ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД міста КИЄВА 01054, м.Київ, вул.Б.Хмельницького,44-В, тел. (044) 284-18-98, E-mail: inbox@ki.arbitr.gov.uaРІШЕННЯ
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
м. Київ
13.01.2021Справа № 906/1142/20
Господарський суд міста Києва у складі судді Грєхової О.А., розглянувши у спрощеному позовному провадженні матеріали господарської справи
за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю "Житомирська обласна енергопостачальна компанія"
до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Електрогазохім"
про стягнення 86 193,20 грн.
Без повідомлення (виклику) сторін.
ОБСТАВИНИ СПРАВИ:
Товариство з обмеженою відповідальністю «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» звернулось до Господарського суду Житомирської області із позовними вимогами до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Електрогазохім» про стягнення 86 193,20 грн.
Позовні вимоги обґрунтовані наявністю підстав для стягнення з відповідача 86 193,20 грн. штрафних санкцій на підставі 13.3 Договору про постачання електричної енергії споживачу № 06-102-И від 28.12.2018, у зв`язку з порушенням вимог щодо інформування діючого постачальника електроенергії про дату і строки зміни електропостачальника, а також про початок дії нового договору про постачання електроенергії.
Ухвалою Господарського суду Житомирської області від 21.09.2020 позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» до Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Електрогазохім» про стягнення 86 193,20 грн. передано за підсудністю до Господарського суду міста Києва.
09.10.2020 до Господарського суду міста Києва надійшла вказана позовна заява.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 26.10.2020 судом залишено позовну заяву без руху, надано позивачу строк для усунення недоліків та встановлено спосіб їх усунення.
06.11.2020 до відділу діловодства Господарського суду міста Києва надійшла заява позивача про усунення недоліків.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 10.11.2020 прийнято позовну заяву до розгляду, відкрито провадження у справі, поставлено здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження без повідомлення (виклику) сторін.
30.11.2020 представником відповідача подано відзив на позовну заяву, у якому заявлено клопотання про розгляд справи у судовому засіданні з повідомлення сторін.
14.12.2020 представником позивача подано відповідь на відзив.
Ухвалою Господарського суду міста Києва від 21.12.2020 у задоволенні клопотання Товариства з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство "Електрогазохім" про розгляд справи в судовому засіданні з повідомленням (викликом) сторін відмовлено.
24.12.2020 представником відповідача подано заперечення на відповідь на відзив.
06.01.2021 представником позивача подано письмові пояснення, які судом до уваги не приймаються, з огляду на наступне.
При розгляді справи судом в порядку позовного провадження учасники справи викладають письмово свої вимоги, заперечення, аргументи, пояснення та міркування щодо предмета спору виключно у заявах по суті справи, визначених цим Кодексом (ч. 1 ст. 161 ГПК України).
Частиною 2 ст. 161 ГПК України визначено, що заявами по суті справи є: позовна заява; відзив на позовну заяву (відзив); відповідь на відзив; заперечення; пояснення третьої особи щодо позову або відзиву.
Як вбачається з матеріалів справи, позивач скориставшись наданими процесуальними правами подав відповідь на відзив на позовну заяву, виклавши свої аргументи та заперечення.
При цьому, позивачем не ставилось питання про надання дозволу для надання нових заперечень по суті спору, а судом у порядку ч. 5 ст. 161 ГПК України такого дозволу не надавалось.
Водночас, пунктами 2 та 4 ч. 3 ст. 2 ГПК України визначено, що основними засадами (принципами) господарського судочинства є рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом та змагальність сторін.
В свою чергу подання пояснень після подання сторонами віх передбачених процесуальним законодавством заяв по суті спору, фактично зводиться до порушення таких принципів та суперечить ч. 1 ст. 161 ГПК України.
Суд зазначає, що доступ до правосуддя в контексті пункту 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та прецедентної практики Європейського суду з прав людини не може бути абсолютним і підлягає державному регулюванню й обмеженню. Кожна держава встановлює правила судової процедури, зокрема й процесуальні заборони та обмеження, зміст яких - не допустити судовий процес у безладний рух. Доступ до правосуддя здійснюється шляхом точного, послідовного і неухильного дотримання процесуального алгоритму, що передбачений Господарським процесуальним кодексом України.
Розглянувши подані документи і матеріали, з`ясувавши фактичні обставини, на яких ґрунтується позов, об`єктивно оцінивши докази, які мають значення для розгляду справи і вирішення спору по суті, Господарський суд міста Києва
ВСТАНОВИВ:
28 грудня 2018 року між Товариством з обмеженою відповідальністю «Житомирська обласна енергопостачальна компанія» (далі - постачальник, позивач) та Товариством з обмеженою відповідальністю Науково-виробниче підприємство «Електрогазохім» (далі - споживач, відповідач) укладено Договір про постачання електричної енергії споживачу № 06-102-И (далі - Договір), за умовами якого, постачальник зобов`язується продавати електричну енергію споживачу для забезпечення потреб електроустановок споживача, а споживач оплачує постачальнику вартість використаної (купованої) електричної енергії та здійснює інші платежі, згідно з умовами цього Договору.
Відповідно до п. 3.2 Договору споживач має право вільно змінювати постачальника відповідно до процедури, визначеної ПРРЕЕ та умов цього Договору.
Положеннями пункту 5.1 Договору передбачено, що споживач розраховується з постачальником за електричну енергію за цінами, що визначаються відповідно до механізму визначення ціни електричної енергії, згідно з обраною споживачем комерційною пропозицією, яка є додатком 2 до цього Договору.
До прав споживача, відповідно до підпункту 10 пункту 6.1. договору, належить право вільно обирати іншого електропостачальника та розірвати цей Договір у встановленому цим договором та чинним законодавством порядку.
За невиконання або неналежне виконання своїх зобов`язань, відповідно до пункту 9.1. Договору, сторони несуть відповідальність, передбачену договором та чинним законодавством.
Споживач, відповідно до пункту 10.1 Договору, має право у будь-який момент часу змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 день до такої зміни вказавши дату або строки, в які буде відбуватися така зміна (початок дії нового Договору про постачання електричної енергії).
Зміна постачальника електричної енергії, згідно пункту 10.2. Договору, здійснюється відповідно до порядку, встановленим ПРРЕЕ.
У відповідності до пункту 13.1 Договір укладений на строк, зазначений в комерційній пропозиції, яку обрав споживач, та набирає чинності з моменту погодження (акцептування) споживачем заяви-приєднання, яка є Додатком № 1 до цього Договору, та сплаченого рахунку (квитанції) постачальника.
За умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача, споживач зобов`язаний сплатити постачальнику передбачені обраною споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору (п.13.3 договору).
Комерційною пропозицією № 1 ZHOEK-06-0197 (Додаток 2 до Договору про постачання електричної енергії споживачу), встановлено, що у разы дострокового розірвання Договору за ініціативою споживача, споживач сплачує вартість місячного обсягу електричної енергії.
З матеріалів справи вбачається, що Листом від 09.07.2020 АТ «Житомиробленерго», повідомив позивача, що від ТОВ НВП «Електрогазохім» надійшов лист про зміну електропостачальника з 01.08.2020.
Звертаючись до суду з позовом, позивач посилається на дострокове розірвання відповідачем укладеного між сторонами договору, шляхом зміни енергопостачальника, як наслідок позивач просить стягнути з відповідача штраф в розмірі 86 193,20 грн. передбачений 13.3 Договору та п. 6.1.3 Правил роздрібного ринку електричної енергії.
Відповідач в свою чергу, заперечуючи проти позову, у відзиві на позовну заяву зазначає, що умовами Договору, складовою якого є Правила та комерційна пропозиція, передбачено право товариства на вільний вибір електропостачальника, в свою чергу штрафні санкції можуть бути застосовані лише у випадку порушення обов`язку, який є складовою цивільного правовідношення, а отже відповідач діяв у межах положень і вимоги, передбачених Правилами роздрібного ринку електричної енергії так і Закону України «Про ринок електричної енергії», дотримуючись умов Договору, а отже відсутні правові підстави для застосування штрафних санкцій.
Оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов наступного висновку.
Відповідно до ст. 11, 629 Цивільного кодексу України договір є однією з підстав виникнення зобов`язань та є обов`язковим для виконання сторонами.
Зобов`язання в силу вимог ст. 525, 526 Цивільного кодексу України має виконуватися належним чином відповідно до умов договору та вимог даного Кодексу і інших актів законодавства. Одностороння відмова від зобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом. Аналогічна за змістом норма міститься у п. 1 ст. 193 Господарського кодексу України.
Відповідно до частин 1 та 2 статті 275 ГК України за договором енергопостачання енергопостачальне підприємство (енергопостачальник) відпускає електричну енергію, пару, гарячу і перегріту воду (далі - енергію) споживачеві (абоненту), який зобов`язаний оплатити прийняту енергію та дотримуватися передбаченого договором режиму її використання, а також забезпечити безпечну експлуатацію енергетичного обладнання, що ним використовується. Окремим видом договору енергопостачання є договір постачання електричної енергії споживачу. Особливості постачання електричної енергії споживачам та вимоги до договору постачання електричної енергії споживачу встановлюються Законом України "Про ринок електричної енергії".
Відповідно до ст. 4 Закону №2019-VIII учасники ринку електричної енергії провадять свою діяльність на ринку електричної енергії на договірних засадах. Для забезпечення функціонування ринку електричної енергії укладаються такі види договорів, зокрема, двосторонній договір купівлі-продажу електричної енергії (двосторонній договір); договір постачання електричної енергії споживачу, інші договори, передбачені відповідно до нормативно-правових актів, що регулюють функціонування ринку електричної енергії.
Статтею 58 Закону України "Про ринок електричної енергії", передбачено, що споживач має право змінювати електропостачальника на умовах, визначених цим Законом та правилами роздрібного ринку.
Згідно з ч. 1 ст. 59 Закону України "Про ринок електричної енергії" зміна електропостачальника споживачем здійснюється на безоплатній основі у порядку, визначеному правилами роздрібного ринку. Порядок зміни електропостачальника має, зокрема, визначати: 1) умови та процедури зміни електропостачальника; 2) положення щодо забезпечення належного та достовірного комерційного обліку споживача при зміні електропостачальника; 3) положення щодо обміну інформацією при зміні електропостачальника; 4) права та обов`язки електропостачальників, оператора системи передачі та/або оператора системи розподілу, споживача при зміні електропостачальника.
Зміна постачальника електричної енергії, згідно пункту 10.2. Договору, здійснюється відповідно до порядку, встановленим ПРРЕЕ.
Відповідно до п.5.5.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії, затвердженого постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312, споживач електричної енергії має право змінювати електропостачальника на умовах, визначених Законом України "Про ринок електричної енергії" та цими Правилами.
Пунктом 6.1 (пп. 6.1.1 - 6.1.3) Правил роздрібного ринку електричної енергії передбачено, що споживач має право в установленому цими Правилами порядку на зміну електропостачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії споживачу (постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг) з новим електропостачальником. Процес зміни споживачем електропостачальника забезпечується суб`єктами (учасниками) ринку електричної енергії та учасниками роздрібного ринку електричної енергії, які задіяні у процесі зміни електропостачальника та забезпечують зміну та інформаційний обмін під час такої зміни на безоплатній основі. Зміна електропостачальника за ініціативою споживача має бути завершена протягом періоду, що починається з дня повідомлення споживачем нового електропостачальника про наміри змінити попереднього електропостачальника, але у строк, що не перевищує 21 календарний день з дня вказаного повідомлення. Днем повідомлення споживачем про намір змінити електропостачальника вважається дата зафіксованого звернення споживача до нового електропостачальника щодо наміру укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу.
Положеннями абзацу 3 пункту 6.1.3. Правил встановлено, що якщо споживач має чинний договір про постачання електричної енергії з фіксованим терміном (строком) дії, з метою уникнення штрафних санкцій за дострокове розірвання договору з боку попереднього електропостачальника споживач повинен повідомити нового електропостачальника про намір укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу за 21 календарний день до дати закінчення терміну (строку) дії чинного договору.
З вищезазначених норм закону вбачається, що ні Законом України "Про ринок електричної енергії", ні Правилами роздрібного ринку електричної енергії, затвердженими постановою Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг від 14.03.2018 №312 не встановлено чітких строків в межах яких споживач зобов`язаний попередити попереднього електропостачальника про намір укласти з новим електропостачальником договір про постачання електричної енергії. Вказаними нормативними актами встановлено лише період протягом якого має бути завершена зміна електропостачальника за ініціативою споживача та строк в межах якого споживач повинен повідомити нового електропостачальника, а не попереднього, як стверджує позивач, про намір укласти з ним договір про постачання електричної енергії споживачу.
Споживач, відповідно до пункту 10.1 Договору, має право у будь-який момент часу змінити постачальника шляхом укладення нового договору про постачання електричної енергії з новим електропостачальником, принаймні за 21 день до такої зміни вказавши дату або строки, в які буде відбуватися така зміна (початок дії нового Договору про постачання електричної енергії).
Зазначеним пунктом договору чітко не передбачено особу, яку повинен повідомити споживач про зміну електропостачальника.
З огляду на те, що у відповідності до п. 10.2 Договору, зміна електропостачальника здійснюється згідно з порядком, встановленим ПРРЕЕ, а ПРРЕЕ в свою чергу передбачають зміну електропостачальника шляхом повідомлення про це лише нового постачальника, у пункті 10.1 Договору мова також йде про повідомлення саме нового, а не діючого електропостачальника.
З матеріалів справи вбачається, що Листом від 09.07.2020 АТ «Житомиробленерго», повідомив позивача, що від ТОВ НВП «Електрогазохім» надійшов лист про зміну електропостачальника з 01.08.2020.
Відповідно до п. 3.2 Договору споживач має право вільно змінювати постачальника відповідно до процедури, визначеної ПРРЕЕ та умов цього Договору.
До прав споживача, відповідно до підпункту 10 пункту 6.1. договору, належить право вільно обирати іншого електропостачальника та розірвати цей Договір у встановленому цим договором та чинним законодавством порядку.
Аналізуючи умови договору, дії відповідача, суд приходить до висновку, що відповідач реалізуючи своє право на вільний вибір (зміну) електропостачальника, достроково принипив дію договору.
При цьому, суд зазначає, що положення Правил фактично ототожнюють поняття зміни електропостачальника до закінчення строку дії договору та поняття дострокового розірвання договору, оскільки наслідком зміни електропостачальника є припинення дії договору. Отже, зміна відповідачем електропостачальника до закінчення строку дії договору за своєю суттю є достроковим розірванням договору з ініціативи відповідача.
Як свідчать матеріали справи, предметом спору у даній справі є стягнення штрафних санкцій за дострокове розірвання договору. Зокрема, позивач, покликаючись на п. 6.3.1 Правил, п. 13.3 договору та комерційну пропозицію, вважає, що зміна постачальника електроенергії, і як наслідок дострокове розірвання діючого договору, є підставою для застосування до споживача штрафних санкцій.
За умови дострокового розірвання договору за ініціативою споживача, споживач зобов`язаний сплатити постачальнику передбачені обраною споживачем комерційною пропозицією штрафні санкції чи іншу фінансову компенсацію за дострокове припинення договору (п.13.3 договору).
Відповідно до умов комерційної пропозиції, у разі дострокового розірвання Договору за ініціативою споживача, споживач сплачує штраф у розмірі вартості заявленого місячного обсягу електричної енергії.
За змістом частин 1 та 2 статті 193 ГК України суб`єкти господарювання та інші учасники господарських відносин повинні виконувати господарські зобов`язання належним чином відповідно до закону, інших правових актів, договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог, що у певних умовах звичайно ставляться. Кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу. Порушення зобов`язань є підставою для застосування господарських санкцій, передбачених цим Кодексом, іншими законами або договором.
Особливості господарсько-правової відповідальності визначені у ГК України. Так, за змістом частини 1 статті 216 ГК України учасники господарських відносин несуть господарсько-правову відповідальність за правопорушення у сфері господарювання шляхом застосування до правопорушників господарських санкцій на підставах і в порядку, передбачених цим Кодексом, іншими законами та договором.
Господарськими санкціями визнаються заходи впливу на правопорушника у сфері господарювання, в результаті застосування яких для нього настають несприятливі економічні та/або правові наслідки. У сфері господарювання застосовуються такі види господарських санкцій: відшкодування збитків; штрафні санкції; оперативно-господарські санкції (частини 1 та 2 статті 217 ГК України).
Згідно з частиною 1 статті 230 ГК України штрафними санкціями визнаються господарські санкції у вигляді грошової суми (неустойка, штраф, пеня), яку учасник господарських відносин зобов`язаний сплатити у разі порушення ним правил здійснення господарської діяльності, невиконання або неналежного виконання господарського зобов`язання.
Велика Палата Верховного Суду у справі № 904/4156/18 зазначила, що за змістом наведених положень ГК України господарське правопорушення може полягати як у порушенні нормативно встановлених правил здійснення господарської діяльності, так і у порушенні договірних зобов`язань. Господарсько-правова відповідальність за порушення договірних зобов`язань також поділяється на встановлену законом і договірну. Необхідною умовою для застосування такої відповідальності є визначення у законі чи у договорі управненої та зобов`язаної сторони, виду правопорушення, за вчинення якого застосовується відповідальність, штрафних санкцій і конкретного їх розміру.
Нормативно-правове забезпечення сфери господарювання є однією із форм здійснення державою регулювання господарської діяльності. Водночас за змістом статті 1 Закону України "Про засади державної регуляторної політики у сфері господарської діяльності" державна регуляторна політика у сфері господарської діяльності є спрямованою, зокрема, на зменшення втручання держави у діяльність суб`єктів господарювання та усунення перешкод для розвитку господарської діяльності, та здійснюється в межах, у порядку та у спосіб, що встановлені Конституцією та законами України.
Отже, тлумачення умов укладеного між сторонами справи договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання має здійснюватися у системному взаємозв`язку із положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у господарських правовідносинах (відповідну правову позицію викладено у постанові Великої Палати Верховного Суду від 10.12.2019 у справі № 904/4156/18).
Позовні вимоги обґрунтовано тим, що змінивши електропостачальника, відповідач достроково розірвав договір, що відповідно до вимог пункту 13.3 договору та комерційної пропозиції є підставою для нарахування штрафу.
Правовою підставою для застосування до сторони господарського зобов`язання штрафу є порушення нею правил здійснення господарської діяльності, невиконання чи неналежне виконання господарського зобов`язання (ст. 230 ГК України).
Статтею 610 ЦК України визначено, що порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).
А відтак, для вирішення даного спору суд повинен встановити чи зміна споживачем постачальника електричної енергії є порушенням (правопорушенням) здійснення господарської діяльності, невиконанням чи неналежним виконанням умов договору чи закону.
Як встановлено судом, умовами договору, зокрема п. 3.2, 6.1 (п.п. 10), 10.1, 10.2 сторонами погоджено право споживача у будь-який час (вільно) обирати іншого електропостачальника та розірвати цей договір у встановленому договором та чинним законодавством порядку.
Дані умови договору кореспондуються з вимогами п. 6.1.1 Правил роздрібного ринку електричної енергії та ст. 56 Закону України "Про ринок електричної енергії", згідно якої у договорі постачання електричної енергії визначаються, зокрема, строк дії договору, умови припинення, пролонгації та розірвання договору, зокрема в односторонньому порядку споживачем у разі зміни електропостачальника, а також умови дострокового розірвання договору із зазначенням наявності чи відсутності санкції (штрафу) за дострокове розірвання договору. Жодне положення договору постачання електричної енергії споживачу не має створювати обмежень права споживача на зміну електропостачальника. Крім того, договір не може містити положення, що накладають додаткові фінансові зобов`язання на споживача, який здійснює зазначене право. В іншому разі таке положення вважається недійсним з моменту укладення договору.
Таким чином, право суб`єкта господарювання, встановлене законом та узгоджене домовленістю сторін, не може трактуватися іншою стороною, як порушення господарського зобов`язання, що в свою чергу виключає можливість застосування до нього штрафної санкції.
Відтак, суд, здійснивши аналіз умов договору щодо підстав застосування відповідальності за порушення відповідачем зобов`язання у взаємозв`язку із положеннями чинного законодавства, які регулюють загальні засади та умови настання такої відповідальності у правовідносинах, що склалися між сторонами, дійшов висновку, що відповідач, скориставшись правом на зміну електропостачальника, яке гарантовано йому законом та узгоджено договором, не припустився порушення господарського зобов`язання чи неналежного його виконання, а отже зміна споживачем енергопостачальника не може розглядатися як належна правова підстава для застосування до відповідача штрафних санкцій, покликаючись на п. 13.3 Договору.
Суд зазначає, що штрафні санкції, передбачені п. 13.3 договору та комерційною пропозицією можуть бути застосовані у інших випадках дострокового розірвання договору за ініціативою споживача, які відмінні від тих, право на які узгоджене сторонами та визначене законом, оскільки дії учасників правовідносин, право на які погоджено умовами правочину, не можуть тлумачитися жодною із сторін, як порушення зобов`язання.
При цьому посилання позивача на п. 6.1.3 Правил не спростовують вищевикладеної позиції суду, оскільки Правилами не визначено, що процедура зміни енергопостачальника під час дії договору не допускається та є порушенням господарських відносин.
Таким чином, позовні вимоги про стягнення з відповідача на користь позивача штрафу у розмірі 86 193,20 грн. не підлягають задоволенню.
Статтею 13 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Учасники справи мають рівні права щодо здійснення всіх процесуальних прав та обов`язків, передбачених цим Кодексом. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.
Статтею 74 Господарського процесуального кодексу України встановлено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається, як на підставу своїх вимог та заперечень.
Відповідно до ст.ст. 76, 77 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Обставини справи, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватись іншими засобами доказування.
За таких обставин, оцінивши подані докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на повному, всебічному і об`єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, суд дійшов висновку про відмову у задоволенні позовних вимог, з покладенням судового збору в цій частині на позивача в порядку ст. 129 Господарського процесуального кодексу України.
Керуючись ст.ст. 74, 76-80, 129, 236 - 242 Господарського процесуального кодексу України, Господарський суд міста Києва
ВИРІШИВ:
1. У задоволенні позову відмовити повністю.
2. Витрати по сплаті судового збору покласти на позивача.
Рішення господарського суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги, якщо апеляційну скаргу не було подано. У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом двадцяти днів. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини рішення суду, або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
Згідно з ч. 1 ст. 256 та підпунктом 17.5 пункту 17 Розділу XI «Перехідні положення» Господарського процесуального кодексу України апеляційна скарга на рішення суду подається до апеляційного господарського суду через відповідний місцевий господарський суд протягом двадцяти днів з дня його проголошення.
Повне рішення складено: 13.01.2021
Суддя О.А. Грєхова
