Справа № 219/881/20

Провадження № 2/219/1378/2020

З А О Ч Н Е Р І Ш Е Н Н Я

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

28 грудня 2020 року Артемівський міськрайонний суд Донецької області у складі:

головуючого судді Медінцевої Н.М.

за участю секретаря Петрейко А.О.

розглянув у відкритому судовому засіданні за правилами загального позовного провадження в залі суду м. Бахмут Донецької області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради, про позбавлення батьківських прав,

В С Т А Н О В И В :

31 січня 2020 року ОСОБА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , звернулася з позовною заявою до ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , третя особа Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради, місцезнаходження якої: 84511, Донецька область, м. Бахмут, вул. Сибірцева, 190, про позбавлення батьківських прав, посилаючись на те, що з 29 вересня 2015 року вона перебуває у шлюбі з відповідачем, від шлюбу вони мають неповнолітню дитину - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 . Батько її сина починаючи з лютого 2018 року проживає окремо та жодного з покладених законом на батьків обов`язків не виконує, не бере педагогічної, матеріальної, грошової, посильної трудової, або будь-якої іншої участі у вихованні дитини. Аліменти на утримання сина вона не отримує, оскільки не зверталась з відповідним позовом до суду. Відповідач як батько не приймає участі у вихованні дитини, не бачиться та не спілкується з сином. Вона матеріально утримує та належним чином піклується про стан здоров`я сина, його фізичний, духовний та моральний розвиток. З моменту окремого проживання відповідач участі у вихованні та догляді за дитиною не бере, розвитком дитини не цікавиться, матеріальної допомоги на утримання та розвиток дитини не надає, ухиляється від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини. Просить позов задовольнити.

Ухвалою Артемівського міськрайонного суду Донецької області від 28 лютого 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі та призначено підготовче засідання на 03 квітня 2020 року 09-00 годину.

03 квітня 2020 року на адресу суду надійшло письмове пояснення від представника третьої особи, з якого вбачається, що наразі територія, де мешкає малолітня дитина ОСОБА_3 є тимчасово окупованою територією і тому зібрати необхідні відомості для розв`язання спору по суті не надається можливим. Тому вони не можуть надати висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 . Тому просять вирішувати це питання без них та на розсуд суду.

Ухвалою суду від 14 травня 2020 року закрито підготовче провадження по цивільній справі за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради, про позбавлення батьківських прав та призначено справу до судового розгляду по суті на 09 годину 00 хвилин 18 червня 2020 року.

Представник позивача в судове засідання не з`явився, однак до суду подав заяву в якій позовні вимоги підтримує в повному обсязі та просить їх задовольнити, справу розглядати у його відсутності.

Відповідач в судове засідання повторно не з`явився, був належним чином повідомлений про час та місце розгляду справи шляхом розміщення оголошення на офіційній веб-сторінці Артемівського міськрайонного суду Донецької області в розділі "Новини та Громадянам" в підрозділі "Оголошення про виклик сторін місце проживання (перебування), місцезнаходження чи місце роботи яких невідоме" (порядок публікації оголошень до початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи), проте в судове засідання не з"явилася, причини неявки визнані поважними невідомі, заяв та клопотань про розгляд справи у його відсутність чи відкладення розгляду справи не надходило, але його неявка не перешкоджає розгляду справи по суті на підставі зібраних доказів у її відсутність.

Оскільки відповідач був належним чином повідомлений про судове засідання, але причин неявки суду не повідомив, суд вважає можливим у відповідності до пункту 1 частини 3 статті 223 ЦПК України провести судове засідання без його участі.

При цьому, за наявності умов, передбачених ч. 1 ст. 280 ЦПК України, суд вважає необхідним розглянути справу на підставі наявних у справі доказів з ухваленням заочного рішення по справі.

У зв`язку з неявкою сторін та у відповідності до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, фіксування судового засідання технічними засобами не здійснювалося.

ОСОБА_4 будучи допитаний судом як свідок суду надав пояснення стосовно того, що він позивача знає, оскільки вона є його двоюрідна племінниця, відповідача він також знає, оскільки він є її (позивача) колишнім чоловіком. Сторони в 2015 році одружилися, а в 2016 році у них народився син ОСОБА_3 . На початку 2018 року відповідач зник, та йому відомо, що наразі між сторонами шлюб розірваний. Син сторін проживає з позивачем. Зі слів позивача йому відомо, що відповідач виїхав до Росії, та зовсім їй не допомагає з вихованням сина, з вихованням сина ОСОБА_3 їй допомагають її батьки. Також зазначив, що він бачив відповідача останній раз в 2017 році, позивач проживає у м. Юнокомунарівськ, буває у них в гостях, проте відповідача у них він не бачив. ОСОБА_3 ходить до дитячого садка.

Заслухавши свідка, дослідивши матеріали справи, суд дійшов висновку, що позов належить задовольнити, з огляду на таке.

Згідно з п. 2 ч. 1 ст. 164 Сімейного кодексу України мати, батько можуть бути позбавлені судом батьківських прав, якщо вона, він ухиляються від виконання своїх обов`язків по вихованню дитини.

Згідно з п. 15 постанови Пленуму Верховного Суду України № 3 від 30 березня 2007 р. «Про практику застосування судами законодавства при розгляді справ про усиновлення і про позбавлення та поновлення батьківських прав» позбавлення батьківських прав, що надані батькам до досягнення дитиною повноліття і ґрунтуються на факті спорідненості з нею, є крайнім заходом впливу на осіб, які не виконують батьківських обов`язків, а тому питання про його застосування слід вирішувати лише після повного, всебічного, об`єктивного з`ясування обставин справи, зокрема ставлення батьків до дітей.

Відповідно до п. 16 означеної постанови ухилення батьків від виконання своїх батьківських обов`язків має місце, коли вони не піклуються про фізичний і духовний розвиток дитини, її навчання, підготовку до самостійного життя, зокрема: не забезпечують необхідного харчування, медичного догляду, лікування дитини, що негативно впливає на її фізичний розвиток як складову виховання; не спілкуються з дитиною в обсязі, необхідному для її нормального самоусвідомлення; не надають дитині доступу до культурних та інших духовних цінностей; не сприяють засвоєнню нею загальновизнаних норм моралі; не виявляють інтересу до її внутрішнього світу; не створюють умов для отримання нею освіти. Зазначені фактори, як кожен окремо, так і в сукупності, можна розцінювати як ухилення від виховання дитини лише за умови винної поведінки батьків, свідомого нехтування ними своїми обов`язками.

Судом встановлено, що ОСОБА_3 народився ІНФОРМАЦІЯ_1 , та його батьками є: мати - ОСОБА_1 , батько - ОСОБА_2 (а.с.13).

Позивачем було надано суду письмові докази, а саме характеристика з дитячого садочку, який відвідує дитина, де зазначено, що батько батьківські збори не відвідує, успіхами дитини не цікавиться, також є акт, з якого вбачається, що дитина проживає разом з матір`ю, де батько дитини не відомо, також з цього акту вбачається, що батько дитини з дитиною разом не проживає та самоусунувся від виховання своєї дитини.

Даючи оцінку допустимості вищезазначених доказів, як документів, що видані органами та установами на тимчасово окупованій території України, суд керується ч. 2 ст. 19 Конституції України, якою передбачено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією України та законами України. Крім того, суд враховує норму статті 9 Закону України «Про забезпечення прав і свобод громадян та правовий режим на тимчасово окупованій території України» якою встановлено, що будь-які органи, їх посадові та службові особи на тимчасово окупованій території та їх діяльність вважаються незаконними, якщо ці органи або особи створені, обрані чи призначені у порядку, не передбаченому законом. Будь-який акт (рішення, документ), виданий органами та/або особами, передбаченими частиною другою цієї статті, є недійсним і не створює правових наслідків.

Разом з тим, вирішуючи питання щодо оцінки наданих доказів, суд приймає до уваги практику Європейського суду з прав людини (ЄСПЛ), яка відповідно до українського законодавства має застосовуватися судами при розгляді справ як джерело права. Так, суд враховує висновки ЄСПЛ у справах проти Туреччини, зокрема «Loizidou v.Turkev», «Cyprus v.Turkev», а також Молдови та Росії (зокрема, «Mozer v.the Republik of Moldova and Russia»), де ґрунтуючись на Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії (Namibia case), ЄСПО наголосив, що першочерговим завданням щодо прав, передбачених Конвенцією, завжди має бути їх ефективна захищеність на території всіх Договірних Сторін, навіть якщо частина цієї території знаходиться під ефективним контролем іншої Договірної Сторони.

Такий висновок ЄСПЛ слід розуміти в контексті сформульованого у згаданому Консультативному висновку Міжнародного суду (ООН) у справі Намібії так званого «намібійського винятку», який є винятком із загального принципу щодо недійсності актів, у тому числі нормативних, які видані владою не визнаного на міжнародному рівні державного утворення. Зазначений виняток полягає в тому, що не можуть визнаватися недійсними всі документи, видані на окупованій території, оскільки це може зашкодити правам мешканців такої території. Зокрема, недійсність може бути застосована до таких дій як, наприклад, реєстрація народжень, смертей і шлюбів, невизнання яких може завдати лише шкоди особам, які проживають на такій території. Застосовуючи «намібійський виняток» у справі «Кіпр проти Туреччини», ЄСПЛ зокрема, зазначив, що виходячи з інтересів мешканців, що проживають на окупованій території, треті держави та міжнародні організації, особливо суди, не можуть просто ігнорувати дії фактично існуючих на такій території органів влади. Протилежний висновок означав би цілковите нехтування всіма правами мешканців цієї території при будь-якому обговоренні їх у міжнародному контексті, а це становило б позбавлення їх наймінімальніших прав, що їм належать.

Наразі надати висновок орган опіки та піклування не може, оскільки малолітня дитина ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , проживає на території, де Українська влада тимчасово не здійснює своїх повноважень, орган опіки та піклування не може надати висновок щодо доцільності/недоцільності позбавлення батьківських прав ОСОБА_2 , тому суд вважає, що з ціллю дотримання балансу між сторонами, верховенства права та прав дитини вирішити питання щодо доцільності або недоцільності позбавлення відповідача батьківських прав без цього висновку на підставі тих доказів що є в справі.

На підставі вищевикладеного, суд вважає, що у матеріалах справи містяться переконливі докази винної поведінки відповідача, щодо ухилення від виконання своїх обов`язків по вихованню сина.

Отже, судом встановлено, що відповідач на великому проміжку часу не проявляв до дитини батьківської любові та турботи, не спілкувався з дитиною, не цікавилася її бажаннями та потребами і, як наслідок, не має тісного психологічного зв`язку з дитиною.

Відповідач, маючи всі необхідні умови для реалізації свого права і виконання обов`язку щодо належного виховання дитини, без поважних причин ухиляється від виконання, свідомо нехтує ними.

Обов`язок нести відповідальність за дитину, її фізичний і моральний розвиток, її соціальне буття, здійснення прав щодо її захисту покладено на батьків. Обставини справи свідчать про небажання відповідача займатися вихованням дитини, а саме відсутність будь-яких дій, які б свідчили про його намір змінити обставини свого життя та вчинити дії, спрямовані на виховання доньки.

Викладене свідчить про відсутність будь-яких поважних причин, які б перешкоджали вихованню дитини відповідачем, про його ухилення від виконання своїх обов`язків та про необхідність позбавити його батьківських прав в інтересах малолітньої дитини.

Відповідно до ст. 8 Закону України «Про охорону дитинства»(зі змінами), кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального, культурного, духовного і соціального розвитку.

За нормою ст. 11 цього Закону, сім'я є природним середовищем для фізичного, духовного, інтелектуального, культурного, соціального розвитку дитини, її матеріального забезпечення і несе відповідальність за створення належних умов для цього.

Батьки зобов`язані піклуватись про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Також батьки зобов`язані забезпечити здобуття дитиною повної загальної середньої освіти, готувати її до самостійного життя (ст.150 СК України).

Статтею 164Сімейного кодексуУкраїни встановлено, що батьки можуть бути позбавлені батьківських прав, якщо буде встановлено, що вони ухиляються від своїх обов`язків по вихованню дітей.

Відповідно до ст. 180 Сімейного кодексу України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Згідно ч. 1 ст. 3 Конвенції про права дитини від 27 лютого 1991 року, яка набула чинності в Україні 27 вересня 1991 року «в усіх діях щодо дітей, незалежно від того, здійснюються вони державними чи приватними установами, що займаються питаннями соціального забезпечення, судами, адміністративними чи законодавчими органами, першочергова увага приділяється якнайкращому забезпеченню інтересів дитини».

Суд звертає увагу, що право батьків і дітей бути поряд один з одним становить основоположну складову сімейного життя і що заходи національних органів, спрямовані перешкодити цьому, є втручанням у права, гарантовані статтею 8 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі Конвенція) (пункт 47 рішення Європейського Суду з прав людини (далі Європейський Суд) у справі «Савіни проти України», пункт 49 рішення у справі «Хант проти України»).

В даній конкретній ситуації існують виключні обставини, за яких відповідач може бути позбавлений батьківських прав, що не суперечить статті 9 Конвенції про права дитини, статті 8 Конвенції(п. 59 рішення Європейського Суду у справі «Ньяоре проти Франції»), і, в такому випадку, Судом на перше місце ставляться «якнайкращі інтереси дитини» оцінка яких включала в себе оцінку і знаходження балансу між усіма елементами, необхідними для прийняття рішення в даному випадку стосовно даної особи (п. 47 Зауважень загального порядку Комітету ООН з прав дитини № 14 (2013) про право дитини на приділення першочергової уваги якнайкращому забезпеченню його інтересів (п. 1 статті 3)).

Відповідно до ч. 2 ст. 166 СК України особа, позбавлена батьківських прав, не звільняється від обов`язку щодо утримання дитини.

Частиною 3 ст. 166 СК України встановлено, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину. У разі якщо мати, батько або інші законні представники дитини відмовляються отримувати аліменти від особи, позбавленої батьківських прав, суд приймає рішення про перерахування аліментів на особистий рахунок дитини у відділенні Державного ощадного банку України та зобов`язує матір, батька або інших законних представників дитини відкрити зазначений особистий рахунок у місячний строк з дня набрання законної сили рішенням суду.

Згідно ст. 180 СК України батьки зобов`язані утримувати дитину до досягнення нею повноліття.

Відповідно до ч. 3 ст. 181 СК України за рішенням суду кошти на утримання дитини (аліменти) присуджуються у частці від доходу її матері, батька або у твердій грошовій сумі за вибором того з батьків або інших законних представників дитини, разом з яким проживає дитина.

Пунктами 1-3 ч. 1 ст. 182 СК України передбачено, що при визначенні розміру аліментів суд враховує: стан здоров`я та матеріальне становище дитини; стан здоров`я та матеріальне становище платника аліментів; наявність у платника аліментів інших дітей, непрацездатних чоловіка, дружини, батьків, дочки, сина.

Згідно з ч. 2 ст. 182 СК України розмір аліментів має бути необхідним та достатнім для забезпечення гармонійного розвитку дитини. Мінімальний розмір аліментів на одну дитину не може бути меншим, ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку.

Роз`яснити відповідачу, що відповідно до ст. 186 Сімейного кодексу України, за заявою платника аліментів або за власною ініціативою орган опіки та піклування перевіряє цільове витрачення аліментів. У разі нецільового витрачення аліментів платник має право звернутися до суду з позовом про зменшення розміру аліментів або про внесення частини аліментів на особистий рахунок дитини у відділення Державного ощадного банку України.

Разом з тим, згідно з положеннями ст.55 ЦК України, опіка та піклування встановлюється з метою забезпечення особистих немайнових і майнових прав та інтересів малолітніх, неповнолітніх осіб, а також повнолітніх осіб, які за станом здоров`я не можуть самостійно здійснювати свої права і виконувати обов`язки.

З огляду на вищевикладене, позовні вимоги підлягають задоволенню в повному обсязі.

Враховуючи відсутність інформації щодо майнового стану відповідача та те, що позбавлені батьківських прав особи не звільняються від обов`язку щодо утримання дитини, а також те, що при задоволенні позову щодо позбавлення батьківських прав суд одночасно приймає рішення про стягнення аліментів на дитину, суд не вбачає підстав для звільнення відповідача від обов`язку щодо утримання дитини, а тому вважає за необхідне вирішити питання щодо стягнення з відповідача на користь позивача аліментів на утримання малолітньої дитини, в розмірі 1/4 частину всіх видів його заробітку (доходу), починаючи з дати пред`явлення даного позову та до досягнення дитиною повноліття.

Задовольняючи позов, суд, у відповідності до положень ст. 141 ЦПК України присуджує з другої сторони понесені позивачем і підтверджені документально судові витрати, пов`язані з розглядом справи, у вигляді судового збору в сумі 840,80 гривень.

Керуючись ст.ст. 258 - 259, 263-268 ЦПК України, ст. 164,166,184,182,180 СК України, суд

В И Р І Ш И В:

Позов ОСОБА_1 до ОСОБА_2 третя особа Управління молодіжної політики та у справах дітей Бахмутської міської ради, про позбавлення батьківських прав - задовольнити.

Позбавити ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , батьківських прав у відношенні до його неповнолітньої дитини (сина) - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 .

Стягнути з ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , аліменти на утримання неповнолітньої дитини - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , ІПН НОМЕР_3 , в розмірі 1/4 частини його заробітку (доходу), але не менш ніж 50 відсотків прожиткового мінімуму для дитини відповідного віку щомісячно, починаючи з 31 січня 2020 року до досягнення дитиною повноліття.

Стягнути з ОСОБА_2 , останнє відоме місце проживання якого: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_2 , на користь ОСОБА_1 , місце проживання якої: АДРЕСА_1 , ІПН НОМЕР_1 , судовий збір в сумі 840 (вісімсот сорок) грн. 80 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині стягнення аліментів в межах суми платежу за один місяць.

Заочне рішення набирає законної сили, якщо протягом строків, встановлених цим Кодексом, не подані заява про перегляд заочного рішення або апеляційна скарга, або якщо рішення залишено в силі за результатами апеляційного розгляду справи.

Заочне рішення може бути переглянуте судом, що його ухвалив, за письмовою заявою відповідача.

Заяву про перегляд заочного рішення може бути подано протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Учасник справи, якому повне заочне рішення суду не було вручене у день його проголошення, має право на поновлення пропущеного строку на подання заяви про його перегляд - якщо така заява подана протягом 20 днів з дня вручення йому повного заочного рішення суду.

Строк на подання заяви про перегляд заочного рішення може бути також поновлений в разі пропуску з інших поважних причин.

Заочне рішення суду може бути оскаржене в апеляційному порядку до апеляційного суду Донецької області через Артемівський міськрайонний суд Донецької області шляхом подання апеляційної скарги протягом 30 днів з дня складення повного заочного рішення суду.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня його проголошення безпосередньо до суду апеляційної інстанції.

Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручене у день його проголошення або складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

До дня початку функціонування Єдиної судової інформаційно-телекомунікаційної системи апеляційні та касаційні скарги подаються учасниками справи до або через відповідні суди, а матеріали справ витребовуються та надсилаються судами за правилами, що діяли до набрання чинності ЦПК України. У разі порушення порядку подання апеляційної чи касаційної скарги відповідний суд повертає таку скаргу без розгляду.

Суддя Н.М.Медінцева