РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

Справа №:755/11977/20

Провадження №: 2/755/426/21

"13" січня 2021 р. Дніпровський районний суд м. Києва у складі головуючої судді Марфіної Н.В., розглянувши в приміщенні суду в м. Києві у порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНОРАМА» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, -

у с т а н о в и в :

21.08.2020 року позивач звернувся до суду із позовом до відповідача про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу, у якому просить: визнати незаконним наказ директора товариства від 10.03.2020 року №12-К «Про відсторонення від роботи головного бухгалтера товариства» та допустити позивача до роботи на посаді головного бухгалтера товариства; стягнути з відповідача на користь позивача середній заробіток за час вимушеного прогулу з 11.03.2020 року до дня поновлення на роботі, який на день пред`явлення позову становить 25756,50 грн., а також позивач просить покласти на відповідача судові витрати.

Вимоги позовної заяви мотивовано тим, що позивач був прийнятий на роботу на посаді головного бухгалтера товариства 12.08.2007 року. Наказом №12-К від 10.03.2020 року позивача відсторонено від роботи без збереження заробітної плати з 10.03.2020 року. Постановляючи спірний наказ відповідач керувався ст. 5 Закону України «Про охорону праці», ч. 6 ст. 24 КЗпП України, п.п. 22, 24 Положення «Про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності» та зобов`язав позивача пройти переогляд МСЕК і надати нову довідку за формою №157-1/0 із зазначенням групи інвалідності та висновку МСЕК (чи робота головного бухгалтера не є протипоказаною за станом здоров`я). Також цим наказом відповідач примушує позивача надати витяг з Акту огляду комісії про результати ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, після чого можливе повернення до питання про підписання трудового договору за умови отримання вищезазначених документів. Обґрунтовуючи вимоги позовної заяви позивач посилається на положення ст.ст. 46, 82 КЗпП України, ст. 22 Закону України «Про загальнообов`язкове державне соціальне страхування», ст. 23 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб», ст. 9 Закону України «Про відпустки» та зазначає, що такої підстави відсторонення, як необхідність проведення переогляду МСЕК, надання нової довідки за формою №157-1/0 із зазначенням групи інвалідності та висновку МСЕК (чи робота головного бухгалтера не є протипоказаною за станом здоров`я), надання Витягу з Акту огляду комісії про результати ступеня втрати професійної працездатності у відсотках, та вчинення дій направлених на повернення до питання про підписання трудового договору за умови отримання вищезазначених документів, нормами ст. 46 КЗпП України не передбачено, будь-якого іншого нормативно-правового акту, який би надавав право роботодавцю відсторонювати від посади працівника за невиконання вимог керівника, відповідачем не приймалась. Відповідач приймаючи оскаржуване рішення мав керуватись нормами ст. 46 КЗпП України, яка містить вичерпний перелік підстав відсторонення працівника від роботи. Отже, прийнятим рішенням про відсторонення від роботи, відповідач порушив права та законні інтереси позивача щодо праці та його соціального захисту. Оскаржуваним наказом відповідач також безпідставно позбавив права позивача на отримання заробітної плати, тому позивач має право на отримання середнього заробітку за час вимушеного прогулу у зв`язку з незаконним відстороненням.

Ухвалою суду від 01.09.2020 року відкрито провадження у справі, призначено розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, роз`яснено учасникам справи порядок подання заяв по суті справи та наслідки їх неподання.

30.09.2020 року до суду надійшов відзив відповідача на позовну заяву зі змісту якого вбачається, що відповідач не визнає заявлених до нього позовних вимог та просить відмовити у задоволенні позову посилаючись на те, що вимоги позивача є необґрунтованими та такими, що порушують законні права і інтереси товариства. При працевлаштуванні позивача на роботу до товариства, позивачем було надано відповідачу довідку до акту огляду МСЕК із зазначеною датою огляду 14.02.2006 року, в якій зазначалось про встановлення позивачу 2 групи інвалідності та містився висновок про умови і характер праці «може працювати в спеціально створених умовах». Ураховуючи положення ч. 3 ст. 18 Закону України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» позивачу були створені відповідні умови з урахуванням її стану здоров`я, зокрема: впроваджено ненормований робочий день; чітко визначені та окреслені її обов`язки та відповідальність як головного бухгалтера; закуплені для власного користування позивача оргтехніка і відповідне програмне забезпечення, а також надана можливість працювати з дому. У січні 2019 року директором товариства було виявлено наявність заборгованості з виплати заробітної плати, зокрема і щодо виплат особисто позивачу. В ході внутрішнього розслідування з`ясувалось, що заборгованість виникла в результаті дій головного бухгалтера, яка подала із запізненням або не подала взагалі до банку довідку про податкові пільги щодо нарахування податків на заробітну плату інваліда 2 групи протягом кількох останніх років. Під час звернення директора товариства до головного бухгалтера з цього питання, позивач підтвердила та визнала, що заборгованість виникла внаслідок неподання нею відповідної довідки до банку, проте надати пояснення щодо причин такого неподання не змогла. Дана обставина змусила засумніватись у можливості продовження належного виконання позивачем обов`язків головного бухгалтера у зв`язку з її станом здоров`я та відповідності головного бухгалтера займаній посаді в цілому. У зв`язку із зазначеним позивачу було запропоновано надати актуальну довідку до акту огляду МСЕК, яка не обновлювалась на протязі останніх 14 років. Також у зв`язку з виникненням заборгованості з вини головного бухгалтера, позивачу було оголошено догану і цим же наказом, для уникнення подальшого збільшення заборгованості, наказано перевести всіх працівників товариства, враховуючи інвалідів 2 групи, на загальну систему оподаткування. В той же час було з`ясовано, що син позивачки, який займає посаду менеджера у товаристві, не з`являвся на робочому місці протягом останніх місяців, проте продовжував отримувати заробітну плату, яку йому нараховувала позивач. У зв`язку з наведеним позивачу було оголошено другу догану та відсторонено головного бухгалтера від розпорядження розрахунковим рахунком товариства. Крім того, товариством було видано наказ про обмеження спільної роботи родичів у товаристві. Також головним бухгалтером жодним чином не фіксувались та не оформлювались в обліку відпустки працівників товариства. Під час звернення уваги на дані робочі моменти, які відносяться до компетенції та посадових обов`язків головного бухгалтера, позивач акцентувала увагу на своєму стані здоров`я. Зокрема, за цих підстав позивачем було відмовлено у наданні директору товариства відомостей щодо нарахування заробітної плати за січень-лютий 2020 року. Отже, позивач при виконанні своїх трудових обов`язків допускала вчинення неналежних дій та суттєвих помилок, які не відповідають займаній посаді та завдають шкоди товариству, через що у відповідача виникло стійке враження, що головних бухгалтер не усвідомлює в повній мірі наслідків та відповідальності за власні дії на займаній посаді, а також не справляється із нею. Крім того, позивач мала помітні зовнішні прояви недуги, зокрема неконтрольований нервовий тік лівої сторони обличчя, що також змусило відповідача засумніватися у можливості позивача займати посаду головного бухгалтера, зокрема, з урахуванням стану її здоров`я. Обґрунтовуючи свої заперечення проти позову відповідач посилається на положення ч. 5 ст. 24 КЗпП України, п. 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності та ст. 26 Закону України «Про загальнообов`язкове державне пенсійне страхування». Відповідач вказує, що ним було здійснено телефонний дзвінок на гарячу лінію Міністерства охорони здоров`я України де повідомили, що особа з інвалідністю другої групи «кардіо» повинна надавати довідку з інформацією про те, чи не шкодить займана посада її здоров`ю один раз на один-три роки. У зв`язку із зазначеним, на підставі того, що у товариства немає інформації про проходження позивачем повторного огляду, зокрема раз на один-три роки та після досягнення пенсійного віку, відсутня інформація щодо актуальних дозволених позивачу мов та характеру праці, а отже не відомо чи може позивач займати посаду головного бухгалтера, відповідачем було видано оспорюваний наказ про відсторонення від роботи головного бухгалтера товариства. Проте позивачем не було здійснено зазначених у наказі дій та відповідно не було надано товариству запитуваної інформації. Відповідач наголошує, що в нього були об`єктивні причини відсторонення позивача від займаної посади. Позивач сама неодноразово посилалась на стан здоров`я як на причину неналежного виконання нею обов`язків головного бухгалтера. Вирішення питання про продовження чи припинення трудових відносин з позивачем, відповідач вбачає в проведенні медичного огляду позивача та надання нею актуальної довідки МСЕК, передбаченої чинним законодавством України. Відповідач вказує, що аналіз положень ч. 6 ст. 24 КЗпП України та п.п. 2, 3 ч. 1 ст. 40 КЗпП України дозволяє зробити висновок про те, що стан здоров`я працівника є підставою як для відмови в укладанні трудового договору, так і для розірвання трудового договору з працівником з ініціативи власника або уповноваженого ним органу. Крім того, в роботі головного бухгалтера мало місце і систематичне невиконання без поважних причин покладених на позивача обов`язків, до якої раніше застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, що є окремою підставою для розірвання трудового договору. Маючи достатні підстави, відповідач не розірвав трудовий договір, а лише вжив заходів, які передбачені законодавством про працю і полягають у відстороненні працівника від роботи. У даному випадку відсторонення від посади було адекватним заходом, який може бути застосований до працівника за аналогією норми ч. 1 ст. 46 КЗпП України, тому відповідач вважає правомірним оскаржуваний наказ. Відповідач посилається на положення ст. 12 Закону України «Про охорону праці», ч. 1 ст. 170, ч. 1 ст. 172 КЗпП України та зазначає, що розлад здоров`я позивача, який призводить до систематичного невиконання нею без поважних причин обов`язків головного бухгалтера, не заперечується самим позивачем, проте позивач ухиляється від надання актуальних рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, чим позбавляє відповідача можливості створення позивачу належних умов праці з огляду на стан здоров`я позивача. За наведених умов відповідач вважає правомірним оскаржуваний наказ в частині зобов`язання надати актуальні рекомендації медико-соціальної експертної комісії. Також в умовах ухилення позивача від надання актуальних рекомендацій медико-соціальної експертної комісії, обґрунтування позивачем систематичного невиконання без поважних причин покладених на позивача, до якої раніше застосовувались заходи дисциплінарного стягнення, обов`язків головного бухгалтера товариства станом здоров`я позивача, свідомого чинення позивачем перешкод відповідачу у створенні належних умов праці для позивача, відповідач вважає відсторонення позивача без збереження заробітної плати адекватним заходом, який може бути застосований до працівника за аналогією норми ч. 2 ст. 17 Закону України «Про охорону праці». У зв`язку з вищевикладеним, приймаючи до уваги обставини, за якими позивач була відсторонена від роботи та відсутність актуальної інформації щодо дозволених позивачу видів роботи, а також об`єктивні сумніви у можливості позивача займати посаду головного бухгалтера товариства, свідоме чинення позивачем перешкод відповідачу у створенні належних умов праці для позивача, відповідач вважає, що позовна заява не підлягає до задоволення.

За змістом ст. 275 ЦПК України, суд розглядає справи у порядку спрощеного позовного провадження протягом розумного строку, але не більше шістдесяти днів з дня відкриття провадження у справі.

Згідно ст. 279 ЦПК України, розгляд справи по суті в порядку спрощеного провадження починається з відкриття першого судового засідання або через тридцять днів з дня відкриття провадження у справі, якщо судове засідання не проводиться. Якщо для розгляду справи у порядку спрощеного позовного провадження відповідно до цього Кодексу судове засідання не проводиться, процесуальні дії, строк вчинення яких відповідно до цього Кодексу обмежений першим судовим засіданням у справі, можуть вчинятися протягом тридцяти днів з дня відкриття провадження у справі. При розгляді справи у порядку спрощеного провадження суд досліджує докази і письмові пояснення, викладені у заявах по суті справи.

Суд, вивчивши матеріали справи, дослідивши письмові докази, оцінивши докази кожен окремо та в їх сукупності, повно, об`єктивно та всебічно з`ясувавши обставини справи, приходить до наступного висновку.

Судом встановлено, що позивачка була прийнята з 12.08.2007 року на роботу на посаді головного бухгалтера до ТОВ «ПАНОРАМА», що підтверджується копією наказу №03 від 11.08.2007 року «Про прийняття на роботу» та копією трудової книжки позивача.

Як вбачається з матеріалів справи, позивачка є інвалідом другої групи.

За змістом довідки до Акта огляду МСЕК серії №КА-1 №030071, 14.02.2006 року позивачка пройшла повторний огляд та їй було встановлено 2 групу інвалідності за загальним захворюванням довічно. Дата чергового перегляду не визначалась. Висновок про умови та характер праці - «Може працювати в спеціально створених умовах». Рекомендаційні заходи по відновленню працездатності - «Д» нагляд, стаціонарне лікування.

Згідно наказу директора ТОВ «ПАНОРАМА» №12-К від 10.03.2020 року, «Про відсторонення від роботи головного бухгалтера Товариства», керуючись ст. 5 Закону України «Про охорону праці», ч. 6 ст. 24 КЗпП України, п. 24 Положення №1317 про встановлення інвалідності МСЕК, п. 22 Положення №1317 про повторний огляд інвалідів наказано: відсторонити від роботи головного бухгалтера ОСОБА_1 без збереження заробітної плати з 10.03.2020 року; головному бухгалтеру ОСОБА_1 провести переогляд МСЕК та надати нову Довідку за формою №157-1/о із зазначенням групи інвалідності та висновку МСЕК (чи робота головного бухгалтера не є протипоказаною за станом здоров`я); надати «Витяг» з Акту огляду комісії про результати ступеня втрати професійної працездатності у відсотках; повернутися до підписання Трудового Договору після отримання всіх вищезазначених документів.

Відповідно до статті 43 Конституції України кожен має право на працю, що включає можливість заробляти собі на життя працею, яку він вільно обирає або на яку вільно погоджується. Кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом. Громадянам гарантується захист від незаконного звільнення. Право на своєчасне одержання винагороди за працю захищається законом.

Згідно зі статтями 4, 5 ЦПК України, кожна особа має право в порядку, встановленому цим Кодексом, звернутися до суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав, свобод чи законних інтересів. Здійснюючи правосуддя, суд захищає права, свободи та інтереси фізичних осіб, права та інтереси юридичних осіб, державні та суспільні інтереси у спосіб, визначений законом або договором. У випадку, якщо закон або договір не визначають ефективного способу захисту порушеного, невизнаного або оспореного права, свободи чи інтересу особи, яка звернулася до суду, суд відповідно до викладеної в позові вимоги такої особи може визначити у своєму рішенні такий спосіб захисту, який не суперечить закону.

Відповідно до статей 3, 4 КЗпП України законодавство про працю регулює трудові відносини працівників усіх підприємств, установ, організацій незалежно від форм власності, виду діяльності і галузевої належності, а також осіб, які працюють за трудовим договором з фізичними особами. Законодавство про працю складається з Кодексу законів про працю України та інших актів законодавства України, прийнятих відповідно до нього.

Статтею 5-1 КЗпП України встановлено, що держава гарантує працездатним громадянам, які постійно проживають на території України правовий захист від необґрунтованої відмови у прийнятті на роботу і незаконному звільненні, а також сприяння у збереженні роботи.

Відповідно до частини першої статті 21 КЗпП України, трудовим договором є угода між працівником і власником підприємства, установи, організації або уповноваженим ним органом чи фізичною особою, за якою працівник зобов`язується виконувати роботу, визначену цією угодою, з підляганням внутрішньому трудовому розпорядку, а власник підприємства зобов`язується виплачувати працівникові заробітну плату і забезпечувати умови праці, необхідні для виконання роботи, передбачені законодавством про працю, колективним договором і угодою сторін.

За змістом ст. 40 КЗпП України, трудовий договір, укладений на невизначений строк, а також строковий трудовий договір до закінчення строку його чинності можуть бути розірвані власником або уповноваженим ним органом лише у випадках, зокрема: 2) виявленої невідповідності працівника займаній посаді або виконуваній роботі внаслідок недостатньої кваліфікації або стану здоров`я, які перешкоджають продовженню даної роботи, а так само в разі відмови у наданні допуску до державної таємниці або скасування допуску до державної таємниці, якщо виконання покладених на нього обов`язків вимагає доступу до державної таємниці; 3) систематичного невиконання працівником без поважних причин обов`язків, покладених на нього трудовим договором або правилами внутрішнього трудового розпорядку, якщо до працівника раніше застосовувалися заходи дисциплінарного чи громадського стягнення.

Статтею 46 КЗпП України визначено, що відсторонення працівників від роботи власником або уповноваженим ним органом допускається у разі: появи на роботі в нетверезому стані, у стані наркотичного або токсичного сп`яніння; відмови або ухилення від обов`язкових медичних оглядів, навчання, інструктажу і перевірки знань з охорони праці та протипожежної охорони; в інших випадках, передбачених законодавством.

Отже, правові підстави відсторонення працівника від роботи власником або уповноваженим органом визначені статтею 46 КЗпП України.

Відсторонення працівника від роботи - це призупинення виконання ним своїх трудових обов`язків за рішенням уповноважених на це компетентних органів з підстав, передбачених законодавством, що, як правило, відбувається з одночасним призупиненням виплати йому заробітної плати. Таким чином працівник тимчасово позбавляється можливості реального здійснення ним права на працю на підставі виявленого власником чи уповноваженим ним органом факту, через який він має право усунути або зобов`язаний усунути працівника від роботи.

Відсторонення від роботи можливе лише у випадках, що передбачені законодавством. Про це оголошується наказом або розпорядженням керівника підприємства, установи чи організації, і про це працівник повинен бути повідомлений. Термін відсторонення встановлюється до усунення причин, що його зумовили. Працівник має право оскаржити наказ про відсторонення від роботи у встановленому законом порядку.

Статтею 46 КЗпП України визначено перелік підстав, при наявності яких працівник підлягає відстороненню від виконання посадових обов`язків, а під відстороненням від виконання посадових обов`язків в інших випадках, передбачених законодавством, необхідно розуміти, що такі випадки мають бути чітко визначені у законодавстві України.

Одним з основних нормативних актів, спрямованих на соціальний захист інвалідів в Україні, є Закон України «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні» від 21 березня 1991 року № 875-XII.

Відповідно до статті 1 цього Закону особи з інвалідністю в Україні володіють усією повнотою соціально-економічних, політичних, особистих прав і свобод, закріплених Конституцією України, законами України та міжнародними договорами, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України.

Особа з інвалідністю це особа зі стійким розладом функцій організму, що при взаємодії із зовнішнім середовищем може призводити до обмеження її життєдіяльності, внаслідок чого держава зобов`язана створити умови для реалізації нею прав нарівні з іншими громадянами та забезпечити її соціальний захист. Дискримінація за ознакою інвалідності не допускається.

Залежно від ступеня обмеження життєдіяльності розрізняють I, II і III групи інвалідності. Обсяги та види реабілітаційних заходів з конкретизацією трудових рекомендацій, методи та строки їх здійснення, засоби реабілітації визначено індивідуальною програмою медичної, соціально-трудової реабілітації та адаптації інваліда.

Законодавство не забороняє використовувати працю інвалідів усіх трьох груп. Головне при прийнятті на роботу інваліда не група інвалідності, а відсутність медичних протипоказань.

Задля реалізації творчих і виробничих здібностей осіб з інвалідністю та з урахуванням індивідуальних програм реабілітації їм забезпечується згідно зі статтею 17 Закону право працювати на підприємствах, в установах, організаціях, а також займатися підприємницькою та іншою трудовою діяльністю, яка не заборонена законом.

Приймаючи позивача, як особу якій встановлено другу групу інвалідності довічно, на роботу на посаді головного бухгалтера, роботодавцем не було виявлено протипоказань для такої роботи і з матеріалів справи вбачається, що на відповідній посаді позивачка працює близько 18 років.

Статтею 159 КЗпП України передбачено, що працівник зобов`язаний проходити у встановленому порядку попередні та періодичні медичні огляди.

Перелік професій, працівники яких підлягають медичному оглядові, термін і порядок його проведення встановлюються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони здоров`я, за погодженням із центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної політики у сфері охорони праці.

Слід відмітити, що такий вид трудової діяльності, як посада головного бухгалтера у товаристві з обмеженою відповідальністю, з урахуванням видів КВЕД ТОВ «ПАНОРАМА», що зазначені у Єдиному державному реєстрі юридичних осіб, фізичних осіб-підприємців та громадських формувань, не передбачає законодавчо визначеної вимоги про необхідність проходження обов`язкових медичних оглядів, відмова або ухилення від проходження яких є передбаченою ст. 46 КЗпП України підставою для відсторонення працівника від роботи.

Відповідно до п. 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 року, повторний огляд осіб з інвалідністю з нестійкими, оборотними змінами та порушеннями функцій організму з метою визначення ефективності реабілітаційних заходів, стану здоров`я і ступеня соціальної адаптації проводиться раз на один - три роки. Повторний огляд осіб з інвалідністю, а також осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться раніше зазначеного строку за заявою такої особи з інвалідністю, інших заінтересованих осіб у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності або за рішенням суду.

Дата чергового переогляду зазначається у довідці до акта огляду медико-соціальною експертною комісією. Висновок МСЕК про умови та характер праці, що так само міститься у цій довідці, діє протягом часу встановлення інвалідності, який теж зазначають у цій довідці.

Із довідки до акту огляду МСЕК виданої стосовно позивача вбачається, що 2 групу інвалідності встановлено довічно і дата чергового переогляду не призначалась, отже висновки МСЕК про умови та характер праці, що містяться у цій довідці діють від часу встановлення групи інвалідності і до теперішнього часу, тому безпідставними є посилання відповідача на те, що відсторонення відбулось, зокрема, у зв`язку з бажанням відповідача забезпечити позивачу належні умови праці та не порушувати законодавство про охорону праці.

Статтею 15 Закону України «Про охорону праці» передбачено відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань і не мають допуску до відповідних робіт або не виконують вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

Слід відмітити, що п. 22 Положення про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 року, чітко визначено, що повторний огляд осіб, інвалідність яких встановлено без зазначення строку проведення повторного огляду, проводиться у разі настання змін у стані здоров`я і працездатності або за рішенням суду.

При цьому, відповідач посилаючись на те, що позивачка пояснювала неналежне виконання нею своїх трудових обов`язків станом свого здоров`я, не надав суду жодних доказів у розумінні положень ст. 76 ЦПК України, на підтвердження як дійсної наявності таких посилань позивачки, так і наявності дійсних змін у її стані здоров`я, що мало б бути законною підставою для проведення повторного огляду.

Не маючи належних даних про дійсне настання змін у стані здоров`я позивача, у відповідача були відсутні підстави для відсторонення позивача від роботи для проходження повторного огляду у МСЕК.

Самі по собі зафіксовані відповідачем порушення з боку позивача своїх трудових обов`язків, що мали наслідком застосування до працівника дисциплінарних стягнень, не вказують на наявність беззаперечного прямого зв`язку між інвалідністю позивача та вчиненими порушеннями. А характер цих порушень вказує на те, що вони не виключають будь-якої можливості їх вчинення й особою, яка не має інвалідності внаслідок недостатності кваліфікації, халатного або небалового ставлення до своїх обов`язків, вчинення помилки тощо.

У ситуації, що склалась в трудових відносинах між головним бухгалтером та роботодавцем, враховуючи встановлені судом обставини, чинним законодавством передбачений інший порядок вирішення цих питань, але не відсторонення позивача від роботи, і ураховуючи викладене суд вважає здійснене відповідачем відсторонення працівника неправомірним.

Згідно з частиною другою статті 235 КЗпП України, при винесенні рішення про поновлення на роботі орган, який розглядає трудовий спір, одночасно приймає рішення про виплату працівникові середнього заробітку за час вимушеного прогулу або різниці в заробітку за час виконання нижчеоплачуваної роботи, але не більш як за один рік. Якщо заява про поновлення на роботі розглядається більше одного року, не з вини працівника, орган, який розглядає трудовий спір, виносить рішення про виплату середнього заробітку за весь час вимушеного прогулу.

У пункті 10 постанови Пленуму Верховного Суду України «Про практику застосування судами законодавства про оплату праці» зазначено, що якщо буде встановлено, що на порушення вимог статті 46 КЗпП України роботодавець із власної ініціативи без законних підстав відсторонив працівника від роботи із зупиненням виплати заробітної плати, суд має задовольнити позов останнього про стягнення у зв`язку з цим середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу.

Враховуючи, що суд прийшов до висновку про незаконність відсторонення позивача від роботи (без збереження заробітної плати), вимоги позивача про стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу є законними та підлягають до задоволення.

Відповідно до положень п.п. 1, 2 Постанови Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. N100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати» , цей Порядок обчислення середньої заробітної плати застосовується у випадках: з) вимушеного прогулу. У всіх інших випадках збереження середньої заробітної плати середньомісячна заробітна плата обчислюється виходячи з виплат за останні 2 календарні місяці роботи, що передують події, з якою пов`язана відповідна виплата.

Отже, для розрахунку середнього заробітку за час вимушеного прогулу у даній конкретній ситуації має застосовуватись розмір доходу позивача за січень та лютий 2020 року, тобто за два місяці, що передують події відсторонення від роботи у березні 2020 року.

Відповідно до п. 5 Порядку, нарахування виплат у всіх випадках збереження середньої заробітної плати провадиться виходячи з розміру середньоденної (годинної) заробітної плати.

Згідно п. 8 Порядку, нарахування виплат, що обчислюються із середньої заробітної плати за останні два місяці роботи, провадяться шляхом множення середньоденного (годинного) заробітку на число робочих днів/годин, а у випадках, передбачених чинним законодавством, календарних днів, які мають бути оплачені за середнім заробітком. Середньоденна (годинна) заробітна плата визначається діленням заробітної плати за фактично відпрацьовані протягом двох місяців робочі (календарні) дні на число відпрацьованих робочих днів (годин), а у випадках, передбачених чинним законодавством, - на число календарних днів за цей період.

Розрахунок середнього заробітку за час вимушеного прогулу виглядає наступним чином.

За наявними в матеріалах справи даними оборотів рахунку позивача №661 за перший квартал 2020 року, позивачу за січень 2020 року було нараховано заробітну плату в сумі 4800,00 грн. та за лютий 2020 року - 4800,00 грн.

9600,00 грн. (сума заробітної плати за січень та лютий 2020 року) : 41 (кількість робочих днів у січні та лютому 2020 року) = 234,15 (середньоденна заробітна плата).

Кількість робочих днів за час вимушеного прогулу з 10.03.2020 року по час постановлення рішення у справі - 13.01.2021 року (включно) становить 191 робочих днів.

Таким чином, середній заробіток за час вимушеного прогулу становить: 234,15 грн. (середньоденна заробітна плата) х 191 (робочі дні в період вимушеного прогулу) = 44722,65 грн.

Отже, відповідач має сплатити позивачу середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 44722,65 грн.

Крім того, позивач просить стягнути на її користь судові витрати пов`язані з наданням професійної правничої допомоги у розмірі 5000,00 грн.

Відповідно до положень ст. 133 ЦПК України, судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом. До витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать, зокрема, витрати на професійну правничу допомогу.

За змістом ст. 137 ЦПК України, витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави. За результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат: 1) розмір витрат на правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката визначаються згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою; 2) розмір суми, що підлягає сплаті в порядку компенсації витрат адвоката, необхідних для надання правничої допомоги, встановлюється згідно з умовами договору про надання правничої допомоги на підставі відповідних доказів, які підтверджують здійснення відповідних витрат. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги. Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: 1) складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); 2) часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); 3) обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; 4) ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи. У разі недотримання вимог частини четвертої цієї статті суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.

Згідно ст. 141 ЦПК України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються: 1) у разі задоволення позову - на відповідача; 2) у разі відмови в позові - на позивача; 3) у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог. При вирішенні питання про розподіл судових витрат суд враховує: 1) чи пов`язані ці витрати з розглядом справи; 2) чи є розмір таких витрат обґрунтованим та пропорційним до предмета спору з урахуванням ціни позову, значення справи для сторін, в тому числі чи міг результат її вирішення вплинути на репутацію сторони або чи викликала справа публічний інтерес; 3) поведінку сторони під час розгляду справи, що призвела до затягування розгляду справи, зокрема, подання стороною явно необґрунтованих заяв і клопотань, безпідставне твердження або заперечення стороною певних обставин, які мають значення для справи, безпідставне завищення позивачем позовних вимог тощо; 4) дії сторони щодо досудового вирішення спору та щодо врегулювання спору мирним шляхом під час розгляду справи, стадію розгляду справи, на якій такі дії вчинялися. Розмір витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

Як вбачається з матеріалів справи, жодних клопотань про зменшення розміру витрат на правничу допомогу у відповідності до положень ст. 137 ЦПК України сторона відповідача до суду не подавала.

Таким чином, при вирішенні питання про розподіл витрат на правничу допомогу суд враховує обставини передбачені ч. 3 ст. 141 ЦПК України.

На підтвердження понесених витрат стороною позивача надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат на загальну суму 5000,00 грн., договір про надання правової допомоги адвокатом (представництво) №10/06/20/1 від 10.06.2020 року, рахунок фактуру №СФ-0000028 від 10.06.2020 року на суму 5000,00 грн. та банківську квитанцію від 11.06.2020 року про дійсну сплату коштів у розмірі 5000,00 грн.

Вивчивши зазначену у розрахунку сторони позивача структуру послуг та розмір плати за них, суд дійшов висновку, що не всі вказані у розрахунку витрати пов`язані з розглядом справи, а тому ті витрати, які не пов`язані з розглядом справи мають бути виключені з розміру витрат заявлених до стягнення з відповідача.

Так, у суму витрат на правничу допомогу в розмірі 5000,00 грн. включено послуги: з підготовки справи до підготовчого засідання - 500,00 грн.; виконання вимог ухвали суду - 500,00 грн.; участь у підготовчому судовому засіданні, відповідь на відзив - 500,00 грн.; підготовка справи до розгляду по суті - 500,00 грн.; подальша участь у судових засіданнях - 500,00 грн.

При цьому, справу розглянуто в порядку спрощеного позовного провадження, без виклику сторін, отже підготовчого засідання не проводились і відповідно участі у підготовчому або судових засіданнях представник позивач не приймав та підготовки справи до підготовчого засідання і розгляду її по суті не здійснював. Крім того, судом не постановлювалось жодних ухвали для виконання стороною позивача, а також стороною позивача не подавалось до суду відповіді на відзив.

За таких умов, суд дійшов висновку про необхідність виключення з витрат позивача на правничу допомогу тих витрат, які фактично з розглядом цієї справи пов`язані не були, що загалом становить суму у розмірі 2500,грн. і таким чином до стягнення з відповідача на користь позивача підлягають понесені позивачем витрати на професійну правничу допомогу у розмірі 2500,00 грн. (5000,00 грн. - 2500,00 грн.).

На підставі викладеного, керуючись ст.ст. 4, 5, 76-81, 89, 133, 137, 141, 258, 259, 263-265, 268, 273, 275, 279, 354, 355 ЦПК України, ст. 43 Конституції України, ст.ст. 3, 4, 5-1, 21, 40, 46, 159, 235 КЗпП України, Законами України «Про охорону праці», «Про основи соціальної захищеності осіб з інвалідністю в Україні», Постановою Кабінету Міністрів України від 8 лютого 1995 р. №100 «Про затвердження Порядку обчислення середньої заробітної плати», Положенням про порядок, умови та критерії встановлення інвалідності, затвердженим постановою Кабінету Міністрів України №1317 від 03.12.2009 року, суд, -

у х в а л и в:

Позов ОСОБА_1 до Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНОРАМА» про поновлення на роботі та стягнення середньої заробітної плати за час вимушеного прогулу - задовольнити.

Наказ директора Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНОРАМА» №12-К від 10.03.2020 року «Про відсторонення від роботи головного бухгалтера Товариства» - визнати незаконним.

Допустити ОСОБА_1 до роботи на посаді головного бухгалтера Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНОРАМА».

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНОРАМА» на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі 44722 (сорок чотири тисячі сімсот двадцять дві) грн. 65 коп. з урахуванням обов`язкових податків та зборів.

Стягнути з Товариства з обмеженою відповідальністю «ПАНОРАМА» на користь ОСОБА_1 судові витрати пов`язані з отриманням послуг професійної правничої допомоги у розмірі 2500 (дві тисячі п`ятсот) грн. 00 коп.

Допустити негайне виконання рішення суду в частині присудження працівникові виплати заробітної плати за один місяць.

Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.

У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.

Учасники справи, а також особи, які не брали участі у справі, якщо суд вирішив питання про їхні права, свободи, інтереси та (або) обов`язки, мають право оскаржити в апеляційному порядку рішення суду першої інстанції повністю або частково шляхом подання апеляційної скарги на рішення суду до Київського апеляційного суду через Дніпровський районний суд м. Києва протягом 30 днів з дня складання повного судового рішення.

Учасник справи, якому повне рішення суду не були вручені у день його складення, має право на поновлення пропущеного строку на апеляційне оскарження на рішення суду - якщо апеляційна скарга подана протягом тридцяти днів з дня вручення йому повного рішення суду.

Повний текст рішення складено 13.01.2021 року.

Учасники справи:

Позивач - ОСОБА_1 ( АДРЕСА_1 , РНОКПП НОМЕР_1 );

Відповідач - Товариство з обмеженою відповідальністю «ПАНОРАМА» (м. Київ, пр-т Ватутіна, 26, кв. 48, код ЄДРПОУ 22914025).

Суддя -