Справа № 146/1039/20

Провадження № 33/801/14/2021

Категорія: 288

Головуючий у суді 1-ї інстанції Пилипчук О. В.

Доповідач:Береговий О. Ю.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 рокуСправа № 146/1039/20м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі судді судової палати з розгляду цивільних справ Берегового О.Ю.,

за участі особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 ,

розглянув його апеляційну скаргу на постанову Томашпільського районного суду Вінницької області від 25 листопада 2020 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП,

встановив:

Згідно з протоколом про адміністративне правопорушення № 436 від 20 жовтня 2020 року вбачається, що згідно із рішенням першої сесії 8 скликання Вапнярської селищної ради від 08 вересня 2016 року ОСОБА_1 є депутатом Вапнярської селищної ради 8 скликання Томашпільського району Вінницької області.

Відповідно до пп.«б» п.1 ч.1 ст.З Закону України «Про запобігання корупції» ОСОБА_1 , є суб`єктом декларування та зобов`язаний подавати декларації відповідно до цього Закону.

Однак, ОСОБА_1 являючись депутатом Вапнярської селищної ради 8 скликання Томашпільського району Вінницької області, будучи згідно п.п. «б» п. 1 ч.1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції», суб`єктом відповідальності за правопорушення, пов`язані з корупцією, в порушення вимог ч. 1 ст. 45 Закону України «Про запобігання корупції», подав декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік лише 07 червня 2020, чим вчинив адміністративне правопорушення, пов`язане з корупцією, відповідальність за яке передбачена частиною 1 статті 172-6 Кодексу України про адміністративні правопорушення.

Постановою Томашпільського районного суду Вінницької області від 25 листопада 2020 року ОСОБА_1 визнано винним, у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.172-6 КУпАП України та накладено адміністративне стягнення у виді штрафу у розмірі 50 (п`ятдесяти) неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, що становить 850 гривень в дохід держави. Стягнуто з нього судовий збір в сумі 420,40 грн. в дохід держави.

Рішення суду першої інстанції мотивоване тим, що під час проведення перевірки, аналізу доказів та складання протоколу не виявлено об`єктивних причин, які б перешкоджали ОСОБА_1 впродовж січня-травня 2020 року відповідально поставитись до виконання своїх обов`язків, як суб`єкта декларування, та належним чином виконати вимоги, передбачені п.6 розділу II Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо особливостей фінансового контролю окремих категорій посадових осіб».

Не погоджуючись з таким судовим рішенням, особа, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу в якій, посилаючись на неповне з`ясування судом першої інстанції обставин вчинення адміністративного правопорушення просив оскаржувану постанову скасувати та ухвалити нове судове рішення, яким провадження у справі закрити у зв`язку із відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд попередньої інстанції не звернув увагу на порушення порядку складення вказаного протоколу про адміністративне правопорушення. На думку апелянта, суд попередньої інстанції залишив поза увагою положення п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції», згідно якого суб`єкти декларування, які у період до 1 червня 2020 року не мали можливості подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, у зв`язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне подання такої декларації чи повідомлення у зазначений період. Поряд з цим, вказує, що він не міг вчасно подати декларацію особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, оскільки з 28 травня 2020 року по 05 червня 2020 року знаходився на амбулаторному лікуванні в КНП Вапнярський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги».

Вивчивши матеріали справи, вислухавши особу, яка притягується до адміністративної відповідальності та його захисника, перевіривши законність та обґрунтованість постанови суду в межах апеляційної скарги, співставивши їх з наявними в матеріалах справи доказами, апеляційний суд приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення з наступних підстав.

Відповідно до вимог ст.ст. 245, 280 КУпАП завданням провадження в справах про адміністративні правопорушення є своєчасне, всебічне, повне і об`єктивне з`ясування обставин кожної справи, вирішення її в точній відповідності з законом, а орган чи посадова особа при розгляді справи про адміністративне правопорушення, з урахуванням положень, викладених у ст.ст. 251, 252 КУпАП, зобов`язаний з`ясувати чи було вчинено адміністративне правопорушення, чи винна дана особа в його вчиненні, чи підлягає вона адміністративній відповідальності, чи є обставини, що пом`якшують і обтяжують відповідальність, а також інші обставини, що мають значення для правильного вирішення справи і, керуючись законом та правосвідомістю, оцінити докази за своїм внутрішнім переконанням в їх сукупності.

Орган (посадова особа) оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об`єктивному дослідженні всіх обставин справи в їх сукупності, керуючись законом та правосвідомістю.

Вивченням матеріалів справи про адміністративне правопорушення встановлено, що суддя, діючи у відповідності до вимог ст. 245, 252, 280, 283 КУпАП, всебічно, повно та об`єктивно дослідив обставини вчиненого адміністративного правопорушення, докази, які містяться в матеріалах справи на предмет їх належності, достатності та допустимості, за результатами чого дійшов висновку про доведеність вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1ст.172-6 КпАП України.

Апеляційний суд не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, з огляду на наступне.

Відповідно до ст. 62 Конституції України, вина особи, яка притягається до відповідальності, має бути доведена належними доказами, а не ґрунтуватись на припущеннях, усі сумніви щодо доведеності вини особи тлумачаться на її користь.

Протокол про адміністративне правопорушення сам по собі без підтвердження іншими належними та допустимими доказами не є безумовним та беззаперечним доказом на доведення вини особи у вчиненні адміністративного правопорушення.

Приписами ст. 1 Закону України «Про запобігання корупції», правопорушення, пов`язане з корупцією, - це діяння, що не містить ознак корупції, але порушує встановлені цим Законом вимоги, заборони та обмеження, вчинене особою, зазначеною у частині першій статті 3 цього Закону, за яке законом встановлено кримінальну, адміністративну, дисциплінарну та/або цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до п.п. «б» п.1 ч. 1 ст. 3 Закону суб`єктами на яких поширюється дія цього Закону є народні депутати України, депутати Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутати місцевих рад, сільські, селищні, міські голови.

Отже, депутат Вапнярської селищної ради 8 скликання Томашпільського району Вінницької області ОСОБА_1 є особою, на якого поширюється дія Закону «Про запобігання корупції» та має нести відповідальність за вчинення правопорушень, пов`язаних з корупцією.

Відповідно до ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, відповідальність за правопорушення, пов`язане з корупцією, - умисне діяння у формі несвоєчасного подання без поважних причин декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування.

Відповідно до ч. 1 ст. 45 ЗУ «Про запобігання корупції» особи, зазначені у пункті 1, підпунктах "а" і "в" пункту 2 частини першої статті 3 цього Закону, зобов`язані щорічно до 1 квітня подавати шляхом заповнення на офіційному веб-сайті Національного агентства декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування (далі - декларація), за минулий рік за формою, що визначається Національним агентством.

Разом з тим, на підставі приписів Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України, спрямованих на запобігання виникненню і поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19)» декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, які відповідно до статті 45 цього Закону подаються за минулий рік до 1 квітня, у 2020 році суб`єкти декларування подають до 1 червня.

З цих підстав, ОСОБА_1 зобов`язаний був подати щорічну декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік з 01 січня 2020 року до 01 червня 2020 року.

Разом з тим, відповідно до абз. 2 п. 2-1 Прикінцевих положень Закону України «Про запобігання корупції» встановлено, що суб`єкти декларування, які у період до 1 червня 2020 року не мали можливості подати декларацію особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, передбачену абзацом першим частини другої статті 45 цього Закону, у зв`язку із встановленням на території їх проживання карантинно-обмежувальних заходів, звільняються від відповідальності за несвоєчасне подання такої декларації чи повідомлення у зазначений період.

Під поважними причинами розуміють неможливість особи подати вчасно декларацію у зв`язку з хворобою, перебуванням особи на лікуванні, унаслідок стихійного лиха (повені, пожежі, землетрусу), технічних збоїв офіційного веб-сайту Національного агентства з питань запобігання корупції, витребуванням відомостей, необхідних для внесення до декларації, перебуванням (триманням) під вартою тощо.

На підтвердження поважності причин та неможливості вчасного подання декларації особи уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування за 2019 рік, ОСОБА_1 надано довідку про те, що він з 28 травня 2020 року до 05 червня 2020 року знаходився на амбулаторному лікуванні в КНП «Вапнярський медичний центр первинної медико-санітарної допомоги».

Статтею 9 КУпАП, визначено, що адміністративне правопорушення визнається протиправна, винна (умисна або необережна) дія чи бездіяльність, яка посягає на громадський порядок, власність, права і свободи громадян, на встановлений порядок управління і за яку законом передбачено адміністративну відповідальність.

Суб`єктивна сторона правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 172-6 КУпАП, визначається лише умисною формою вини, тобто коли особа, яка його вчинила, усвідомлювала протиправний характер своєї дії чи бездіяльності, передбачала її шкідливі наслідки і бажала їх або свідомо допускала настання цих наслідків (ст. 10 КУпАП.)

При цьому діяння, передбачені ст. 172-6 КУпАП, є діяннями з формальним складом, які можуть бути вчинені тільки умисно.

Вирішуючи питання про наявність в діях конкретної особи складу адміністративного правопорушення, крім іншого, необхідно враховувати наявність суб`єктивної сторони даного правопорушення.

Суб`єктивна сторона правопорушень, пов`язаних з корупцією, характеризується наявністю вини у формі прямого чи непрямого умислу; вчинення цього діяння через необережність виключає притягнення особи до адміністративної відповідальності.

Умисною є форма вини, яка характеризується тим, що особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає можливість настання негативних наслідків та бажає настання таких наслідків (прямий умисел), або байдуже ставиться до їх настання чи свідомо допускає їх настання (непрямий умисел).

Необережна форма вини характеризується тим, що особа не усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, не передбачає можливість настання негативних наслідків, хоча могла і повинна була усвідомлювати та передбачати - недбалість, або коли особа усвідомлює суспільну небезпечність свого діяння, передбачає можливість настання негативних наслідків, але легковажно розраховує на ненастання таких наслідків - самовпевненість.

Отже, для притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч.1 ст.172-6 КУпАП, суд мав отримати докази того, що останній усвідомлював суспільну небезпечність у несвоєчасному поданні без поважних причин декларації, передбачав можливість настання негативних наслідків - неможливості здійснення фінансового контролю з боку держави, та бажав настання таких наслідків (прямий умисел), або байдуже ставився до їх настання чи свідомо допускав їх настання.

Суд першої інстанції належної оцінки даним обставинам не надав, лише зазначивши, що доказів наявності обставин, які б перешкоджали ОСОБА_1 вчасно подати декларацію в матеріалах справи відсутні, не надав належного аналізу зібраним по справі доказам і прийшов до передчасного висновку про те, що дії ОСОБА_1 підпадають під ознаки ч.1 ст.172-6 КУпАП.

Відтак, при дослідженні матеріалів справи в судовому засіданні встановлено, що протокол про адміністративне правопорушення та матеріали адміністративної справи, не містять обґрунтувань та доказів на підтвердження суб`єктивної сторони даного правопорушення. Тобто, не встановлені і не доведені вина у формі умислу, мотив (корисливий, особиста зацікавленість, неправильно зрозумілі інтереси служби, тощо).

Таким чином, надані ОСОБА_1 докази в сукупності спростовують висновок про наявність в його діях умислу на несвоєчасне подання декларації.

Посилання суду першої інстанції у постанові на те, що ОСОБА_1 мав достатньо часу для подання декларації, не є підставою для відмови в задоволенні скарги, так як кінцевою датою подання декларації за минулий рік є 1 червня 2020 року, дії щодо подання декларації ОСОБА_1 почав вчиняти вчасно (що підтверджується додатком про послідовність дій користувача «Єдиного державного реєстру декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування», які вчинив ОСОБА_1 (а.с. 14-19), але не здійснив це з незалежних від нього вищевказаних причин.

Вирішуючи питання щодо належності, допустимості та достатності доказів на підтвердження вини ОСОБА_1 у вчиненні адміністративного правопорушення, апеляційний суд враховує практику Європейського суду з прав людини, зокрема позицію суду у справах «Малофєєва проти Росії» («Malofeyevav. Russia», рішення від 30.05.2013 р., заява № 36673/04) та «Карелін проти Росії» («Karelin v. Russia», заява № 926/08, рішення від 20.09.2016 р.) ЄСПЛ, серед іншого, зазначив, що «…суд не може відшукувати докази на користь обвинувачення, оскільки це становитиме порушення права на захист (особа не може належним чином підготуватися до захисту) та принципу рівності сторін процесу (оскільки особа має захищатися від обвинувачення, яке підтримується не стороною обвинувачення, а фактично судом)».

Отже, апеляційний суд приходить до висновку про відсутність у ОСОБА_1 умислу на вчинення адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст.176-2 КУпАП, оскільки матеріали справи не містять доказів на підтвердження суб`єктивної сторони даного правопорушення в діях ОСОБА_1 , не встановлені вина у формі умислу, мотив (корисливий, особиста зацікавленість, неправильно зрозумілі інтереси служби, тощо) та мета інкримінованого йому правопорушення.

Крім того, суд апеляційної інстанції звертає увагу на висновок Верховного Касаційного адміністративного суду, що викладений в постанові від 11 грудня 2019 року (Справа №П/811/593/17, провадження №К/990126138/18), у якому вказано, що контроль за своєчасністю подання декларацій осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, а також перевірка достовірності і повноти відомостей, зазначених суб`єктом декларування у декларації належить до виключної компетенції НАЗК. Тобто, якщо НАЗК встановить факт несвоєчасного подання чи неподання декларацій або повідомлення про зміни у майновому стані особою, яка в розумінні Закону № 1700-VIII є суб`єктом декларування і в якої виник обов`язок подати таку декларацію чи повідомлення, то лише висновок цього органу може бути підставою для притягнення такої особи до юридичної відповідальності за порушення вимог законодавства у сфері запобігання корупції.

В протоколі про адміністративне правопорушення щодо ОСОБА_1 та в доданих до протоколу документах відсутня інформація з приводу того, чи був дотриманий визначений положеннями ст. 49 Закону України «Про запобігання корупції» порядок встановлення своєчасності подання декларації ОСОБА_1 , до початку проведення перевірки і збирання доказів органом Національної поліції. Відсутня інформація, чи проводився такий контроль НАЗК взагалі.

Відсутня будь-яка інформація, документи, копія декларації або витяг з неї, інші документи щодо ОСОБА_1 , які б були складені НАЗК або були отримані від цього органу, окрім листа, в якому зазначено календарні дати та час, коли мали місце помилки або перебої в роботі ІТС Реєстру (а.с.59-62).

Наявний у матеріалах справи витяг декларації з реєстру (а.с.20-30), який не завірений належним чином, не може вважатися належним доказом відповідно до положень ст. 251 КУпАП.

Суд жодним чином не піддає сумніву повноваження органів Національної поліції проводити перевірку, збирати докази та складати протокол про адміністративне правопорушення, передбачене ч. 1 ст. 172-6 КУпАП.

Разом з тим, звертає увагу на те, що сам факт несвоєчасного подання декларації не може свідчити про наявність складу адміністративного правопорушення. Адміністративна відповідальність за несвоєчасне подання декларацій настає лише у разі подання її з порушенням встановлених строків без поважних причин. Такий факт може бути встановлений лише після проведення відповідної перевірки. Про це ж зазначено у листі голови НАЗК на ім`я Генерального прокурора України № 44-06/21566/19 від 21 березня 2019 року.

Як вбачається з досліджених в судовому засіданні доказів, особа, що склала протокол щодо ОСОБА_1 , не зверталася до НАЗК за інформацією саме з приводу подачі декларації ОСОБА_1 . Контроль за своєчасністю подання декларації громадянином ОСОБА_1 уповноваженою особою, а саме, НАЗК не проводився (відповідно до ст.ст. 48-50 Закону України «Про запобігання корупції»).

Тобто, всі обов`язкові дії по проведенню контролю та перевірки, у тому числі після встановлення, що суб`єкт декларування несвоєчасно подав декларацію чи не повідомив про суттєві зміни в майновому стані, уповноважені здійснювати виключно працівники НАЗК, у тому числі на підставі листа отримати пояснення від такої особи і вирішувати питання щодо її притягнення до відповідальності. А органи Національної поліції позбавлені контролюючої функції.

За вказаних вище обставин, та враховуючи, що зібрані у справі про адміністративне правопорушення докази отриманні без дотримання Порядку проведення контролю та повної перевірки декларації особи, уповноваженої на виконання функцій держави або місцевого самоврядування, суд апеляційної інстанції приходить до висновку, що доводи апеляційної скарги ОСОБА_1 є обґрунтованими та вбачає підстави для скасування оскаржуваної постанови із закриттям провадження у справі за відсутності в діях ОСОБА_1 складу адміністративного правопорушення, передбаченого ч.1 ст. 172-6 КУпАП на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП.

Керуючись ст. 294 Кодексу України про адміністративні правопорушення,-

постановив:

Апеляційну скаргу особи, яка притягується до адміністративної відповідальності ОСОБА_1 задовольнити.

Постанову Томашпільського районного суду Вінницької області від 25 листопада 2020 року у справі про притягнення ОСОБА_1 до адміністративної відповідальності за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП скасувати.

Провадження у справі про адміністративне правопорушення за ч. 1 ст. 172-6 КУпАП відносно ОСОБА_1 закрити на підставі п. 1 ч. 1 ст. 247 КУпАП за відсутністю складу адміністративного правопорушення.

Постанова набирає законної сили негайно після її винесення, є остаточною і оскарженню не підлягає.

Суддя Вінницького

апеляційного суду О.Ю. Береговий