ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

12 січня 2021 року

м. Київ

справа № 420/6311/18

адміністративне провадження №№К/9901/24660/19, К/9901/30710/19

Верховний Суд у складі колегії суддів Касаційного адміністративного суду:

головуючого судді Мартинюк Н.М.,

суддів Жука А.В., Мельник-Томенко Ж.М.,

розглянув у попередньому судовому засіданні у касаційній інстанції адміністративну справу №420/6311/18

за позовом ОСОБА_1

до Державної фіскальної служби України, Луганської митниці Державної фіскальної служби

про визнання протиправним і скасування наказу, поновлення на посаді, стягнення заробітної плати за час вимушеного прогулу,

за касаційними скаргами Державної фіскальної служби України, Луганської митниці Державної фіскальної служби

на рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року (прийняте у складі: головуючого судді Левчук О.А.)

і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року (прийняту у складі: головуючого судді Джабурії О.В., суддів Вербицької Н.В., Кравченка К.В.).

УСТАНОВИВ:

І. ІСТОРІЯ СПРАВИ

Короткий зміст позовних вимог

ОСОБА_1 у грудні 2018 року звернувся до суду з позовом, в якому просив:

- визнати протиправним і скасувати наказ Державної фіскальної служби України № 2128-о "Про припинення державної служби" від 2 листопада 2018 року про припинення державної служби ОСОБА_1 , заступником начальника Луганської митниці ДФС, відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про державну службу";

- поновити позивача на посаді заступника начальника Луганської митниці ДФС;

- стягнути з Луганської митниці ДФС на користь позивача заробітну плату за вимушений прогул, починаючи з 2 листопада 2018 року до дати ухвалення рішення у справі.

В обґрунтування позовних вимог позивач зазначає, що відповідно до статті 40 Кодексу законів про працю України (надалі - «КЗпП України») не допускається звільнення працівника у період його тимчасової непрацездатності. Одночасно, трудовий договір може бути розірваний у разі нез`явлення на роботу протягом більш як чотирьох місяців підряд внаслідок тимчасової непрацездатності. Разом з тим, наказом Луганської митниці ДФС №146 від 13 квітня 2018 року йому була надана відпустка на період з 16 квітня 2018 року до 23 липня 2018 року, однак припинення державної служби відбулося 2 листопада 2018 року. Тобто оскаржуваним наказом порушено гарантії, передбачені статтею 40 КЗпП України, адже обставини нез`явлення на роботу протягом чотирьох місяців поспіль не було. Крім того, в порушення статті 49-2 КЗпП України відповідач не направив позивачу повідомлення про вивільнення з державної служби не пізніше як за два місяці.

Короткий зміст рішень судів першої та апеляційної інстанцій

Рішенням Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року, залишеним без змін постановою П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року, позов задоволено.

Визнано протиправним і скасовано наказ Державної фіскальної служби України від 2 листопада 2018 року № 2128-о "Про припинення державної служби".

Поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Луганської митниці ДФС з 2 листопада 2018 року.

Стягнуто з Луганської митниці ДФС на користь ОСОБА_1 середній заробіток за час вимушеного прогулу у розмірі: 39681,73 грн без урахування обов`язкових відрахувань.

Судові рішення мотивовані тим, що проаналізувавши норми чинного законодавства, можна дійти висновку, що робочий рік - це період часу, який за тривалістю рівний календарному року (12 місяців), але на відміну від календарного року обчислюється для кожного державного службовця не з 1 січня, а з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.

Отже, дні тимчасової непрацездатності у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службі протягом більш як 150 календарних днів протягом року (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади), слід розраховувати протягом робочого року державного службовця, тобто з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.

Вказаний висновок відповідає роз`ясненню Національного агентства України з питань державної служби від 20 вересня 2017 року №7891/13-17 «Щодо надання роз`яснень окремих положень Закону України «Про державну службу».

За таких умов суди дійшли висновку, що позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Державної фіскальної служби України №2128-о "Про припинення державної служби" від 2 листопада 2018 року про припинення державної служби ОСОБА_1 , заступника начальника Луганської митниці ДФС, відповідно до частини другої статті 87 Закону України "Про державну службу", є обґрунтованими та їх належить задовольнити.

Короткий зміст вимог касаційних скарг і відзиву (заперечення)

У касаційних скаргах відповідачі просять скасувати рішення суду першої інстанції і постанову суду апеляційної інстанції й ухвалити нове рішення, яким у задоволенні позовних вимог відмовити повністю.

ДФС України у своїй касаційній скарзі зазначає, що до ДФС України надійшов лист Луганської митниці ДФС з пропозицією розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 з посади заступника начальника Луганської митниці ДФС на підставі частини другої статті 87 ЗУ «Про державну службу». Відповідач встановив, що загальна кількість календарних днів тимчасової непрацездатності позивача протягом 2018 року становить 185 днів, в той же час, втрата працездатності під час виконання посадових обов`язків відсутня. Наявність підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу. Луганська митниця ДФС є прикордонною митницею, яка здійснює митний контроль та митне оформлення товарів комерційного призначення, транспортних засобів, які переміщуються з/до Російської Федерації. Крім того, вказаний контролюючий орган здійснює діяльність в зоні проведення антитерористичної діяльності, що вимагає, зокрема з боку заступника начальника митниці ДФС, належної організації роботи вказаного органу ДФС. Позивач, обіймаючи високу посаду заступника начальника Луганської митниці ДФС, був пов`язаний обов`язком особливих відносин довіри та лояльності до держави, повинен зважувати все, що стосувалося виконання його професійних завдань та правових наслідків щодо незнаходження на роботі більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, що прямо передбачено частиною другою статті 87 ЗУ «Про державну службу». Відтак, ДФС України вважає, що оскаржуваний наказ винесений з дотриманням вимог чинного законодавства у сфері державної служби.

Луганська митниця ДФС у своїй касаційній скарзі вказує на те, що протягом 2018 року період тимчасової непрацездатності позивача становить з 2 січня 2018 року до 8 лютого 2018 року, з 9 лютого 2018 року до 7 березня 2018 року, з 8 березня 2018 року до 13 квітня 2018 року, з 16 липня 2018 року до 13 серпня 2018 року, з 14 серпня 2018 року до 6 вересня 2018 року, з 6 вересня 2018 року до 3 жовтня 2018 року, з 4 жовтня 2018 року до 5 жовтня 2018 року, тобто загальний термін тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 у 2018 році становить 185 календарних днів. На цій підставі Луганська митниця ДФС звернулась до ДФС України з пропозицією розглянути питання щодо звільнення позивача відповідно до частини другої статті 87 ЗУ «Про державну службу». Наявність таких підстав припинення державної служби обумовлена тим, що тривала відсутність державного службовця у випадку тимчасової непрацездатності може негативно впливати на функціонування державного органу, де особа проходить державну службу. До періоду тимчасової непрацездатності зараховуються всі календарні дні звільнення від роботи за листком непрацездатності, у тому числі святкові, неробочі і вихідні дні, які припадають на такий період. З наданих листків непрацездатності вбачається, що загальний час тимчасової непрацездатності становить 185 днів, а тому у Луганської митниці ДФС та Державної фіскальної служби України були законні підстави для припинення державної служби позивача. Відтак, наказ №2128-о від 2 листопада 2018 року про звільнення позивача є правомірним.

На думку скаржників, суди дійшли помилкового висновку, що робочий рік - це період часу, який за тривалістю рівний календарному року (12 місяців), але на відміну від календарного року обчислюється для кожного державного службовця не з 1 січня, а з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.

Скаржники вказують, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми частини другої статті 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і статті 21 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» відповідно до яких, особам працездатного віку, в яких уперше виявлено захворювання на туберкульоз або стався його рецидив, листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.

Також скаржники посилаються на те, що суди неправильно встановили обставини справи, зокрема, неправильно підрахували загальний період тимчасової непрацездатності позивача протягом робочого року у кількості 136 днів. Скаржники вважають, що цей період становить 165 календарних днів.

Позивач у відзиві на касаційну скаргу ДФС України просить залишити її без задоволення, а оскаржувані судові рішення - без змін. Свого відзиву на касаційну скаргу Луганської митниці ДФС позивач не надав.

II. ФАКТИЧНІ ОБСТАВИНИ СПРАВИ

Судами першої й апеляційної інстанцій встановлено, що 19 лютого 2016 року наказом Державної фіскальної служби України №431-о скасовано наказ Державної митної служби України від 29 лютого 2012 року №422-к «Про припинення перебування на державній службі» в частині припинення перебування на державній службі в митних органах України ОСОБА_1 , заступника начальника Луганської митниці - начальника служби боротьби з контрабандою та порушеннями митних правил та поновлено ОСОБА_1 на посаді заступника начальника Луганської митниці ДФС (т.1 а.с.5).

2 листопада 2018 року наказом Державної фіскальної служби України №2128-о припинено державну службу ОСОБА_1 , заступника начальника Луганської митниці ДФС, у зв`язку з нез`явленням його на службі більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» (т.1 а.с.66).

5 листопада 2018 року Луганською митницею ДФС на адресу ОСОБА_1 направлено повідомлення про припинення державної служби 2 листопада 2018 року у зв`язку з нез`явленням його на службі більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності, відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» та повідомлено про необхідність звернутися до Луганської митниці ДФС для ознайомлення з наказом та отримання трудової книжки (т.1 а.с.11).

ІІІ. ДЖЕРЕЛА ПРАВА Й АКТИ ЇХНЬОГО ЗАСТОСУВАННЯ (на час виникнення спірних правовідносин)

Згідно з частиною другою статті 19 Конституції України органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їхні посадові особи зобов`язані діяти лише на підставі, в межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України.

Принципи, правові та організаційні засади забезпечення публічної, професійної, орієнтованої на громадян державної служби, яка функціонує в інтересах держави і суспільства, а також порядок реалізації громадянами України права рівного доступу до державної служби, що базується на їхніх особистих якостях та досягненнях визначено Законом України «Про державну службу» від 10 грудня 2015 року.

Відповідно до вимог пункту 4 частини першої статті 83 Закону України «Про державну службу» державна служба припиняється, зокрема, за ініціативою суб`єкта призначення.

Згідно з частиною другою статті 87 Закону України «Про державну службу» підставою для припинення державної служби за ініціативою суб`єкта призначення може бути нез`явлення державного службовця на службу протягом більш як 120 календарних днів підряд або більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання. За державним службовцем, який втратив працездатність під час виконання посадових обов`язків, посада зберігається до відновлення працездатності або встановлення інвалідності.

Вимогами частини першої статті 2 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України») передбачено, що завданням адміністративного судочинства є справедливе, неупереджене та своєчасне вирішення судом спорів у сфері публічно-правових відносин з метою ефективного захисту прав, свобод та інтересів фізичних осіб, прав та інтересів юридичних осіб від порушень з боку суб`єктів владних повноважень.

Відповідно до частини другої статті 2 КАС України у справах щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб`єктів владних повноважень, адміністративні суди перевіряють, чи прийняті (вчинені) вони: на підставі, у межах повноважень та у спосіб, що передбачені Конституцією та законами України; з використанням повноваження з метою, з якою це повноваження надано; обґрунтовано, тобто з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії); безсторонньо (неупереджено); добросовісно; розсудливо; з дотриманням принципу рівності перед законом, запобігаючи несправедливій дискримінації; пропорційно, зокрема з дотриманням необхідного балансу між будь-якими несприятливими наслідками для прав, свобод та інтересів особи і цілями, на досягнення яких спрямоване це рішення (дія); з урахуванням права особи на участь у процесі прийняття рішення; своєчасно, тобто протягом розумного строку.

ІV. ПОЗИЦІЯ ВЕРХОВНОГО СУДУ

Законом України «Про внесення змін до Господарського процесуального кодексу України, Цивільного процесуального кодексу України, Кодексу адміністративного судочинства України щодо вдосконалення порядку розгляду судових справ» від 15 січня 2020 року №460-IX, що набрав чинності 8 лютого 2020 року, внесено ряд змін до Кодексу адміністративного судочинства України, зокрема до Глави 2 «Касаційне провадження» Розділу ІІІ «Перегляд судових рішень».

Разом з тим, пунктом 2 Розділу ІІ «Прикінцеві та перехідні положення» вказаного Закону встановлено, що касаційні скарги на судові рішення, які подані і розгляд яких не закінчено до набрання чинності цим Законом, розглядаються в порядку, що діяв до набрання чинності цим Законом.

Оскільки касаційні скарги відповідачів у цій справі подані до набрання чинності Законом України від 15 січня 2020 року №460-IX, то здійснюючи касаційний перегляд справи Верховний Суд керується положеннями Кодексу адміністративного судочинства України, які діяли до набрання чинності вказаним Законом, тобто у редакції Кодексу, чинній до 8 лютого 2020 року.

Відповідно до статті 341 Кодексу адміністративного судочинства України (надалі також - «КАС України») суд касаційної інстанції переглядає судові рішення в межах доводів та вимог касаційної скарги та на підставі встановлених фактичних обставин справи перевіряє правильність застосування судом першої чи апеляційної інстанції норм матеріального і процесуального права. Суд касаційної інстанції не має права встановлювати або вважати доведеними обставини, що не були встановлені у рішенні або постанові суду чи відхилені ним, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, про перевагу одних доказів над іншими, збирати чи приймати до розгляду нові докази або додатково перевіряти докази.

На підставі викладеного, Верховний Суд відхиляє аргументи касаційних скарг про те, що суди попередніх інстанцій неправильно встановили фактичні обставини справи.

Зокрема, суди встановили, що робочий рік позивача слід відраховувати з дати призначення на посаду в Луганській митниці ДФС, тобто з 19 лютого календарного року. Одночасно, в період з 19 лютого 2018 року протягом робочого року загальний період тимчасової непрацездатності ОСОБА_1 становить 136 календарних днів, що є меншим ніж 150.

Також суди встановили, що підставою для прийняття Державною фіскальною службою України наказу від 2 листопада 2018 року №2128-о «Про припинення державної служби» слугувало подання Луганської митниці ДФС (т.1 а.с.66-67).

Згідно листа (подання) Луганської митниці ДФС №1273/8/12-70-04 від 1 листопада 2018 року з 18 квітня 2016 року і дотепер заступник начальника Луганської митниці ДФС ОСОБА_1 безперервно відсутній на службі у зв`язку з тимчасовою непрацездатністю або відпусткою. У зв`язку з тим, що ОСОБА_1 протягом 2018 року внаслідок тимчасової непрацездатності був відсутній на службі більш як 150 календарних днів, Луганська митниця ДФС звернулась із пропозицією розглянути питання щодо звільнення ОСОБА_1 , заступника начальника Луганської митниці ДФС з займаної посади на підставі вимог частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» (т.1 а.с.67-68).

У листі Луганської митниці ДФС №1273/8/12-70-04 від 1 листопада 2018 року зазначені наступні періоди тимчасової непрацездатності позивача:

- згідно листка непрацездатності АДЖ №375725 з 15 грудня 2017 року до 8 лютого 2018 року, стати до роботи з 9 лютого 2018 року (т.1 а.с. 69, 124);

- згідно листка непрацездатності АДЖ №536959 з 9 лютого 2018 року до 7 березня 2018 року, продовжує хворіти (т.1 а.с. 70, 125);

- згідно листка непрацездатності АДЖ №537143 з 8 березня 2018 року до 13 квітня 2018 року, стати до роботи 14 квітня 2018 року (т.1 а.с. 71, 126);

- згідно листка непрацездатності АДЖ №537799 з 16 липня 2018 року до 13 серпня 2018 року, стати до роботи 14 серпня 2018 року (т.1 а.с. 72, 128);

- згідно листка непрацездатності АДЖ №633355 з 14 серпня 2018 року до 6 вересня 2018 року, стати до роботи 7 вересня 2018 року (т.1 а.с. 73, 129);

- згідно листка непрацездатності АДЖ №315032 з 6 вересня 2018 року до 3 жовтня 2018 року, продовжує хворіти (т.1 а.с. 74, 130);

- згідно листка непрацездатності АДЖ №315085 з 4 жовтня 2018 року до 5 жовтня 2018 року, стати до роботи 6 жовтня 2018 року (т.1 а.с.67-68).

Отже, обрахунок періоду відсутності позивача на роботі внаслідок тимчасової непрацездатності здійснено за календарний рік, з 2 січня 2018 року до 5 жовтня 2018 року (т.1 а.с.67-68, 114-118).

Відповідно до листа Міністерства соціальної політики України від 19 серпня 2016 року №12209/0/14-16/06 щодо застосування норм частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» дні тимчасової непрацездатності слід розраховувати протягом робочого року.

Разом з тим, чинним законодавством про державну службу не визначено поняття «робочий рік».

Одночасно, статтею 75 КЗпП України передбачено, що щорічна основна відпустка надається працівникам тривалістю не менш як 24 календарних дні за відпрацьований робочий рік, який відлічується з дня укладення трудового договору.

Відтак, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що робочий рік - це період часу, який за тривалістю рівний календарному року (12 місяців), але на відміну від календарного року обчислюється для кожного державного службовця не з 1 січня, а з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.

Отже, дні тимчасової непрацездатності у зв`язку з нез`явленням державного службовця на службі протягом більш як 150 календарних днів протягом року (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади), слід розраховувати протягом робочого року державного службовця, тобто з дати призначення державного службовця на посаду в державному органі.

Вказаний висновок також відповідає роз`ясненню Національного агентства України з питань державної служби від 20 вересня 2017 року №7891/13-17 «Щодо надання роз`яснень окремих положень Закону України «Про державну службу».

Стосовно аргументів касаційних скарг про те, що суди неправильно застосували до спірних правовідносин норми частини другої статті 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» і статті 21 Закону України «Про протидію захворюванню на туберкульоз» Верховний Суд зазначає наступне.

Приписами частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу» визначено право припинення державної служби у разі нез`явлення державного службовця на службу більш як 150 календарних днів протягом року внаслідок тимчасової непрацездатності (без урахування часу відпустки у зв`язку з вагітністю та пологами), якщо законом не встановлено більш тривалий строк збереження місця роботи (посади) у разі певного захворювання.

За статтею 25 Закону України «Про захист населення від інфекційних хвороб» листок непрацездатності для проведення безперервного курсу лікування та оздоровлення може видаватися на строк до 10 місяців. За такими особами протягом цього строку зберігається місце роботи.

Як встановили суди, листок непрацездатності АДЖ №375725 ОСОБА_1 виданий КУ «Міський протитуберкульозний диспансер» (т.1 а.с.124).

За таких умов колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що у Державної фіскальної служби України та Луганської митниці ДФС не було законних підстав для припинення державної служби ОСОБА_1 відповідно до частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу».

Так, принцип обґрунтованості рішення суб`єкта владних повноважень має на увазі, що рішення повинне бути прийнято з урахуванням усіх обставин, що мають значення для прийняття рішення (вчинення дії), на оцінці усіх фактів та обставин, що мають значення. Європейський Суд з прав людини у рішенні по справі «Суомінен проти Фінляндії» (Suominen v. Finland), № 37801/97, п. 36, від 1 липня 2003 року, вказує, що орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень.

У Рішенні від 10 лютого 2010 року у справі «Серявін та інші проти України» Європейський суд з прав людини вказав, що у рішеннях суддів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються.

Відповідно до правової позиції Європейського суду у справі Yvonne van Duyn v. Home Office (Case 41/74 van Duyn v. Home Office) принцип юридичної визначеності означає, що зацікавлені особи повинні мати змогу покладатися на зобов`язання, взяті державою, навіть якщо такі зобов`язання містяться у законодавчому акті, який загалом не має автоматичної прямої дії. Така дія зазначеного принципу пов`язана з іншим принципом - відповідальності держави, який полягає у тому, що держава не може посилатися на власне порушення зобов`язань для запобігання відповідальності. При цьому, якщо держава чи будь-який її орган схвалили певну концепцію, така держава чи орган вважатимуться такими, що діють протиправно, якщо вони відступлять від такої політики чи поведінки, оскільки схвалення такої політики чи поведінки дало підстави для виникнення обґрунтованих сподівань у осіб (юридичних чи фізичних) стосовно додержання державою чи органом публічної влади такої політики чи поведінки.

Згідно статті 13 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод(право на ефективний засіб юридичного захисту) кожен, чиї права та свободи, визнані в цій Конвенції, було порушено, має право на ефективний засіб юридичного захисту в національному органі, навіть якщо таке порушення було вчинене особами, які здійснювали свої офіційні повноваження.

Одночасно, під ефективним засобом (способом) необхідно розуміти такий, що призводить до потрібних результатів, наслідків, дає найбільший ефект. Тобто ефективний спосіб захисту повинен забезпечити поновлення порушеного права, бути адекватним наявним обставинам.

Отже, на підставі викладеного, колегія суддів погоджується з висновками судів попередніх інстанцій про те, що позовні вимоги про визнання протиправним і скасування наказу Державної фіскальної служби України №2128-о «Про припинення державної служби» від 2 листопада 2018 року про припинення державної служби ОСОБА_1 , заступнику начальника Луганської митниці ДФС, відповідно до вимог частини другої статті 87 Закону України «Про державну службу», є обґрунтованими та їх належить задовольнити.

Підсумовуючи зазначене, Верховний Суд констатує, що суди правильно застосували норми матеріального права, які регулюють спірні правовідносини, не допустили порушень процесуального закону, які призвели або могли призвести до неправильного вирішення справи.

Колегія суддів зазначає, що доводи, наведені у касаційних скаргах, не спростовують правильність висновків судів першої й апеляційної інстанцій, а відтак відсутні підстави для скасування оскаржуваних судових рішень.

Відповідно до частини першої статті 350 КАС України суд касаційної інстанції залишає касаційну скаргу без задоволення, а судові рішення - без змін, якщо визнає, що суди першої та апеляційної інстанцій не допустили неправильного застосування норм матеріального права або порушень норм процесуального права при ухваленні судових рішень чи вчиненні процесуальних дій.

З огляду на результат касаційного перегляду справи судові витрати, понесені у зв`язку з переглядом справи у суді касаційної інстанції, не розподіляються.

Керуючись статтями 341, 343, 349, 350, 355, 356, 359 КАС України, Верховний Суд

ПОСТАНОВИВ:

Касаційні скарги Державної фіскальної служби України, Луганської митниці Державної фіскальної служби залишити без задоволення.

Рішення Одеського окружного адміністративного суду від 25 березня 2019 року і постанову П`ятого апеляційного адміністративного суду від 7 серпня 2019 року залишити без змін.

Судові витрати не розподіляються.

Постанова набирає законної сили з дати її прийняття, є остаточною і не може бути оскаржена.

……………………………

…………………………….

…………………………….

Н.М. Мартинюк

А.В. Жук

Ж.М. Мельник-Томенко,

Судді Верховного Суду