УКРАЇНА

ХМЕЛЬНИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

____________________________________________________________________

Справа № 686/14605/20

Провадження № 22-ц/4820/71/21

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року м. Хмельницький

Хмельницький апеляційний суд у складі

колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ

Костенка А.М. (суддя - доповідач), Гринчука Р.С., Грох Л.М.

секретар судового засідання Кошельник В.М.

розглянув у відкритому судовому засіданні цивільну справу № 686/14605/20 за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 жовтня 2020 року в складі судді Мазурок О.В. у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до Держава Україна про відшкодування майнової та моральної шкоди, завданої бездіяльністю слідчого.

Заслухавши доповідача, дослідивши доводи апеляційної скарги і матеріали справи, суд

в с т а н о в и в:

У червні 2020 року ОСОБА_1 звернувся до суду з позовом, в якому просив стягнути з Держави Україна на його користь 1 000 000 000 гривень моральної шкоди та 60023 грн 90 коп майнової шкоди, завданої йому бездіяльністю слідчого СВ ХВП ГУНП в Хмельницькій області Паюка О.Ф., яка встановлена рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2017 року в справі № 686/17958/17.

В обґрунтування заявлених позовних вимог, позивач вказував, що в порушення вимог ст. 19 Конституції України і вимог чинного КПК України слідчий СВ Хмельницького ХВП ГУНП в Хмельницькій області Паюк О.Ф. не вніс відомості до Єдиного реєстру досудових розслідувань згідно поданої ним заяви про вчинення кримінального правопорушення. Внаслідок незаконної бездіяльності слідчого, яка встановлена рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2017 року, йому завдано моральної та майнової шкоди. Зокрема, позивач зазнав душевних страждань і приниження, відчув тривогу та занепокоєння за своє психологічне здоров`я, переніс стрес і розчарування через відчуття невизначеності, були порушені його честь і гідність, він вживав додаткових зусиль для організації свого життя. Крім того, для відновлення порушених прав позивач витрачав особистий час на підготовку і подання звернення до суду, ніс витрати на правову допомогу, проїзд у громадському транспорті та друк скарги.

Рішенням Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 жовтня 2020 року в задоволенні позову відмовлено.

ОСОБА_1 не погодився з таким рішенням суду першої інстанції подав апеляційну скаргу, в якій вказує на його незаконність та необґрунтованість, при цьому апелянт посилається, що суд безпідставно не врахував його доводи про заподіяння йому шкоди, натомість посилання відповідача на те, що ним не завдано шкоди, нічим не підтверджено жодними доказами, а по суті є загальними фразами. Апелянт посилається, що обов`язком суду було перевірити належність доказів наявності у представника відповідача відповідних повноважень на участь в розгляду даної справи, оскільки представник відповідача був не уповноважений на участь в розгляді даної справи, оскільки представництво держави Україна повинно здійснюватися виключно керівником державного органу, який зазначений в позові. Крім того, оскільки в даному випадку очевидною є бездіяльність слідчого, тому суд зобов`язаний був лише встановити виключно справедливий розмір відшкодування. Також апелянт вважає, що суд безпідставно вимагав від нього доведення презумпції завдання моральної шкоди, оскільки на його думку це є абсурдним і суд мав би відступити від наведених в рішенні суду правових позицій та надавши належної оцінки наданим ним доказам та відшкодувати заподіяну йому шкоду з огляду на положення ст.ст. 22 та 1174 Цивільного кодексу України, оскільки саме ці норма поширюється на будь-які цивільно-правові відносини, в яких тій чи іншій особі завдано моральну шкоду. Апелянт вказує, що суд формально послався на норми матеріального і процесуального права та не навів переконливих доказів щодо спростування його тверджень про витрати його дорогоцінного часу з його безцінного життя та понесені ним витрати на підготовку позову до суду та проїзду до суду на судові засідання та безпідставно відмовив в задоволенні таких його вимог.

Тому ОСОБА_1 просив, скасувати рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 жовтня 2020 року та постановити нове рішення, яким задоволити його вимоги.

Перевіривши матеріали справи, колегія суддів вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню.

Відповідно до ст. 375 ЦПК України апеляційний суд залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального та процесуального права.

Так судом встановлено, що 01 вересня 2017 року ОСОБА_1 звернувся до слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області з заявою про вчинення кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197 КК України, проте слідчий не прийняв процесуального рішення за цієї заявою.

Ухвалою слідчого судді Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 20 вересня 2017 року задоволено скаргу ОСОБА_1 і зобов`язано уповноважену особу слідчого СВ Хмельницького ВП ГУНП в Хмельницькій області внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, вказане у заяві ОСОБА_1 від 01 вересня 2017 року, за фактом вчинення діяння, яке містить ознаки кримінального правопорушення, передбаченого ст. 197 КК України, відповідно до ст. 214 КПК України, про що повідомити заявника.

Частиною 1 статті 56 Конституції України встановлено, що кожен має право на відшкодування за рахунок держави чи органів місцевого самоврядування матеріальної та моральної шкоди, завданої незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їх посадових і службових осіб при здійсненні ними своїх повноважень.

Відповідно до ч.ч. 1, 2 ст. 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є, зокрема, втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

За змістом ч.ч. 1, 2 ст. 23 ЦК України особа має право на відшкодування моральної шкоди, завданої внаслідок порушення її прав. Моральна шкода полягає, в тому числі, у душевних стражданнях, яких фізична особа зазнала у зв`язку з протиправною поведінкою щодо неї самої, членів її сім`ї чи близьких родичів, або у приниженні честі та гідності фізичної особи.

Згідно з ч.ч. 1, 2 ст. 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

Із положень ч. 1 ст. 1167 ЦК України слідує, що моральна шкода, завдана фізичній або юридичній особі неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю, відшкодовується особою, яка її завдала, за наявності її вини, крім випадків, встановлених частиною другою цієї статті.

В силу ч.ч. 1, 6 ст. 1176 ЦК України шкода, завдана фізичній особі внаслідок її незаконного засудження, незаконного притягнення до кримінальної відповідальності, незаконного застосування запобіжного заходу, незаконного затримання, незаконного накладення адміністративного стягнення у вигляді арешту чи виправних робіт, відшкодовується державою у повному обсязі незалежно від вини посадових і службових осіб органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, досудове розслідування, прокуратури або суду. Шкода, завдана фізичній або юридичній особі внаслідок іншої незаконної дії або бездіяльності чи незаконного рішення органу, що здійснює оперативно-розшукову діяльність, органу досудового розслідування, прокуратури або суду, відшкодовується на загальних підставах.

Як передбачено ч. 1 ст. 1174 ЦК України шкода, завдана фізичній або юридичній особі незаконними рішеннями, діями чи бездіяльністю посадової або службової особи органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування при здійсненні нею своїх повноважень, відшкодовується державою, Автономною Республікою Крим або органом місцевого самоврядування незалежно від вини цієї особи.

Враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України у цьому виді деліктних зобов`язань необхідно довести як наявність шкоди так і її заподіяння, причинний зв`язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи.

При цьому існує законодавчо визначений механізм контролю за законністю прийнятих процесуальних рішень відповідною посадовою особою органу досудового слідства при здійсненні кримінального провадження. Заінтересована особа має право в порядку, передбаченому КПК України звернутися зі скаргою на процесуальні рішення, дії або бездіяльність уповноваженої особи органу досудового слідства (слідчого), вчинені нею під час кримінального провадження, зокрема, до суду.

Законність процесуальних актів і дій (бездіяльності) слідчих, вчинених при проведенні досудового слідства у конкретній справі, не може перевірятися за межами передбаченого законом процесуального контролю.

У випадку, якщо помилки посадової особи органу досудового слідства (в даному випадку слідчого) неможливо виправити в такий спосіб, такі порушення повинні вирішуватися поданням позову незадоволеної особи проти держави.

Відповідно до ч. 1 ст. 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Враховуючи зміст вищевказаних норм ЦК України у цьому виді деліктних зобов`язань необхідно довести як наявність шкоди так і її заподіяння, причинний зв`язок внаслідок протиправного рішення дії або бездіяльності конкретно визначеної посадової особи.

Вказані позивачем обставини не вказують на наявність в діях працівників ознак заподіяння йому майнової та (або) моральної шкоди, відповідальність за яку повинна нести держава.

Той факт, що судовим рішенням зобов`язано уповноважену особу поліції внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, вказане у заяві ОСОБА_1 від 01 вересня 2017 року, не свідчить про заподіяння шкоди позивачу.

Хоча суд задовольнив скаргу ОСОБА_1 на бездіяльність працівників поліції, однак жодних доказів, які б вказували на те, що внаслідок такої бездіяльності було заподіяно шкоди правам та інтересам позивача справа не містить.

При цьому, як уже зазначалося вище, ухвалою слідчого-судді від 20 вересня 2017 року зобов`язано уповноважену особу поліції внести до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, вказане у заяві ОСОБА_1 від 01 вересня 2017 року.

Крім того, сам факт не внесення до Єдиного реєстру досудових розслідувань відомості про кримінальне правопорушення, вказане у заяві ОСОБА_1 від 01 вересня 2017 року, не може бути підставою для відшкодування шкоди на підставі норм Цивільного кодексу України, оскільки чинним законодавством, а саме нормами КПК України передбачено механізм захисту порушеного права особи шляхом оскарження дій чи бездіяльності працівників поліції у встановленому нормами КПК України порядку, яке позивачем було реалізовано.

Даний висновок відповідає правовій позиції, висловленій Верховним Судом в постанові від 28 січня 2019 року (справа № 686/7576/18), яку відповідно до ч. 4 ст. 263 ЦПК України має враховувати суд при виборі застосування норм права до спірних правовідносин.

Таким чином, відмовляючи у задоволенні позову суд правильно вказав на необґрунтованість позовних вимог.

Судом вірно з`ясовані фактичні обставини справи та дана їм належна оцінка, а його висновки підтверджуються матеріалами справи і ґрунтуються на нормах чинного законодавства, тому підстав для скасування рішення суду в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Доводи апеляційної скарги, що суд безпідставно не врахував його доводи про заподіяння йому шкоди, натомість посилання відповідача на те що ним не завдано шкоди, нічим не підтверджено жодними доказами, а по суті є загальними фразами, суд формально послався на норми матеріального і процесуального права та не навів переконливих доказів щодо спростування його тверджень про витрати його дорогоцінного часу з його безцінного життя та понесені ним витрати на підготовку позову до суду та проїзду до суду на судові засідання та безпідставно відмовив в задоволенні таких його вимог, слід відхилити, оскільки такі доводи апелянта не спростовують висновків суду щодо необґрунтованості його позовних вимог та не відповідають фактичним обставинам справи.

Рішення суду ґрунтується на повно і всебічно досліджених обставинах справи та ухвалено з додержанням норм матеріального і процесуального права, а тому підстав для його скасування в межах доводів апеляційної скарги не вбачається.

Керуючись ст. ст. 374, 375, 382, 384, 389, 390 ЦПК України, суд

п о с т а н о в и в:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення.

Рішення Хмельницького міськрайонного суду Хмельницької області від 08 жовтня 2020 року залишити без змін.

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття, проте може бути оскаржена в касаційному порядку протягом тридцяти днів з дня складання повного судового рішення.

Повне судове рішення складено 15 січня 2021 року.

Судді А.М. Костенко

Р.С. Гринчук

Л.М. Грох