№ 207/2347/20

№ 2/207/441/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

08 січня 2021 року м. Кам`янське

Баглійський районний суд м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області у складі:

головуючого судді Юрченко І.М.,

при секретарі Сівачук А.А.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні у залі суду в м. Кам`янське цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , про розірвання шлюбу та за зустрічним позовом ОСОБА_2 до ОСОБА_1 , третя особа: служба у справах дітей Кам`янської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради про визначення місця проживання дитини,

В С Т А Н О В И В:

Звертаючись до суду, позивач ОСОБА_1 в обґрунтування заявлених позовних вимог зазначив, що з відповідачкою він перебуває у зареєстрованому шлюбі з 05 березня 2015 року. Шлюб зареєстрований Баглійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 52. Від шлюбу мають малолітню дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Фактичні подружні стосунки з відповідачем припинені. Причинами розпаду сім`ї стали: несумісність характерів, відсутність взаєморозуміння, різні погляди на життя, ведення домашнього господарства. Відновлювати подружні відносини з відповідачкою позивач не збирається. Вважає, що сім`я розпалась остаточно і шлюб необхідно розірвати. Спору щодо розподілу майна та місця проживання дитини поки що не мають.

На підставі зазначеного, позивач ОСОБА_1 в позовній заяві просив суд: розірвати шлюб між ним ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 05 березня 2015 року Баглійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 52.

В судове засідання представник позивача ОСОБА_1 - ОСОБА_4 не з`явився, надав суду заяву про розгляд справи без його участі та без участі позивача, позовні вимоги підтримав в повному обсязі.

Відповідачка ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, надавши заяву, в якій просила розглянути дану справу за її відсутністю, позовні вимоги позивача ОСОБА_1 викладені в первісній позовній заяві визнала у повному обсязі, та пред`явила зустрічний позов, в якому зазначила, що з 05 березня 2015 року вона - ОСОБА_2 перебуває у зареєстрованому шлюбі з ОСОБА_1 . Від сумісного життя мають малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . На даний час вони припинили фактичні шлюбні стосунки та проживають окремо один від одного, спільного господарства не ведуть та не мають спільного бюджету. Малолітня дитина, син ОСОБА_3 , мешкає разом зі нею. Судовим наказом Баглійського районного суду м. Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 09 вересня 2020 року з ОСОБА_1 на її користь стягнуто аліменти на утримання дитини: сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 до його повноліття, щомісячно у розмірі 1/4 частин усіх видів доходів, але не менше 50% прожиткового мінімуму для дітей відповідного віку, починаючи з 07 вересня 2020 року. Вихованням, опікуванням та утриманням сина ОСОБА_3 , з моменту його народження, вона займається самостійно та створює всі умови для нормального розвитку дитини, дбає про стан його здоров`я та гігієну, займається психічним, духовним та особистим розвитком, створює для неї позитивні емоції, забезпечує речами необхідними для повноцінного розвитку дитини відповідного віку, дарує материнську любов та ласку своїй маленькій найріднішій людині. Син відвідує дитячий садочок № 24 «Казка» і вона приймає активну участь в житті сина, несе матеріальні витрати пов`язані із навчальним процесом та зборами. Вона не здійснює, та і не має наміру у майбутньому здійснювати жодних перешкод та перепон ОСОБА_1 , щодо участі у вихованні та спілкуванні з малолітнім сином. ОСОБА_1 інколи забирає їх малолітнього сина до себе та проводе з ним час, але через те, що вони не досягли домовленості про місце проживання дитини, вона кожен раз хвилюється чи поверне він дитину додому. У квартирі, де вони мешкають з сином, створені усі умови для проживання та виховання малолітньої дитини, житлові умови відповідають усім санітарно-гігієнічним нормам.

На підставі зазначеного, позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 в зустрічній позовній заяві просила суд: визначити місце проживання малолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 за її місцем проживання чи перебування.

Позивачка за зустрічним позовом ОСОБА_2 у судове засідання не з`явилася, надала суду заяву, в якій просила справу розглянути за її відсутністю, свої позовні вимоги підтримала у повному обсязі.

Представник відповідача за зустрічним позовом ОСОБА_1 - ОСОБА_4 у судове засідання не з`явився, надавши заяву, в якій просив розглянути дану справу за його відсутністю та за відсутністю його довірителя ОСОБА_1 , позовні вимоги позивача за зустрічним позовом ОСОБА_2 визнав у повному обсязі.

Представник третьої особи в судове засідання не з`явився надав суду заяву про розгляд справи без участі їх представника. Надав суду висновок органу опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради від 29.12.2020 року № 8вих-20/926. Заперечень на позови не надано.

Враховуючи вищенаведене у зв`язку з неявкою в судове засідання всіх осіб, які беруть участь у справі, справа підлягає розгляду в порядку ч. 2 ст. 247 ЦПК України без фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу.

Суд, дослідивши матеріали справи та оцінивши наявні у справі докази за своїм внутрішнім переконанням, дійшов до висновку, що позови підлягають задоволенню за наступних підстав.

Згідно з ч. 1 ст. 82 ЦПК України, обставини, які визнаються учасниками справи, не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання. Обставини, які визнаються учасниками справи, зазначаються в заявах по суті справи, поясненнях учасників справи, їхніх представників

Згідно з ч. 1 ст. 13 ЦПК України суд розглядає справи в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи. Відповідно до ч. 3 ст.13 ЦПК України учасник справи розпоряджається своїми правами щодо предмета позову на власний розсуд.

Пунктом 1 ч. 2 ст. 49 ЦПК України, передбачено, що відповідач має право визнати позов на будь-якій стадії судового процесу.

Згідно з ч. 4 ст. 206 ЦПК України у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову.

У судовому засіданні встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 05 березня 2015 року Баглійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 52 (ар.с.9). Від шлюбу сторони мають малолітню дитину, сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 (ар.с.10). Фактичні подружні стосунки з відповідачем припинені. Причинами розпаду сім`ї стали: несумісність характерів, відсутність взаєморозуміння, різні погляди на життя, ведення домашнього господарства. Відновлювати подружні відносини з відповідачкою позивач ОСОБА_1 не збирається. Вважає, що сім`я розпалась остаточно і шлюб необхідно розірвати.

Згідно з п.1 ч.1 ст.24 Сімейного кодексу України шлюб ґрунтується на вільній згоді жінки та чоловіка.

Згідно з п.2 ч.1 ст.24 Сімейного кодексу України примушування жінки та чоловіка до шлюбу не допускається.

Таке положення національного законодавства України відповідає ст.16 Загальної декларації прав людини, прийнятої Генеральною Асамблеєю ООН 10 грудня 1948 року, згідно з якою чоловіки і жінки, які досягли повноліття, мають право без будь-яких обмежень за ознакою раси, національності або релігії одружуватися і засновувати сім`ю. Вони користуються однаковими правами щодо одруження під час шлюбу та під час його розірвання. Оскільки позивач наполягає на розірванні шлюбу, то відповідно відмова в розірванні шлюбу буде примушенням до шлюбу та шлюбним відносинам, що є неприпустимим.

Відповідно до ч.3 ст.56 Сімейного кодексу України кожен з подружжя має право припинити шлюбні відносини.

Відповідно до ч.3 ст.105 Сімейного кодексу України шлюб припиняється внаслідок його розірвання за позовом одного з подружжя на підставі рішення суду.

Відповідно до ч.1 ст.110 Сімейного кодексу України, позов про розірвання шлюбу може бути пред`явлений одним із подружжя. Даною нормою закону закріплено право подружжя на припинення шлюбу шляхом його розірвання у будь-який момент існування шлюбу. Відсутність вільної згоди на розірвання шлюбу іншим з подружжя не є перепоною. В Україні регулювання шлюбно-сімейних правовідносин здійснюється на принципах добровільності, взаємоповаги, взаєморозуміння. Встановивши право одного з подружжя на пред`явлення позову про розірвання шлюбу, держава забезпечує принцип свободи шлюбу та принцип свободи розірвання шлюбу.

Відповідно до ст.112 Сімейного кодексу України суд постановляє рішення про розірвання шлюбу, якщо буде встановлено, що подальше спільне життя подружжя і збереження шлюбу суперечило б інтересам одного з них, інтересам їхніх дітей, що мають істотне значення.

Оскільки відповідач за первісним позовом не заперечувала проти розірвання шлюбу, заслуговують на увагу доводи позивача про те, що подальше збереження шлюбу не відповідає інтересам сторін. Визнанням позову не зачіпаються права та інтереси осіб, не залучених до участі у справі і його можна прийняти.

Крім цього, у судовому засіданні встановлено, що шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 05 березня 2015 року Баглійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 52 (ар.с.9).

Сторони у справі мають малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується копією свідоцтва про народження дитини, де у графі батько зазначений ОСОБА_1 , у графі мати зазначена ОСОБА_2 (ар.с.10).

Згідно ст. 7 СК України дитина має бути забезпечена можливістю здійснення її прав, встановлених Конституцією України, Конвенцією про права дитини, іншими міжнародними договорами України, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Регулювання сімейних відносин має здійснюватися з максимально можливим урахуванням інтересів дитини.

Пунктами 1, 2 статті 3 Конвенції про права дитини від 20 листопада 1989 року, яка набрала чинності для України 27 вересня 1991 року, передбачено, що в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини. Дитині забезпечується такий захист і піклування, які необхідні для її благополуччя, беручи до уваги права й обов`язки її батьків, опікунів чи інших осіб, які відповідають за неї за законом.

Відповідно до ст. 12 Закону України «Про охорону дитинства» батьки зобов`язані виховувати дитину, піклуватися про її здоров`я, фізичний, духовний і моральний розвиток, навчання, створювати належні умови для розвитку її природних здібностей, поважати гідність дитини, готувати її до самостійного життя та праці.

Згідно зі ст. 157 Сімейного кодексу України, питання виховання дитини вирішується батьками спільно.

Відповідно до ст. 141 СК України мати і батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини.

Відповідно ч. 1 ст. 160 СК України місце проживання дитини, яка не досягла десяти років, визначається за згодою батьків.

Згідно ст. 161 СК України якщо мати та батько, які проживають окремо, не дійшли згоди щодо того, з ким із них буде проживати малолітня дитина, спір між ними може вирішуватися органом опіки та піклування або судом. Під час вирішення спору щодо місця проживання малолітньої дитини беруться до уваги ставлення батьків до виконання своїх батьківських обов`язків, особиста прихильність дитини до кожного з них, вік дитини, стан її здоров`я та інші обставини, що мають істотне значення. Орган опіки та піклування або суд не можуть передати дитину для проживання з тим із батьків, хто не має самостійного доходу, зловживає спиртними напоями або наркотичними засобами, своєю аморальною поведінкою може зашкодити розвиткові дитини.

Тлумачення норми вищенаведеної ст. 161 СК України свідчить, що до інших обставин, що мають істотне значення, можна віднести, зокрема: особисті якості батьків; відносини, які існують між кожним з батьків і дитиною (як виконують батьки свої батьківські обов`язки по відношенню до дитини, як враховують її інтереси, чи є взаєморозуміння між кожним з батьків і дитиною); можливість створення дитині умов для виховання і розвитку.

Згідно висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради від 29.12.2020 року № 8вих-20/926 про доцільність визначення місця проживання малолітнього сина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , зазначено, що орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради вважає визначити місце проживання ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 разом з матір`ю ОСОБА_2 доцільним. Крім цього у цьому висновку органу опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради зазначено, що малолітня дитина постійно мешкає з матір`ю ОСОБА_2 за адресою: АДРЕСА_1 , батько дитини ОСОБА_1 в телефонному режимі повідомив, що не заперечує проти визначення місця проживання малолітнього сина з матір`ю за адресою їх фактичного мешкання. Окрім того, пояснив, що спір між ним та матір`ю дитини щодо визначення місця проживання ніколи не виникав.

Принципом 6 Декларації прав дитини проголошено, що дитина для повного і гармонійного розвитку її особистості потребує любові і розуміння. Вона повинна, коли це можливо, рости під опікою і відповідальністю своїх батьків і в усякому випадку в атмосфері любові і моральної та матеріальної забезпеченості; малолітня дитина не повинна, крім тих випадків, коли є виняткові обставини, бути розлучена зі своєю матір`ю.

Ухвалюючи рішення у справі «М.С. проти України», Європейський суд з прав людини наголосив, що основне значення при визначенні місця проживання дитини має вирішення питання про те, що найкраще відповідає інтересам дитини. При цьому Європейський суд з прав людини зауважив, що при визначенні найкращих інтересів дитини у кожній конкретній справі необхідно враховувати два аспекти: по-перше, інтересам дитини найкраще відповідає збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я є особливо непридатною або неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини є забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагонадійним.

Отже, при розгляді справ щодо місця проживання дитини суди насамперед мають виходити з інтересів самої дитини (враховуючи при цьому сталі соціальні зв`язки, місце навчання, психологічний стан тощо) та балансу між інтересами дитини, правами батьків на виховання дитини й обов`язком батьків діяти в її інтересах.

Окрім прав батьків щодо дітей, діти теж мають рівні права та обов`язки щодо батьків (ст. 142 СК України), у тому числі, й на рівне виховання батьками. У справі «Хант проти України» вказано, що права дитини мають перевагу над правами батьків.

Питання забезпечення інтересів дитини ґрунтується на розумінні, що для дітей розлучення батьків - це завжди тяжке психологічне навантаження, пов`язане, зокрема, з кардинальними змінами в житті дитини: нове оточення та місце проживання, неможливість спілкування з двома батьками одночасно тощо.

Вирішуючи питання про визначення місце проживання дитини, суди мають враховувати об`єктивні та наявні у справі докази, зокрема обстеження умов проживання, характеристики психоемоційного стану дитини, поведінки батьків щодо дитини та висновку органу опіки та піклування. Однак найважливішим у цій категорії справ є внутрішнє переконання судді, яке має ґрунтуватися на внутрішній оцінці всіх обставин в їх сукупності. Адже не можна піддавати формалізму долю дитини, яка через те, що батьки не змогли зберегти шлюб, не повинна бути позбавлена щасливого та спокійного дитинства.

Тобто, при вирішені справ про визначення місця проживання дитини, суд не може будувати логіку свого рішення за принципом: визначити місце проживання дитини із мамою, якщо не встановлено виняткових обставин.

Такого висновку також дійшов Верховний Суд у постанові від 17.07.2019 року у справі № 185/6994/15-ц.

За приписами частини четвертої статті 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи, яка не досягла десяти років, є місце проживання її батьків (усиновлювачів) або одного з них, з ким вона проживає, опікуна або місцезнаходження навчального закладу чи закладу охорони здоров`я, в якому вона проживає.

Судом встановлено, що дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 постійно проживає з матір`ю, яка опікується дитиною, приділяє сину багато уваги, його розвитку, оздоровленню, забезпечує сина необхідними побутовими умовами.

З урахуванням вищевикладеного та обставин визнання відповідачем за зустрічним позовом ОСОБА_1 заявлених позовних вимог ОСОБА_2 про визначення місця проживання дитини з матір`ю, зустрічний позов підлягає задоволенню.

Судові витрати за первісним позовом представник позивача ОСОБА_1 просив залишити за позивачем та не стягувати їх з відповідачки ОСОБА_2 , судові витрати за зустрічним позовом позивач за зустрічним позовом ОСОБА_2 просила залишити за нею та не стягувати їх з ОСОБА_1 ..

Керуючись ст. 12, 13, 81, 82, ч. 4 ст. 206, ч. 2 ст. 247, ст. 263, 264, 265, 354 ЦПК України, ст.ст.110,112, 160-161 Сімейного кодексу України, суд,

В И Р І Ш И В:

Позовні вимоги ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 до ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 про розірвання шлюбу - задовольнити.

Шлюб між ОСОБА_1 та ОСОБА_2 зареєстрований 05 березня 2015 року Баглійським відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Дніпродзержинського міського управління юстиції у Дніпропетровській області за актовим записом № 52 - розірвати.

Позовні вимоги ОСОБА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 , зареєстрована за адресою: АДРЕСА_3 до ОСОБА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстрованого за адресою: АДРЕСА_2 , третя особа: служба у справах дітей Кам`янської міської ради, орган опіки та піклування виконавчого комітету Кам`янської міської ради, що знаходиться за адресою: м. Кам`янське, пр. Свободи, 2/1 про визначення місця проживання дитини - задовольнити.

Визначити місце проживання малолітньої дитини ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , разом з матір`ю ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_2 за її місцем проживання чи перебування.

Рішення може бути оскаржено до Дніпровського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження рішення суду, якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Повний текст судового рішення складено 12 січня 2021 року.

Суддя І.М. Юрченко