Справа № 127/14753/17

Провадження № 22-ц/801/41/2021

Категорія: 34

Головуючий у суді 1-ї інстанції Луценко Л. В.

Доповідач:Оніщук В. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

14 січня 2021 рокуСправа № 127/14753/17м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати

з розгляду цивільних справ:

головуючого: Оніщука В.В. (суддя-доповідач),

суддів: Медвецького С.К., Копаничук С.Г.,

учасники справи:

позивач: ОСОБА_1 ,

відповідач: ОСОБА_2 ,

розглянувши в порядку письмового провадження, без повідомлення учасників справи, цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1 на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2020 року, ухвалене у складі судді Луценко Л.В., в залі суду,

встановив:

У липні 2017 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної джерелом підвищеної небезпеки.

Позовні вимоги мотивовано тим, що 30.07.2014 о 18 год. 30 хв., у м. Вінниці на перехресті вулиць Фрунзе та 50-років Перемоги, відповідач ОСОБА_2 , керуючи транспортним засобом марки «Mitsubishi Outlander», д.н.з. НОМЕР_1 , здійснила рух на заборонений сигнал світлофора та допустила зіткнення з транспортним засобом марки «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , яким керував син позивача - ОСОБА_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 17.01.2017 у справі №127/24863/16-ц визнано винною ОСОБА_4 у вчиненні правопорушення, передбаченого ст.124 КУпАП та закрито провадження по справі про адміністративне правопорушення у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення.

Згідно з висновком експерта №128 від 27.09.2014, розмір матеріального збитку, завданого власнику транспортного засобу марки «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 складає 102 168, 30 грн., а вартість ремонтно-відновлювальних робіт становить 172 396, 07 грн. з ПДВ.

Позивач, будучи відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу власником автомобіля марки «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , із заявою до страховика про відшкодування шкоди не звертався.

На підставі викладеного позивач звернувся до суду з даним позовом, у якому просив стягнути з відповідача на користь позивача матеріальну шкоду, завдану пошкодженням транспортного засобу внаслідок дорожньо транспортної пригоди в розмірі 172 396,07 грн.

Згідно з уточненою позовною заявою від 01.06.2020 позивач просить стягнути з відповідача матеріальну шкоду, завдану нею внаслідок дорожньо-транспортної пригоди в розмірі 102 168,30 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2020 року у задоволенні позову ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди,заподіяної джерелом підвищеної небезпеки відмовлено.

Відмовляючи у задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з того, що позивач не погодився із визнанням його транспортного засобу фізично знищеним, оскільки дозволив його ремонтувати, а тому положення ст. 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» не можуть бути застосовані до спірних правовідносин.

Крім того, так як автомобіль вже фактично відновлений, тому розмір збитку, про відшкодування якого просить позивач, повинен визначатися як вартість затрачених на відновлювальний ремонт коштів, тобто як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт.

При цьомупозивач, розпорядившись своїми процесуальними правами на власний розсуд, доказів на підтвердження розміру витрат на відновлювальний ремонт та на підтвердження того, що саме ним ці витрати понесені, суду не надав.

Не погодившись із вказаним рішенням суду першої інстанції, ОСОБА_1 подав апеляційну скаргу, вказуючи, що суд першої інстанції ухвалив рішення з порушенням норм процесуального права та неправильного застосування норм матеріального права, за неповного з`ясування обставин, що мають значення для справи.

Апеляційна скарга мотивована тим, що судом першої інстанції неодноразово акцентовано увагу на тому, що позивач не звернувся до страховика, однак, як відомо з матеріалів справи та з пояснень представника відповідача, що у останньої не було полісу про загальнообов`язкове страхування. При цьому, зовсім незрозуміло якими нормами суд керувався зазначаючи про необхідність передачі залишків майна саме особі, відповідальній за шкоду. Суд не звернув уваги на те, що в уточненій позовній заяві позивач просив стягнути розмір визначеної експертом завданої шкоди.

Також у апеляційній скарзі зазначено, що незрозуміло яким чином здійснювались прохання про надання транспортного засобу для огляду експертом, оскільки у судовому засіданні про такі прохання не повідомлялось та відповідні процесуальні рішення не приймались. Крім того, місцевим судом не коректно наведено висновки Верховного Суду у постановах від 30 жовтня 2019 року у справі №753/19288/14-ц та від 25 березня 2019 року у справі №591/3152/16-ц. Додатково вказав, що в матеріалах справи та експертизи методика визначення залишків транспортних засобів відсутня, що не відповідає абз. 5 листа Міністерства юстиції України від 21.07.2020.

У апеляційній скарзі ОСОБА_1 просить рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове рішення, яким позовні вимоги задовольнити повністю.

Відзив на апеляційну скаргу від відповідача впродовж встановленого апеляційним судом строку не надходив.

Апеляційна скарга на підставі статті 369 ЦПК України розглядається судом апеляційної інстанції в порядку письмового провадження без повідомлення учасників справи.

Згідно зі статтею 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції досліджує докази, що стосуються фактів на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї.

Суд, заслухавши суддю-доповідача, перевіривши матеріали справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, вважає, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з таких підстав.

Згідно вимог статті 263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватись на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотримання норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданням цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються, як на підставу своїх вимог або заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

Рішення суду першої інстанції вищевказаним вимогам закону відповідає.

Так, судом першої інстанції встановлено, що постановою слідчого Вінницького відділу поліції Головного управління Національної поліції у Вінницькій області старшого лейтенанта поліції Куліцького М.В. від 31 жовтня 2016 року кримінальне провадження, внесене до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014020010005459 від 31 липня 2014 року за фактом дорожньо-транспортної пригоди 30 липня 2014 року о 18 год. 30 хв. на перехресті вулиць Фрунзе та 50-річчя Перемоги за участю водіїв ОСОБА_4 та ОСОБА_3 закрито на підставі п. 2 ч. 1 ст. 284 КПК України у зв`язку з відсутністю в діях водія ОСОБА_4 складу кримінального правопорушення, передбаченого ч. 1 ст. 286 КК України (том 1 а.с. 10-11).

Постановою Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2017 року у справі №127/24863/16-ц, яка набрала законної сили 28 січня 2017 року, визнано винною ОСОБА_4 у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрито провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення (том 1 а.с. 9). У вказаній постанові судом встановлено, що 30 липня 2014 року о 18 год. 30 хв. у м. Вінниці на перехресті вулиць Фрунзе та 50-річчя Перемоги водій ОСОБА_4 , керуючи транспортним засобом марки «Mitsubishi Outlander», д.н.з. НОМЕР_3 , здійснила рух на заборонений сигнал світлофора та допустила зіткнення з транспортним засобом марки «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , під керуванням водія ОСОБА_3 , що призвело до пошкодження транспортних засобів.

Транспортний засіб марки «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , який пошкоджено під час дорожньо-транспортної пригоди 30 липня 2014 року, належить позивачу по справі ОСОБА_1 з 29.10.2013 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_4 (том 1 а.с. 8).

Транспортний засіб марки «Mitsubishi Outlander», д.н.з НОМЕР_3 , під час експлуатації якого відповідачем відбулась дорожньо-транспортна пригода, належить ОСОБА_2 з 27.11.2010 відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу НОМЕР_5 (том 2 а.с. 144).

Згідно до свідоцтва про шлюб серії НОМЕР_6 від 18 липня 2018 року після укладення шлюбу з ОСОБА_5 відповідач по даній справі ОСОБА_4 змінила своє прізвище з « ОСОБА_6 » на « ОСОБА_7 » (том 2, а.с. 109).

Відповідно до висновку експерта №128 від 27 вересня 2014 року за результатами проведення судової автотоварознавчої експертизи у рамках кримінального провадження, внесеного до Єдиного реєстру досудових розслідувань за №12014020010005459 від 31 липня 2014 року, розмір матеріального збитку, завданий власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , 2005 року випуску, в результаті його пошкодження з ПДВ складає 102168,30грн., а вартість ремонтно-відновлювальних робіт складає 172396,07 грн. (том 1 а.с. 12-14). При цьому експерт визначив розмір матеріального збитку з огляду на середню ринкову вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди, яка становить 102168,30грн., керуючись при цьому п. 8.2 (а) «Методики товарознавчої експертизи та оцінки дорожніх транспортних засобів», затвердженої наказом Міністерства юстиції України, Фондом державного майна України від 24 листопада 2003 року №142/5/2092.

Згідно з висновком експерта №252 від 24 лютого 2020 року, наданого на виконання ухвали Вінницького міського суду Вінницької області від 05 листопада 2019 року про призначення судової автотоварознавчої експертизи у цивільній справі №127/14753/17, дати відповідь на питання щодо фактичного розміру залишкової вартості автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , 2005 року випуску, станом після ДТП не представляється можливим, оскільки відсутня будь-яка інформація щодо вартості технічно - справних складників, що залишилися після ДТП; сума податку на додану вартість по складникам, згідно калькуляції від 27 вересня 2014 року становить 26849,18 грн.; розмір матеріального збитку, завданого власнику автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , 2005 року випуску, станом на 27 вересня 2014 року становить 102168,30 грн.; дати відповідь на питання щодо різниці вартості транспортного засобу до та після ДТП не представляється можливим, оскільки відсутня можливість визначення фактичного розміру залишкової вартості автомобіля «Mitsubishi Lancer», д.н.з. НОМЕР_2 , 2005 року випуску (том 2, а.с. 29-38).

За змістом статей 15, 16 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Способами захисту особистих немайнових або майнових прав та інтересів, з якими особа має право звернутися до суду, є, зокрема, відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди, відшкодування моральної (немайнової) шкоди.

Для настання цивільно-правової відповідальності за завдання шкоди необхідна наявність таких умов: протиправна поведінка особи, яка завдала шкоду, наявність шкоди, причинно-наслідковий зв`язок між протиправною поведінкою та шкодою, наявність вини. Перераховані підстави для деліктних зобов`язань є обов`язковими.

Відповідно до частини першої, пункту 1 частини другої статті 22 ЦК Україниособа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є втрати, яких особа зазнала у зв`язку зізнищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки).

Згідно із частинами першою та другою статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала. Особа, яка завдала шкоди, звільняється від їївідшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини.

За правилами частин першої та другої статті 1187 ЦК України джерелом підвищеної небезпеки є діяльність, пов`язана з використанням, зберіганням або утриманням транспортних засобів, механізмів та обладнання, використанням, зберіганням хімічних, радіоактивних, вибухо- і вогненебезпечних та інших речовин, утриманням диких звірів, службових собак та собак бійцівських порід тощо, що створює підвищену небезпеку для особи, яка цю діяльність здійснює, та інших осіб. Шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини п`ятої статті 1187 ЦК України особа, яка здійснює діяльність, що є джерелом підвищеної небезпеки, відповідає за завдану шкоду, якщо вона не доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого.

Шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а самешкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою (пункт перший частини першої статті 1188 ЦК України).

Відповідно до п. 4 постанови Пленуму ВССУ від 01.03.2013 року за №4 «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки», розглядаючи позови про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки, суди повинні мати на увазі, що відповідно до статей 1166, 1187 ЦКшкода, завдана особі чи майну фізичної або юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її завдала. Обов`язок відшкодувати завдану шкоду виникає у її завдавача за умови, що дії останнього були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, - незалежно від наявності вини. З огляду на презумпцію вини завдавача шкоди (частина друга статті 1166 ЦК) відповідач звільняється від обов`язку відшкодувати шкоду (у тому числі і моральну шкоду), якщо доведе, що шкоди було завдано внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого (частина п`ятастатті 1187 ЦК, пункт 1 частини другої статті 1167 ЦК). Потерпілий подає докази, що підтверджують факт завдання шкоди за участю відповідача, розмір завданої шкоди, а також докази того, що відповідач є завдавачем шкоди або особою, яка відповідно до закону зобов`язана відшкодувати шкоду.

Як зазначено вище, ОСОБА_2 визнано винною у вчиненні адміністративного правопорушення, передбаченого ст. 124 КУпАП та закрито провадження у зв`язку із закінченням строків накладення адміністративного стягнення відповідно до постанови Вінницького міського суду Вінницької області від 17 січня 2017 року у справі №127/24863/16-ц, яка набрала законної сили 28 січня 2017 року, (том 1 а.с. 9).

Згідно з ч. 6 ст. 82 ЦПК України, вирок суду в кримінальному провадженні, ухвала про закриття кримінального провадження і звільнення особи від кримінальної відповідальності або постанова суду у справі про адміністративне правопорушення, які набрали законної сили, є обов`язковими для суду, що розглядає справу про правові наслідки дій чи бездіяльності особи, стосовно якої ухвалений вирок, ухвала або постанова суду, лише в питанні, чи мали місце ці дії (бездіяльність) та чи вчинені вони цією особою.

Статтею 1192 ЦК України передбачено, що з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до частини першої статті 30Закону України«Про обов`язковестрахування цивільно-правовоївідповідальності власниківназемних транспортнихзасобів» транспортний засіб вважається фізично знищеним, якщо його ремонт є технічно неможливим чи економічно необґрунтованим. Ремонт вважається економічно необґрунтованим, якщо передбачені згідно з аварійним сертифікатом (рапортом), звітом (актом) чи висновком про оцінку, виконаним аварійним комісаром, оцінювачем або експертом відповідно до законодавства, витрати на відновлювальний ремонт транспортного засобу перевищують вартість транспортного засобу до дорожньо-транспортної пригоди.

Згідно з частиною другою статті 30 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» якщо транспортний засіб вважається знищеним, його власнику відшкодовується різниця між вартістю транспортного засобу до та після дорожньо-транспортної пригоди, а також витрати на евакуацію транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди.

Статтею 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» визначено, що у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

Колегія суддів погоджується з висновком суду першої інстанції про те, що оскільки вартість ремонтно - відновлювальних робіт автомобіля «Mitsubishi Lancer» складає 172 396, 07 грн., а ринкова вартість транспортного засобу до дорожньо - транспортної пригоди складає 102 168, грн., тому ремонт даного автомобіля вважається економічно необґрунтованим, а транспортний засіб визнається фізично знищеним.

Також суд першої інстанції вірно встановив, що транспортний засіб відремонтовано позивачем, тому розмір збитку про відшкодування мав би визначатися як вартість реально витрачених матеріалів і проведених робіт на відновлення транспортного засобу відповідно до документів, які підтверджують здійснення такого ремонту, які позивач суду не надав.

Частинами першою та п`ятою статті 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи.

Відповідно до частини першої статті 76 ЦПК України доказами є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність або відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи.

Згідно з частинами першою та другою статті 77 ЦПК України належними є докази, які містять інформацію щодо предмета доказування. Предметом доказування є обставини, що підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Обставини справи, які за законом мають бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування (ч. 2 ст. 78 ЦПК України обставини).

Викладені в апеляційній скарзі посилання на те, що суд першої інстанції не звернув уваги на те, що в уточненій позовній заяві позивач просив стягнути розмір визначеної експертом завданої шкоди не заслуговують на увагу, оскільки сама лише вимога про стягнення завданої шкоди на підставі висновку експерта без надання достатніх та допустимих доказів розміру такої шкоди, є недостатнім для стягнення заподіяної шкоди.

Також необґрунтованими є доводи апеляційної скарги про те, що місцевий суд не звернув увагу на те, що звернення від експерта з проханням про надання транспортного засобу для проведення огляду до позивача не надходили. Як вбачається з матеріалів справи, позивач, будучи зацікавленою особою у здійсненні повної та всебічної експертизи, власного інтересу до її проведення не проявляв, добровільно автомобіль на огляд експерту не надав та самостійно здійснив його відновлювальний ремонт, чим унеможливив визначення фактичного розміру залишкової вартості автомобіля після ДТП.

З огляду на зазначене, доводи апеляційної скарги не знайшли свого підтвердження та не дають підстав для висновку про неправильне застосування норм матеріального права та порушення судом норм процесуального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи, а фактично зводяться до необхідності переоцінки доказів та незгоди з оцінкою доказів, наданою судом.

Отже, апеляційний суд вважає, що доводи апеляційної скарги не дають підстав для висновку про порушення процесуального права або неправильне застосування судом першої інстанції норм матеріального права, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Європейський суд з прав людини вказав, що згідно з його усталеною практикою, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення (SERYAVIN AND OTHERS v. UKRAINE, № 4909/04, § 58, ЄСПЛ, від 10 лютого 2010 року.

Відповідно до статті 375 ЦПК Українисуд апеляційної інстанції залишає апеляційну скаргу без задоволення, а судове рішення без змін, якщо визнає, що суд першої інстанції ухвалив судове рішення з додержанням норм матеріального і процесуального права.

Враховуючи наведене, колегія суддів вважає за необхідне залишити апеляційну скаргу без задоволення, а оскаржуване рішення суду першої інстанції без змін, оскільки доводи апеляційної скарги висновків суду не спростовують.

Відповідно до підпункту «в» пункту 4 частини першої статті 382 ЦПК України, статті 141ЦПК України суд розподіляє судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Оскільки апеляційна скарга залишена без задоволення, тому судові витрати понесені у зв`язку з апеляційним переглядом справи слід залишити за особою, яка звернулась із апеляційною скаргою.

Керуючись ст. ст. 367, 368, 374, 375, 381-384 ЦПК України, Вінницький апеляційний суд,

постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, а рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 29 вересня 2020 року залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття, є остаточною, касаційному оскарженню не підлягає, крім випадків, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Суддя-доповідач: В. В. Оніщук

Судді: С. К. Медвецький

С. Г. Копаничук