ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/109/21 Справа № 185/5089/18 Суддя у 1-й інстанції - Зінченко А. С. Суддя у 2-й інстанції - Лаченкова О. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

15 січня 2021 року Колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду в складі:

головуючого - Лаченкової О.В.

суддів - Городничої В.С., Петешенкової М.Ю.

розглянула у порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи

апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк,

на заочне рішення Павлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року

по справі за позовом Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості,-

ВСТАНОВИЛА:

В червні 2018 року до Павлоградського міськрайонного суду Дніпропетровської області надійшов позов Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості.

Заочним рішеннямПавлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року позовні вимоги Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк до ОСОБА_1 про стягнення заборгованості задоволено частково.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 , зареєстрованої за адресою: АДРЕСА_1 , на користь Акціонерного товариства комерційний банк «Приватбанк» (код ЄДРПОУ 14360570), місцезнаходження якого зареєстровано за адресою: 01001, м. Київ, вул. Грушевського, будинок 1Д, заборгованість за тілом кредиту від 26.05.2011 у розмірі 2739 (дві тисячі сімсот тридцять дев`ять) грн. 95 коп.

В задоволенні іншої частини позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_1 ,РНОКПП: НОМЕР_1 ,зареєстрованої заадресою: АДРЕСА_1 ,накористь Акціонерноготовариства комерційнийбанк «Приватбанк»(кодЄДРПОУ 14360570),місцезнаходження якогозареєстровано заадресою:01001,м.Київ,вул.Грушевського,будинок 1Д,витрати насудовий збіру розмірі 140 (сто сорок) грн. 96 коп.

В апеляційнійскарзі Акціонернетовариство Комерційнийбанк ПриватБанк,просить скасуватизаочне рішенняПавлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року №185/5089/18 в частині незадоволених позовних вимог щодо стягнення процентів, пені, штрафів та ухвалити в цій частині нове рішення, яким позовні вимоги АТ КБ ПриватБанк в цій частині задовольнити в повному обсязі.

Відзивів наапеляційну скаргуАкціонерного товариствакомерційний банкПриватБанк назаочне рішенняПавлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року від інших учасників справи до суду не надходило.

Оскільки апеляційним судом у складі колегії суддів не приймалось рішення про виклик учасників справи для надання пояснень у справі, то справа розглядатиметься в порядку спрощеного позовного провадження без повідомлення учасників справи, а копія судового рішення у такому разі надсилається у порядку, передбаченому ч. 5 ст. 272 ЦПК України.

Дослідивши матеріали справи, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Судом першої інстанції встановлено, що 26.05.2011 року відповідач звернувся до ПАТ КБ «ПриватБанк» з метою отримання банківських послуг, а саме грошових коштів, у зв`язку із чим підписав анкету-заяву № б/н.

Як вбачається з матеріалів справи, згідно анкети-заяви б/н ОСОБА_1 отримала кредит у вигляді встановленого кредитного ліміту на платіжну картку Універсальна у розмірі 1000,00 грн., базова відсоткова ставка в заяві не зазначена (а.с. 10).

У зв`язку з неналежним виконанням відповідачем своїх зобов`язань за кредитним договором станом на 04.06.2018 року утворилася заборгованість у розмірі 33688,63 грн., з яких: 2739,95 грн. заборгованість за тілом кредиту; 26168,27 грн. заборгованість по відсоткам за користування кредитом; 2700,00 заборгованість за пенею та комісією; 500,00 грн. - штраф (фіксована частина); 1580,41 грн. - штраф (процентна складова) (а.с.5-6).

Відповідно до ст.1054 Цивільного кодексу України за кредитним договором банк або інша фінансова установа (кредитодавець) зобов`язується надати грошові кошти (кредит) позичальникові у розмірі та на умовах, встановлених договором, а позичальник зобов`язується повернути кредит та сплатити проценти.

Кредитний договір укладається у письмовій формі. Кредитний договір, укладений з недодержанням письмової форми, є нікчемним (стаття 1055 ЦК України).

Відповідно до частин першої, другої статті 207 ЦК України правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо його зміст зафіксований в одному або кількох документах, у листах, телеграмах, якими обмінялися сторони. Правочин вважається таким, що вчинений у письмовій формі, якщо він підписаний його стороною (сторонами).

Частиною першою статті 638 ЦК України встановлено, що істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

У статті 526 ЦК України передбачено, що зобов`язання має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, а за відсутності таких умов та вимог - відповідно до звичаїв ділового обороту або інших вимог, що звичайно ставляться.

За змістом статті 634 цього Кодексу договором приєднання є договір, умови якого встановлені однією із сторін у формулярах або інших стандартних формах, який може бути укладений лише шляхом приєднання другої сторони до запропонованого договору в цілому. Друга сторона не може запропонувати свої умови договору.

Оскільки умови договорів приєднання розробляються банком, вони повинні бути зрозумілі усім споживачам і доведені до їх відома, у зв`язку із чим банк має підтвердити, що на час укладення відповідного договору діяли саме ці умови, а не інші. Тому з огляду на зміст статей 633, 634 ЦК України можна вважати, що другий контрагент (споживач послуг банку) лише приєднується до тих умов, з якими він ознайомлений.

За змістом статті 1056-1 ЦК України в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин розмір процентів та порядок їх сплати за договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів.

Відповідно до частини першої статті 1048 ЦК України позикодавець має право на одержання від позичальника процентів від суми позики, якщо інше не встановлено договором або законом. Розмір і порядок одержання процентів встановлюються договором. Якщо договором не встановлений розмір процентів, їх розмір визначається на рівні облікової ставки Національного банку України. У разі відсутності іншої домовленості сторін проценти виплачуються щомісяця до дня повернення позики.

Згідно зі статтею 1049 згаданого Кодексу позичальник зобов`язаний повернути позикодавцеві позику (грошові кошти у такій самій сумі або речі, визначені родовими ознаками, у такій самій кількості, такого самого роду та такої самої якості, що були передані йому позикодавцем) у строк та в порядку, що встановлені договором. Договір позики є укладеним з моменту передання грошей або інших речей, визначених родовими ознаками.

За змістом статті 549 ЦК України неустойкою (штрафом, пенею) є грошова сума або інше майно, які боржник повинен передати кредиторові у разі порушення боржником зобов`язання. Штрафом є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми невиконаного або неналежно виконаного зобов`язання. Пенею є неустойка, що обчислюється у відсотках від суми несвоєчасно виконаного грошового зобов`язання за кожен день прострочення виконання.

Частинами першою, другою статті 551 ЦК України визначено, що предметом неустойки може бути грошова сума, рухоме і нерухоме майно. Якщо предметом неустойки є грошова сума, її розмір встановлюється договором або актом цивільного законодавства.

Згідно із частиною першою статті 1050 ЦК України якщо позичальник своєчасно не повернув суму позики, він зобов`язаний сплатити грошову суму відповідно до статті 625 цього Кодексу.

Таким чином, в разі укладення кредитного договору проценти за користування позиченими коштами та неустойка поділяються на встановлені законом (розмір та підстави стягнення яких визначаються актами законодавства) та договірні (розмір та підстави стягнення яких визначаються сторонами в самому договорі).

Як вбачається з матеріалів справи, у заяві позичальника від 26.05.2011 року відсутні відомості про процентну ставку, обов`язкові строкові платежі, розмір пені, штрафів тощо та не містить строку повернення кредиту.

Окрім того, Витяг з Тарифів обслуговування кредитних карт «Універсальна» та Витяг з Умов та Правил надання банківських послуг в ПриватБанку, які містяться в матеріалах даної справи, не містять підпису відповідача, а тому їх не можна розцінювати як частину кредитного договору, укладеного між сторонами 26.05.2011 року шляхом підписання анкети-заяви.

Задовольняючи частково позовні вимоги Банку, суд першої інстанції прийшов до правильного та обґрунтованого висновку, що при укладенні договору з відповідачем АТ КБ ПриватБанк не дотрималось вимог, передбачених ч. 2 ст. 11 Закону України Про захист прав споживачів, про повідомлення споживача про умови кредитування та узгодження зі споживачем саме тих умов, які вважав узгодженими банк.

Доводи апеляційної скарги, що розмір процентів, тип процентної ставки та порядок їх сплати за кредитним договором визначаються в договорі залежно від кредитного ризику, наданого забезпечення, попиту і пропозицій, які склалися на кредитному ринку, строку користування кредитом, розміру облікової ставки та інших факторів, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки в матеріалах справи відсутній та не наданий позивачем до суду апеляційної інстанції належний розрахунок заборгованості за кредитним договором в частині процентів за користування кредитом з розрахунку ставки у розмірі 27,60%, 32,40%, 42,00%.

Твердження апелянта, що відповідач не звертався до Банку із письмовими заявами про розірвання кредитного договору, а продовжував робити зняття та погашення коштів, а отже прийняв нові тарифи та погодився з їх зміною, колегія суддів вважає безпідставними, оскільки матеріали справи не містять належних та допустимих доказів, які підтверджують факт досягнення сторонами згоди про предмет договору та інші умови.

Посилання апелянта, що суд першої інстанції призводить до нехтування принципами платності кредитного договору та наносить істотну шкоду усім споживачам банківських послуг й банку у цілому, чим порушує стабільність функціонування сектору держави, колегія суддів не приймає до уваги, оскільки є перебільшеними та не можуть бути взяті до уваги, так як висновок суду про відмову у стягненні процентів за користування кредитом відповідає правовій позиці Великої Палати Верховного Суду у постанові від 03 липня 2019 року, справа №342/180/17, спрямований на захист прав позичальника як слабшої сторони кредитних правовідносин.

Крім того, місцевий суд навпаки своїм рішенням сприяє зміцненню банківської системи, оскільки спонукає позивача та інші банківські установи, під час укладення кредитного договору точно на неухильно дотримуватися вимог Законодавства України, в тому числі щодо захисту прав споживачів, що у перспективі сприяє збільшенню довіри у споживачів до конкретного банку і банківської системи у цілому, а відтак і збільшенню кредитних операцій, що, у свою чергу, веде до збільшення у майбутньому доходів банківської системи і зміцнення фінансового сектору держави.

Приведені в апеляційній скарзі доводи про те, що суд не дав оцінки наданих ним доказам не можуть бути прийняті до уваги, оскільки вони зводяться до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду по їх оцінці, та особистого тлумачення апелянтом норм матеріального та процесуального права.

Відповідно до ст.89 ЦПК України виключне право оцінки доказів належить суду, який має оцінювати докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному повному та об`єктивному розгляді в судовому засіданні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом.

Відповідно до рішення «Проніна проти України» № 63566/00, §23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року, п. 1 статті 6 Конвенції ( 995_004 ) зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пунктом 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE (Серявін та інші проти України), №4909/04, §58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року).

Таким чином, судова колегія вважає, що доводи апеляційної скарги суттєвими не являються і не дають підстав для висновку про неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального чи процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Відповідно ст.141 ЦПК України суд апеляційної інстанції, залишаючи рішення суду без змін, не змінює розподіл судових витрат.

Керуючись ст.ст. 259, 367, 374, 375 ЦПК України, колегія суддів,-

ПОСТАНОВИЛА:

Апеляційну скаргу Акціонерного товариства Комерційний банк ПриватБанк - залишити без задоволення.

Заочне рішенняПавлоградського міськрайонногосуду Дніпропетровської області від 27 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова апеляційного суду набирає законної сили з дня її прийняття, оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків, установлених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий суддя О.В.Лаченкова

Судді В.С.Городнича

М.Ю.Петешенкова