ДНІПРОВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Провадження № 22-ц/803/1442/21 Справа № 207/34/20 Суддя у 1-й інстанції - Погребняк Т. Ю. Суддя у 2-й інстанції - Демченко Е. Л.

ПОСТАНОВА

ІМЕНЕМ УКРАЇНИ

11 січня 2021 року колегія суддів судової палати з розгляду цивільних справ Дніпровського апеляційного суду у складі:

головуючого - судді Демченко Е.Л.

суддів - Куценко Т.Р., Макарова М.О.

розглянувши у спрощеному позовному провадженні, без повідомлення учасників справи, в м.Дніпро апеляційну скаргу ОСОБА_1 на рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року у справі за позовом ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про захист прав споживача, -

в с т а н о в и л а:

У січні 2020 року ОСОБА_1 звернулася до суду з позовом до АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» про захист прав споживача, згодом уточнила позовні вимоги.

Вказувала, що вона є власником квартири АДРЕСА_2 , прописана і мешкає в квартирі одна, індивідуального лічильника газу в її квартирі не встановлено, отримує субсидію за надання житлово-комунальних послуг, сплачує необхідні платежі. Заборгованості за надання будь-якої комунальної послуги не має.

За останній час стала отримувати платіжки про те, що має заборгованість за спожитий газ та повідомлення про припинення газопостачання. При цьому з платіжки видно, що у літній період для приготування їжі вона витрачає більше 50 куб.газу при нормі споживання 5,6 куб.м. Вона вимушена додатково оплачувати ці платежі, оскільки у разі виникнення заборгованості за спожиті комунальні послуги позбавляється права отримувати субсидії.

Постановою Кабінету Міністрів України від 30 січня 2019 року встановлено такі норми споживання газу для домогосподарств без лічильників: 3,29 кубометра за наявності газової плити та централізованого постачання гарячої води; 5,39 кубометрів за наявності плити, але без централізованого постачання гарячої води; 10,49 кубометрів за наявності плити та газового водонагрівача. Вона користується газовою плитою, відсутнє централізоване постачання гарячої води, є споживачем послуг з газопостачання. Отримує субсидію виходячи з норм споживання 5,4 куб на людину. Усього за місяць за нормами споживання за послуги з газопостачання повинна заплатити 37 грн.32 коп. За рік ця сума складає 447 грн. 84 коп. В той же час їй приходять повідомлення від відповідача про припинення газопостачання та погашення простроченої заборгованості, яка в декілька разів перевищує річну норму споживання.

Такі суми нарахування ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» у відповіді від 31 жовтня 2019 року пояснює тим, що облік природного газу за даною адресою здійснюється з використанням загальнобудинкового вузла обліку природного газу.

В жовтні 2019 року звернулася до ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» з заявою про перерахунок за спожитий газ та встановлення індивідуального лічильника обліку газу.

Отримано відповідь від 31 жовтня 2019 року №497-Лв 16640, з якої вбачається, що їй нараховують заборгованість за показниками загальнобудинкового лічильника газу. Для перерахунку та встановлення лічильника газу вона повинна звернутися до оператора ГРМ.

Вона звернулася до керівника АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» з аналогічною заявою, на що отримала відповідь від 16 грудня 2019 року, згідно якої їй запропоновано встановити лічильник газу за власний рахунок. Вважає, що дії відповідачів порушують її права як споживача, небажання відповідача вирішити питання безкоштовного встановлення лічильника газу є порушення прав споживача. Подібні дії відповідачів завдають їй додаткову моральну шкоду і вона вважає, що вона повинна бути достатня для встановлення лічильника газу і дорівнює вартості встановлення лічильника газу тобто 5 000 грн.

Посилаючись на зазначені обставини, позивач просила суд: визнати агресивну політику відповідачів щодо неї як споживача по примусу погашення простроченого борту, який визначається за загальнобудинковим показником лічильника, шляхом припинення газопостачання - порушенням прав споживача; визнати протиправними дії АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» в частині визначення об`єму та обсягу спожитого газу споживача ОСОБА_1 , виходячи із показників загальнобудинкових вузлів обліку газу та ТОВ «Дніпропетровськгаз» в частині нарахування плати за спожитий газ, виходячи із показників загальнобудинкових вузлів обліку газу, зобов`язати відповідачів припинити такі дії та здійснити перерахунок; визнати незаконними дії АТ «Оператор газорозподільної система «Дніпропетровськгаз» щодо відмови споживачу ОСОБА_1 у встановленні у квартирі по АДРЕСА_2 індивідуального лічильника обліку газу; зобов`язати АТ Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» безкоштовно встановити у квартирі, яка розташована по АДРЕСА_3 споживачу ОСОБА_1 індивідуальний лічильник обліку природного газу; стягнути з АТ Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» 5 000 грн. в рахунок погашення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 ; стягнути з ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» 5 000 грн. в рахунок погашення моральної шкоди на користь ОСОБА_1 .

Рішенням Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року відмовлено в задоволенні позовних вимог ОСОБА_1 .

В апеляційній скарзі ОСОБА_1 , посилаючись на невідповідність висновків суду обставинам справи, порушення норм матеріального та процесуального права, просить скасувати рішення суду та постановити нове, яким позовні вимоги задовольнити.

Апеляційна скарга мотивована тим, що суд першої інстанції не звернув уваги на наступне: позовні вимоги про визнання політики АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" підлягали задоволенню, оскільки підтверджуються належними доказами; місцевий суд не навів висновків щодо наведених позивачем підстав порушення її прав як споживача при встановленні загальнобудинкового лічильника газу; судом не враховано судову практику; при порушенні прав споживача закон не обмежує стягнення моральної шкоди ніякими обставинами.

АТ "Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на обґрунтованість рішення місцевого суду, просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

ТОВ "Дніпропетровськгаз збут" надало відзив на апеляційну скаргу, в якому, посилаючись на відповідність висновків місцевого суду обставинам справи, просили апеляційну скаргу ОСОБА_1 залишити без задоволення, рішення суду першої інстанції залишити без змін.

Згідно з п.1 ч.1 ст.274 ЦПК України у порядку спрощеного позовного провадження розглядаються малозначні справи.

Відповідно до ч.1 ст.368 ЦПК України, справа розглядається судом апеляційної інстанції за правилами встановленими для розгляду справи в порядку спрощеного провадження, з особливостями встановленими цією главою.

Для цілей цього кодексу малозначними справами є: справи, у яких ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб (п.1 ч.6 ст.19 ЦПК України).

Зважаючи на те, що ціна позову не перевищує ста розмірів прожиткового мінімуму для працездатних осіб, розгляд справи здійснено в порядку письмового провадження, без виклику сторін.

Розглянувши матеріали справи, перевіривши законність та обґрунтованість рішення суду в межах доводів апеляційної скарги та заявлених вимог, колегія суддів приходить до висновку, що апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню з наступних підстав.

Відповідно до ст.ст.263,264 ЦПК України рішення суду повинно бути законним та обґрунтованим та має стосуватися, зокрема питань: чи мали місце обставини, якими обґрунтовувалися вимоги та заперечення, та якими доказами вони підтверджуються; які правовідносини сторін випливають із установлених обставин; яка правова норма підлягає застосуванню до цих правовідносин тощо.

Проте, зазначеним вимогам закону рішення суду не відповідає з огляду на таке.

Статтями 12,81 ЦПК України визначено, що кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень.

Відповідно до ст.13 ЦПК України суд розглядає справи не інакше як за зверненням особи, поданим відповідно до цього Кодексу, в межах заявлених нею вимог і на підставі доказів, поданих учасниками справи або витребуваних судом у передбачених цим Кодексом випадках.

Розглядаючи позов, суд має встановити фактичні обставини справи виходячи з фактичних правовідносин сторін, але в межах заявлених вимог.

Встановлено судом першої інстанції і це підтверджується матеріалами справи, що ОСОБА_1 є власником квартири АДРЕСА_2 , зареєстрована і мешкає у квартирі одна, отримує субсидію за надання житлово-комунальних послуг. Індивідуального лічильника газу в її квартирі не встановлено.

Між балансоутримувачем будинку КП Дніпродзержинської міської ради «Управляючої компанії по обслуговуванню житлового фонду» та ПАТ «Дніпропетровськгаз» 13 вересня 2016 року укладено договір №148/м про забезпечення можливості проведення монтажу, зберігання та здійснення експлуатації будинкового (загальнобудинкового) ВОГ, а також договір №148/з щодо зняття показань будинкового (загальнобудинкового) вузла обліку та лічильників газу, встановлених у квартирах споживачів по АДРЕСА_3 .

Відмовляючи в задоволенні позовних вимог, суд першої інстанції виходив з того, що позовна вимога "визнати агресивну політику відповідачів щодо неї як споживача по примусу погашення простроченого боргу, який визначається за загальнобудинковим показником лічильника, шляхом припинення газопостачання - порушенням прав споживача" задоволенню не підлягає, оскільки містить оціночні (як то "агресивна") та узагальнюючі ("політика") поняття, відповідних термінів не містить Закон України "Про захист прав споживачів, на норми якого позивачка посилається в обґрунтування своїх вимог, таким чином даний спосіб захисту прав не відповідає способам, встановленим ст.16 ЦК України.

Крім того, місцевий суд зазначив, що відтермінування законодавцем строку виконання оператором ГРМ зобов`язання щодо встановлення лічильників газу для населення відбулося після виникнення правовідносин, котрі були предметом розгляду Великої Палати Верховного Суду у справі №14/2435/17, і є діючим на час розгляду судом даної справи, таким чином суд не має підстав застосувати викладені у постанові Великої Палати правові позиції при вирішення цього спору, відповідно позовні вимоги ОСОБА_1 задоволенню не підлягають, як такі, що заявлені передчасно.

Щодо вимог позивача про стягнення моральної шкоди суд першої інстанції зазначив, про те, що відповідно до положення п.5 ч.1 ст.4 Закону України "Про захист прав споживачів" не поширюється на правовідносини між позивачкою та відповідачами.

Колегія суддів не погоджується з таким висновком суду першої інстанції, виходячи з наступного.

Згідно частини першої статті 15, частини першої статті 16 ЦК України кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання. Кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого особистого немайнового або майнового права та інтересу.

Згідно підпункту а) пункту 1 частини першої статті 6 Закон України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» (в редакції, чинній на момент виникнення спірних правовідносин) суб`єкти господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, зобов`язані: забезпечити встановлення лічильників газу: для населення, що проживає у квартирах та приватних будинках, в яких газ використовується: комплексно, у тому числі для опалення, - до 1 січня 2012 року; для підігріву води та приготування їжі - до 1 січня 2016 року; тільки для приготування їжі - до 1 січня 2021 року. У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у цьому підпункті, лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

У разі невстановлення населенню у строки, зазначені у частині першій статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу», лічильників газу з вини суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу (до 01 січня 2021 року) на відповідній території, припинення розподілу природного газу таким споживачам забороняється, а його облік до моменту встановлення лічильників газу здійснюється за нормами споживання, встановленими Кабінетом Міністрів України.

Відповідно до частини четвертої статті 263 ЦПК України при виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 07 листопада 2018 року в справі №214/2435/17 (провадження №14-347цс18) зроблено висновок, що «зі змісту статті 6 Закону № 3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону № 3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку. Оскільки позивачі сплачували за газопостачання за встановленими тарифами, в яких були передбачені витрати на встановлення лічильників газу, у тому числі безпосередньо індивідуальних, то відповідач зобов`язаний надавати послуги, які оплачені позивачами, та відповідно до частини першої статті 6 Закону №3533-VI зобов`язаний забезпечити встановлення лічильників газу для населення, що проживає у квартирах, у яких газ використовується тільки для приготування їжі».

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 09 жовтня 2019 року в справі №524/7637/16-ц (провадження №14-470цс19) вказано, що «відповідно до частини першої статті 3 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» фінансування робіт з оснащення лічильниками газу населення здійснюється за рахунок: коштів суб`єктів господарювання, що здійснюють розподіл природного газу на відповідній території; коштів відповідного бюджету; інших джерел, не заборонених законодавством. Питання щодо визнання права на забезпечення та встановлення споживачам індивідуальних газових лічильників суб`єктами господарювання, що здійснюють розподіл природного газу, було предметом розгляду Великою Палатою Верховного Суду у справі №214/2435/17 (провадження №14-347цс18). За результатом розгляду вказаної справи було прийнято постанову від 07 листопада 2018 року та викладено такі правові висновки. Зі змісту статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» №3533-VI вбачається обов`язок встановлення відповідними суб`єктами господарювання - газорозподільними організаціями лічильників для такої категорії споживачів природного газу, як населення у вигляді приладів обліку природного газу, що дозволяють визначати обсяги споживання газу кожним окремим споживачем. При цьому таких споживачів не зобов`язано відшукувати джерела фінансування вказаних приладів та робіт, оскільки відповідне фінансування уже закладено у тариф на оплату спожитого газу. Стаття 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» №3533-VI визначає обов`язок газорозподільної організації встановити саме квартирні прилади обліку газу в багатоквартирному будинку".

У постанові Верховного Суду в складі колегії суддів Другої судової палати Касаційного цивільного суду від 26 лютого 2020 року в справі №628/3489/18 (провадження №61-16876св19) зроблено висновок, що «за змістом статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо при реалізації продукції будь-яким чином порушується свобода волевиявлення споживача та/або висловлене ним волевиявлення. Відповідно до пунктів 3,4,7 частини першої статті 21 Закону України «Про захист прав споживачів» крім інших випадків порушень прав споживачів, права споживача вважаються в будь-якому разі порушеними, якщо виконавець послуги нав`язує такі умови одержання послуги, які ставлять споживача у нерівне становище порівняно з іншими споживачами, порушується принцип рівності сторін договору, ціну продукції визначено неналежним чином. Встановлення загальнобудинкового вузла обліку газу без погодження з позивачем та нарахування вартості спожитого газу на підставі показників загальнобудинкового вузла обліку газу порушують права позивача, оскільки в процесі обліку спожитого газу не відображається фактичне споживання газу окремо кожним споживачем багатоквартирного будинку, у квартирі якого відсутній лічильник, що призводить до нарахування вартості споживання газу, який насправді не використовувався споживачем».

З матеріалів справи вбачається, що позивач зверталася до відповідачів 09 грудня 2019 року та 24 жовтня 2019 року з приводу перерахунку та встановлення індивідуального приладу обліку газу по АДРЕСА_2 , втім відповідачі листами повідомили позивача (а.с.11,17), що за вказаною адресою з 01 березня 2017 року облік природного газу здійснюється з використанням загальнобудинкового вузла обліку, підстави для перерахунку відсутні. Повідомлено позивача, що побутовий споживач може встановити індивідуальний лічильник газу як за власні кошти так і за рахунок інших джерел, усі квартири будинку, де проживає позивач, вважаються забезпеченими комерційним обліком газу, оскільки по АДРЕСА_3 , встановлено будинковий ВОГ.

Таким чином, виходячи з вищезазначених норм законодавства та враховуючи висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені у вказаних постановах Верховного Суду, позивач правомірно просила встановити їй індивідуальний газовий лічильник, а не загальнобудинковий, як на тому наполягали відповідачі, тому в відповідачів не було законних підстав для нарахування позивачу боргу за показами загальнобудинкового лічильника.

Зважаючи на те, що АТ "Дніпропетровськгаз" відмовлено ОСОБА_1 у встановленні індивідуального лічильника газу, загальнобудинковий прилад обліку встановлено без її згоди, від встановлення індивідуального лічильника за рахунок Оператора ГРМ позивач не відмовлялась, колегія суддів вважає, що позовні вимоги підлягають частковому задоволенню шляхом визнання протиправними дій АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» в частині визначення об`єму та обсягу спожитого газу споживача ОСОБА_1 , виходячи із показників загальнобудинкових вузлів обліку газу та ТОВ «Дніпропетровськгаз збут» в частині нарахування плати за спожитий газ за загальнобудинковим лічильником по АДРЕСА_2 ; визнання незаконними дій АТ «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» щодо відмови споживачу ОСОБА_1 у встановленні індивідуального лічильника газу; визнання за побутовим споживачем природного газу ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 право на забезпечення індивідуальним лічильником газу за рахунок АТ "Дніпропетровськгаз", інші позовні вимоги задоволенню не підлягають.

Задовольняючи частково вимоги щодо зобов`язання АТ Оператор газорозподільної системи "Дніпропетровськгаз" безкоштовно встановити індивідуальний газовий лічильник шляхом визнання за побутовим споживачем природного газу ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 права на забезпечення індивідуальним лічильником газу за рахунок АТ "Дніпропетровськгаз", колегія суддів виходить з того, що станом на момент звернення позивача з позовом - 26 лютого 2020 року, не сплив граничний строк для встановлення відповідачем позивачу індивідуального газового лічильника, передбачений частиною першої статті 6 Закону України «Про забезпечення комерційного обліку природного газу» - 1 січня 2021 року.

Щодо вимоги позивача про зобов`язання здійснити перерахунок плати за газ ОСОБА_1 , такі вимоги задоволенню не підлягають, оскільки позивачем не зазначено період, за який вона просить здійснити такий перерахунок, визначення судом такого періоду самостійно порушує принцип диспозитивності цивільного судочинства, передбачений ст.13 ЦПК України.

Вимога про відшкодування моральної шкоди задоволенню не підлягає, оскільки відповідно до положень статей 4,22 Закону України «Про захист прав споживачів» споживачі мають право на відшкодування моральної шкоди тільки в разі її завдання внаслідок недоліків (дефектів) у продукції у випадках.

Інші вимоги позовної заяви задоволенню не підлягають, оскільки не спрямовані на ефективне відновлення порушеного права позивача.

Таким чином, доводи апеляційної скарги є частково обґрунтованими, апеляційна скарга підлягає частковому задоволенню, рішення суду скасуванню з наступним ухваленням нового рішення про часткове задоволення позовних вимог.

Керуючись ст.ст.374,376,382-384 ЦПК України, колегія суддів, -

п о с т а н о в и л а:

Апеляційну скаргу ОСОБА_1 задовольнити частково.

Рішення Баглійського районного суду м.Дніпродзержинська Дніпропетровської області від 01 вересня 2020 року скасувати та ухвалити нове рішення.

Позовні вимоги ОСОБА_1 до акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз», товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» про захист прав споживача задовольнити частково.

Визнати протиправними дії акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» в частині визначення об`єму та обсягу спожитого газу споживача ОСОБА_1 , виходячи із показників загальнобудинкових вузлів обліку газу та товариства з обмеженою відповідальністю «Дніпропетровськгаз збут» в частині нарахування плати за спожитий газ за загальнобудинковим лічильником газу по АДРЕСА_2 .

Визнати незаконними дії акціонерного товариства «Оператор газорозподільної системи «Дніпропетровськгаз» щодо відмови споживачу ОСОБА_1 у встановленні індивідуального лічильника газу по АДРЕСА_2 .

Визнати за побутовим споживачем природного газу ОСОБА_1 по АДРЕСА_2 право на забезпечення індивідуальним лічильником газу за рахунок акціонерного товариства "Дніпропетровськгаз".

В задоволенні інших позовних вимог ОСОБА_1 відмовити.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття і може бути оскаржена у касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду у випадках, передбачених пунктом 2 частини 3 статті 389 ЦПК України, протягом тридцяти днів.

Повний текст постанови складено 11 січня 2021 року.

Головуючий: Демченко Е.Л.

Судді: Куценко Т.Р.

Макаров М.О.