СОЛОМ`ЯНСЬКИЙ РАЙОННИЙ СУД МІСТА КИЄВА
03037, м. Київ, вул. Максима Кривоноса, 25; тел. (факс): 249-79-28; e-mail: inbox@sl.ki.court.gov.ua
03113, м. Київ, вул. Полковника Шутова, 1; тел.: (044) 456-51-65, факс: 456-93-08
________________________________________________________________________________
Справа № 760/30693/19
Провадження №2/760/1618/20
Р І Ш Е Н Н Я
І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И
І . Вступна частина
15 грудня 2020 року в місті Києві
Солом`янський районний суд м. Києва
у складі головуючого судді Коробенка С.В.
за участю секретаря Семененко А.Д.
представника Позивача - адвоката Краська О.В.
представника Відповідача - адвоката Пшеця О.В.
розглянув у підготовчому судовому засіданні в залі суду цивільну справу за позовом ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні та зустрічним позовом Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» до ОСОБА_1 про визнання недійсною Угоди№ 1 до Контракту генерального директора.
ІІ. Описова частина
06 листопада 2019 року ОСОБА_1 звернувся до Солом`янського районного суду міста Києва з позовом до ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» з вимогами про стягнення заборгованості із заробітної плати та середнього заробітку за час затримки розрахунку при звільненні.
Ухвалою судді Солом`янського районного суду м. Києва від 15.11.2019 відкрито спрощене провадження у справі.
20 липня 2020 року до суду надійшов зустрічний позов ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» до ОСОБА_1 про визнання недійсною Угоди до Контракту генерального директора.
23 липня 2020 року судом постановлена ухвала про прийняття зустрічного позову та об`єднання його з первісним та про перехід у загальне позовне провадження з призначенням підготовчого засідання.
В обґрунтування позовних вимог Позивач зазначає, що згідно з протоколом № 7 засідання наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» від 30.03.2018 його було обрано генеральним директором Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» (ПрАТ «ЗКФ»).
03.04.2018 між Відповідачем в особі голови наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» та Позивачем було укладено Контракт генерального директора Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» (надалі - Контракт), і згідно з наказом № 23-ос від 03.04.2018 Позивач приступив до виконання обов`язків генерального директора.
Крім того, як зазначає Позивач, в той же день між ним та Відповідачем в особі голови наглядової ради Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» додатково було укладено Угоду №1 (надалі - Угода №1) до вказаного Контракту, у відповідності до якого сторони домовилися, що за виконання обов`язків генерального директора ПрАТ «ЗКФ» Позивач буде гарантовано отримувати грошову винагороду у розмірі, що становить 2000 доларів США, щомісячно, або еквівалент вищевказаної суми в іншій валюті в перерахунку згідно з курсом НБУ на день виплати.
Позивач вказує, що він належним чином виконував обов`язки генерального директора ПрАТ «ЗКФ» до 10.09.2019 та звільнився за власним бажанням, проте заробітну плату на обумовленому Угодою №1 рівні не отримував.
Стверджує, що за його розрахунком різниця між обумовленою Угодою №1 заробітною платною та фактично отриманими коштами становить 483255 гривень 27 копійок. Вказані кошти Відповідач повинен був виплатити йому в день звільнення, проте не зробив цього.
У зв`язку з цим Позивач просить стягнути зазначену заборгованість у примусовому порядку.
Крім того, посилаючись на положення ст. 117 КЗпП України Позивач просить стягнути з ПрАТ «ЗКФ» середній заробіток за час затримки розрахунку при звільнення виходячи із середньоденної заробітної плати в розмірі 2278,70 гривень. Згідно з калькуляцією, складеною Позивачем станом на 04.12.2020, середній заробіток за час затримки розрахунку при звільненні становить 701839,60 гривень.
У зустрічному позові Відповідач посилається на те, що Угоду №1 від 03.04.2018, на підставі якої Позивач вимагає стягнути заборгованість по невиплаченій заробітній платі, слід визнати недійсною з наступних підстав.
Відповідач зазначає, що голова Наглядової ради ПрАТ «ЗКФ» ОСОБА_2., яка підписала зазначену Угоду №1 до Контракту генерального директора не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для її підписання, що обгрунтовується наступним.
Відповідно до п.п.13.1.1. п. 13.1. Статуту ПрАТ «ЗКФ» органом, що здійснює захист прав акціонерів Товариства і в межах компетенції, визначеної Статутом та чинним законодавством України контролює та регулює діяльність Виконавчого органу, є Наглядова рада Товариства, компетенцію якої визначено у п. 13.2 Статуту.
Згідно з п. 8.9 п.п. 13.2.2. Статуту, до виключної компетенції Наглядової ради належить: 8) обрання та припинення повноважень Виконавчого органу Товариства; 9) затвердження умов контрактів, які укладатимуться з Генеральним директором, встановлення розміру його винагороди.
Рішенням Наглядової ради ПрАТ «ЗКФ», оформленим Протоколом № 7 від 30.03.2018, Генеральним директором товариства на строк з 03 квітня 2018 року по 03 квітня 2021 року було обрано ОСОБА_1 . Рішенням Наглядової ради ПрАТ «ЗКФ», оформленим Протоколом № 8 від 03.04.2020, було затверджено проект контракту Генерального директора ПрАТ «ЗКФ» та вирішено підписати контракт у затвердженій редакції із обраним Генеральним директором.
03 квітня 2018 року між ПрАТ «ЗКФ» та ОСОБА_1 був укладений Контракт генерального директора Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика». Відповідно до п. 1.2. Контракту, він є трудовим договором.
Згідно з п. 3.1. Контракту, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів ПрАТ «ЗКФ»: розмір посадового окладу встановлюється у відповідності до штатного розкладу. У п.3.5 Контракту зазначено про те, що інші умови можуть бути прийняті сторонами шляхом укладення відповідної додаткової угоди. За змістом п. 1.2. Контракту така додаткова угода може бути підписана виключно Головою Наглядової ради на виконання відповідного рішення Наглядової ради, прийнятого та оформленого у порядку, визначеному п. 13.5. Статуту ПрАТ «ЗКФ».
Натомість, як стверджує Відповідач, Наглядовою радою ПрАТ «ЗКФ» не приймалось рішення про зміну розміру винагороди Генерального директора, а тому Голова правління ОСОБА_2. не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності для підписання Додаткової угоди (Угоди №1), що є підставою для визнання даного правочину недійсним на підставі ст. ст. 215, 203 ЦК України.
При цьому Відповідача наполягає на тому, що підписуючи оспорювану Додаткову угоду ОСОБА_1 був обізнаний про відсутність у Голови Наглядової ради необхідного обсягу повноважень для її підписання, оскільки як новопризначений директор, був знайомий зі Статутом товариства.
Також Відповідач посилається на те, що даний правочин не був спрямований на реальне настання правових наслідків, що обумовлені ним, на що вказує той факт, що відповідно до штатного розкладу, який затверджений 02.04.2018 особисто ОСОБА_1 , його посадовий оклад становив 30600 гривень. А згідно з наказом того ж ОСОБА_1 №444 від 21.12.2018, до штатного розкладу були внесені зміни, і його оклад підвищився до 34200,67 гривень. Зазначене, на переконання Відповідача, свідчить, що ОСОБА_1 усвідомлював, що умови Угоди №1 не підлягають реалізації, оскільки затвердження штатного розкладу входить cаме до його повноважень.
Відповідач вказує, що ОСОБА_1 ніколи не звертався до Наглядової ради із скаргами чи заявами про виплату йому заробітної плати у розмірі, встановленому Угодою 1.
25 серпня 2020 року до суду надійшов відзив Позивача на зустрічний позов. У відзиві зазначено, що з протоколом засідання наглядової ради ПрАТ «ЗКФ» він вперше ознайомився лише отримавши його копію разом з відзивом на позов, і про його існування раніше йому не було відомо, що ставить під сумнів його існування на момент дати вказаної на ньому.
Крім того, Позивач підкреслює, що контракт Генерального директора 03.04.2018 та оскаржувана Угода № 1 до нього з боку ПрАТ «ЗКФ» підписані уповноваженою особою, а саме, головою наглядової ради ОСОБА_2 , і сумнівів в тому, що в неї можливо не було відповідних повноважень Позивач не мав, оскільки він обійняв вказану посаду лише за умови, що йому буде гарантовано заробітну плату на рівні 2000 доларів США щомісячно.
ОСОБА_1 зазначив, що фактичними власниками ПрАТ «ЗКФ» на момент укладення договору була сім`я ОСОБА_2 , з якою Позивач перебував у добрих стосунках. Саме на їх пропозицію він погодився на посаду генерального директора, і саме на умовах виплати йому заробітної плати в розмірі 2000 доларів США, про що свідчить також документ під «Угода №1», підписаний 18.03.2018 Позивачем та ОСОБА_4 , в якому той також гарантував Позивачеві заробітну плату на рівні 2000 доларів США при укладенні майбутнього контракту.
ОСОБА_1 , як він вказує, періодично розмовляв з сім`єю ОСОБА_2 та просив виплатити обіцяне, йому періодично обіцяли все виплатити та кожен раз знаходили цілку купу причин чому не можуть зробити цього саме зараз.
Крім того, 25.06.2019 між ОСОБА_1 та ПрАТ «ЗКФ» в особі голови наглядової ради ОСОБА_2 було укладено Угоду додаткову №2 до контракту генерального директора ПрАТ «ЗКФ» від 03.04.2018. Вказаною додатковою угодою №2 ОСОБА_2 , як голова наглядової ради, підтвердила повноваження ОСОБА_4 на підписання Угоди №1 та зробила Угоду № 1 від 19.03.2018 невід`ємною частиною Контракту Генерального директора ПрАТ «ЗКФ» від 03.04.2018.
24.09.2020 до суду надійшла відповідь ПрАТ «ЗКФ» на відзив ОСОБА_1 , на зустрічний позов.
У судовому засіданні представник Позивача позову підтримав, просив суд його задовольнити, а у задоволенні зустрічного позову відмовити.
Представник Відповідача проти задоволення позову ОСОБА_1 заперечував. Просив задовольнити зустрічний позов з викладених у ньому підстав.
ІІІ. Мотивувальна частина
Заслухавши представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд вважає, що у задоволенні первісного позову слід відмовити, а зустрічний позов підлягає задоволенню, виходячи з наступних обставин, встановлених судом.
Рішенням Наглядової ради ПрАТ «ЗКФ», оформленим Протоколом № 7 від 30.03.2018, Генеральним директором ПрАТ «ЗКФ» на строк з 03 квітня 2018 року по 03 квітня 2021 року було обрано ОСОБА_1 .
Рішенням Наглядової ради ПрАТ «ЗКФ», оформленим Протоколом № 8 від 03.04.2020 було затверджено проект контракту Генерального директора ПрАТ «ЗКФ», вирішено підписати контракт у затвердженій редакції із обраним Генеральним директором.
Згідно п. 3.1. Проекту Контракту генерального директора Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика», за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів ПрАТ «ЗКФ»: розмір посадового окладу встановлюється у відповідності до штатного розкладу.
03 квітня 2018 року між ПрАТ «ЗКФ» та ОСОБА_1 був укладений Контракт генерального директора Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика». Відповідно до п. 1.2. Контракту, він є трудовим договором. На підставі контракту виникають трудові стосунки між Генеральним директором та ПрАТ «ЗКФ», які з боку останнього реалізуються виконавчим органом товариства (Наглядовою радою). Кодекс законів про працю України, інші нормативні акти що регулюють трудові правовідносини, поширюються на взаємовідносини сторін за цим контрактом. Згідно п. 3.1. Контракту, за виконання обов`язків, передбачених цим контрактом, генеральному директору щомісяця виплачується заробітна плата за рахунок коштів ПрАТ «ЗКФ»: розмір посадового окладу встановлюється у відповідності до штатного розкладу.
В якості можливих доплат до посадового окладу п. 3.3 та п. 3.4 Контракту передбачені кошти на представницькі витрати та премія, яка нараховується у випадку наявності прибутку у звітному періоді.
Відповідно до Штатного розкладу керівників, спеціалістів, службовців ПрАТ «ЗКФ» з 02.04.2018, який затверджений Наказом Генерального директора ОСОБА_1 № 105/1 від 04.04.2018, посадовий оклад Генерального директора складає 30 600, 00 грн. Відповідно до Наказу (розпорядження) про переведення на іншу роботу № 84-к від 02.04.2018. ОСОБА_1 було переведено на посаду Генерального директора із окладом у розмірі 30 600,00 грн. Наказом Генерального директора ПрАТ «ЗКФ» ОСОБА_1 від 21.12.2018 № 444 внесено зміни до штатного розкладу та збільшено оклад Генерального директора до 34 200,67 грн.
З 10 вересня 2019 року ОСОБА_1 було звільнено з посади генерального директора.
Безспірно встановлено, що саме в розмірі, передбаченому штатним розкладом, затвердженим самим же Позивачем, він отримував заробітну плату під час роботи в ПрАТ «ЗКФ».
Разом з тим, Позивачем надана копія Угоди №1 до Контракту генерального директора ПрАТ «Запорізька кондитерська фабрика» від 03.04.2018, яка від імені Відповідача підписана головою Наглядової ради ОСОБА_2, згідно з п.3. якої Сторони домовилися, що за виконання обов`язків Генерального директора ОСОБА_1 буде гарантовано отримувати грошову винагороду у розмірі, що становить 2000 доларів США щомісячно, або еквівалент вищевказаної суми в іншій валюті в перерахунку згідно з курсом НБУ на день виплати. (а.с. 13)
За змістом п. 1.2. Контракту така додаткова угода може бути підписана виключно Головою Наглядової ради на виконання відповідного рішення Наглядової ради, прийнятого та оформленого у порядку, визначеному п. 13.5. Статуту ПрАТ «ЗКФ». Саме Наглядова рада товариства уповноважена не реалізацію трудових стосунків з Генеральним директором Товариства.
Натомість Наглядовою радою ПрАТ «ЗКФ» не приймалось рішення про зміну розміру винагороди Генерального директора, а тому Голова правління ОСОБА_2. не мала необхідного обсягу цивільної дієздатності при підписанні Додаткової угоди, що є підставою для визнання даного правочину недійсним на підставі ст. ст. 215, 203 ЦК України.
Верховний суд у Постанові від 24.04.2018 у справі № 916/2617/16 дійшов правового висновку про те, що ч. 3 ст. 92 ЦК України встановлює виняток із загального правила щодо визначення правових наслідків вчинення правочину представником із перевищенням повноважень (статті 203, 241 ЦК України). Так, обмеження повноважень щодо представництва юридичної особи набуває юридичної сили для третьої особи в тому випадку, якщо саме вона, ця третя особа, вступаючи у відносини з юридичною особою та укладаючи договір, діяла недобросовісно або нерозумно, зокрема, достеменно знала про відсутність у виконавчого органу товариства необхідного обсягу повноважень або повинна була, проявивши принаймні розумну обачність, знати про це.
Пленум Вищого господарського суду України п. 3.3 Постанови від 29.05.2013 № 11 «Про деякі питання визнання правочинів (господарських договорів) недійсними» дійшов правового висновку про те. що контрагент юридичної особи знає (або повинен знати) про обмеження повноважень цієї особи, якщо: такі обмеження передбачені законом (наприклад, абзацом другим частини другої статті 98 Цивільного кодексу України); про відповідні обмеження було вміщено відомості у відкритому доступі на офіційному веб-сайті розпорядника Єдиного державного реєстру юридичних осіб та фізичних осіб підприємців. Якщо договір містить умову (пункт) про підписання його особою, яка діє на підставі статуту підприємства чи іншого документа, що встановлює повноваження зазначеної особи, то наведене свідчить про обізнаність іншої сторони даного договору з таким статутом (іншим документом) у частині, яка стосується відповідних повноважень.
У преамбулі оскаржуваної Додаткової угоди зазначено про те, що з боку ПрАТ «ЗКФ» вона підписана головою Наглядової ради ОСОБА_2 , яка діє на підставі Статуту Товариства. Отже, ОСОБА_1 знав про відсутність у Голови Наглядової ради ПрАТ «ЗКФ» повноважень на підписання Додаткової угоди без відповідного рішення Наглядової ради, тим більше, що як Генеральний директор Товариства він був ознайомлений із змістом статутних документів Товариства та обізнаний про необхідність вирішення питання про зміну розміру його винагороди на засіданні Наглядової ради з оформленням відповідного протоколу.
Нормами ст. 241 ЦК України встановлено, що правочин, вчинений представником з перевищенням повноважень, створює, змінює, припиняє цивільні права та обов`язки особи, яку він представляє, лише у разі наступного схвалення правочину цією особою. Правочин вважається схваленим зокрема у разі, якщо особа, яку він представляє, вчинила дії, що свідчать про прийняття його до виконання.
Наглядовою радою ПрАТ «ЗКФ» не вчинялись дії, які б свідчили про наступне схвалення оспорюваного правочину.
Так само, і Сторонами не вчинялося дій, спрямованих на виконання даної угоди, тобто сам Позивач затверджував штатні розклади із посадовим окладом для себе в розмірі значно меншому, ніж той, за який він начебто погодився на пропозицію зайняти посаду генерального директора.
Укладення оспорюваної Додаткової угоди з перевищенням повноважень Голови Наглядової ради ПрАТ «ЗКФ», а саме без відповідного рішення Наглядової ради, свідчить про відсутність внутрішньої волі юридичної особи на укладення цього правочину та є підставою для визнання його недійсним та задоволення зустрічного позову.
Посилання Позивача на Угоду №1 від 19.03.2018, яка була підписана ОСОБА_4 (а.с. 181), суд не бере до уваги, оскільки ОСОБА_4 , як уповноважений представник акціонерів ПрАТ «ЗКФ» не мав повноважень на укладення такої угоди. Крім того, зазначена угода підписана ще до укладення основного Контракту, а тому не має правового значення. Додаткова угода №2 від 25.06.2019 (а.с.182), яка підписана Позивачем та головою наглядової ради ОСОБА_2. про внесення змін до Угоди №2 від 19.03.2018 з тих же причин не має юридичної сили.
У відповідності до ч. 1 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України, судовий збір покладається на сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Враховуючи, що у задоволенні первісного позову суд відмовляю, а зустрічний - задовольняє, суд вважає необхідним стягнути з Позивача на користь Відповідача судовий збір, сплачений за подання зустрічного позову в розмірі 2102 гривень.
Крім того, згідно з ч.2 ст. 141 Цивільного процесуального кодексу України Інші судові витрати, пов`язані з розглядом справи, покладаються у разі часткового задоволення позову - на обидві сторони пропорційно розміру задоволених позовних вимог.
Статтею 137 Цивільного процесуального кодексу України визначено, що за результатами розгляду справи витрати на правничу допомогу адвоката підлягають розподілу між сторонами разом із іншими судовими витратами. Для визначення розміру витрат на правничу допомогу з метою розподілу судових витрат учасник справи подає детальний опис робіт (наданих послуг), виконаних адвокатом, та здійснених ним витрат, необхідних для надання правничої допомоги.
В матеріалах справи наявна копія Договору №07/04/20 від 07 квітня 2020 року про надання правової допомоги, укладеного між ПрАТ «ЗКФ» та Адвокатським бюро «Пшець Олександр» (а.с. 99). Згідно з наявних розрахунком суми гонорару за надану адвокатом допомогу, Відповідачем має сплатити суму в розмірі 23000 гривень.
Відповідно до частин 5 та 6 статті 137 суд може, за клопотанням іншої сторони, зменшити розмір витрат на правничу допомогу, які підлягають розподілу між сторонами. Обов`язок доведення неспівмірності витрат покладається на сторону, яка заявляє клопотання про зменшення витрат на оплату правничої допомоги адвоката, які підлягають розподілу між сторонами.
У відповіді на зустрічний позов представник Позивача подав свої міркування щодо не співмірності суми в розмірі 23000 гривень тим послугам, які фактично надані адвокатом Відповідачу, оскільки відсутній їх детальний перелік та час, витрачений на кожну процесуальну дію.
Разом з тим, враховуючи складність справи, кількість та обсяг документів, складених представником Відповідача, його особисту участь у судових засіданнях, суд вважає, що розмір адвокатської винагороди в сумі 23000 гривень за роботу адвоката Пшеця О.В. в межах даної справи слід визнати цілком обгрунтованим та співмірним. Відтак, зазначена сума підлягає стягненню з Позивача у повному обсязі.
IV. Резолютивна частина
Керуючись ст. 92, 203, 215, 241 Цивільного кодексу України, ст. ст. 4, 5, 12, 13, 76-81, 223, 259, 263-265, 268, 273 ЦПК України, суд вирішив:
1.У задоволенні позову ОСОБА_1 до Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» про стягнення заборгованості із заробітної плати відмовити.
2.Зустрічний позов Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» до ОСОБА_1 задовольнити.
Визнати недійсною Угоду №1 від 03 квітня 2018 року до Контракту генерального директора Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика», яка укладена між Приватним акціонерним товариства «Запорізька кондитерська фабрика» в особі голови Наглядової ради ОСОБА_2 та ОСОБА_1 ..
3.Стягнути з ОСОБА_1 на користь Приватного акціонерного товариства «Запорізька кондитерська фабрика» витрати, пов`язані з розглядом справи, в розмірі 25102,00 гривень.
4.Рішення суду набирає законної сили після закінчення строку подання апеляційної скарги всіма учасниками справи, якщо апеляційну скаргу не було подано.
У разі подання апеляційної скарги рішення, якщо його не скасовано, набирає законної сили після повернення апеляційної скарги, відмови у відкритті чи закриття апеляційного провадження або прийняття постанови суду апеляційної інстанції за наслідками апеляційного перегляду.
Апеляційна скарга на рішення суду подається протягом 30 днів з дня його проголошення. Якщо в судовому засіданні було оголошено лише вступну та резолютивну частини судового рішення або у разі розгляду справи (вирішення питання) без повідомлення (виклику) учасників справи, зазначений строк обчислюється з дня складення повного судового рішення.
5.Позивач: ОСОБА_1 , зареєстроване місце проживання: АДРЕСА_1 , РНОКПП: НОМЕР_1 ;
Відповідач: Приватне акціонерне товариство «Запорізька кондитерська фабрика», адреса: м. Запоріжжя, вул. Святого Миколая, 7, код 00382094.
Суддя:
