Справа № 343/666/20
Провадження № 22-ц/4808/1355/20
Головуючий у 1 інстанції Монташевич С. М.
Суддя-доповідач Девляшевський
ПОСТАНОВА
ІМЕНЕМ УКРАЇНИ
28 грудня 2020 року м. Івано-Франківськ
Івано-Франківський апеляційний суд в складі:
судді-доповідача Девляшевського В.А.,
суддів: Бойчука І.В., Фединяка В.Д.,
секретаря Капущак С.В.,
з участю: представника ПАТ «Укрнафта» - Малети А.І.,
ОСОБА_1 та його представника Івашківа В.М.,
розглянувши у відкритому судовому засіданні справу за позовом публічного акціонерного товариства «Укрнафта» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної підприємству та за зустрічним позовом ОСОБА_1 до публічного акціонерного товариства «Укрнафта» в особі НГВУ «Долинанафтогаз» публічного акціонерного товариства «Укрнафта» про стягнення незаконно невиплаченої заробітної плати, за апеляційними скаргами представника Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та представника Гринишина Михайла Івановича на рішення Долинського районного суду, ухвалене головуючою суддею Монташевич С.М. 30 вересня 2020 року,
в с т а н о в и в:
У квітні 2020 року представник ПАТ «Укрнафта» звернувся в суд з позовом до ОСОБА_1 та просив стягнути з останнього на свою користь матеріальну шкоду в розмірі 7064,89 грн та понесені ним судові витрати. Позовні вимоги обґрунтовано тим, що за результатами перевірки комісією окремих питань фінансово-господарської діяльності НГВУ «Долинанафтогаз» встановлено внесення водіями недостовірних даних в талонах замовника автотранспортної та спеціальної техніки часу роботи та пробігу (кілометражу), повідомлення замовникам недостовірного часу роботи та пробігу (кілометражу) автотранспортної та спеціальної техніки, недотримання та невиконання маршруту/об`єму робіт, заданого замовником, збільшення показів одометра. Внаслідок вказаного протягом грудня 2018 року - лютого 2019 року безпідставно списано 5146, 34 л бензину та 1 315, 32 л дизпалива на загальну суму 170510,21 гривень. Допущення в грудні 2018 року та січні 2019 року вищевказаних порушень було встановлено і щодо водія автобуса д.н. НОМЕР_1 ОСОБА_1 . Загальна кількість приписаного відповідачем кілометражу становить 1226,2км, на що безпідставно списано пального 394,1 л на загальну суму 10560,1 гривень. Розпорядженням № 17 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» від 16.05.2019 за нестачу паливно-мастильних матеріалів відповідача притягнуто до матеріальної відповідальності шляхом відрахування із заробітної плати, завданої підприємству при виконанні трудових обов`язків шкоди в розмірі 10560,1 грн. Оскільки відповідач звільнився 04.11.2019, позивачу з його заробітної плати фактично вдалось утримати 3495,21 грн. Після звільнення невідшкодований розмір збитків становить 7064,89грн, який позивач просив суд стягнути.
Відповідач ОСОБА_1 пред`явив до ПАТ «Укрнафта» в особі НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» зустрічний позов, в якому просив стягнути з позивача-відповідача на свою користь незаконно невиплачену заробітну плату в сумі 4080,21 грн. Свої вимоги обґрунтовує тим, що він до виходу на пенсію працював водієм АТЗ Групи транспортних сервісів ДР НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта». ОСОБА_1 вказав, що адміністрація позивача шляхом шантажу та погроз змусила частину водіїв добровільно сплатити не підтверджені у встановленому порядку перевитрати пального. Однак, будучи переконаним, що жодних порушень у своїй роботі відповідач не допускав, приписки кілометражу не здійснював, недостовірні дані в дорожні листи не вносив, всі відомості про пробіг автомобіля були записані відповідно до приладу обліку - одометра, він відмовився від такої пропозиції. Наказом НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» від 13.05.2019 № 43 «Про вжиття заходів по Акту перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності НГВУ «Долинанафтогаз» №01/01/13/08/03-01/2/46 від 03.04.2019 та Акта службового розслідування від 02.05.2019» відповідача було притягнуто до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани». Згаданий наказ ОСОБА_1 оскаржив до суду. Рішенням Долинського районного суду в справі 343/1680/19 від 04.12.2019 його позов задоволено, визнано незаконним та скасовано п. 6.3 наказу НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» №43 від 13 травня 2019 року. Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10 березня 2020 року дане рішення суду залишено в силі, а ухвалою Касаційного цивільного суду у складі Верховного Суду від 17 квітня 2020 року у відкритті касаційного провадження за касаційною скаргою ПАТ «Укрнафта» відмовлено. Відповідач зазначив, що з його заробітної плати без його відома та згоди в червні-вересні утримано 3495,21 грн. На думку ОСОБА_1 , вказані кошти було стягнуто позивачем-відповідачем без будь-яких правових підстав. У зв`язку з незаконним притягненням його до дисциплінарної відповідальності відповідачу не нарахована та не виплачена премія «До дня працівників нафтової та газової промисловості» в сумі 3000 грн.
Уточнюючи позовні вимоги, ОСОБА_1 зазначив, що після набрання вказаним вище рішенням суду законної сили, ПАТ «Укрнафта» виплатило йому премію, проте не в повному розмірі, а відрахувало з неї податки. Це, на його думку, є неправомірним, оскільки обов`язок по сплаті податків лежить на роботодавцю. Тому відрахована з премії сума в розмірі 585 грн підлягає стягненню на його користь.
Рішенням Долинського районного суду від 30 вересня 2020 року у задоволенні первісного та зустрічного позовів відмовлено повністю.
Не погоджуючись із вказаним рішенням, представник ПАТ «Укрнафта» подав апеляційну скаргу, оскільки вважає, його незаконним та необґрунтованим, прийнятим з порушенням норм матеріального та процесуального права. Апелянт зазначив, що матеріальна відповідальність відповідача за нестачу пального зумовлена отриманням ним автобуса д.н. НОМЕР_1 із відповідною кількістю пального та повернення автобуса із значно меншою кількістю пального, яке приведене до об`єму, що відповідає недостовірним, збільшеним даним пробігу. Таким чином, відповідачем допущено нестачу пального за період з 01.12.2018 по 23.01.2019 в кількості 394,1 л на загальну суму 10560,1 грн. Розпорядженням №17 від 16.05.2019 за нестачу паливно-мастильних матеріалів ОСОБА_1 притягнуто до матеріальної відповідальності. До звільнення відповідача 04.11.2019, позивачу з його заробітної плати фактично вдалось утримати за червень 2019 року - 600 грн; за липень 2019 року - 600 грн; за серпень 2019 року - 600 грн; за вересень 2019 року - 1695,21 гривень. Після звільнення невідшкодований розмір шкоди становить 7064,89 грн.
Просить оскаржене рішення скасувати в частині відмови в задоволенні позовної заяви
ПАТ «Укрнафта» до ОСОБА_1 про стягнення матеріальної шкоди, заподіяної підприємству в розмірі 7064,89 грн.
Представник ОСОБА_1 також подав апеляційну скаргу, оскільки вважає рішення суду в частині відмови у задоволенні зустрічного позову незаконним. Апелянт вважає, що всупереч фактично встановленим судом обставинам справи пряма дійсна шкода діями ОСОБА_1 не завдана, відсутня його протиправна поведінка, вина. Всупереч вимогам ч. 1 та 2 ст. 127 КЗпП України та порушуючи принцип диспозитивності, суд першої інстанції прийшов до висновку, що ОСОБА_1 мав оскаржити Розпорядження №17 від 16.05.2019 «Про притягнення до матеріальної відповідальності». Апелянт вказує, що в заявленому зустрічному позові ставилось питання про порушення роботодавцем законодавства про оплату праці, яке не обмежено будь-яким строком звернення до суду. Також вважає, що судом, вирішуючи питання про зменшення суми позову на повернуту роботодавцем невиплачену премію, незаконно покладено на ОСОБА_1 як на працівника обов`язок по сплаті податку в сумі 585 грн.
Просить оскаржене рішення скасувати в частині відмови у задоволенні зустрічного позову та стягнути з ПАТ «Укрнафта» в особі НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» в користь ОСОБА_1 незаконно невиплачену заробітну плату в сумі 3495,21 грн та недоплачену премію в сумі 585 грн.
Представник ПАТ «Укрнафта» подав відзив на апеляційну скаргу, в якому зазначив, що кошти в сумі 3495,21 грн є сумою, яка утримана з ОСОБА_1 як матеріальна шкода, завдана підприємству, на підставі п.1.3. Розпорядження № 17 від 16.05.2019. Вимога про стягнення вказаних коштів заявлена ОСОБА_1 за межами тримісячного строку звернення до суду, передбаченого ст. 233 КЗпП України. Представник позивача зазначив, що відповідач був ознайомлений з розпорядженням № 17 від 30.10.2019, що підтверджується його підписом. Таким чином, 30.01.2020 сплив тримісячний строк для його звернення до суду. Також апелянт вказав, що премія до «Дня працівників нафтової та газової промисловості» в розмірі 3000 грн включається до фонду оплати праці і оподатковується, а тому вважає, що ПАТ «Укрнафта» вірно виплатило премію ОСОБА_1 за вирахуванням з неї необхідних податків (18% ПДФО та 1,5% військового збору).
ОСОБА_1 своїм правом на подання відзиву на апеляційну скаргу не скористався, своїх заперечень щодо змісту і вимог апеляційної скарги представника ПАТ «Укрнафта» до апеляційного суду не направляв, що не є перешкодою для розгляду справи.
В судовому засіданні апеляційного суду представник ПАТ «Укрнафта» доводи апеляційної скарги підтримав з мотивів, наведених у ній, з доводами апеляційної скарги ОСОБА_1 не погоджується.
Представник ОСОБА_1 доводи апеляційної скарги позивача за зустрічним позовом підтримав, просив її задовольнити, проти доводів апеляційної скарги ПАТ «Укрнафта» заперечив.
Заслухавши суддю-доповідача, пояснення представників сторін, дослідивши матеріали справи, суд приходить до висновку про відхилення апеляційних скарг з огляду на таке.
Критерії оцінки правомірності оскаржуваного судового рішення визначені в статті 263 ЦПК України, відповідно до яких судове рішення повинно ґрунтуватися на засадах верховенства права, бути законним і обґрунтованим.
Законним є рішення, ухвалене судом відповідно до норм матеріального права із дотриманням норм процесуального права. Судове рішення має відповідати завданню цивільного судочинства, визначеному цим Кодексом. При виборі і застосуванні норми права до спірних правовідносин суд враховує висновки щодо застосування відповідних норм права, викладені в постановах Верховного Суду.
Обґрунтованим є рішення, ухвалене на підставі повно і всебічно з`ясованих обставин, на які сторони посилаються як на підставу своїх вимог і заперечень, підтверджених тими доказами, які були досліджені в судовому засіданні. Зазначеним вимогам судове рішення в даній справі відповідає.
Відмовляючи в задоволенні первісного позову, суд першої інстанції виходив з того, що рішенням Долинського районного суду від 04.12.2019 у справі №343/1680/19, яке набрало законної сили та має преюдиційне значення у даній справі, визнано незаконним та скасовано п. 6.3 наказу НГВУ «Долинанафтогаз» публічного акціонерного товариства «Укрнафта» №43 від 13 травня 2019 року щодо притягнення водія АТЗ Групи транспортних сервісів ДР ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани. Крім того, місцевий суд послався на те, що ПАТ «Укрнафта» в особі НГВУ «Долинанафтогаз» не надано беззаперечних доказів на підтвердження факту винного вчинення працівником дисциплінарного проступку. Враховуючи вказане, суд першої інстанції дійшов до висновку про відсутність правових підстав для стягнення з ОСОБА_1 матеріальної шкоди, завданої підприємству працівником. З цими висновками суду першої інстанції апеляційний суд погоджується з огляду на таке.
Як вбачається з матеріалів справи та встановлено судом першої інстанції, ОСОБА_1 працював водієм АТЗ Групи транспортних сервісів ДР НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «УКРНАФТА».
Розпорядженням НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» №17 від 16.05.2019 «Про притягнення до матеріальної відповідальності», на підставі ст.ст. 130, 135-5, 136 КЗпП України було наказано відрахувати із заробітної плати завдану при виконанні трудових обов`язків підприємству шкоду в межах середньої заробітної плати, зокрема з водія АТЗ Групи транспортних сервісів ОСОБА_1 шкоду в розмірі 10560,10 грн за нестачу паливно-мастильних матеріалів (т.1 а.с. 91).
Вказане розпорядження ОСОБА_1 не оскаржив.
Рішенням Долинського районного суду Івано-Франківської області від 04.12.2019 у справі №343/1680/19 визнано незаконним та скасовано п. 6.3 наказу НГВУ «Долинанафтогаз» публічного акціонерного товариства «Укрнафта» № 43 від 13 травня 2019 року «Про вжиття заходів по Акту перевірки окремих питань фінансово-господарської діяльності НГВУ «Долинанафтогаз» №01/01/13/08/03-01/2/46 від 3 квітня 2019 року та Акту службового розслідування від 2 травня 2019 року» щодо притягнення водія АТЗ Групи транспортних сервісів ДР ОСОБА_1 до дисциплінарної відповідальності шляхом оголошення догани (т.1 а.с.137-164, 190-199).
Постановою Івано-Франківського апеляційного суду від 10.03.2020 вказане рішення залишено без змін (а.с.165-176, 200-201). Ухвалою Верховного Суду від 17.04.2020 відмовлено у відкритті касаційного провадження у справі №343/1680/19 (а.с.177-180).
Відповідно до частин першої, другої, четвертої статті 130 КЗпП України працівники несуть матеріальну відповідальність за шкоду, заподіяну підприємству, установі, організації внаслідок порушення покладених на них трудових обов`язків. При покладенні матеріальної відповідальності права і законні інтереси працівників гарантуються шляхом встановлення відповідальності тільки за пряму дійсну шкоду, лише в межах і порядку, передбачених законодавством, і за умови, коли така шкода заподіяна підприємству, установі, організації винними протиправними діями (бездіяльністю) працівника. Ця відповідальність, як правило, обмежується певною частиною заробітку працівника і не повинна перевищувати повного розміру заподіяної шкоди, за винятком випадків, передбачених законодавством. На працівників не може бути покладена відповідальність за шкоду, яка відноситься до категорії нормального виробничо-господарського ризику, а також за шкоду, заподіяну працівником, що перебував у стані крайньої необхідності. Відповідальність за не одержаний підприємством, установою, організацією прибуток може бути покладена лише на працівників, що є посадовими особами.
Вирішуючи спори щодо відшкодування працівником майнової шкоди, заподіяної підприємству, установі, організації, суд повинен установити такі факти: наявність прямої дійсної шкоди та її розмір; якими неправомірними діями її заподіяно і чи входили до функцій працівника обов`язки, неналежне виконання яких призвело до шкоди; в чому полягала його вина; в якій конкретно обстановці заподіяно шкоду; чи були створені умови, які забезпечували б схоронність матеріальних цінностей і нормальну роботу з ними; який майновий стан працівника.
Відсутність підстав чи однієї з умов матеріальної відповідальності звільняє працівника від обов`язку відшкодувати заподіяну шкоду.
Обов`язок доведення наявності умов для покладення матеріальної відповідальності на працівника лежить на роботодавцеві (стаття 138 КЗпП України).
Враховуючи вищевикладені вимоги закону, а також той факт, що рішенням у справі №343/1680/19 встановлено відсутність достатніх даних про винні дії ОСОБА_1 щодо невиконання ним трудових обов`язків, які б могли бути підставою для притягнення його до дисциплінарної відповідальності і оголошення йому догани, колегія суддів доводи апеляційної скарги представника ПАТ «Укрнафта» відхиляє, оскільки вказані доводи містять посилання на факти, які були предметом дослідження й оцінки судом, інших доказів на підтвердження факту порушення відповідачем трудових обов`язків та завдання шкоди підприємству апелянт не наводить. Тому в задоволенні апеляційної скарги ПАТ «Укрнафта» слід відмовити.
Відповідно до статті 94 КЗпП України та статті 1 Закону України «Про оплату праці» заробітна плата - це винагорода, обчислена як правило у грошовому виразі, яку власник або уповноважений ним орган виплачує працівникові за виконану роботу.
Відповідно до частин першої та другої статті 127 КЗпП України відрахування із заробітної плати можуть провадитись тільки у випадках, передбачених законодавством України. Відрахування із заробітної плати працівників для покриття їх заборгованості підприємству, установі і організації, де вони працюють, можуть провадитись за наказом (розпорядженням) власника або уповноваженого ним органу, зокрема, при відшкодуванні шкоди, завданої з вини працівника підприємству, установі, організації (стаття 136 КЗпП України).
Відповідно до законодавства працівники несуть матеріальну відповідальність у повному розмірі шкоди, заподіяної з їх вини підприємству, установі, організації, у випадках, коли, зокрема, між працівником і підприємством, установою, організацією відповідно до статті 135-1 цього Кодексу укладено письмовий договір про взяття на себе працівником повної матеріальної відповідальності за незабезпечення цілості майна та інших цінностей, переданих йому для зберігання або інших цілей (стаття 134 КЗпП України).
Частиною першою статті 136 КЗпП України встановлено, що покриття шкоди працівниками в розмірі, що не перевищує середнього місячного заробітку, провадиться за розпорядженням власника або уповноваженого ним органу, керівниками підприємств, установ, організацій та їх заступниками - за розпорядженням вищестоящого в порядку підлеглості органу шляхом відрахування із заробітної плати працівника.
Згідно з розпорядженням НГВУ «Долинанафтогаз» ПАТ «Укрнафта» №17 від 16.05.2019 «Про притягнення до матеріальної відповідальності» визначено відрахувати із заробітної плати ОСОБА_1 шкоду в розмірі 10560,10 грн за нестачу паливно-мастильних матеріалів. Це розпорядження ОСОБА_1 у встановленому законом порядку не оскаржив.
Судом першої інстанції встановлено, що з відповідача утримано із заробітної плати за: червень 2019 року - 600 грн; липень 2019 року - 600 грн; серпень 2019 року - 600 грн; вересень 2019 року - 169521 грн, всього 3495,21 грн.
Відмовляючи в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції виходив з того, що відповідно до ч.1 ст. 233 КЗпП України, працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права. Оскільки між сторонами виник спір про відрахування із заробітної плати шкоди, заподіяної працівником, в порядку, передбаченому ст. 136 КЗпП України, а не невиплата заробітної плати, передбаченої ст. 94 КЗпП України, позивач за зустрічним позовом пропустив зазначений строк та не просив суд про його поновлення, а тому у задоволенні зустрічного позову відмовлено.
Апеляційний суд погоджується з таким висновком суду першої інстанції, оскільки з позовної заяви ПАТ «Укрнафта» вбачається, що спір між сторонами виник у зв`язку з накладенням на ОСОБА_1 матеріальної відповідальності за нестачу паливно-мастильних матеріалів, та відшкодування останнім збитків, завданих підприємству шляхом відрахування із заробітної плати відповідача. Таким чином, ОСОБА_1 фактично оспорює дії ПАТ «Укрнафта» не щодо порушення законодавства про оплату праці, а щодо покладення на нього матеріальної відповідальності за заподіяні відповідачеві за зустрічним позовом збитки. Вказане узгоджується з правовим висновком Верховного Суду, зробленим у постанові від 11.03.2020 по справі № 295/16419/16-ц.
Якщо працівник не згоден з відрахуванням або його розміром, трудовий спір за його заявою розглядається в порядку, передбаченому законодавством (частина друга статті 136 КЗпП України).
Відповідно до частини першої статті 233 КЗпП України працівник може звернутися з заявою про вирішення трудового спору безпосередньо до районного, районного у місті, міського чи міськрайонного суду в тримісячний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення свого права, а у справах про звільнення - в місячний строк з дня вручення копії наказу про звільнення або з дня видачі трудової книжки.
Для встановлення початку перебігу такого строку визначальним є момент, коли працівник дізнався або за всіма обставинами повинен був дізнатися про порушення свого права.
Строки звернення працівника до суду за вирішенням трудового спору, як складова механізму реалізації права на судовий захист, є однією з гарантій забезпечення прав і свобод учасників трудових правовідносин.
У разі пропуску з поважних причин строків, установлених статтею 233 цього Кодексу, районний, районний у місті, міський чи міськрайонний суд може поновити ці строки (стаття 234 КЗпП України).
Вирішуючи питання про поновлення строку, суд дає оцінку обставинам, які слугували перешкодою для своєчасного звернення до суду, у взаємозв`язку інтервалів часу: з моменту закінчення встановленого спеціальним законом строку звернення до суду із позовом до дати подання такого позову.
Ухвалюючи оскаржене судове рішення в частині відмови в задоволенні зустрічних позовних вимог ОСОБА_1 , суд першої інстанції правильно встановив суть правовідносин, момент з якого позивач за зустрічним позовом дізнався про порушення свого права, а саме: 30.10.2019, про що свідчить підпис ОСОБА_1 на розпорядженні №17 від 16.05.2019, та дійшов до обґрунтованого висновку, що 30.01.2020 сплив, визначений статтею 233 КЗпП України тримісячний строк звернення до суду із таким позовом, а також відсутність поважних причин його пропуску.
Апеляційний суд також відхиляє доводи апелянта ОСОБА_1 щодо недоплачених 585 грн премії, які, як стверджує останній, ПАТ «Укрнафта» повинно йому доплатити, оскільки доплати, надбавки і премії, які нараховуються платнику податку у зв`язку з відносинами трудового найму, включаються до складу заробітної плати платника податку і підлягають оподаткуванню.
Інші доводи апеляційної скарги є ідентичними доводам позивача за зустрічним позовом у суді першої інстанції, яким місцевий суд надав належну оцінку. Висновки суду є достатньо аргументованими, а тому апеляційний суд вважає, що повторно відповідати на ті самі аргументи заявника необхідності немає.
При цьому апеляційний суд враховує, що як неодноразово вказував Європейський суд з прав людини, право на вмотивованість судового рішення сягає своїм корінням більш загального принципу, втіленого в Конвенції, який захищає особу від сваволі; рішення національного суду повинно містити мотиви, які достатні для того, щоб відповісти на істотні аспекти доводів сторони (рішення у справі «Руїз Торія проти Іспанії», §§ 29-30). Це право не вимагає детальної відповіді на кожен аргумент, використаний стороною; більше того, воно дозволяє судам вищих інстанцій просто підтримати мотиви, наведені судами нижчих інстанцій, без того, щоб повторювати їх (§ 2 рішення у справі «Хірвісаарі проти Фінляндії»).
Таким чином, судове рішення в даній справі ухвалено з додержанням норм матеріального та процесуального права, а доводи апеляційних скарг зводяться лише до переоцінки доказів і незгоди з висновками суду першої інстанції.
Враховуючи вказане, колегія суддів приходить до висновку, що рішення суду першої інстанції ухвалено з додержанням вимог норм матеріального та процесуального права, а тому апеляційні скарги необхідно відхилити, а рішення суду залишити без змін.
Керуючись статтями 374, 375, 381-384, 389 ЦПК України, суд
п о с т а н о в и в :
Апеляційні скарги представника Публічного акціонерного товариства «Укрнафта» та представника Гринишина Михайла Івановича залишити без задоволення, а рішення Долинського районного суду від 30 вересня 2020 року - без змін.
Постанова набирає законної сили з дня її прийняття та може бути оскаржена в касаційному порядку безпосередньо до Верховного Суду протягом тридцяти днів з дня складення повного її тексту.
Суддя-доповідач: В.А. Девляшевський
Судді: І.В. Бойчук
В.Д. Фединяк
Повний текст постанови складено 30 грудня 2020 року.
