"15" січня 2021 р.

Справа №642/5186/20

Провадження № 2/642/129/21

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05 січня 2021 року Ленінський районний суд м. Харкова в складі:

головуючого судді - Грінчук О.П.,

за участі секретаря - Мотора В.В.,

представника позивача - ОСОБА_1 ,

відповідача - ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку загального позовного провадження у відкритому судовому засіданні в місті Харкові в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_2 , третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 , про визнання договору дарування недійсним,

встановив:

Позивач, ОСОБА_3 , в особі адвоката Лютянської Н.С., звернувся до суду із даним позовом, в якому просив визнати недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушевою О.О. 05.01.2017, зареєстрований в реєстрі за №13, застосувати наслідки недійсності договору дарування та передати в особисту власність ОСОБА_3 Рене відчужену за недійсним договором дарування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , а також стягнути з відповідача судові витрати. В обгрунтування позовних вимог зазначив, що він є громадянином Французької Республіки, 31.07.2013 він разом із відповідачем за його кошти придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 та зареєстрували за кожним по Ѕ частці власності на неї. При нотаріальному посвідчені третьою особою, як приватним нотаріусом, договору купівлі-продажу, його текст був перекладений з української мови на французьку дипломованим перекладачем, про що наявна відмітка. 15.03.2014 позивач зареєстрував шлюб з відповідачем. Оскільки позивач часто виїжджав за межі України, відповідач запропонувала йому укласти договір, згідно якого вона зможе сплачувати комунальні послуги за його частку квартири без його присутності, аби не утворилась заборгованість. Відповідач завірила позивача, що в Україні існує така процедура і для цього необхідно укласти відповідний договір у нотаріуса, при цьому, такий договір не тягне за собою настання ніяких юридичних наслідків. Тому 05.01.2017 позивач разом з відповідачем знову звернулись до третьої особи по справі - приватного нотаріуса ХМНО Вахрушевої О.О. для укладання договору по утриманню відповідачем Ѕ частини квартири, належної позивачу. 24.07.2020 позивач повернувся із-за кордону до м.Харкова до дружини та у свою квартиру. 29.07.2020 між сторонами виникла сварка, після якої позивач покинула квартиру та повернулась із співробітниками поліції, яким повідомила, що позивач є для неї сторонньою людиною та незаконно займає її житлову площу, на підтвердження чого надала договір дарування від 05.01.2017 та заочне рішення Ленінського районного суду м.Харкова від 21.12.2019 про розірвання шлюбу. 30.07.2020 позивач звернувся до третьої особи разом із перекладачем для отримання копії договору дарування та ознайомлення із матеріалами нотаріальної справи. Згідно спірного договору дарування від 05.01.2017 позивач подарував відповідачу належну йому Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . Позивач вважає, що такий договір підлягає визнанню недійсним, оскільки відбулась помилка. Так, позивач є громадянином Французької Республіки та не володіє українською мовою, а тому він був позбавлений можливості з`ясувати факт укладення саме договору дарування. Спілкування позивача з відповідачем проходило на англійській мові. При укладанні договору 05.01.2017 позивач прохав відповідача, як свою дружину, перекласти договір, який вони укладали, оскільки він не розумів його змісту. На що відповідач йому повідомила, що нотаріус під час укладання договору здійснить такий переклад. Проте, під час нотаріального посвідчення договору, на думку позивача про утримання його частки житла, нотаріусом не було залучено перекладача та не виготовлено екземпляру такого договору на французькій мові. На відмову позивача підписувати договір, третя особа зазначила, що такий договір не потребує перекладу, оскільки достатньо лише присутності посадової особи - нотаріуса. Не знаючи процедури оформлення нотаріальних документів в Україні, позивач, довірившись відповідачу як своїй дружині та третій особі, підписав договір, який, як було ним встановлено пізніше, не відповідав його внутрішній волі та був іншого змісту, аніж він розраховував. Думаючи, що він уклав договір утримання житла, після його укладення позивач надсилав відповідачу кошти на сплату нею комунальних послуг за його частину квартири, як між ними було домовлено. Крім того, навіть після розірвання шлюбу, про що йому не було відомо, він приїжджав в Україну до відповідача та проживав у своїй квартирі з відповідачем як з дружиною, довіряючи їй. Наразі ним також подано до суду заяву про перегляд заочного рішення суду про розірвання шлюбу. Враховуючи, що позивач помилявся щодо правової природи правочину, не розумів змісту укладеного договору, останній укладений з порушенням процедури, позивач звернувся до суду із даним позовом для захисту своїх майнових прав.

Ухвалою суду від 30.10.2020 відкрито провадження у справі в порядку загального позовного провадження.

Відповідач в підготовчі засідання не з`являлась, хоча їй було відомо про наявність спору в суді, копію позову з додатками вона отримала особисто. Відзив на позовну заяву у встановлений законодавством та ухвалою суду від 30.10.2020 строк не надала, клопотань про поновлення строку на подання відзиву, про визнання підстав пропущення строку поважними - не подавала.

Третя особа - приватний нотаріус ХМНО Вахрушева О.О. копію позовної заяви з додатками отримала, пояснень щодо позовних вимог не надала.

Судом, враховано, що в силу вимог ч. 1 ст. 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, кожен при вирішенні судом питання щодо його цивільних прав та обов`язків має право на судовий розгляд упродовж розумного строку.

Обов`язок швидкого здійснення правосуддя покладається, в першу чергу, на відповідні державні судові органи. Розумність тривалості судового провадження оцінюється в залежності від обставин справи та з огляду на складність справи, поведінки сторін, предмету спору. Нездатність суду ефективно протидіяти недобросовісно створюваним учасниками справи перепонам для руху справи є порушенням ч. 1 ст. 6 даної Конвенції (§ 66 69 рішення Європейського суду з прав людини від 08.11.2005р. у справі "Смірнова проти України").

18.12.2020 підготовче провадження у справі закрито, справу призначено до судового розгляду.

В судовому засіданні представник позивача позов підтримала повністю, посилаючись на викладені в позові обставини.

Відповідач в судовому засіданні проти позову заперечувала, вказуючи, що позивач знав про природу укладеного договору, що він розуміє українську мову.

Третя особа - приватний нотаріус ХМНО Вахрушева О.О. в судове засідання не з`явилась, про дату та час розгляду справи повідомлена належним чином, причини неявки суду невідомі.

Вислухавши пояснення сторін, дослідивши матеріали справи, суд прийшов до наступного висновку.

У відповідності до ст. 13 ЦПК України, суд розглядає справу не інакше, як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Кожна сторона зобов`язана довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог і докази подаються сторонами і іншими особами, які беруть участь у справі.

Судом встановлено, що позивач є громадянином Французької Республіки.

31.07.2013 позивач разом з відповідачем за кошти позивача придбали у власність квартиру АДРЕСА_1 , а саме, кожен з них придбав по Ѕ частині квартири. (а.с.27-30)

Вказаний договір купівлі-продажу посвідчений приватним нотаріусом ХМНО Вахрушевою О.О.

При нотаріальному посвідченні вказаного договору, його переклад на французьку мову здійснено дипломованим перекладачем, про що наявна відмітка з його підписом.

15.03.2014 позивач зареєстрував шлюб з відповідачем, який заочним рішенням Ленінського районного суду м.Харкова від 21.12.2019 - розірвано. (а.с. 34-35)

05.01.2017 приватний нотаріус ХМНО Вахрушева О.О. посвідчила договір дарування, згідно якого ОСОБА_3 Рене подарував ОСОБА_2 Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 . При посвідченні такого договору дипломований перекладач нотаріусом не залучався. (а.с.31-33)

Відповідно до ч.1 ст. 717 ЦК України, за договором дарування одна сторона (дарувальник) передає або зобов`язується передати в майбутньому другій стороні (обдаровуваному) безоплатно майно (дарунок) у власність.

Положеннями ч.2 ст. 719 ЦК України перебачено, що договір дарування нерухомої речі укладається у письмовій формі і підлягає нотаріальному посвідченню.

Згідно із частиною третьою статті 203 ЦК України волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі.

Якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий правочин може бути визнаний судом недійсним. Істотне значення має помилка щодо природи правочину, прав та обов`язків сторін, таких властивостей і якостей речі, які значно знижують її цінність або можливість використання за цільовим призначенням.

Помилка щодо мотивів правочину не має істотного значення, крім випадків, встановлених законом (частина перша статті 229 ЦК України).

Згідно вимог ч. 1 ст. 215 ЦК України, підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою - третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

До загальних вимог, додержання яких є необхідним для чинності правочину, передбачених ст. 203 ЦК України, визначено: 1. Зміст правочину не може суперечити цьому Кодексу, іншим актам цивільного законодавства, а також моральним засадам суспільства. 2. Особа, яка вчиняє правочин, повинна мати необхідний обсяг цивільної дієздатності. 3. Волевиявлення учасника правочину має бути вільним і відповідати його внутрішній волі. 4. Правочин має вчинятися у формі, встановленій законом. 5. Правочин має бути спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним. 6. Правочин, що вчиняється батьками (усиновлювачами), не може суперечити правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей.

З роз`яснень, які викладені в пункті 19 постанови Пленуму Верховного Суду України від 6 листопада 2009 року № 9 «Про судову практику розгляду справ про визнання правочинів недійсними», убачається, що правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним. Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину, мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення. Помилка внаслідок власного недбальства, незнання закону чи неправильного його тлумачення однією зі сторін не є підставою для визнання правочину недійсним.

Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести на підставі належних і допустимих доказів, у тому числі пояснень сторін і письмових доказів, наявність обставин, які вказують на помилку, - неправильне сприйняття нею фактичних обставин правочину, що вплинуло на її волевиявлення, і що ця помилка дійсно була і має істотне значення.

Відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдарованого й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 Цивільного кодексу України є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України.

Аналогічні правові висновки міститься й у постановах Верховного Суду України від 18 червня 2014 року № 6-69цс14; від 21 жовтня 2015 року № 6-202цс15; від 02 грудня 2015 року № 6-2087цс15; від 16 березня 2016 року № 6-93цс16.

Обставини, щодо яких помилилася сторона правочину (стаття 229 ЦК України), мають існувати саме на момент вчинення правочину. Особа на підтвердження своїх вимог про визнання правочину недійсним повинна довести, що така помилка дійсно мала місце, а також що вона має істотне значення.

Звертаючись до суду з позовом про визнання недійсним договору дарування, позивач зазначив, що при укладенні договору дарування його дружиною (відповідачем) було роз`яснено йому, що вони укладають договір утримання належної йому частки квартири та сплату відповідачем за нього комунальних послуг без його присутності, правовий статус належної йому власності не змінюється при цьому. Текст правочину, який підписав позивач, він не розумів, зачитано та перекладено йому не було, самостійно зачитати текст він не міг, оскільки не володіє українською мовою.

Згідно ч.ч.10-13 ст. 44 ЗУ «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент укладення спірного правочину, нотаріус зобов`язаний встановити дійсні наміри кожної із сторін до вчинення правочину, який він посвідчує, а також відсутність у сторін заперечень щодо кожної з умов правочину. Встановлення дійсних намірів кожного з учасників правочину здійснюється шляхом встановлення нотаріусом однакового розуміння сторонами значення, умов правочину та його правових наслідків для кожної із сторін. Встановлення дійсних намірів однієї із сторін правочину може бути здійснено нотаріусом за відсутності іншої сторони з метою виключення можливості стороннього впливу на її волевиявлення. Правочин посвідчується нотаріусом, якщо кожна із сторін однаково розуміє значення, умови правочину та його правові наслідки, про що свідчать особисті підписи сторін на правочині.

При оцінці достовірності вказаних тверджень, суд приймає до уваги, що ОСОБА_3 є громадянином Французької Республіки.

Доказів того, що позивач розуміє та спілкується українською мовою - суду не надано.

Доказів володіння нотаріусом французькою/англійською мовами - суду також не надано.

Відтак, суд прийшов до переконання, що нотаріусом при посвідченні спірного договору дарування не виконанні вимоги ч.ч.10-13 ст. 44 ЗУ «Про нотаріат» в редакції, чинній на момент виникнення правовідносин, тобто не з`ясовані дійсні наміри позивача до вчинення правочину.

Згідно спірного договору дарування, а саме аб.2 п. 19, договір сторонами прочитаний уголос.

Вищевстановлені обставини справи дають суду підстави вважати, що позивач особисто не читав текст оспорюваного договору в силу неможливості, у зв`язку з тим, що він іноземець та не володіє українською мовою, в тому числі юридичною термінологією, йому вголос перекладачем договір також не зачитувався, так як він не залучався, відтак, позивач належно не був ознайомлений зі змістом договору дарування, а відповідні записи у договорі об`єктивно не підтвердились.

Крім того, за п. 9 Глави 1 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (в редакції на момент спірних правовідносин) мова нотаріального діловодства визначається відповідно до ст. 15 Закону України «Про нотаріат». Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі. Особа, що не володіє мовою, якою виготовлений документ, підписується тією мовою, яку вона знає.

На підставі ст. 15 Закону України «Про нотаріат» у редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин, Мова нотаріального діловодства визначається статтею 16 Закону України "Про засади державної мовної політики". Згідно ст. 16 вказаного Закону, Нотаріальне діловодство в Україні здійснюється державною мовою. Якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не володіє державною мовою, за її заявою тексти оформлюваних документів мають бути перекладені нотаріусом або перекладачем мовою, якою вона володіє.

Пунктом 10 глави 9 Порядку вчинення нотаріальних дій нотаріусами України, затвердженого наказом Міністерства юстиції України 22.02.2012 № 296/5, передбачено, що якщо особа, яка звернулася за вчиненням нотаріальної дії, не знає мови, якою ведеться нотаріальне діловодство, тексти оформлюваних документів мають бути перекладені їй нотаріусом або перекладачем у письмовій або усній формі, про що зазначається в посвідчувальному написі.

Доказів, що нотаріус володіє французькою мовою, зокрема, юридичною термінологією, та могла усно перекласти позивачу договір дарування на французьку мову, в суду відсутні.

Таким чином, суд зауважує, що у даному випадку були наявні підстави для залучення перекладача, оскільки текст договору не міг бути перекладений нотаріусом усно на французьку мову, в той час, як позивач є іноземцем, громадянином Франції та не володіє українською мовою, в тому числі юридичною термінологією.

Також, суд звертає увагу, що при нотаріальному посвідчені приватним нотаріусом Вахрушевою О.О. договору купівлі-продажу квартири від 31.07.2013, вона з`ясувала, що один з покупців - а саме позивач ОСОБА_3 . Рене є іноземцем, французом, та не володіє іноземною мовою, тому нею в тому випадку було залучено дипломованого перекладача для перекладу договору купівлі-продажу квартири на французьку мову, про що наявний підпис перекладача в самому договорі.

Однак, при посвідченні цим же приватним нотаріусом Вахрушевою О.О. спірного договору дарування від 05.01.2017 за участю раніше знайомого їй ОСОБА_3 . Рене, нею, без законних на те підстав, перекладача не залучено та проведено нотаріальне посвідчення договору дарування з іноземним елементом за відсутності перекладача, тобто з порушенням процедури посвідчення договорів, ст. 15 Закону України «Про нотаріат» та п. 9 Глави 1 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (в редакції на момент спірних правовідносин).

Пунктом 1 ст. 1 Протоколу №12 Європейської конвенції про захист прав людини та основоположних свобод передбачено, що здійснення будь-якого передбаченого законом права забезпечується без дискримінації за будь-якою ознакою, наприклад за ознакою статі, раси, кольору шкіри, мови, релігії, політичних чи інших переконань, національного чи соціального походження, належності до національної меншини, майнового стану, народження або за іншою ознакою.

Також судовим розглядом встановлено, що дарування Ѕ частини квартири не відповідало внутрішній волі позивача. Вказане не спростоване відповідачем.

Згідно першого абзацу спірного договору дарування, позивач, діючи добровільно з вільним волевиявленням, виявив бажання укласти договір дарування.

Суд зауважує, що воля - це внутрішнє бажання дарувальника здійснити безоплатний дарунок іншій особі майна, яке належало йому на праві власності.

Волевиявлення - це зовнішній прояв внутрішньої волі, який знаходить своє втілення в укладенні договору дарування, складеному та посвідченому відповідно до вимог, передбачених нормами ЦК.

Згідно висновку, викладеному в постанові ВСУ від 18.06.2014 №6-69цс14, якщо особа, яка вчинила правочин, помилилася щодо обставин, які мають істотне значення, такий договір може бути визнаний судом недійсним.

Вказаний висновок кореспондує ст. 229 ЦК України

Істотне значення має помилка щодо природи правочину

Згідно роз`яснень, викладених у п. 19 постанови Пленуму ВСУ № 9, правочин, вчинений під впливом помилки, обману, насильства, зловмисної домовленості представника однієї сторони з другою стороною або внаслідок впливу тяжкої обставини, є оспорюваним.

Позивач в обгрунтування позовних вимог послався на те, що, зі слів відповідача, вони укладають договір про утримання та сплату нею комунальних послуг за частину квартири, яка належала позивачу, у його відсутність, юридичні наслідки щодо належного йому права власності на майно за таким договором не виникають.

Достовірних даних про те, що позивач знав та бажав укладення саме договору дарування та настання правових наслідків у формі безоплатної передачі права власності на квартиру відповідачці, судом не встановлено.

За змістом статей 203, 717 ЦК України договір дарування вважається укладеним, якщо сторони мають повне уявлення не лише про предмет договору, а й досягли згоди щодо всіх його істотних умов.

Відповідно до правової позиції Верховного Суду України, викладеної в постанові від 19 березня 2014 року (справа №6-9 цс 13) відсутність у особи під час укладення договору дарування волевиявлення на безоплатну передачу майна у власність обдаровуваного й передача його за умови вчинення на користь дарувальника будь-якої дії майнового або немайнового характеру, усупереч вимогам статті 717 Цивільного кодексу України, є підставою для визнання договору дарування недійсним на підставі частини третьої статті 203 та статті 229 ЦК України.

Частиною третьою статті 12 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків встановлених цим Кодексом.

Таким чином, судом було встановлено, що позивач не мав вільного і свідомого волевиявлення під час укладення оспорюваного договору дарування від 05.01.2017 та передачу у власність відповідача належної йому частки квартири, оскільки вважав, що укладає договір про утримання відповідачем його частки квартири та про сплату нею комунальних послуг за нього у його відсутність, а також, що посвідчення договору дарування відбулося без додержання нотаріусом ст. 15 Закону України «Про нотаріат» та п. 9 Глави 1 «Інструкції про порядок вчинення нотаріальних дій нотаріусами України» (в редакції на момент спірних правовідносин), а саме проведено без перекладача, який у даному випадку повинен був бути залученим, а також шляхом помилки в розумінні позивача про природу та предмет вчинюваного правочину.

Обставини, щодо яких помилився позивач, які існували саме на момент вчинення правочину, є встановленими,

Заперечення відповідача не ґрунтуються на доказах та не спростовують достовірності тих обставин, які покладені в основу позову, не свідчать про існування обставин, які б давали підставу для відмови у задоволенні позову.

Тому, враховуючи вимоги ст. 81 ЦПК України, спірний договір дарування підлягає визнанню судом недійсним на підставі ст. 229 ЦК України.

Оскільки спірний договір визнаний судом недійсним, права позивача підлягають поновленню шляхом скасування державної реєстрації права власності відповідача ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 , а також шляхом застосування положень ст. 216 ЦК України.

Згідно положень ч.1 ст. 216 ЦК України, недійсний правочин не створює юридичних наслідків, крім тих, що пов`язані з його недійсністю. У разі недійсності правочину кожна із сторін зобов`язана повернути другій стороні у натурі все, що вона одержала на виконання цього правочину.

Таким чином, суд вважає необхідним застосувати наслідки недійсності договору дарування та передати в особисту власність ОСОБА_3 Рене відчужену за недійсним договором дарування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Враховуючи повне задоволення позову, згідно ч.1 ст. 141 ЦПК України з відповідача підлягає стягненню на користь позивача сплачений судовий збір у розмірі 7071,60 грн.

Керуючись ст.ст. 4, 10, 12, 13, 19, 76, 81, 89, 259, 263-265, 268, 273 Цивільного процесуального кодексу України, ст.ст. 203, 215, 229, 717Цивільного кодексу України, суд, -

ухвалив:

Позовні вимоги ОСОБА_3 ( ІНФОРМАЦІЯ_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_2 ) до ОСОБА_2 ( ІНФОРМАЦІЯ_2 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 ), третя особа, яка не заявляє самостійних вимог щодо предмета спору ОСОБА_4 (адреса місцезнаходження: АДРЕСА_4 ), про визнання договору дарування недійсним - задовольнити.

Визнати недійсним договір дарування Ѕ частини квартири АДРЕСА_1 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Харківської області Вахрушевою О.О. 05.01.2017, зареєстрований в реєстрі за №13.

Застосувати наслідки недійсності договору дарування та передати в особисту власність ОСОБА_3 Рене відчужену за недійсним договором дарування Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_2 на Ѕ частину квартири АДРЕСА_1 .

Стягнути із ОСОБА_2 на користь ОСОБА_3 7071 (сім тисяч сімдесят одна) грн. 60 коп. судового збору.

Рішення може бути оскаржене в апеляційному порядку до Харківського апеляційного суду через суд першої інстанції шляхом подачі апеляційної скарги у 30-денний строк з дня оголошення рішення.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Повний текст судового рішення складено 15.01.2021.

Головуючий: