ГОСПОДАРСЬКИЙ СУД ЛЬВІВСЬКОЇ ОБЛАСТІ

79014, м. Львів, вул. Личаківська, 128

РІШЕННЯ

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

05.01.2021 справа № 914/2643/20

Господарський суд Львівської області у складі

Головуючого судді Фартушка Т.Б. за участю секретаря судового засідання Полюхович Х.М., розглянувши у відкритому судовому засіданні справу:

за позовом: Товариства з обмеженою відповідальністю ФМЕ ТРАНС, Львівська область, Пустомитівський район, с.Лапаївка;

до Відповідача: Товариства з обмеженою відповідальністю Галіція-Трейд, Львівська область, Городоцький район, м.Городок;

про: стягнення заборгованості

ціна позову: 111448,89грн.

Представники:

Позивача: Науменко І.В. представник (посвідчення від 29.08.2018р. №001127);

Відповідача: не з`явився.

ВСТАНОВИВ:

12.10.2020р. на адресу Господарського суду Львівської області надійшла позовна заява за позовом Товариства з обмеженою відповідальністю ФМЕ-ТРАНС від 01.10.2020р. б/н (вх. №2812) до Товариства з обмеженою відповідальністю Галіція-Трейд про стягнення заборгованості; ціна позову: 111448,89грн.

Підставами позовних вимог Позивач зазначає порушення Відповідачем договірних зобов`язань по сплаті транспортних послуг, наданих Позивачем за Договором перевезення вантажів від 29.12.2018р. №38282019.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 13.10.2020р. у даній справі судом постановлено позовну заяву Товариства з обмеженою відповідальністю ФМЕ-ТРАНС від 01.10.2020р. б/н (вх. №2812 від 12.10.2020р.) залишити без руху; надати Товариству з обмеженою відповідальністю ФМЕ-ТРАНС десятиденний строк з моменту вручення ухвали для усунення недоліків поданої позовної заяви, а саме: надати докази зазначення у позовній заяві повного найменування Позивача та місцезнаходження Відповідача та докази надіслання таких доказів Відповідачеві; надати докази надіслання копії позовної заяви і доданих до неї документів Відповідачу листом з описом вкладення.

02.11.2020р. за вх. № 31484/20 Позивачем подано до суду Заяву про усунення недоліків від 29.10.2020р. б/н, у якій на виконання вимог ухвали Господарського суду Львівської області від 13.10.2020р. у даній справі зазначає, що повним найменуванням Позивача є Товариство з обмеженою відповідальністю ФМЕ ТРАНС, а зазначення такого з використанням тире є помилковим. Окрім того, Позивач вказує, що, згідно з відомостями сайту АТ УКРГІОШТА, поштове повідомлення з трекінговим №7905704452533, яким відправлено Відповідачу копію позовної заяви, тримане адресатом 08.10.2020р.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 03.11.2020р. у даній справі судом постановлено прийняти позовну заяву до розгляду та відкрити провадження у справі; здійснювати розгляд справи за правилами спрощеного позовного провадження; призначити судове засідання з розгляду справи по суті на 24.11.20р.; визнати явку повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті справи обов`язковою; викликати в судове засідання повноважних представників Учасників справи.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 24.11.2020р. у даній справі суд постановив відкласти судове засідання з розгляду спору по на 15.12.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання.

Ухвалою Господарського суду Львівської області від 15.12.2020р. у даній справі судом постановлено продовжити Товариству з обмеженою відповідальністю ФМЕ ТРАНС строк на подання відповіді на відзив по 30.11.2020р.; оголосити перерву в судовому засіданні з розгляду спору по суті до 22.12.2020р.; явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнається обов`язковою; викликати повноважних представників Учасників справи в судове засідання для надання пояснень по суті спору.

В судовому засіданні 22.12.2020р. судом оголошено перерву до 05.01.2021р., про що представники Учасників справи повідомлялись в судовому засіданні під розписку.

Відповідно до ст.222 ГПК України, фіксування судового процесу здійснюється з допомогою звукозаписувального технічного засобу, а саме: програмно-апаратного комплексу Акорд.

Процесуальні права та обов`язки Учасників справи, відповідно до ст.ст. 42, 46 ГПК України, як підтвердила представник Позивача, їй відомі, в порядку ст.205 ГПК України клопотання про роз`яснення прав та обов`язків до суду не надходили.

Заяв про відвід головуючого судді чи секретаря судового засідання не надходило та не заявлялось.

В судовому засіданні 05.01.2021р. судом оголошувалась перерва в межах дня слухання до 16:00год. 05.01.2021р., про що представник Позивача повідомлялась під розписку в судовому засіданні. Після перерви представник Позивача в судове засідання не з`явилась.

Відповідно до ч.3 ст.222 ГПК України у разі неявки в судове засідання всіх учасників справи чи в разі, якщо відповідно до положень цього Кодексу розгляд справи здійснюється судом за відсутності учасників справи, фіксування судового процесу за допомогою технічного засобу не здійснюється.

Представник Позивача в судовому засіданні надала усні пояснення по суті спору з обґрунтуванням підстав до задоволення позову, надала оригінали документів, належним чином завірені копії яких долучено до поданих до суду заяв для огляду судом, зазначила про неможливість врегулювання спору між сторонами у добровільному порядку та подання всіх наявних у Позивача доказів в обґрунтування обставин, на які посилається, як на підставу своїх позовних вимог.

Представник Відповідача в судове засідання не з`явився, причин неявки суду не повідомив, явка повноважних представників Учасників справи в судове засідання визнавалась судом обов`язковою.

Позиція Позивача:

Позивач просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 107700грн. суми заборгованості за надані Позивачем за Договором перевезення вантажів від 29.12.2018р. №38282019 транспортні послуги, а також 2441,49грн. трьох відсотків річних та 1307,40грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати послуг.

В обґрунтування заявлених вимог покликається на те, що відносини, які виникли між Сторонами, за своєю правовою природою є відносинами транспортного експедирування, на які поширюється загальна позовна давність у три роки.

У поданій 30.11.2020р. за вх. №34122/20 Відповіді на відзив Позивач, в спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву доводів, зазначає про безпідставність тверджень Відповідача про неможливість здійснення обов`язків перевізника експедитором, тобто поєднання в одній особі експедитора та перевізника, а також погодження сторонами у договорі відповідальності третіх осіб для надання такому договору правової природи договору транспортного експедирування з підстав того, що чинним законодавством передбачено, що договором транспортного експедирування може бути передбачено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, а також укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Щодо викладеної у відзиві заяви Відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності Позивач зазначає, що, відповідно до Закону України від 30.03.2020р. №540-IX, до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України внесено зміни, згідно яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а приписами ст.258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог Законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

З підстав наведеного, на думку Позивача, продовжено і встановлений ст.315 ГК України спеціальний строк позовної давності, що має наслідком безпідставність доводів Відповідача про пропуск Позивачем такого строку.

Окрім того, в спростування доводів Відповідача щодо пропуску строку позовної давності Позивач зазначає про часткові оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг.

Позиція Відповідача:

Відповідачу поданому 18.11.2020р. за вх. №33141/20 відзиві на позовну заяву проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що між сторонами укладено договір транспортного перевезення і правовідносини виникли між сторонами саме з договору перевезення, оскільки сторонами у договорі визначено виконання зобов`язань безпосередньо ними, а за договором транспортного експедирування Позивач, як експедитор, повинен був підписувати договори на перевезення з іншими особами-перевізниками.

Крім того, Відповідач звертає увагу на те, що Сторонами у Договорі не передбачено всіх необхідних істотних умов Договору транспортного експедирування, які визначено ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», зокрема предмету договору, вид послуг експедитора, вид та найменування вантажу, права та обов`язки сторін.

Щодо доводів Позивача про підтвердження відносин транспортного експедирування заявками, актами, накладними то, на думку Відповідача, вказаними документами підтверджується факт надання Позивачем послуг за договором перевезення, який укладено між ними, а не наявність між сторонами відносин транспортного експедирування.

При цьому Відповідач звертає увагу суду на те, що Актами наданих послуг за договором та товарно-транспортними накладними підтверджується те, що автомобільним перевізником є Позивач, замовником Відповідач, а жодних інших послуг у вказаному договорі та документах не передбачено.

З врахуванням наведеного Відповідач зазначає про пропуск Позивачем встановленого нормами ст.315 ГК України строку позовної давності за зверненням до суду із відповідними позовними вимогами та просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі.

Окрім того, Відповідач у поданому відзиві зазначає про те, що заявлена Позивачем до розподілу між сторонами сума судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 16840грн. є надмірною, надмірною до обсягу наданих послугта складності справи і не підлягає відшкодуванню.

У поданих 03.12.2020р. за вх. №34728/20 Запереченнях на відповідь на відзив Відповідач вказує на недоведеність Позивачем виникнення між Сторонами відносин транспортного експедирування з огляду на відсутність доказів в обґрунтування обставин надання будь-яких інших транспортних послуг за Договором, окрім здійснення Позивачем перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Згідно доводів Відповідача між Сторонами укладено саме договір перевезення вантажу, за яким здійснено саме перевезення, а Позивачем не надано документів, які б доводили надання Позивачем Відповідачу саме транспортно-експедиційних послуг.

В спростування доводів Позивача про продовження строку позовної давності на час карантину відповідно до Закону України від 30.03.2020р. №540-IX Відповідач зазначає, що вказаним нормативним актом внесено зміни до статті 258 ЦК України, проте, ні вказаним законом, ні будь яким іншим нормативним актом не передбачено продовження встановленого ст.315 ГК України строку позовної давності за договором перевезення.

При цьому, вказаними твердженнями Позивача Відповідач обґрунтовує визнання Позивачем факту виникнення між сторонами саме відносин перевезення.

Відповідно до ч.ч.1, 3 ст.13 Господарського процесуального кодексу України судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін; кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Стаття 43 Господарського процесуального кодексу України зобов`язує сторони добросовісно користуватись належними їм процесуальними правами.

Відповідно до ч.1 ст.76 Господарського процесуального кодексу України, належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування.

Відповідно до ч.9 ст.81 ГПК України у разі неподання учасником справи витребуваних судом доказів без поважних причин або без повідомлення причин суд, залежно від того, яка особа ухиляється від їх подання та яке ці докази мають значення, може визнати обставину, для з`ясування якої витребовувався доказ, або відмовити у її визнанні, або розглянути справу за наявними в ній доказами, а у разі неподання таких доказів позивачем - також залишити позовну заяву без розгляду.

Згідно ч.1 ст.86 Господарського процесуального кодексу України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів.

Враховуючи вищенаведене, суд зазначає, що судом, згідно вимог Господарського процесуального кодексу України, надавалась в повному обсязі можливість Учасникам справи щодо обґрунтування їх правової позиції по суті справи та подання доказів, чим забезпечено принцип змагальності.

Враховуючи те, що норми статті 81 Господарського процесуального кодексу України щодо обов`язку господарського суду витребувати у сторін документи і матеріали, необхідні для вирішення спору, кореспондуються з диспозитивним правом Учасників справи подавати докази, а пункт 4 частини 3 статті 129 Конституції України визначає одним з принципів судочинства - свободу в наданні сторонами суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості, суд вважає, що господарським судом створені належні умови для надання сторонами доказів в обґрунтування своєї правової позиції.

З огляду на відсутність підстав для відкладення розгляду справи, передбачених статтями 202, 216 та 252 Господарського процесуального кодексу України, надання Відповідачу можливості для подання відзиву на позов, суд вважає за можливе розглянути справу по суті без участі представників Учасників справи за наявними у справі матеріалами.

За результатами дослідження наведених Учасниками справи доводів, поданих доказів та матеріалів справи, суд дійшов висновку, що права Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені, проте, в задоволенні позову слід відмовити повністю з підстав застосування наслідків спливу строку позовної давності з огляду на наступне.

29.12.2018р. між Товариством з обмеженою відповідальністю «ФМЕ Транс» (надалі Позивач, Перевізник) та Товариством з обмеженою відповідальністю «Галіція-Трейд» (надалі Відповідач, Замовник) укладено Договір перевезення вантажів №38282019 (надалі Договір), за умовами якого (п.1.1., 1.2. Договору) Замовник доручає, а Перевізник зобов`язується доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а Замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за перевезення вантажу. Пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у додатках до цього договору, та є його невід`ємними частинами.

Відповідно до п.2.1. Договору Перевізник зобов`язується здійснювати перевезення на підставі заявок Замовника. Заявка повинна містити наступне реквізити вантажовідправника и вантажоодержувача; маршрут; термін подачі транспортного засобу для завантаження; терміни виконання замовлення; масу вантажу; кількість місць; вартість вантажу; вартість перевезення.

Згідно п.2.2. Договору Перевізник зобов`язаний розглянути заявку і підтвердити замовлення протягом однієї години із моменту її отримання.

Пунктом 2.3. Договору передбачено, що для здійснення міжнародного перевезення Перевізник зобов`язується надати Замовнику: дозволи іноземних країн, по території яких буде здійснюватися перевезення; свідоцтво про реєстрацію транспортного засобу; сертифікат відповідності транспортного засобу щодо безпеки руху та екологічної безпеки вимогам країн, територією яких буде здійснюватися перевезення, якщо інше не передбачено міжнародними договорами України.

Відповідно до п.3.1 Договору Перевізник зобовязується на підставі письмової заявки про перевезення вантажу, направленої Замовником факсимільним зв`язком (електронною поштою) здійснити перевезення та доставку вантажу з пункту відправлення в пункт призначення в термін вказаний в заявці; забезпечити подачу транспортних засобів під завантаження в погоджені сторонами терміни і в стані придатному для автомобільних перевезень. Транспорті засоби повинні бути чистими, вимитими та не містити бруду. Тент не повинен містити пошкоджень, що можуть спричинити намокання чи забрудненнявантажу; представник Перевізника (водій) зобов`язується бути присутнім при завантаженні вантажу,контролювати правильність завантаження. При виявленні порушень при завантаженні, що загрожуютьпошкодженням вантажу він зобов`язаний невідкладно повідомити особу відповідальну за завантаженнята представника Замовника. У випадку відсутності у водія зауважень щодо завантаження, вантажвважається прийнятим Перевізником в кількості та якості, згідно товарно-супровідних документів; забезпечити перевірку правильності внесення до товарно-супровідних документів записів щодокількості вантажних місць, зовнішнього стану вантажу і його пакування; усі видатки пов`язані з належним виконанням даногоДоговору, після завантаження і до розвантаженняотримувачем несе Перевізник; Перевізник інформує Замовника про вимушені затримки транспортних засобів, аварії та іншінепередбачені обставини; Перевізник повинен забезпечити наявність печатокприкордонних митниць санітарно-епідеміологічноїслужби (ввезення, використання та реалізація дозволено), екологічного та радіологічного контролю, вразі здійснення міжнародних перевезень; за запитом Замовника інформувати його про рух та місцезнаходження вантажунегайно подаватиЗамовнику протоколи пропошкодження, втрату або викрадення вантажу/якщо такі є; надавати Замовнику Акт виконаних робіт, рахунки, CMR, товарно-транспортні та податкові накладні та документи, щосупроводжують поставку вантажу протягом семи календарних днів з моменту завершення перевезенняздійсненого на підставі кожної окремої заявки Замовника; Перевізник несе повну відповідальність за збереження та цілісність вантажу під час транспортування місця призначення, збереження цілісності пломб, цілісність тенту, незалежно від присутності Перевізника; Перевізник несе повну відповідальність за закріплення вантажу (ремені безпеки, навантаження на осі) та у випадку порушення даних вимог відшкодовує Замовнику, третім особам завдані збитки, пов`язані з таким недотриманням вимог; у разі якщо Замовник є отримувачем вантажу, що підлягає перевезенню згідно Заявки, Перевізник зобов`язується повідомити Замовника про випадки коли при завантаженні водій виявив, що вантаж не упакований звичайним для нього способам, який забезпечує схоронність вантажу (тара/упакування є пошкоджені/втратили належний вигляд) або має інші видимі дефекти; негайно повідомляти Замовника про наявність актів розбіжностей при передачі поставленого вантажу, чи інших документів, що пов`язані із передачею вантажу у пункті призначення.

Згідно п.3.2. Договору Замовник зобов`язаний надавати Перевізнику письмову заявку визначеним маршрутом перевезення; здійснювати своєчасно оплату згідно умов Договору; негайно інформувати Перевізника про всі обставини, які перешкоджають відправленню вантажів, надавати по запиту Перевізника необхідну інформацію для виконання ним обов`язків, передбачених Договором; Замовник здійснює своїми засобами та силами завантаження та розвантаження вантажу, що відбувається на території Замовника. Забезпечує завантаження з врахуванням вагових обмежень; здійснити митне оформлення та розвантаження (завантаження) вантажу,уникати простоютранспортних засобів понад обговорений даним договором час. Простоєм вважаєтьсявимушена стоянкатранспортного засобу з вини Замовника на місці завантаження, розвантаження, замитнення, розмитнення, вимушена стоянка на кордоні у зв`язку з помилками, допущеними при оформленнісупровідних документів на вантаж, а також при виникненні простою транспорту на дорогах країн, пояких здійснюється перевезення - при відсутності відповідник документів на вантаж, які повинні бутипідготовленими Замовником. Допускається нормативнийпростій протягом 24 годин при завантаженні,24 годин при розвантаженні, 24 годин на замитнення, 24 години на розмитнення - при міжнародних перевезеннях, та 24 години на завантаження/розвантаження - при виконанні перевезення по Україні (якщо в заявці сторони не погодили інше); при прибутті транспортного засобу в п`ятницю після 09:00 за місцевим часом, або у вихідні і святкові дні не лімітний простій починає діяти з першого робочого дняСторони, яка відправляє (приймає) вантаж, але наступні вихідні та святкові дні, в які транспортні засобибудуть простоювати, будуть включатися в строк простою транспортних засобів; Замовник використовує транспортний засіб, наданий Перевізником виключно у відповідності із заявкою, Замовник не має права передавати своїправа та обов`язки з використання транспортних засобів третіми особам без згоди Перевізника; Замовник зобов`язаний виключити поставку вантажів, заборонених до ввозу-вивозу в Україні та країні завантаження/розвантаження.

Пунктом 4.1. Договору Сторонами погоджено, що розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються у безготівковій формі, на підставі рахунка та акта виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника.

Вартість перевезення вантажу визначається у заявках, згідно попередньо узгоджених сторонами розцінок (п.4.2. Договору).

Відповідно до п.4.3. Договору оплата здійснюється протягом двадцяти одного календарного дня з моменту отримання відПеревізника повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів актувиконаних робіт, CMR,товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладнихта документів, що супроводжують партію поставки вантажу.

Згідно п.4.4. Договору оплата проводиться в гривнях, у разі отримання Замовником в повному обсязі оригіналів правильно оформлених документів, вказаних у п.3.1.9. та п. 4.3. Договору.

Пунктом 5.3. Договору Сторонами погоджено, що з моменту передачі вантажу Перевізнику та до моменту передачі його отримувачу, Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, що завантажений у автомобіль.

Перевізник несе повну відповідальність за неправомірну поведінку водія (порушення ПДР та ін.) (п.5.4. Договору).

Пунктом 5.5. Договору Встановлено, що у випадку несвоєчасної доставки вантажу у визначені строки, Перевізник сплачує штраф в розмірі 300 гривень за запізнення у кожну точку доставки.

Відповідно до п.5.6. Договору у випадку пошкодження, недостачі чи втрати вантажу (в тому числі передачі вантажу особі, що не являється отримувачем), Перевізник відшкодовує Замовнику вартість вантажу та сплачує пеню в розмірі 10% від вартості замовлення.

Згідно п.5.7. Договору у випадку пошкодження вантажу, спричиненого порушенням порядку його закріплення Перевізник відшкодовує Замовнику вартість пошкодженого вантажу та сплачує пеню в розмірі 10% від пошкодженого чи втраченого вантажу.

У випадку невчасної подачі під завантаження транспортних засобів, Замовник має право стягнути штраф у розмірі 500 гривень за кожну почату добу протермінування при внутрішніх перевезеннях (в межах України) і 1000 гривень при міжнародних перевезеннях; у випадку порушення Перевізником (його представником/водієм) зобов`язання вказаного у п. 3.1.12., 3.1.13 Перевізник сплачує штраф у розмірі 500 грн. за кожний випадок неналежного виконання даного зобов`язання (п.5.8., 5.9. Договору).

Відповідно до п.5.10. Договору сплата Стороною визначених цим Договором та (або) чинним в Україні законодавством штрафних санкцій (неустойки, штрафу, пені) не звільняє її від обов`язку відшкодувати за вимогою іншої Сторони збитки, завдані порушенням Договору у повному обсязі, а відшкодування збитків не звільняє її відобов`язку сплатити за вимогою іншої Сторони штрафні санкції у повному обсязі.

Згідно п.5.11. Договору сплата Стороною та (або) відшкодування збитків, завданих порушенням Договору, не звільняє її від обов`язку виконати зобов`язання, передбачені цим Договором, якщо інше прямо не передбачено чинним в Україні законодавством.

Пунктом 8.7. Договору встановлено, що Сторони погоджуються, що усі зміни і доповнення, додатки та/або інші невід`ємні частини Договору, які підписані власноручно та/або за допомогою факсимільного підпису, зразок якого наведено у п.8.6.Договору, вважаються такими, що підписані уповноваженою особою і належним чином, а також і те, що Сторони беруть на себе зобов`язання, передбачені такими документами.

Відповідно до п.9.1. Договору Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2018р., але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення дії Договору за два тижні до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на ще один рік на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.

Додатковою угодою від 31.12.2019р. до Договору Сторони домовились викласти п.9.1. Договору в наступній редакції:

« 9.1. Цей Договір вважається укладеним і набирає чинності з моменту його підписання Сторонами та скріплення печатками Сторін і діє до 31.12.2019р., але у будь-якому випадку до повного виконання Сторонами своїх зобов`язань за цим Договором. У разі відсутності заяви однієї із Сторін про припинення дії Договору за два тижні до закінчення строку його чинності, Договір вважається продовженим на ще один рік на тих самих умовах, які були передбачені цим Договором.».

Вказаний Договір та Додаткову угоду до нього підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

В матеріалах справи відсутні, Сторонами не наведені доводи та не подані докази наявності заяви однієї із Сторін Договору в порядку п.9.1 Договору про припинення дії Договору.

07.11.2019р. Відповідачем надіслано Позивачу Замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №116, яким замовлено послуги з перевезення вантажу за маршрутом м.Городок, вул.Львівська, 274а Київ Дніпро (п.2 Замовлення).

Пунктом 3 Замовлення визначено назву вантажу: сік Galicia в асортименті; пунктом 6 пункт та дату розвантаження.

Пунктом 10 Замовлення визначено тип кузова і його об`єм тент, 22т.; пунктом 11 вартість перевезення 22500грн. з ПДВ.

Окрім того, вказаним Замовленням встановлено, що Замовлення є невід`ємною частиною Договору і має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв`язку. Умови Замовлення являються пріоритетними. Замовлення прийняте. З умовами згідні. Вказане Замовлення містить підпис та відтиск печатки Позивача. Відомості про підписання такого з боку Відповідача відсутні. Проте, під час розгляду спору по суті представник Відповідача підтвердив факт надіслання такого замовлення відповідачем Позивачу, його прийняття останнім та надання Позивачем Відповідачу послуг з перевезення вантажу за таким Замовленням.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується Товарно-транспортними накладними від 08.11.2019р. №0811003, від 08.11.2019р. №0811004, від 08.11.2019р. №0811007, від 08.11.2019р. №0811008, від 08.11.2019р. №0811009, від 08.11.2019р. №0811010, від 08.11.2019р. №0811015, від 08.11.2019р. №ГГ0000003457, від 09.11.2019р. №0911001, від 09.11.2019р. №0911002.

Крім того, факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується також Актом надання послуг від 11.11.2019р. №207, згідно якого Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України за маршрутом м.Городок Львівська обл. смт.Велика Димерка м.Дніпро авто НОМЕР_1 причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_1 вартістю 22500грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

13.11.2019р. Відповідачем надіслано Позивачу Замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №117, яким замовлено послуги з перевезення вантажу за маршрутом м.Городок, вул.Львівська, 274а Київ (п.2 Замовлення).

Пунктом 3 замовлення визначено назву вантажу: сік Galicia в асортименті; пунктом 6 пункт та дату розвантаження.

Пунктом 10 Замовлення визначено тип кузова і його об`єм тент, 21т.; пунктом 11 вартість перевезення 11500грн. з ПДВ.

Окрім того, вказаним Замовленням встановлено, що Замовлення є невід`ємною частиною Договору і має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв`язку. Умови Замовлення являються пріоритетними. Замовлення прийняте. З умовами згідні. Вказане Замовлення містить підпис та відтиск печатки Позивача. Відомості про підписання такого з боку Відповідача відсутні. Проте, під час розгляду спору по суті представник Відповідача підтвердив факт надіслання такого замовлення відповідачем Позивачу, його прийняття останнім та надання Позивачем Відповідачу послуг з перевезення вантажу за таким замовленням.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується Товарно-транспортними накладними від 13.11.2019р. №1311007, від 13.11.2019р. №1311012.

Крім того, факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується також Актом надання послуг від 14.11.2019р. №210, згідно якого Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України за маршрутом м.Городок Львівська обл. с.Квітневе, с.Мартусівка Київська обл., авто НОМЕР_3 причіп НОМЕР_4 , водій ОСОБА_2 вартістю 11500грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

19.11.2019р. Відповідачем надіслано Позивачу Замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №120, яким замовлено послуги з перевезення вантажу за маршрутом м.Городок, вул.Львівська, 274а Київ (п.2 Замовлення).

Пунктом 3 замовлення визначено назву вантажу: сік Galicia в асортименті; пунктом 6 пункт та дату розвантаження.

Пунктом 10 Замовлення визначено тип кузова і його об`єм тент, 22т.; пунктом 11 вартість перевезення 12000грн. з ПДВ.

Окрім того, вказаним Замовленням встановлено, що Замовлення є невід`ємною частиною Договору і має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв`язку. Умови Замовлення являються пріоритетними. Замовлення прийняте. З умовами згідні. Вказане Замовлення містить підпис та відтиск печатки Позивача. Відомості про підписання такого з боку Відповідача відсутні. Проте, під час розгляду спору по суті представник Відповідача підтвердив факт надіслання такого замовлення відповідачем Позивачу, його прийняття останнім та надання Позивачем Відповідачу послуг з перевезення вантажу за таким замовленням.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується Товарно-транспортними накладними від 19.11.2019р. №1911006, від 19.11.2019р. №1911007, від 19.11.2019р. №1911008, від 19.11.2019р. №1911013.

Крім того, факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується також Актом надання послуг від 20.11.2019р. №214, згідно якого Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України за маршрутом м.Городок Львівська обл. с.Софіївська Борщагівка, с.Щасливе, с.Дударків Київська обл., авто НОМЕР_1 причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_3 вартістю 12000грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Актом надання послуг від 26.11.2019р. №220 Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України за маршрутом м.Городок Львівська обл. с.Копилів, с.Перемога, с.Красилівка Київська обл., авто НОМЕР_1 причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_3 вартістю 12000грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Факт надання Позивачем послуг та прийняття таких Відповідачем за вказаним Актом підтверджується Товарно-транспортними накладними від 25.11.2019р. №2511009, від 25.11.2019р. №2511010, від 25.11.2019р. №2511011.

03.12.2019р. Відповідачем надіслано Позивачу Замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №121, яким замовлено послуги з перевезення вантажу за маршрутом Радехів м.Городок, вул.Львівська, 274а (п.2 Замовлення).

Пунктом 3 замовлення визначено назву вантажу: цукор; пунктом 6 пункт та дату розвантаження.

Пунктом 10 Замовлення визначено тип кузова і його об`єм тент, 22т.; пунктом 11 вартість перевезення 5200грн. з ПДВ.

Окрім того, вказаним Замовленням встановлено, що Замовлення є невід`ємною частиною Договору і має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв`язку. Умови Замовлення являються пріоритетними. Замовлення прийняте. З умовами згідні. Вказане Замовлення підписано повноважним представниками, їх підпис засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується Товарно-транспортною накладною від 03.12.2019р. №17421.

Крім того, факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується також Актом надання послуг від 20.11.2019р. №214, згідно якого Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України за маршрутом с.Павлів Львівська обл. м.Городок Львівська обл.., авто НОМЕР_3 причіп НОМЕР_4 , водій ОСОБА_2 вартістю 5200грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

04.12.2019р. Відповідачем надіслано Позивачу Замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №122, яким замовлено послуги з перевезення вантажу за маршрутом м.Городок, вул.Львівська, 274а Київ (п.2 Замовлення).

Пунктом 3 замовлення визначено назву вантажу: сік Galicia в асортименті; пунктом 6 пункт та дату розвантаження.

Пунктом 10 Замовлення визначено тип кузова і його об`єм тент, 21т.; пунктом 11 вартість перевезення 12500грн. з ПДВ.

Окрім того, вказаним Замовленням встановлено, що Замовлення є невід`ємною частиною Договору і має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв`язку. Умови Замовлення являються пріоритетними. Замовлення прийняте. З умовами згідні. Вказане Замовлення підписано повноважним представниками, їх підпис засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується Товарно-транспортними накладними від 04.12.2019р. №0412007, від 04.12.2019р. №0412008, від 04.12.2019р. №0412009.

Крім того, факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується також Актом надання послуг від 06.12.2019р. №226, згідно якого Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України за маршрутом м.Городок Львівська обл. м.Бориспіль, м.Київ, с.Мартусівка Київська обл., авто НОМЕР_3 причіп НОМЕР_4 , водій ОСОБА_2 вартістю 12500грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

08.01.2020р. Відповідачем надіслано Позивачу Замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №123, яким замовлено послуги з перевезення вантажу за маршрутом м.Городок, вул.Львівська, 274а Київ (п.2 Замовлення).

Пунктом 3 замовлення визначено назву вантажу: сік Galicia в асортименті; пунктом 6 пункт та дату розвантаження.

Пунктом 10 Замовлення визначено тип кузова і його об`єм тент, 21т.; пунктом 11 вартість перевезення 13000грн. з ПДВ.

Окрім того, вказаним Замовленням встановлено, що Замовлення є невід`ємною частиною Договору і має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв`язку. Умови Замовлення являються пріоритетними. Замовлення прийняте. З умовами згідні. Вказане Замовлення підписано повноважним представниками, їх підпис засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується Товарно-транспортними накладними від 08.01.2020р. №0801001, від 08.01.2020р. №0801003, від 08.01.2020р. №0801008.

Крім того, факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується також Актом надання послуг від 09.01.2020р. №1, згідно якого Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України за маршрутом м.Городок Львівська обл. с.Софіївська Борщагівка, с.Квітневе Київська обл., авто НОМЕР_1 причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_3 вартістю 13000грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

10.01.2020р. Відповідачем надіслано Позивачу Замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №125, яким замовлено послуги з перевезення вантажу за маршрутом Зоря м.Городок, вул.Львівська, 274а (п.2 Замовлення).

Пунктом 3 замовлення визначено назву вантажу: склотара, 33 палети; пунктом 6 пункт та дату розвантаження.

Пунктом 10 Замовлення визначено тип кузова і його об`єм тент, 20т.; пунктом 11 вартість перевезення 8000грн. з ПДВ.

Окрім того, вказаним Замовленням встановлено, що Замовлення є невід`ємною частиною Договору і має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв`язку. Умови Замовлення являються пріоритетними. Замовлення прийняте. З умовами згідні. Вказане Замовлення підписано повноважним представниками, їх підпис засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується Товарно-транспортними накладними від 10.01.2020р. №7898259.

Крім того, факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується також Актом надання послуг від 10.01.2020р. №2, згідно якого Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України за маршрутом с.Зоря Рівненська обл. м.Городок Львівська обл., авто НОМЕР_1 причіп НОМЕР_2 , водій ОСОБА_3 вартістю 8000грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

05.02.2020р. Відповідачем надіслано Позивачу Замовлення на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні №126, яким замовлено послуги з перевезення вантажу за маршрутом м.Городок, вул.Львівська, 274а Київ (п.2 Замовлення).

Пунктом 3 замовлення визначено назву вантажу: сік Galicia в асортименті; пунктом 6 пункт та дату розвантаження.

Пунктом 10 Замовлення визначено тип кузова і його об`єм тент, 21т.; пунктом 11 вартість перевезення 11000грн. з ПДВ.

Окрім того, вказаним Замовленням встановлено, що Замовлення є невід`ємною частиною Договору і має повну юридичну силу, якщо воно підтверджене круглими печатками та підписами обох сторін за допомогою факсимільного зв`язку. Умови Замовлення являються пріоритетними. Замовлення прийняте. З умовами згідні. Вказане Замовлення підписано повноважним представниками, їх підпис засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується Товарно-транспортними накладними від 05.02.2020р. №0502003, від 05.02.2020р. №0502005.

Крім того, факт надання Позивачем та прийняття Відповідачем послуг підтверджується також Актом надання послуг від 06.02.2020р. №19, згідно якого Позивач на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 передав, а Відповідач прийняв транспортні послуги по території України за маршрутом м.Городок Львівська обл. м.Бориспіль, с.Квітневе Київська обл., авто НОМЕР_3 причіп НОМЕР_4 , водій ОСОБА_2 вартістю 11000грн.

Вказаний Акт підписано повноважними представниками, їх підписи засвідчено відтисками печаток юридичних осіб Сторін Договору.

Відображення факту здійснення господарських операцій надання послуг за договором підтверджується також копіями Податкових накладних від 17.10.2019р. №10, від 24.10.2019р. №15, від 30.10.2019р. №20, від 11.11.2019р. №6, від 20.11.2019р. №13, від 21.11.2019р. №14, від 26.11.2019р. №19, від 04.12.2019р. №3, від 06.12.2019р. №4, від 14.12.2019р. №9, від 26.12.2019р. №17, від 09.01.2020р. №1 та від 10.01.2020р. №2 із електронними корінцями про їх подання та реєстрацію органом податкової служби.

В обґрунтування заявлених позовних вимог Позивач зазначає, що в період з 03.01.2019р. по 06.02.2020р. Позивачем надано транспортні послуги за Договором на суму 1052750грн., які Відповідачем оплачено частково в розмірі 945050грн., внаслідок чого утворився борг з оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем транспортних послуг за Договором в розмірі 107700грн.

На думку Позивача, відносини, які виникли між Сторонами, за своєю правовою природою є відносинами транспортного експедирування, на які поширюється загальна позовна давність у три роки і просить суд стягнути з Відповідача на користь Позивача 107700грн. суми заборгованості за надані Позивачем за Договором перевезення вантажів від 29.12.2018р. №38282019 транспортні послуги, а також 2441,49грн. трьох відсотків річних та 1307,40грн. інфляційних втрат за порушення порядку і строку здійснення оплати послуг.

Відповідач у поданому 18.11.2020р. за вх. №33141/20 відзиві на позовну заяву підтверджує отримання наданих Позивачем послуг згідно підписаних Актів надання послуг, проте проти заявлених позовних вимог заперечує, вважає позов безпідставним та необґрунтованим, просить суд відмовити Позивачу в його задоволенні з підстав того, що між сторонами укладено договір транспортного перевезення (Договір перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019) і правовідносини виникли між сторонами саме з договору перевезення, оскільки сторонами у Договорі визначено виконання зобов`язань безпосередньо ними, а за договором транспортного експедирування Позивач, як експедитор, повинен був підписувати договори на перевезення з іншими особами-перевізниками.

Крім того, Відповідач звертає увагу на те, що Сторонами у Договорі не передбачено всіх необхідних істотних умов Договору транспортного експедирування, які визначено ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність», зокрема предмету договору, вид послуг експедитора, вид та найменування вантажу, права та обов`язки сторін.

Щодо доводів Позивача про підтвердження відносин транспортного експедирування заявками, актами, накладними то, на думку Відповідача, вказаними документами підтверджується факт надання Позивачем послуг за Договором перевезення, який укладено між ними, а не наявність між сторонами відносин транспортного експедирування.

При цьому Відповідач звертає увагу суду на те, що Актами наданих послуг за договором та товарно-транспортними накладними підтверджується те, що автомобільним перевізником є Позивач, замовником Відповідач, а жодних інших послуг у вказаному Договорі та документах не передбачено.

З врахуванням наведеного Відповідач зазначає про пропуск Позивачем встановленого нормами ст.315 ГК України строку позовної давності за зверненням до суду із відповідними позовними вимогами та просить суд відмовити Позивачу в задоволенні позову у повному обсязі.

Окрім того, Відповідач у поданому відзиві зазначає про те, що заявлена Позивачем до розподілу між сторонами сума судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги в розмірі 16840грн. є надмірною, надмірною до обсягу наданих послуг та складності справи і не підлягає відшкодуванню.

У поданій 30.11.2020р. за вх. №34122/20 Відповіді на відзив Позивач в обґрунтування доводів щодо спростування викладених Відповідачем у відзиві на позовну заяву доводів зазначає про безпідставність тверджень Відповідача про неможливість здійснення обов`язків перевізника експедитором, тобто поєднання в одній особі експедитора та перевізника, а також погодження сторонами у договорі відповідальності третіх осіб для надання такому договору правової природи договору транспортного експедирування з підстав того, що чинним законодавством передбачено, що договором транспортного експедирування може бути передбачено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, а також укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням.

Тобто, на думку Позивача, чинним законодавством не передбачено імперативного припису про покладення експедитором функцій перевізника на іншу особа, експедитор має право сам виконувати функції перевізника у договорі транспортного експедирування.

Щодо викладеної у відзиві заяви Відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності Позивач зазначає, що, відповідно до Закону України від 30.03.2020р. №540-IX, до прикінцевих та перехідних положень Цивільного кодексу України внесено зміни, згідно яких під час дії карантину, встановленого Кабінетом Міністрів України з метою запобігання поширенню коронавірусної хвороби (COVID-19) строки, визначені статтями 257, 258, 362, 559, 681, 728, 786, 1293 цього Кодексу, продовжуються на строк дії такого карантину, а приписами ст.258 ЦК України передбачено, що для окремих видів вимог Законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

З підстав наведеного, на думку Позивача, продовжено встановлений ст.315 ГК України спеціальний строк позовної давності та, як наслідок, доводи Відповідача про пропуск Позивачем такого строку згідно доводів Позивача є безпідставними.

Окрім того, в спростування доводів Відповідача щодо пропуску строку позовної давності Позивач зазначає про часткові оплати наданих Позивачем та прийнятих Відповідачем послуг за Договором.

У поданих 03.12.2020р. за вх. №34728/20 Запереченнях на відповідь на відзив Відповідач вказує на недоведеність Позивачем виникнення між Сторонами відносин транспортного експедирування з огляду на відсутність доказів в обґрунтування обставин надання будь-яких інших транспортних послуг за Договором, окрім здійснення Позивачем перевезення вантажу автомобільним транспортом.

Навпаки, згідно доводів Відповідача, між Сторонами укладено саме договір перевезення вантажу, за яким здійснено саме перевезення, а Позивачем не надано документів, які б доводили надання Позивачем Відповідачу саме транспортно-експедиційних послуг.

В спростування доводів Позивача про продовження строку позовної давності на час карантину відповідно до Закону України від 30.03.2020р. №540-IX Відповідач зазначає, що вказаним нормативним актом внесено зміни до статті 258 ЦК України при тому, що ані вказаним законом, ані будь яким іншим нормативним актом не передбачено продовження встановленого ст.315 ГК України строку позовної давності за договором перевезення.

При цьому, вказаними твердженнями Позивача Відповідач обґрунтовує визнання Позивачем факту виникнення між сторонами саме відносин перевезення.

У відповідності з пунктами 1, 3 частини першої статті 129 Конституції України, основними засадами судочинства є: рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості.

Згідно ч.1 ст.74 ГПК України, кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ч.2 ст.4 ГПК України юридичні особи та фізичні особи підприємці, фізичні особи, які не є підприємцями, державні органи, органи місцевого самоврядування мають право на звернення до господарського суду за захистом своїх порушених, невизнаних або оспорюваних прав та законних інтересів у справах, віднесених законом до юрисдикції господарського суду, а також для вжиття передбачених законом заходів, спрямованих на запобігання правопорушенням.

Згідно ст.3 ЦК України, загальними засадами цивільного законодавства зокрема є свобода договору; свобода підприємницької діяльності, яка не заборонена законом; справедливість, добросовісність та розумність.

Відповідно до ч.1 ст.11 Цивільного кодексу України, цивільні права та обов`язки виникають із дій осіб, що передбачені актами цивільного законодавства, а також із дій осіб, що не передбачені цими актами, але за аналогією породжують цивільні права та обов`язки.

Згідно ч.1 ст.15 ЦК України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання.

Статтею 16 ЦК України передбачено, що кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Відповідно до ч.1 ст.173 Господарського кодексу України, господарським визнається зобов`язання, що виникає між суб`єктом господарювання та іншим учасником (учасниками) відносин у сфері господарювання з підстав, передбачених цим Кодексом, в силу якого один суб`єкт (зобов`язана сторона, у тому числі боржник) зобов`язаний вчинити певну дію господарського чи управлінсько-господарського характеру на користь іншого суб`єкта (виконати роботу, передати майно, сплатити гроші, надати інформацію тощо), або утриматися відпевних дій, а інший суб`єкт (управнена сторона, у тому числі кредитор) має право вимагати відзобов`язаної сторони виконання її обов`язку.

У відповідності до вимог ст.174 ГК України, господарські зобов`язання можуть виникати з господарського договору та інших угод, передбачених законом, а також з угод, не передбачених законом, але таких, які йому не суперечать.

Згідно ч.1 ст.509 ЦК України, зобов`язанням є правовідношення, в якому одна сторона (боржник) зобов`язана вчинити на користь другої сторони (кредитора) певну дію (передати майно, виконати роботу, надати послугу, сплатити гроші тощо) або утриматися від певної дії, а кредитор має право вимагати від боржника виконання його обов`язку.

У відповідності до вимог ч.1 ст.510 ЦК України, сторонами у зобов`язанні є боржник і кредитор.

Статтею 629 ЦК України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Статтею 193 ГК України передбачено, що господарські зобов`язання повинні виконуватись належним чином відповідно до закону, інших правових актів і договору, а за відсутності конкретних вимог щодо виконання зобов`язання - відповідно до вимог , що у певних умовах звичайно ставляться; кожна сторона повинна вжити усіх заходів, необхідних для належного виконання нею зобов`язання, враховуючи інтереси другої сторони та забезпечення загальногосподарського інтересу; до виконання господарських договорів застосовуються відповідні положення Цивільного кодексу України з урахуванням особливостей, передбачених Господарським кодексом України.

Згідно із ст.526 ЦК України, зобов`язання має виконуватись належним чином відповідно до умов договору та вимог цього кодексу, інших актів цивільного законодавства. Статтею 525 Цивільного кодексу України передбачено, що одностороння відмова відзобов`язання або одностороння зміна його умов не допускається, якщо інше не встановлено договором або законом.

Приписами ч.1 ст.527 ЦК України передбачено, що боржник зобов`язаний виконати свій обов`язок.

Згідно із ст. 626 ЦК України, договором є домовленість двох або більше сторін, спрямована на встановлення, зміну або припинення цивільних прав та обов`язків; договір є відплатним, якщо інше не встановлено договором, законом або не випливає із суті договору.

Відповідно до ст.ст.6, 627 ЦК України, сторони є вільними в укладенні договору, виборі контрагента та визначенні умов договору з урахуванням вимог цього Кодексу, інших актів цивільного законодавства, звичаїв ділового обороту, вимог розумності та справедливості.

Статтею 629 Цивільного кодексу України встановлено, що договір є обов`язковим для виконання сторонами.

Відповідно до ч.1 ст.638 ЦК України договір є укладеним, якщо сторони в належній формі досягли згоди з усіх істотних умов договору; істотними умовами договору є умови про предмет договору, умови, що визначені законом як істотні або є необхідними для договорів даного виду, а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Статтею 530 ЦК України встановлено, якщо у зобов`язанні встановлений строк (термін) його виконання, то воно підлягає виконанню у цей строк (термін). Зобов`язання, строк (термін) виконання якого визначений вказівкою на подію, яка неминуче має настати, підлягає виконанню з настанням цієї події.

Якщо строк (термін) виконання боржником обов`язку не встановлений або визначений моментом пред`явлення вимоги, кредитор має право вимагати його виконання у будь-який час. Боржник повинен виконати такий обов`язок у семиденний строк від дня пред`явлення вимоги, якщо обов`язок негайного виконання не випливає із договору або актів цивільного законодавства.

Відповідно до ч.7 ст.179 ГК України господарські договори укладаються за правилами, встановленими Цивільним кодексом України з урахуванням особливостей, передбачених цим Кодексом, іншими нормативно-правовими актами щодо окремих видів договорів.

Приписами ч.2 ст.180 ГК України господарський договір вважається укладеним, якщо між сторонами у передбачених законом порядку та формі досягнуто згоди щодо усіх його істотних умов. Істотними є умови, визнані такими за законом чи необхідні для договорів даного виду, а також умови, щодо яких на вимогу однієї із сторін повинна бути досягнута згода.

Згідно ч.7 ст.180 ГК України, строком дії господарського договору є час, впродовж якого існують господарські зобов`язання сторін, що виникли на основі цього договору; на зобов`язання, що виникли у сторін до укладення ними господарського договору, не поширюються умови укладеного договору, якщо договором не передбачено інше; закінчення строку дії господарського договору не звільняє сторони від відповідальності за його порушення, що мало місце під час дії договору.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема у пункті 7 постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 17.12.2013р. №14 «Про деякі питання практики застосування законодавства про відповідальність за порушення грошових зобов`язань», що за відсутності інших підстав припинення зобов`язання, передбачених договором або законом, зобов`язання, в тому числі й грошове, припиняється його виконанням, проведеним належним чином (стаття 599 ЦК України).

Статтею 599 Цивільного кодексу України визначено, що зобов`язання припиняється виконанням, проведеним належним чином.

Відповідно до ст.901 ЦК України за договором про надання послуг одна сторона (виконавець) зобов`язується за завданням другої сторони (замовника) надати послугу, яка споживається в процесі вчинення певної дії або здійснення певної діяльності, а замовник зобов`язується оплатити виконавцеві зазначену послугу, якщо інше не встановлено договором.

Положення цієї глави можуть застосовуватися до всіх договорів про надання послуг, якщо це не суперечить суті зобов`язання.

Згідно зі ст.902 ЦК України виконавець повинен надати послугу особисто. У випадках, встановлених договором, виконавець має право покласти виконання договору про надання послуг на іншу особу, залишаючись відповідальним в повному обсязі перед замовником за порушення договору.

Частиною 1 ст.903 ЦК України встановлено, що якщо договором передбачено надання послуг за плату, замовник зобов`язаний оплатити надану йому послугу в розмірі, у строки та в порядку, що встановлені договором.

Відповідно до ч.1 ст.909 Цивільного кодексу України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити довірений їй другою стороною (відправником) вантаж до пункту призначення та видати його особі, яка має право на одержання вантажу (одержувачеві), а відправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Згідно ст.914 ЦК України перевізник і власник (володілець) вантажу в разі необхідності здійснення систематичних перевезень можуть укласти довгостроковий договір; за довгостроковим договором перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а власник (володілець) вантажу - передавати для перевезення вантаж у встановленому обсязі. У довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

Приписами ч.1 ст.306 ГК України встановлено, що перевезенням вантажів у цьому Кодексі визнається господарська діяльність, пов`язана з переміщенням продукції виробничо-технічного призначення та виробів народного споживання залізницями, автомобільними дорогами, водними та повітряними шляхами, а також транспортування продукції трубопроводами.

Відповідно до ч.2 вказаної статті суб`єктами відносин перевезення вантажів є перевізники, вантажовідправники та вантажоодержувачі.

Перевезення вантажів здійснюють вантажний залізничний транспорт, автомобільний вантажний транспорт, морський вантажний транспорт та вантажний внутрішній флот, авіаційний вантажний транспорт, трубопровідний транспорт, космічний транспорт, інші види транспорту (ч.3 ст.306 ГК України).

Згідно ч.1 ст.307 ГК України за договором перевезення вантажу одна сторона (перевізник) зобов`язується доставити ввірений їй другою стороною (вантажовідправником) вантаж до пункту призначення в установлений законодавством чи договором строк та видати його уповноваженій на одержання вантажу особі (вантажоодержувачу), а вантажовідправник зобов`язується сплатити за перевезення вантажу встановлену плату.

Договір перевезення вантажу укладається в письмовій формі. Укладення договору перевезення вантажу підтверджується складенням перевізного документа (транспортної накладної, коносамента тощо) відповідно до вимог законодавства. Перевізники зобов`язані забезпечувати вантажовідправників бланками перевізних документів згідно з правилами здійснення відповідних перевезень (ч.2 ст.306 ГК України).

Відповідно до ч.ч.3, 4 ст.306 ГК України вантажовідправник і перевізник у разі необхідності здійснення систематичних впродовж певного строку перевезень вантажів можуть укласти довгостроковий договір, за яким перевізник зобов`язується у встановлені строки приймати, а вантажовідправник - подавати до перевезення вантажі у погодженому сторонами обсязі. Залежно від виду транспорту, яким передбачається систематичне перевезення вантажів, укладаються такі довгострокові договори: довгостроковий - на залізничному і морському транспорті, навігаційний - на річковому транспорті (внутрішньому флоті), спеціальний - на повітряному транспорті, річний - на автомобільному транспорті. Порядок укладення довгострокових договорів встановлюється відповідними транспортними кодексами, транспортними статутами або правилами перевезень.

Згідно ч.5 ст.306 ГК України умови перевезення вантажів окремими видами транспорту, а також відповідальність суб`єктів господарювання за цими перевезеннями визначаються транспортними кодексами, транспортними статутами та іншими нормативно-правовими актами. Сторони можуть передбачити в договорі також інші умови перевезення, що не суперечать законодавству, та додаткову відповідальність за неналежне виконання договірних зобов`язань.

Приписами ч.ч.1-5 ст.315 ГК України встановлено, що до пред`явлення перевізникові позову, що випливає з договору перевезення вантажу, можливим є пред`явлення йому претензії; претензії можуть пред`являтися протягом шести місяців, а претензії щодо сплати штрафів і премій - протягом сорока п`яти днів; перевізник розглядає заявлену претензію і повідомляє заявника про задоволення чи відхилення її протягом трьох місяців, а щодо претензії з перевезення у прямому змішаному сполученні - протягом шести місяців. Претензії щодо сплати штрафу або премії розглядаються протягом сорока п`яти днів; якщо претензію відхилено або відповідь на неї не одержано в строк, зазначений у частині третій цієї статті, заявник має право звернутися до суду протягом шести місяців з дня одержання відповіді або закінчення строку, встановленого для відповіді; для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

Згідно ч.4 ст.306 Господарського кодексу України транспортна експедиція є допоміжним видом діяльності, пов`язаним із перевезенням вантажу.

Відповідно до статті 316 ГК України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу.

Нормою ст.1 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» зокрема визначено, що транспортно-експедиторська діяльність це підприємницька діяльність із надання транспортно-експедиторських послуг з організації та забезпечення перевезень експортних, імпортних, транзитних або інших вантажів;

транспортно-експедиторська послуга - робота, що безпосередньо пов`язана з організацією та забезпеченням перевезень експортного, імпортного, транзитного або іншого вантажу за договором транспортного експедирування;

експедитор (транспортний експедитор) - суб`єкт господарювання, який за дорученням клієнта та за його рахунок виконує або організовує виконання транспортно-експедиторських послуг, визначених договором транспортного експедирування;

клієнт - споживач послуг експедитора (юридична або фізична особа), який за договором транспортного експедирування самостійно або через представника, що діє від його імені, доручає експедитору виконати чи організувати або забезпечити виконання визначених договором транспортного експедирування послуг та оплачує їх, включаючи плату експедитору;

перевізник - юридична або фізична особа, яка взяла на себе зобов`язання і відповідальність за договором перевезення вантажу за доставку до місця призначення довіреного їй вантажу, перевезення вантажів та їх видачу (передачу) вантажоодержувачу або іншій особі, зазначеній у документі, що регулює відносини між експедитором та перевізником.

Приписами ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» встановлено, що задоговором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу.

Договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі.

Істотними умовами договору транспортного експедирування є: відомості про сторони договору: для юридичних осіб - резидентів України: найменування, місцезнаходження та ідентифікаційний код в Єдиному державному реєстрі підприємств та організацій України; для юридичних осіб - нерезидентів України: найменування, місцезнаходження та державу, де зареєстровано особу; для фізичних осіб - громадян України: прізвище, ім`я, по батькові, місце проживання із зазначенням адреси та індивідуальний ідентифікаційний номер у Державному реєстрі фізичних осіб - платників податків та інших обов`язкових платежів; для фізичних осіб - іноземців, осіб без громадянства: прізвище, ім`я, по батькові (за наявності), адресу місця проживання за межами України; вид послуги експедитора; вид та найменування вантажу; права, обов`язки сторін; відповідальність сторін, у тому числі в разі завдання шкоди внаслідок дії непереборної сили; розмір плати експедитору; порядок розрахунків; пункти відправлення та призначення вантажу; порядок погодження змін маршруту, виду транспорту, вказівок клієнта; строк (термін) виконання договору; а також усі ті умови, щодо яких за заявою хоча б однієї із сторін має бути досягнуто згоди.

Згідно ст.925 ЦК України до пред`явлення перевізникові позову, що випливає із договору перевезення вантажу, пошти можливим є пред`явлення йому претензії у порядку, встановленому законом, транспортними кодексами (статутами); позов до перевізника може бути пред`явлений відправником вантажу або його одержувачем у разі повної або часткової відмови перевізника задовольнити претензію або неодержання від перевізника відповіді у місячний строк; до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Відповідно до ч.ч.1,2 ст.929 Господарського кодексу України за договором транспортного експедирування одна сторона (експедитор) зобов`язується за плату і за рахунок другої сторони (клієнта) виконати або організувати виконання визначених договором послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу; договором транспортного експедирування може бути встановлено обов`язок експедитора організувати перевезення вантажу транспортом і за маршрутом, вибраним експедитором або клієнтом, зобов`язання експедитора укласти від свого імені або від імені клієнта договір перевезення вантажу, забезпечити відправку і одержання вантажу, а також інші зобов`язання, пов`язані з перевезенням; договором транспортного експедирування може бути передбачено надання додаткових послуг, необхідних для доставки вантажу (перевірка кількості та стану вантажу, його завантаження та вивантаження, сплата мита, зборів і витрат, покладених на клієнта, зберігання вантажу до його одержання у пункті призначення, одержання необхідних для експорту та імпорту документів, виконання митних формальностей тощо); положення цієї глави поширюються також на випадки, коли обов`язки експедитора виконуються перевізником.

Згідно ст.930 ЦК України договір транспортного експедирування укладається у письмовій формі; клієнт повинен видати експедиторові довіреність, якщо вона є необхідною для виконання його обов`язків.

Приписами ст.931 ЦК України встановлено, що розмір плати експедиторові встановлюється договором транспортного експедирування, якщо інше не встановлено законом. Якщо розмір плати не встановлений, клієнт повинен виплатити експедитору розумну плату.

Відповідно до ч.1 ст.932 ЦК України експедитор має право залучити до виконання своїх обов`язків інших осіб.

Згідно ст.610 Цивільного кодексу України, порушенням зобов`язання є його невиконання або виконання з порушенням умов, визначених змістом зобов`язання (неналежне виконання).

Приписами ч.1 ст.612 Цивільного кодексу України, боржник вважається таким, що прострочив, якщо він не приступив до виконання зобов`язання або не виконав його у строк, встановлений договором або законом.

Відповідно до ст. 614 ЦК України особа, яка порушила зобов`язання, несе відповідальність за наявності її вини (умислу або необережності), якщо інше не встановлено договором або законом. Приписами ч.2 вказаної статті визначено, що відсутність своєї вини доводить особа, яка порушила зобов`язання.

Суд зазначає, що матеріалами справи підтверджується існування заборгованості Відповідача з оплати наданих Позивачем послуг з перевезення вантажів на суму 107700грн., наведене стверджує також Позивач та не заперечує Відповідач, відтак, права Позивача, за захистом яких він звернувся до суду, порушені.

З врахуванням наведених Учасниками справи доводів та поданих доказів суд дійшов висновків про те, що укладений між Сторонами Договір перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 є договором про перевезення вантажів, довгостроковим річним договором з врахуванням вищеописаних положень Договору та з огляду на наступне.

Відповідно до п.п.1.1., 1.2. Договору Замовник доручає, а Перевізник зобов`язується доставити автомобільним транспортом ввірений для перевезення вантаж, а Замовник бере на себе зобов`язання сплатити плату за перевезення вантажу. Пункт відправлення, пункт призначення, строки виконання, кількість вантажу, вартість перевезення вказуються у додатках до цього договору, та є його невід`ємними частинами.

Сторонами у п.4.2. Договору визначено, що вартість перевезення вантажу визначається у заявках, згідно попередньо узгоджених сторонами розцінок.

При цьому, відповідно до п.2.1. Договору Перевізник зобов`язується здійснювати перевезення на підставі заявок Замовника. Заявка повинна містити наступне реквізити вантажовідправника и вантажоодержувача; маршрут; термін подачі транспортного засобу для завантаження; терміни виконання замовлення; масу вантажу; кількість місць; вартість вантажу; вартість перевезення.

Згідно п.2.2. Договору Перевізник зобов`язаний розглянути заявку і підтвердити замовлення протягом однієї години із моменту її отримання.

У відповідності до п.4.1. Договору розрахунки між Перевізником і Замовником здійснюються у безготівковій формі, на підставі рахунка та акта виконаних робіт, шляхом перерахування грошових коштів на поточний рахунок Перевізника.

Згідно п.4.4. Договору оплата проводиться в гривнях, у разі отримання Замовником в повному обсязі оригіналів правильно оформлених документів, вказаних у п.3.1.9. та п. 4.3. Договору.

Пунктом 5.3. Договору Сторонами погоджено, що з моменту передачі вантажу Перевізнику та до моменту передачі його отримувачу, Перевізник несе повну матеріальну відповідальність за збереження вантажу, що завантажений у автомобіль.

Зміст укладеного Договору відповідає умовам, визначеним у нормах ст.ст.306, 307 Господарського кодексу України та ст.ст. 909, 914 ЦК України.

Більше того, статтею ст.914 ЦК України передбачено, що у довгостроковому договорі перевезення вантажу встановлюються обсяг, строки та інші умови надання транспортних засобів і передання вантажу для перевезення, порядок розрахунків, а також інші умови перевезення.

З врахуванням вищенаведеним положень ст.914 ЦК України суд зазначає, що викладені у відповіді на відзив (сторінки 2, 3 відповіді на відзив) доводи Позивача про те, що Сторонами досягнуто істотних умов договору транспортного експедирування не відповідають матеріалам справи, в тому числі поданими самим ж Позивачем доказами. Так, пунктом 11 Замовлень визначено не розмір плати експедитору, як про це зазначає Позивач, а вартість перевезення. Інші наведені істотні умови є істотними умовами договору перевезення чи умовами, які встановлюються у довгостроковому договорі перевезення.

Поряд з цим, в укладеному між Сторонами Договорі перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 відсутні істотні умови договору транспортного експедирування, які відрізняють такі договори від договорів перевезення.

Так, на відміну від норм ст.316 ГК України, ст.929 ЦК України, ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» в укладеному між Сторонами Договорі не визначено не тільки експедитора, але й обов`язку експедитора виконати або організувати виконання визначених послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу, визначено лише обов`язок перевізника на безпосереднє перевезення вантажу.

Крім того, укладений між Сторонами Договір не містить передбачених ст.9 Закону України «Про транспортно-експедиторську діяльність» істотних умов, які не властиві договору перевезення, зокрема й порядок погодження змін маршруту тощо.

Суд звертає увагу на те, що матеріалами справи не підтверджується факт надання Позивачем Відповідачу будь-яких інших послуг, пов`язаних із перевезенням вантажу, окрім як власне послуги з перевезення Позивачем вантажу за вказаним Відповідачем маршрутом та вручення такого вантажу вантажоодержувачу.

Суд вважає необґрунтованими доводи Позивача щодо виникнення між Сторонами відносин транспортного експедирування з огляду на назву Замовлення Відповідача на транспортно-експедиційне обслуговування по перевезенню автомобільним транспортом у міжміському сполученні з підстав того, що вказані Замовлення є невід`ємною частиною Договору, передбачені пунктами 2.1., 2.2. та 4.2. Договору як підстава до прийняття Позивачем вантажу до перевезення, здійснення перевезення та вручення вантажу вантажоодержувачу, складені на виконання Договору та згідно п.2.1. Договору визначають, зокрема, замовлення послуг з перевезення визначеного Відповідачем вантажу(п.3 Замовлень) за визначеним Відповідачем маршрутом (п.2 Замовлень) визначеному Відповідачем вантажоодержувачу (п.6 Замовлень) на визначеному Відповідачем типі транспорту (п.10 Замовлень) із визначеною вартістю перевезення (п.11. Замовлень).

Будь яких інших відомостей про надання Позивачем Відповідачу за вказаними замовленнями будь-яких інших послуг, пов`язаних з перевезенням вантажу вказані замовлення не містять.

При цьому, суд звертає увагу і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2016р. у справі №922/1519/16, що зазначення в назвах замовлень «на транспортно-експедиційне обслуговування» в розумінні ст.909 ЦК України не впливає на кваліфікацію договору, в тому числі правовідносин сторін.

Посилання Позивача на Акти надання послуг як підставу до виникнення відносин транспортного експедирування спростовуються п.4.1. Договору, згідно з яким Акт є визначеним у Договорі документом, яким оформляється факт надання послуг з перевезення вантажу та на підставі якого здійснюється оплата таких послуг.

Як прямо зазначено в Актах надання послуг, такі складено Сторонами на виконання та на підставі Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019.

Більше того, Акти та підтверджують факт надання Позивачем і прийняття Відповідачем транспортних послуг саме з перевезення вантажу автомобільним транспортом за визначеним Відповідачем у відповідному Замовленні маршрутом.

При цьому суд зазначає, що послуги надавались на підставі Замовлень, які є невід`ємною частиною Договору, а підтвердженням надання послуг, тобто виконання зобов`язань з приводу правовідносин, що існували за кожним з таких Замовлень, є складені між Сторонами на підставі та на виконання умов Договору Акти надання послуг. Більше того, складеним згідно Договору Актом надання послуг від 26.11.2019р. №220 підтверджено надання транспортних послуг, при цьому, Позивачем не надано доказів наявності окремого замовлення до цього Акту.

Враховуючи вищенаведене, в тому числі висновки суду щодо правової природи укладеного між Сторонами Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019 та надані самим ж Позивачем докази, які підтверджують існування між Сторонами правовідносин саме на підставі укладеного Договору Акти надання послуг, беручи до уваги недоведеність Позивачем факту існування між Сторонами правовідносин з приводу надання будь-яких інших пов`язаних з перевезенням послуг, окрім перевезення, суд приходить до висновку, що правовідносини склались між Сторонами на підставі укладеного Договору перевезення вантажу від 29.12.2018р. №38282019, підтвердженням факту існування таких є складені відповідно та з посиланням на Договір Акти надання послуг, відтак, такі за своєю правовою природою є правовідносинами з перевезення вантажу за довгостроковим (річним) договором перевезення.

Надаючи правову оцінку зобов`язальним правовідносинам, які виникли між Сторонами, судом взято до уваги та надано правову оцінку не тільки підставам їх виникнення і обсягу прав та обов`язків сторін, а й фактично вчиненим на виконання таких зобов`язань діям Сторін, в тому числі складеним та підтвердженим Сторонами за наслідками виконання документам.

Щодо викладеної у відзиві на позовну заяву заяви Відповідача про застосування наслідків спливу строку позовної давності суд зазначає наступне.

Відповідно до статті 256 ЦК України позовна давність - це строк, у межах якого особа може звернутися до суду з вимогою про захист свого цивільного права або інтересу.

Згідно ст.257 ЦК України загальна позовна давність встановлюється тривалістю у три роки.

Приписами ч.1 ст.258 ЦК України встановлено, що для окремих видів вимог законом може встановлюватися спеціальна позовна давність: скорочена або більш тривала порівняно із загальною позовною давністю.

Відповідно до п.6 ч.2 ст.258 ЦК України позовна давність в один рік застосовується, зокрема, до вимог у зв`язку з перевезенням вантажу, пошти (стаття 925 цього Кодексу).

Частиною п`ятою статті 261 ЦК України встановлено, що за зобов`язаннями з визначеним строком виконання перебіг позовної давності починається зі спливом строку виконання.

Пунктом 1 статті 6 Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод (далі - Конвенція) передбачено, що кожен має право на розгляд його справи судом.

Європейський суд з прав людини, юрисдикція якого поширюється на всі питання тлумачення і застосування Конвенції (пункт 1 статті 32 Конвенції), наголошує, що позовна давність - це законне право правопорушника уникнути переслідування або притягнення до суду після закінчення певного періоду після скоєння правопорушення. Застосування строків позовної давності має кілька важливих цілей, а саме: забезпечувати юридичну визначеність і остаточність, захищати потенційних відповідачів від прострочених позовів та запобігати несправедливості, яка може статися в разі, якщо суди будуть змушені вирішувати справи про події, що мали місце у далекому минулому, спираючись на докази, які вже, можливо, втратили достовірність і повноту із плином часу (пункт 51 рішення від 22.10.1996 за заявами №№ 22083/93, 22095/93 у справі "Стаббінгс та інші проти Сполученого Королівства"; пункт 570 рішення від 20.09.2011 за заявою № 14902/04 у справі "ВАТ "Нафтова компанія "Юкос" проти Росії").

Відповідно до рішення Європейського суду з прав людини у справі «Фінікарідов проти Кіпру» механізм застосування позовної давності повинен бути достатньо гнучким, тобто, як правило, він мусить допускати можливість зупинення, переривання та поновлення строку позовної давності, а також корелювати із суб`єктивним фактором, а саме - обізнаністю потенційного позивача про факт порушення його права (рішення Європейського суду з прав людини у справі у справі «Фінікарідов проти Кіпру»).

Порівняльний аналіз термінів "довідався" та "міг довідатися", наведених у статті 261 ЦК, дає підстави для висновку про презумпцію можливості та обов`язку особи знати про стан своїх майнових прав, а тому доведення факту, через який позивач не знав про порушення свого цивільного права і саме з цієї причини не звернувся за його захистом до суду, недостатньо. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 15.05.2018р. у справі №916/2073/17 та постанові Верховного Суду України від 16.11.2016р. у справі №6-2469цс16.

Згідно приписів ч.3 ст.267 ЦК України позовна давність застосовується судом лише за заявою сторони у спорі, зробленою до винесення ним рішення. Відповідно до ч.4 названої статті сплив позовної давності, про застосування якої заявлено стороною у спорі, є підставою для відмови у позові.

Суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в пункті 2.2. Постанови Пленуму Вищого господарського суду України від 29.05.2013р. №10 «Про деякі питання практики застосування позовної давності у вирішенні господарських спорів», що за змістом частини першої статті 261 ЦК України позовна давність застосовується лише за наявності порушення права особи. Отже, перш ніж застосовувати позовну давність, господарський суд повинен з`ясувати та зазначити в судовому рішенні, чи порушене право або охоронюваний законом інтерес позивача, за захистом якого той звернувся до суду. У разі коли такі право чи інтерес не порушені, суд відмовляє в позові з підстав його необґрунтованості. І лише якщо буде встановлено, що право або охоронюваний законом інтерес особи дійсно порушені, але позовна давність спливла і про це зроблено заяву іншою стороною у справі, суд відмовляє в позові у зв`язку зі спливом позовної давності - за відсутності наведених позивачем поважних причин її пропущення.

Перебіг позовної давності починається від дня, коли особа довідалася або могла довідатися про порушення свого права або про особу, яка його порушила (ч.1 ст.261 ЦК України).

З врахуванням наданих Учасниками справи доводів, поданих доказів та встановлених судом обставин справи, зокрема п.4.3. Договору, суд зазначає, що перебіг позовної давності у даній справі розпочинається на двадцять другий календарний день з моменту отримання Відповідачем від Позивача повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних та документів, що супроводжують кожну окрему партію поставки вантажу. Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 16.08.2018р. у справі №914/1791/17 та постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного цивільного суду від 08.05.2019р. у справі №490/177/16-ц.

Так, Позивач дізнався про порушення свого права на оплату послуг, а відтак про початок перебігу строку позовної давності за вимогами про стягнення боргу за Актом надання послуг від 11.11.2019р. №207 на 22 календарний день з моменту його підписання 03.12.2019р.; за Актом від 14.11.2019р. №210 06.12.2019р.; за Актом від 20.11.2019р. №214 12.12.2019р.; за Актом від 26.11.2019р. №220 18.12.2019р.; за Актом від 04.12.2019р. №225 26.12.2019р.; за Актом від 06.12.2019р. №226 28.12.2019р.: за Актом від 09.01.2020р. №1 31.01.2020р.; за Актом від 10.01.2020р. №2 01.02.2020р.; за Актом від 06.02.2020р. №19 28.02.2020р.

Приписами ч.3 ст.925 ЦК України передбачено, що до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів).

Згідно ч.5 ст.315 ГК України для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

З врахуванням наведеного суд зазначає, і аналогічну правову позицію викладено, зокрема, у п.28 Інформаційного листа Вищогогосподарського суду України від 07.04.2008р. №01-8/211 «Про деякі питання застосування норм Цивільного та Господарського кодексівУкраїни» та у постанові Вищого господарського суду України від 13.12.2016р. у справі №922/1519/16, що норми ч.3 ст.925 ЦК України та ч.5 ст.315 ГК України співвідносяться між собою як загальна та спеціальна: за загальним правилом до вимог, що випливають із договору перевезення вантажу, пошти, застосовується позовна давність в один рік з моменту, що визначається відповідно до транспортних кодексів (статутів), але для пред`явлення перевізником до вантажовідправників та вантажоодержувачів позовів, що випливають з перевезення, встановлюється шестимісячний строк.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що встановлений приписами ч.5 ст.315 ГК України шестимісячний строк позовної давності за вимогами про стягнення боргу за Актом надання послуг від 11.11.2019р. №207 сплив 03.06.2020р.; за Актом від 14.11.2019р. №210 06.06.2020р.; за Актом від 20.11.2019р. №214 12.06.2020р.; за Актом від 26.11.2019р. №220 18.06.2020р.; за Актом від 04.12.2019р. №225 26.06.2020р.; за Актом від 06.12.2019р. №226 28.06.2020р.: за Актом від 09.01.2020р. №1 31.07.2020р.; за Актом від 10.01.2020р. №2 01.08.2020р.; за Актом від 06.02.2020р. №19 28.08.2020р.

Як встановлено судом та вбачається із матеріалів справи, зокрема, відмітки відділення поштового зв`язку про прийняття до пересилки рекомендованого поштового відправлення №7905704452525, Позивач звернувся до господарського суду із даним позовом 06.10.2020р.

Відповідно до ч.1 ст.264 ЦК України перебіг позовної давності переривається вчиненням особою дії, що свідчить про визнання нею свого боргу або іншого обов`язку.

Суд вважає необґрунтованими та відхиляє доводи Позивача про переривання строку позовної давності за позовними вимогами про стягнення вартості наданих Позивачем послуг перевезення з підстав часткової оплати таких Відповідачем з підстав того, що підставами позову є неоплата Відповідачем послуг за Актами надання послуг від 11.11.2019р. №207, від 14.11.2019р. №210, від 20.11.2019р. №214, від 26.11.2019р. №220, від 04.12.2019р. №225, від 06.12.2019р. №226, від 09.01.2020р. №1, від 10.01.2020р. №2 та від 06.02.2020р. №19 за Договором, в той час, як поданою Позивачем випискою з банківського рахунку підтверджується оплата Відповідачем послуг за Актами від 02.05.2019р. №79, від 03.08.2019р. №141, від 08.08.2019р. №144, від 09.08.2019р. №145, від 14.08.2019р. №149, від 22.08.2019р. №156, від 17.10.2019р. №190, від 24.10.2019р. №195, від 30.10.2019р. №200, від 21.11.2019р. №215, від 26.12.2019р. №239 за Договором.

Крім цього, Акти надання послуг від 11.11.2019р. №207, від 14.11.2019р. №210, від 20.11.2019р. №214, від 26.11.2019р. №220, від 04.12.2019р. №225, від 06.12.2019р. №226, від 09.01.2020р. №1, від 10.01.2020р. №2 та від 06.02.2020р. №19 не оплачені повністю, підтвердженням чого є те, що загальна сума послуг за вказаними актами становить 107700грн., що є розміром заявленої позовної вимоги в частині стягнення основного боргу.

Будь-яких інших доказів в підтвердження факту здійснення Відповідачем повної чи часткової оплати наданих Позивачем послуг за Актами надання послуг від 11.11.2019р. №207, від 14.11.2019р. №210, від 20.11.2019р. №214, від 26.11.2019р. №220, від 04.12.2019р. №225, від 06.12.2019р. №226, від 09.01.2020р. №1, від 10.01.2020р. №2 та від 06.02.2020р. №19 за Договором позивачем суду не заявлено та не подано, в матеріалах справи такі докази відсутні.

Окрім того, суд вважає необґрунтованими доводи Позивача щодо продовження на строк дії карантину встановленого приписами ч.5 ст.315 ГК України спеціального (скороченого) шестимісячного строку позовної давності за вимогами перевізника про пред`явлення до вантажовідправника позову, що випливає з перевезення, з огляду на наступне. Законом України від 30.03.2020р. №540-IX продовжено на час карантину визначені ст.258 ЦК України строки. Проте, як зазначено вище, спеціальний строк позовної давності за вимогами перевізника про пред`явлення до вантажовідправника позову, що випливає з перевезення, встановлено не ст.258 ЦК України, а ч.5 ст.315 ГК України. При цьому суд зазначає, що вказаним Законом України від 30.03.2020р. №540-IX зміни у ст.315 ГК України не внесені, визначений ч.5 ст.315 ГК України строк на час дії карантину не продовжувався. Позивачем не доведено, що Законом України від 30.03.2020р. №540-IX чи будь-яким іншим нормативно-правовим актом продовжено визначений ч.5 ст.315 ГК України строк позовної давності; доводи щодо продовження передбаченого ч.5 ст.315 ГК України строку позовної давності з підстав продовження визначених ст.258 ЦК України строків Позивачем не обґрунтовані.

З врахуванням вищенаведеного, в тому числі висновків суду щодо правової природи укладеного між Сторонами Договору та правовідносин за ним, висновків суду щодо початку перебігу строку позовної давності за вимогами Позивача на двадцять другий календарний день з моменту отримання Відповідачем від Позивача повного комплекту документів, а саме належним чином оформлених оригіналів акту виконаних робіт, CMR, товарно-транспортних накладних на перевезений товар та податкових накладних та документів, що супроводжують кожну окрему партію поставки вантажу; визначення ч.5 ст.315 ГК України спеціального (скороченого) шестимісячного строку позовної давності за вказаними вимогами, недоведення Позивачем переривання строку позовної давності, а також з врахуванням дати звернення Позивача із даним позовом до господарського суду (06.10.2020р.), враховуючи викладену Відповідачем у відзиві заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності судом встановлено, що Позивачем пропущено строк позовної давності за зверненням до господарського суду із позовом про захист своїх порушених прав на оплату послуг перевезення вантажу, що має наслідком відмову в позові в частині позовних вимог про стягнення основного боргу з підстав пропуску строку позовної давності.

При цьому, суд зазначає, що згідно з приписами ст.266 ЦК України зі спливом позовної давності до основної вимоги вважається, що позовна давність спливла і до додаткової вимоги. З врахуванням наведеного в суду відсутні правові підстави до стягнення трьох відсотків річних та інфляційних втрат на суми основного боргу, за вимогами про стягнення яких минув строк позовної давності, відтак, в позовні в цій частині слід також відмовити.

Відповідно до статей 73, 74 Господарського процесуального кодексу України доказами у справі є будь-які дані, на підставі яких суд встановлює наявність чи відсутність обставин (фактів), що обґрунтовують вимоги і заперечення учасників справи, та інших обставин, які мають значення для вирішення справи. Кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень. Докази подаються сторонами та іншими учасниками справи. Суд не може збирати докази, що стосуються предмета спору, з власної ініціативи, крім витребування доказів судом у випадку, коли він має сумніви у добросовісному здійсненні учасниками справи їхніх процесуальних прав або виконанні обов`язків щодо доказів.

Згідно з ст. 76 ГПК України належними є докази, на підставі яких можна встановити обставини, які входять в предмет доказування. Суд не бере до розгляду докази, які не стосуються предмета доказування. Предметом доказування є обставини, які підтверджують заявлені вимоги чи заперечення або мають інше значення для розгляду справи і підлягають встановленню при ухваленні судового рішення.

Частиною 1 статті 77 ГПК України передбачено, що обставини, які відповідно до законодавства повинні бути підтверджені певними засобами доказування, не можуть підтверджуватися іншими засобами доказування.

У відповідності до ст. 78 ГПК України, достовірними є докази, створені (отримані) за відсутності впливу, спрямованого на формування хибного уявлення про обставини справи, які мають значення для справи.

Наявність обставини, на яку сторона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, вважається доведеною, якщо докази, надані на підтвердження такої обставини, є більш вірогідними, ніж докази, надані на її спростування. Питання про вірогідність доказів для встановлення обставин, що мають значення для справи, суд вирішує відповідно до свого внутрішнього переконання (ст. 79 ГПК України).

17.10.2019р. набув чинності Закон України №132-IX від 20.09.2019 "Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо стимулювання інвестиційної діяльності в Україні", яким було, зокрема внесено зміни до ГПК України змінено назву статті 79 ГПК з "Достатність доказів" на нову - "Вірогідність доказів" та викладено її у новій редакції, фактично впровадивши в господарський процес стандарт доказування "вірогідності доказів". Стандарт доказування "вірогідності доказів", на відміну від "достатності доказів", підкреслює необхідність співставлення судом доказів, які надає позивач та відповідач. Тобто, з введенням в дію нового стандарту доказування необхідним є не надати достатньо доказів для підтвердження певної обставини, а надати їх саме ту кількість, яка зможе переважити доводи протилежної сторони судового процесу. Така обставина підлягає доказуванню таким чином, аби задовольнити, як правило, стандарт переваги більш вагомих доказів, тобто коли висновок про існування стверджуваної обставини з урахуванням поданих доказів видається більш вірогідним, ніж протилежний (постанови Касаційного господарського суду в складі Верховного Суду від 02.10.2018 у справі №910/18036/17, від 23.10.2019 у справі №917/1307/18, від 18.11.2019 у справі №902/761/18, від 04.12.2019 у справі №917/2101/17). Аналогічний стандарт доказування застосовано Великою Палатою Верховного Суду у постанові від 18.03.2020 у справі №129/1033/13-ц.

Стандарт доказування - це та ступінь достовірності наданих стороною доказів, за яких суд має визнати тягар доведення знятим, а фактичну обставину - доведеною. Мова йде про достатній рівень допустимих сумнівів, при якому тягар доведення вважається виконаним.

Усталеною є практика ЄСПЛ, в якій суд посилається на balanceofprobabilities (баланс ймовірностей) для оцінки обставин справи. Наприклад, у рішенні BENDERSKIY v. Ukraine 15.11.2007 суд застосовує баланс ймовірностей. У рішенні J.K. AND OTHERS v. Sweden 23.08.2016 суд вказує, що цей стандарт притаманний саме цивільним справам.

У постанові Верховного Суду України від 14.06.2017 у справі №923/2075/15 відхилено висновки апеляційного суду про відмову в позові про стягнення упущеної вигоди лише з тих підстав, що її розмір не може бути встановлений з розумним степенем достовірності, оскільки апеляційний суд не дослідив інших доказів, які надані позивачем, чим фактично позбавив останнього можливості відновити його порушене право, за захистом якого подано позов.

Аналогічний підхід продемонстрував і Касаційний цивільний суд в складі Верховного Суду у своїй постанові від 06.11.2019 у справі №127/27155/16-ц (провадження №61-30580св18).

Отже, під розумним ступенем достовірності слід розуміти те, що факт є доведеним, якщо після оцінки доказів вбачається, що факт скоріше відбувся, аніж не мав місце.

У зв`язку з цим, суд першої інстанції при розгляді даної справи застосовує вищезазначений стандарт доказування.

Зазначені вище норми процесуального закону спрямовані на реалізацію статті 13 Господарського процесуального кодексу України. Згідно з положеннями цієї статті судочинство у господарських судах здійснюється на засадах змагальності сторін. Кожна сторона повинна довести обставини, які мають значення для справи і на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених законом.

Відповідно до частини 5 статті 236 ГПК України обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні, з наданням оцінки всім аргументам учасників справи.

За приписами статті 86 ГПК України, суд оцінює докази за своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному, об`єктивному та безпосередньому дослідженні наявних у справі доказів. жодні докази не мають для суду заздалегідь встановленої сили. Суд оцінює належність, допустимість, достовірність кожного доказу окремо, а також вірогідність і взаємний зв`язок доказів у їх сукупності. Суд надає оцінку як зібраним у справі доказам в цілому, так і кожному доказу (групі однотипних доказів), який міститься у справі, мотивує відхилення або врахування кожного доказу (групи доказів).

Згідно із статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» суди застосовують при розгляді справ практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

У рішенні Європейського суду з прав людини у справі «Трофимчук проти України» від 28.10.2010р. №4241/03 Європейським судом з прав людини зазначено, що хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, це не може розумітись як вимога детально відповідати на кожен довід сторін.

Відповідно до ч.23 рішення Європейського суду з прав людини від 18.07.2006р. у справі «Проніна проти України» за заявою №63566/00 суд нагадує, що п.1 ст.6 Конвенції зобов`язує суди давати обґрунтування своїх рішень, але це не може сприйматись як вимога надавати детальну відповідь на кожен аргумент. Межі цього обов`язку можуть бути різними в залежності від характеру рішення.

Вимога пункту 1 статті 6 Конвенції щодо обґрунтовування судових рішень не може розумітись як обов`язок суду детально відповідати на кожен довід заявника. Стаття 6 Конвенції також не встановлює правил щодо допустимості доказів або їх оцінки, що є предметом регулювання в першу чергу національного законодавства та оцінки національними судами. Проте Європейський суд з прав людини оцінює ступінь умотивованості рішення національного суду, як правило, з точки зору наявності в ньому достатніх аргументів стосовно прийняття чи відмови в прийнятті саме тих доказів і доводів, які є важливими, тобто такими, що були сформульовані заявником ясно й чітко та могли справді вплинути на результат розгляду справи.

При цьому суд зазначає, що згідно вимог ч.1 ст.14 ГПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках. Збирання доказів у господарських справах не є обов`язком суду, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Суд також враховує позицію Європейського суду з прав людини, сформовану, зокрема у справах «Салов проти України» (заява №65518/01; пункт 89), «Проніна проти України» (заява №63566/00; пункт 23) та «Серявін та інші проти України» (заява №4909/04; пункт 58): де зазначено, що згідно з усталеною практикою Суду, яка відображає принцип, пов`язаний з належним здійсненням правосуддя, у рішеннях судів та інших органів з вирішення спорів мають бути належним чином зазначені підстави, на яких вони ґрунтуються. Хоча пункт 1 статті 6 Конвенції зобов`язує суди обґрунтовувати свої рішення, його не можна тлумачити як такий, що вимагає детальної відповіді на кожен аргумент. Міра, до якої суд має виконати обов`язок щодо обґрунтування рішення, може бути різною в залежності від характеру рішення. Хоча національний суд має певну свободу розсуду щодо вибору аргументів у тій чи іншій справі та прийняття доказів на підтвердження позицій сторін, орган влади зобов`язаний виправдати свої дії, навівши обґрунтування своїх рішень. Ще одне призначення обґрунтованого рішення полягає в тому, щоб продемонструвати сторонам, що вони були почуті. Крім того, вмотивоване рішення дає стороні можливість оскаржити його та отримати його перегляд вищестоящою інстанцією. Лише за умови винесення обґрунтованого рішення може забезпечуватись публічний контроль здійснення правосуддя.

Суд також враховує положення Висновку №11 (2008) Консультативної ради європейських суддів щодо якості судових рішень (пункти 32-41), в якому, серед іншого, звертається увага на те, що усі судові рішення повинні бути обґрунтованими, зрозумілими, викладеними чіткою і простою мовою і це є необхідною передумовою розуміння рішення сторонами та громадськістю; у викладі підстав для прийняття рішення необхідно дати відповідь на доречні аргументи та доводи сторін, здатні вплинути на вирішення спору; виклад підстав для прийняття рішення не повинен неодмінно бути довгим, оскільки необхідно знайти належний баланс між стислістю та правильним розумінням ухваленого рішення; обов`язок суддів наводити підстави для своїх рішень не означає необхідності відповідати на кожен аргумент заявника на підтримку кожної підстави захисту; обсяг цього обов`язку суду може змінюватися залежно від характеру рішення.

При цьому, зазначений Висновок також акцентує увагу на тому, що згідно з практикою Європейського суду з прав людини очікуваний обсяг обґрунтування залежить від різних доводів, що їх може наводити кожна зі сторін, а також від різних правових положень, звичаїв та доктринальних принципів, а крім того, ще й від різних практик підготовки та представлення рішень у різних країнах.

Враховуючи вищенаведене, а також те, що матеріалами справи підтверджено факт укладення між Сторонами договору перевезення, виникнення на його підставі відносин з приводу перевезення вантажів, існування заборгованості Відповідача перед Позивачем з оплати наданих Позивачем послуг перевезення в розмірі 107700грн., подану Відповідачем до ухвалення рішення судом заяву про застосування наслідків спливу строку позовної давності, а також висновки суду щодо спливу спеціального (скороченого) строку позовної давності за вимогами про стягнення з Відповідача на користь Позивача вартості послуг перевезення та відсутність правових підстав до нарахування трьох відсотків річних та інфляційних втрат на такі зобов`язання суд дійшов висновків про наявність правових підстав до відмови в позові повністю з підстав пропуску строку позовної давності.

Відповідно до ч.1 ст.123 ГПК України судові витрати складаються з судового збору та витрат, пов`язаних з розглядом справи. Приписами частини другої вказаної статті встановлено, що розмір судового збору, порядок його сплати, повернення і звільнення від сплати встановлюються законом.

Згідно ч.1 ст.4 Закону України «Про судовий збір» судовий збір справляється у відповідному розмірі від прожиткового мінімуму для працездатних осіб, встановленого законом на 1 січня календарного року, в якому відповідна заява або скарга подається до суду, - у відсотковому співвідношенні до ціни позову та у фіксованому розмірі.

Відповідно до пп.1 п.2 ч.2 ст.4 Закону України «Про судовий збір» за подання до господарського суду позовної заяви майнового характеру ставка судового збору встановлюються у розмірі 1,5 відсотка ціни позову, але не менше 1 розміру прожиткового мінімуму для працездатних осіб і не більше 350 розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб.

Приписами статті 7 Закону України «Про Державний бюджет України на 2020 рік» встановлено прожитковий мінімум на одну особу в розрахунку на місяць у розмірі з 1 січня 2020 року для працездатних осіб в розмірі 2102 гривні.

Приписами ч.1 ст.124 ГПК України передбачено, що разом з першою заявою по суті спору кожна сторона подає до суду попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, які вона понесла і які очікує понести у зв`язку із розглядом справи.

Частиною третьою вказаної статті встановлено, що попередній розрахунок розміру судових витрат не обмежує сторону у доведенні іншої фактичної суми судових витрат, які підлягають розподілу між сторонами за результатами розгляду справи.

Позивачем при поданні позовної заяви до господарського суду надано попередній (орієнтовний) розрахунок суми судових витрат, згідно якого Позивач очікує понести у зв`язку із розглядом справи судові витрати в розмірі 2102грн. у вигляді сплаченого за подання до господарського суду позовної заяви судового збору та 16840грн. витрат на правничу допомогу адвоката.

Окрім того, суд зазначає що Відповідач наданим чинним законодавством правом на відшкодування документально підтверджених судових витрат не скористався.

У поданому 18.11.2020р. за вх. №33141/20 Відзиві на позовну заяву Відповідач зазначає про неспівмірність заявленої Позивачем суми судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги до складності справи і розміру фактично наданих послуг, з підстав чого просить суд відмовити Позивачу в стягненні з Відповідача 16840грн. судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги.

Як доказ сплати судового збору Позивач подав Платіжне доручення від 29.09.2020р. №1437 про сплату за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн. Оригінал вказаного Платіжного доручення є додатком №29 до позовної заяви.

Згідно ч.3 ст.123 ГПК України до витрат, пов`язаних з розглядом справи, належать витрати на професійну правничу допомогу; витрати, пов`язані із залученням свідків, спеціалістів, перекладачів, експертів та проведенням експертизи; витрати, пов`язані з витребуванням доказів, проведенням огляду доказів за їх місцезнаходженням, забезпеченням доказів; витрати, пов`язані з вчиненням інших процесуальних дій, необхідних для розгляду справи або підготовки до її розгляду.

Положеннями статті 59 Конституції України закріплено, що кожен має право на професійну правничу допомогу. Кожен є вільним у виборі захисника своїх прав.

Відповідно до ч.1 ст.126 ГПК України витрати, пов`язані з правничою допомогою адвоката, несуть сторони, крім випадків надання правничої допомоги за рахунок держави.

Частиною 2 вказаної статті встановлено, що за результатами розгляду справи витрати на професійну правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для цілей розподілу судових витрат розмір витрат на професійну правничу допомогу адвоката, в тому числі гонорару адвоката за представництво в суді та іншу професійну правничу допомогу, пов`язану зі справою, включаючи підготовку до її розгляду, збір доказів тощо, а також вартість послуг помічника адвоката, визначається згідно з умовами договору про надання правничої допомоги та на підставі відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, що сплачена або підлягає сплаті відповідною стороною або третьою особою.

Згідно з ч.3 ст.126 ГПК України для визначення розміру витрат на професійну правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.

Розмір витрат на оплату послуг адвоката має бути співмірним із: складністю справи та виконаних адвокатом робіт (наданих послуг); часом, витраченим адвокатом на виконання відповідних робіт (надання послуг); обсягом наданих адвокатом послуг та виконаних робіт; ціною позову та (або) значенням справи для сторони, в тому числі впливом вирішення справи на репутацію сторони або публічним інтересом до справи (ч.4 ст.126 ГПК України).

Відповідно до ч.1 ст.9 Конституції України, чинні міжнародні договори, згода на обов`язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України.

Статтею 17 Закону України «Про виконання рішень та застосування практики Європейського суду з прав людини» визначено, що суди застосовують при розгляді справ Конвенцію про захист прав людини і основоположних свобод 1950 року та практику Європейського суду з прав людини як джерело права.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі «East/West Alliance Limited» проти України», заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постанові від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 (текст якої розміщено за наступною веб-адресою: http://reyestr.court.gov.ua/Review/85211544), відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Згідно правової позиції, викладеної, зокрема в постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 05.06.2018р. у справі №904/8308/17 та від 01.08.2019р. у справі №915/237/18, розмір судових витрат має бути доведений, документально обґрунтований та відповідати критерію розумної необхідності таких витрат, а суд повинен оцінити рівень адвокатських витрат, що були присуджені з урахуванням того, чи були такі витрати понесені фактично і чи була їх сума обґрунтованою та не зобов`язаний присуджувати стороні, на користь якої відбулось рішення, її витрати на адвоката, якщо, керуючись принципами справедливості та верховенства права, встановить, що розмір гонорару, визначений стороною чи її адвокатом, є завищеним щодо іншої сторони спору, зважаючи на складність справи, витрачений адвокатом час та неспіврозмірними у порівнянні з ринковими цінами адвокатських послуг. У визначенні розумно необхідного розміру сум, які підлягають сплаті за послуги адвоката, можуть братися до уваги, зокрема, але не виключно: встановлені нормативно-правовими актами норми видатків на службові відрядження (якщо їх установлено); вартість економних транспортних послуг; час, який міг би витратити на підготовку матеріалів кваліфікований фахівець; вартість оплати відповідних послуг адвокатів, яка склалася в країні або в регіоні; наявні відомості органів статистики або інших органів про ціни на ринку юридичних послуг; тривалість розгляду і складність справи тощо.

Аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постанові Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 20.11.2018р. у справі №910/23210/17.

При визначенні суми відшкодування суд має виходити з критерію реальності адвокатських витрат (встановлення їхньої дійсності та необхідності), а також критерію розумності їхнього розміру, виходячи з конкретних обставин справи та фінансового стану обох сторін. Ті самі критерії застосовує Європейський суд з прав людини, присуджуючи судові витрат на підставі ст.41 Конвенції. Зокрема, згідно з його практикою заявник має право на компенсацію судових та інших витрат лише, якщо буде доведено, що такі витрати були фактичними і неминучими, а їхній розмір - обґрунтованим (рішення у справі East/West Alliance Limited проти України, заява №19336/04).

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в Постанові Великої Палати Верховного Суду від 27.06.2018р. у справі №826/1216/16, що на підтвердження факту понесення судових витрат та їх розміру суду повинні бути надані договір про надання правової допомоги (договір доручення, договір про надання юридичних послуг та ін.), документи, що свідчать про оплату гонорару та інших витрат, пов`язаних із наданням правової допомоги, оформлені у встановленому законом порядку (квитанція до прибуткового касового ордера, платіжне доручення з відміткою банку або інший банківський документ, касові чеки, посвідчення про відрядження). Зазначені витрати мають бути документально підтверджені та доведені. Відсутність документального підтвердження витрат на правову допомогу, а також розрахунку таких витрат, є підставою для відмови у задоволенні вимог про відшкодування витрат.

Також судом враховано позицію Об`єднаної палати Верховного Суду у складі суддів Касаційного господарського суду, викладену в постановах від 03.10.2019р. у справі №922/445/19 та від 18.12.2019р. у справі №910/13731/18, відповідно до якої, за змістом п.1 ч.2 ст.126, ч.8 ст.129 ГПК України, розмір витрат на оплату професійної правничої допомоги адвоката встановлюється і розподіляється судом згідно з умовами договору про надання правничої допомоги при наданні відповідних доказів щодо обсягу наданих послуг і виконаних робіт та їх вартості, як уже сплаченої, так і тієї, що лише підлягає сплаті (буде сплачена) відповідною стороною або третьою особою.

Аналогічна правова позиція викладена у постановах Верховного Суду у складі колегії суддів Касаційного господарського суду від 10.12.2019р. у справі №922/902/19, від 12.12.2019р. у справі №922/1897/18 та від 20.12.2019р. у справі №903/125/19.

При цьому суд зазначає і аналогічну правову позицію викладено, зокрема в постановах Східного апеляційного господарського суду від 19.02.2020р. у справі №905/1800/19 від 14.04.2020р. у справі №905/2155/19, Північного апеляційного господарського суду від 26.11.2019р. у справі №910/9709/19, що з аналізу вказаних положень ГПК України вбачається, що, оскільки в спрощеному позовному провадженні судові дебати не проводяться, тому процесуальну дію подання доказів на підтвердження розміру понесених судових витрат Позивач мав право вчинити або до закінчення розгляду справи по суті, або протягом пяти днів після ухвалення рішення суду за умови, що до закінчення судового розгляду у справі зробив про це відповідну заяву.

Відповідно до ч.8 ст.129 ГПК України розмір судових витрат, які сторона сплатила або має сплатити у зв`язку з розглядом справи, встановлюється судом на підставі поданих сторонами доказів (договорів, рахунків тощо). Такі докази подаються до закінчення судових дебатів у справі або протягом п`яти днів після ухвалення рішення суду, за умови, що до закінчення судових дебатів у справі сторона зробила про це відповідну заяву.

В обґрунтування розміру понесених судових витрат у справі на оплату послуг професійної правничої допомоги Позивачем подано до суду копію Свідоцтва про право на зайняття адвокатською діяльністю від 29.08.2018р. серії ЛВ №001127 та копію Ордеру на надання правничої допомоги від 01.10.2020р. серії ВС №1039894.

Інших доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат у справі Позивачем суду не заявлено та не подано.

В судовому засіданні 05.01.2021р. представник Позивача зазначила про те, що розмір судових витрат на оплату послуг професійної правничої допомоги адвоката не змінився, а докази в підтвердження остаточного розміру понесених Позивачем судових витрат у справі будуть подані в порядку, визначеному ч.8 ст.129 ГПК України.

З врахуванням наведеного суд зазначає, що відповідно до ч.ч.1-3 ст.221 ГПК України у випадку, якщо сторона з поважних причин не може до закінчення судових дебатів у справі подати докази, що підтверджують розмір понесених нею судових витрат, суд за заявою такої сторони, поданою до закінчення судових дебатів у справі, може вирішити питання про судові витрати після ухвалення рішення по суті позовних вимог; для вирішення питання про судові витрати суд призначає судове засідання, яке проводиться не пізніше п`ятнадцяти днів з дня ухвалення рішення по суті позовних вимог; у випадку, визначеному частиною другою цієї статті, суд ухвалює додаткове рішення в порядку, передбаченому статтею 244 цього Кодексу.

Рішення суду складається із вступної, описової, мотивувальної і резолютивної частин. У разі необхідності у резолютивній частині також вказується про призначення судового засідання для вирішення питання про судові витрати, дата, час і місце його проведення; строк для подання стороною, за клопотанням якої таке судове засідання проводиться, доказів щодо розміру, понесених нею судових витрат. (ч.1, п.5 ч.6 ст.238 ГПК України).

Відповідно до п.2 ч.1 ст.129 ГПК України судовий збір у справі покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.

Приписами п.2 ч.4 ст.129 ГПК України передбачено, що інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи у разі відмови в позові покладаються на позивача.

З підстав наведеного, а також недоведення Позивачем в порядку, визначеному главою 8 розділу 1 ГПК України іншого розміру судових витрат, окрім суми сплаченого за подання позовної заяви до господарського суду судового збору в розмірі 2102грн., недоведення Відповідачем розміру понесених у справі судових витрат, а також заявуПозивача про подання таких доказів в порядку ч.8 ст.129 ГПК, суд дійшов висновків про те, що сплачений Позивачем за подання позовної заяви до господарського суду судовий збір в розмірі 2102грн. слід покласти на Сторони пропорційно до розміру задоволених позовних вимог, залишити такий за Позивачем.

Також суд дійшов висновків про наявність правових підстав до призначення судового засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 10:40год. 18.01.2021р. та встановлення Позивачу п`ятиденного строку на подання суду та іншим Учасникам справи доказів понесених судових витрат.

Враховуючи вищенаведене, керуючись ст. 42, п. 1, 3 ч. 1 ст.129 Конституції України, ст.ст.4, 13, 27, 42, 43, 46, 73, 74, 76-79, 80, 81, 86, 123, 124, 126, 129, 165, 205, 216, 222, 231, 235, 236, 238, 241, 247, 252 Господарського процесуального кодексу України, ст.ст.173, 174, 179, 180, 193, 306, 307, 315, 316 Господарського кодексу України, ст.ст.3, 6, 11, 15, 16, 256, 258, 261, 264, 267, 509, 526, 527, 530, 610-612, 614, 627, 629, 638, 901, 902, 909, 914, 925, 929-932 Цивільного кодексу України, суд

УХВАЛИВ:

1.В позові відмовити повністю.

2.Призначити судове засідання для вирішення питання про розподіл понесених Позивачем судових витрат у справі на 18.01.2021р. о 10:40год.

3.Встановити Товариству з обмеженою відповідальністю ФМЕ ТРАНС п`ятиденний строк з моменту ухвалення рішення на подання суду та Відповідачу доказів в обґрунтування розміру понесених судових витрат.

4.Рішення набирає законної сили в порядку та строк, передбачені ст.241 ГПК України.

5.Рішення може бути оскаржено в апеляційному порядку в порядку та строки, визначені главою І розділу IV Господарського процесуального кодексу України.

Веб-адреса Єдиного державного реєстру судових рішень, розміщена на офіційному веб-порталі судової влади України в мережі Інтернет: http://reyestr.court.gov.ua/.

Повний текст рішення складено 11.01.2021р.

Головуючий суддя Т.Б. Фартушок