Справа № 127/23298/19

Провадження № 22-ц/801/92/2021

Категорія: 82

Головуючий у суді 1-ї інстанції Дернова В.В.

Доповідач:Стадник І. М.

ВІННИЦЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

ПОСТАНОВА

Іменем України

05 січня 2021 року м. Вінниця

Вінницький апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ:

головуючого, судді-доповідача Стадника І.М.,

суддів Голоти Л.О., Сопруна В.В.,

розглянув у відкритому судовому засіданні в залі судових засідань № 2

апеляційні скарги Акціонерного товариства «Вінницяобленерго» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця»

на рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2020 року, ухвалене суддею Дерновою В.В., повний текст якого складений 06 листопада 2020 року,

в справі № 127/23298/19

за позовом ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 (позивачі)

до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця», Акціонерного товариства «Вінницяобленерго» (відповідачі),

про скасування присвоєних кодів, зобов`язання вчинити дії,

встановив:

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 звернулися до суду з позовом до відповідачів Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця», Акціонерного товариства «Вінницяобленерго» та просили скасувати протиправно присвоєні їм ЕІС-коди, штрих-коди, рахунок (унікальний номер) та інші ідентифікатори, вилучивши їх з бази даних АТ «Вінницяобленерго», ТОВ «Енера Вінниця», а вести облік надання послуг енергопостачання та приймати за них плату виключно за прізвищем, ім`ям та по батькові, на паперових носіях, без збору, обробки, накопичення їх персональних даних, без передачі таких даних третім особам, заборонити в подальшому присвоєння їм будь-яких цифрових, буквено-цифрових, штрих-кодових, QR-кодових та інших ідентифікаторів; забезпечити споживачам сплату за електропостачання за раніше існуючою формою без застосування електронної системи та ідентифікаторів замість імені; зобов`язати відповідачів перереєструвати послуги без присвоєння будь-яких ідентифікаторів, облік та всі розрахунки вести по раніше діючій формі, на паперових носіях, без розміщення даних в електронних системах. Крім того, за порушення законних прав просили стягнути з відповідачів моральне компенсування у сумі 280 000 грн. - з АТ «Вінницяобленерго» по 10 000 грн. кожному позивачу, з ТОВ «Енера» по 10 000 грн. кожному позивачу.

В обґрунтування позовних вимог посилалися на те, що Конституцією України, Декларацією про державний суверенітет України їм гарантований статус живої людини - громадянина - власника держави, щодо якого не може бути скасоване чи обмежене раніше надане законом право, зазначене в паспорті, - жити та здійснювати стосунки з державою чи будь з ким без використання будь-якого ідентифікатора, виключно за своїм власним ім`ям, без застосування автоматичних засобів обліку як несумісних зі статусом людини, яка не є ідентифікована та не може бути конкретно ідентифікована.

Рішенням Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2020 року позов задоволено частково.

Зобов`язано Товариство з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» та Акціонерне товариство «Вінницяобленерго» видалити з баз даних, які створюються та використовуються ними, будь-які цифрові та буквені ідентифікатори щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 та вести облік і всю необхідну документацію щодо ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 , ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 , ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 як побутових споживачів за прізвищем, ім`ям, по батькові та місцем проживання.

В іншій частині позовних вимог відмовлено.

Стягнуто з Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» та Акціонерного товариства «Вінницяобленерго» на користь держави по 352,40 грн. судового збору.

Не погодившись із рішенням суду, відповідачі АТ «Вінницяобленерго» та ТОВ «Енера Вінниця» подали апеляційні скарги, в яких посилаючись на незаконність та необґрунтованість рішення суду першої інстанції просять скасувати його та ухвалити нове про відмову в задоволенні позовних вимог в повному обсязі.

Доводи апеляційної скарги відповідача АТ «Вінницяобленерго» полягають в тому, що вимоги позивачів стосуються цього відповідача в частині присвоєння ЕІС-кодів точкам комерційного обліку та наявності інформації про позивачів як споживачів в програмно-інформаційному комплексі SAP IS-U. Апелянт посилається на те, що ЕІС-код кожної точки комерційного обліку надається йому місцевим органом видачі ЕІС-кодів, відповідно до вимог законодавства - ДП «НЕК Укренерго» і він не має повноважень видаляти ЕІС-коди або вирішувати питання про їх присвоєння чи не присвоєння. На думку апелянта порушень вимог законодавства, в тому числі Закону України «Про захист персональних даних» з його боку допущено не було, так само як його дії не становили порушення релігійної свободи позивачів.

В свою чергу ТОВ «Енера Вінниця» обґрунтовуючи вимоги апеляційної скарги посилається на те, що ним будь-які ідентифікатори позивачам не присвоювалися й для позначення саме позивачів не використовувалися і не використовуються. Крім того, звертає увагу на безпідставність використання як преюдиційного для даної справи рішення апеляційного суду в справі № 127/10932/17, так як в зазначеній справі брали участь інші сторони й виникли вони з різних правовідносин (постачання електричної енергії і газу відповідно). Заперечує порушення діями відповідачів прав позивачів, передбачених Законом України «Про свободу совісті та релігійних організацій», звертаючи увагу на те, що суд першої інстанції не вказав конкретну норму цього Закону, яку нібито порушено відповідачами.

Від позивачів суду надійшли відзиви на апеляційні скарги, в яких вони просить залишити в силі рішенні суду першої інстанції в частині захисту прав позивачів.

В судовому засіданні представник АТ «Вінницяобленерго» Войткова А.Ю. і представник ТОВ «Енера Вінниця» Жук С.А. вимоги апеляційних скарг підтримали на умовах, викладених у них.

Позивачі ОСОБА_1 , ОСОБА_3 , ОСОБА_7 , ОСОБА_14 , представник позивача ОСОБА_10 - ОСОБА_9 проти вимог апеляційної скарги заперечували, просять залишити в силі рішення суду першої інстанції як законне і обґрунтоване.

Інші учасники справи, повідомлені в установленому законом порядку про дату, час і місце судового засідання, до суду не з`явилися, що відповідно до частини 2 статті 372 ЦПК України не перешкоджає апеляційному розглядові справи.

Заслухавши пояснення сторін та їх представників, дослідивши матеріали справи і перевіривши законність і обґрунтованість рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги, позовних вимог та підстав позову, заявлених в суді першої інстанції, апеляційний суд дійшов висновку про задоволення апеляційних скарг відповідачів з таких підстав.

Згідно з статтею 263 ЦПК України рішення суду повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.

Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні.

При цьому відповідно до статті 264 ЦПК України під час ухвалення рішення суд вирішує такі питання: чи мали місце обставини (факти), якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; чи є інші фактичні дані, які мають значення для вирішення справи, та докази на їх підтвердження; які правовідносини сторін випливають із встановлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин; чи слід позов задовольнити або в позові відмовити тощо. При ухваленні рішення суд не може виходити за межі позовних вимог.

Рішення суду першої інстанції зазначеним вимогам не відповідає.

Частково задовольняючи позовні вимоги суд першої інстанції виходив із того, що позивачі є віруючими та в силу своїх релігійних переконань категорично заперечують проти обробки їх персональних даних в інформаційно-телекомунікаційних системах та присвоєння їм будь-яких цифрових, буквено-цифрових, штрих-кодових, QR-кодових та інших ідентифікаторів, однак надають згоду на те, щоб відповідачі вели облік і всю необхідну документацію щодо них як побутових споживачів за прізвищем, ім`ям, по-батькові та місцем проживання, що підтверджується їх численними особистими та колективними зверненнями до відповідачів.

Також суд першої інстанції з посиланням на статтю 32 Конституції України, частини 1 і 2 статті 3 Закону України «Про свободу совісті та релігійні організації», статтю 2 Закону України «Про захист персональних даних», а також на те, що право частини позивачів на утримання комунальних послуг без ідентифікації у інформаційно-телекомунікаційних системах встановлене рішенням Вінницького апеляційного суду від 25.10.2018 року в справі № 127/10831/17 та рішенням Апеляційного суду Вінницької області від 10.03.2017 року в справі № 127/16049/16-ц, що є обов`язковими в силу частини 4 статті 82 ЦПК України, дійшов висновку про зобов`язання ТОВ «Енера Вінниця» та АТ «Вінницяобленерго» видалити з баз даних, які створюються та використовуються ними будь-яких цифрових та буквених ідентифікаторів щодо позивачів та вести облік і всю необхідну документацію щодо них як побутових споживачів за прізвищем, ім`ям, по-батькові та місцем проживання.

Апеляційний суд не погоджується з такими висновками суду першої інстанції, так як суд вважав встановленими обставини, які мають значення для справи, проте є недоведеними, а висновки, викладені у рішенні суду першої інстанції, зроблені з порушенням норм процесуального права, не відповідають дійсним обставинам справи, що призвело також до неправильного застосування норм матеріального права.

Згідно з частиною 4 статті 82 ЦПК України обставини, встановлені рішенням суду у господарській, цивільній або адміністративній справі, що набрало законної сили, не доказуються при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини, якщо інше не встановлено законом.

Проте відповідно до частини 7 цієї статті правова оцінка, надана судом певному факту при розгляді іншої справи, не є обов`язковою для суду.

Отже іншими судовими рішеннями не може встановлюватися право частини позивачів на отримання комунальних послуг без ідентифікації у інформаційно-телекомунікаційних системах, як про те зазначив суд першої інстанції, а повторно не доказуються лише конкретні обставини, які мають значення для цієї справи (становлять предмет доказування), але вже встановлені при розгляді іншої справи, у якій беруть участь ті самі особи або особа, щодо якої встановлено ці обставини.

Так, постановою Вінницького апеляційного суду від 25 жовтня 2018 року в справі № 127/10931/17 за позовом ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 до Публічного акціонерного товариства по газопостачанню та газифікації «Вінницягаз», Товариства з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз збут» про скасування присвоєних кодів, задоволено частково апеляційні скарги ОСОБА_17 та ТОВ «Вінницягаз збут», рішення Вінницького міського суду від 27 вересня 2018 року скасовано, а позов задоволено частково.

Скасовано присвоєний ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_19 , ОСОБА_18 ЕІС-код, штрих-код, десятизначний рахунок споживачів, номер запису у реєстрі (УЗНР) та зобов`язано Публічне акціонерне товариство «Вінницягаз», Товариство з обмеженою відповідальністю «Вінницягаз збут» виключити їх з баз даних. Вести облік, всю необхідну документацію стосовно ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , ОСОБА_17 , ОСОБА_18 як побутових споживачів за прізвищем, ім`ям, по батькові, місцем проживання, без збору та обробки їх персональних даних. У задоволенні решти позовних вимог відмовлено.

У вищевказаній постанові йшлося про спір позивачів у даній справі - ОСОБА_8 , ОСОБА_7 , що виник з інших правовідносин - постачання їм природнього газу, і які врегульовані Законом України «Про ринок природного газу», Правилами постачання природного газу, Кодексом газотранспортної системи, Кодексом газорозподільних систем тощо, а відтак встановлення в постанові певних обставин в межах позовних вимог не може бути підставою для звільнення від доказування при розгляді даної цивільної справи.

Так само не встановлено обставин, які можуть бути підставою для звільнення від доказування в даній справі, і в рішенні Апеляційного суду Вінницької області від 10 березня 2017 року в справі за позовом ОСОБА_3 до ТОВ «Вінницягаз збут» про скасування присвоєного коду та стягнення моральної шкоди.

Поза увагою суду першої інстанції залишилося те, що позивачі просили скасувати протиправно присвоєні їм ЕІС-коди, штрих-коди, рахунок (унікальний номер) та інші ідентифікатори, вилучивши їх з бази даних відповідачів, а вести облік надання послуг без застосування електронної системи виключно за прізвищем, ім`ям та по батькові, на паперових носіях, без збору, обробки, накопичення їх персональних даних, без передачі третім особам, заборонити в подальшому присвоєння їм будь-яких цифрових, буквено-цифрових, штрих-кодових, QR-кодових та інших ідентифікаторів, забезпечити споживачам сплату за електропостачання за раніше існуючою формою без застосування електронної системи та ідентифікаторів замість ім`я, а також стягнути на їх користь 280 000 грн. як компенсацію моральної шкоди (т. 1, а.с. 175).

Тобто суд мав встановити, чи мали місце відповідні обставини - присвоєння позивачам ЕІС-кодів, штрих-кодів, рахунку (унікального номера) та інших ідентифікаторів відповідачами, а також чи становили такі дії відповідачів порушення прав позивачів як споживачів, а також чи є такі дії відповідачів невиправданим втручанням в релігійні свободи позивачів чи порушенням законодавства про захист їх персональних даних, чи заподіяно ними моральну шкоду.

Відтак відповідні обставини підлягають встановленню апеляційним судом.

Позивачі є побутовими споживачами електричної енергії і в грудні 2018 року на виконання вимог Закону України «Про ринок електричної енергії» їм були надіслані для підписання заяви про приєднання до умов договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

У відповідних заявах (т. 1, а.с. 35, 47, 58, 106, 125, 130) зазначені прізвище, ім`я, по-батькові споживача, адресу, а також ЕІС-код точки комерційного обліку за об`єктом споживача - 16-значний код, що містить латинську літеру Z і цифри. В заявах йдеться про припинення діяльності постачальника за регульованим тарифом ПАТ «Вінницяобленерго» та приєднання споживача з 01 січня 2019 року до договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг ТОВ «Енера Вінниця», що здійснює діяльність на підставі статуту, на умовах договору про користування електричною енергією із зазначенням номера, що співпадає з номером особового рахунку. Даною заявою споживач також дає згоду на розрахунки за особовим рахунком в базі постачальника універсальних послуг ТОВ «Енера Вінниця».

Позивачі зверталися до відповідача - ТОВ «Енера Вінниця» із заявами-запереченнями проти укладення відповідного договору, посилаючись на те, що зміст договору, заяви про приєднання та інших додатків до договору мають відповідати вимогам законодавства, договір має бути роздрукований, укладений в двох примірниках і бути підписаним сторонами тощо (т. 1, а.с. 36-37, 55, 62).

Позивачі також зверталися до Національної комісії, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг і ПАТ «Вінницяобленерго» із заявами-відмовами від пропонованих побутовому споживачу умов договорів про надання послуг з розподілу/передачі та постачання електричної енергії мотивуючи свою відмову ненаданням згоди на присвоєння їм як споживачам ЕІС-кодів, будь-яких інших цифрових (буквено-цифрових, штрих-кодових, ОП-Кодових) ідентифікаторів їх особи; ненаданням згоди передавати такі дані третім особам і закордон; не передавати будь-які дані щодо них до Єдиного державного демографічного реєстру і не присвоювати їм унікальний номер запису в реєстрі. Наполягали на веденні обліку і всієї необхідної документації щодо них як побутових споживачів за раніше встановленими формами обліку: за прізвищем, ім`ям, по батькові та місцем фактичного проживання (т. 1, а.с. 45-46, 49-50, 63-64, 73-74, 85-89, 99, 102, 104, 119, 120, 126-127, 131-132).

На зазначені звернення ТОВ «Енера Вінниця» надано відповідь про те, що воно діє відповідно до Правил роздрібного ринку електричної енергії, ЕІС-код (енергетичний код точки розподілу електричної енергії) присвоюється точці комерційного обліку, а не людині, та жодним чином не порушує права та релігійні переконання громадян (т. 1, а.с. 19-20, 27-29).

Аналогічну відповідь з посиланням на вимоги Закону України «Про ринок електричної енергії», а також підзаконні нормативно-правові акти, прийняті відповідно до нього, надано і ПАТ «Вінницяобленерго» (т. 1, а.с. 48). В листі наголошується на тому, що точки комерційного обліку населення належать операторові систем розподілу (ОСР), що входить до складу вузла обліку, який також є власністю ОСР. ЕІС-код присвоюється безпосередньо точці комерційного обліку, а не споживачу, та містить комбінацію цифр і букв, по аналогії з особовим рахунком, які дозволяють ідентифікувати регіон, де обслуговується суб`єкт, і підприємства, які надають послуги з розподілу та постачання електричної енергії (т. 1, а.с. 48, 54, 75-76, 81, 83-84, 117-118, 135-136, 176).

Крім того, позивачам, які вимагали надання їм примірника договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг, та інших додатків до нього, такі документи було надано (т. 1, а.с. 34).

На заяву позивачки ОСОБА_3 про розшифрування всієї закодованої ТОВ «Енера Вінниця» та розміщеної на квитанції про сплату за послуги постачання інформації (т. 1, а.с. 142) відповідачем надано відповідь про те, що в: 1) штрих-коді розшифровується: номер особового рахунку (можуть бути нечислові символи, довжина не фіксована); символ розділення (пробіл); сума до сплати (грн.), символ розділення суми до сплати (крапка), сума до сплати (коп.); 2) в QR -коді розшифровується сайт енергопостачальної компанії; 3) в ЕІС-коді розшифровується номер лічильника об`єкту; 4) в особовому рахунку розшифровується: прізвище, ім`я по-батькові споживача, адреса електропостачання об`єкту, інформація про пільги або субсидії. Інші ідентифікатори, що можуть бути використані Товариством, відсутні (т. 1, а.с. 143-144).

Отже між сторонами виник спір щодо укладення (приєднання до умов) договору про постачання електричної енергії постачальником універсальних послуг.

Законом України від 11.06.2017 року № 2019-VIII «Про ринок електричної енергії» змінено засади регулювання взаємовідносин між споживачами електричної енергії (фізичними особами, фізичними особами-підприємцями та юридичними особами) з електропостачальниками, операторами систем розподілу та іншими учасниками роздрібного ринку електричної енергії.

Відповідно до частини першої статті 6 Закону державне регулювання ринку електричної енергії здійснює Регулятор у межах повноважень, визначених цим Законом та іншими актами законодавства. Пунктом 72 частини першої статті 1 Закону встановлено, що таким регулятором є Національна комісія, що здійснює державне регулювання у сферах енергетики та комунальних послуг (далі - НКРЕКП).

Відповідно до положень частини другої статті 2 Закону Регулятором затверджено постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 310 Кодекс систем розподілу (далі - КСР), постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 Правила роздрібного ринку (далі - ПРРЕЕ), постановою НКРЕКП від 14.03.2018 № 311 Кодекс комерційного обліку електричної енергії (далі - ККО), що регулюють основні умови діяльності учасників ринку електричної енергії та взаємовідносин між ними.

Так, положеннями пункту 2.1.2 розділу ІІ ПРРЕЕ визначено, що оператор системи зобов`язаний укласти договори про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з усіма споживачами, електроустановки яких приєднані до електричних мереж на території діяльності відповідного оператора системи. Не допускається розподіл (передача) електричної енергії до точки розподілу електроустановки споживача за відсутності діючого договору про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії з таким споживачем.

Відповідно до положень пункту 4 ПРРЕЕ договір розробляється оператором системи розподілу (далі - ОСР) на основі істотних умов, визначених КСР, та форми, встановленої Правилами, і розміщується на сайті ОСР, у засобах масової інформації і в пунктах обслуговування споживачів ОСР. ОСР направляє поштовим відправленням споживачу заяву-приєднання до зазначеного договору, яка формується за базами даних вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання та містить ЕІС-коди точок комерційного обліку об`єкта споживача. Направлення такої заяви-приєднання є пропозицією споживачу про приєднання до договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії на умовах діючого договору про користування або постачання електричної енергії (індивідуальні характеристики об`єкта, потужність, клас надійності, ідентифікаційні коди, особливості обліку тощо). Договір вважається укладеним з дати підписання споживачем заяви-приєднання до договору про надання послуг з розподілу електричної енергії, яка повертається споживачем на адресу ОСР, та/або сплати за рахунком (квитанцією), який надсилається (надається) одночасно з договором споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії, та/або з дати, указаної у заяві-приєднанні, якщо споживач протягом указаного в заяві-приєднанні терміну не звернувся до ОСР із запереченнями щодо укладення договору в цілому або щодо окремих умов договору та спожив будь-який обсяг електричної енергії.

Відповідно до положень пункту 2.1.6 розділу ІІ ПРРЕЕ у разі незгоди споживача приєднуватися до умов договору про надання послуг з розподілу електричної енергії споживач не має права використовувати електричну енергію із системи розподілу та має подати оператору системи розподілу письмову заяву про припинення розподілу електричної енергії на його об`єкт.

Відповідно до пункту 2.1.4 розділу ІІ ПРРЕЕ договір споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є публічним договором приєднання та укладається з урахуванням статей 633, 634, 641, 642 Цивільного кодексу України за формою договору, що є додатком 3 до цих ПРРЕЕ.

Споживачі укладають договір споживача про розподіл (передачу) електричної енергії шляхом приєднання до публічного договору за наявності чинного паспорта точки розподілу. У разі надання послуги з приєднання до електричних мереж ініціатором укладення договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії є оператор системи (пункт 2.1.3 розділу ІІ ПРРЕЕ).

Пунктом 1.2 Типового договору споживача про надання послуг з розподілу (передачі) електричної енергії, який є додатком 3 до ПРРЕЕ (далі - Типовий договір розподілу) визначено, що умови Договору розроблені відповідно до Закону України "Про ринок електричної енергії" та ПРРЕЕ та є однаковими для всіх споживачів.

Помилковими є посилання позивачів на те, що умови вказаного договору нібито порушують їх права як споживачів, зокрема, статті 18, 19, 21 Закону України «Про захист прав споживачів».

Так, позивачами не доведено, що до договорів із ними включені умови, які є несправедливими, тобто всупереч принципу добросовісності їх наслідком є істотний дисбаланс договірних прав та обов`язків на шкоду споживача, діяльність відповідачів є нечесною підприємницькою практикою, зокрема, що відповідачі здійснюють постійні електронні повідомлення без згоди на це споживача, а при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення позивача та/або висловлене ним волевиявлення.

За ініціативою однієї із сторін договір споживача про розподіл електричної енергії оформлюється в паперовій формі.

Невід`ємними частинами договору споживача про надання послуг з розподілу електричної енергії є, зокрема паспорти точок розподілу, акт (акти) про розмежування балансової належності та експлуатаційної відповідальності сторін.

Відповідно до пункту 5 ПРРЕЕ у паспорті точки розподілу обов`язково зазначається енергетичний ідентифікаційний код точки розподілу, який у свою чергу присвоюється точці комерційного обліку, а не споживачу чи об`єкту споживача.

При цьому точки комерційного обліку населення належать ОСР, що входять до складу вузла обліку, який також є власністю ОСР.

Відповідно до пункту 9 Постанови НКРЕКП від 14.03.2018 № 312 оператор систем розподілу під час укладення із споживачами договорів про надання послуг з розподілу електричної енергії (оформлення заяв-приєднання та паспортів точок розподілу) присвоює всім точкам розподілу електричної енергії за об`єктами існуючих споживачів ЕІС-коди за точками комерційного обліку відповідно до порядку, передбаченого Кодексом комерційного обліку, затвердженим постановою НКРЕКП від 14 березня 2018 року № 311, та інших нормативно-правових актів НКРЕКП, а також актів адміністратора комерційного обліку.

Типовий ЕІС-код складається з шістнадцяти символів і має наступний вигляд - 62Z0000000000001. Дві цифри ідентифікують орган видачі ЕІС-кодів (62 - ДП «Енергоринок»), літера, що ідентифікує тип об`єкта (Z - точка комерційного обліку), дванадцятизначний ідентифікатор точки обліку (000000000000 - ідентифікатор точки комерційного обліку), один контрольний символ (1- контрольний символ).

Жодна частина ЕІС-коду не нумерує безпосередньо споживача, номер присвоюється точці комерційного обліку. До введення в дію норм, що передбачають використання ЕІС-кодів лічильникам також присвоювалися номери для спрощення їх ідентифікації, а після введення ЕІС-кодів крім номера лічильника додалися ще три складові коду.

Отже присвоєння оператором систем розподілу унікального ЕІС-коду точці комерційного обліку електричної енергії є систематизацією ним своєї діяльності з розподілу електричної енергії, та не є присвоєнням людині або об`єкту, яким вона володіє, номерних знаків чи числових кодів.

Відтак вимоги ПРРЕЕ, КСР та ККО щодо наявності у точки комерційного обліку унікального EIC-коду жодним чином не порушують права та релігійні переконання громадян.

Не є таким порушенням і створення чи заведення особових рахунків, так як останні не є ідентифікаторами позивачів як вони про те стверджують, а використовуються для обліку операцій з ними як зі споживачами, тобто їх призначенням є не іменування суб`єкта, а аналітичне відображення операцій, проведених з ним.

Згідно з статтею 35 Конституції України кожен має право на свободу світогляду і віросповідання. Це право включає свободу сповідувати будь-яку релігію або не сповідувати ніякої, безперешкодно відправляти одноособово чи колективно релігійні культи і ритуальні обряди, вести релігійну діяльність.

Здійснення цього права може бути обмежене законом лише в інтересах охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або охорони громадського порядку, здоров`я і моральності населення або захисту прав і свобод інших людей.

Церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави, а школа - від церкви. Жодна релігія не може бути визнана державою як обов`язкова.

Разом з тим, відповідно до частини 4 статті 35 Конституції України ніхто не може бути увільнений від своїх обов`язків перед державою або відмовитися від виконання законів за мотивами релігійних переконань. Лише у разі, якщо виконання військового обов`язку суперечить релігійним переконанням громадянина, виконання цього обов`язку може бути замінене альтернативною (невійськовою) службою.

Аналогічна норма міститься в частині 3 статті 4 Закону України від 23.04.1991 №987-ХІІ «Про свободу совісті та релігійні організації».

Відтак Конституція України та профільний закон не звільняють від виконання законів за мотивами релігійних переконань.

Апеляційним судом не встановлено і втручання відповідачів в приватне життя, чи незаконного збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про позивачів без їх згоди.

Так, згідно з частиною другою статті 32 Конституції України не допускається збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди, крім випадків, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Положенням частин першої, другої статті 32, частин другої, третьої статті 34 Конституції України дане офіційне тлумачення в рішенні Конституційного Суду України від 20 січня 2012 року № 2-рп/2012, відповідно до якого інформацією про особисте та сімейне життя особи є будь-які відомості та/або дані про відносини немайнового та майнового характеру, обставини, події, стосунки тощо, пов`язані з особою та членами її сім`ї, за винятком передбаченої законами інформації, що стосується здійснення особою, яка займає посаду, пов`язану з виконанням функцій держави або органів місцевого самоврядування, посадових або службових повноважень. Така інформація є конфіденційною.

Збирання, зберігання, використання та поширення конфіденційної інформації про особу без її згоди державою, органами місцевого самоврядування, юридичними або фізичними особами є втручанням в її особисте та сімейне життя. Таке втручання допускається винятково у випадках, визначених законом, і лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав людини.

Правові відносини, пов`язані із захистом і обробкою персональних даних регулює Закон України від 01.06.2010 № 2297-VI «Про захист персональних даних», який спрямований на захист основоположних прав і свобод людини і громадянина, зокрема права на невтручання в особисте життя, у зв`язку з обробкою персональних даних.

Персональними даними відповідно до Закону є відомості чи сукупність відомостей про фізичну особу, яка ідентифікована або може бути конкретно ідентифікована, а обробкою персональних даних є будь-яка дія або сукупність дій, таких як збирання, реєстрація, накопичення, зберігання, адаптування, зміна, поновлення, використання і поширення (розповсюдження, реалізація, передача, знеособлення, знищення персональних даних, у тому числі з використанням інформаційних (автоматизованих) систем - стаття 2 Закону.

Загальні вимоги до обробки персональних даних встановлені в статті 6 Закону.

Так, мета обробки персональних даних має бути сформульована в законах, інших нормативно-правових актах, положеннях, установчих чи інших документах, які регулюють діяльність володільця персональних даних, та відповідати законодавству про захист персональних даних.

Обробка персональних даних здійснюється відкрито і прозоро із застосування засобів та у спосіб, що відповідають визначеним цілям такої обробки. У разі зміни визначеної мети обробки персональних даних на нову мету, яка є несумісною з попередньою, для подальшої обробки даних володілець персональних даних повинен отримати згоду суб`єкта персональних даних на обробку його даних відповідно до зміненої мети, якщо інше не передбачено законом.

Персональні дані мають бути точними, достовірними та оновлюватися в міру потреби, визначеної метою їх обробки.

Склад та зміст персональних даних мають бути відповідними, адекватними та ненадмірними стосовно визначеної мети їх обробки.

Отже, персональними даними особи є документально зафіксовані відомості про неї. Персональні дані, доступ до яких обмежено, є конфіденційною інформацією про особу. Персональні дані є складовою поняття "приватне життя особи".

Сутність обмеження доступу до персональних даних полягає в обмеженні або виключенні можливості сторонніх осіб ознайомлюватися зі змістом таких відомостей.

Разом з тим, як зазначалося вище, Конституцією України встановлено й обмеження права особи на конфіденційність інформації: доступ до такої інформації можливий у випадках, визначених законом, але лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав громадян. Такі обмеження права особи на конфіденційність інформації мають бути закріплені в положеннях законів України, в яких буквально вказується на можливість вчинення дій з конфіденційною інформацією без згоди особи, якої вона стосується.

При цьому, виходячи з вимог Конституції України і Конвенції та враховуючи підходи Європейського Суду з прав людини до вирішення справ щодо захисту права на повагу до приватного життя, необхідно, щоб закон, який закріплює, зокрема, повноваження органу держави або органу місцевого самоврядування, юридичної особи приватного права вчиняти певні дії стосовно конфіденційної інформації (тобто передбачає втручання у приватне життя людини), чітко встановлював межі таких повноважень, відповідав принципам правової визначеності (тобто вимогам визначеності, ясності, передбачуваності і недвозначності законодавчої норми) та пропорційності, а також мав легітимну мету.

Легітимна мета вчинення дій щодо конфіденційної інформації без згоди особи закладена у самій частині другій статті 32 Конституції України (лише в інтересах національної безпеки, економічного добробуту та прав громадян) і є виключною підставою для вчинення таких дій без згоди особи.

З огляду на вказане легітимна мета втручання у приватне життя людини, зокрема, на підставі Закону «Про ринок електричної енергії», не може досягатися непропорційними засобами у розумінні частини другої статті 32 Основного Закону України. Вимога пропорційності при досягненні легітимної мети такого втручання передбачає необхідність дотримання законодавцем правової визначеності як елемента конституційного принципу верховенства права.

Згідно з частиною 9 статті 2 Закону України «Про ринок електричної енергії» учасниками ринку дозволяється обробка персональних даних для здійснення функцій та повноважень, передбачених цим Законом. Захист персональних даних здійснюється учасниками ринку відповідно Закону України «Про захист персональних даних».

Своїм підписом на заяві-приєднанні до умов договору споживач підтверджує згоду на автоматизовану обробку його персональних даних згідно з чинним законодавством та можливу їх передачу третім особам, які мають право на отримання цих даних згідно з чинним законодавством (Постачальнику, Оператору систем, Управлінням праці і соціального захисту населення (у разі отримання адресної субсидії або іншого виду державної соціальної допомоги)).

Крім того, вказаним Законом передбачено випадок передачі персональних даних до отримання згоди побутового споживача. Так, на виконання пункту 13 розділу ХVII «Прикінцеві та перехідні положення» Закону передача постачальнику універсальних послуг персональних даних побутових та малих непобутових споживачів під час здійснення заходів з відокремлення оператора систем розподілу не потребує отримання та повідомлення таких споживачів про передачу персональних даних і вважається такою, що здійснена в загальносуспільних інтересах з метою забезпечення постачання електричної енергії споживачам.

Тому в зв`язку з виконанням зазначених вимог ОСР був зобов`язаний передати постачальникам універсальних послуг бази даних вертикально інтегрованого суб`єкта господарювання щодо споживачів, які згідно з вимогами Закону мають право на отримання універсальних послуг, зокрема таких категорій споживачів як побутові та малі не побутові.

Прізвище, ім`я, по-батькові та адреса місця проживання позивачів є персональними даними в розумінні Закону України «Про захист персональних даних» і саме ці персональні дані є єдиними, що збираються, обробляються і використовуються відповідачами і є необхідними для ідентифікації позивачів як споживачів та іншої сторони договору.

За змістом позовних вимог і пояснень позивачів, вони якраз і наполягають на тому, щоб облік надання послуг та приймання за них плати здійснювалися виключно за прізвищем, ім`ям та по-батькові, адресою місця проживання, проте на паперових носіях, без збору, обробки, накопичення їх персональних даних.

Позовні вимоги містять внутрішні суперечності, коли з одного боку позивачі наполягають на веденні обліку щодо них за їх прізвищем, ім`ям, по батькові, адресою місця проживання, тобто категорично заперечують проти їх «знеособлення», присвоєння їм будь-яких інших ідентифікаторів, чого судом по справі на підставі досліджених доказів не встановлено, а з другого боку - заперечують проти збору, обробки і накопичення будь-яких їх персональних даних незважаючи на те, що якраз прізвище, ім`я і по батькові, адреса місця проживання є саме персональними даними, а також є безумовно і мінімально необхідними для їх визначення як побутових споживачів, контрагентів, іншої сторони договору.

Позивачі не заявляли вимог про припинення постачання їм електроенергії, відключення їх енергоустановок і припинення будь-яких відносин з відповідачами, тобто мають намір і далі користуватися електроенергією для своїх потреб, але висувають не передбачені законом вимоги для укладення відповідних договорів, без яких постачальник універсальних послуг не може здійснювати постачання електричної енергії.

Закон України «Про захист персональних даних» поширюється на діяльність з обробки персональних даних, які здійснюється повністю або частково із застосуванням автоматизованих засобів, а також на обробку персональних даних, що містяться у картотеці чи призначені до внесення до картотеки із застосування неавтоматизованих засобів (частина 2 статті 1 Закону), тобто закон однакового захищає як персональні дані, що обробляються із застосуванням автоматизованих засобів, так і ті, що містяться на паперових носіях і законодавство не містить будь-яких окремих заборон чи застережень щодо обробки персональних даних саме із застосуванням автоматизованих засобів.

Тому вимоги позивачів щодо ведення обліку надання їм послуг виключно на паперових носіях, за раніше існуючою формою і без застосування електронної системи також не ґрунтуються на вимогах закону.

У зв`язку з цим помилковими є посилання позивачів на постанову Великої Палати Верховного Суду від 19 вересня 2018 року в справі № 806/3265/17 (провадження № 11-460заі18) в частині, де зазначається, що реалізація державних функцій має здійснюватися без примушення людини до надання згоди на обробку персональних даних, їх обробка повинна здійснюватись, як і раніше, в межах і на підставі тих законів і нормативно-правових актів України, на підставі яких виникають правовідносини між громадянином та державою. При цьому, згадані технології не повинні бути безальтернативними і примусовими. Особи, які відмовилися від обробки їх персональних даних, повинні мати альтернативу - використання традиційних методів ідентифікації особи.

Зазначена адміністративна справа стосувалася спору фізичних осіб з суб`єктом владних повноважень про визнання протиправною бездіяльності та зобов`язання останнього вчинити певні дії - оформити та видати позивачці паспорт громадянина України у формі книжечки, а Верховний Суд, зокрема, виходив із того, що паспорт громадянина України є документом, що посвідчує особу та підтверджує громадянство України, а у разі відсутності у особи паспорта, така особа не має підтвердження громадянства України, що в свою чергу є порушенням її громадянських прав у зв`язку з неможливістю їх реалізації.

В даній же справі йдеться не про правовідносини між громадянином і державою, а між фізичними і юридичними особами як учасниками цивільних відносин (частина 1 статті 2 ЦК України).

Не можуть бути прийняті до уваги і посилання позивачів на те, що вимоги законодавства на них не поширюються, так як вони стосуються тільки фізичних осіб, що є ідентифіковані, або можуть бути конкретно ідентифіковані, а вони є люди «не ідентифіковані та не можуть бути конкретно ідентифіковані».

Згідно з статтею 24 ЦК України людина як учасник цивільних відносин вважається фізичною особою. Усі фізичні особи мають здатність мати цивільні права та обов`язки (цивільну правоздатність). Вона виникає у момент її народження і припиняється у момент її смерті (частини 1, 2, 4 статті 25 ЦК України).

Статтею 28 ЦК України встановлено, що фізична особа набуває прав та обов`язків і здійснює їх під своїм ім`ям. Ім`я фізичної особи, яка є громадянином України, складається із прізвища, власного імені та по батькові, якщо інше не випливає із закону або звичаю національної меншини, до якої вона належить. Ім`я фізичній особі надається відповідно до закону.

Тому відмова позивачів від ідентифікаційного номера, а також їх виключення з Державного реєстру фізичних осіб-платників податків та інших обов`язкових платежів жодним чином не впливає на їх правосуб`єктність (правоздатність і дієздатність) як фізичних осіб.

Таким чином, у зв`язку з тим, що позивачам як фізичним особам відповідачами не присвоювалися ЕІС-коди, штрих-коди, рахунки (універсальні номери) та будь-які інші ідентифікатори, що становило б порушення прав позивачів як споживачів, чи було б втручанням в їх релігійні свободи чи порушенням законодавства про захист персональних даних, в задоволенні їх позову в обраний ними спосіб слід відмовити.

У зв`язку з відсутністю фактів порушення цивільних прав і свобод позивачів з боку відповідачів не підлягають до задоволення й інші вимоги позивачів, зокрема, вимоги про відшкодування моральної шкоди.

Недоведеність обставин, що мають значення для справи, які суд першої інстанції визнав встановленими, невідповідність висновків, викладених у рішенні суду першої інстанції обставинам справи, а також порушення норм процесуального права і неправильне застосування норм матеріального права відповідно до пунктів 2, 3, 4 частини 1 статті 376 ЦПК України є підставами для скасування судового рішення повністю та ухвалення апеляційним судом нового рішення про відмову в задоволенні позовних вимог.

Відповідно до частини 6 статті 141 ЦПК України у зв`язку з тим, що позивачі звільнені від сплати судових витрат судові витрати відповідачів АТ «Вінницяобленерго» і ТОВ «Енера Вінниця» - судовий збір, сплачений ними за подання апеляційної скарги підлягає відшкодуванню їм в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

На підставі викладеного, керуючись статтями 367, 368, 376, 382, 384 ЦПК України, Суд,

постановив:

Апеляційні скарги Акціонерного товариства «Вінницяобленерго» і Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця» задовольнити.

Рішення Вінницького міського суду Вінницької області від 04 листопада 2020 року скасувати і ухвалити нове рішення.

В задоволенні позову ОСОБА_1 , ОСОБА_2 , ОСОБА_3 , ОСОБА_4 , ОСОБА_5 в інтересах ОСОБА_6 , ОСОБА_7 , ОСОБА_8 , ОСОБА_9 в інтересах ОСОБА_10 , ОСОБА_11 , ОСОБА_12 , ОСОБА_13 , ОСОБА_14 , ОСОБА_15 , ОСОБА_16 до Товариства з обмеженою відповідальністю «Енера Вінниця», Акціонерного товариства «Вінницяобленерго» про скасування присвоєних кодів, зобов`язання вчинити дії - відмовити повністю.

Судові витрати, понесені АТ «Вінницяобленерго» і ТОВ «Енера Вінниця» компенсувати за рахунок держави в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і касаційному оскарженню, крім випадків, передбачених п. 2 ч. 3 ст. 389 ЦПК України, не підлягає.

Повний текст постанови складено 11.01.2021

Головуючий І.М. Стадник

Судді Л.О.Голота

В.В.Сопрун