Справа № 127/32150/19

Провадження № 22-ц/801/54/2021

Категорія: 53

Головуючий у суді 1-ї інстанції Романюк Л. Ф.

Доповідач:Матківська М. В.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

13 січня 2021 рокуСправа № 127/32150/19м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд у складі:

Головуючого: Матківської М. В.

Суддів: Сопруна В. В., Стадника І. М.

Секретар: Кузьменко Б. І.

За участю: представника позивача ОСОБА_1 адвоката Герасимчука С. П.; представника відповідача ОСОБА_2 адвоката Борусевича С. Й.

розглянувши у відкритому судовому засіданні у м. Вінниці цивільну справу за апеляційною скаргою ОСОБА_1

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2020 року у цивільній справі за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди,

Рішення постановила суддя ОСОБА_3 .

Рішення постановлено о 16.30 год у м. Вінниці

Дата складання повного тексту рішення 05 жовтня 2020 року,

Встановив:

У листопаді 2019 року ОСОБА_1 звернувся в суд з позовом до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, мотивуючи свої вимоги тим, що 29 жовтня 2017 року о 14:00 год на автодорозі М-21 сталось зіткнення автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 із належним йому автомобілем марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 під його керуванням. Причиною зіткнення автомобілів з технічної точки зору стала невідповідність дій водія автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 вимогам пунктів 10.1, 14.2 Правил дорожнього руху в Україні.

Ці обставини встановлені постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2019 року по справі № 128/3009/17 і відповідно до частини 4 статті 82 ЦПК України не підлягають доказуванню, а також клопотанням про надання матеріалів, необхідних для проведення експертизи та висновком судового експерта від 20 листопада 2018 року № 3110/3111/18-21, актом приймання.

Власником автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 є відповідач по справі ОСОБА_2 , який на момент ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність і не відшкодував спричинену йому матеріальну шкоду. ОСОБА_2 , будучи власником джерела підвищеної небезпеки, повинен відшкодувати понесені ним витрати для відновлення первинного стану автомобіля, пошкодженого в ДТП, тобто витрати на його повний ремонт.

Відповідно до звіту № 17/139 від 21 листопада 2017 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 становить 330303,43 грн. та 2000 грн. вартість оцінки майна.

07 лютого 2019 року він подав заяву до МТСБУ про відшкодування шкоди. Відповідно до повідомлення про прийняте рішення МТСБУ № 3.1-05 (номер справи МТСБУ: 45664), Моторне (транспортне) страхове бюро України прийняло рішення про виплату ОСОБА_1 відшкодування шкоди в розмірі 100000,00 грн.

13 травня 2019 року МТСБУ перерахувало в рахунок відшкодування шкоди ОСОБА_1 100000,00 грн.

Позивач вважає, що відповідач повинен повністю відшкодувати завдану ним шкоду і сплатити різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою. Тому просив стягнути з відповідача на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 232303,43 грн. та судові витрати: витрати, понесені на правничу допомогу в сумі 15000,00 грн. і витрати по оплату судового збору в сумі 2323,04 грн.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2020 року в позові ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, відмовлено.

Судові витрати віднесені на рахунок позивача.

В апеляційній скарзі позивач ОСОБА_1 просить рішення суду скасувати та прийняти нове рішення, яким позовні вимоги ОСОБА_1 задовольнити повністю і вирішити питання щодо судових витрат.

Зазначив, що рішення суду вважає необґрунтованим та незаконним через неповне з`ясування обставин, що мають значення для справи; судом допущено порушення норм матеріального і процесуального права, а зазначені в рішенні висновки суду не відповідають обставинам справи.

Доводи апеляційної скарги полягають у тому, що судом встановлено, що 29 жовтня 2017 року о 14:00 год на автодорозі М-21 сталось зіткнення автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 і автомобіля марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 і причиною аварії з технічної точки зору стала невідповідність дій водія автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 вимогам пунктів 10.1, 14.2 «в» ПДР України. Такі обставини встановлені постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2019 року по справі № 128/3009/17.

Власник автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 відповідач по справі ОСОБА_2 на момент ДТП не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Розмір збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 становить 330303,43 грн. та 2000 грн. вартість оцінки майна.

По заяві ОСОБА_1 до МТСБУ, 13 травня 2019 року останнє перерахувало йому 100000,00 грн. в рахунок відшкодування шкоди.

Власником автомобіля марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 є позивач по справі ОСОБА_1 .

Однак, згідно витягу з Єдиного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 26 травня 2020 року автомобіль марки Subary Forester, 2011 року випуску, 10 квітня 2018 року був перереєстрований на нового власника у м. Києві на підставі договору купівлі-продажу і автомобілю присвоєно державний номерний знак НОМЕР_3 .

Таким чином між сторонами по справі виникло деліктне зобов`язання, в якому право потерпілого ОСОБА_1 вимагати відшкодування завданої шкоди в повному обсязі, а обов`язок боржника ОСОБА_2 відшкодувати цю шкоду, яке може припинитися лише належним виконанням такого зобов`язання.

Продаж автомобіля після визначення вартості відновлювального ремонту не є підставою для звільнення відповідача від відповідальності, а тому ОСОБА_1 є належним позивачем у цій справі, а висновок суду в цій частині не відповідає фактичним обставинам справи.

Крім цього,визначення розміруматеріального збиткупри настанністрахового випадкумає бутипідтверджено належнимзасобом доказування,зокрема,звітом (актом)про оцінкумайна,який повиненвідповідати вимогамзакону. Позивачпідтвердив розмірматеріального збитку,надавши звіт№ 17/139від 21листопада 2017року,згідно якоговартість збитків,заподіяних пошкодженнямавтомобіля маркиSubaryForester2.5АТ 2Sреєстраційний номер НОМЕР_2 становить330303,43грн.Відповідачем недоведено іншогорозміру завданихзбитків позивачу,хоча зазначеніобставини маютьзначення длясправи ітакі обставинисудом першоїінстанції визналися встановленими.

Відповідач ОСОБА_2 надав відзив на апеляційну скаргу, у якому зазначив, що не погоджується із її доводами. Так, відповідно до частини 2 статті 1166 ЦК України особа, яка завдала шкоди, звільняється від її відшкодування, якщо вона доведе, що шкоди завдано не з її вини. У мотивувальній частині оскаржуваного рішення суду вказано про те, що причиною зіткнення автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 із автомобілем марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 з технічної точки зору стала невідповідність дій водія автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 вимогам пунктів 10.1, 14.2 «в» ПДР України і такі обставини встановлені постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2019 року по справі № 128/3009/17. Проте, ОСОБА_2 не є особою, стосовно якої прийнята постанова від 17 січня 2019 року, тому викладені в цій постанові обставини і висновки суду щодо порушення ОСОБА_2 . Правил дорожнього руху і його вини у дорожньо-транспортній пригоді не мають преюдиційного значення при вирішенні даної цивільної справи. Тому питання щодо вини водія ОСОБА_2 підлягає встановленню судом на загальних підставах. Для встановлення наявності чи відсутності вини відповідача у дорожньо-транспортній пригоді, у даній справі було залучено усі можливі докази, які були здобуті учасниками події та працівниками поліції після ДТП, які вказують на наявність в діях ОСОБА_1 і третьої особи ОСОБА_4 порушення вимог Правил дорожнього руху в Україні, і як наслідок завдання шкоди не з вини ОСОБА_2 .

Також відповідач вважає вірним висновок суду першої інстанції, що позивачем не надано доказів того, що спірний автомобіль було відремонтовано саме на суму вказану у звіті № 17/139 від 21 листопада 2017 року про оцінку вартості (розміру) збитків заподіяних пошкодженням транспортного засобу. При цьому судом встановлено із пояснень представника позивача, що позивач продав 10 квітня 2018 року свій автомобіль марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 , а перед продажем він повністю його відновив, а із даною позовною заявою ОСОБА_1 звернувся до суду вже після проведення відновлювального ремонту пошкодженої речі. Тому суд з процесуальної точки зору правомірно послався на положення статей 77-78 ЦПК України, чим фактично визнав вказаний звіт неналежним і недопустимим доказом, який не підтверджує розмір збитків у зв`язку із здійсненням відновлювального ремонту пошкодженої речі.

У судовому засіданні представник позивача підтримав апеляційну скаргу, просить її задовольнити.

Представник відповідача заперечив проти задоволення апеляційної скарги, рішення суду першої інстанції вважає правильним і законним, а тому просить залишити його без змін, а апеляційну скаргу без задоволення.

Суд апеляційної інстанції, перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів апеляційної скарги, заслухавши пояснення представників сторін, дослідивши матеріали цивільної справи, прийшов до висновку, що апеляційна скарга підлягає до задоволення за таких підстав.

Відповідно до ч. 1 4 ст. 367 ЦПК України суд апеляційної інстанції переглядає справу за наявними в ній і додатково поданими доказами та перевіряє законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги (частина 1).

При цьому суд досліджує докази, що стосуються фактів, на які учасники справи посилаються в апеляційній скарзі та (або) відзиві на неї та приймає докази, які не були подані до суду першої інстанції, лише у виняткових випадках, якщо учасник справи надав докази неможливості їх подання до суду першої інстанції з причин, що об`єктивно не залежали від нього (частини 2, 3), а також не обмежений доводами та вимогами апеляційної скарги, якщо під час розгляду справи буде встановлено порушення норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення, або неправильне застосування норм матеріального права (частина 4).

Як вбачається із матеріалів цивільної справи рішення суду оскаржив позивач ОСОБА_1 .

Відповідач ОСОБА_2 рішення суду не оскаржив.

Тому суд апеляційної інстанції переглядає рішення суду лише за апеляційною скаргою позивача ОСОБА_5 в межах її доводів та вимог, врахувавши при цьому відсутність обставин, зазначених у частинах 2 і 3 статті 367 ЦПК України та відсутність підстав для застосування положень частини 4 статті 367 ЦПК України, щодо порушень норм процесуального права, які є обов`язковою підставою для скасування рішення суд, згідно вимог частини 3 статті 376 ЦПК України.

Відмовляючи у задоволенні заявлених ОСОБА_1 вимог про стягнення матеріальної шкоди із відповідача ОСОБА_2 у розмірі 232303,43 грн., суд першої інстанції виходив із того, що судом встановлено, що причиною зіткнення автомобілівмарки VOLKSWAGENPoloпід керуваннямводія ОСОБА_2 і маркиSubaryForesterпід керуванням ОСОБА_1 з технічноїточки зорустала невідповідністьдій водіяавтомобіля VOLKSWAGENPolo ОСОБА_2 вимогам пунктів10.1,14.2Правил дорожньогоруху вУкраїні,тобто встановленовину відповідача ОСОБА_2 . В матеріалах справи наявний звіт № 17/139 від 21 листопада 2017 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, згідно якого вартість (розмір) збитків заподіяних пошкодженням транспортного засобу автомобіля марки Subary Forester 2.5 АТ 2S реєстраційний номер НОМЕР_2 внаслідок його пошкодження, станом на дату оцінки, становить 330303,43 грн., проте, позивачем не надано суду належних і допустимих, у розумінні статей 77-78 ЦПК України, доказів того, що даний автомобіль було відремонтовано саме на вище вказану суму (330303,43 грн. 100000,00 грн. = 232303,43 грн.). І крім цього 10 квітня 2018 року автомобіль марки Subary Forester 2.5 АТ 2S реєстраційний номер НОМЕР_2 був перереєстрований на нового власника у м. Києві на підставі договору купівлі-продажу і автомобілю було присвоєно державний номерний знак НОМЕР_3 , що свідчить про те, що на час звернення з даним позовом до суду даний автомобіль позивачу ОСОБА_1 не належить, а тому останній не є належним позивачем по справі.

Колегія суддів не погоджується із такими мотивами відмови у задоволенні позову, викладеними у рішенні суду першої інстанції.

Судом першої інстанції встановлені наступні обставини, які сторонами неоспорені: 29 жовтня 2017 року о 14:00 год на автодорозі М-21 сталось зіткнення автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 та автомобілем марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 . Причиною виникнення аварії з технічної точки зору, стала невідповідність дій водія автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 технічним нормам вимог пунктів 10.1, 14.2 ПДР України. Вказані обставини встановлені постановою Вінницького районного суду Вінницької області від 17 січня 2019 року по справі № 128/3009/17 (а. с. 9-12).

Власником автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 є відповідач по справі ОСОБА_2 , що підтверджується копіями посвідчення водія та свідоцтвом про реєстрацію транспортного засобу (а. с. 20-21).

На моментДТП власникавтомобіля VOLKSWAGENPoloдержавний номернийзнак НОМЕР_1 ОСОБА_2 не застрахував свою цивільно-правову відповідальність.

Відповідно до звіту № 17/139 від 21 листопада 2017 року про оцінку вартості (розміру) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу, вартість (розмір) збитків, заподіяних пошкодженням транспортного засобу марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 становить 330303,43 грн. та 2000 грн. вартість оцінки майна (а. с. 23-32, 22).

07лютого 2019року ОСОБА_1 подав заявудо МТСБУпро відшкодуванняшкоди.Відповідно доповідомлення проприйняте рішенняМТСБУ №3.1-05(номерсправи МТСБУ:45664)щодо відшкодування шкодизаподіяної ОСОБА_1 в результатідорожньо-транспортноїпригоди (ДТП),яка маламісце 29жовтня 2017року о13:36за участю транспортного засобумарки SubaryForesterдержавний номернийзнак НОМЕР_2 та прийняторішення провиплату відшкодуванняшкоди врозмірі 100000,00грн. 13 травня 2019 року МТСБУ перерахувало відшкодування в розмірі 100000,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 (а. с. 33-35).

Відповідно до свідоцтва про реєстрацію транспортного засобу марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 даний автомобіль 01 червня 2011 року зареєстрований за ОСОБА_1 (а. с. 37).

Згідно витягу з Єдиного реєстру МВС стосовно зареєстрованих транспортних засобів від 26 травня 2020 року, транспортний засіб марки Subary Forester, 2011 року випуску, 10 квітня 2018 року був перереєстрований на нового власника в м. Києві на підставі договору купівлі-продажу і автомобілю було присвоєно державний номерний знак НОМЕР_3 (а. с. 96 на звороті).

Відповідно до статті 22 ЦК України особа, якій завдано збитків у результаті порушення її цивільного права, має право на їх відшкодування. Збитками є: 1) втрати, яких особа зазнала у зв`язку зі знищенням або пошкодженням речі, а також витрати, які особа зробила або мусить зробити для відновлення свого порушеного права (реальні збитки); 2) доходи, які особа могла б реально одержати за звичайних обставин, якби її право не було порушене (упущена вигода). Збитки відшкодовуються у повному обсязі, якщо договором або законом не передбачено відшкодування у меншому або більшому розмірі.

Згідно з частиною 1 статті 1166 ЦК України майнова шкода, завдана неправомірними рішеннями, діями чи бездіяльністю особистим немайновим правам фізичної або юридичної особи, а також шкода, завдана майну фізичної або юридичної особи, відшкодовується в повному обсязі особою, яка її завдала.

Частиною 2 статті 1187 ЦК України визначено, що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки відшкодовується особою, яка на відповідній правовій підставі (право власності, інше речове право, договір підряду, оренди тощо) володіє транспортним засобом, механізмом, іншим об`єктом, використання, зберігання або утримання якого створює підвищену небезпеку.

Відповідно до частини 1 статті 1188 ЦК України шкода, завдана внаслідок взаємодії кількох джерел підвищеної небезпеки, відшкодовується на загальних підставах, а саме: шкода, завдана одній особі з вини іншої особи, відшкодовується винною особою; за наявності вини лише особи, якій завдано шкоди, вона їй не відшкодовується; за наявності вини всіх осіб, діяльністю яких було завдано шкоди, розмір відшкодування визначається у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення.

Із наведенихнорм законуслідує,що шкода, завдана джерелом підвищеної небезпеки, відшкодовується власником (володільцем) цього джерела (ч. 2 ст. 1187 ЦК України), а в разі завдання шкоди внаслідок взаємодії джерел підвищеної небезпеки їх власникам (володільцям) питання про відшкодування шкоди вирішується за принципом вини (ч. 1 ст. 1188 ЦК України).

Відповідно до роз`яснень наданих у пункті 2 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» № 6 від 27 березня 1992 року, розглядаючи позови про відшкодування шкоди, суди повинні мати на увазі, що шкода, заподіяна особі і майну громадянина або заподіяна майну юридичної особи, підлягає відшкодуванню в повному обсязі особою, яка її заподіяла, за умови, що дії останньої були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є вина зазначеної особи, а коли це було наслідком дії джерела підвищеної небезпеки, незалежно від наявності вини. При заподіянні шкоди джерелом підвищеної небезпеки на його володільця не може бути покладено обов`язок по її відшкодуванню, якщо вона виникла внаслідок непереборної сили або умислу потерпілого, а у випадках, передбачених спеціальним законом, - тільки умислу потерпілого. Якщо груба необережність потерпілого сприяла виникненню або збільшенню шкоди, то залежно від ступеня вини потерпілого, коли іншого не встановлено законом, розмір належного з володільця джерела підвищеної небезпеки відшкодування має бути зменшений або у відшкодуванні шкоди має бути відмовлено.

Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ у пункті 8 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року спір про відшкодування шкоди, завданої при цьому самим джерелам підвищеної небезпеки кожним із їх володільців перед іншим із них, вирішується за правилами статті 1188 ЦК, а саме: шкода, завдана одному з володільців із вини іншого, відшкодовується винним; не відшкодовується шкода, завдана володільцю лише з його вини; за наявності вини всіх володільців розмір відшкодування визначається судом у відповідній частці залежно від обставин, що мають істотне значення (тобто залежно від ступеня вини кожного); у разі відсутності вини володільців у взаємному завданні шкоди жоден із них не має права на відшкодування.

По справі встановлено, що позивачу завдана шкода джерелом підвищеної небезпеки внаслідок взаємодії двох джерел підвищеної небезпеки: автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням водія ОСОБА_2 (відповідача по справі) та автомобіля марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням водія ОСОБА_1 (позивача по справі).

Також судом першої інстанції встановлено, що причиною виникнення аварії з технічної точки зору, стала невідповідність дій водія автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 технічним нормам вимог пунктів 10.1, 14.2 ПДР України.

Таким чином, судом встановлено, що дії відповідача по справі ОСОБА_2 були неправомірними, між ними і шкодою є безпосередній причинний зв`язок та є його вина.

Оскаржуваним позивачем судовим рішенням такі обставини встановлені і відповідачем вони неоспорені, що свідчить про його згоду із встановленням рішенням суду його вини, оскільки в цій частині відповідач не оскаржив рішення суду в апеляційному порядку, зазначивши про свою незгоду лише у відзиві на апеляційну скаргу позивача.

З урахуванням вимог наведених норм матеріального закону та встановлених обставин справи відшкодування шкоди потерпілій особі має здійснити винна особа.

Отже, відповідач ОСОБА_2 повинен нести цивільну відповідальність перед позивачем ОСОБА_1 за шкоду завдану джерелом підвищеної небезпеки, оскільки його вина встановлена матеріалами справи і неоспорена відповідачем ОСОБА_2 належними, допустимими, достовірними й достатніми доказами (статті 76-80 ЦПК України), згідно правил ч. 3 ст. 12 та ч. 1 ст. 81 ЦПК України щодо доведення відповідачем тих обставин, на які він посилається як на підставу своїх заперечень.

Відповідно до статті 1192 ЦК України якщо інше не встановлено законом, з урахуванням обставин справи суд за вибором потерпілого може зобов`язати особу, яка завдала шкоди майну, відшкодувати її в натурі (передати річ того ж роду і такої ж якості, полагодити пошкоджену річ тощо) або відшкодувати завдані збитки у повному обсязі. Розмір збитків, що підлягають відшкодуванню потерпілому, визначається відповідно до реальної вартості втраченого майна на момент розгляду справи або виконання робіт, необхідних для відновлення пошкодженої речі.

Відповідно до статті 29 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» у зв`язку з пошкодженням транспортного засобу відшкодовуються витрати, пов`язані з відновлювальним ремонтом транспортного засобу з урахуванням зносу, розрахованого у порядку, встановленому законодавством, включаючи витрати на усунення пошкоджень, зроблених навмисно з метою порятунку потерпілих внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, з евакуацією транспортного засобу з місця дорожньо-транспортної пригоди до місця проживання того власника чи законного користувача транспортного засобу, який керував транспортним засобом у момент дорожньо-транспортної пригоди, чи до місця здійснення ремонту на території України. Якщо транспортний засіб необхідно, з поважних причин, помістити на стоянку, до розміру шкоди додаються також витрати на евакуацію транспортного засобу до стоянки та плата за послуги стоянки.

При зверненнідо судупозивачем розмірматеріальної шкоди,завданої йомувнаслідок дорожньо-транспортноїпригоди,яка маламісце 29жовтня 2017року,визначений всумі 330303,43грн.,що згіднозвіту №17/139від 21листопада 2017року,складеного оцінювачемФОП суб`єктом оціночноїдіяльності ОСОБА_6 на підставідефектної відомостіогляду колісноготранспортного засобувід 15листопада 2017року,є вартістюматеріальних збитків,завданих власниковіколісного транспортногозасобуSubary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 (а. с. 2-5 і 23-32). За послуги суб`єкта оціночної діяльності позивач сплатив 2000,00 грн. згідно квитанції до прибуткового касового ордеру № 430 (а. с. 22). Разом розмір шкоди складатиме 332303,43 грн.

Оскільки в ході розгляду справи судом підстав для критичної оцінки звіту № 17/139 від 21 листопада 2017 року не встановлено, відповідачем доказів в розумінні ст. ст. 76-80 ЦПК України на спростування доводів позивача в розпорядження суду не надано, клопотань задля обґрунтування своєї позиції щодо забезпечення доказів не заявлено, суд, виходячи із принципу диспозитивності цивільного судочинства, закріпленого в ст. 13 ЦПК України, приймаючи до уваги викладене, приходить до висновку про можливість прийняття до уваги позиції позивача ОСОБА_1 щодо стягнення з відповідача ОСОБА_2 у відшкодування матеріальної шкоди 332303,43 грн. як доведеної належними та допустимими доказами, як того вимагає ЦПК України, сумніву в достовірності яких у суду не виникло.

Разом з тим, суд критично оцінює, а тому не приймає до уваги твердження сторони відповідача щодо завищення розміру матеріальної шкоди, завданої позивачу, оскільки, як вже зазначалося вище, останні є недоведеними, виходячи з положень ст. ст. 76-80 ЦПК України.

Відповідно до вимог ст. ст. 12, 13, 81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках; учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених законом; цивільне судочинство здійснюється на засадах змагальності сторін.

Зі сторони відповідача в розпорядження суду не було надано доказів на підтвердження його позиції щодо безпідставності та необґрунтованості заявленого ОСОБА_1 позову.

Крім того, в ході розгляду справи відповідач не скористався жодним із наданих йому як особі, яка бере участь у справі, цивільно-процесуальним законодавством правом, визначеним у ст. 43 ЦПК України, а також порядком витребування доказів, який передбачений правилами ст. 84 ЦПК України, та не витребував у встановленому законом порядку доказів, необхідних йому для обґрунтування своєї позиції.

Отже, враховуючи вказані положення ЦК України про відшкодування шкоди та ЦПК України, суд приходить до висновку про правомірність вимоги позивача щодо стягнення з ОСОБА_2 на його користь у відшкодування матеріальної шкоди 330303,43 грн. та 2000,00 грн. витрат на проведення оцінки завданих збитків.

Водночас при визначенні розміру матеріальної шкоди, що підлягає до відшкодування відповідачем на користь позивача слід враховувати наступне.

Статтею 41 Закону України «Про обов`язкове страхування цивільно-правової відповідальності власників наземних транспортних засобів» передбачено, що МТСБУ за рахунок коштів фонду захисту потерпілих відшкодовує шкоду на умовах, визначених цим Законом, у разі її заподіяння транспортним засобом, власник якого не застрахував свою цивільно-правову відповідальність, крім шкоди, заподіяної транспортному засобу, який не відповідає вимогам пункту 1.7 статті 1 цього Закону, та майну, яке знаходилося в такому транспортному засобі (підпункт «а» пункту 41.1).

Судом також встановлено, що відповідач ОСОБА_2 не застрахував свою цивільну відповідальність.

МТСБУ, згідно поданої 07 лютого 2019 року ОСОБА_1 заяви про відшкодування йому спричиненої матеріальної шкоди особою, яка не застрахувала свою цивільну відповідальність, прийняло рішення про виплату йому в рахунок відшкодування шкоди в розмірі 100000,00 грн. і 13 травня 2019 року перерахувало визначену до відшкодування суму розміром 100000,00 грн. на рахунок ОСОБА_1 (а. с. 33-35).

Згідно вимог статті 1194 ЦК України особа, яка застрахувала свою цивільну відповідальність, у разі недостатності страхової виплати (страхового відшкодування) для повного відшкодування завданої нею шкоди зобов`язана сплатити потерпілому різницю між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням).

Таким чином різниця між фактичним розміром шкоди і страховою виплатою (страховим відшкодуванням) визначається сумою 230303,43 грн. (330303,43 100000,00), яка підлягає до стягнення з ОСОБА_2 на користь ОСОБА_1 у відшкодування матеріальної шкоди 230303,43 грн. та 2000,00 грн. витрат на проведення оцінки завданих збитків.

Згідно ч. 1 ст. 82 ЦПК України обставини, які визнаються учасниками справи не підлягають доказуванню, якщо суд не має обґрунтованого сумніву щодо достовірності цих обставин або добровільності їх визнання.

Так, в ході розгляду справи судом встановлено та не заперечувалось сторонами, що власником пошкодженого внаслідок ДТП автомобіля марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 , яким під час ДТП керував позивач по справі, є цей же позивач ОСОБА_1 .

Також, судом встановлено, що автомобіль марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 було пошкоджено у дорожньо-транспортній пригоді, яка мала 29 жовтня 2017 року о 14:00 год на автодорозі М-21 за участю автомобіля марки Subary Forester державний номерний знак НОМЕР_2 під керуванням позивача ОСОБА_1 та автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 під керуванням відповідача ОСОБА_2 .

При цьому судом першої інстанції встановлено, що причиною зіткнення автомобілів з технічної точки зору стала невідповідність дій водія автомобіля VOLKSWAGEN Polo державний номерний знак НОМЕР_1 ОСОБА_2 вимогам пунктів 10.1, 14.2 Правил дорожнього руху в Україні.

Доказів зворотного в розпорядження суду відповідачем не надано, як і не оскаржено рішення суду в цій частині встановлених обставин щодо вини водія ОСОБА_2 .

Згідно роз`яснень Пленуму Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ, наданих у пункті 13 постанови «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки» № 4 від 01 березня 2013 року, враховуючи, що відповідно до ст. ст. 386, 395, 396 ЦК України положення щодо захисту права власності поширюються також на осіб, які хоч і не є власниками, але володіють майном на праві господарського відання, оперативного управління або на іншій підставі, передбаченій законом чи договором (речове право), такі особи також мають право вимагати відшкодування шкоди, завданої цьому майну.

Відповідно до частини 3 статті 386 ЦК України власник, права якого порушені, має право на відшкодування завданої йому майнової та моральної шкоди.

Власникові належать права володіння, користування то розпоряджання своїм майном (ч. 1 ст. 317 ЦК України).

По справі достовірно встановлено, що позивач ОСОБА_1 на момент пошкодження автомобіля марки Subary Forester, 2011 року випуску, державний номерний знак НОМЕР_2 , був його законним власником і саме цьому власнику в результаті пошкодження спричинена шкода в момент ДТП, тобто порушені його права власника на володіння, користування і розпоряджання належним йому майном автомобілем марки Subary Forester, 2011 року випуску.

Доказів зворотногов розпорядженнясуду ненадано.

Особі, яка 10 квітня 2018 року придбала у позивача даний автомобіль марки Subary Forester, 2011 року випуску на підставі договору купівлі-продажу, шкода внаслідок ДТП, що сталася 29 жовтня 2019 року не була спричинена, оскільки на той час ця особа не був власником даного автомобіля.

Отже, саме позивач ОСОБА_1 має право на відшкодування йому майнової шкоди, завданої цьому майну автомобілю.

Відповідно до ст. 376 ЦПК України підставами для скасування рішення повністю або частково та ухвалення нового рішення у відповідній частині або зміни судового рішення є, зокрема, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції, обставинам справи (п. 3 ч. 1); порушення норм процесуального права або неправильне застосування норм матеріального права (п. 4 ч. 1). Неправильним застосуванням норм матеріального права вважається: неправильне тлумачення закону, або застосування закону, який не підлягав застосуванню, або незастосування закону, який підлягав застосуванню.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 374 ЦПК України суд апеляційної інстанції за результатами розгляду апеляційної скарги має право скасувати судове рішення повністю або частково і ухвалити у відповідній частині нове рішення або змінити рішення.

З урахуванням наведеного, колегія суддів вважає підставними доводи апеляційної скарги, у зв`язку з чим вона підлягає до задоволення, а рішення суду першої інстанції підлягає до скасування з ухваленням нового судового рішення про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 .

Пунктом «в» частини першої статті 382 ЦПК України передбачено, що у резолютивній частині постанови суду апеляційної інстанції зазначається розподіл судових витрат, понесених у зв`язку з переглядом справи у суді апеляційної інстанції.

Згідно з ч. 13 ст. 141 ЦПК України якщо суд апеляційної чи касаційної інстанції, не передаючи справи на новий розгляд, змінює рішення або ухвалює нове, цей суд відповідно змінює розподіл судових витрат.

Статтею 133 ЦПК України встановлено, що судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи (ч. 1). До витрат, пов`язаних з розглядом справи належать також витрати на професійну правничу допомогу (пункт 1 частини 3).

Відповідно до ч. 1, 2 ст. 141 ЦПК України судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Відповідно до ч. 8 цієї статті розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо).

Згідно вимог частин 1, 2, 3 статті 137 ЦПК України витрати, пов`язані із правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язані зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснення ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Як свідчать матеріали справи при поданні позовної заяви до суду першої інстанції позивач сплатив судовий збір у розмірі 2323,04 грн. (а. с. 1), при поданні апеляційної скарги позивач сплатив судовий збір в розмірі 3484,56 грн. (а. с. 187), разом 5807,60 грн.

У суді першої інстанції позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката при розгляді справи у розмірі 15 000 грн.

На підтвердження витрат на професійну правничу допомогу, зазначивши про це у позовній заяві, позивач надав до суду: ордер адвоката Герасимчука С. П. серії ВН № 119703 від 27 листопада 2019 року і свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю; договір № 107/17-ц про надання правової допомоги від 06 листопада 2017 року і додаток № 1 до цього договору; квитанцію № 107 від 06 листопада 2017 року про оплату за підготовку позовної заяви та прийняття участі у судовому засіданні про відшкодування шкоди внаслідок ДТП в сумі 15 000 грн. (а. с. 40-44).

Згідно пункту 4.1 договору № 107/17-ц про надання правової допомоги гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатком до цього договору, який є його невід`ємною частиною. Клієнт погоджується сплатити адвокату 100 % обумовленої суми гонорару в день укладення вказаного договору або не пізніше 3-х днів після підписання зазначеного договору (а. с. 40).

Згідно додатку № 1 до цього договору винагорода за надання правової допомоги згідно договору від 06 листопада 2017 року (гонорар) складає 15000,00 грн. Вказаний гонорар включає в себе надання юридичних консультацій, підготовку та подання до суду позовної заяви, представництво в судах. Вказана сума не може бути зменшена. Акт виконаних робіт клієнт отримує після остаточного рішення по справі (а. с. 41).

Також позивач поніс витрати на професійну правничу допомогу адвоката у зв`язку з апеляційним переглядом справи у розмірі 4000 грн. На підтвердження цих витрат до апеляційної скарги представник позивача подав до суду ордер адвоката Герасимчука С. П. серії АВ № 1007888 від 03 листопада 2020 року і свідоцтво про право на заняття адвокатською діяльністю, договір № 107/17-ц про надання правової допомоги від 06 листопада 2017 року і додаток № 2 до цього договору, квитанцію до прибуткового касового ордера № 53 від 27 жовтня 2020 року про сплату 4000 грн. згідно договору № 107/17-ц і додатку № 2 та детальний опис робіт (наданих послуг) за договором про надання правової допомоги від 03 листопада 2020 року на загальну суму 4000,00 грн. (а. с. 195-201).

Згідно пункту 4.1 договору № 107/17-ц про надання правової допомоги гонорар адвоката погоджується за взаємною угодою сторін та оформляється додатком до цього договору, який є його невід`ємною частиною. Клієнт погоджується сплатити адвокату 100 % обумовленої суми гонорару в день укладення вказаного договору або не пізніше 3-х днів після підписання зазначеного договору (а. с. 197).

Згідно додатку № 2 від 27 жовтня 2020 року до цього договору винагорода за надання професійної правничої допомоги згідно договору від 06 листопада 2017 року (гонорар) складає 4000,00 грн. Вказаний гонорар включає в себе надання юридичних консультацій, підготовку та подання до суду апеляційної скарги на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2020 року у справі № 127/32150/19, представництво інтересів в Вінницькому апеляційному суді. Вказана сума не може бути зменшена. Акт виконаних робіт клієнт отримує після остаточного рішення по справі (а. с. 198).

Загальна сума витрат, пов`язаних із наданням професійної правничої допомоги адвоката складає 19000,00 грн.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (частина 4 статті 137 ЦПК України).

Відповідно до частин 5 і 6 ст. 137 ЦПК України у разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами (ч. 5). Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката із доводами неспівмірності витрат до суду апеляційної інстанції сторона відповідача не надавала.

Таким чином, у зв`язку із висновком суду про задоволення позовних вимог ОСОБА_1 , із відповідача ОСОБА_2 на його користь пропорційно до розміру задоволених позовних вимог підлягають стягненню витрати зі сплати судового збору в сумі 5807,60 грн. та витрати, пов`язані із наданням професійної правничої допомоги адвоката в сумі 19000,00 грн., що разом складає 24807,60 грн.

На підставі викладеного та керуючись ст. 367, 374, 376, 381-382 ЦПК України, суд

Постановив:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 28 вересня 2020 року скасувати і ухвалити нове судове рішення.

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної внаслідок дорожньо-транспортної пригоди, задовольнити.

Стягнути з ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , на користь ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , матеріальну шкоду в сумі 232303,43 грн. (двісті тридцять дві тисячі триста три грн. 43 коп.) і судові витрати в сумі 24807,60 грн. (двадцять чотири тисячі вісімсот сім грн. 60 коп.).

Постанова набирає законної сили з дня її прийняття.

На постанову може бути подана касаційна скарга до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного судового рішення.

ГоловуючийМ. В. Матківська СуддіВ. В. Сопрун І. М. Стадник

Повний текст судового рішення складено 15 січня 2021 року