Справа № 180/1708/20

2/180/717/20

Р І Ш Е Н Н Я

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

29 грудня 2020 р.

Марганецький міський суд Дніпропетровської області у складі:

головуючої - судді Тананайської Ю.А.,

за участю секретаря судового засідання Новоселецької К.В.

розглянувши у відкритому судовому засіданні в залі суду в м. Марганець в порядку загального позовного провадження цивільну справу № 180/1708/20 за позовною заявою ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області про надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька,

В С Т А Н О В И В:

Позивач, ОСОБА_1 , звернулася до суду із позовною заявою до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області про надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька. В обґрунтування позовних вимог зазначає, що 08.04.2015 року вона, ОСОБА_1 , уклала шлюб із ОСОБА_2 . ІНФОРМАЦІЯ_1 у них народився син, ОСОБА_3 . У січні 2019 року шлюб між ними було розірвано. Дитина проживає з нею та з відповідачем, оскільки місце проживання дитини не визначалося та спору з цього приводу немає. Вона знайшла роботу у Словаччині, в місті Братислава, поваром у агенції, агенція наймає для працівників квартиру у АДРЕСА_1 . Вона їздила вже на роботу у Словаччину, оскільки роботи на Україні не було. Вона неодноразово просила відповідача надати їй дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон, для розширення світогляду дитини, вивчення мови, забезпечення його відпочинку, та щоб дитина взагалі була з матір`ю, щоб вона могла доглядати за ним, піклуватися про його розвиток, здоров`я, вона має можливість влаштувати дитину до садочку у Словаччині, навіть у школу, адже відповідач не може забезпечити повноцінний розвиток дитини. У жовтні 2019 року вона оформлювала закордонний паспорт дитині, відповідач про це знав, не заперечував, а коли постало питання про надання дозволу на виїзд дитини, він відмовився.

З 01.01.2021 року по 31.12.2021 року її запрошують на роботу до Словаччини. 09.10.2020 року вона направила відповідачу листа з проханням надати їй дозвіл на тимчасовий виїзд дитини за кордон, відповіді вона не отримала, 19.10.2020 року вона знову надіслала листа, якого відповідач отримав 20.10.2020 року, але дозволу він не надав. Тому з метою захисту прав дитини, вона змушена звернутися до суду із позовною заявою. Вважає, що така позиція її колишнього чоловіка і батька їхньої дитини - ОСОБА_3, шкодить її інтересам та не сприяє її всебічному та гармонічному розвитку, порушує право дитини на повний та гармонійний розвиток її особистості та вказує на зловживання відповідачем своїми батьківськими правами. На даний час у зв`язку із карантином, проїзд до Словаччини можливий лише через Угорщину.

Просить суд надати дозвіл ОСОБА_1 , ІНФОРМАЦІЯ_2 , громадянці України, уродженці с.Новокиївка Дніпропетровської області, на тимчасовий виїзд під її супроводом малолітнього сина - ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , громадянина України, уродженця м.Марганця Дніпропетровської області, за межі України до Угорщини, Словаччини, без згоди та супроводу батька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , громадянина України, на строк з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року.

Ухвалою судді Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 04 листопада 2020 року відкрито загальне позовне провадження у справі.

23 листопада 2020 року відповідач надав відзив на позовну заяву, у якому просив відмовити ОСОБА_1 у задоволенні позовної заяви про надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітнього сина, ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , без згоди та супроводу батька, ОСОБА_2 , ІНФОРМАЦІЯ_4 , на строк з 01 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року. свій відзив обгрунтовує тим, що згідно з п.4 Правил перетинання державного кордону громадянами України, виїзд громадян, які не досягли 16-річного віку, у супроводі одного з батьків або інших осіб, уповноважених одним із батьків за нотаріально посвідченою згодою другого з батьків із зазначенням у ній держави прямування та відповідного часового проміжку перебування у цій державі, якщо другий з батьків відсутній у пункті пропуску. Шлюб між ним та позивачкою розірвано, але це ніяк не вплинуло на його відносини із сином ОСОБА_3 . Він про нього піклується, матеріально забезпечує, проводить з ним багато часу, лікує його, при цьому позивачка, яка отримує щомісяця аліменти від нього, перебуваючи за кордоном, ніякої участі в утриманні на лікування сина не приймала. Крім того, дитина фактично проживала з ним, позивачка постійно перебуває на заробітках, а коли приїздить на нетривалий час - забирає дитину до себе та вчиняє перешкоди у спілкуванні та побаченні з сином. З цього приводу він неодноразово звертався до служби у справах дітей Марганецької міської ради з відповідними заявами. Після введення карантину у березні 2020 року позивач повернулася до України та забрала дитину, жила у с.Чумаки Томаківського району, місце проживання йому не повідомляла, на телефонні дзвінки не відповідала, він не мав можливості спілкуватися із сином. Останній рік син, який фактично проживав ним, був дуже прив`язаним до нього, відвідував дитячий садочок, у нього сформувався усталений графік та спосіб життя. Розлучення із сином на цілий рік, та ще і перебування його у іншій країні, позбавить його зв`язку із сином та можливості спілкування з ним. Крім того позивачка неодноразово вчиняла йому перешкоди у спілкуванні із сином у м.Марганець, і у нього є побоювання, що після виїзду дитини за кордон, у подальшому позивачка не поверне сина до України і він його більше не побачить. Він не хоче втрачати зв`язок із дитиною. Надання дозволу на виїзд дитини за кордон істотно обмежить його батьківські права, що є неприпустимим. Чинним законодавством передбачено можливість ухвалення судом рішення на тимчасовий виїзд для певних, чітко визначених цілей, а не на постійний виїзд без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, такі поїздки можуть мати разовий характер з визначенням відповідного часового проміжку перебування у відповідній державі, а надання судом дозволу на виїзд дитини за кордон без згоди одного з батьків, строком на один рік - суперечить положенням чинного законодавства.

26 листопада 2020 року від позивача надійшла відповідь на відзив, у якій вона просила суд задовольнити свої вимоги в повному обсязі, оскільки це буде відповідати інтересам їхньої дитини, обгрунтовуючи її тим, що позиція батька дитини шкодить інтересам дитини та не сприяє її гармонійному розвитку, вказує на зловживання батьківськими правами зі сторони батька. Крім того, дитина буде постійно проживати з матір`ю, адже вона має роботу за кордоном, має житло та інші можливості забезпечувати дитину. У її батька є дві роботи, а дитина практично постійно перебуває з бабусею. На даний час дитина проживає з нею, вона не чинить перешкод відповідачу у спілкуванні з нею. з приводу того, що законодавством передбачено разовий характер виїзду, а не на постійний виїзд та для певних цілей, але вона зазначила період, з якого по яке число просить дозвіл, в позові вказала ціль, що вона їде на роботу, а дитину бере, щоб вона жила з матір`ю, крім того, в цей період вона може її оздоровити, сприяти розширенню світогляду дитини, що добре позначиться на її духовному та інтелектуальному розвитку як особистості.

Позивачка ОСОБА_1 у судовому засіданні просила задовольнити позовні вимоги та пояснила, що вона має можливість забрати дитину за кордон, але відповідач заперечує. Коли вона перебувала за кордоном на заробітках, дитина залишалася із батьком. Після її повернення, дитина проживала з нею. Відповідач працює, сам не може займатися вихованням, за два місяці дитину взяв чотири рази, через свою зайнятість. Гроші вона пересилала ОСОБА_12 , яка є його тіткою, бо дитина була у неї. Вона працює з кінця 2018 року у Словаччині в м. Братиславі, документів не має. У 2018 році вона знаходилася за кордоном 6 місяців на рік, у 2018 році- 3 місяці, у 2020 році - 4 місяці, з тієї причини, що вона там має роботу, умови, знімає квартиру, там проживає і її мати, яка буде їй допомагати. Вважає, що дитині ліпше буде за кордоном. Батько дитині не надасть належного майбутнього. На наступний рік йому до школи йти. З лютого 2020 року дитина проживає з нею, вони проживали в с. Чумаки Томаківського району, у садочок дитина не ходить, бо з 13.03.2020 року оголошено карантин.Договору з роботодавцем не має, квартиру, де вона проживає з іншими особами, знімає роботодавець для працівників, вони не будуть проти, щоб вона проживала з дитиною.

Відповідач ОСОБА_2 у судовому засіданні позовні вимоги не визнав та просив відмовити у їх задоволенні, також пояснив, що він займався вихованням дитини, у нього є квартира, він там зареєстрований, має офіційну роботу. У виїзді дитини за кордон відмовляє позивачці, оскільки боїться, що вона дитину вже не поверне. Він телефонує до сина.

Представник відповідача ОСОБА_6 у судовому засіданні підтримав відповідача, та пояснив, що у грудні 2019 року ОСОБА_2 звернувся з питанням визначення місця проживання дитини. Позивачка, після оголошення карантину, повернулася в місто, забрала дитину та переїхала проживати в с. Чумаки Томаківського району. Через два місяці позивачка з`явилася, та вони почали спілкуватися з дитиною. До цього позивачка систематично виїздила за кордон. Батько дитини працює, має житло, утримує дитину, виховує його та має бажання. Дитина ходила до садочка, позивачка сина забрала, без медичних довідок, у садочок не ходить дитина без причини. Підстави, що позивачка хоче жити із дитиною за кордоном, не передбачені законом, та і тривалий термін вплине на стосунки дитини з батьком.

Представник третьої особи ОСОБА_8 у судовому засіданні пояснила, що права батьків по відношенню до дитини є рівними, вони вирішують самостійно, зазначена ситуація їй невідома.

Вислухавши сторони, представників, дослідивши матеріали справи, суд встановив наступне.

Позивачка, ОСОБА_1 та відповідач ОСОБА_2 являються батьками ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , що підтверджується повторним свідоцтвом про народження серії НОМЕР_1 , виданого 27 грудня 2015 року Відділом державної реєстрації актів цивільного стану реєстраційної служби Марганецького міського управління юстиції у Дніпропетровській області, актовий запис № 141 /а.с.6/.

Рішенням Марганецького міського суду Дніпропетровської області від 08 січня 2019 року шлюб між ОСОБА_2 та ОСОБА_1 було розірвано /а.с.7-8/.

ОСОБА_3 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , має паспорт громадянина України для виїзду за кордон /а.с.5/.

Позивачка ОСОБА_1 07.10.2020 року зверталася із листом до відповідача ОСОБА_2 з проханням надання дозволу на вивіз дитини ОСОБА_3 за кордон до Словаччини, бо вона там має можливість працювати та доглядати дитину, водити його до дитячого садочку, дитина там буде вивчати мову, можливо після цього і навчатися, бо в неї є така можливість. Вона не хоче залишати дитину, ніколи не заперечувала їм у спілкуванні /а.с.9/, який ним було отримано 20.10.2020 року, про що свідчить повідомлення /а.с.10/.

Відповідно копії довідки про доходи, виданої 30 листопада 2020 року, ОСОБА_2 працює в АТ «Марганецький ГЗК» на посаді водія автотранспортних засобів (обслуговування комбінату), загальна сума доходу за період з січня 2019 року по грудень 2019 року без урахування аліментів становить 52338,92 гривень. Розмір аліментів за вказаний період складає 12913,61 гривень /а.с.53/.

Відповідно копії довідки про доходи, виданої 30 листопада 2020 року, ОСОБА_2 працює в АТ «Марганецький ГЗК» на посаді водія автотранспортних засобів (обслуговування комбінату), загальна сума доходу за період з січня 2020 року по жовтень 2020 року без урахування аліментів становить 46499,37 гривень. Розмір аліментів за вказаний період складає 11715,81 гривень /а.с.48/.

Відповідно дублікатів чеку, ОСОБА_1 було здійснено переказ грошових коштів ОСОБА_10 : 17.08.2020 року у розмірі 502,51 гривень; 02.08.2020 року у розмірі 1457,29 гривень; 03.09.2020 року в розмірі 1909,55 гривень /а.с.49,50,52/.

Відповідно дублікату чеку, ОСОБА_1 було здійснено переказ грошових коштів 24.10.2019 року у розмірі 770,00 гривень ОСОБА_11 /а.с.51/.

Статтею 141 СК України встановлено, що мати, батько мають рівні права та обов`язки щодо дитини, незалежно від того, чи перебували вони у шлюбі між собою. Розірвання шлюбу між батьками, проживання їх окремо від дитини не впливає на обсяг їхніх прав і не звільняє від обов`язків щодо дитини, крім випадку, передбаченого частиною п`ятою статті 157 цього Кодексу.

Відповідно до частин другої, четвертої статті 150 СК України батьки зобов`язані піклуватися про здоров`я дитини, її фізичний, духовний та моральний розвиток. Батьки зобов`язані поважати дитину.

Частинами першою, другою статті 155 СК України передбачено, що здійснення батьками своїх прав та виконання обов`язків мають ґрунтуватися на повазі до прав дитини та її людської гідності. Батьківські права не можуть здійснюватися всупереч інтересам дитини.

Питання виховання дитини за вимогами статті 157 СК України вирішується батьками спільно. Той із батьків, хто проживає окремо від дитини, зобов`язаний брати участь у її вихованні і має право на особисте спілкування з нею. Той із батьків, з ким проживає дитина, не має права перешкоджати тому з батьків, хто проживає окремо, спілкуватися з дитиною та брати участь у її вихованні, якщо таке спілкування не перешкоджає нормальному розвиткові дитини.

Відповідно до статті 8 Закону України «Про охорону дитинства» кожна дитина має право на рівень життя, достатній для її фізичного, інтелектуального, морального і соціального розвитку.

Статтею 11 Закону України «Про охорону дитинства» встановлено, що батько та мати мають рівні права та обов`язки щодо своїх дітей. Предметом основної турботи та основним обов`язком батьків є забезпечення інтересів своєї дитини.

Відповідно до частини третьої статті 313 ЦК України, фізична особа, яка не досягла шістнадцяти років, має право на виїзд за межі України лише за згодою батьків (усиновлювачів), піклувальників та в їхньому супроводі або в супроводі осіб, які уповноважені ними, крім випадків, передбачених законом.

Згідно статті 7 Закону України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України», пунктів 16, 18 Правил оформлення і видачі паспортів громадянина України для виїзду за кордон і проїзних документів дитини, їх тимчасового затримання та вилучення самостійний виїзд за кордон дітей, які не досягли вісімнадцятирічного віку, здійснюється за нотаріально засвідченою згодою батьків. За відсутності згоди одного з батьків виїзд неповнолітнього за кордон може бути дозволений на підставі рішення суду.

Тимчасовий виїзд малолітньої дитини за межі України повинен відбуватись лише за погодженням з іншим із батьків, оскільки такий переїзд спричиняє зміну режиму спілкування дитини з іншим із батьків, порядок участі у вихованні дитини, зміну звичайного соціального, культурного, мовного середовища дитини, що впливає на її подальше життя, розвиток і виховання.

Закон України «Про порядок виїзду з України і в`їзду в Україну громадян України» регулює конкретний (одноразовий) виїзд дитини за кордон із визначенням його початку й закінчення.

Європейський суд з прав людини зауважує, що між інтересами дитини та інтересами батьків повинна існувати справедлива рівновага і, дотримуючись такої рівноваги, особлива увага має бути до найважливіших інтересів дитини, які за своєю природою та важливістю мають переважати над інтересами батьків. (HUNT v. UKRAINE, № 31111/04, § 54, ЄСПЛ, від 07 грудня 2006 року). При визначенні основних інтересів дитини у кожному конкретному випадку необхідно враховувати дві умови: по-перше, у якнайкращих інтересах дитини буде збереження її зв`язків із сім`єю, крім випадків, коли сім`я виявляється особливо непридатною або явно неблагополучною; по-друге, у якнайкращих інтересах дитини буде забезпечення її розвитку у безпечному, спокійному та стійкому середовищі, що не є неблагополучним (MAMCHUR v. UKRAINE, № 10383/09, § 100, ЄСПЛ, від 16 липня 2015 року).

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 04 липня 2018 року в справі № 712/10623/17 (провадження № 14-244цс18) зроблено висновок, що положення про рівність прав та обов`язків батьків у вихованні дитини не може тлумачитися на шкоду інтересам дитини, а тимчасовий виїзд дитини за кордон (із визначенням конкретного періоду) у супроводі того з батьків, з ким визначено її місце проживання, та який здійснює забезпечення дитині рівня життя, необхідного для всебічного розвитку, не може беззаперечно свідчити про позбавлення іншого з батьків дитини передбаченої законодавством можливості брати участь у її вихованні та спілкуванні з нею. У такій категорії справ узагальнений та формальний підхід є неприпустимим, оскільки сама наявність в одного з батьків права відмовити в наданні згоди на тимчасовий виїзд дитини за кордон з іншим з батьків є суттєвим інструментом впливу, особливо у відносинах між колишнім подружжям, який може використовуватися не в інтересах дитини. Кожна справа потребує детального вивчення ситуації, врахування різноманітних чинників, які можуть вплинути на інтереси дитини, у тому числі її думки, якщо вона відповідно до віку здатна сформулювати власні погляди. Тимчасовий виїзд за кордон у супроводі одного з батьків за відсутності згоди другого з батьків може бути наданий на підставі рішення суду на певний період, з визначенням його початку й закінчення.

Аналогічний висновок викладений у постанові Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі № 507/306/17 (провадження № 61-34090св18).

Позивач просить надати дозвіл на виїзд дитини за межі України до Угорщини, Словаччини без згоди та супроводу батька, на строк з 1 січня 2021 року по 31 грудня 2021 року.

Відповідно до ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом, однак позивачем не надано, а судом не здобуто жодних належних та допустимих доказів на підтвердження своїх позовних вимог.

Чинним законодавством України передбачено можливість вирішувати питання про надання дозволу саме на конкретний виїзд дитини (дітей) за кордон без згоди батька (одноразовий), з визначенням його початку і закінчення, із зазначенням конкретного місця перебування дитини (дітей) у такий часовий проміжок, а не ймовірний, не визначений у датах виїзд строком на шість місяців з дня придбання квитків на виїзд за кордон, без згоди батька, не позбавленого батьківських прав, така поїздка можуть мати разовий характер з певним часовим проміжком перебування у відповідній, конкретно визначеній державі. Інше розуміння змісту нормативних актів та допустимість виїзду дитини за кордон без згоди батька на підставі рішення суду є грубим порушенням права одного з батьків на спілкування з дитиною та на участь у її вихованні, суперечить вищевказаним нормам матеріального права, змісту положень ст.ст. 141, 157 СК України, які визначають рівність прав і обов`язків батьків відносно виховання дитини. Доказів ухилення відповідача від виховання дитини, спілкування з дитиною, ухилення відповідача від матеріального утримання дитини, позивачем по справі не надано.

Позивачем не надано жодного доказу на пітвердження місця перебування дитини, підстав та мети свого виїзду за кордон на такий тривалий строк, не доведено мету поїздки з дитиною за кордон, не надано доказів, де позивач буде працювати, на який час укладено контракт в м.Братиславі, Словаччина, не надано доказів місця її проживання, яке нібито знімає їй агенція, як працівнику, чи договору про найм житла.

Крім того, не вказано та не підтверджено періоди, перебування дитини за межами держави - в Угорщині, в Словаччині.

Враховуючи викладене, суд вважає, що в задоволенні позову слід відмовити у зв`язку з недоведеністю обставин, які мають значення для справи і на які позивач посилається як на підставу своїх вимог, оскільки зазначене суперечить інтересам дитини і позбавляє можливості батька бути обізнаним про мету, строк та виїзд його сина за межі України, а отже порушить права відповідача як батька дитини.

За таких обставин суд приходить до висновку, що позовні вимоги задоволенню не підлягають в повному обсязі.

Відповідно до ст.141 ЦПК України судові витрати у разі відмови у позові покладаються на позивача.

Керуючись ст.ст.81, 259, 263, 265, 268 ЦПК України, суд,

УХВАЛИВ:

В задоволенні позовної заяви ОСОБА_1 до ОСОБА_2 , третя особа - виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області про надання дозволу на тимчасовий виїзд малолітньої дитини за кордон без згоди батька відмовити повністю.

Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом тридцяти днів з дня складення повного тексту рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не було вручено у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження: якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Апеляційна скарга подається до Дніпровського апеляційного суду через Марганецький міський суд Дніпропетровської області.

Позивач: ОСОБА_1 , зареєстрована: АДРЕСА_2 , РНОКПП НОМЕР_2 .

Відповідач: ОСОБА_2 , зареєстрований: АДРЕСА_3 , РНОКПП НОМЕР_3 .

Третя особа: виконавчий комітет Марганецької міської ради Дніпропетровської області, місце знаходження: Дніпропетровська обл., м. Марганець, вул. Єдності, 29-а, код ЄДРПОУ 04052181.

Повний текст судового рішення складено 6 січня 2021 року.

Суддя: Ю. А. Тананайська