Номер справи 623/1607/20

Номер провадження 2/623/62/2021

РІШЕННЯ

іменем України

12 січня 2021 року м. Ізюм

Ізюмський міськрайонний суд Харківської області

в складі: головуючого - судді: Одарюка М.П.,

за участю секретаря судового засідання: Костенко В.В.,

представника позивача: ОСОБА_1 ,

представника відповідача: ОСОБА_2 ,

представника третьої особи: Бойко М.С.,

розглянувши у відкритому судовому засіданні в місті Ізюмі справу № 623/1607/20 за позовом ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи на стороні позивача - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світлана Володимирівна, Служба у справах дітей Ізюмської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Ізюмської міської ради про визнання недійсним договору дарування квартири та про скасування державної реєстрації права власності,

в с т а н о в и в:

Зміст позовних вимог, пояснення сторін.

Позивач звернулась до суду з позовом, в якому просить:

1) Визнати недійсним договір дарування квартири АДРЕСА_1 , укладений 04.03.2020 року між ОСОБА_5 та ОСОБА_6 , посвідчений приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Онищенко Світланою Володимирівною та зареєстрованого в реєстрі за № 669.

2) Скасувати державну реєстрацію права власності ОСОБА_6 на квартиру АДРЕСА_1 , яка проведена на підставі договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу Онищенко С.В. 04.03.2020 року, зареєстрованого в реєстрі за № 669, запис про яку внесено на підставі рішення про державну реєстрацію прав та їх обтяжень приватного нотаріуса Харківського міського нотаріального округу Онищенко С.В., індексний номер 51469326 від 04.03.2020, номер запису про право власності 35800418.

3) Стягнути солідарно з відповідачів понесені судові витрати.

В обґрунтування позову посилається на те, що з відповідачем ОСОБА_5 15.04.2013 року перебувала у фактичних шлюбних відносинах. 17.06.2016 року вони уклали шлюб. Разом з ними однією сім`єю проживав малолітній син позивачки, ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 .26.09.2013 року позивач та відповідач ОСОБА_5 за спільні сімейні кошти, отримані та накопичені під час сумісного постійного проживання однією сім`єю, як чоловіки та жінки у період з 15.04.2013 року, а також частково за особисті кошти позивача та відповідача у рівних частках, на загальну суму у розмірі 128000 грн. придбали 3-х кімнатну квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , право власності на яку, за усною згодою позивача ОСОБА_3 , на підставі договору купівлі - продажу квартири, посвідченого 26.09.2013 року приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Харківської області Банніковим С.І., було зареєстровано 26.09.2013 року за відповідачем ОСОБА_5 . Позивачка вказує на те, що з моменту укладення договору купівлі - продажу спірної квартири, остання належить їй на праві спільної сумісної власності, оскільки була придбана позивачкою та відповідачем ОСОБА_5 у період спільного сумісного постійного проживання разом однією сім`єю як чоловіка та жінки без шлюбу за спільні сімейні грошові кошти та частково за особисті грошові кошти позивача та відповідача у рівних частках. 26.06.2015 року місце проживання позивачки та її малолітнього сина ОСОБА_4 , зареєстроване у спірній квартирі. В березні 2020 року позивачці стало відомо,що 04.03.2020 року між відповідачем ОСОБА_5 та відповідачем ОСОБА_6 укладено договір дарування спірної квартири. Оскільки на дату укладення договору дарування спірної квартири, в останній проживали та проживають, а також зареєстровані позивачка та її малолітній син, а як вбачається з оскаржуваного договору дарування квартири попередній дозвіл органів опіки та піклування на відчуження відповідачем ОСОБА_5 спірної квартири, право користування якою мав та до цього часу має малолітній ОСОБА_4 , до укладення договору дарування, отримано не було, позивачка вважає, що оскаржуваний договір дарування від 04.03.2020 року є неправомірним, оскільки грубо порушує право малолітнього ОСОБА_4 на користування вказаним нерухомим майном.

У відзиві на позовну заяву, наданому на адресу суду 23.06.2020 року відповідачем ОСОБА_6 , остання просить суд відмовити позивачу у задоволенні її позовних вимог у повному обсязі, оскільки вважає, що в такий спосіб позивачка бажає покращити своє матеріальне становище. В обґрунтування вказує, що у 2019 році шлюбні стосунки між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 були припинені. 17 грудня 2019 року ОСОБА_5 звернувся до суду з позовом про розірвання шлюбу. 26 лютого 2020 року рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області у справі № 623/4996/19 шлюб між ОСОБА_5 та ОСОБА_3 розірвано. Всіляко перешкоджаючи ОСОБА_5 розірвати шлюб, ОСОБА_3 з корисливих мотивів, протиправно утримувала у себе всі оригінали документів ОСОБА_5 як особистих, так і правовстановлюючих на майно, зокрема, паспорт ОСОБА_5 , договір купівлі - продажу квартири від 26.09.2013 року, будинкову книгу щодо спірної квартири. Позбавлені відповідних документів, відповідачі на момент вчинення оспорюваного правочину перевіряли дані щодо реєстрації права проживання у спірній квартирі у Відділі державної реєстрації Виконавчого комітету Ізюмської міської ради та КП « Благоустрій міста Ізюм», про що отримали відповідні довідки про реєстрацію проживання лише ОСОБА_5 та ОСОБА_3 . Таким чином, відповідачка вважає, що у них були відсутні будь - які свідчення того, що малолітній ОСОБА_4 мав право на проживання у спірній квартирі у момент укладення оспорюваного договору дарування квартири. Враховуючи, що права малолітнього ОСОБА_4 вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то відсутні правові підстави для визнання його недійсним. ОСОБА_4 має право на проживання за місцем проживання кожного з власних батьків, а тому житлові права дитини даруванням квартири, що належала сторонній до нього особі, не пов`язаній жодними обов`язками перед ним - не порушені. Відповідачка вважає, що ОСОБА_5 , як власник квартири, не був обмежений у праві на укладення правочину щодо дарування належної йому квартири своїй дочці - ОСОБА_6 . Сам по собі факт відсутності згоди органу опіки та піклування при укладенні оспорюваного договору не є підставою для визнання його недійсним, оскільки право малолітньої дитини, яка забезпечена житлом за місцем проживання матері ( позивача), не порушено. Відповідач ОСОБА_5 не є батьком малолітнього ОСОБА_4 , відтак на нього не поширюється обов`язок отримання дозволу органу опіки та піклування для відчуження нерухомого майна ( том 1 а.с.213-216).

У відповіді на відзив представник позивача вказує, що з 26 вересня 2013 року і до теперішнього часу вищевказана 3-х кімнатна квартира за адресою: АДРЕСА_2 , для позивача ОСОБА_3 та її малолітнього сина ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , стала та до цього часу є єдиним місцем проживання , оскільки іншого житла вони не мали та цього часу не мають. Аналіз вимог ст.ст. 203,215 ЦК України, ч.ч.1-4 ст. 12 Закону України « Про основи соціального захисту бездомних громадян і безпритульних дітей» та ст. 18 Закону України « Про охорону дитинства» дає підстави для висновку про те, що відсутність між відповідачем ОСОБА_5 та малолітньою дитиною ОСОБА_4 кровних та родинних відносин, а також той факт , що відповідач ОСОБА_5 , як дарувальник, не є батьком чи опікуном малолітньої дитини ОСОБА_4 , не може свідчити про те, що для вчинення відповідачем ОСОБА_5 04.03.2020 року оспорюваного договору дарування квартири, право користування яким мав та цього часу має малолітня дитина ОСОБА_4 , не потрібен попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону. ( том 2, а.с.2-14).

Відповідач ОСОБА_5 в судове засідання не з`явився, про дату, час і місце розгляду справи повідомлявся належним чином, причини неявки суду не повідомив. відзив на позову суду не надав, заяви про розгляд справи за його відсутності не надсилав.

Третя особа - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світлана Володимирівна в судове засідання не з`явилась, надала суду письмові пояснення, в яких зазначає наступне. Для посвідчення спірного договору дарування квартири, їй, приватному нотаріусу Харківського міського нотаріального округу Онищенко С.В. були надані необхідні документи, передбачені діючим законодавством. ОСОБА_5 , усвідомлюючи значення своїх дій та їх наслідки, усвідомлюючи усю відповідальність, власноруч підписав заяву про відсутність права власності або права користування спірною квартирою малолітніми, неповнолітніми дітьми або недієздатними або частково дієздатними особами. З метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, додатково було подано довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб, видану КП « Благоустрій міста Ізюма», за вих. № 702 від 26.02.2020 року, з якої вбачається дві зареєстровані особи ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , тому вимагати рішення Опікунської ради щодо надання дозволу на вищезазначений правочин у нотаріуса не було жодної підстави. Стосовно належності квартири також, ОСОБА_5 , було надано заяву про належність йому відчужуваної квартири на праві особистої власності, оскільки набував її, будучі неодруженим, не проживаючи з будь - якою особою, що підтверджується повним витягом з ДРАЦС за № 00025851652. Тому, ані Законом України «Про нотаріат», ані Порядком вчинення нотаріальних дій нотаріусами України не передбачено вимогати дозволу на вчинення правочину щодо відчуження нерухомого майна. Просила справу розглядати у її відсутність ( том 1, а.с.145).

Третя особа, Служба у справах дітей Ізюмської районної державної адміністрації в судове засідання не з`явилась, надала суду заяву, в якій просить суд слухати справу за відсутності їх представника, оскільки вони не володіють інформацією щодо стану справ по м. Ізюм та не мають на це повноважень.

Третя особа Служба у справах дітей Ізюмської міської ради при вирішенні питання покладалась на розсуд суду та зазначила, що ОСОБА_5 не звертався з заявою до виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області та до служби у справах дітей про надання дозволу на вчинення договору дарування належної йому на праві власності квартир АДРЕСА_1 . Дозвіл на вчинення вказаного вище договору дарування квартири органом опіки та піклування ОСОБА_5 не надавався.

Фактичні обставини справи, встановлені судом.

ОСОБА_5 на праві приватної власності належить квартира, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 , що підтверджується договором купівлі - продажу квартири від 26 вересня 2013 року, посвідченого приватним нотаріусом Ізюмського міського нотаріального округу Банніковим С.І. та зареєстрованого в реєстрі за № 1949 ( том 1, а.с.61).

17 вересня 2016 року ОСОБА_5 та ОСОБА_3 уклали шлюб, та після укладення шлюбу їй присвоєно прізвище ОСОБА_3 (том 1, а.с.69).

Рішенням Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 26 лютого 2020 року розірвано шлюб між позивачкою та відповідачем ОСОБА_5 ( том 1 а.с.217).

Батьками малолітнього ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 є ОСОБА_9 та ОСОБА_3 ( том 1, а.с.60).

Із копії довідки про реєстрацію місця проживання особи від 24 квітня 2020 року вбачається, що ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 з 26 червня 2015 року по теперішній час зареєстровані за адресою: АДРЕСА_3 (а.с.63,64).

04 березня 2020 року ОСОБА_5 подарував квартиру, яка розташована за адресою: АДРЕСА_2 своїй дочці ОСОБА_6 , що підтверджується копією договору дарування квартири, посвідченого приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу, Онищенко С.В. та зареєстрованого в реєстрі за № 669 ( том 1, а.с.146).

Із копії договору дарування квартири, наданої приватним нотаріусом Харківського міського нотаріального округу вбачається, що ОСОБА_5 , усвідомлюючи значення своїх дій та їх наслідки, усвідомлюючи усю відповідальність, власноруч підписав заяву про відсутність права власності або права користування спірною квартирою малолітніми, неповнолітніми дітьми або недієздатними або частково дієздатними особами. З метою перевірки відсутності прав малолітніх та неповнолітніх дітей, додатково було подано довідку про склад сім`ї або зареєстрованих у житловому приміщенні/ будинку осіб, видану КП «Благоустрій міста Ізюма», за вих. № 702 від 26.02.2020 року, з якої вбачається дві зареєстровані особи ОСОБА_5 ІНФОРМАЦІЯ_2 та ОСОБА_3 ІНФОРМАЦІЯ_3 , а також заяву про те, що спірна квартира є його особистою приватною власністю та не є спільною сумісною власністю подружжя ( том 1, а.с.154,158,159).

Згідно листа від 09.06.2020 року за вих. № 651 Служба у справах дітей Ізюмської міської ради повідомила, що ОСОБА_5 не звертався з заявою до виконавчого комітету Ізюмської міської ради Харківської області та до служби у справах дітей про надання дозволу на вчинення договору дарування належної йому на праві власності квартир АДРЕСА_1 . Дозвіл на вчинення вказаного вище договору дарування квартири органом опіки та піклування ОСОБА_5 не надавався. ( том 1, а.с.191).

Відділ державної реєстрації Виконавчого комітету Ізюмської міської ради листом від 30 червня 2020 року за № 1479 надав інформацію , що підтвердження факту реєстрації місця проживання, а саме: ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 . Повноваження органам місцевого самоврядування щодо реєстрації місця проживання були надані з 01.04.2016 року. На час реєстрації місця проживання неповнолітньої особи ОСОБА_4 та ОСОБА_3 , а саме 26.06.2015 року, повноваження з реєстрації місця проживання виконували органи Державної міграційної служби. Інформація стосовно неповнолітнього ОСОБА_4 в реєстрі територіальної громади м. Ізюм Харківської області була відсутня до моменту звернення матері дитини 24.04.2020 року з відповідними документами підтвердження реєстрації місця проживання згідно яких була проведена актуалізація даних та виправлені помилки в даних реєстрації місця проживання гр.. ОСОБА_3 ( а.с.60-61).

Із довідки №670, наданої в.о. старости Капитолівського старостинського округу Оскільської сільської ради Євченко К. від 23 червня 2020 року ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_3 та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , дійсно зареєстровані на території старостинського округу за адресою: АДРЕСА_4 з 26.06.2015 року по теперішній час. (том 1, а.с.228)

За відомостями відділу обліку та моніторингу інформації про реєстрацію місця проживання ГУДМС України в Харківській області від 16.06.2020 року ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 зареєстрованим/ знятим з реєстраційного обліку не значиться ( том 2, а.с.64).

Із інформації, наданої Відділом державної реєстрації Виконавчого комітету Ізюмської міської ради від 24 грудня 2019 року за вих. № 2465 вбачається, що інформація місця проживання по м. Ізюм гр. ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 в відділі державної реєстрації відсутня ( том 2, а.с.65).

Згідно довідки від 26.06.2020 року за № 689, виданої в.о. старости Капитолівського старостинського округу Оскілької сільської ради інформація стосовно місця реєстрації ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_5 , та ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , за адресою: АДРЕСА_4 , викладеної у довідці від 23.06.2020 року за № 670) була надана помилково, в зв`язку з тим, що інформація про вибуття зазначених вище громадян до міста Ізюм була зазначена в погосподарській книзі, яка знаходилась в сховищі ( термін опрацювання п`ять років). В новій погосподарській книзі зазначена інформація була відсутня та на теперішній час виправлено. (том.2, а.с.27)

Норми права, що регулюють правовідносини під час розгляду справи.

Відповідно до частини першої статті 215 ЦК України підставою недійсності правочину є недодержання в момент вчинення правочину стороною (сторонами) вимог, які встановлені частинами першою-третьою, п`ятою та шостою статті 203 цього Кодексу.

Недійсним є правочин, якщо його недійсність встановлена законом (нікчемний правочин). У цьому разі визнання такого правочину недійсним судом не вимагається (частина друга статті 215 ЦК України). Якщо недійсність правочину прямо не встановлена законом, але одна із сторін або інша заінтересована особа заперечує його дійсність на підставах, встановлених законом, такий правочин може бути визнаний судом недійсним (оспорюваний правочин) (частина третя статті 215 ЦК України).

Оцінюючи доводи щодо відсутності правових підстав для визнання оскаржуваного правочину недійсним відповідно до правил статей 203, 215 ЦК України, суд врахував таке.

Статтею 12 Закону України «Про основи соціального захисту бездомних громадян та безпритульних дітей» передбачено, що держава охороняє і захищає права та інтереси дітей під час вчинення правочинів щодо нерухомого майна. Неприпустиме зменшення або обмеження прав та інтересів дітей під час вчинення будь-яких правочинів щодо жилих приміщень. Органи опіки та піклування здійснюють контроль за дотриманням батьками та особами, які їх замінюють, житлових прав і охоронюваних законом інтересів дітей відповідно до закону. Для вчинення будь-яких правочинів щодо нерухомого майна, право власності на яке або право користування яким мають діти, необхідний попередній дозвіл органів опіки та піклування, що надається відповідно до закону.

За змістом цієї норми закону, а також статей 17, 18 Закону України «Про охорону дитинства», статті 177 СК України дбати про збереження та використання майна дитини в її інтересах - обов`язок батьків. З метою гарантування декларованого державою пріоритету інтересів дитини закон передбачає додаткові засоби контролю з боку держави за належним виконанням батьками своїх обов`язків, установлюючи заборону для батьків малолітньої дитини вчиняти певні правочини щодо її майнових прав без попереднього дозволу органу опіки та піклування.

Згідно з положеннями частин четвертої та п`ятої статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження права дитини на житло.

За змістом частини шостої статті 203, частини першої статті 215 ЦК України правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) і суперечить правам та інтересам їхніх малолітніх, неповнолітніх чи непрацездатних дітей, може бути визнаний судом недійсним. Такий правочин є оспорюваним.

За таких обставин вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону. Правочин, що вчинений батьками (усиновлювачами) стосовно нерухомого майна, право власності на яке чи право користування яким мають діти, за відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування може бути визнаний судом недійсним (частина шоста статті 203, частина перша статті 215 ЦК України) за умови, якщо буде встановлено, що оспорюваний правочин суперечить правам та інтересам дитини, звужує обсяг існуючих майнових прав дитини та/або порушує охоронювані законом інтереси дитини, зменшує або обмежує права та інтереси дитини щодо жилого приміщення, порушує гарантії збереження права дитини на житло. Сам по собі факт відсутності обов`язкового попереднього дозволу органу опіки та піклування на укладення оспорюваного правочину не є безумовною підставою для визнання його недійсним.

За таких обставин, вчинення батьками неповнолітньої дитини певного правочину без попереднього дозволу органу опіки та піклування порушує установлену статтею 177 СК України заборону.

За нормами статей 17,18 Закону України « Про охорону дитинства», статті 177 СК України орган опіки та піклування проводить перевірку заяви про вчинення правочину щодо нерухомого майна дитини та надає відповідний дозвіл, якщо в результаті вчинення правочину буде гарантоване збереження прав дитини на житло.

Отже, зазначена вище заборона вчинення правочину за відсутності попереднього дозволу органу опіки та піклування стосується лише батьків неповнолітньої дитини.

Установивши, що ОСОБА_5 не є батьком малолітнього ОСОБА_4 , який проживає як член сім`ї власника у спірній квартирі, суд приходить до висновку про відмову у задоволенні позовних вимог позивача, оскільки для укладення ОСОБА_5 оспорюваного договору дарування квартири згоди органу опіки і піклування не потребувалося.

За змістом статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи та інших обставин, що мають значення для вирішення справи.

У відповідності із статтями 77, 78 ЦПК України належними є докази, що містять інформацію щодо предмету доказування. Сторони мають право обґрунтовувати належність конкретного доказу для підтвердження їхніх вимог або заперечень. Обставини, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

Відповідно до статті 89 ЦПК України суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. Жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також достатність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

В той же час згідно з ч.6 ст. 81 ЦПК України докази не можуть ґрунтуватися на припущеннях.

Відповідно до ст. 12 ЦПК України цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи та на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

У зв`язку з наданою В.о. старости Капитолівського старостинського округу Оскільської сільської ради Євченко К. довідок № 689 та №681, довідка № 670 ( том 1, ас.228) підлягає виключенню з числа доказів, як недостовірна.

З огляду на вищезазначене, суд приходить до висновку, що позивачем не надано достовірних, належних, допустимих та достатніх доказів на підтвердження того, що на час укладення договору купівлі - продажу спірної квартири позивач та відповідач ОСОБА_5 проживали сім`єю без реєстрації шлюбу та за спільні кошти придбали спірну квартиру.

Частиною першою статті 383 ЦК України та статтею 150 ЖК Української РСР закріплені положення, відповідно до яких громадяни, які мають у приватній власності будинок (частину будинку), квартиру, користуються ним (нею) для особистого проживання і проживання членів їх сімей та інших осіб.

Частиною першою статті 156 ЖК Української РСР передбачено, що члени сім`ї власника жилого будинку, які проживають разом із ним у будинку, що йому належить, користуються жилим приміщенням нарівні з власником будинку, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Аналогічну норму містить також стаття 405 ЦК України.

Відповідно до частини четвертої статті 156 ЖК Української РСР до членів сім`ї власника відносяться особи, зазначені в частині другій статті 64 цього Кодексу, а саме подружжя, їх діти і батьки. Членами сім`ї власника може бути визнано й інших осіб, якщо вони постійно проживають разом з ним і ведуть з ним спільне господарство. За змістом зазначених норм правом користування житлом, яке знаходиться у власності особи, мають члени сім`ї власника (подружжя, їх діти, батьки) та інші особи, які постійно проживають разом з власником квартири (будинку), ведуть з ним спільне господарство, якщо при їх вселенні не було іншої угоди про порядок користування цим приміщенням.

Відповідні правові позиції наведені у постановах ВС від 20 березня 2020 року у справі № 1612/2343/12 та від 15 серпня 2019 року у справі № 757/1049/16-ц.

Таким чином, малолітній ОСОБА_4 мав право лише на проживання у спірній квартирі до укладення оспорюваного договору дарування.

Згідно ч.9 ст. 7 Сімейного кодексу України сімейні відносини регулюються на засадах справедливості, добросовісності та розумності, відповідно до моральних засад суспільства.

Європейський суд з прав людини вказав, що пункт 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення. Крім того, необхідно брати до уваги, між іншим, різноманітність аргументів, які сторона може представити в суд, та відмінності, які існують у державах-учасницях, з огляду на положення законодавства, традиції, юридичні висновки, викладення та формулювання рішень. Таким чином, питання, чи виконав суд свій обов`язок щодо подання обґрунтування, що випливає зі статті 6 Конвенції, може бути визначено тільки у світлі конкретних обставин справи (Проніна проти України, № 63566/00, § 23, ЄСПЛ, від 18 липня 2006 року).

Враховуючи, що права та інтереси малолітнього ОСОБА_4 вчиненням оспорюваного правочину не порушені, то відсутні правові підстави для визнання його недійсним. ОСОБА_4 має право на проживання за місцем проживання кожного з батьків, а тому його житлові права відчуженням квартири, що належала ОСОБА_5 , який не є його батьком, не порушені.

Як передбачено ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові - на позивача. У відзиві на позовну заяву відповідачем ОСОБА_6 був вказаний орієнтовний розрахунок суми судових витрат у розмірі 6000,00 грн., однак в порушення вимог ч.3 ст. 137 ЦПК України останньою не надано доказів на підтвердження зазначених обставин.

На підставі викладеного, керуючись ст.ст.7, 12, 19, 81, 133, 141, 264, 265 , 274 ЦПК України, суд,-

в и р і ш и в:

Відмовити ОСОБА_3 , яка діє в інтересах малолітнього ОСОБА_4 у задоволенні позовних вимог до ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , треті особи на стороні позивача - Приватний нотаріус Харківського міського нотаріального округу Харківської області Онищенко Світлана Володимирівна, Служба у справах дітей Ізюмської районної державної адміністрації, Служба у справах дітей Ізюмської міської ради про визнання недійсним договору дарування квартири та про скасування державної реєстрації права власності.

Заходи забезпечення позову, а саме: арешт накладений ухвалою Ізюмського міськрайонного суду Харківської області від 13 травня 2020 року на нерухоме майно, яке належить ОСОБА_6 ( ІНФОРМАЦІЯ_6 , РНОКПП НОМЕР_1 , зареєстроване місце проживання АДРЕСА_5 ), а саме квартиру АДРЕСА_1 , загальною площею 63,2 кв.м., житловою площею 37,1 кв.м., реєстраційний номер об`єкта нерухомого майна: 166948463104 - скасувати.

З текстом рішення можна ознайомитись в Єдиному державному реєстрі судових рішень за посиланням http://reyestr.court.gov.ua