Р І Ш Е Н Н Я

іменем України

(заочне)

Справа №377/624/20

Провадження №2/377/28/21

15 січня 2021 року Славутицький міський суд Київської області у складі: головуючої - судді Теремецької Н.Ф., за участю секретаря судового засідання - Щуковської А.М., за відсутності учасників справи, розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Славутичі в порядку спрощеного позовного провадження цивільну справу за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності на частку майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, -

У С Т А Н О В И В:

21 жовтня 2020 року до суду надійшла позовна заява, у якій позивач, посилаючись на ст. ст. 60-61, 69-71 СК України, ст. ст. 235, 368-370, 372 ЦК України, просить визнати за нею право власності на 1/2 частку однокімнатної квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , набутої у приватну власність у відповідності до Договору купівлі-продажу від 18 серпня 2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. за реєстровим номером 2330 на ім`я ОСОБА_2 , яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, та стягнути з відповідача на користь позивача понесені судові витрати по оплаті судового збору в сумі 840,80 гривень.

Позовні вимоги обґрунтовувались тим, що позивач та відповідач перебували у шлюбі, зареєстрованому 15 липня 2001 року у виконавчому комітеті Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області Україна, актовий запис № 11. За час шлюбу у них народилася дочка ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є відповідач. Дитина на даний час проживає з позивачем. На підставі рішення Славутицького міського суду Київської області від 11.12.2019 року (справа № 377/743/19), яке набрало законної сили 13.01.2020 року, шлюб між сторонами розірвано. Під час офіційного шлюбу та фактичного проживання однією сім`єю позивач та відповідач за рахунок коштів спільного сімейного бюджету, у відповідності до Договору купівлі-продажу від 18.08.2005 року, посвідченого приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. за реєстровим № 2330, набули у власність однокімнатну квартиру за адресою: АДРЕСА_1 , загальна вартість якої за договором купівлі-продажу складає 17 158,86 гривень. 29 серпня 2005 року право власності на даний об`єкт нерухомого майна було зареєстровано на ім`я відповідача ОСОБА_2 .. Оригінали правовстановлюючих документів на вищевказаний об`єкт нерухомого майна знаходяться у відповідача ОСОБА_2 .. Позивач неодноразово ставила перед відповідачем питання поділу спільного майна подружжя, посвідчення у добровільному порядку права власності позивача на 1/2 частку даної квартири, позивачем пропонувалося відповідачу подарувати свою частку їх спільній дитині, викупити її у нього, але це питання сторонам не вдалося вирішити. Відповідач, формально погоджуючись на оформлення договору дарування його частини квартири на дитину, навпаки, забравши оригінали документів, виїхав з міста. Відповідач ще до офіційного розлучення залишив позивача з дитиною та перестав проживати у їх спільній квартирі, так само як і приймати будь-яку участь в її утриманні, оплаті комунальних послуг. Більше року позивач самостійно несе всі витрати по утриманню вказаного житла. Враховуючи небажання відповідача добровільно вирішити спірне питання, позивач змушена звернутися до суду з даним позовом про визнання за нею права власності на 1/2 частку квартири.

Ухвалою судді від 16 листопада 2020 року, після виконання вимог ч. 6 ст. 187 ЦПК України, відкрито провадження у справі, та призначено судовий розгляд справи на 14 грудня 2020 року.

Ухвалою суду від 14 грудня 2020 року було відкладено судовий розгляд справи на 05 січня 2021 року на підставі п. 1 ч. 2 ст. 223 ЦПК України.

05 січня 2021 року судовий розгляд справи відкладено на 15 січня 2021 року у зв`язку з тим, що не було відправлено відповідачу судову повістку, копію ухвали про відкриття провадження у справі, копію позовної заяви з додатками, оскільки у Славутицькому міському суді були відсутні поштові знаки (марки) для відправки кореспонденції.

Позивач в судове засідання не з`явилася, про дату, час та місце судового засідання повідомлена належним чином, до суду подала заяву про розгляд справи за її відсутності, позовні вимоги підтримала в повному обсязі та просила задовольнити, проти винесення заочного рішення не заперечувала.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, про дату, час і місце судового засідання повідомлений належним чином відповідно до вимог ст.128-130 ЦПК України за адресою зареєстрованого місця проживання. Відзив на позов відповідач до суду не направив. Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України заяву про продовження строку, встановленого судом для подання відзиву, в зв`язку з неможливістю вчинення цієї процесуальної дії у визначений строк, зумовленої обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином, ОСОБА_2 не надав. Клопотання про відкладення розгляду справи не подав. Заява про розгляд справи за відсутності відповідача до суду не надійшла.

За наявності умов, передбачених ст. ст. 280-282 ЦПК України, відповідно до ухвали суду від 15 січня 2021 року суд ухвалив заочне рішення у справі.

Згідно з ч. 2 ст. 247 ЦПК України у разі неявки в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності осіб, які беруть участь у справі, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється. З огляду на викладене фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснювалось.

Суд, дослідивши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом встановлено, що ОСОБА_1 та ОСОБА_2 перебували у шлюбі, зареєстрованому 15 липня 2001 року виконавчим комітетом Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, актовий запис № 11, що підтверджується свідоцтвом про одруження серії НОМЕР_1 , копія якого долучена до позовної заяви (а. с. 11).

Заочним рішенням Славутицького міського суду Київської області від 11 грудня 2019 року, що набрало законної сили 13 січня 2020 року, шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 , зареєстрований 15 липня 2001 року виконавчим комітетом Любецької селищної ради Ріпкинського району Чернігівської області, Україна, актовий запис № 11, розірвано (а. с. 13-15).

Під час шлюбу в них народилася дочка: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , батьком якої є відповідач, а матір`ю - позивач, що підтверджується свідоцтвом про народження серії НОМЕР_2 , копія якого долучена до матеріалів справи (а. с. 12).

Відповідно до договору купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 18 серпня 2005 року приватним нотаріусом Славутицької міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2330, копія якого надана приватним нотаріусом Славутицької міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В. на виконання ухвали судді Славутицького міського суду Київської області від 16 листопада 2020 року, ОСОБА_2 , відповідач у справі, купив однокімнатну квартиру номер тридцять вісім, що знаходиться в будинку номер десять Добринінського кварталу міста Славутич Київської області, загальною площею 38,6 кв. м., жилою площею 16,9 кв. м. (а. с. 38).

Згідно Інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна щодо об`єкта нерухомого майна № 227045397 від 06.10.2020 року, право приватної власності на квартиру, розташовану за адресою: АДРЕСА_1 , було зареєстровано за відповідачем ОСОБА_2 (а. с. 17-18).

За змістом п. 3 договору купівлі-продажу нерухомого майна, продаж квартири вчинено за 17 200 гривень.

Як вбачається з довідки Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 05.10.2020 року, за відомостями «Міської інтегрованої інформаційно-реєстраційної системи м. Славутича» місце проживання ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 13.09.2005 року по теперішній час (а. с. 16).

Відповідно до довідки Управління адміністративних послуг виконавчого комітету Славутицької міської ради Київської області від 28.10.2020 року, за відомостями «Міської інтегрованої інформаційно-реєстраційної системи м. Славутича» місце проживання ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , зареєстроване за адресою: АДРЕСА_1 з 13.09.2005 року по теперішній час( а.с. 28).

Вирішуючи спір відповідно до встановлених обставин та відповідних їм правовідносин, суд виходить з положень Сімейного кодексу України та інших нормативних актів, які регулюють спірні відносини.

Відповідно до частини 3 статті 368 Цивільного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, є їхньою спільною сумісною власністю, якщо інше не встановлено договором або законом.

Згідно із ч. 1 ст. 60 Сімейного кодексу України майно, набуте подружжям за час шлюбу, належить дружині та чоловікові на праві спільної сумісної власності незалежно від того, що один з них не мав з поважної причини (навчання, ведення домашнього господарства, догляд за дітьми, хвороба тощо) самостійного заробітку (доходу).

Як зазначено у ч. 2 цієї статті, вважається, що кожна річ, набута за час шлюбу, крім речей індивідуального користування, є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

За правилом ч. 1 ст. 61 цього Кодексу об`єктом права спільної сумісної власності подружжя може бути будь-яке майно, за винятком виключеного з цивільного обороту.

За змістом ст. 63 Сімейного кодексу України дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Згідно із частиною 1 статті 65 Сімейного кодексу України дружина, чоловік розпоряджаються майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, за взаємною згодою.

Відповідно до ст. 68 Сімейного кодексу України розірвання шлюбу не припиняє права спільної сумісної власності на майно, набуте за час шлюбу (частина перша) Розпоряджання майном, що є об`єктом права спільної сумісної власності, після розірвання шлюбу здійснюється співвласниками виключно за взаємною згодою, відповідно до Цивільного кодексу України (частина 2).

Як передбачено у ч. 1 ст. 69 цього Кодексу, дружина і чоловік мають право на поділ майна, що належить їм на праві спільної сумісної власності, незалежно від розірвання шлюбу.

За правилом ч. 1 ст. 70 цього Кодексу у разі поділу майна, що є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, частки майна дружини та чоловіка є рівними, якщо інше не визначено домовленістю між ними або шлюбним договором.

Як роз`яснено в пунктах 23, 24 постанови Пленуму Верховного Суду України від 21 грудня 2007 року № 11 «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про право на шлюб, розірвання шлюбу, визнання його недійсним та поділ спільного майна подружжя», вирішуючи спори між подружжям про майно, необхідно встановлювати обсяг спільно нажитого майна, наявного на час припинення спільного ведення господарства, з`ясовувати джерело і час його придбання. Спільною сумісною власністю подружжя, що підлягає поділу (статті 60, 69 СК України, частина 3 статті 368 ЦК України) відповідно до частин 2, 3 статті 325 ЦК України, можуть бути будь-які види майна, за винятком тих, які згідно із законом не можуть їм належати (виключені з цивільного обороту), незалежно від того, на ім`я кого з подружжя вони були придбані чи внесені грошовими коштами, якщо інше не встановлено шлюбним договором чи законом.

Здійснення подружжям права спільної сумісної власності регламентується статтею 63 СК України, згідно з якою дружина та чоловік мають рівні права на володіння, користування і розпоряджання майном, що належить їм на праві спільної сумісної власності, якщо інше не встановлено домовленістю між ними.

Розпоряджання спільним сумісним майном подружжя може відбуватися шляхом його поділу, виділення частки. Поділ майна, що є у спільній сумісній власності подружжя, є підставою набуття особистої власності кожним з подружжя.

Поділ майна подружжя здійснюється шляхом виділення його в натурі, а в разі неподільності - присуджується одному з подружжя, якщо інше не визначено домовленістю між ними (частини 1, 2 статті 71 СК України), або реалізується через виплату грошової чи іншої матеріальної компенсації вартості його частки (частина 2 статті 364 ЦК України).

З матеріалів справи судом встановлено, що ОСОБА_2 під час шлюбу за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 18 серпня 2005 року приватним нотаріусом Славутицької міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2330, купив однокімнатну квартиру номер тридцять вісім, що знаходиться в будинку номер десять Добринінського кварталу міста Славутич Київської області, загальною площею 38,6 кв. м., жилою площею 16,9 кв. м., вартість якої згідно договору становить 17 200 гривень.

Конструкція норми статті 60 Сімейного кодексу України свідчить про презумпцію спільності права власності подружжя на майно, яке набуте ними в період шлюбу. Разом із тим, зазначена презумпція може бути спростована одним із подружжя. Тягар доказування обставин, необхідних для спростування презумпції, покладається на того з подружжя, який її спростовує.

Враховуючи те, що в позовній заяві позивачем зазначено, що спірна квартира була придбана за рахунок коштів спільного сімейного бюджету, а відповідачем не було спростовано належними та допустимими доказами той факт, що гроші, які були використані для купівлі квартири, були спільними коштами з позивачем, то суд приходить до висновку, що спірна квартира в силу ст. 60, ч. 3 ст.61 Сімейного кодексу України була придбана за спільні кошти, а тому є спільною сумісною власністю подружжя.

Враховуючи, що позивач та відповідач не домовилися про поділ майна, то суд врахувавши їх інтереси, інтереси дитини, які проживає разом із позивачем, вважає, що відповідно до ч. 1 ст.70 Сімейного кодексу України кожна сторона спору має право власності на одну другу частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , яка є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя.

Основним завданням суду при вирішенні спорів про поділ майна подружжя є вирішення конфлікту між подружжям, тобто здійснення судом своєї базової функції - ухвалення обов`язково рішення, яке безпосередньо припиняє спір, а не виводить його на новий рівень для сторін, які в будь-якому випадку не зможуть між собою домовитися в позасудовому порядку.

Стаття 15 ЦК України передбачає право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Право на звернення до суду (право на захист у процесуальному розумінні) гарантується Конституцією та законами України, у тому числі статтями 15, 16 ЦК України та статтями 2, 4, 13 ЦПК України, і може бути реалізоване, зокрема, коли особа вважає, що її право порушено. У разі доведення в установленому законодавством порядку обставин, якими обґрунтовувалися вимоги, особа має суб`єктивне матеріальне право на їх задоволення.

Стаття 12 ЦПК України передбачає, що цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

З урахуванням наведеного, вимога позивача є обґрунтованою і підлягає задоволенню, оскільки спірна квартира придбана під час шлюбу за спільні кошти і є об`єктом права спільної сумісної власності подружжя, незважаючи на те, що право власності на неї зареєстровано за відповідачем.

За правилами ч. 1 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Виходячи з того, що позивачем сплачено судовий збір в сумі 840,80 гривень, то з відповідача на користь позивача підлягають стягненню судові витрати по оплаті судового збору в сумі 840,80 гривень.

На підставі викладеного, керуючись статтями 258-259, 263-265, 280-281 ЦПК України, -

В И Р І Ш И В:

Позов задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на 1/2 частину квартири, розташованої за адресою: АДРЕСА_1 , набутої ОСОБА_2 у приватну власність за договором купівлі-продажу нерухомого майна, посвідченого 18 серпня 2005 року приватним нотаріусом Славутицького міського нотаріального округу Київської області Хусалімовою Л.В., зареєстрованого в реєстрі за № 2330.

Стягнути з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 судові витрати по оплаті судового збору в сумі 840 гривень 80 копійок.

Заочне рішення може бути оскаржено позивачем в апеляційному порядку. Апеляційна скарга подається через Славутицький міський суд Київської області до Київського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

Заочне рішення може бути переглянуто судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача, поданою протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

У разі залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення заочне рішення може бути оскаржене в загальному порядку, встановленому Цивільним процесуальним кодексом України. У цьому разі строк на апеляційне оскарження рішення починає відраховуватися з дати постановлення ухвали про залишення заяви про перегляд заочного рішення без задоволення.

Відповідно до п. 3 розділу ХІІ Прикінцевих положень ЦПК України під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19), суд за заявою учасників справи та осіб, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, інтереси та (або) обов`язки (у разі наявності у них права на вчинення відповідних процесуальних дій, передбачених цим Кодексом), поновлює процесуальні строки, встановлені нормами цього Кодексу, якщо визнає причини їх пропуску поважними і такими, що зумовлені обмеженнями, впровадженими у зв`язку з карантином. Суд може поновити відповідний строк як до, так і після його закінчення.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених Цивільним процесуальним кодексом України, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Учасники справи:

Позивач: ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , РНОКПП НОМЕР_3 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Відповідач: ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_3 , РНОКПП НОМЕР_4 , адреса зареєстрованого місця проживання: АДРЕСА_1 .

Повне заочне рішення суду складено 15 січня 2021 року.

Суддя Н. Ф. Теремецька