РЕНІЙСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД ОДЕСЬКОЇ ОБЛАСТІ

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Провадження № 2/510/320/21

Справа № 510/1681/20

13.01.2021 року м. Рені Одеської області

Ренійський районний суд Одеської області у складі

головуючого судді Гончарової-Парфьонової О.О.

при секретарі Пройка С.В.

розглянувши у підготовчому судовому засіданні у м. Рені Одеської області цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності, -

встановив:

Позивач звернувся до суду з позовом до відповідача про визнання права власності, обґрунтовуючи свої вимоги тим, що 07 серпня 2020 року він домовився з відповідачем про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1 . В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір купівлі-продажу.

Позивач передав відповідачу обумовленні договором гроші, а відповідач передала ОСОБА_1 ключі від будинку.

Через деякий час позивач звернувся до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства - посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак відповідач повідомила, що не може цього зробити, оскільки право власності на будинок не зареєстровано в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Про існування цих обставин, позивач до укладення договору не знав. Перед укладенням угоди позивача було запевнено що відповідач є власницею вищезазначеного нерухомого майна та надано рішення суду за яким за відповідачем визнано право власності на спірне нерухоме майно.

Позивач у судове засідання не з`явився, від представника позивача, адвоката Златі Д.С. до суду надійшла заява про розгляд справи за їх відсутності, позовні вимоги підтримують в повному обсязі.

Відповідач у судове засідання не з`явилась, до суду надійшла заява про визнання позову в якій вона також просила розглянути справу за її відсутності.

Відповідно до ч. 2 ст. 247 ЦПК України, у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою звукозаписувального технічного засобу не здійснюється.

Суд, розглянувши матеріали справи, вважає, що позов підлягає задоволенню з наступних підстав.

Дійсно, як встановлено у судовому засіданні, 07 серпня 2020 року сторони домовились про купівлю-продаж житлового будинку АДРЕСА_1 . В той же день сторонами було укладено відповідний письмовий договір купівлі-продажу.

Позивач передав відповідачу обумовленні договором гроші, а відповідач передала ОСОБА_1 ключі від будинку.

Через деякий час позивач звернувся до відповідача з проханням оформити договір купівлі-продажу відповідно до вимог діючого законодавства - посвідчити договір в нотаріальному порядку.

Однак відповідач повідомила, що не може цього зробити, оскільки право власності на будинок не зареєстровано в Єдиному державному реєстрі прав власності на нерухоме майно.

Про існування цих обставин, позивач до укладення договору не знав. Перед укладенням угоди позивача було запевнено що відповідач є власницею вищезазначеного нерухомого майна та надано рішення Ренійського районного суду від 13 грудня 2007 року, справа № 2-908/2007 за яким за відповідачем визнано право власності на спірне нерухоме майно.

Відповідно до ч. 1 ст. 330 ЦК України, якщо майно відчужене особою, яка не мала на це права, добросовісний набувач набуває право власності на нього, якщо відповідно до статті 388 цього Кодексу майно не може бути витребуване у нього.

Згідно із ч. 1 ст. 388 ЦК України, якщо майно за відплатним договором придбане в особи, яка не мала права його відчужувати, про що набувач не знав і не міг знати (добросовісний набувач), власник має право витребувати це майно від набувача лише у разі, якщо майно: було загублене власником або особою, якій він передав майно у володіння; було викрадене у власника або особи, якій він передав майно у володіння; вибуло з володіння власника або особи, якій він передав майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Позивач, як добросовісний набувач, у відповідності до вимог ст. 330 ЦК України набув право власності на спірне нерухоме майно, оскільки придбав його у відповідача, яка не мала права його відчужувати, однак згідно із вимогами ст. 388 ЦК України, вказане майно не було загублено власником, не було вкрадено у власника або особи, якій він передав майно у володіння, не вибувало з володіння власника або особи, якій він передав його майно у володіння, не з їхньої волі іншим шляхом.

Таким чином, суд приходить до висновку, що житловий будинок АДРЕСА_1 не може бути витребуваний у позивача. Тобтопозивач правомірно володіє та користується спірним майном.

Згідно ст. 392 ЦК України, власник майна може пред`явити позов про визнання його права власності, якщо це право оспорюється або не визнається іншою особою, а також у разі втрати ним документа, який засвідчує його право власності.

Відповідно до ч. 4 ст. 10 ЦПК України, суд застосовує при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року (далі - Конвенція) та протоколи до неї, згоду на обов`язковість яких надано Верховною Радою, та практику ЄСПЛ як джерело права.

Відповідно до п. 1 ст. 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ конвенцію та практику суду як джерело права.

У свою чергу, відповідно до ст. 1 Першого протоколу до Конвенції кожна фізична або юридична особа має право мирно володіти своїм майном. Ніхто не може бути позбавлений своєї власності інакше як в інтересах суспільства й на умовах, передбачених законом і загальними принципами міжнародного права.

Згідно зі ст. 8 Конвенції кожен має право на повагу до свого приватного та сімейного життя, до свого житла та кореспонденції.

Відповідно до рішення ЄСПЛ від 02 грудня 2010 у справі «Кривіцька і Кривіцький проти України» в контексті вказаної конвенції поняття «житло» не обмежується приміщенням, в якому особа проживає на законних підставах або яке було в законному порядку встановлене, а залежить від фактичних обставин, а саме - існування достатніх і тривалих зав`язків із конкретним місцем. Утрата житла будь-якою особою є крайньою формою втручання в право на житло.

Згідно із ч. 3 ст. 200 ЦПК України, за результатами підготовчого провадження суд ухвалює рішення у випадку визнання позову відповідачем.

Частиною 4 ст. 206 ЦПК України передбачено, що у разі визнання відповідачем позову суд за наявності для того законних підстав ухвалює рішення про задоволення позову. Якщо визнання відповідачем позову суперечить закону або порушує права, свободи чи інтереси інших осіб, суд постановляє ухвалу про відмову у прийнятті визнання відповідачем позову і продовжує судовий розгляд.

У даному випадку визнання відповідачем позову не суперечить закону та не порушує права, свободи чи інтереси інших осіб. Отже, всі вказані обставини знайшли своє підтвердження у судовому засіданні та не викликають у суду жодних сумнівів.

Тому, суд вважає, що є всі законні підстави для задоволення позовних вимог з метою недопущення порушення права власності.

На підставі викладеного та керуючись 4, 7, 10, 12, 13, 76, 81, 89, 133, 141, 200, 206, 223, 247, 259, 263-265, 268, 273, 352, 354, 355 ЦПК України, -

вирішив:

Позовну заяву ОСОБА_1 до ОСОБА_2 про визнання права власності- задовольнити.

Визнати за ОСОБА_1 право власності на житловий будинок АДРЕСА_1 .

Рішення може бути оскаржене до Одеського апеляційного суду протягом тридцяти днів з дня його проголошення.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

Суддя О.О. Гончарова-Парфьонова