, що діяла у період, за який сплачується пеня.

Згідно з частиною 6 статті 232 Господарського кодексу України нарахування штрафних санкцій за прострочення виконання зобов`язання, якщо інше не встановлено законом або договором, припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано.

Як уже зазначалося, пунктом 7.3. Договору, у разі порушення замовником термінів проведення оплати, встановлених у відповідному додатку до договору, Замовник сплачує Виконавцю пеню в розмірі подвійної облікової ставки Національного банку України від несвоєчасно сплаченої суми за кожний день прострочення.

Скаржник в апеляційній скарзі вказує про те, що суд першої інстанції повинен був відмовити у стягненні пені на підставі статті 267 Цивільного кодексу України, тому що позовна заява подана позивачем з пропущенням спеціального річного строку позовної давності щодо пені, передбаченого положеннями пункту 1 частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України, який сплив 01.05.2020 року.

У зв`язку з наведеним суд апеляційної інстанції зазначає таке.

Положення глави 19 Цивільного кодексу України про строки позовної давності підлягають застосуванню з урахуванням положень частини 6 статті 232 Господарського кодексу України, а тому:

1) якщо господарська санкція нараховується за кожен день прострочення на відповідну суму, то позовна давність до вимог про її стягнення обчислюється окремо за кожний день прострочення. Право на позов про стягнення такої санкції за кожен день прострочення виникає щодня на відповідну суму, а позовна давність обчислюється з того дня, коли кредитор дізнався або повинен був дізнатися про порушення права;

2) з огляду на те, що нарахування господарських штрафних санкцій припиняється через шість місяців від дня, коли зобов`язання мало бути виконано, то строк позовної давності спливає через рік від дня, за який нараховано санкцію. Положення статті 266, частини 2 статті 258 Цивільного кодексу України про те, що стягнення неустойки (пені, штрафу) обмежується останніми 12 місяцями перед зверненням кредитора до суду у межах строку позовної давності за основною вимогою, до господарських санкцій не застосовується.

Такий правовий висновок викладено у постанові Верховного Суду України від 08.02.2017 року у справі № 910/29752/15.

30.03.2020 року Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на забезпечення додаткових соціальних та економічних гарантій у зв`язку з поширенням коронавірусної хвороби (COVID-19)» (Закон 540-ІХ), яким продовжені юридичні строки, зокрема, загальна та спеціальна позовна давність, строки нарахування штрафних санкції:

« 5. Розділ "Прикінцеві та перехідні положення" Цивільного кодексу України (Відомості Верховної Ради України, 2003 р., №№ 40-44, ст. 356) доповнити пунктами 12-14 такого змісту:

12. Під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину».

Даний позов позивач надіслав до господарського суду Львівської області 30.06.2020 року поштовим відправленням № 0110311888560 (а.с.37).

Враховуючи те, що з 02.04.2020 року юридичні строки, зокрема, загальна та спеціальна позовна давність, строки нарахування штрафних санкції на підставі вищенаведених законодавчих норм були продовжені на строк дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), який не був припинений станом на 30.06.2020 року (день надіслання позовної заяви до суду), тому при заявленні позову про стягнення штрафних санкцій позивач не пропустив строку спеціальної позовної давності.

Таким чином, доводи апеляційної скарги про те, що позивач пропустив спеціальний річний строк позовної давності в частині стягнення пені, є помилковими.

Суд першої інстанції, здійснивши власний розрахунок розміру пені за період з 31.10.2018 року до 30.04.2019 року, правомірно стягнув з відповідача на користь позивача 4089,63 грн. пені та обґрунтовано відмовив у позові в частині стягнення 7280,26 грн. пені з посиланням на положення частини 6 статті 232 Господарського кодексу України.

Відповідно до частини 1 статті 74 Господарського процесуального кодексу України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення (стаття 76 Господарського процесуального кодексу України України).

Відповідно до частин 1, 2 статті 86 Господарського процесуального кодексу України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (справа "Серявін проти України", § 58, рішення від 10 лютого 2010 року).

Пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвеція) зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення Європейського Суду з прав людини у справі "Трофимчук проти України", no. 4241/03, від 28.10.2010 року).

Підсумовуючи вищевказане, колегія суддів дійшла висновку про те, що доводи апеляційної скарги не спростовують висновків, наведених в оскаржуваному судовому рішенні. Суд першої інстанції вірно встановив фактичні обставини справи, надав належну оцінку дослідженим доказам, прийняв законне та обґрунтоване рішення у відповідності з вимогами матеріального і процесуального права, тому його необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу - без задоволення.

Судові витрати

З огляду на те, що суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, судові витрати, пов`язані з розглядом справи у суді апеляційної інстанції, покладаються на скаржника відповідно до статті 129 Господарського процесуального кодексу України.

Керуючись п. 10 ч. 3 ст. 2, ст.ст. 8, 86, 114, 129, 269, 270, 276, 282 Господарського процесуального кодексу України, Західний апеляційний господарський суд -

ПОСТАНОВИВ:

Апеляційну скаргу Товариства з обмеженою відповідальністю Торгово-виробнича компанія "Перша приватна броварня "Для людей - як для себе!" за №687 від 07.10.2020 року (вх. № 01-05/2828/20 від 12.10.2020 року) залишити без задоволення, рішення господарського суду Львівської області від 24.09.2020 року у справі № 914/1699/20 - без змін.

Судові витрати за розгляд апеляційної скарги покласти на скаржника.

Справу повернути в господарський суд Львівської області.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

Строки та порядок оскарження постанов (ухвал) апеляційного господарського суду визначені в § 1 глави 2 Розділу IV ГПК України.

Веб-адреса судового рішення в Єдиному державному реєстрі судових рішень: http//reyestr.court.gov.ua.

Головуючий суддя О.В. Зварич

Суддя Т.Б. Бонк

Суддя О.П. Дубник