Справа № 522/11501/20

ЗАОЧНЕ РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

16 січня 2021 року м. Одеса

Приморський районний суд м. Одеси у складі:

головуючого судді - Домусчі Л.В.,

при секретарі судового засідання Лисенко А.О.,

розглянувши у судовому засіданні в порядку спрощеногопозовного провадження цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням,

ВСТАНОВИВ:

До судунадійшов позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням.

Згідно обґрунтування позовних вимог, за договором купівлі-продажу від 01 липня 2020 року позивач придбав у ОСОБА_3 квартиру за адресою АДРЕСА_1 . Проте, на час укладення договору за зазначеною адресою було зареєстровано місце мешкання громадянки ОСОБА_2 , яка зі слів продавця ( ОСОБА_3 ) була його матір`ю та в вказаній квартирі не проживає з 2007 року. Також на підтвердження не проживання відповідача за вказаною адресою позивач посилався на заяви мешканців будинку, підписи яких засвідчені начальником дільниці №5 КП «ЖКС «Портофранківський». Зважаючи на те, що відповідачка більше роки не проживає у квартирі, комунальні послуги не сплачує та фактично ніякого відношення до квартири не має, позивач звернувся до суду з дійсним позовом.

До суду 24.07.2020 року надійшла відповідь щодо місця реєстрації відповідачки..

Ухвалою суду від 30.07.2020 року справу провадження по справі відкрито та призначено до розгляду в порядку спрощеного позовного провадження в судовому засіданні на 14.09.2020 року.

Через неявку сторін розгляд справи 14.09.2020 року, 29.10.2020 року відкладався.

У судове засідання 14.01.2021 року сторони не з`явились, були сповіщені про час та місце розгляду справи належним чином. Від представника позивача адв. ОСОБА_4 до суду надійшли заява, згідно якої просив справу розглядати за його відсутності та наполягав на задоволенні позову, не заперечував проти ухвалення заочного рішення не заперечує.

Відповідачка причини неявки суду не повідомила та жодних клопотань до суду не заявляла.

Відповідно до ч.6 ст.128ЦПК України судова повістка, а у випадках, встановлених цим Кодексом, разом з копіями відповідних документів надсилається на офіційну електронну адресу відповідного учасника справи, у випадку наявності у нього офіційної електронної адреси або разом із розпискою рекомендованим листом з повідомленням про вручення у випадку, якщо така адреса відсутня, або через кур`єрів за адресою, зазначеною стороною чи іншим учасником справи.

Згідно до п.п.6, 7 ч.2 ст.43ЦПК України учасники справи зобов`язані виконувати процесуальні дії у встановлені законом або судом строки та виконувати інші процесуальні обов`язки, визначені законом або судом.

Поштова кореспонденція, направлялась відповідачу на адресу її реєстрації. Причини неявки відповідач суду не повідомила, жодних клопотань до суду не заявляла та заяв по суті справи не надала.

Крім того, ухвала суду про відкриття провадження у даній справі розмішена в Єдиному державному реєстрі судових рішень та на електронному сайті Приморського районного суду м. Одеси, тобто ухвала суду є доступною для ознайомлення та загальновідомою.

Відповідно до ч.1 ст.44ЦПК України учасники судового процесу повинні добросовісно користуватися процесуальними правами; зловживання процесуальними правами не допускається.

Стаття 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, ратифікована Україною Законом №475/97-ВР від 17.07.1997 року, гарантує право на справедливий і публічний розгляд справи упродовж розумного строку незалежним і безстороннім судом.

Суд, у зв`язку з неявкою відповідача та неповідомленням про поважність причин такої неявки в судове засідання, ненаданням нею відзиву на позов, зі згоди представника позивача, ухвалив слухати справу у відсутності сторін, згідно ст.ст.280-281 ЦПК України, при заочному розгляді на підставі наявних у справі доказів.

У разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, відповідно до ч.2 ст.247 ЦПК України, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного запису не здійснюється.

Відповідно до ст.268 ЦПК України, датою ухвалення рішення суду є 16.01.2021 року.

Суд, вивчивши матеріали справи, приходить до наступних висновків.

Із матеріалів справи судом встановлено, що за договором купівлі-продажу від 01 липня 2020 року, посвідченого приватним нотаріусом Одеського міського нотаріального округу Сімаченко С.Л., зареєстрованим у реєстрі за № 325, ОСОБА_1 придбав у ОСОБА_3 квартиру АДРЕСА_2 .

Згідно відомостей №П1-126131-ю/л про зареєстрованих осіб у житловому приміщенні/будинку, наданих Департаментом надання адміністративних послуг Одеської міської ради, у квартирі значиться зареєстрованою ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , дата реєстрації особи 29.09.1999 року.

Згідно позовної заяви, що не спростовано у свою чергу відповідачем, ОСОБА_2 вже довгий час (з 2007 року) у квартирі не проживає, комунальні послуги не сплачує та фактично ніякого відношення до квартири не має ( є родичем колишнього власника). На підтвердження цього позивачем надано до суду копію заяви мешканців будинку від 17.07.2020 року, підписи яких засвідчені начальником дільниці №5 КП «ЖКС «Портофранківський».

Доказів протилежного до суду не надано.

Вирішуючи спір суд виходить із наступного.

Частиною першою статті 15ЦК України визначено право кожної особи на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Конституцією України передбачено як захист права власності, так і захист права на житло.

Статтею 41Конституції України встановлено, що кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Право приватної власності набувається в порядку, визначеному законом. Ніхто не може бути протиправно позбавлений права власності. Право приватної власності є непорушним. Використання власності не може завдавати шкоди правам, свободам та гідності громадян, інтересам суспільства, погіршувати екологічну ситуацію і природні якості землі.

Згідно зі статтею 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства і на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права. Проте попередні положення жодним чином не обмежують право держави вводити в дію такі закони, які вона вважає за необхідне, щоб здійснювати контроль за користуванням майном відповідно до загальних інтересів або для забезпечення сплати податків чи інших зборів або штрафів.

За положеннями статті 47Конституції України кожен має право на житло. Держава створює умови, за яких кожний громадянин матиме змогу побудувати житло, придбати його у власність або взяти в оренду.. Ніхто не може бути примусово позбавлений житла інакше як на підставі закону за рішенням суду.

Відповідно до частини першої статті 316ЦК України правом власності є право особи на річ (майно), яке вона здійснює відповідно до закону за своєю волею, незалежно від волі інших осіб.

Згідно з частиною першою статті 317ЦК України власникові належать права володіння, користування та розпоряджання своїм майном.

Відповідно до статті 328ЦК України право власності набувається на підставах, що не заборонені законом, зокрема із правочинів. Право власності вважається набутим правомірно, якщо інше прямо не випливає із закону або незаконність набуття права власності не встановлена судом.

Згідно з частиною першою статті 319ЦК України власник володіє, користується, розпоряджається своїм майном на власний розсуд.

Відповідно до частини першої статті 321ЦК України право власності є непорушним. Ніхто не може бути протиправно позбавлений цього права чи обмежений у його здійсненні.

Згідно з частиною першою статті 383 ЦК України, статтею 150ЖК УкраїнськоїРСР громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Відповідно до частини четвертої статті 156ЖК УкраїнськоїРСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вонипостійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство.

За змістом зазначених норм матеріального права користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником у будинку, ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідно до частини другої статті 405ЦК України член сім`ї власника житла втрачає право на користування цим житлом у разі відсутності без поважних причин понад один рік, якщо інше не встановлено домовленістю між ним і власником житла або законом.

Згідно зі статтею 391ЦК України власник майна має право вимагати усунення перешкод у здійсненні ним права користування та розпорядження своїм майном.

За змістом статті 391ЦК України власник має права вимагати усунення перешкод у здійсненні права користування та розпорядження своїм майном, зокрема жилим приміщенням, шляхом усунення перешкод у користуванні власністю, виселення та у разі необхідності, зняття особи з реєстраційного обліку, проте це право залежить від вирішення питання про право користування такої особи жилим приміщенням відповідно до норм житлового та цивільного законодавства.

Зазначена норма матеріального права визначає право власника, у тому числі житлового приміщення або будинку, вимагати усунення будь-яких порушень свого порушеного права від будь-яких осіб будь-яким шляхом, який власник вважає прийнятним. Визначальним для захисту права на підставі цієї норми права є наявність у позивача права власності та встановлення судом наявності перешкод у користуванні власником своєю власністю. При цьому не має значення, ким саме спричинено порушення права та з яких підстав.

Зазначений правовий висновок викладений у постанові Верховного Суду України від 16.11.2016 року у справі № 6-709цс16, підстав відступити від зазначеного висновку не встановлено.

Відтак за порівняльним аналізом статей 383, 391, 405ЦК України та статей 150, 156 у поєднанні зі статтею 64ЖК України слід дійти до висновку про те, що положення статей383, 391ЦК України передбачають право вимоги власника про захист порушеного права власності на жиле приміщення, будинку, квартиру тощо, від будь-яких осіб, у тому числі осіб, які не є і не були членами його сім`ї, а положення статті 405 ЦК України, статей 150, 156ЖК України регулюють взаємовідносини власника жилого приміщення та членів його сім`ї, у тому числі у випадку втрати права власності власником, припинення з ним сімейних відносин або відсутності члена сім`ї власника без поважних причин понад один рік.

Зазначена правова позиція викладена в постанові Верховного Суду України № 6-709цс16 від 16 листопада 2016 року, у постанові від 19 серпня 2020 року по справі № 639/6295/16-ц.

Згідно з частиною першою статті 4ЦПК України кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів.

Згідно зі статтями 15, 16ЦК України кожна особа має право на звернення до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права у разі його порушення, невизнання або оспорювання та інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

За правилами статей 12, 81ЦПК України року кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

За змістом статті 13ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета спору на власний розсуд.

Згідно зі статтею 77ЦПК України предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Статтею 88ЦПК України встановлено, що суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Реалізація принципу змагальності сторін в цивільному процесі та доведення перед судом обґрунтованості своїх вимог є конституційною гарантією, передбаченою у статті 129 Конституції України.

Суд вбачає, що реєстрація місця проживання відповідачки у належній позивачу квартирі, перешкоджає останньому вільно розпоряджатись та користуватися нею. Отже, суд погоджується із доводами позовної заяви із приводу того, реєстрація місця проживання відповідача у квартирі позивача порушує його законні права та інтереси та останні підлягають судовому захисту.

На підставі викладеного, керуючись ст. ст. 317, 319, 321, 383, 391 ЦК України, ст.ст. 1, 10-12, 13, 76, 78, 81, 89, 133, 141, 229, 235, 259, 263, 264, 265, 268, 280-283, 353, 355, 356 ЦПК України, - суд

ВИРІШИВ:

Позовні вимоги ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання особи такою, що втратили право користування житловим приміщенням - задовольнити.

Визнати ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , паспорт серії НОМЕР_1 . Виданий Портофранківським ВМ Приморського РВ 07.05.2008 року, місце реєстрації АДРЕСА_1 ) такою, що втратила право користування житловим приміщенням, а саме квартирою АДРЕСА_2 .

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача. Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом двадцяти днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Рішення суду може бути оскаржене протягом тридцяти днів з дня його проголошення шляхом подання апеляційної скарги до Одеського апеляційного суду через Приморський районний суд м. Одеси, а в разі, якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення не було вручено у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Повний текст рішення буде складено 16.01.2021 року.

Суддя: Домусчі Л.В.