КИЇВСЬКИЙ АПЕЛЯЦІЙНИЙ СУД

Апеляційне провадження

№ 22-ц/824/290/2021

П О С Т А Н О В А

І М Е Н Е М У К Р А Ї Н И

06 січня 2021року місто Київ

справа № 756/2416/19

Київський апеляційний суд у складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ: головуючого судді: Борисової О.В.

суддів: Левенця Б.Б., Гаращенка Д.Р.

розглянув в порядку письмового позовного провадження цивільну справу за апеляційною скаргою представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 на рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року, ухвалене під головуванням судді Жука М.В. у справі за позовом ОСОБА_3 до ОСОБА_1 про стягнення безпідставно отриманих коштів,-

В С Т А Н О В И В:

У лютому 2019 року позивач звернувся до суду з позовом до відповідача, в якому просив стягнути на його користь з ОСОБА_1 безпідставно отримані кошти у розмірі 4000 доларів США та судові витрати.

В мотивування вимог посилався на те, що згідно розписки від 23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримала від нього грошові кошти у розмірі 4000 доларів США нібито у якості гарантії виконання зобов`язань за договором купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2017 року №2760 щодо зняття з реєстрації його доньки ОСОБА_4 , звіту по сплаті всіх комунальних платежів по 30 жовтня 2017 року, передачі ключів від квартири та звільнення від всього майна до 01 листопада 2017 року.

Вказував, що незважаючи на те, що в розписці, за якою відповідач отримала від нього кошти зазначено, що такі кошти отримані в рахунок виконання ним зобов`язань за договором купівлі-продажу, між ним та ОСОБА_1 не укладалися будь-які правочини, у тому числі договори купівлі-продажу квартири.

Зазначав, що 23 жовтня 2017 року він уклав договір купівлі-продажу квартири з ОСОБА_5 , однак ОСОБА_1 не має жодного відношення до вказаного правочину, вона не є його стороною та договір не містить норм, що передбачали б забезпечення виконання зобов`язань за таким договором.

Вважає, що відповідачем грошові кошти у розмірі 4000 доларів США набуті без достатньої правової підстави.

Рішенням Оболонського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року позов ОСОБА_3 задоволено.

Стягнуто з ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 4000 доларів США та 1087,60 грн. судового збору.

Не погоджуючись з рішеннями суду першої інстанції, представник відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 подав апеляційну скаргу, в якій посилаючись на неправильне застосування норм матеріального і порушення норм процесуального права, неповне з`ясування всіх обставин справи, просив рішення суду першої інстанції скасувати та ухвалити нове, яким у задоволенні позову відмовити.

На обґрунтування доводів апеляційної скарги вказував на те, що судом першої інстанції не правильно застосовано норми ст.1212 ЦК України, застосовано норму ст.560 ЦК України, яка не підлягає застосуванню в правовідносинах позивача і відповідача, та не застосовані норми ст.ст.572, 573, 576, 589, 590 ЦК України щодо застави.

Зазначав, що розписку від 23 жовтня 2017 року, згідно якої позивач, як колишній власник квартири АДРЕСА_1 передав відповідачу, як новому власнику квартири АДРЕСА_1 в заставу 4000 доларів США в забезпечення своєчасного погашення своїх боргів за комунальні послуги, передачу ключів від квартири та звільнення квартири від свого майна, а також в забезпечення зняття з реєстрації своєї доньки до 01 березня 2018 року, суд першої інстанції помилково розцінив як гарантію відповідно до положень ст.560 ЦК України, в той час, як ця розписка є договірним зобов`язанням між сторонами - договором застави 4000 доларів США позивачем в забезпечення виконання своїх зобов`язань перед відповідачем, як власником квартири відповідно до положень ст.ст.572, 573, 576, 589, 590 ЦК України.

Посилався на те, що не зважаючи на те, що позов заявлено на підставі статті 1212 ЦК України, яка регулює випадки набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав, судом першої інстанції повністю проігноровані вимоги закону щодо підстав набуття майна без достатніх правових підстав.

Вказував, що суд першої інстанції проігнорував правову позицію Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №6-100цс15, не зважаючи на наявність розписки між позивачем і відповідачем від 23 жовтня 2017 року, яка є договірним зобов`язанням між сторонами.

Від представника позивача до Київського апеляційного суду надійшов відзив на апеляційну скаргу, в якому останній вказував, що апеляційна скарга є безпідставною, а її доводи не спростовують висновків суду першої інстанції.

У порядку ч.1 ст.369 ЦПК України апеляційні скарги на рішення суду у справах з ціною позову менше ста розмірі прожиткового мінімуму для працездатних осіб, крім тих, які не підлягають розгляду в порядку спрощеного позовного провадження, розглядаються судом апеляційної інстанції без повідомлення учасників справи.

Згідно з ч.13 ст.7 ЦПК України розгляд справи здійснюється в порядку письмового провадження за наявними у справі матеріалами, якщо цим Кодексом не передбачено повідомлення учасників справи. У такому випадку судове засідання не проводиться.

Тому, розгляд справи здійснюється без виклику сторін в порядку письмового провадження.

Заслухавши доповідь судді-доповідача, з`ясувавши обставини справи та обговоривши доводи апеляційної скарги, колегія суддів дійшла висновку, що апеляційна скарга не підлягає задоволенню з наступних підстав.

Згідно вимог ст.263 ЦПК України судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим. Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом.

Задовольняючи позовні вимоги, суд першої інстанції виходив з їх обґрунтованості.

Колегія суддів погоджується з таким висновком суду першої інстанції з наступних підстав.

Як вбачається з матеріалів справи, 15 вересня 2017 року між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 укладено попередній договір, відповідно до умов якого сторони домовилися у строк до 30 жовтня 2017 року укласти договір купівлі-продажу майна, а саме квартири АДРЕСА_1 .

Згідно договору купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю. за реєстрованим №2760, ОСОБА_3 передав (продав) належну йому на праві власності, а ОСОБА_5 прийняла у власність (купила) квартиру АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 жовтня 2017 року.

Відповідно до розписки від 23 жовтня 2017 року ОСОБА_1 отримала для забезпечення зобов`язань від ОСОБА_3 , продавця квартири за адресою: АДРЕСА_2 гарантійну суму 4000 доларів США для забезпечення гарантії виконання зобов`язань договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2017 року №2760, а саме: зняття з реєстрації ОСОБА_4 дочки ОСОБА_3 до 01 березня 2018 року; звіту по оплаті усіх комунальних платежів по 30 жовтня 2017 року до 25 листопада 2017 року; передачі ключів від квартири та звільнення від усього майна до 01 листопада 2017 року. У випадку невиконання вищезазначених зобов`язань в зазначені строки гарантійна сума залишається у ОСОБА_1 .

З матеріалів справи вбачається, що ОСОБА_5 є матір`ю ОСОБА_1 .

Відповідно до договору дарування квартири від 23 жовтня 2017 року, посвідченого приватним нотаріусом Київського міського нотаріального округу Лабутіною Ю.Ю, ОСОБА_5 без будь-якого примусу, насильства або якихось погроз, передала безоплатно належну їй на праві приватної власності, а обдаровувана ОСОБА_1 прийняла у власність квартиру АДРЕСА_1 , що також підтверджується витягом з Державного реєстру речових прав на нерухоме майно про реєстрацію права власності від 23 жовтня 2017 року.

Як вбачається із довіреності від 25 жовтня 2017 року ОСОБА_1 на підставі укладеного з повіреними усного договору доручення уповноважила ОСОБА_3 та/або ОСОБА_6 представляти її інтереси та вести її справи, строк дії довіреності до 25 жовтня 2020 року.

Листом Шевченківської районної в місті Києві державної адміністрації №109-109/ОПП/Ш-1671 від 26 березня 2018 року на запит ОСОБА_1 повідомлено про те, що станом на день надання відповіді за адресою: АДРЕСА_2 , зареєстрована ОСОБА_4 , ІНФОРМАЦІЯ_1 , з 12 грудня 2008 року.

Рішенням Шевченківського районного суду міста Києва від 30 квітня 2018 року позов ОСОБА_1 про визнання особи такою, що втратила право користування житловим приміщенням задоволено, визнано ОСОБА_4 такою, що втратила право користування квартирою, яка знаходиться за адресою: АДРЕСА_2 .

Позивач, звертаючись до суду з даним позовом вказував на те, що відповідач грошові кошти у розмірі 4000 доларів США набула та утримує безпідставно, так як будь-які правочини щодо купівлі-продажу квартири між ним та ОСОБА_1 не укладались, а укладений ним договір з ОСОБА_5 не містить умов на його забезпечення гарантією.

Заперечуючи проти позову, відповідач вказувала на те, що фактично у день укладання договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2017 року, між позивачем та ОСОБА_5 , вона стала власником предмету, укладеного між ними договору. Зазначала, що про факт укладання договору дарування між нею та ОСОБА_5 , а також те, що вказана квартира повинна бути її власністю позивачу було достовірно відомо, оскільки нотаріальні дії щодо продажу квартири та її дарування були проведені у того ж нотаріуса та у його присутності. Під час підписання договору купівлі-продажу її матір`ю, стало питання про зняття з реєстрації дочки позивача, яка на той час була зареєстрована у вказаній квартирі, а також сплати комунальних платежів та передачі ключів від квартири. Вказувала, що у присутності ОСОБА_3 нею було вирішено про те, що оскільки у подальшому ця нерухомість буде її власністю, то й вказані вище зобов`язання повинні бути вирішенні продавцем (позивачем) з нею. У зв`язку з цим ОСОБА_1 було вирішено взяти з ОСОБА_3 підтвердження виконання зобов`язання у вигляді розписки, яка була підписана між нею та позивачем 23 жовтня 2017 року.

Загальні підстави для виникнення зобов'язань у зв'язку з набуттям, збереженням майна без достатньої правової підстави визначені нормами глави 83 ЦК України.

Згідно з ч.1 ст.1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов`язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала.

За змістом цієї статті безпідставно набутим є майно, набуте особою або збережене нею у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави.

У постанові Великої Палати Верховного Суду від 20 листопада 2018 року у справі №922/3412/17 (провадження № 12-182гс18) зроблено висновок, що предметом регулювання глави 83 ЦК України є відносини, що виникають у зв`язку з безпідставним отриманням чи збереженням майна і не врегульовані спеціальними інститутами цивільного права. Відповідно до частин першої та другої статті 1212 ЦК України особа, яка набула майно або зберегла його у себе за рахунок іншої особи (потерпілого) без достатньої правової підстави (безпідставно набуте майно), зобов`язана повернути потерпілому це майно. Особа зобов'язана повернути майно і тоді, коли підстава, на якій воно було набуте, згодом відпала. Положення глави 83 ЦК України застосовуються незалежно від того, чи безпідставне набуття або збереження майна було результатом поведінки набувача майна, потерпілого, інших осіб чи наслідком події. Кондикційні зобов'язання виникають за наявності одночасно таких умов: набуття чи збереження майна однією особою (набувачем) за рахунок іншої (потерпілого); набуття чи збереження майна відбулося за відсутності правової підстави або підстава, на якій майно набувалося, згодом відпала. У разі виникнення спору стосовно набуття майна або його збереження без достатніх правових підстав договірний характер спірних правовідносин унеможливлює застосування до них судом положень глави 83 ЦК України.

Під відсутністю правової підстави розуміється такий перехід майна від однієї особи до іншої, який або не ґрунтується на прямій вказівці закону, або суперечить меті правовідношення і його юридичному змісту. Тобто відсутність правової підстави означає, що набувач збагатився за рахунок потерпілого поза підставою, передбаченою законом, іншими правовими актами чи правочином.

У разі, якщо на виконання юридично ще неукладеного договору стороною передчасно передано майно, між сторонами виникають правовідносини внаслідок набуття, збереження майна без достатньої правової підстави (статті 1212-1215 ЦК України).

Системний аналіз положень частини першої, пункту 1 частини другої статті 11, частини першої статті 202, частини першої статті 1212 ЦК України дає можливість дійти висновку про те, що чинний договір чи інший правочин є достатньою та належною правовою підставою набуття майна (отримання грошей).

Таким чином, права особи, яка вважає себе власником майна, підлягають захисту шляхом задоволення позову до володільця, з використанням правового механізму, установленого статтею 1212 ЦК України, у разі наявності правових відносин речово-правового характеру (не договірного) безпосередньо між власником та володільцем майна.

Згідно з ч.1 ст.81 ЦПК України кожна сторона повинна довести ті обставини, на які вона посилається як на підставу своїх вимог або заперечень, крім випадків, встановлених цим Кодексом.

Разом з тим, матеріали справи не містять будь-яких договорів, які б були укладені між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 , на виконання умов яких би позивач мав вчинити певні дії, а саме: зняти з реєстрації ОСОБА_4 його дочку до 01 березня 2018 року; здійснити звіт по оплаті усіх комунальних платежів по 30 жовтня 2017 року до 25 листопада 2017 року; передати ключі від квартири та звільнення від усього майна до 01 листопада 2017 року.

Крім того, як вбачається з умов договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2017 року, укладеного між ОСОБА_3 та ОСОБА_5 , він не містить норм, що передбачали б забезпечення виконання зобов`язань за таким договором.

При цьому, відповідач не є стороною договору купівлі-продажу квартири від 23 жовтня 2017 року, на який здійснено посилання у розписці.

Отже, суд першої інстанції дійшов вірного висновку, що ОСОБА_1 , яка не була стороною договору купівлі-продажу від 23 жовтня 2017 року не мала права на забезпечення виконання позивачем зобов`язань за вказаним договором.

Оскільки між позивачем та відповідачем не існує договірних зобов`язань, а відтак колегія суддів приходить до висновку, що грошові кошти, які були отримані ОСОБА_1 підлягають поверненню ОСОБА_3 на підставі ст.1212 ЦК України

Посилання відповідача на те, що за своєю суттю розписка між ОСОБА_1 та ОСОБА_3 про утримання грошових коштів до виконання обумовлених зобов`язань є договором застави, колегія суддів відхиляє, оскільки з урахуванням положень ст.12 Закону України «Про заставу» однією з обов`язкових умов договору застави є посилання на договір, яким встановлене основне зобов`язання. Разом з тим, будь-яке основне зобов`язання між ОСОБА_3 та ОСОБА_1 відсутнє.

Доводи апеляційної скарги про те, що суд першої інстанції проігнорував правову позицію Верховного Суду України від 03 червня 2015 року у справі №6-100цс15 є безпідставними, оскільки зміст постанови, на яку посилається апелянт, не свідчить про можливість застосування відповідного висновку у даній справі, так як вона стосується застосування норми права у правовідносинах, які не є подібними.

Доводи апеляційної скарги щодо невірного застосування судом першої інстанції норм матеріального та порушення норм процесуального права колегія суддів вважає необґрунтованими, оскільки судом першої інстанції вірно застосовані норми матеріального права та колегією суддів не встановлено порушення норм процесуального права.

Виходячи з наявних у матеріалах справи та досліджених судом першої інстанції доказів, перевіривши рішення суду першої інстанції в межах доводів та вимог апеляційної скарги колегія суддів вважає, що висновки суду першої інстанції щодо наявності підстав для стягнення з відповідача ОСОБА_1 на користь ОСОБА_3 4000 доларів США є законними і обґрунтованими, відповідають обставинам справи та положенням матеріального закону.

На основі повно та всебічно з`ясованих обставин, на які посилаються сторони, як на підставу своїх вимог та заперечень підтверджених доказами, перевірених в судовому засіданні, оцінивши їх належність, допустимість, а також достатність, взаємозв`язок у їх сукупності, встановивши правовідносини, які випливають із встановлених обставин та правові норми, які підлягають застосуванню до цих правовідносин, колегія суддів приходить до висновку про залишення без задоволення апеляційної скарги та залишення без змін рішення суду першої інстанції.

Керуючись ст.ст.268, 367, 368, 375, 381-383 ЦПК України, Київський апеляційний суд в складі колегії суддів судової палати з розгляду цивільних справ,-

П О С Т А Н О В И В:

Апеляційну скаргу представника відповідача ОСОБА_1 - ОСОБА_2 - залишити без задоволення.

Рішення Оболонського районного суду міста Києва від 20 січня 2020 року - залишити без змін.

Постанова суду апеляційної інстанції набирає законної сили з дня її прийняття та оскарженню в касаційному порядку не підлягає, крім випадків зазначених в пункті 2 частини 3 статті 389 ЦПК України.

Головуючий:

Судді: