ПІВНІЧНО-ЗАХІДНИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД

33001 , м. Рівне, вул. Яворницького, 59

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 року Справа № 903/668/19

Північно-західний апеляційний господарський суд у складі колегії суддів: головуючий суддя Олексюк Г.Є., суддя Гудак А.В. , суддя Філіпова Т.Л.

секретар судового засідання Ткач Ю.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 06.10.2020 р. у справі № 903/668/19 (суддя Костюк С. В., повний текст рішення складено 12.10.2020 р.)

за позовом Хмельницької міської ради

до Приватного підприємства "Укр-Петроль"

про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 428 856, 91 грн

за участю представників сторін:

позивача - не з`явився;

відповідача - Саюк С.П.;

ВСТАНОВИВ:

Хмельницька міська рада звернулася до Господарського суду Волинської області з позовом до Приватного підприємства "Укр-Петроль" про стягнення безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати в сумі 428 856, 91 грн.

Правовою підставою заявлених вимог позивач визначає ст. ст. 1212, 1214 ЦК України, ст. ст. 14, 288.5, 289 ПК України, ст. 20 ЗУ "Про оцінку землі", ст. 39 ЗУ "Про оренду землі" та зауважує, що відповідач, будучи власником автозаправної станції по вул. Вінницькій, 1/4 в м. Хмельницькому, належним чином не оформив та не зареєстрував речові права на земельну ділянку, не отримав правовстановлюючі документи на земельну ділянку та не вносив плату за користування нею в період з 2016 по 2019 роки, внаслідок чого зберіг в себе безпідставно набуте майно - грошові кошти у вигляді орендної плати.

Рішенням Господарського суду Волинської області від 06.10.2020 р. у справі №902/668/19 в позові було відмовлено повністю.

Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції послався на рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 140/3331/19, яке набрало законної сили та яким визнано протиправним та скасовано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.04.2019 р. № 18-22-0.33-1081/116-19 на підставі якого позивачем проведено розрахунок неотриманої орендної плати за 2016-2018 роки, тому суд повважав безпідставними проведені позивачем нарахування орендної плати в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі за даний період на підставі вищезазначеного витягу. При цьому, що стосується нарахованої позивачем орендної плати за період з 01.01.2019 р. по 01.08.2019 р., суд першої інстанції, дослідивши докази у справі, встановив, що відповідачем сплачено за липень 2019 р. орендну плату, тобто, станом на 01.08.2019 р. заборгованість по орендній платі за вказаний період відсутня.

Не погоджуючись з рішенням суду першої інстанції, Хмельницька міська рада звернулась до суду з апеляційною скаргою, в якій просить скасувати рішення суду та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги задоволити повністю.

Мотивуючи апеляційну скаргу, скаржник зазначає, що суд протиправно не взяв до уваги ту обставину, що сам по собі витяг з технічної документації про грошову оцінку землі є документом, який оформлюється за результатом проведення нормативної грошової оцінки та відображає дані стосовно окремої земельної ділянки. Тобто витяг складається на основі розрахованих у встановленому порядку показників (коефіцієнтів), які визначені у технічній документації, що затверджується рішенням відповідної сільської, селищної або міської ради. Нормативна грошова оцінка земельної ділянки залишиться незмінною за конкретний рік, не дивлячись яким числом чи номером видано витяг із технічної документації, про що свідчать два витяги з ідентичним змістом за 2019 рік, що містяться в матеріалах справи. Відтак, суд першої інстанції невірно взяв до уваги рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 у справі № 140/3331/19.

При цьому, скаржник вказує, що ним було надано суду витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку, виданий з врахуванням обставин, викладених у рішенні Волинського окружного адміністративного суду у справі № 140/3331/19, та згідно даного витягу нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2017 та 2018 роки становить відповідно 1 584 898 грн та 2 377 347 грн, тобто в підсумковому значенні за вказані роки сума несплаченої орендної плати за земельну ділянку відповідачем є більшою, ніж сума позовних вимог у даній справі. Тому суд, встановивши обґрунтованість хоча б частини позовних вимог, повинен був навести свій розрахунок таких вимог, що відповідно до правової позиції Великої Палати Верховного Суду, викладеної у постанові від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17 і є процесуальним обов`язком суду.

Апелянт звертає увагу суду на те, що суд першої інстанції протиправно взяв до уваги сплату відповідачем суми, яку він здійснив 30.08.2019 р., оскільки ця обставина виникла вже після відкриття провадження у даній справі. З врахуванням викладеного, скаржник вважає, що суд першої інстанції фактично позбавив його належних йому коштів за використання його ж майна.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 30.11.2020 р. у справі № 903/668/19 відкрито апеляційне провадження, розгляд скарги призначено на 17.12.2020 р. об 15:00 год.

У зв`язку із тимчасовою непрацездатністю головуючого судді Олексюк Г.Є. у період з 08.12.2020 р. по 17.12.2020 р. включно, судове засідання 17.12.2020 р. об 15:00 год. у даній справі не відбулося.

Ухвалою Північно-західного апеляційного господарського суду від 18.12.2020 р. розгляд апеляційної скарги призначено на 14.01.2021 р. об 14:30 год.; доручено забезпечення проведення відеоконференції Господарському суду Хмельницької області.

Приватне підприємство "Укр-Петроль" надіслало до суду відзив на апеляційну скаргу, в якому просить відмовити в задоволенні апеляційної скарги, а рішення суду першої інстанції залишити без змін. Відповідач зазначає, що суд першої інстанції вірно взяв до уваги рішення Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 р. у справі № 140/3331/19, яким визнано протиправним та скасовано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки №18-22-0.33-1081/116-19 на підставі якого позивач здійснював обрахунок безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за 2016-2018 роки. Окрім того, оскільки у відповідача відсутній борг щодо сплати орендної плати за заявлений позивачем період з 01.01.2019 р. по 01.08.2019 р., у зв`язку із її сплатою, тому у позивача відсутні підстави вимагати сплати безпідставно збережених коштів у розмірі орендної плати за вказаний період.

В судовому засіданні 14.01.2021 р. представник відповідача заперечив доводи апеляційної скарги, просить відмовити в її задоволенні, а рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Позивач в судове засідання 14.01.2021 р. не з`явився, хоча про день, час та місце судового розгляду повідомлявся у встановленому законом порядку, що підтверджується повідомленням про вручення поштового відправлення. Правом на участь у судовому засіданні в режимі відеоконференції з Господарським судом Хмельницької області не скористався.

Враховуючи те, що судом вчинено всі необхідні дії для належного повідомлення всіх учасників справи про день, час та місце розгляду скарги, колегія суддів вважає за можливе розглянути апеляційну скаргу в даному судовому засіданні за наявними матеріалами.

Відповідно до ч. 1 ст. 269 ГПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними у ній та додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Дослідивши матеріали справи та обставини на предмет повноти їх встановлення, надання їм судом першої інстанції належної юридичної оцінки, вивчивши доводи апеляційної скарги стосовно дотримання норм матеріального і процесуального права судом першої інстанції, заслухавши пояснення представника відповідача, колегія суддів дійшла наступного висновку.

Як встановлено апеляційним судом, згідно інформації з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно та Реєстру прав власності на нерухоме майно, Державного реєстру Іпотек, Єдиного реєстру заборон відчуження об`єктів нерухомого майна № 175994907 від 01.08.2019 р., ПП "Укр-Петроль" є власником автозаправної станції потужністю 200 заправок/добу по вул. Вінницькій, 1/4 в м. Хмельницькому (а. с. 11-12,т.1).

19.04.2010 р. між Хмельницькою міською радою та ПП "Укр-Петроль" було укладено договір оренди землі № 041074200056 площею 1500 кв. м. для обслуговування автозаправної станції потужністю 200 заправок на добу (п. 15 договору), зі строком дії до 25.11.2014 р. (п. 8 договору) (а. с. 13-14,т.1); земельній ділянці присвоєно кадастровий номер 6810100000:18:001:0124.

Після 25.11.2014 р. договір оренди між сторонами не укладався.

Згідно з витягів із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки площею 1500 кв. м. кадастровий номер 6810100000:18:001:0124 від 10.04.2019 р. та від 08.08.2019 р., наданих на запит Департаменту архітектури, містобудування та земельних ресурсів управління земельних ресурсів та земельної реформи Хмельницької міської ради від 08.04.2019 р. № 1291/02/13, нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2016 р. становить 1 868 984 грн, на 2017-2019 роки - 1 981 123 грн (а. с. 23-25,т.1).

Рішенням Хмельницької міської ради № 28 від 04.03.2015 р. внесено зміни до рішення № 64 від 29.08.2012 р. та була затверджена ставка орендної плати за землю на період з 01.04. по 31.12.2015 р. згідно додатку, а саме, в п. 11 додатку для розміщення, будівництва та обслуговування автомобільних, газокомпресорних станцій для заправки автомобілів природним газом в розмірі 12 % від нормативної грошової оцінки землі, що вираховується для розрахунку річної орендної плати за землю (а. с. 108-113,т.1).

Згідно рішень Хмельницької міської ради № 49 від 29.01.2016 р., № 7 від 29.12.2016 р., № 74 від 14.12.2018 р. продовжено, відповідно на 2016, 2017, 2019 роки, дію відсотків від нормативної грошової оцінки, що вираховується для розрахунку річної орендної плати за землю, встановленого п. 4 додатку до рішення міської ради від 04.03.2015 р. № 28, тобто на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки землі (а. с. 105-107,т.1). Водночас рішення про встановлення ставки орендної плати на 2018 рік не подано позивачем, як до суду першої інстанції так і суду апеляційної інстанції.

Позивачем визначено розмір орендної плати за земельну ділянку площею 1500 кв. м., виходячи з нормативної грошової оцінки землі, зазначеної у витязі з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.04.2019 р. № 18-22-0.33-1081/116-19, яка в період з 01.08.2016 р. по 31.12.2016 р. становила 1 868 984 грн; з 01.01.2017 р. по 31.12.2018 р. - 1 981 123 грн; з 01.01.2019 р. по 01.08.2018 р. згідно витягу від 08.08.2019 р. № 18-22-0.33-1775/16-19 (позивач в позові посилається на витяг від 09.08.2019 р.) 1 981 123 грн із застосуванням 12 % (а. с. 70,т.1), хоча як зазначалось вище рішення про визначення відсотків на 2018 рік відсутнє.

Згідно інформації Головного управління ДФС у Хмельницькій області (листи № 7228/10/22-01-5805 від 25.02.2019 р., № 29484/10/22-01-5805 від 26.07.2019 р.), відповідач сплатив орендну плату в таких розмірах: за 2016 рік 63 168, 37 грн; за 2017 рік 66 958, 47 грн; за 2018 рік 66 958, 20 грн; за 2019 р. 118 503, 60 грн, станом на 26.07.2019 р. (лист № 29484/10/22-01-5805) (а. с. 21-22,т.1).

Предметом позову у даній справі є вимога позивача про стягнення з відповідача як власника об`єкту нерухомого майна безпідставно збережених коштів - орендної плати в розмірі 428 856, 91 грн. за період з 01.08.2016 р. по 01.08.2019 р. на підставі ст. 1212 ЦК України за фактичне користування без належних на те правових підстав, земельною ділянкою, на якій цей об`єкт розміщений.

Надаючи в процесі апеляційного перегляду оцінку обставинам справи в їх сукупності, колегія суддів зазначає, що відповідно до положень статті 206 Земельного кодексу України (ЗК України) використання землі в Україні є платним. Об`єктом плати за землю є земельна ділянка. Плата за землю справляється відповідно до закону.

Плата за землю - обов`язковий платіж у складі податку на майно, що справляється у формі земельного податку або орендної плати за земельні ділянки державної і комунальної власності (підпункт 14.1.147 пункту 14.1 статті 14 Податкового кодексу України (далі - ПК України).

Земельним податком є обов`язковий платіж, що справляється з власників земельних ділянок та земельних часток (паїв), а також постійних землекористувачів, а орендною платою за земельні ділянки державної і комунальної власності - обов`язковий платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою (підпункти 14.1.72, 14.1.136 пункту 14.1 статті 14 ПК України).

З наведеного вбачається, що чинним законодавством розмежовано поняття "земельний податок" і "орендна плата за земельні ділянки державної і комунальної власності".

Оскільки відповідач не є власником або постійним землекористувачем спірної земельної ділянки, а тому не є суб`єктом плати за землю у формі земельного податку, при цьому, єдино можливою формою здійснення плати за землю для нього як землекористувача є орендна плата (підпункт 14.1.72 пункту 14.1 статті 14 ПК України). Аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 07.07.2020 р. у справі № 922/3208/19.

У разі надання земельної ділянки в оренду укладається договір оренди земельної ділянки, яким за положенням ч.1 ст.21 Закону України "Про оренду землі" визначається орендна плата за землю як платіж, який орендар вносить орендодавцеві за користування земельною ділянкою.

Предметом регулювання глави 83 Цивільного кодексу України (ЦК України) є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права.

Відповідно до ч. ч. 1 та 2 ст. 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події.

Кондикційні зобов`язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала.

За змістом приписів глав 82 і 83 ЦК України для деліктних зобов`язань, які виникають із заподіяння шкоди майну, характерним є, зокрема, зменшення майна потерпілого, а для кондикційних - приріст майна в набувача без достатніх правових підстав. Вина заподіювача шкоди є обов`язковим елементом настання відповідальності в деліктних зобов`язаннях. Натомість для кондикційних зобов`язань вина не має значення, оскільки важливим є факт неправомірного набуття (збереження) майна однією особою за рахунок іншої.

Таким чином, обов`язок набувача повернути потерпілому безпідставно набуте (збережене) майно чи відшкодувати його вартість не є заходом відповідальності, оскільки набувач зобов`язується повернути тільки майно, яке безпідставно набув (зберіг), або вартість цього майна.

Частина 1 ст. 93 ЗК України встановлює, що право оренди земельної ділянки - це засноване на договорі строкове платне володіння і користування земельною ділянкою, необхідною орендареві для провадження підприємницької та іншої діяльності.

Апеляційним господарським судом встановлено, що відповідач, будучи власником автозаправної станції по вул. Вінницькій, 1/4 в м. Хмельницькому, належним чином не оформив право користування земельною ділянкою, на якій розташована зазначена будівля, не уклав з Хмельницькою міською радою відповідних договорів оренди землі після 25.11.2014 р.

Відтак, оскільки до моменту оформлення власником об`єкта нерухомого майна права оренди земельної ділянки, на якій розташований цей об`єкт, відносини з фактичного користування земельною ділянкою без укладеного договору оренди та недоотримання її власником доходів у вигляді орендної плати є за своїм змістом кондикційними, відповідач як фактичний користувач земельної ділянки, що без достатньої правової підстави за рахунок власника цієї ділянки зберіг у себе кошти, які мав заплатити за користування нею, зобов`язаний повернути ці кошти власнику земельної ділянки на підставі ч. 1 ст. 1212 ЦК України.

Аналогічні правові висновки викладено в постановах Великої Палати Верховного Суду від 23.05.2018 р. у справі № 629/4628/16-ц, від 20.11.2018 р. у справі № 922/3412/17.

Колегія суддів зазначає, що з огляду на вищевказані законодавчі приписи, до предмету доказування у даному спорі відносяться, зокрема, обставини щодо земельної ділянки, площі, меж та кадастрового номеру земельної ділянки, обґрунтованості розрахунку заявленої до стягнення суми за період вказаний у позові.

Беручи до уваги викладене, суд апеляційної інстанції вказує, що земельна ділянка - це частина земної поверхні з установленими межами, певним місцем розташування, з визначеними щодо неї правами (частина 1 статті 79 ЗК України).

Відповідно до частин 1, 3, 4, 9 статті 791 цього Кодексу формування земельної ділянки полягає у визначенні земельної ділянки як об`єкта цивільних прав. Формування земельної ділянки передбачає визначення її площі, меж та внесення інформації про неї до Державного земельного кадастру; сформовані земельні ділянки підлягають державній реєстрації у Державному земельному кадастрі; земельна ділянка вважається сформованою з моменту присвоєння їй кадастрового номера; земельна ділянка може бути об`єктом цивільних прав виключно з моменту її формування (крім випадків суборенди, сервітуту щодо частин земельних ділянок) та державної реєстрації права власності на неї.

Об`єктом оренди може бути земельна ділянка, яка сформована як об`єкт цивільних прав (аналогічні правові висновки викладено у постановах Верховного Суду від 12.03.2019 р. у справі 916/2948/17 та від 09.04.019 р. у справі № 922/652/18).

Матеріалами справи підтверджено те, що земельна ділянка за адресою: м. Хмельницький вул. Вінницька,1/4 сформована, їй присвоєно кадастровий номер 6810100000:18:001:0124.

Разом з тим, за змістом статей 15, 20, 21 Закону України "Про Державний земельний кадастр" до Державного земельного кадастру включаються такі відомості про земельні ділянки як нормативна грошова оцінка. Внесення до Державного земельного кадастру передбачених цим Законом відомостей про об`єкти Державного земельного кадастру є обов`язковим. Відомості про нормативну грошову оцінку земель вносяться до Державного земельного кадастру на підставі технічної документації з такої оцінки.

Згідно з абзацом 3 частини 1 статті 13 Закону України "Про оцінку земель" нормативна грошова оцінка земельних ділянок проводиться у разі визначення розміру орендної плати за земельні ділянки, зокрема, комунальної власності.

Крім того, за змістом статті 289 Податкового кодексу України для визначення розміру орендної плати використовується нормативна грошова оцінка земельних ділянок.

У розумінні наведених положень законодавства нормативна грошова оцінка земель є основою для визначення розміру орендної плати для земель державної і комунальної власності.

Відповідно до частини 2 статті 20 та частини 3 статті 23 Закону України "Про оцінку земель" дані про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки оформляються як витяг з технічної документації з нормативної грошової оцінки земель. Витяг з технічної документації про нормативну грошову оцінку окремої земельної ділянки видається центральним органом виконавчої влади, що реалізує державну політику у сфері земельних відносин.

Відтак нормативна грошова оцінка є основою для визначення розміру орендної плати за користування земельними ділянками державної та комунальної власності (аналогічну правову позицію викладено у постановах Верховного Суду від 28.01.2019 р. у справі № 922/3782/17, від 12.03.2019 р. у справі № 916/2948/17).

Отже, оскільки нормативна грошова оцінка землі проводиться в обов`язковому порядку для визначення розміру орендної плати за землі комунальної та державної форм власності, наявність витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки для розрахунку заявленої до стягнення суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у виді орендної плати за землю є обов`язковим (аналогічна правова позиція викладена в постанові Верховного Суду від 09.04.2020 р. у справі № 915/1806/19).

Вказане підтверджується і у висновках Великої Палати Верховного Суду, наведених у постановах від 23.05.2018 р. у справі № 629/462 8/16-ц та від 13.02.2019 р. у справі №320/5877/17, в яких вказано, що обов`язковими для визначення орендної плати є відомості у витягах з технічної документації про нормативну грошову оцінку земельних ділянок.

Матеріалами справи стверджується, що позивач здійснив розрахунок неотриманої орендної плати за 2016-2018 роки згідно витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 18-22-0.33-1081/116-19 від 10.04.2019 р. та з врахуванням рішення міської ради № 28 від 04.03.2015 р., яким внесено зміни до рішення № 64 від 29.08.2012 р. та рішень міської ради № 49 від 29.01.2016 р., № 7 від 29.12.2016 р., № 74 від 14.12.2018 р., якими продовжено відповідно на 2016, 2017, 2019 роки дію відсотків від нормативної грошової оцінки, що враховується для розрахунку річної орендної плати за землю, встановленого п. 4 додатку до рішення міської ради від 04.03.2015 р. № 28, а саме на рівні 12 % від нормативної грошової оцінки землі (а. с. 105-107,т.1). Водночас, рішення про встановлення ставки орендної плати на 2018 рік в матеріалах справи відсутнє, не подано позивачем, як до суду першої інстанції так і до суду апеляційної інстанції.

Тобто матеріалами справи підтверджується, що позивачем здійснено розрахунок неотриманої орендної плати за 2016-2018 роки на підставі витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки № 18-22-0.33-1081/116-19 від 10.04.2019 р., який є обов`язковим для розрахунку заявленої до стягнення суми безпідставно збережених відповідачем грошових коштів у виді орендної плати за землю.

В свою чергу, колегія суддів приймає до уваги те, що рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 р. у справі № 140/3331/19, яке набрало законної сили було визнано протиправним та скасовано витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.04.2019 р. № 18-22-0.33-1081/116-19 (а. с. 182-185,т.1).

Визнаючи протиправним та скасовуючи даний витяг, суд зазначив, що із витягу з Державного земельного кадастру про земельну ділянку від 28.10.2019 р. № НВ-6809960752019 земельна ділянка за кадастровим номером 681010000:18:001:0124 сформована 03.04.2019 р. Цільове призначення земельної ділянки: 03.10 Для будівництва та обслуговування будівель ринкової інфраструктури (адміністративних будинків, офісних приміщень та інших будівель громадської забудови, які використовуються для здійснення підприємницької та іншої діяльності, пов`язаної з отриманням прибутку).

У відзиві на позовну заяву представник відповідача зазначила, що земельна ділянка, щодо якої виданий спірний витяг, була сформована раніше за кадастровим номером 6810100000:18:001:0041, однак в подальшому земельна ділянка набула статусу архівної з 02.11.2017 р., і певний період часу інформація до Державного земельного кадастру внесена не була. Крім того, змінився і код цільового призначення земельної ділянки з кадастровим номером 6810100000:18:001:0124.

Суд звернув увагу, що відповідно до п. 5 розділу ІІ Порядку № 489 коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) встановлюється на підставі Класифікації видів цільового призначення земель, затвердженої наказом Державного комітету України із земельних ресурсів від 23.07.2010 №548, зареєстрованої в Міністерстві юстиції України 01.11.2010 за № 1011/18306, і є одним з елементів формули визначення нормативної грошової оцінки одного квадратного метра земельної ділянки населених пунктів.

Відтак з наведеного слідує, що від цільового призначення земельної ділянки залежить встановлення коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), і, відповідно, нормативна грошова оцінка земельної ділянки.

Позивачем надано суду копію витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 28.01.2019 р. № 97-22-0.33-488/176-19, з якого вбачається, що станом на 28.01.2019 р. земельна ділянка за кадастровим номером 6810100000:18:001:0041, що знаходиться за адресою: м. Хмельницький, вул. Винниченка 1/4 , мала інше цільове призначення, а саме: 01.11.

Разом з тим, з моменту набрання чинності наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 р. № 489 і до внесення до нього змін 27.03.2018 р. наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 27.03.2018 р. № 162 (зареєстрованим в Міністерстві юстиції України 10.04.2018 р. за № 432/31884), який набув чинності 17.07.2018 р., у примітках додатку 1 до Порядку № 489, було передбачено, що для земельних ділянок, інформація про які не внесена до відомостей Державного земельного кадастру, коефіцієнт, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), застосовується із значенням 2,0.

Вказаним наказом від 27.03.2018 р. № 162 у примітках до додатку 1 до Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів, затвердженого наказом Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 р. № 489, зареєстрованого у Міністерстві юстиції України 19.12.2016 р. за № 1647/29777, цифри "2,0" замінено цифрами "3,0".

Проте ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області у витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.04.2019 р. № 18-22-0.33-1081/116-19 проведено нормативну грошову оцінку земельної ділянки за 2017 - 2018 роки із врахуванням відомостей з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка була сформована лише 03.04.2019 р., що призвело до неправильного застосування коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф), і, відповідно, неправильного визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Крім того, як вбачається із спірного витягу, відповідач щодо земельної ділянки за адресою: м. Хмельницький, вул. Винниченка 1/4, застосував меншу кількість локальних коефіцієнтів, ніж у витязі від 28.01.2019 р. №97-22-0.33-488/176-19 (сукупний коефіцієнт КмЗ у оскаржуваному витязі становить 1,15, а у витязі від 28.01.2019 № 97-22-0.33-488/176-19 - 1,09), що призвело до збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки.

Також судом звернуто увагу, що згідно із Додатком № 9 до Порядку № 489, яким затверджено форму витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку, передбачено зазначення у витязі із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки лише дати формування витягу. Зазначення у витязі інших дат, в тому числі стосовно визначення нормативної грошової оцінки станом на будь-яку іншу дату чи за період, Додатком 9 до Порядку №489 не передбачено. Отже, встановивши інші періоди (2016, 2017, 2018 роки) грошової оцінки у спірному витязі, відповідач вчинив дії, які не передбачені Порядком №489.

Таким чином, враховуючи вищенаведене, суд дійшов висновку, що ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області при формуванні витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.04.2019 р. №18-22-0.33-1081/116-19 не дотримано вимог наказу Міністерства аграрної політики та продовольства України від 25.11.2016 р. № 489 "Про затвердження Порядку нормативної грошової оцінки земель населених пунктів", а відтак дійшов висновку про обґрунтованість позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду зазначає, що відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України обставини, встановлені рішенням суду в господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, стосовно якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Преюдиціальність - обов`язковість фактів, установлених судовим рішенням, що набрало законної сили в одній справі для суду при розгляді інших справ. Преюдиціально встановлені факти не підлягають доказуванню, оскільки їх з істинністю вже встановлено у рішенні чи вироку і немає необхідності встановлювати їх знову, тобто піддавати сумніву істинність і стабільність судового акта, який вступив в законну силу. Суть преюдиції полягає в неприпустимості повторного розгляду судом одного й того ж питання між тими ж сторонами.

Немає винятків стосовно преюдиціальності фактів, що не входили у предмет доказування в раніше розглянутій справі. Якщо суд помилково включив факт у предмет доказування, це не позбавляє його властивостей преюдиціального факту в розгляді іншої справи. Преюдицію утворюють виключно лише ті обставини, які безпосередньо досліджувалися і встановлювалися судом, що знайшло відображення в мотивувальній частині судового акта. Лише згадувані, але такі, що не одержали оцінку суду, обставини не можуть розглядатися як встановлені судом і не набувають властивості преюдиціальності.

Не потребують доказування преюдиціальні обставини, тобто встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, - при розгляді інших справ, у яких беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини. При цьому не має значення, в якому саме процесуальному статусі виступали відповідні особи у таких інших справах - позивачів, відповідачів, третіх осіб тощо. Преюдиціальне значення процесуальним законом надається саме обставинам, встановленим судовими рішеннями (в тому числі в їх мотивувальних частинах), а не правовій оцінці таких обставин, здійсненій іншим судом.

Отже, виходячи з вищевикладеного, обставини щодо неправомірності витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 10.04.2019 р. №18-22-0.33-1081/116-19 встановлені рішенням Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 р. у справі № 140/3331/19, яке набрало законної сили та відповідно до ч. 4 ст. 75 ГПК України не потребують повторного доказування.

З огляду на те, що позивач здійснив розрахунок недоотриманої орендної плати за період з 01.08.2016 р. по 31.12.2018 р. на підставі витягу № 18-22-0.33-1081/116-19 від 10.04.2019 р., який був визнаний протиправним та скасований судом у справі № 140/3331/19, апеляційний суд заззначає,що розрахунок безпідставно збережених коштів був здійснений на підставі протиправного витягу з технічної документації, що є підставою для відмови в позові про стягнення орендної плати за період з 01.08.2016 р. по 31.12.2018 р.

Щодо нарахованої позивачем орендної плати за період з 01.01.2019 р. по 01.08.2019 р. в сумі 138 678,61 грн, згідно витягу з нормативно грошової оцінки землі від 08.08.2019 р., колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до ст. 286,2 Податкового кодексу України платники плати за землю (крім фізичних осіб) самостійно обчислюють суму плати за землю щороку станом на 1 січня і не пізніше 20 лютого поточного року подають до відповідного контролюючого органу за місцезнаходженням земельної ділянки податкову декларацію на поточний рік за формою, встановленою у порядку, передбаченому статтею 46 цього Кодексу, з розбивкою річної суми рівними частками за місяцями.

Орендна плата сплачується в строки встановлені ст. 287.3 ПК України, тобто щомісячно до 30 числа місяця, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця. Підставою для нарахування орендної плати є договір оренди земельної ділянки (ст. 288 ПК України).

Позивач розраховує розмір недоотриманої орендної плати за землю за період з 01.01.2019 р. по 01.08.2019 р., тобто за 7 місяців 2019 року, вказуючи, що орендна плата за вказаний період становить 138 678,61 грн, тому враховуючи здійсненні відповідачем проплати в розмірі 118 503,60 грн., сума недоотриманої орендної плати становить 20 175,01 грн (т. 1, а.с. 68-69). Тобто, фактично позивачем було заявлено вимогу про стягнення з відповідача недоотриманої орендної плати за липень 2019 р.

Як встановлено апеляційним судом, згідно листа Головного управління ДФС у Хмельницькій області від 26.07.2019 р., відповідачем було сплачено за 2019 рік 118 503, 60 грн. При цьому, відповідно до платіжного доручення № 1610 від 30.08.2019 р., відповідачем сплачено за липень 2019 р. орендну плату в сумі 22 584, 75 грн (т. 1. а. с. 137), яка не була врахована при поданні інформації Головним управлінням ДФС у Хмельницькій області, оскільки лист датований 26.07.2019 р., тобто заборгованість відповідача по орендній платі в сумі 20 175, 01 грн - відсутня.

Колегія суддів вказує, що відповідач орендну плату за липень 2019 р., враховуючи вимоги ст. 287.3 ПК України щодо строків оплати орендної плати, мав сплатити до 30 числа місяця, що настають за останнім календарним днем податкового (звітного) місяця, тобто до 30.08.2019 р., що ним і було зроблено.

В свою чергу, позивач з даним позовом про стягнення з відповідача недоотриманої орендної плати, зокрема і за липень 2019 р., звернувся 21.08.2019 р., що підтверджується поштовим конвертом про направлення позовної заяви засобами поштового зв`язку.

Тобто вказане свідчить про передчасність вимог позивача про стягнення з відповідача недоотриманої орендної плати за липень 2019 р., оскільки вказаний платіж мав бути сплачений відповідачем до 30.08.2019 р.

З огляду на те, що відповідачем повністю сплачена позивачу заборгованість по орендній платі за період з 01.01.2019 р. по 01.08.2019 р., враховуючи вимоги ст. 287.3 ПК України щодо строків оплати орендної плати, колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про відсутність підстав для задоволення позову в даній частині, а доводи позивача про те, що суд першої інстанції протиправно взяв до уваги сплату відповідачем орендної плати за липень 2019 р., яку він здійснив вже після відкриття провадження у даній справі, з врахування вищевикладеного, суд апеляційної інстанції вважає безпідставними.

Щодо доводів скаржника про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги наданий ним суду витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.09.2020 р., виданий Головним управлінням Держгеокадастру у Хмельницькій області, колегія суддів зазначає наступне.

Відповідно до статей 73, 74, 81 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Учасник справи у разі неможливості самостійно надати докази вправі подати клопотання про витребування доказів судом. У разі задоволення клопотання суд своєю ухвалою витребовує відповідні докази.

Вказані норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 ГПК України, згідно з положеннями якої судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до ч. 2 ст. 80 ГПК України позивач, особи, яким законом надано право звертатися до суду в інтересах інших осіб, повинні подати докази разом з поданням позовної заяви.

Якщо доказ не може бути поданий у встановлений законом строк з об`єктивних причин, учасник справи повинен про це письмово повідомити суд та зазначити доказ, який не може бути подано; причини, з яких доказ не може бути подано у зазначений строк; докази, які підтверджують, що особа здійснила всі залежні від неї дії, спрямовані на отримання вказаного доказу.

Відповідно до ч. 8 ст. 80 ГПК України докази, не подані у встановлений законом або судом строк, до розгляду судом не приймаються, крім випадку, коли особа, яка їх подає, обґрунтувала неможливість їх подання у вказаний строк з причин, що не залежали від неї.

Згідно з ст. 162 ГПК України у позовній заяві позивач викладає свої вимоги щодо предмета спору та їх обґрунтування.

Відповідно до ч. 1 ст. 169 ст. 13 ГПК України при розгляді справи судом учасники справи викладають свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення, міркування щодо процесуальних питань у заявах та клопотаннях, а також запереченнях проти заяв і клопотань.

Згідно з ст. 194 ГПК України завданням розгляду справи по суті є розгляд та вирішення спору на підставі зібраних у підготовчому провадженні матеріалів, а також розподіл судових витрат.

Відповідно до ст. 207 ГПК України головуючий з`ясовує, чи мають учасники справи заяви чи клопотання, пов`язані з розглядом справи, які не були заявлені з поважних причин в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом, та вирішує їх після заслуховування думки інших присутніх у судовому засіданні учасників справи. Суд залишає без розгляду заяви та клопотання, які без поважних причин не були заявлені в підготовчому провадженні або в інший строк, визначений судом.

Апеляційним судом встановлено, що провадження у даній справі відкрито Господарським судом Волинської області 29.08.2019 р., а розгляд справи по суті розпочато 07.09.2019 р.

07 вересня 2020 р. розгляд справи було відкладено на 06 жовтня 2020 р.

05.10.2020 р.(за 1 день до судового засідання ) до Господарського суду Волинської області надійшли письмові пояснення від Хмельницької міської ради, в яких позивач зазначив, що міською радою у відповідь на запит Головним управлінням Держгекокадастру у Хмельницькій області був отриманий витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку, виданий з врахуванням обставин, викладених у рішенні Волинського окружного адміністративного суду від 13.01.2020 р. у справі № 140/33331/19. Згідно даного витягу нормативна грошова оцінка земельної ділянки за 2017 та 2018 роки становить відповідно 1 584 898 грн та 2 377 347 грн, тобто в підсумковому значенні за вказані роки сума несплаченої орендної плати за земельну ділянку ПП "Укр-Петроль" є більшою, ніж сума, позовних вимог Хмельницької міської ради (копія витягу додана до пояснень).

Тобто матеріалами справи підтверджується, що позивач до суду першої інстанції подав витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.09.2020 р., вже після закриття підготовчого провадження у справі та після початку розгляду справи по суті, що є порушенням ст. 80 ГПК України.

При цьому, позивач ніяким чином не обґрунтовує неможливість подання даного витягу у передбачений строк з причин, що не залежали від нього та не наводить причини, з яких доказ не міг бути подано у зазначений строк.

Беручи до уваги викладене, колегія суддів вважає, що позивачем порушено вимоги ст. 80 ГПК України при поданні до суду першої інстанції витягу із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.09.2020 р., тому місцевий суд не прийняв до уваги даний доказ та не надав йому оцінки.

Окрім того, проаналізувавши витяг № 18-22-0.33-1081/116-19 від 10.04.2019 р., який був скасований рішенням суду у справі № 140/3331/19 та витяг від 21.09.2020 р., колегія суддів встановила, що дані витяги мітить однакові відомості щодо нормативної грошової оцінки земельної ділянки. В обох витягах ГУ Держгеокадастру у Хмельницькій області користувалося відомостями з Державного земельного кадастру щодо земельної ділянки, яка була сформована лише 03.04.2019 р., що, як встановлено рішенням суду у справі № 140/3331/19, призводить до неправильного застосування коефіцієнту, який характеризує функціональне використання земельної ділянки (Кф) і відповідно неправильного визначення розміру нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що у свою чергу, призводить до неправильного визначення орендної плати; у витягах застосовано меншу кількість локальних коефіцієнтів, що призводить до збільшення нормативної грошової оцінки земельної ділянки, що також встановлено даним рішенням суду.

З огляду на викладене, колегія суддів вважає безпідставними доводи скаржника про те, що судом першої інстанції не було взято до уваги витяг із технічної документації про нормативну грошову оцінку земельної ділянки від 21.09.2020 р., а також посилання на правову позицію Великої Палати Верховного Суду, викладену у постанові від 04.12.2019 р. у справі № 917/1739/17 щодо процесуального обов`язку суду навести свій розрахунок суми позовних вимог.

Колегія суддів апеляційного суду зазначає, що в рішенні ЄСПЛ "Кузнєцов та інші проти Росії" від 11.01.2007 р., аналізуючи право особи на справедливий розгляд її справи відповідно до статті 6 Конвенції, зазначено, що обов`язок національних судів щодо викладу мотивів своїх рішень полягає не тільки у зазначенні підстав, на яких такі рішення ґрунтуються, але й у демонстрації справедливого та однакового підходу до заслуховування сторін.

ЄСПЛ у рішенні в справі "Серявін та інші проти України" зазначав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожний аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною залежно від характеру рішення. ЄСПЛ зазначив, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід (рішення ЄСПЛ у справі "Трофимчук проти України").

З огляду на викладене, колегія суддів апеляційного суду вважає, що суд першої інстанції належно виконав свій обов`язок щодо мотивації прийнятого ним рішення у даній справі та дійшов правильного висновку про відсутність підстав для задоволення позову.

Колегія суддів апеляційного господарського суду вважає посилання скаржника, викладені ним в апеляційній скарзі такими, що не можуть бути підставою для скасування прийнятого у справі рішення, наведені доводи скаржника не спростовують висновків суду першої інстанції та зводяться до переоцінки доказів та встановлених судом обставин.

Відповідно до п. 1 ч. 1 ст. 275 ГПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право залишити судове рішення без змін, а скаргу без задоволення.

Статтею 276 ГПК України унормовано, що суд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

За таких обставин, Північно-західний апеляційний господарський суд приходить до висновку, що рішення Господарського суду Волинської області від 06.10.2020 р. у справі № 903/668/19 необхідно залишити без змін, а апеляційну скаргу Хмельницької міської ради - без задоволення.

Судові витрати покладаються на скаржника згідно ст. ст. 129, 282 ГПК України.

Керуючись ст. ст. 129, 269, 270, 273, 275, 276, 281-284 ГПК України, суд -

ПОСТАНОВИВ:

1. Апеляційну скаргу Хмельницької міської ради на рішення Господарського суду Волинської області від 06.10.2020 р. у справі № 903/668/19 залишити без задоволення, а рішення суду першої інстанції без змін.

2. Постанова набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена в касаційному порядку протягом двадцяти днів з дня складання повного судового рішення до Верховного Суду, відповідно до ст. ст. 287-291 ГПК України.

3. Справу повернути до Господарського суду Волинської області.

Повний текст постанови складений 16 січня 2021 р.

Головуючий суддя Олексюк Г.Є.

Суддя Гудак А.В.

Суддя Філіпова Т.Л.