2/735/50/2021р.

735/1279/20р.

Р І Ш Е Н Н Я

Іменем України

смт. Короп 12 січня 2021 року

Коропський районний суд Чернігівської області у складі:

головуючого - судді Балаби О.А.,

за участю секретаря судового засідання - Редько А.О.

представника позивача - Євтушенко О.Ю., відповідачки,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в порядку загального позовного провадження цивільну справу за позовом Коропської селищної ради до ОСОБА_1 про відшкодування шкоди заподіяної працівником,

в с т а н о в и в:

Позивач звернувся до суду з позовом про стягнення з відповідачки заподіяної матеріальної шкоди в розмірі 3100,69 гривень та судових витрат.

Позовні вимоги обґрунтовує тим, що відповідачка перебуваючи з 17.01.2017 року на посаді начальника відділу управління персоналом Коропської селищної ради в обов`язки якої входило обчислення загального стажу роботи та стажу служби в органах місцевого самоврядування при призначенні на посади, неправомірно зарахувала собі до стажу державної служби період роботи з 14.07.1998 року по 23.08.2001 року на посаді секретаря-друкарки в Контрольно-ревізійному відділі в Коропському районі. Хоча даний період не може бути зараховано до стажу державної служби, оскільки після вступу з дію Закону України № 889-VIII від 10.12.2015 року "Про державну службу» робота на посадах службовців не відноситься до стажу державної служби. Отже відповідачка отримала неправомірну надбавку за вислугу років за період з січня 2017 року по грудень 2018 року в розмірі 3100,69 гривень завдавши матеріальної шкоди бюджету Коропської селищної ради. Оскільки відповідачка добровільно відмовляється повернути безпідставно отримані кошти, тому позивач звернувся до суду.

03.11.2020 року на адресу суду від відповідачки надійшов відзив на позовну заяву в якому вона просить у задоволенні позову відмовити. У відзиві відповідачка посилається на те, що вимога про стягнення з неї коштів у розмірі 3100,69 гривень в повному обсязі є необґрунтованою, оскільки вона жодного відношення до оформлення та підготовки розпорядження селищного голови від 16.01.2017 року № 12 не має, оскільки 16.01.2017 року ще повний робочий день працювала в Коропській районній раді і лише 17.01.2017 року почала працювати на посаді начальника відділу управління персоналом Коропської селищної ради. Крім того, вказане розпорядження готувала секретар селищної ради Гавриленко Л.М .

У судовому засіданні представник позивача позов підтримала та пояснила, що відповідачка з вересня 2013 року працювала на посаді начальника загального відділу виконавчого апарату Коропської районної ради в обов`язки якої входило обрахування стажу державної служби і в травні 2015 року вона неправомірно встановила собі надбавку за вислугу років у розмірі 25 відсотків посадового окладу з урахуванням надбавки за ранг. Після переведення до Коропської селищної ради на посаду начальника відділу управління персоналом 16 січня 2017 року селищним головою було винесено розпорядження згідно з яким їй було встановлено надбавку за вислугу років у розмірі 25 відсотків з урахуванням доплати за ранг. Відповідачка була ознайомлена з розпорядженням про, що свідчить її підпис на розпорядженні.

Відповідачка позов не визнала пояснивши, що 16.01.2017 року повний робочий день працювала в Коропській районній раді на посаді начальника загального відділу. До виконання обов`язків начальника відділу управління персоналом Коропської селищної ради приступила 17.01.2017 року. Отже з розпорядженням селищного голови від 16.01.2017 року ознайомлена не була і це розпорядження не готувала, а тому саме з її боку не було завдано матеріальної шкоди Коропській селищній раді.

Заслухавши пояснення, дослідивши матеріали справи суд прийшов до наступного висновку.

Відповідно до ст. 2 ЦПК України, завданням цивільного судочинства є справедливий, неупереджений та своєчасний розгляд і вирішення цивільних справ з метою захисту порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб, інтересів держави.

Статтею 4 ЦПК України передбачено, що кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутись до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи інтересів.

Судом встановлено, що 16.01.2017 року відповідачка звільнена з посади начальника загального відділу виконавчого апарату Коропської районної ради на підставі п. 5 ст. 36 КЗпП України.

З 17.01.2017 року відповідачка перебувала у трудових відносинах з Коропською селищною радою, а саме призначена в порядку переведення на посаду начальника відділу управління персоналом Коропської селищної ради відповідно до п. 5 ст. 36 КЗпП України на підставі розпорядження від 16.01.2017 року № 12.

Відповідно до п. 2.26 Інструкції «Про порядок ведення трудових книжок працівників» затвердженої наказом Міністерства праці України від 29.07.93 р. № 58, де прямо зазначається, що «днем звільнення вважається останній день роботи».

Тобто день звільнення - це останній день, коли працівник перебуває у трудових відносинах з роботодавцем.

Отже, останнім днем роботи відповідачки в Коропській районній раді є 16.01.2017 року.

Проте, розпорядження селищного голови Коропської селищної ради про призначення ОСОБА_1 на посаду начальника відділу управління персоналом Коропської селищної ради в порядку переведення з Коропської районної ради та встановлення надбавки за вислугу років у розмірі 25 відсотків з урахуванням доплати за ранг винесено 16 січня 2017 року, коли відповідачка перебувала у трудових відносинах з Коропською районною радою.

Як роз`яснено у п. 2 постанови Пленуму Верховного Суду України № 6 від 27 березня 1992 року "Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди", розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи.

Згідно з частиною першою статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно.

Тобто зобов`язання з повернення безпідставного набуття, збереження майна виникають за наявності трьох умов: а) набуття або збереження майна; б) набуття або збереження за рахунок іншої особи; в) відсутність правової підстави для набуття або збереження майна.

Відсутність правової підстави - це такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення i його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

Набуття чи збереження майна буде безпідставним не тільки за умови відсутності відповідної підстави з самого початку при набутті майна, а й тоді, коли первісно така підстава була, але у подальшому відпала.

Разом з тим у статті 1215 ЦК України передбачено загальне правило, коли набуте особою без достатньої правової підстави майно за рахунок іншої особи не підлягає поверненню.

Згідно з частиною першою зазначеної статті не підлягає поверненню заробітна плата і платежі, що прирівнюються до неї, пенсії, допомоги, стипендії, відшкодування шкоди, завданої каліцтвом, іншим ушкодженням здоров`я або смертю, аліменти та інші грошові суми, надані фізичній особі як засіб до існування, якщо їх виплата проведена фізичною або юридичною особою добровільно, за відсутності рахункової помилки з її боку і недобросовісності з боку набувача.

При цьому правильність здійснених розрахунків, за якими була проведена виплата, а також добросовісність набувача презюмуються, і відповідно тягар доказування наявності рахункової помилки та недобросовісності набувача покладається на платника відповідних грошових сум.

Вказане узгоджується з правовою позицією, яка викладена в постанові Верховного Суду від 16 січня 2019 р. № 753/15556/15-ц; № 14-445цс18.

Позивачем не доведено факт недобросовістності щодо отримання спірних коштів з боку відповідачки, тому суд вважає, що безпідставно отримані кошти, що виплачені, за відсутності рахункової помилки з боку особи, яка добровільно провела їх виплату, та відсутності факту недобросовістності набувача не підлягають поверненню.

Керуючись ст. ст. 1212, 1215 ЦК України, ст. ст. 12, 76, 141, 259, 264, 265, 273, 354, 355 ЦПК України суд,

в и р і ш и в:

у задоволенні позову Коропської селищної ради (вул. Горького, буд. 9, смт. Короп, Чернігівської області, ЄДРПОУ: 04412426) до ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ) про відшкодування шкоди заподіяної працівником відмовити.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Чернігівського апеляційного суду шляхом подання апеляційної скарги протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Строк на апеляційне оскарження може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин, крім випадків, зазначених участині другій статті 358 цього Кодексу.

Повний текст рішення виготовлено 15.01.2021 року.

Суддя: Балаба О. А.